Я україни буковинська державна медична академія в. А. Троянський, М. М. Сидоренко

Вид материала

Содержание

Теорія пізнання і лікарська діяльність.
ЗАНЯТТЯ 1 (2 години)
Питання для обговорення
Питання для самоконтролю
ЗАНЯТТЯ 2 /2 години/
Питання для обговорення
Питання для самоконтролю
ЗАНЯТТЯ 3 /2 години/
Питання для обговорення
Питання для самоконтролю
Особливості наукового пізнання
Метод - це система найбільш загальних принципів пізнавальної та практично-перетворюючої діяльності людини. Методи
Рекомендована література

Подобный материал:

1 ... 4 5 6 7 8 9 10 11 12

ТЕМА: 5 /6 годин/

ТЕОРІЯ ПІЗНАННЯ І ЛІКАРСЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ.

МЕТА ВИВЧЕННЯ ТЕМИ: На основі вивченої проблеми свідомості у філософії та в природознавсті, гносеологічних аспектів принципів, законів і категорій діалектики поглибити розуміння другої сторони основного питання філософії, проблеми людського буття.

ОСНОВНА НАВЧАЛЬНА ПРОБЛЕМА: Суперечність між об'єктивністю змісту знань та суб'єктивно-діяльним способом /і формами/ їх отримання й існування.

ПРОВІДНА ІДЕЯ: Пізнання - це адекватне відображення дійсності, засноване на її практичному перетворенні, а також постінтуітивне сприйняття світу, тонкощі якого належать ще розкривати науці та практиці.

НАОЧНІСТЬ: ДІАФІЛЬМ - "Теорія пізнання як теорія відображення".

СЛАЙДИ: "Суб'єкт та об'єкт пізнання"., "Істина як процес", "Діалектика абсолютної та відносної істини", "Єдність чуттєвого і раціонального в пізнанні", "Критика емпіризму та раціоналізму".

ТАБЛИЦІ: "Історичні форми агностицизму", "Діалектика практики та пізнання", "Наукове пізнання", "Форми розвитку наукового знання".

ЗАНЯТТЯ 1 (2 години)

ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ: Пізнання, відображення, агностицизм, суб'єкт, об'єкт, практика, соціалізація людини, скептицизм, кантіанство, ізоморфізм, гомоморфізм, ірраціоналізм, принципи пізнання, логіка, самопізнання, кодування.

ПИТАННЯ ДЛЯ ОБГОВОРЕННЯ:

Проблема пізнаванності світу в історії філософії та на сучасному етапі.
Пізнання як соціально-опосередковане ставлення людини до світу. Пізнання і
відображення.
Об'єкт та суб'єкт пізнання, їх діалектика. Специфіка об'єкта і суб'єкта
пізнання в медицині.

3. Діалектика процесу пізнання. Чуттєвий та раціональний моменти пізнання, їх особливості та форми. Медичний діагноз як єдність чуттєвого і
раціонального.

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ:

Чому пізнання світу складає проблему?
Як розглядався процес пізнання в античній філософії, в середньовіччі, в Епоху
Відродження, в Новий час, у класичній німецькій філософії?
Яку роль у пізнанні мають потреби, інтереси, умови, засоби, мета діяльності?
Що ви знаєте про фізіологічні основи відображення?
Що таке об'єкт та суб'єкт пізнання, які їх особливості в медицині?
Які форми чуттєвого і раціонального моменту в пізнання ви знаєте та яка їх
взаємообумовленість?
У чому суть сенсуалізму, емпіризму та раціоналізму?

МЕТОДИКА ПРОВЕДЕННЯ ТА ЗМІСТ ЗАНЯТТЯ: Методикою "проблемних груп" вияснити основний зміст питань для обговорення, розібратися в суті людського пізнання, зрозуміти, чому практика є основою, джерелом, метою пізнання та критерієм його істинності. Навчитися диференціювати чуттєве та постінтуїтивне, логічне й емоційне в пізнавальному процесі, в постановці діагнозу. Вміти застосовувати набуті знання в дослідженнях, в лікарській практиці.

Перше питання пов'язане з розумінням пізнання як вияву змісту реальності, як процесу мисленного наближення людини до предметів та явищ об'єктивного світу, осягненням можливості та дійсності. Опрацюйте матеріал ВВЕДЕННЯ В ФІЛОСОФІЮ, Гл. XII, с.318-365 та ФІЛОСОФІЇ. Лекції 18, 19, 20, с.331-365. Навіть бігле знайомство з усією темою допоможе усвідомити загальні моменти, які варто врахувати в цьому занятті. Необхідно пам'ятати, що власне теоретико-пізнавальне /гносеологічне/ дослідження починається тоді, коли саме знання перетворюється в самостійний об'єкт аналізу і виникає питання: "...що таке знання?". Розрізнення знань "за істиною" і знань "за уявленням" у перших античних філософів означало протиставлення однієї онтологічно-космологічної картини світу /"істиноі" дійсності/ іншій його картині /виразу небуття, не сущого/ в буденних уявленнях. Роздуми за всезагальними умовами продукування знання з'являються вперше у софістів і Сократа. Софісти вказали на роль індивідуальних відмінностей у пізнанні дійсності, на роль умов сприйняття, що пізніше з різними варіантами повторювали скептики й феноменалісти. Платон вперше дав чітку й розгорнуту форму постановки всіх проблем теорії пізнання /хоч і наївно/. Головна думка: знання повинно бути єдиним з тим, знанням чого воно є. У ХУП-ХУПІ ст. зайнялись пошуками абсолютно достовірного знання. Підходи раціоналістів та емпіриків були протилежними /згадайте пройдений матеріал/. Покажіть внесок класичної німецької філософії в гносеологію, строкатість точок зору в філософії XX ст. Варто зосередитись на розумінні змісту самого процесу пізнання як соціально-опосередкованого ставлення людини до світу. Пізнання - не самоціль. Оскільки результатом його є знання, то виникає питання - чим обумовлений процес пізнання, для чого людині потрібні знання? Для підтримання власної діяльності людина вступає у зв'язок з природою. Не сама по собі, а з членами певної спільності. Самозабезпечення в різних природних умовах /кліматичних, регіональних/ формує своєрідні стосунки між людьми з часу зародження людського роду. З розподілом праці ці зв'язки ускладнюються, зростають потреби. Як оптимізувати діяльність, добитися кращих результатів? Спостереження над природою, над собі подібними давали певний матеріал, формували адаптивно-адаптуюче ставлення до дійсності. Поступово невідомість і страх витісняв інтерес, який перетворювався в спонуку до знання. Це збагачувало навики, поглиблювало адаптуючі спроможності людини. Постарайтеся детально прослідкувати історичну соціокультурну детермінацію пізнання, роль суспільної практики в ній. Зрештою можна назвати деякі принципи пізнання:

1.Принцип об'єктивності - намагатися бачити світ без суб'єктивних "домішок". 2.Принцип єдності об'єктивного і суб'єктивного /чуттєвий образ залежить від

фізіологічної основи суб'єкта, його минулого пізнавального досвіду, ціннісних

орієнтацій.

3.Принцип пізнаванності /нескінченний світ до кінця пізнати не можливо,

проте результати пізнання свідчать про принципову можливість осягнення

його суті/.

4.Принципи відображення /вторинність, залежність копії від оригіналу;

відповідність копії оригіналу; об'єктивне існування оригіналу з включенням

теорії інформації/.

5.Визначальна роль практики в пізнанні.

6.Творча активність суб'єкта пізнання.

Друге питання передбачає розуміння того, що с у б'є к т - це не просто система, яка одержує і переробляє інформацію. Це істота, наділена цілепокладанням і творчістю. Це соціалізована істота, яка здатна своєрідно трасформувати суспільне через індивідуальне, займатися самореалізацією. Через людину як розумну систему прокладає свій шлях історія. Постарайтеся вникнути в такий пізнавальний ЗАКОН: Ступінь предметного освоєння реальності в практиці людей вичленяє ту сукупність характеристик об'єкта, яка виступає в дану епоху основою його відображення у свідомості людей. О б'є к т о м виступає будь-який предмет, явище, процес реальності, що попав у сферу спрямованої дії суб'єкта, став предметом його пізнавального інтересу та впливу. Суперечність: прагнення до кінцевого набору актуальних властивостей з нескінченного світу. Звідси "наближення до об'єкту...", тобто обмеженість пізнання. Виявіть своє ставлення до потреби впливу на об'єкт предметним чином через матеріальний посередник /реактив, прилад/, особливостей суб'єктивно-об'єктивних зв'язків у медицини. Акцентуйте увагу на міжлюдських стосунках у нормі й патології за умов "залишкового принципу" щодо фінансування медицини.

ТРЕТЬЕ ПИТАННЯ не вичерпується формулюванням діалектичного шляху пізнання: від "живого споглядання" /чуттєвого моменту/ до абстрактного мислення, і від нього - до практики... Чуттєвий момент включає в себе відчуття -форму відображення, при якій пізнаються окремі сторони предмета; сприйняття -відображення предмета як цілого, Уявлення- відображення раніше сприйнятого предмета. Абстрактно-логічний момент включає поняття - форму узагальнення думки, судження- форму мислення, що відображає зв'язки і відношення предметів та їх ознак через ствердження або заперечення, умовивід - форму мислення, за допомогою якої з одного або кількох суджень виводиться судження, що містить у собі нове знання.

Важливо усвідомити, що о б р а з - це результат відображення, або особливий стан зв'язаної з об'єктом свідомості. Саме тому в історії філософії існують різні підходи:

Ми пізнаємо власні відчуття, а не реальні об'єкти світу.
Образ - результат осягнення ідеальних сутностей.
Образ - результат відображення об'єктивного світу.
Проаналізуйте типи образів:

Образи-знання /відображають об'єктивну реальність/.
Образи проекти/мисленні конструкції для їх втілення на практиці.
Образи-цінності /виражають потреби та ідеали суб'єкта/.

Як виникають образи? Прослідкуйте переходи: квант світла - сітчатка ока - фізичні та біологічні процеси рецепторів - первинні нейрони - ланка перекодування сигналів у ланцюгу кодування; тобто: зовнішні агенти сенсорного подразника - органи чуття. Перцепція - почуття /об'єкт - предмет - посередник - внутрішня частина інформаційного ланцюга - образ. Відчуття включають лише відображення. Наступні пов'язані з уявою, на основі якої з'являється можливість в подальшому перейти до раціональної ступені. МЕХАНІЗМ: Первинні нейрони від рецепторів - це ланка перекодування зовнішніх сигналів у ланцюг послідовного кодування. В кінці ланцюга - зорове чи інше відчуття. Інформативний потік - посередник між об'єктом та суб'єктом. Вимоги до об'єкта - принципова спостережуваність. Вимоги до суб'єкта: здатність сприймати сигнали від джерела, осмислювати перспективні враження та концептуальні структури, мати блок оперативної та довгострокової пам'яті, володіти різноманітними програмами переробки інформації. Врахуйте, що це складає структуру пізнавального акту.

Обміркуйте ланки механізму переходу матеріального в ідеальне.

Данність об'єкта у формі предметночуттєвої діяльності, тобто як "предмета".
Предмет і посередник /інформативний потік/ - зняття інформації практикою.
Внутрішня частина інформативного ланцюга /перекодування в нервові імпульси/.
Поява ідеального образу /розшифровка на основі матриць та осмислення нервових імпульсів із збереженням інформативної еквівалентності/, тобто: ОБ'ЄКТ-СУБ'ЄКТ-ПРАКТИКА...

Виясніть також зміст таких опосередкувань, ІДЕЯ-ОБРАЗ-ПРОЕКТ-ПРИНЦИП-УСТАНОВКА-ІНТЕРЕС. Лише після цього можна приступати до аналізу сенсуалізму /емпіризму/ та раціоналізму як крайностей в розгляді шляхів та механізмів пізнання. Зверніть увагу на те, що сенсуалізм буває матеріалістичний та ідеалістичний /згадайте вчення Гоббса, Локка, Берклі, Юма, Маха, Авенаріуса/. Абсолютизація одного з моментів пізнання веде до крайності: без чуттєвих даних відсутня інформація із зовнішнього світу, але обмежувати процес пізнання цими даними /досвідом/ - неправомірно; без раціональної обробки інформації не можлива наука, проте ігнорування чуттєвими даними - теж крайність... Прослідкуйте взаємозв'язок чуттєвого й раціонального, їх взаємодію в будь-якому пізнавальному акті доведіть хибність названих напрямків у гносеології.

Аналіз другого питання якраз і обумовлений розумінням єдності чуттєвого і раціонального в пізнанні. Медичний діагноз починається з а н а м н е з у - процесу опитування хворого з метою вияснити час захворювання, форму протікання хвороби, умови життя /побуту, роботи/ як сприятливі чи шкідливі для підтримання норми тощо. Одночасно лікар уважно стежить за зовнішнім виглядом хворого-кожну скаргу намагається попередньо зіставити з фізичними даними, кольором шкіри, величиною зіниць, темпом розмови, реакції на слово і т.п. Після анамнезу фахівець приступає до огляду хворого пальпація, перкусія, аускультація/. Виявіть своє розуміння цих процедур з детальним обґрунтуванням ролі чуттєвих моментів у підготовці до наступних етапів діагностичного процесу - детального виявлення нозологічних форм через лабораторні аналізи, врахування суперечливих даних стосовно вікових, генетичних та інших особливостей. Покажіть на конкретних прикладах, по яких методиках Ви будете зіставляти дані чуттєвого моменту /емпіричний матеріалізм/ з "матеріально-об'єктивними результатами лабораторних досліджень різних продуктів людської діяльності. Чи можна медику діяти "по догадці та інтуіції", нехтуючи при цьому непростим шляхом збирання "крихт істини" навіть в "самоочевидних" ситуаціях? Чому саме? Спробуйте обґрунтувати свою думку.

ЗАНЯТТЯ 2 /2 години/

ОСНОВЫ ПОНЯТТЯ: Істина, заблудження, адекватність, об'єктивність і конкретність абсолютна та відносна істина; релятивізм, догматизм, практика, логіка, досвід; творчість, інтуїція, евристика, фантазія, ірраціоналізм, конструктивізм.

ПИТАННЯ ДЛЯ ОБГОВОРЕННЯ:

Поняття істини. Істина і заблудження. Об'єктивність і конкретність істини.
Істина як процес. Діалектика абсолютної та відносної істини. Критерії істини.
Пізнання і творчість, інтуіція в структурі творчо-пізнавального процесу та
лікарській діяльності.

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ:

1.Що таке істина? У чому хибність арістотелівського визначення істини?

2.Чому заблудження є моментом досягнення істини? У чому різниця між
заблудженням та хибою?

Що означає об'єктивність істини за змістом та суб'єктивність за формою?
Яке значення має знання конкретності істини для медика?
Чи є абсолютна істина як "істина в останній інстанції"? Доведіть це.
Чому критерієм істини є не досвід, дослід, саме пізнання, а практика?
Які ви знаєте форми та види творчості і в чому їх суть?
Що таке інтуїція та яка її роль в пізнавальній і практичній діяльності медика?

МЕТОДИКА ПРОВЕДЕННЯ ТА ЗМІСТ ЗАНЯТТЯ: Шляхом індивідуального опитування з'ясувати основні моменти проблеми. Добитися чіткого розуміння різних точок зору, використовували на їх фоні особистісне бачення проблеми істини. Вникнути в суть об'єктивності та конкретності істини, істини як процесу з тим, щоб навчитися аргументувати власну думку, а не лише перші враження, засновані на емоціях чи стереотипах переконань. Вміти диференціювати творчість у різних сферах діяльності та патологічну фантазію, засновану на складових комбінаціях химер, дошукуватися причин психічних розладів, а після відповідної підготовки на спецкафедрах, вносити відповідні корекції в поведінку хворого.

При розгляді першого питання необхідно звернути увагу на те, що першим поняттям істин визначив Арістотель: Істина-це знання, що відповідає дійсності. Цим визначенням користувалися віки. Ще й досі воно здебільшого вважається прийнятим. Проте поняття "дійсність" розуміється неоднозначно матеріалістами, суб'єктивними та об'єктивними ідеалістами. Отже, таке визначення може стати конвенціональним, але неточним, викликати заблудження чи хибність залежно від того, чи щиро, чи згідно продуманій меті робиться помилка. Саме тому формулювання визначення /дефініція/ істини з самого початку "переобтяжена" психологічними та політичними установками. Справедливіше визначати істину як знання, зміст якого не залежить від суб'єктивних устремлінь людини, суб'єкта, людства. Тоді легше відрізнити заблудження від брехні, запланованої хиби, передбаченого обману. Адже заблудження завжди було і буде моментом істини, хоч не обов'язковим, проте завжди можливим. Тож коли "розвести" істину і заблудження по різні полюси пізнавального процесу, ми можемо опинитися в ситуації, коли не зрозуміємо, яким чином істина перетвориться в заблудження, а заблудження - в істину. Допоможе розібратися в їх діалектиці аналіз об'єктивності та конкретності істини. Об'єктивність - результат адекватного /тотожного за змістом, або якнайближчого за змістом/ відображення реальних процесів дійсності. Конкретність істини пов'язана з такими моментами: предмет, з яким співвідносяться знання, виділяється в залежності від умов взаємодії, дійсних орієнтацій, завдання суб'єкта діяльності, засобів діяльності. Конкретність "вплітається" в об'єктивність істини /не однакова вага одного й того ж навантаженого потягу в різних широтах СНД-Москва-Мурманськ-Одеса/.

Це виводить нас на розуміння істини як процесу. Істина - не догма, дана раз і назавжди. Зміст умов, внутрішні метеморфози будуть міняти ситуацію. Динаміка свідчить про те, що істина - це процес /Друге питання/. Слід врахувати, що в пізнанні взаємодіють немов би "дві істини" - формальнологічна та діалектична. Перша - на рівні міркування, де фіксується лише статика речей; друга - враховує плинність, динаміку процесів, тому розглядає істину як "наближення до об'єкта" Це наближення відбувається, поки існує людина як суб'єкт пізнання, бо істина формальнологічна і діалектична не дається людині в готовому вигляді один раз на завжди. Кожне покоління добавляє крихти до вивчення одного і того ж об'єкта, відкриває нові об'єкти або аспекти їх зв'язків та опосередкувань. Крім того, варто враховувати діалектику істини та заблудження, що зайвий раз "віддаляє" нас від істини. Колись Дюрінг назвав ФАКТИ істинами "в останній інстанції", тобто абсолютними істинами. Подумайте, чого варті такі "істини вічні", тим більше, що вони повернуті в минуле. Абсолютними можна вважати істини, зміст яких залишається тим же з плином часу /найбільш загальні закони буття, принципи, методи/. Разом з тим наступні покоління добавляють до цього змісту більш чи менш важливі дані, отже такі істини перетворюються в "абсолютно-відносні". Подібне можна висловити з приводу відносних істин. Це знання, зміст яких постійно змінюється, хоча часові параметри цих змін не однакові /залежить від природи предмета, процесу, умов існування та ін./

Виявіть своє ставлення й до критерію істини. Підходів до нього чимало
/досвід, дослід, ясність та чіткість, самоочевидність тощо/. Зважте на те, якими
більш загальними характеристиками наділене людство: необхідність, всезагальність, наступність, і т.п. Чи відповідають цим вимогам інші критерії, окрім практики - сукупність діяльності людей, спрямованої на пізнання, практично-пізнавальне перетворення ДІЙСНОСТІ? Спробуйте на конкретних прикладах обґрунтувати свої твердження.

Третє питання вимагає розуміння того, що вже на рівні сприйняття
людиною виникає уява як спонука до комбінування як фантазії. Згадайте зміст
морфології - одного з перших прообразів людського абстрагування від
безпосереднього даного. Відображення складає базу творчого процесу через
адекватність пізнання. Тому важливо диференціювати стереотипну чи виконавську діяльність /дещо інерційну/ творчу діяльність як ломку стереотипів, як таку, що "включається" в суперечності системи "ПОТРЕБИ - ЗАСОБИ ЇХ ЗАДОВОЛЕННЯ", що складає ядро проблемної ситуації та спонукає до вирішення нестандартних завдань. Творчість це форма саморозвитку, самовиразу та самоствердження особистості, родова ознака та суть буття особи.

Спробуйте визначитись у формах творчості: науковій, технічній, соціально-політичній, художній, спробувати свою здатність у будь - яких цих сферах. Зрештою зосередьтеся на СТРУКТУРІ ТВОРЧОСТІ:

Усвідомлена постанова і формулювання проблем.
Знаходження ідеї та принципу вирішення нестандартних завдань.
Теоретична, конструкторська та технологічна розробка знайденого
принципу.
Практична перевірка гіпотези і реалізація рішення.

З'ясуйте лінію творчої діяльності: Умови життя людини - потреби - мета -засоби - початок пошуку -етапність пошуку - завершення цілепокладання. Знайдіть місце інтуїції в "перевності логічного слідування" творчого процесу та його реалізації в лікарській діяльності зокрема. Чи можлива повноцінна інтуїція без належних знань, творчого пошуку, інтересу, потреби, завдання?

ЗАНЯТТЯ 3 /2 години/

ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ: наука, спостереження, експеримент, вимірювання, абстрагування, аналіз, синтез, індукція, дедукція, метод, методологія, статистичний метод, аналогія, моделювання, аксіоматизація, абстрагування, історичний та логічний метод, сходження від абстрактного до конкретного, ідея, принцип, гіпотеза, проблема, теорія, логічне, інтуїтивізм, інтертеорія, метатеорія.

ПИТАННЯ ДЛЯ ОБГОВОРЕННЯ:

1.Особливості сучасного наукового пізнання. Наука та освіта.

2.Поняття наукового методу. Загальні та спеціальні методи. Методологія.

3. Найважливіші форми розвитку наукового пізнання: факт, проблема, ідея, гіпотеза, теорія.

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ:

1. Яка відмінність наукового пізнання від буденного?

2.Як пов'язані між собою наука та освіта? Що включає в себе підготовка до
наукової діяльності?

3.Вчому суть філософського визначення методу? А методології?

4.Як ви розумієте сучасні процеси диференціації та інтеграцій науки?

5..Які ви знаєте загальнонаукові та специфічні методи окремих наук?

6..Яка структура логіки наукового дослідження?

7..Як співвідносяться ідея та принципи в науковому пізнанні?

8..Який зв'язок існує між теорією та практикою?

МЕТОДИКА ПРОВЕДЕННЯ ТА ЗМІСТ ЗАНЯТТЯ: Шляхом формування груп за інтересами вивчити поставлені питання. Розібратися в особливостях сучасного наукового пізнання, в напрямках перебудови вищої освіти як і освіти в цілому. З'ясувати суть наукового методу, розкрити критерії загальнонаукових та методів спеціальних наук. Довести інтегруючу роль методології в синтезі наукових знань через розуміння змісту системного підходу, теорії систем, інтер- та метатеорії. Навчитися відтворювати різні комбінації форм розвитку наукового пізнання, вміти включати їх у структуру логіки наукового дослідження.

При підготовці до першого питання, слід пам'ятати що будь-який вид людської діяльності передбачає організацію - наявність засобів, способів, програм, найкоротшого плану, економного й ефективного досягнення поставленої мети. Наукове пізнання поєднує гносеологічну, конструкторську (творчу), аксіологічну (соціально-ціннісну), та праксеологічну сторони, аспекти діяльності людини. НАУКА - це система впорядкованих знань, що має свій предмет, методи дослідження, мету й результати, істинність яких перевіряється практикою. НАУКА - безпосередня продуктивна сила суспільства (вирішення сировинної, енергетичної, продовольчої і т.п. проблем). Теоретичне ж знання, один з різновидів суспільної свідомості. Головне завдання науки - сприяння оптимізації життя людей. Продумайте про нинішню (в порівнянні) ситуацію з становленням науки на Україні. Чи сприятиме залишковий спосіб її фінансування повноцінній підготовці фахівців?

ОСОБЛИВОСТІ НАУКОВОГО ПІЗНАННЯ:

1. Суб'єкт пізнання - вчений (досвід).

2. Предмет пізнання - фрагмент світу з природними законами, незалежно від наявного знання.

3.Від буденного, міфологічного, релігійного та художнього відрізняються за
цілями (закони, принципи).

4.Досягнення істинного, достовірного, систематизованого, перевіреного
практикою знання (не схоластичного).

5.Широке використання матеріальних та ідеальних засобів пізнавальної
діяльності.

Це вимагає знання його структури (рівні - емпіричний - теоретичний; засоби, методи, форми; факт, проблема, гіпотеза, теорія, ідея).

Друге питання частково вам знайоме з попередніх тем. Метод - це система найбільш загальних принципів пізнавальної та практично-перетворюючої діяльності людини. Методи діляться на загальні та спеціальні. Згадайте методи конкретних наук. Перевірте себе на розумінні таких методів: ІДЕАЛІЗАЦІЯ - створення міри відліку (еталон, абсолютний газ, абсолютно тверде чи чорне тіло і т.п. ФОРМАЛІЗАЦІЯ - структурний метод з відволіканням від конкретних предметів - 2+2, правила граматики). СИСТЕМНИЙ ШДХІД (система надійності). Але ці методи не конкретні. Тому розрізняють ЕМПІРИЧНІ та ТЕОРЕТИЧНІ методи.

СПОСТЕРЕНЖЕННЯ - чуттєве сприйняття об'єкта - залежить від практики (художник бачить гаму 40 відтінків). ПОВТОРЮВАНІСТЬ: ДОСТАТНЬО повна група об'єктів у спостереженні є репрезентативною. Використовується для класифікації (типовий відбір, таблиці випадкових чисел).ЕКСПЕРЕМЕНТ - активне втручання в хід процесу. Проаналізуйте мислений експеримент, соціальний тощо. ЕТАЛОН (м., км., кулон, ерг., А, вольт, миля). Методи РОЗВИТКУ наукового знання : перетворення отриманими емпіричними методами інформації здійснюється за правилами УМОВИВОДУ. На основі ДЕДУКЦІЇ будуються АКСІОМАТИЧНИЙ (теореми, докази), гіпотетико-дедуктивний метод математичної гіпотези. Вникніть у їх зміст, обґрунтуйте. АБСТРАГУВАННЯ - відволікання від зв'язків та опосередкувань (подвійний характер праці - "людина - суспільство", добавлена вартість - промислова, торгова, відсотки та капітал, рента - ПРИБУТОК. Щодо ІСТОРИЧНОГО й ЛОГІЧНОГО методу, то варто усвідомити, що логічне в скороченому просторово-часовому вигляді відтворює те, на що у філогенезі йшло тисячоліття.(Як ембріон відтворює деякі етапи розвитку фауни).Розімкнення історичного і логічного спотворює явища та процеси. СХОДЖЕННЯ від АБСТРАКТНОГО до КОНКРЕТНОГО вимагає розуміння предметно-конкретного й мислено - конкретного . Лише останнє є сума багатьох визначень, єдність різноманітного. АНАЛІЗ - мислене відволікання від неосновних ознак предмета, поглиблене вивчення суттєвого. СИНТЕЗ мислене "збирання" в систему суттєвого й несуттєвого після поглибленого дослідження найхарактерніших ознак. Простежте взаємозв'язок ЕМПІРИЧНИХ і ТЕОРЕТИЧНИХ методів, ЗОРІЄНТУЙТЕСЯ в МЕТОДОЛОГИ (вчили) , визначтеся в емпіризмі, інтуїтивізмі, логічному позитивізмі (пройдене).

Підготовка до треть го питання пов'язана з виясненням суті ЛОГІКИ НАУКОВОГО ДОСЛІДЖЕННЯ. Саме там простежується взаємодія найважливіших форм розвитку наукового пізнання. ФАКТ - конкретний предмет чи інформація про наявний стан об'єкта, рівень знань про нього на певному етапі людської історії. Дослідник мислено оцінює цей статус і, згідно наукового інтересу, робить здогад про наявні суперечності в самому об'єкті чи в наявних даних про нього. ОРГАНІЗОВАНЕ СПОСТЕРЕЖЕННЯ - експериментальна робота з включенням модельного експерименту (для медика на тваринах, трупах...) формує ПРОБЛЕМУ - суперечність між відомим та невідомим, можливим та неможливим, знанням та незнанням. Повторний експеримент (загалом організоване спостереження може бути спонукою до ІДЕЇ як нереалізованої мети, яка детально перевіряється різними способами перш ніж буде сформульована. ГІПОТЕЗА - акумульований вираз здогаду на основі отриманих даних, який і підтверджує чи спростовує наявне знання. Перевірена гіпотеза може згодом перерости в ТЕОРІЮ, або залишитися гіпотезою, поки не спростована. ТЕОРІЯ - це форма достовірного наукового знання про сукупність об'єктів, система взаємозв'язаних тверджень і доказів з методами пояснення й передбачень явищ даної предметної галузі. Розгляньте поняття ІНТЕРТЕОРП (система, підсистема), МЕТАТЕОРІЇ (наукова картина світу), КОНКРЕТИЗАЦІЇ ФІЛОСОФСЬКОГО МЕТОДУ, а також нові назви: екстраполяція, редукція, інтерпретація, аргументація, евристика.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

до теми №5 /заняття 1,2,3/

Алексеев П.В., Панин А.В. Теория познания и диалектика. – М., 1991. – С. 5-99, 132-167, 185-198, 263-279
Андрос Е.И. Истина как проблема познания и мировоззрения. – К., 1984. – С. 3-58, 83-136
Горский Д.П. О критериях истины. // Вопросы философии. – 1998. - №2.- С, 28-39
Загадки человеческого понимания. – М., 1991. – 352с.
Кістяківський Б.О. Проблеми і завдання соціально-наукового пізнання. - // Філос. і соціол. думка. – 1992. - №2
Крымский С.Б., Парахонский Б.А., Мейзерский В.М. Эпистемология культуры/ Введение в обобщенную теорию познания/. – К., 1993. – С. 3-83
Кульчицький О. Основи філософії і філософічних наук. – Львів, 1995. – Р.8.
Лекторський В.А. Обьект, субьект, познание. – М., 1980. – 323с.
Лобастов Г.В. Так что же есть истина? // Филос. науки. – 1991. - №6. – С. 47-61
Петрусенко В.Л. Епістемологія як філософська теорія пізнання. – Львів, 2000.
Ойзерман Т.И. Принцип познаваемости мира. // Филос. науки. – 1990. - №10
Полани М. Личностное знание. – М., 1985.
Попович М.В. Логіка і наукове пізнання. – К., 1971.
Рассел Б. Человеческое познане. – К., 1997.
Франк С.Л. Предмет знания. Душа человека. – Спб., 1995.
Хабермас Юрген. Познание и интерес. // Филос. науки. – 1990. – №1. –С. 88-99
Хайдеггер М. О сущности истины. // Филос. науки. – 1989. - №4. – С. 88-104
Хазиев В.С. Философское понимание истины. // Филос. науки. – 1991. - №9.
Чудинов З.М. Природа научной истины. – М., 1977.
Шевченко В.І. Концепція пізнання в українській філософії. – К., 1996. – 168с.
Ярошевець В.І. Людина в системі пізнання. – К., 1996. – 208с.

Blog

Я україни буковинська державна медична академія в. А. Троянський, М. М. Сидоренко

Содержание