Л. В. Ярмол свобода віросповідання: юридичне забезпечення в україні (загальнотеоретичне дослідження) Праці Львівської лабораторії прав людини І громадянина Видаються з 1997 року Серія I. Дослідження та реферат

Вид материала

Реферат

Подобный материал:

• Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини від 23 грудня 1997 року №776/97-вр, 70.08kb.
• Гарантії прав людини І громадянина, 111.43kb.
• Указ президента україни про заходи щодо впровадження Концепції адміністративної реформи, 832.46kb.
• Уповноважений Верховної Ради України з прав людини закон, 163.45kb.
• Програма дослідження освітньо-виховної роботи в дошкільних навчальних закладах міста, 29.4kb.
• Реферат проведено теоретично-експериментальні дослідження з обґрунтуванням практичних, 37.54kb.
• Питання прав та свобод людини І громадянина на сьогодні є найважливішою проблемою внутрішньої, 45.21kb.
• Відділ освіти баштанської райдержадміністрації баштанська зош І-ІІІ ст., 82.54kb.
• Теми місцевого самоврядування, яка відповідає цінностям демократичного суспільства, 333.68kb.
• Верховною Радою України прийнято закон, 200.21kb.

Широке розуміння свободи совісті зустрічаємо і в інших джерелах. Так, Ю.П. Зуєв зазначає, що "свобода совісті - широкий спектр особис­тих переконань людини в філософській, політичній, морально-етичній, естетичній та інших сферах життя" [89]106.

Дещо нетрадиційний підхід до розуміння свободи совісті запропону­вали російські вчені Ю.А. Дмитрієв та Г.Г. Черемних. Суть його поля­гала в тому, щоб об'єднати суб'єктивні права на свободу думки, слова, вираження думок і переконань, право на свободу пошуку і поширення інформації та свободу совісті в комплексне поняття "інтелектуальна свобода людини" [374]107.

104 [7] Бабій М.Ю. Свобода совісті: сутність і структура // Релігійна свобода: гуманізм і демокра­тизм законодавчих ініціатив в сфері свободи совісті (міжнародний і український контекст) / За заг. ред. А. Колодного, О. Сагана. - К.: Відділення релігієзнавства Ін-ту філософії імені Г.С. Сковороди НАН України. - 2000. - С. 6.

105 [2] Академічне релігієзнавство. Підручник / За ред. проф. А. Колодного. - К.: Світ знань,

2000, - С. 669-671.

106 [89] К разработке проекта Закона СССР «О свободе совести.» (Отклики читателей) // Со-ветское государство и право. - 1989.- № 6. - С. 64.

107 [374] Черемних Г.Г. Свобода совести в Российской Федерации - М.: Манускрип, 1996.

- С. 24.

У міжнародних актах з прав людини зміст розглядуваної свободи також не обмежується правом вибору тільки-но релігійних або ж, на­впаки, атеїстичних переконань. Так, Загальна декларація прав людини (ООН, 1948, ст. 18), Міжнародний пакт про громадянські і політичні права (ООН, 1966, ст. 18), Декларація ООН про ліквідацію всіх форм нетерпимості та дискримінації на підставі релігії чи переконань (ООН, 1981, ст. 1), Міжнародна конвенція про ліквідацію всіх форм расової дискримінації (ООН, 1965, ст. 5), Конвенція про захист прав людини та основних свобод (ст. 9) проголошують "свободу думки, совісті та релі­гії" і до змісту цієї свободи включають не тільки релігійні переконання, а й інші, про які йтиметься далі. У цілій низці актів ОБСЄ (Організації з безпеки та співробітництва в Європі) свобода віросповідання людини проголошується як "свобода думки, совісті, релігії і переконань" [67, 78, 207]108. Н. Лернер зазначає, що термін "переконання" у ст.18 Загальної декларації прав людини має особливе значення. Його вживання у ст. 18 та у відповідних ста-ттях інших документів (мається на увазі, міжнарод­них) слід тлумачити лише в зв'язку із терміном "релігія". Даний термін не стосується переконань іншого характеру - політичних, культурних, наукових чи економічних, що також потребують правового захисту, але не належать до царини, яку ми зазвичай окреслюємо словом "релігія". Термін "переконання" було введено до Загальної декларації прав лю­дини для захисту нерелігійних переконань - таких, як атеїзм чи агнос­тицизм - а його значення остаточно було з'ясовано в ході дискусій над різноманітними документами, дотичними до релігійних прав [163]109.

В результаті тривалих обговорень різними міжнародними органами було визнано, що формулювання "релігія чи переконання" включає в себе теїстичні, нетеїстичні й атеїстичні переконання" [164]110. Так, Ко­мітет з прав людини ООН 1993 р. видав "Загальний коментар № 22 (48) до статті 18 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права", де зазначалося, що ця стаття захищає теїстичні, нетеїстичні й атеїстичні переконання. [163]111. Також підкреслювалося, що терміни "релігія" (ге-Іідіоп) та "переконання" (Ьеііейз) слід розуміти широко і тому необхідно відкидати усякі спроби дискримінації релігії чи переконань на будь-якій

108 [67] Див.: Заключний акт Наради з безпеки та співробітництва в Європі (1975.); [78] Під­сумковий документ Віденської зустрічі держав-учасниць НБСЄ (1989.); [207] Паризька хартія для

нової Європи (НБСЄ, 1990).

109 [163] Лернер Н. Релігійні права людини на основі документів ООН // Релігійна свобода і права людини: правничі аспекти: У 2 т.- Львів: Свічадо, 2001. - Т. 2. - С. 126-127.

110 [164] Ликвидация всех форм нетерпимости и дискриминации на основе религии или убеж-дения // Права человека: Серия исследований 2. - Нью-Йорк, 1989. - С. 3.

111 [163] Лернер Н. Релігійні права людини на основі документів ООН // Релігійна свобода і права людини: правничі аспекти: У 2-т. - Львів: Свічадо, 2001. - Т. 2. - С. 130.

підставі, в тому числі й на тій, що така релігія є новою або її репрезентує релігійна меншина, котра є об'єктом ворожого ставлення з боку чисель-нішої релігійної спільноти. Як бачимо, термін "Ьеііег" перекладається як переконання. Слід зазначити, що спершу його перекладали як "віра", пізніше в документах з питань релігійних прав з'явилися й інші значен­ня цього слова - вірування, віросповідання, переконання [163]112.

З приводу вищенаведеного можемо зазначити, що міжнародні акти з прав людини, проголошуючи свободу релігійних та інших переконань, вкладають у їхній зміст (у широкому розумінні) свободу віри, перш за все релігійної, але не тільки.

2.2. Структура свободи віровизнання та свободи віросповідання

Структура (лат. зпяісйіга - "будова") - це будова і внутрішня форма організації системи, яка виступає як єдність стійких взаємозв'язків між її елементами [356] 1 13. Відповідно, структура свободи віровизнання та свободи віросповідання - це система тих можливостей, які відо­бражають змістовну конкретизацію зазначених прав людини, а також зв'язки між ними. Слід зауважити, що структурні елементи (можливос­ті) свободи віровизнання, а також зв'язки між ними стосуються лише внутрішньої, психічної сфери життєдіяльності людини. Зовнішній же їх прояв становить структуру свободи віросповідання. Елементи свободи віровизнання та свободи віросповідання людини як загальносоціаль-них (природних) явищ можна виділити, проаналізувавши насамперед міжнародні (як універсальні, так і регіональні) акти з прав людини. До міжнародних документів всесвітнього значення (а ними, як відомо, є акти ООН), де розкривається структура свободи віровизнання та свобо­ди віросповідання людини і закріплюються окремі їх елементи (можли­вості), належать: Міжнародна хартія прав людини (Загальна декларація прав людини, Міжнародний пакт про громадянські і політичні права, Міжнародний пакт про економічні, соціальні й культурні права); Декла­рація про ліквідацію всіх форм нетерпимості і дискримінації на підставі релігії чи переконань; Декларація про права осіб, які належать до на­ціональних чи етнічних, релігійних чи мовних меншин (ООН, 1992); Конвенція про права дитини (ООН, 1989) та інші.

До регіональних (зокрема європейських) міжнародних актів з прав людини, в котрих також розкривається структура свободи віровизнання

112 [163] Лернер Н. Релігійні права людини на основі документів ООН // Релігійна свобода і права людини: правничі аспекти: У 2 т. - Львів: Свічадо, 2001. - Т. 2. - С. 135

113 [356] Философский словарь / Под ред. М.М. Розенталя. - М.: Политиздат, 1975. - С. 395.

та свободи віросповідання й проголошуються окремі їх можливості, на­лежать: Конвенція про захист прав людини і основних свобод; Заключ­ний акт Наради з безпеки і співробітництва в Європі (НБСЄ); Підсум­ковий документ Віденської зустрічі держав-учасниць НБСЄ; Паризька хартія для нової Європи; Документи конференцій з людського виміру загальноєвропейського процесу держав-учасниць НБСЄ - Паризької (1989) і Копенгагенської (1990); Рекомендація Парламентської Асамб­леї Ради Європи № 1202 "Щодо релігійної терпимості в демократично­му суспільстві" (1993) [279]114; Рекомендація Парламентської Асамблеї Ради Європи № 1396 "З релігії та демократії" (1999) [280]115; Хартія Єв­ропейського Союзу про основні права (2000) [364]116 та інші.

Слід зауважити, що структура свободи віровизнання та свободи ві­росповідання людини розкривається не у всіх вищевказаних міжнарод­них актах, а тільки в наступних: Загальній декларації прав людини (ст. 18), Міжнародному пакті про громадянські і політичні права (ст. 18), Декларації про ліквідацію всіх форм нетерпимості і дискримінації на підставі релігії чи переконань (ст. 1, 6), Конвенції про захист прав лю­дини і основних свобод (ст. 9), Хартії Європейського Союзу про основні права, Документі Копенгагенської зустрічі 5-29 липня 1990 р. "Конфе­ренція з людського виміру НБСЄ" (п. 9.4) [48]117. В інших же із вказаних міжнародних актів з прав людини закріплюються і розкриваються лише окремі можливості (елементи) свободи віровизнання та свободи вірос­повідання людини, які входять до їх структури.

У Загальній декларації прав людини закріплено, що "кожна людина має право на свободу думки, совісті і релігії; це право включає свободу змінювати свою релігію або переконання і свободу сповідувати свою ре­лігію або переконання як одноособово, так і разом з іншими, прилюдним або приватним порядком, в ученні, богослужінні і виконанні релігійних та ритуальних обрядів" (ст. 18).

Конвенція про захист прав людини і основних свобод та Документ Ко­пенгагенської зустрічі "Конференція з людського виміру НБСЄ", проголо­шуючи свободу думки, совісті і релігії (а Хартія Європейського Союзу про основні права - свободу думки, совісті і віросповідання), де включають

114 [279] Права людини в Україні. Інформаційно-аналітичний бюлетень Українсько-Американ­ського Бюро захисту прав людини: Вип. 15. - К.-Харків, 1996. - С. 68.

115 [280] Людина і світ. - 1999. - № 8. - С. 24.

116 [365] Хартия Европейского Союза об основних правах: Комментарии / Под ред. С.Ю. Каш-кина. - М.: Юриспруденция, 2001. - С. 60 - 153.

117 [48] Документ Копенгагенської Наради з людських вимірів НБСЄ (1990.) (Витяг) // Релігійна свобода: гуманізм і демократизм законодавчих ініціатив в сфері свободи совісті (міжнародний і український контекст) / За заг. ред. А. Колодного, О. Сагана. - К.: Відділення релігієзнавства Ін-ту філософії імені Г.С. Сковороди НАН України, 2000. - С. 110-111.

у структуру цього права такі самі можливості (елементи), що й Загальна декларація прав людини.

Структура свободи віровизнання та свободи віросповідання людини конкретизується в Міжнародному пакті про громадянські і політичні пра­ва, де зазначається, що "кожна людина має право на свободу думки, со­вісті і релігії. Це право включає свободу мати чи приймати релігію або переконання на свій вибір і свободу сповідувати свою релігію та пере­конання як одноосібно, так і спільно з іншими, публічно чи приватно, у відправленні культу, виконанні релігійних обрядів та вчень" (ч. 1. ст. 18). Передбачено також, що "держави, які беруть участь у цьому пакті, зо­бов'язуються поважати свободу батьків чи, у певних випадках, законних опікунів забезпечувати релігійне та моральне виховання своїх дітей від­повідно до власних переконань" (ч. 4 ст. 18).

У Декларації про ліквідацію всіх форм нетерпимості та дискриміна­ції на підставі релігії чи переконань (далі - Декларація) зазначено, що свобода думки, совісті та релігії включає "свободу мати релігію чи пере­конання на свій вибір і свободу сповідувати свою релігію та виражати переконання як одноосібно, так і спільно з іншими, публічно чи приват­но, у відправленні культу, виконанні релігійних та ритуальних обрядів та вчень" (ст. 1). Однак у ст. 6 Декларації окремо наголошується, що "право на свободу думки, совісті, релігії або переконань включає, в тому числі, такі свободи: а) відправляти культи чи збиратися у зв'язку з релігією або переконаннями і створювати та утримувати місця для цієї мети; б) ство­рювати і утримувати благодійні або гуманітарні установи; в) виробляти, набувати та використовувати у відповідному обсязі необхідні предмети і матеріали, пов'язані з релігійними обрядами або звичаями чи переконан­нями; г) писати, видавати та розповсюджувати відповідні публікації з цих галузей; д) вести викладання з питань релігії або переконань у місцях, що підходять для цієї мети; е) клопотатися про отримання і отримувати від окремих осіб та організацій добровільні фінансові та інші пожертви; є) готувати, призначати, обирати чи призначати за правом успадкування керівників відповідно до потреб та норм тієї чи іншої релігії або переко­нань; ж) дотримуватися днів відпочинку та відзначати свята і відправляти обряди відповідно до приписів релігії та переконань; з) встановлювати і підтримувати зв'язки з окремими особами в галузі релігії та переконань на національному і міжнаціональному рівнях.

У Декларації також закріплене, положення, за яким "кожна дитина має право на освіту у сфері релігії або переконань відповідно до бажань її бать­ків чи, у певних випадках, законних опікунів і не примушується до навчан­ня в сфері релігії чи переконань всупереч бажанням її батьків чи законних опікунів; при цьому керівним принципом є інтереси дитини" (ч. 2 ст. 5).

Проаналізувавши вищевказані міжнародні акти з питань прав люди­ни, можемо зробити висновок, що свобода віровизнання та свобода ві­росповідання людини включають наступні елементи (можливості):

- мати релігію або переконання;

- приймати релігію чи переконання на свій вибір;

- змінювати свою релігію чи переконання;

- сповідувати релігію або переконання як одноосібно, так і спільно з іншими, публічно чи приватно, у відправленні культу, виконанні релі­гійних і ритуальних обрядів та вчень; забезпечувати релігійне і мораль­не виховання своїх дітей батьками чи законними опікунами відповідно до власних переконань.

Слід зазначити, що право людини мати релігію або переконання сто­сується лише внутрішньої сфери особистості й тому воно виступає склад­ником (елементом) тільки свободи віровизнання. Інші вищезазначені пра­ва є елементами і свободи віровизнання, і свободи віросповідання.

Як уже зазначалося, в цілій низці інших міжнародних актів з питань прав людини також закріплюються і розкриваються окремі можливості, що входять до структури свободи віровизнання та свободи віросповіда­ння людини.

Так, у Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права закріплено, що "держави, які беруть участь у цьому Пакті, зо­бов'язуються поважати свободу батьків чи, у певних випадках, закон­них опікунів обирати для своїх дітей не тільки запроваджені держав­ними властями школи, а й інші заклади, що відповідають тому мініму­му вимог щодо освіти, який може бути встановлений чи затверджений державою, і забезпечувати релігійне та моральне виховання своїх дітей відповідно до власних переконань" (ч.3 ст.13). Крім того, в ч. 1 ст. 13 да­ного Міжнародного пакту закріплюється право кожної людини на осві­ту (в тому числі й на релігійну), яке, на нашу думку, також є елементом свободи віровизнання та свободи віросповідання людини. Правильно передбачено в ньому, що "освіта повинна дати можливість усім бути ко­рисними учасниками вільного суспільства, сприяти взаєморозумінню, терпимості і дружбі між усіма національними та расовими, етнічними та релігійними групами і роботі ООН у підтриманні миру". Адже осві­та, чи релігійна, чи світська, повинна виступати основою формування свободи віровизнання людини.

У Підсумковому документі Віденської зустрічі держав-учасниць НБСЄ також закріплюються окремі елементи свободи віровизнання та свободи віросповідання людини. Зокрема в ній проголошується, що "з метою забезпечення свободи особи сповідувати релігію чи віру держа-ви-учасниці будуть, серед іншого:

- надавати на прохання об'єднань віруючих, які сповідують чи гото­ві сповідувати свою віру в конституційних рамках своїх держав, можли­вість визначення статусу, передбаченого для них у відповідних країнах (п. 16. 3);

- поважати право кожного давати і отримувати релігійну освіту мо­вою на свій вибір, індивідуально чи разом з іншими (п. 16.6);

- в цьому контексті поважати свободу батьків забезпечувати релігій­не і моральне виховання своїх дітей відповідно до власних переконань

(п. 16.7);

- дозволяти підготовку персоналу у відповідних установах (п. 16.8);

- поважати право віруючих і релігійних об'єднань на придбання і використання священних книг, релігійних видань мовою на свій вибір та інших предметів і матеріалів, що належать до сповідування релігії чи віри, та володіння ними" (п. 16.9).

У Заключному акті НБСЄ закріплюється, що "держави-учасниці бу­дуть визнавати і поважати свободу особи сповідувати одноосібно або разом з іншими релігію чи віру, діючи так за велінням власної совісті..." Таке ж положення закріплене і в Підсумковому документі Мадридської зустрічі 1980 р. держав-учасниць НБСЄ.

Паризька хартія для нової Європи проголошує, що ".кожна людина має право на свободу думки, совісті, релігії і переконань."

Парламентська Асамблея Ради Європи Рекомендацією № 1202 "Щодо релігійної терпимості в демократичному суспільстві" (1993) за­кликала європейську спільноту до вжиття таких заходів:

- гарантувати релігійну свободу, свободу сумління і свободу культу (п. "І" ст. 16);

- бути гнучкими щодо узгоджень різноманітної релігійної практики (наприклад, одягу, їжі і релігійних свят) (п. "і" ст. 16);

- забезпечувати вивчення релігійних та етичних систем як шкільних дисциплін, домагатися окремого і ретельного опису релігій у шкільних підручниках (зокрема з історії) та усного викладання з метою досягнення кращого і повнішого розуміння різноманітних релігій (п. "ііі" ст. 16).

У Рекомендації № 1396 "З Релігії та демократії" (1996) Парламент­ська Асамблея Ради Європи запропонувала урядам країн-членів:

- гарантувати свободу совісті та релігійних виявів у рамках умов, визначених Європейською конвенцією з прав людини для усіх грома­дян, а особливо (п. "і" ст. 13):

а) охороняти релігійний плюралізм.;

б) сприяти . дотриманню релігійних обрядів та звичаїв, наприклад, відносно одруження, вбрання, свят (з можливістю відповідного звіль­нення з роботи) та військової служби;

- сприяти розвиткові знань про релігію, особливо (п. "іі" ст. 13):

а) в рамках етичної та громадянсько-демократичної освіти підтри­мувати навчання про те, що релігії є зібранням цінностей, розрізнення яких повинно бути розвиненим серед молоді;

б) сприяти викладанню у школах порівняльної історії різних релігій, звертаючи увагу на їхнє походження, схожість деяких цінностей та різ­номанітність звичаїв, традицій, свят і т.д.;

в) заохочувати вивчення історії і філософії релігій та дослідження цих предметів в університетах паралельно з теологічними дослідженнями;

г) співпрацювати з релігійними навчальними установами для вве­дення або підсилення в їхніх курсах аспектів, пов'язаних із правами лю­дини, історією, філософією та наукою;

- сприяти культурним і соціальним виявам релігій, особливо: (п. "іу"

ст. 13):

а) забезпечувати рівні умови для утримання і збереження культових будівель та іншого майна всіх релігій.;

б) зберігати культурні традиції та різноманітні релігійні святкування;

в) заохочувати соціальну та милосердницьку працю, здійснювану релігійними общинами та організаціями.

У низці міжнародно-правових актів закріплене право громадян на альтернативну (невійськову) службу, яке, на нашу думку, також входить у структуру свободи віровизнання та свободи віросповідання людини.

Так, Комісія з прав людини ООН у резолюції 1987/46 від 10 березня 1987 р. визнала, що відмова від військової служби з мотивів совісті ви­пливає із принципів і глибоких переконань, які виникають на основі ре­лігійних, етичних, моральних чи подібних їм цінностей. Комісія зверну­лась до всіх держав із проханням визнати, що таку відмову від служби в армії слід розглядати як законне здійснення права на свободу думки, совісті і релігії, і вжити заходів, спрямованих на звільнення молодих людей від військової служби з носінням зброї, на основі їх відмови з істинних мотивів совісті [193]118.

Ще одним важливим практичним кроком на шляху до реалізації цього заклику ООН можна вважати Паризьку нараду "Конференція з людського виміру" (1989), на якій було проголошено, що "держави-учасниці, визнаючи право кожної окремої людини в порядку законного здійснення права на свободу думки, совісті, релігії і переконань запе­речувати проти проходження військової служби з релігійних чи інших мотивів, домовляються:

118 [193] Новиков В.С., Тимофеев М.А. Альтернативная служба: отечественньїй и зарубежньїй опьіт // Социологические исследования. - 1990. - № 8. - С. 20.

- ухвалити законні положення (якщо такі відсутні) і відповідні захо­ди для звільнення осіб від проходження військової служби в тих випад­ках, коли з релігійних чи інших переконань наявні заперечення проти проходження служби в бойових частинах; вводити там, де ще їх не за­проваджено, різні форми альтернативної служби, яка б мала цивільний характер, була загальнокорисною і не сприймалося як покарання;

- утримуватись від практики покарання тих осіб, котрі відмовилися від проходження військової служби і погоджуються на проходження альтернативної..."

Подібні положення пізніше були закріплені і в п. 18 Документа Ко­пенгагенської наради "Конференції з людського виміру", НБСЄ (1990).

В Кодексі поведінки, який торкається військово-політичних аспектів безпеки (НБСЄ, 1994), зазначено, що "держави-учасниці. розглянуть питання стосовно запровадження практики звільнення від військової служби чи проходження альтернативної служби" (п. 28).

У п. 2 ст. 10 Хартії Європейського Союзу про основні права закрі­плюється право на відмову від військової служби з релігійних мотивів. Проте це право визнається не безумовно, а лише відповідно до націо­нальних законів, які регулюють його здійснення.

Слід зауважити, що в деяких міжнародних актах проголошується свобода віровизнання, свобода віросповідання для певних категорій, груп людей.

Так, у Міжнародному пакті про громадянські і політичні права закрі­плено, що "в тих країнах, де існують етнічні, релігійні і мовні меншини, особам, які належать до таких меншин, не може бути відмовлено в праві спільно з іншими членами тієї ж групи. сповідувати свою релігію і виконувати її обряди." (ст. 27). Зазначена свобода ще раз підтверджу­ється вже у спеціальному документі ООН щодо меншин - у Декларації про права осіб, які належать до національних чи етнічних, релігійних чи мовних меншин (1992), в якій закріплено, що люди, які належать до та­ких меншин, "мають право користуватися досягненнями своєї культури, сповідувати свою релігію і відправляти релігійні обряди." (ч. 1 ст. 2). У Рамковій конвенції про захист національних меншин (Рада Європи, 1995) також проголошено, що "держави-члени Ради Європи та інші дер­жави, що підписали цю конвенцію, повинні забезпечувати право кожної особи, яка належить до національної меншини, . на свободу думки, совісті і релігії" (ст. 7). У ст. 8 цієї Конвенції закріплено, що такі особи мають право сповідувати свою релігію або переконання і створювати релігійні установи, організації та асоціації [277]119.