Л. В. Ярмол свобода віросповідання: юридичне забезпечення в україні (загальнотеоретичне дослідження) Праці Львівської лабораторії прав людини І громадянина Видаються з 1997 року Серія I. Дослідження та реферат

Вид материала

Реферат

Содержание Загальні висновки

Подобный материал:

• Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини від 23 грудня 1997 року №776/97-вр, 70.08kb.
• Гарантії прав людини І громадянина, 111.43kb.
• Указ президента україни про заходи щодо впровадження Концепції адміністративної реформи, 832.46kb.
• Уповноважений Верховної Ради України з прав людини закон, 163.45kb.
• Програма дослідження освітньо-виховної роботи в дошкільних навчальних закладах міста, 29.4kb.
• Реферат проведено теоретично-експериментальні дослідження з обґрунтуванням практичних, 37.54kb.
• Питання прав та свобод людини І громадянина на сьогодні є найважливішою проблемою внутрішньої, 45.21kb.
• Відділ освіти баштанської райдержадміністрації баштанська зош І-ІІІ ст., 82.54kb.
• Теми місцевого самоврядування, яка відповідає цінностям демократичного суспільства, 333.68kb.
• Верховною Радою України прийнято закон, 200.21kb.

14. У Законі України "Про свободу совісті та релігійні організації" необхідно передбачити, що релігійні організації мають право засновува­ти загальноосвітні заклади в порядку, визначеному законодавством.

15. Пропонується також законодавчо закріпити положення, за яким при дотриманні вимог державних стандартів освіти документи про освіту у духовних навчальних закладах, акредитованих Міністерством освіти і науки України, прирівнюються до документів, виданих держав­ними закладами освіти.

16. Право людини здобувати релігійну освіту за певними критерія­ми можемо поділити на певні види: 1) за суб'єктним складом його здій­снення: індивідуальне, колективне (загальнопросвітницьке - наприклад, навчання у недільних школах, на біблійних курсах), професійно зорі­єнтоване (здійснюється в духовних навчальних закладах); 2) залежно від категорій суб'єктів, які здобувають релігійну освіту: право громадян

конкретної держави; право іноземців; право апатридів; право на релігій­ну освіту дітей, інших категорій осіб.

17. У законодавстві необхідно передбачити, що право здобувати ре­лігійну освіту індивідуально чи разом з іншими мають не лише грома­дяни, але й іноземці та апатриди.

18. Потрібно встановити, що у державних навчальних закладах за бажанням батьків можуть бути виділені із системи релігієзнавства окре­мі теми (об'єднані у навчальні курси) для глибшого вивчення їхніми дітьми (наприклад, християнська етика). Однак програма таких курсів повинна бути затверджена Міністерством освіти і науки України, а їх викладання повинно здійснюватися викладачами, котрі мають відповід­ну педагогічну освіту та належний рівень професійної підготовки.

19. Юридичним засобом охорони права людини здобувати релігій­ну та світську освіту є передбачене законодавством положення про недопустимість будь-якого примушування до навчання релігії. Пропо­нується уточнити дане положення вказівкою про те, що забороняється будь-яке примушування до навчання і у сфері атеїстичних (чи інших) переконань, якщо це суперечить релігійній вірі особи. Юридична відпо­відальність за вищевказані діяння передбачена лише для релігійних ор­ганізацій (а саме: можливість припинення їхньої діяльності в судовому порядку), однак її не встановлено стосовно фізичних осіб. Як видається, доцільно передбачити, наприклад, адміністративну відповідальність фі­зичних осіб (і окремо - осіб посадових) за примушування до навчання релігійним та іншим переконанням.

20. Право на заміну виконання окремих юридичних обов'язків, не­сумісних із релігійними чи іншими переконаннями людини, також ви­ступає невід'ємним елементом свободи віросповідання (ч. 3 ст. 4 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації"). Вказана можли­вість людини має бути відображена і в Конституції України, де поки що передбачено лише право заміни військового обов'язку альтернативною службою, хоча, як свідчить практика, може виникати необхідність за­міни й деяких інших юридичних обов'язків, несумісних із релігійними чи іншими переконаннями особи.

21. Серед юридичних обов'язків, виконання яких може суперечити релігійним чи іншим переконанням особи, можемо назвати наступні: складання присяги; проходження військової, а інколи й альтернативної служби; використання науково обгрунтованого медичного лікування; отримання ідентифікаційного номера, коли це передбачено законом.

22. Право на альтернативний порядок складання присяги з мотивів релігійних чи інших переконань законодавство України не передбачає. Тому варто закріпити загальну норму про те, що при складанні присяги

(як релігійного, так і нерелігійного характеру) повинні враховуватися релігійні чи інші переконання людини.

23. Право на заміну військової служби альтернативною за чинним законодавством, надається громадянам України, якщо виконання вій­ськового обов'язку суперечить їхнім релігійним переконанням, а самі громадяни належать до релігійних організацій (їхній перелік затвер­джений постановою Кабінету Міністрів України), віровчення котрих не допускає користування зброєю. На наш погляд, вказане положення обмежує свободу віросповідання тих громадян, які не бажають прохо­дити військову службу з огляду на моральні, філософські, етичні пере­конання, а також тих із них, хто не належить до релігійних організацій із вищевказаного переліку. Тому у Конституції України та Законі "Про альтернативну (невійськову) службу" слід передбачити право громадян України на альтернативну службу також і з релігійних, філософських, етичних переконань.

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ

За результатами проведеного дослідження видається можливим зро­бити наступні висновки:

1. Неодмінними передумовами особистісного самовизначення лю­дини є її свобода віровизнання та свобода віросповідання. Їх основою виступає віра людини як обов'язковий елемент свідомості, світогляду. Віру людини можна розглядати у двох аспектах. По-перше, як духовну, психічну діяльність людини, спрямовану на вибір об'єкта віри і визна­чення свого внутрішнього ставлення до нього. Можливість здійснення такої діяльності відображає поняття свободи віровизнання. По-друге, віру можна трактувати й як зовнішню (фізичну) діяльність, що виступає проявом віровизнання. Можливість здійснення такої діяльності люди­ною відображає інше поняття - свобода віросповідання. Отже, свобода віровизнання як загальносоціальне (природне) право людини - це мож­ливість людини вільно обирати об'єкт своєї віри і визначати власне вну­трішнє ставлення до нього. Свобода віросповідання як загальносоціаль­не (природне) право людини - це можливість людини вчиняти певні дії або утримуватися від їх вчинення, за допомогою чого об'єктивується її віровизнання. Конкретизуючи, можемо відзначити, що свобода віроспо­відання як загальносоціальне (природне) право людини - це можливість людини вчиняти такі діяння, за допомогою яких приймаються, зміню­ються та сповідуються релігійні або інші переконання.

2. Структура свободи віровизнання та свободи віросповідання як природних прав людини - це система тих можливостей, котрі відобра­жають змістовну конкретизацію зазначених прав та зв'язки між ними. Структурні елементи (можливості) свободи віровизнання та зв'язки між ними стосуються лише внутрішньої (психічної) сфери людини. Зовніш­ній же їх прояв становить структуру свободи віросповідання. Елементи свободи віровизнання та свободи віросповідання людини як загально-соціальних (природних) явищ відображено у міжнародних (як універ­сальних, так і регіональних) актах з прав людини. Ці акти слугують ши­роко визнаними міжнародними стандартами права, що розглядається.

3. До структурних елементів свободи віровизнання та свободи ві­росповідання як загальносоціальних явищ належать такі можливості людини:

а) приймати певну релігію чи інші переконання;

б) змінювати свої релігійні чи інші переконання;

в) сповідувати якусь релігію чи інші переконання;

г) здобувати релігійну та (або) світську освіту;

д) утримуватися від окремих дій, несумісних із релігійними чи інши­ми переконаннями.

Крім вищевказаних елементів, свобода віровизнання включає також ще один - можливість мати власні релігійні чи інші переконання.

4. Право людини сповідувати будь-яку релігію чи інші переконання можна класифікувати на певні види: 1) за кількісним складом суб'єк­тів його здійснення - індивідуальне та колективне сповідування; 2) за змістом сповідувальної діяльності - здійснення культових дій та поза-культової діяльності (у духовній і практичній сферах); 3) залежно від місця сповідування - здійснення останнього у культових будівлях і на прилеглій до них території, у місцях паломництва, на кладовищах чи в місцях окремих поховань, у квартирах і будинках приватних осіб, в установах, організаціях чи в інших місцях; 4) залежно від юридично­го статусу суб'єкта використання розглядуваного права - сповідування релігії громадянами певної держави, іноземцями, апатридами, дітьми, військовослужбовцями, засудженими тощо.

5. Аналіз чинного законодавства України дозволяє констатувати іс­нування у ньому комплексного (міжгалузевого) інституту, що є основою юридичного механізму забезпечення свободи віросповідання людини.

6. Конституція України гарантує кожному право на свободу світогляду і віросповідання (ст. 35), а Закон України "Про свободу совісті та релі­гійні організації" - право громадян на свободу совісті. Тому слід внести зміни до Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", гарантувавши кожному (а не лише громадянам) свободу світогляду та ві­росповідання. При цьому, чи не найвдалішим формулюванням розгляду­ваного права, як видається, є свобода саме віросповідання як можливість людини приймати, змінювати, сповідувати, здобувати релігійні або інші переконання, а також утримуватися від тих дій, які несумісні з ними. Сво­бода ж світогляду - це можливість людини вільно самовизначатися у світі в цілому, осмислювати своє ставлення до нього, знаходити своє життєве призначення. Юридичне право здатне регулювати лише зовнішні прояви світогляду людини, котрі можуть стосуватися усіх сфер суспільного жит­тя й торкатися, відповідно, будь-якого права людини.

7. Механізм закріплення у Конституції України принципів свободи віросповідання людини видається підставним уточнити, або ж доповни­ти, наступним чином:

- принцип, згідно з яким жодна релігія не може бути визнана обов'язковою, слід доповнити положенням про те, що жодна релігія не може бути визнана й державною;

- у Конституції України необхідно закріпити принцип рівності усіх релігій, віросповідань та релігійних організацій перед законом;

- принцип відокремлення церкви і релігійних організацій від держа­ви доцільно закріпити у такому формулюванні: "Україна є світською державою";

- принцип відокремлення школи від церкви, від релігійних організа­цій слід закріпити у такому формулюванні: "Державна система освіти різних рівнів має світський характер";

- у законодавстві України доцільно відобразити також і такі принци­пи свободи віросповідання, як добровільність самовизначення кожного у сфері сповідування віри та свобода вибору форм і способів здійснення цієї свободи.

8. Структура суб'єктивного юридичного права на свободу віроспо­відання включає наступні елементи (складники):

- право приймати релігію або інші переконання за своїм вибором;

- право сповідувати будь-яку релігію одноособово або разом з іншими;

- право не сповідувати жодної релігії;

- право змінювати свої релігійні або інші переконання;

- право на релігійну та (або) світську освіту;

- право на заміну окремих юридичних обов'язків, несумісних із ре­лігійними чи іншими переконаннями.

Щоправда, саме у Конституції України не отримали свого відображен­ня такі елементи свободи віросповідання, як-от: можливості приймати релігійні чи інші переконання, змінювати свої релігійні або інші переко­нання, здобувати релігійну освіту, замінювати окремі юридичні обов'язки на альтернативні з мотивів релігійних чи інших переконань. Тому зазна­чені можливості необхідно закріпити на конституційному рівні.

9. Порівняльний аналіз структурних елементів свободи віросповіда­ння людини як загальносоціального явища із структурними елементами суб'єктивного юридичного права, закріпленого у відповідному зако­нодавстві України, дозволяє стверджувати, що в останньому знайшли відображення всі можливості свободи віросповідання як загальносоці-ального права, котрі потребують юридичної регламентації.

10. Юридичний механізм забезпечення свободи віросповідання лю­дини - це система ефективних юридичних засобів реалізації, охорони та захисту свободи віросповідання в цілому, а також окремих її елемен­тів (можливостей), закріплених у національних юридичних актах.

11. Суб'єктивне юридичне право людини сповідувати будь-яку ре­лігію чи інші переконання (як складник свободи віросповідання) - це закріплена у законодавстві можливість людини виражати (проявляти) у фізичних діяннях своє ставлення до обраного нею об'єкта віри.

12. Передбачені у чинному законодавстві України підстави, порядок, строки утворення релігійної громади, які слугують юридичною проце­дурою колективного сповідування релігії, потребують певних уточнень і змін, зокрема:

- повідомлення державних органів про створення релігійних громад має бути юридично обов'язковим;

- необхідно збільшити мінімальну кількість засновників релігійної громади (скажімо, до 25 осіб), а також передбачити подання, крім за­яви і статуту, додаткових документів для реєстрації релігійної громади (зокрема, протоколу установчих загальних зборів релігійної громади, преліку громадян, що її утворили, відомостей про склад органів управ­ління, копії статуту (положення) релігійного управління (центру), якщо він знаходиться за межами України; даних про основи віровчення, про ставлення релігійної громади до сім'ї і шлюбу, освіти, здоров'я її послі­довників, відомостей про обмеження для членів і служителів організа­ції щодо їхніх прав та обов'язків;

- засновниками релігійних громад можуть визнаватись не лише гро­мадяни України (як це передбачено її законодавством), але й іноземці та апатриди, котрі постійно проживають в Україні. Іноземці ж, які перебу­вають в Україні тимчасово, можуть бути членами таких громад;

- у Законі України "Про свободу совісті та релігійні організації" не­обхідно конкретизувати підстави продовження терміну реєстрації релі­гійної організації.

13. У зв'язку з необхідністю реєстрації релігійних організацій, а отже, й відмежування їх від інших недержавних структур, важливого практичного значення набуває визначення поняття релігії та з'ясуван­ня його суттєвих (змістовних) ознак. Міжнародні акти та законодавство України таких визначень не дають. На основі узагальнення існуючих поглядів видається можливим стверджувати, що релігія - це духовний феномен, який втілює віру людини в існування надприродного начала (найчастіше - Бога), що вважається джерелом буття всього сущого, і слугує для неї засобом "спілкування" з цим началом. Саме за об'єктом релігійної віри, на наш погляд, мають визнаватися наступні властивості: трансцендентність (позаземне, а зрештою і позаматеріальне існування), абсолютна первинність, унікальність (неповторність, невідтворюва-ність), всепроникливість, довічність, таємничність, найвища й беззапе­речна цінність, реальне існування (у свідомості людей, які сповідують віру у нього).

Наведене визначення поняття релігії, а також зазначені риси об'єкта релігійної віри можуть враховуватися при державній реєстрації певної організації саме як релігійної. Якщо у реєстраційного органу виникне з

цього питання сумнів, він повинен призначити релігієзнавчу експерти­зу. Хоча законодавством України передбачено можливість проведення релігієзнавчої експертизи, однак підстави і порядок її здійснення нор­мативно не визначені. Тому пропонується хоча б урядовою постановою затвердити спеціальне положення про підстави та порядок проведення державної релігієзнавчої експертизи.

14. Чинним законодавством не передбачено механізму захисту від таких порушень права, що розглядається, як примушування громадян до сповідування або, навпаки, до відмови від сповідування якоїсь ре­лігії, до участі або неучасті у богослужіннях і релігійних обрядах, до навчання релігії або переконань; вимагання від священнослужителів відомостей, отриманих ними під час сповіді віруючих; зазіхання на виняткове право релігійних організацій засновувати підприємства для випуску богослужбової літератури і виробництва предметів культового призначення; відмова посадових осіб від надання дозволу на проведен­ня публічного богослужіння, релігійних обрядів, церемоній, процесій; примусове залучення учнів або студентів до участі у релігійних заходах чи релігійних організаціях. За такі дії слід передбачити конкретні захо­ди юридичної відповідальності.

15. Право на релігійну освіту як складник свободи віросповідання потребує з'ясування поняття релігійної освіти. На основі аналізу висвіт­лених у літературі думок видається можливим відзначити, що релігійна освіта - це навчальний процес, який полягає у наданні особі певного обсягу інформації релігійного змісту з метою формування та (чи) під­вищення рівня її релігійної інформованості, усвідомленого сприйняття нею змісту певного релігійного віровчення та формування у неї прак­тичних вмінь і навичок щодо його сповідування. У зв'язку з цим про­понується:

а) у Законі України "Про свободу совісті та релігійні організації" пе­редбачити, а в Законі України "Про освіту" - уточнити, що релігійні ор­ганізації мають право засновувати заклади освіти (наприклад, дошкіль­ні, загальні середні, професійно-технічні, вищі) в порядку, визначеному законодавством України;

б) закріпити в законодавастві положення про те, що при дотриманні вимог державних стандартів освіти документи про освіту у духовних навчальних закладах, акредитованих Міністерством освіти і науки України, прирівнюються до документів, виданих державними заклада­ми освіти;

в) закріпити положення про те, що право здобувати релігійну освіту індивідуально чи разом з іншими мають не лише громадяни, але й іно­земці та апатриди;

г) Закон України "Про свободу совісті та релігійні організації" допо­внити нормою, за якою релігійно-філософські, релігієзнавчі навчальні дисципліни, викладання яких не супроводжується релігійними обря­дами і має лише інформативний характер, можна вводити до навчаль­них планів державних та інших закладів освіти (що, власне, подекуди й практикується). Крім того, дане положення знайшло своє відображення у нещодавно прийнятому Указі Президента України "Про невідкладні заходи щодо остаточного подолання негативних наслідків тоталітарної політики колишнього Союзу РСР стосовно релігії та відновлення пору­шених прав церков і релігійних організацій" від 21 березня 2002 року;

д) закріпити в законодавстві, що у державних навчальних закладах, за бажанням батьків, можуть бути виділені із системи курсу релігієзнав­ства окремі теми (об'єднані в окремі навчальні курси) задля їх глибшого вивчення дітьми (наприклад, християнська етика). Однак програма та­ких курсів має бути затверджена Міністерством освіти і науки України, а їх викладання повинно здійснюватися викладачами, які мають відпо­відну педагогічну освіту та належний рівень професійної підготовки.

16. Законодавство України не передбачає права на альтернативний порядок складання присяги з мотивів релігійних чи інших переконань. Тому доцільно закріпити загальне положення наступного змісту: при складанні присяги (як релігійного, так і нерелігійного характеру) пови­нні враховуватися релігійні чи інші переконання людини.

17. Звичаєву норму про складання Президентом України присяги на Пересопницькому Євангелії варто закріпити у конституційному за­конодавстві України (проте з одночасним гарантуванням главі держави права на альтернативну форму складання присяги, відповідно до його релігійних чи інших переконань).

18. У Конституції України та у Законі "Про альтернативну (невій­ськову) службу" слід передбачити, що право на альтернативну службу мають громадяни України не лише з релігійних переконань, але й із пе­реконань філософсько-етичних.

РЕЗЮМЕ

В монографии осуществлен системний анализ философско-право-внх и общетеоретических аспектов свободи веропризнания и свободи вероисповедания человека. Впервне в отечественной общетеоретичес-кой юриспруденции вияснено универсальное содержание и злементн свободи вероисповедания как одного из естественннх, неотьемлемнх прав человека, а также осуществлен комплексний анализ юридического механизма обеспечения зтой свободи в Украине.

Комплексно охарактеризовано соответствующее законодательство Украинн как нормативная основа юридического механизма обеспече­ния свободи вероисповедания. Проанализированн содержание, види и юридические средства реализации, охранн и защитн отдельннх струк­турних злементов (возможностей) свободи вероисповедания. Предла-гаются конкретнне рекомендации по усовершенствованию законода-тельства Украинн о свободе вероисповедания и религиозннх органи-зациях.

Обьектом исследования являются свобода вероисповедания и сво­бода веропризнания человека. Предметом исследования внступает ряд общих закономерностей юридического обеспечения свободн вероиспо-ведания человека, их проявление в Украине, а также пути и средства его усовершенствования.

В результате исследования автором предложенн и обоснованн, в частности, следующие положения:

♦ свобода веропризнания как общесоциальное (естественное) право человека - зто возможность человека свободно избирать обьект своей верн и определять собственное внутреннее отношение к нему;

♦ свобода вероисповедания как общесоциальное (естественное) право человека - зто возможность человека совершать определеннне действия или воздерживаться от их совершения, с помощью чего об-ьективируется ее веропризнание, то есть принимаются, изменяются и исповедуются религиознне или инне убеждения.

♦ структурннми злементами свободн вероисповедания и свободн веропризнания как общечеловеческих явлений явяются такие возмож-ности человека:

- принимать определенную религию или другие убеждения;

- менять свои религиознне или другие убеждения;

- исповедовать какую-либо религию или другие убеждения;

- воздерживаться от отдельньїх действий, несовместимьіх с религи-ознмми или другими убеждениями.

Кроме вьішеуказанньїх злементов, свобода веропризнания включает также еще один - возможность иметь собственннье религиознье или другие убеждения.

81ШМЛК¥

БшеНагіоп ргоуісіез ґог ІЇіе гпоподгаршс 8у8їегп апаїу8і8 оґ ІЇіе рЬіїо-8оршс-їедаї апС депеггаї ІЇіеогеїіс а8ресї8 оґ ІЇіе Ьшпап ґГееСош їо геїідіо-и8 Ьеїіеґ гесодпіїіоп апС Ьеїіеґ сопґеззіоп.

ТЬе сошрїех сЬагасїегізїісз оґ їхіе соггезропСіпд Цкгаіпе'8 їедаї 8у8їегп аз ІЇіе поггпагіуе Ьа8і8 оґ їхіе їедаї гпесгіапі8гп оґ 8аґедиапСіпд ґог ІЇіе Ьеїіеґ сопґе88іоп і8 еїаЬогаїеС. Бі88егїаїіоп шаке8 ге8еагсгі іпїо ІЇіе сошеш, кіпС8 апС їедаї шеап8 ґог геаїігап'оп, ргоїесїіоп апС Сеґеп8е оґ ІЇіе 8іпдїе 8ггисги-гаї еїешепї8 (ро88іЬіїіїіе8) оґ ІЇіе Ьеїіеґ сопґе88іоп. ТЬе8і8 ргоуіСе8 сопсгеїе гесошшепСаїіоп8 сопсегпіпд ігпргоуегпеш. оґ ІЇіе їеді8їагіоп оґ Икгаіпе оп ІЇіе ґгееСош оґ Ьеїіеґ сопґе88іоп апС геїідіои8 огдапігагіош.