Л. В. Ярмол свобода віросповідання: юридичне забезпечення в україні (загальнотеоретичне дослідження) Праці Львівської лабораторії прав людини І громадянина Видаються з 1997 року Серія I. Дослідження та реферат

Вид материала

Реферат

Подобный материал:

• Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини від 23 грудня 1997 року №776/97-вр, 70.08kb.
• Гарантії прав людини І громадянина, 111.43kb.
• Указ президента україни про заходи щодо впровадження Концепції адміністративної реформи, 832.46kb.
• Уповноважений Верховної Ради України з прав людини закон, 163.45kb.
• Програма дослідження освітньо-виховної роботи в дошкільних навчальних закладах міста, 29.4kb.
• Реферат проведено теоретично-експериментальні дослідження з обґрунтуванням практичних, 37.54kb.
• Питання прав та свобод людини І громадянина на сьогодні є найважливішою проблемою внутрішньої, 45.21kb.
• Відділ освіти баштанської райдержадміністрації баштанська зош І-ІІІ ст., 82.54kb.
• Теми місцевого самоврядування, яка відповідає цінностям демократичного суспільства, 333.68kb.
• Верховною Радою України прийнято закон, 200.21kb.

262 [168] Ловинюков А.С. Свобода совести (анализ, практика, вьіводьі) // Государство и право.

- 1995. - № 1 - С. 29.

хоча проголошується свобода віросповідання та свобода совісті. Так, у Конституції Італійської Республіки передбачено, що "всі мають право сповідувати свої релігійні вірування в будь-якій формі, індивідуальній чи колективній, та пропагувати ї'х..." (ст. 19), а про право не сповідува­ти жодної релігії чи дотримуватися інших, нерелігійних переконань, не згадується. Однак право не сповідувати ніякої релігії закріплено і про­голошено в Конституціях Російської Федерації (ст. 28) та Словацької Республіки (ст. 24). Так, у Хартії Основних прав і свобод Чеської респу­бліки передбачено, що "кожна людина має право змінювати свої релігій­ні переконання чи не визнавати ніякої релігії" (ст. 15). У конституціях деяких держав право не сповідувати ніякої релігії отримало дещо інше формулювання. Зокрема в Конституції Республіки Угорщина свобода думки, совісті і релігії включає такий елемент, як можливість "обирати або сповідувати релігію чи інші переконання." (ст. 60), а у Конститу­ції Республіки Словенія передбачено, що "сповідування релігійних чи інших переконань... є вільним" (ст. 41).

При аналізі конституційних положень низки держав (точніше, два­дцяти однієї) лише в конституції республіки Болгарія виявлено закрі­плення свободи атеїстичних поглядів. Зокрема у документі проголоше­но, що "традиційна релігія в республіці Болгарія - східноправославне віросповідання" (ст. 13) та що "свобода совісті, свобода думки і вибору віросповідання, релігійних чи атеїстичних поглядів є недоторканою" (ст. 37) [317] 263.

На нашу думку формулювання розглядуваної можливості як "права не сповідувати жодної релігії" є неточним. Тому його необхідно уточни­ти як право сповідувати нерелігійні переконання.

Слід зауважити, що у світі з 1900 по 2000 р. спостерігалася тенден­ція до збільшення кількості осіб, які не сповідували жодної релігії. Так, зокрема, 1900 р. їхня кількість становила 5,1 млн. осіб, а вже в 2000 р. - 1228 млн. осіб [75]264. У США кількість "невіруючих" зросла за сто­ліття від 1,3 до 9,1 %, в Канаді - з 0,2 до 12,55 %. У Новій Зеландії "невіруючих" нині 29,9 %, у Фінляндії - 12,3 %, в Австрії - 12 %, у Німеччині - 25 %. Центром світового відходу від релігії виявилася Азія: % населення Китаю і Північної Кореї та 2/3 В'єтнаму не відносять себе до жодної релігії [295]265.

263 [317] Свобода совести, вероисповедования и религиозньїх организаций: положения кон­ституцій постсоциалистических стран, государств Западной Европь, США, Канадь, Японии, меж-дународньх правовьх документов. - К.: Отделение религиеведения Ин-та философии НАН Укра-инь. - 1996. - С. 45-65.

264 [75] Див.: Додаток А. Зміна релігійної карти світу протягом 1900-2000 років (в млн. осіб).

265 [295] Релігія в сучасному світі. (Релігія і світ) // Релігійна панорама. - 2001. - № 2. - С. 25.

В Україні, згідно із дослідженнями Інституту соціології Академії наук, "нерелігійними" вважали себе: у 1994 р. - 37,2 % осіб, 1995 р. - 30,2 %, 1996 - 34,4 %, 1997 р. - 31,3 %, 2000 р. - 30,7 %. Отже, в осно­вному, у вказаний період в Україні спостерігалася тенденція до змен­шення чисельності, так би мовити, "нерелігійних осіб". Для порівняння зазначимо, що в Чеській Республіці в 1991-1996 рр. спостерігалася тен­денція до збільшення кількості невіруючих осіб[183] 266.

Закон України "Про свободу совісті та релігійні організації" у зміст свободи віросповідання включає й таку можливість, як право відкри­то виражати і вільно поширювати атеїстичні переконання, в тому числі релігійні (ст. 2). Конституція України не включає у зміст свободи світо­гляду і віросповідання право на вираження та поширення ні релігійних, ні атеїстичних переконань, а відносить ці можливості до права сповід­увати будь-яку релігію або не сповідувати жодної. На нашу думку, мож­ливість виражати й поширювати атеїстичні та інші нерелігійні переко­нання охоплюється правом не сповідувати жодної релігії.

У конституціях держав, котрі не включають до змісту свободи вірос­повідання право не сповідувати ніякої релігії (Польщі, Македонії, Італії, Греції), не передбачені права на атеїстичну пропаганду. Але навіть у конституціях тих держав, котрі юридично закріпили право не сповід­увати жодної релігії, право на вираження і поширення атеїстичних пере­конань має дещо інше формулювання, зокрема: право ".висловлювати й поширювати переконання, пов'язані із ставленням до релігії..." (ст. 3 Конституції Республіки Білорусія); "свобода кожного виражати свою віру чи переконання." (ст. 60 Конституції Республіки Угорщина); "право вільно обирати, мати і поширювати релігійні й інші переконан­ня..." (ст. 28 Конституції Російської Федерації); "свобода проголошення релігійних і світоглядних поглядів непорушна" (ст. 4 Основного Закону ФРН) [317]267.

З іншого боку, у деяких державах атеїстична пропаганда прямо за­боронена. А.С. Ловінюков зазначає, що у 16 штатах США атеїстична пропаганда карається штрафом від 300 до 1000 американських доларів чи тюремним ув'язненням строком до трьох років [167]268. Закони, які передбачають відповідальність за атеїстичну пропаганду, діяли в Ав­

266 [183] Мішович Я. Релігія і церква в Чеській Республіці // Людина і світ. - 1999. - № 9. - С. 23.

267 [317 ] Свобода совести, вероисповедования и религиозньх организаций: положения кон-ституций постсоциалистических стран, государств Западной Европьі, США, Канадьі, Японии, меж-дународньїх правових документов. - К.: Отделение религиеведения Ин-та философии НАН Укра-инь. - 1996. - С. 40, 45, 53.

268 [167] Ловинюков А.С. Закон СССР 1990 г. «О свободе совести и религиозньх организаций» // Советское государство и право. - 1991. - № 4. - С. 26.

стралії, Італії, Данії, Греції, Ірані, Нідерландах [103]269. Наскільки ця інформація є достовірною зараз, нам не відомо.

Можна виділити певні різновиди права людини не сповідувати жод­ної релігії: 1. за онтологічним статусом - право дотримуватися нере-лігійних переконань у межах індивідуальної свідомості; право на зо­внішні прояви нерелігійних переконань (лише вони підпадають під дію юридичного права); 2. за змістом - здійснення громадських обрядів, поширення атеїстичних та інших нерелігійних переконань, здійснення благочинної діяльності та ін.; 3. за суб'єктним складом здійснення - ін­дивідуальне й колективне. Індивідуальне право не сповідувати жодної релігії не потребує встановлення юридичних процедур його реалізації, на відміну від права колективного.

Юридичні засоби реалізації колективного сповідування нерелігійних переконань закріплені, зокрема, в Законі України "Про об'єднання гро­мадян" від 16.06.1992 р. (далі - Закон України) [251]270. Так, наприклад, фізичні особи для задоволення своїх спільних нерелігійних переконань можуть об'єднуватися у громадські організації. Вони можуть мати всеу­країнський, місцевий і міжнародний статус (ст. 3, ст. 9 Закону України). На відміну від організацій релігійних, легалізація громадських органі­зацій є обов'язковою і може здійснюватися двома способами:

- шляхом реєстрації громадської організації, наслідком якої є набут­тя останньою статусу юридичної особи;

- шляхом повідомлення про її заснування.

Легалізація громадської організації здійснюється Міністерством юс­тиції України, місцевими органами державної виконавчої влади, вико­навчими комітетами сільських, селищних, міських Рад депутатів.

Засновниками громадських організацій можуть бути громадяни України, громадяни інших держав, особи без громадянства, які досягли 18 років, а молодіжних та дитячих організацій - 15-річного віку (ч. 2 ст. 11 Закону України). Членами громадських організацій, крім молодіж­них та дитячих, можуть бути особи, які досягли 14 років (ст. 12 Закону України).

На міжнародному рівні також створена низка громадських організа­цій, члени яких сповідують певні нерелігійні переконання, наприклад, союзи вільнодумців. Сучасний рух вільнодумців являє собою сукуп­ність різнорідних за соціальним складом і філософськими поглядами рухів, котрі опираються на традиції просвітництва і гуманістичного ра­

269 [103] Клочков В.В. Социалистическое государство, право и религиозньїе организации. - М.: Знание, 1984.

270 [251] // Відомості Верховної Ради України. - 1992. - № 34. - Ст. 504.

ціоналізму. У своїй теоретичній і практичній діяльності прихильники вільнодумства орієнтуються на рішення Всесвітнього союзу вільнодум­ців (ВСВ) та Міжнародного гуманістичного і етичного союзу (МГЕС).

Всесвітній союз вільнодумців був утворений 1880 р. у Брюсселі (Бельгія) спершу як Міжнародна федерація вільнодумців, яка налічува­ла у своєму складі 12 осіб із США, Італії, Німеччини, Бельгії, Франції, Швейцарії. Першим президентом цієї федерації був Д.М. Беннет (США). У 1994 р. на конгресі в Римі була прийнята Хартія міжнародного вільно­думства. У 1936 р. (починаючи з цього року, Федерація стала називатися Всесвітнім союзом вільнодумців) Паризький конгрес розробив Програ­му дій вільнодумців, а також прийняв Декларацію, якою були закладені основні принципи організації ВСВ.

Другим важливим всесвітнім форумом, що об'єднує представників вільної думки, є МГЕС. У 1952 р. представники ліберальних рухів зібра­лися в Амстердамі з метою створення Міжнародного гуманістичного і етичного союзу (головою першого конгресу був Д. Хакслі). 1958 р. МГЕС набув консультативного статусу неурядової організації ЮНЕСКО, який дав йому право брати участь в її роботі. МГЕС брав активну участь у важ­ливих конференціях ООН: "Світове народонаселення" (Белград, 1965; Бухарест, 1974), "Навколишнє середовище" (Стокгольм, 1972).

МГЕС визначив свій союз як "гуманізм людей, що живуть у вільній відповідальності за суспільство" [35]271. Свобода розуміється гуманіста­ми як звільнення від догми. Професійні гуманісти займаються освітою молоді, ведуть консультації у в'язницях та армії, сприяють вирішенню проблем, котрі там виникають.

У сучасному світі можна виділити декілька видів гуманізму: натура­лістичний, етичний, демократичний, релігійний, марксистський.

Рух вільнодумців базує свою діяльність на наступних принципах, або цінностях:

- застосування розуму і досягнень науки до розуміння Всесвіту та вирішення людських проблем;

- негативне ставлення до спроб принизити значення людського розу­му, пояснити існування світу надприродного, до пошуку спасіння поза природою;

- віра в те, що наука й техніка при розумному їх застосуванні можуть значною мірою спричинити покращення людського життя на планеті;

- віра у соціальні можливості відкритого плюралістичного суспіль­ства та демократію як найефективніші гарантії прав людини;

271 [35] Гуманизм и свободомьслие. Научно-аналитический обзор / Отв. ред. М.П. Гапочка. - М.: ИНИОН, 1996. - С. 11.

- схвалення принципу відокремлення церкви від держави, і актив­ний спротив спробам нав'язати певні догми чи ідеологію за допомогою політичної влади;

- віра в насолодження життям тут і зараз та в найповніший розвиток своїх творчих здібностей;

- культивування морального вдосконалення;

- віра в загальні моральні принципи, альтруїзм, чистоту, чесність, правдивість, відповідальність. Вважається, що моральні принципи не дані від Бога, а виробляються у відносинах між людьми;

- гуманісти доволі скептично ставляться до непідтверджених пре­тензій на об'єктивне знання, але відкриті для нових ідей і шукають но­вих шляхів мислення;

- гуманісти більш схильні до оптимізму, аніж до песимізму, вірять у надію скоріше, ніж у відчай, вони визнають любов замість ненависті, співчуття - замість егоїзму, розум - замість сліпої віри чи ірраціональ­ності.

Юридичною гарантією права людини не сповідувати ніякої релігії є передбачена у законодавстві України заборона примусу щодо сповід­ування релігії та участі в богослужіннях, релігійних обрядах і церемо­ніях. Однак, як уже зазначалося, за вчинення таких діянь не передбаче­но юридичної відповідальності. Таким чином, указаний забороняючий нормативно-правовий припис поки що залишається певною мірою де­кларативним.

4.5. Право на релігійну та (або) світську освіту

Загальна характеристика та юридичне забезпечення права лю­дини на релігійну освіту. Право людини здобувати релігійну та (або) світську освіту, як складник свободи віросповідання, проголошено у низці міжнародних актів [182, 39, 265, 78, 280, 279]272. В Україні осно­вою юридичного механізму цього права людини є: Конституція України (ст. 35, 52); Закон України "Про свободу совісті та релігійні організації" (ч. 3 ст. 3, ст. 6, 11, 14); Закон України "Про освіту" (в редакції 1996 р.);

272 [182] Ст. 13 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права; [39] ч. 2. ст. 5 Декларації про ліквідацію всіх форм нетерпимості та дискримінації на підставі релігії чи пере­конань; [265] ст.2 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини та основних свобод; [78] п. 16.6, 16.7 Підсумкового документа Віденської зустрічі держав-учасниць НБСЄ; [280] п. "іі! 13 Ре­комендації Парламентської Асамблеї Ради Європи 1396 (1999) "З релігії та демократії"; [279] п."ііі" 16 Рекомендації Парламентської Асамблеї Ради Європи 1202 (1993) "Щодо релігійної терпимості в демократичному суспільстві."

Закон України "Про вищу освіту" (2002); Закон України "Про загальну середню освіту" (1999) та інші [241]273.

У вищевказаних нормативно-правових актах проголошено принцип відокремлення школи від церкви (релігійних організацій). Однак фор­мулювання та й сама суть цього принципу по-різному відображені в за­конодавстві. Так, у Конституції України проголошено, що лише школа відокремлена від церкви (ч. 3 ст. 35). У Законі "Про свободу совісті та релігійні організації" закріплено, що державна система освіти в Україні відокремлена від церкви (релігійних організацій) і має світський харак­тер (ч. 1 ст. 6). У 1996 р. до Закону "Про освіту" було внесено зміни і до­повнення, згідно з якими заклади освіти в Україні незалежно від форм власності (а не лише державна система освіти) відокремлені від церкви (релігійних організацій), крім тих, які засновані самими релігійними організаціями (ст. 9).

У проектах законів про свободу віросповідання та релігійні органі­зації, розроблених Кабінетом Міністрів України та народним депутатом В.С. Журавським, пропонується закріпити положення про те, що школа в Україні відокремлена від церкви і має світський характер [264]274. На­родний депутат України В. Костицький пропонує дещо інше формулю­вання зазначеного принципу, а саме: загальноосвітні навчальні заклади в Україні мають світський характер [262] 275.

На наш погляд, лише державна система освіти повинна мати світ­ський характер, тому до Конституції України та Закону "Про освіту" необхідно внести відповідні зміни [384]276. Світський характер держав­ної системи освіти означає, що навчально-виховний процес у таких за­кладах вільний від втручання політичних партій, громадських і релі­гійних організацій, а також у них не допускається залучення учнів або студентів до участі в політичних акціях та релігійних заходах під час

273 [241] Наприклад, Закон України "Про дошкільну освіту" від 11 липня 2001 р. № 2628-ІІІ // Урядовий кур'єр. - 2001. - 8 серпня; Лист Міністерства освіти України № 1/9 - 168 від 20.04.1998 р. "Робота педагогічних колективів щодо попередження залучення дітей і підлітків до діяльності релігійних організацій харизматичного спрямування" // Інформаційний збірник Міністерства осві­ти України. - 1998. - № 11; Лист Міністерства освіти України № 1/9 - 267 від 06. 07.1999 р. "Про шкідливий та небезпечний для здоров'я людей вплив харизматичних церков" // Інформаційний збірник Міністерства освіти України. - 1999 .- № 13 - С. 14.

274 [264] Ч. 1 ст. 7 проекту Закону України від 22.12.2000 року «Про свободу світогляду, вірос­повідання та релігійні організації» (представлений народним депутатом України В.С. Журавським); [263] ч. 1 ст. 7 проекту Закону України від 01.02.2000 р «Про внесення змін до Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» (представлений Кабінетом Міністрів України).

275 [262] Проект Закону України «Про свободу віросповідання та релігійні організації» (підготов­лений народним депутатом України В. Костицьким) // Право і релігія. Збірник матеріалів та норма­тивно-правових актів / За ред. В.В. Костицького. - К., 2000. - С. 10.

276 [384] Ярмол Л. Законодавство України про свободу світогляду, віросповідання та релігійні організації: зміни, що назріли // Право України. - 2001. - № 2. - С. 74.

навчально-виховного процесу (ст. 8 Закону України "Про освіту"). За­коном України "Про загальну середню освіту" передбачено також, що "примусове залучення учнів (вихованців) загальноосвітніх навчальних закладів до вступу в будь-які об'єднання громадян, релігійні і воєнізо­вані формування забороняється" (ст. 17). За порушення вищевказаних положень Законів не передбачено юридичної відповідальності, тому необхідно встановити, наприклад, адміністративну відповідальність за примусове залучення учнів або студентів до участі в політичних акці­ях, релігійних заходах, об'єднаннях громадян, релігійних і воєнізова­них формуваннях. Недержавні ж заклади освіти, на наш погляд, можуть бути не відокремленими від релігійних організацій. Таке положення відповідає вимогам міжнародного права. Так, зокрема, згідно з Конвен­цією про боротьбу з дискримінацією в галузі освіти (ЮНЕСКО, 1960), дозволяється створювати чи зберігати різні системи освіти або навчаль­ні заклади за мотивами релігійного або мовного характеру, що відпо­відає вибору батьків або законних опікунів учнів. Однак входження в ці системи або вступ до цих закладів має бути добровільним, а освіта , яку вони надають, повинна відповідати нормам, визначеним чи затвер­дженим компетентними органами, зокрема щодо освіти одного й того ж ступеня (п. Ь ст. 2) [115]277. Вищенаведене положення відображається (щоправда, у дещо видозміненому формулюванні) й у інших міжнарод­них актах з прав питань людини [182]278.

Варто відзначити, що в багатьох державах світу (наприклад, у США, Італії, Іспанії, Греції) релігійним організаціям дозволяється створювати навчальні заклади освіти, але за умови дотримання ними вимог законо­давства [147]279.

В Україні право створювати заклади освіти мають органи державної виконавчої влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності та громадяни при дотриманні визначених законодавством умов (ст. 18 Закону України "Про освіту"). Однак для практичного втілення цього положення Закону необхідно чіт­

277 [115] Слід зазначити, що Конвенція про боротьбу з дискримінацією в галузі освіти набула чинності для України 19 березня 1963 р.

278 [182] Див., наприклад, ч. 3 ст. 13 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права; [39] п. в) ст. 6 Декларації про ліквідацію всіх форм нетерпимості та дискримінації на підставі релігії чи переконань.

279 [147] Конституція Сполучених Штатів Америки: Посібник для всіх: Пер. з англ. - К.: Веселка, 1993. - С. 97; [185 ] Моран Глория. Испанская система отношений церкви и государства // Модели церковно-государственньх отношений стран Западной Европь и США / Под общ. ред. А. Колодно­го. - К.: Отделение религиеведения Ин-та философии НАН Украинь. - 1996. - С. 50; [205] Папас-тасис Хараламбос. Государственно-церковнье отношения в Греции // Модели церковно-государ-ственньх отношений стран Западной Европь и США / Под общ. ред. А. Колодного. - К.: Отделение религиеведения Ин-та философии НАН Украинь. - 1996. - С. 31.

ко передбачити в ньому та й, вочевидь, у Законі України "Про свободу совісті та релігійні організації", що релігійні організації мають право засновувати загальноосвітні та інші заклади освіти в порядку, визначе­ному законодавством України.

Зміст та юридичні засоби реалізації права людини на релігійну освіту в Україні. Визнання згаданого права одним із складників свобо­ди віросповідання спирається на уявлення про те, що отримання релі­гійної освіти «для себе», а не тільки для того, аби стати священнослу­жителем, - невід'ємне право будь-якої особи [386]280.

Релігійна освіта - навчальний процес, зорієнтований на передання особі певного обсягу релігійної інформації з метою підвищення рівня її релігійної освіченості, усвідомленого сприйняття змісту певного релі­гійного віровчення [288]281. Подібне визначення поняття релігійної осві­ти зафіксоване і в проекті Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" від 01. 02. 2000 р., підготовленому Кабінетом Міністрів України (ст. 1).

Однак, на наш погляд, необхідно уточнити у цих визначеннях, що релігій­на освіта зорієнтована не лише на підвищення рівня релігійної освіченості особи, але й на її формування. До того ж релігійна освіта повинна формувати в особи практичні навики щодо сповідування певного віровчення.

Таким чином, можемо стверджувати, що релігійна освіта - це на­вчальний процес, який полягає у наданні особі певного обсягу інфор­мації релігійного змісту з метою формування та (чи) підвищення рів­ня її релігійної інформованості, усвідомленого сприйняття нею змісту певного релігійного віровчення та формування у неї практичних вмінь і навичок щодо його сповідування.

Право здобувати релігійну освіту (за суб'єктним складом його здій­снення) може бути індивідуальне й колективне, що відображено в зако­нодавстві України. Передбачено, зокрема, що громадяни можуть навча­тися релігійного віровчення та здобувати релігійну освіту індивідуально або разом з іншими (ч. 3 ст. 6 Закону України "Про свободу совісті та ре­лігійні організації"). Водночас необхідно закріпити у вказаному Законі, що здобути релігійну освіту має право кожен, а не лише громадяни.

Індивідуальне здобуття релігійної освіти не потребує встановлення юридичних засобів її реалізації, на відміну від її здійснення спільно з іншими.

280 [386] Ярмол Л. Питання про право людини на релігійну освіту як складник свободи віро­визнання // Людина: становлення та розвиток: Вип. IV. Філософські пошуки. - Львів-Одеса: Содіїо-Центр Європи, 1997. - С. 276-279.