Я україни буковинська державна медична академія в. А. Троянський, М. М. Сидоренко
| Вид материала | Документы |
- Міністерство охорони здоров’я україни тернопільська державна медична академія ім., 461.01kb.
- Буковинська державна медична академія, 160.67kb.
- Калюжна Лідія Денисівна, Національна медична академія післядиплом, 288.82kb.
- Міністерство охорони здоров’я України Дніпропетровська державна медична академія, 139.63kb.
- Міністерство охорони здоров’я україни дніпропетровська державна медична академія моз, 186.75kb.
- Міністерство охорони здоров’я україни дніпропетровська державна медична академія, 180.17kb.
- Особливості ад’ювантної фітотерапії в комплексному лікуванні хворих на хронічний гастродуоденіт,, 86.9kb.
- Міністерство охорони здоро‘я України Тернопільська державна медична академія, 323.04kb.
- Міністерство фінансів України Буковинська державна фінансова Академія, 212.56kb.
- Матюха Лариса Федорівна, к мед н., доцент Національна медична академія післядиплом, 9294.41kb.
Розвиток форм відображення.
- Поняття, ознаки та структура свідомості, її соціальна сутність.
- Свідомість та мозок. Психофізіологічна проблема в науці та в філософії.
МЕТА вивчення теми та основні поняття визначенні на попередній лекції. Зосереджується увага на постановці проблеми свідомості в філософії, розвитку форм відображення: механічної (зміни не закріплюються), фізичної (відбуваються структурні зміни, які закріплюються), хімічної та біологічної (відбуваються суттєві структурні зміни), психічної. Вищі біологічні форми: подразливість, аферентація, таксиси, тропізми, настії, чутливість (нейрофізіологічне відображення). Особливості психіки на основі генетичних передумов і як передумови свідомості. Роль нервової системи. Відчуття, сприйняття, уявлення. Зв'язок першої та другої сигнальних систем. Свідомість, як цілеспрямоване відображення дійсності.
Конституційні ознаки: відображення, відношення, цілепокладання, управління. Структура свідомості: емоції, воля, мислення, пам'ять, самопізнання, самоставлення, сомооцінка (усвідомлення - самосвідомість). Знання, уявлення, інтуїція, ціле покладання, ідея.
Характерні риси свідомості: єдність знань та переживань, образу та поняття, значення та розуміння; здатність до певних суджень про дійсність; самовідображення (рефлексія).
Функції свідомості: пізнавальна, комунікаційна, акумуляційна. Умови активності свідомості: правильне (адекватне) відображення, наявність певних матеріальних засобів, глибоке знання законів розвитку світу.
Стадії розвитку психіки тварин: елементарна сенсорна (чутливість до окремих предметів); перцептивна (інтеграція властивостей в образ); інтелект (відображення відношень, ситуацій, узагальнення їх та зв'язку речей).
Форми неусвідомленого відображення у людини: домінанти й психологічні установки - розпізнання образів і формування сприйнять - передчуття, інтуїція, здогад, осявання, евристики.
Ознаки психічних явищ: відображуваність, ідеальність (невидимість, невідчутність, позапросторовість). Підходи до фізіологічного та психічного: атрибутивний (виведення ідеального з відображення), функціональний (виведення з функції системи). Звідси - можлива однобокість у підходах - психофізіологічний паралелізм, біхевіоризм тощо.
ТЕМА 9. ДІАЛЕКТИКА ТА її АЛЬТЕРНАТИВИ (4 год.)
Лекція (1 /2 год.)
Гуманістичний зміст діалектики.
- Основні закони діалектики.
МЕТА вивчення теми: Ознайомитися з діалектикою, як філософською теорією розвитку та методом творчого засвоєння дійсності.
ОСНОВНА НАВЧАЛЬНА ПРОБЛЕМА: Суперечність в уявленнях про світ, як незмінний (з одного боку) та як динамічний, постійно рухливий - з іншого.
ПРОВІДНА ІДЕЯ: Плинність та структурованість світу обумовлює його різноманітність, складає основу його існування в просторі й часі.
ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ: діалектика, метафізика, елімінація, трансформація, становлення, рух, розвиток, взаємодія, взаємообумовленість, епістемологія, феномен, якість, кількість, міра, стрибок, тотожність, відмінність, протилежність, суперечність, заперечення та заперечення заперечення, "зняття", спіралевидність, наступність, послідовність.
Об'єктивний світ та світ людини (форми її діяльності). Єдність теоретичної й практичної діяльності людини. Багатоманітність форм та методів теоретичного й
практичного освоєння світу. Діалектика серед інших методів пізнання і освоєння світу. Діалектика й метафізика.
Діалектика, як всезагальна філософська теорія розвитку та універсальний метод теоретичного освоєння дійсності. Історичні форми діалектики: стихійна, наївна діалектика древніх, ідеалістична діалектика (Платон, Гегель), матеріалістична діалектика. Зв'язок об'єктивної та суб'єктивної діалектики.
Принцип всезагального зв'язку та обумовленості явищ. Поняття відношення, зв'язку та взаємодії. Багатоманітність зв'язків. Цілісність світу. Необхідність його всебічного аналізу. Здоров'я та хвороба в життєдіяльності організму людини. Система природних та соціальних зв'язків. Принцип розвитку. Дві концепції розвитку.
Закони та категорії діалектики, їх зв'язки та особливості. Закон єдності та боротьби протилежностей — суть діалектики. Поняття тотожності, відмінності, протилежності, суперечності. Види суперечностей. Хвороба, як єдність і "боротьба" протилежних процесів. Закон взаємопереходу кількісних та якісних змін. Поняття властивості, якості, кількості, міри, стрибка, еволюції, перерви поступовості в розвитку. Поняття механізму розвитку. Здоров'я та хвороба — якісно різні стани життєдіяльності людини.
Прогрес та регрес. Заперечення заперечення — розкриття тенденцій, напрямку розвитку. Структура закону, основні характеристики. Місце заперечення та наступності в життєдіяльності організму. Значення законів діалектики для медицини.
ТЕМА 10. ДІАЛЕКТИКА ТА її АЛЬТЕРНАТИВИ
Лекція 2 (2 год.)
1. Категорії та їх місце в системі діалектики.
2. Універсальні СТРУКТУРНІ зв'язки буття:
а) одиничне, особливе, загальне;
б) частина і ціле. Принцип цілісності; Діалектичний зв'язок змісту і форми, структури і функції; Поняття системи. Принцип системності.
3. Категорії детермінації: Сутність і явище. Сходження пізнання від явища до сутності; Причина і наслідок. Випадковість та необхідність. Можливість і дійсність.
МЕТА, ОСНОВНА НАВЧАЛЬНА ПРОБЛЕМА, ПРОВІДНА ІДЕЯ сформульовані в попередній лекції.
ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ: метод, категорія, структурні зв'язки, зв'язки детермінації, одиничне-загальне, частина-ціле, система-частина-елемент, зміст-форма, структура-функція, суть-явище, причина-наслідок, випадковість-необхідність, можливість-дійсність, множина, цілісність, ознака, відношення.
КАТЕГОРІЇ, як основні та найвсезагальніші поняття науки, логіки. Платон (суще вчення про): рух, спокій, тотожність, відмінність. Арістотель: сутність, кількість, якість, положення, місце, час, відношення, стан, дія, страждання. Кант: ЯКІСТЬ — реальність, заперечення, обмеження; КІЛЬКІСТЬ — єдність, множина, цілісність; ВІДНОШЕННЯ — субстанція і властивість, причина та дія, взаємодія; МОДАЛЬНІСТЬ — можливість і неможливість, дійсність і недійсність, необхідність і випадковість. ГЕГЕЛЬ: БУТТЯ — якість, кількість, міра; СУТНІСТЬ — основа, явище, дійсність (субстанція, причина, взаємодія); ПОНЯТТЯ — суб'єкт, об'єкт, ідея.
Категорії можна кваліфікувати за трьома етапами пізнання:
а) пізнання визначеності - що таке? - загальна структура визначеності як
внутрішньої, так і зовнішньої;
б) пізнання обумовленості — чому? — причинність, необхідність, дійсність;
в) вибір знань для обгрунтування наступної практичної дії — для чого?
Розрізняють структурно-функціональні, органічні та гармонійні системи,що
відповідають універсальним зв'язкам буття та регламентують відповідні пари категорій. Зв'язок категорій з поняттями науки, з законами діалектики.
Структурні зв'язки: поняття унікальності, типовості, стандартизації, типів цілісності, системного підходу, принципу системності.
Зв'язки детермінації: поняття моментів причинності, форм детермінацій, етіології і патогенезу, монокаузалізму, кондиціоналізму, нозологізму, антинозологізму, аутогенної патології, волюнтаризму і фаталізму. Значення законів і категорій діалектики для медицини.
ТЕМА 11. ФІЛОСОФСЬКЕ ВЧЕННЯ ПРО ПІЗНАННЯ. НАУКОВЕ ПІЗНАННЯ (2 год.)
1. Особливості процесу пізнання, його сутність, основні принципи, детермінації.
Проблема істини та її критеріїв.
- Наукове пізнання: особливості, методи та форми.
МЕТА вивчення теми: На основі вже вивченої проблеми свідомості, гносеологічних аспектів принципів, законів і категорій діалектики поглибити розуміння другої сторони основного питання філософії, проблем людського буття.
ОСНОВНА НАВЧАЛЬНА ПРОБЛЕМА: Суперечність між об'єктивністю змісту знань та суб'єктивно-діяльним способом (та формами) їх одержання та існування.
ПРОВІДНА ІДЕЯ: Пізнання як об'єктивне відображення дійсності, засноване на її практичному перетворенні, а також безпосереднє (постінтуїтивне) сприйняття світу, складність якого належить ще розкривати науці та практиці.
ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ: пізнання, агностицизм, суб'єкт, об'єкт, чуттєве, раціональне, емпіричне, теоретичне, практика, істина, релятивізм, догматизм, заблудження, хибність, емпіризм, раціоналізм, скептицизм, кантіанство, творчість, цілепокладання, спостереження, експеримент, вимірювання, абстрагування, аналіз, синтез, індукція, дедукція, сходження від абстрактного до конкретного, ідея, теорія, методологія, гіпотеза, проблема, логічне, історичне.
Принципи пізнання: об'єктивності та суб'єктивності, єдності об'єктивного й суб'єктивного (об'єктивного існування "оригіналу"), визначальної ролі практики, творчої активності суб'єкта. Поняття суб'єкта й об'єкта. Особливості пізнавального процесу в медицині (наявність об'єкта-суб'єкта, "посередників" — реактивів, приладів і т.п.).
Поняття образу. Образ – знак – значення. Чуттєве і раціональне: відчуття, сприйняття, уявлення, поняття, судження, умовиводи, ідеї, принципи. Типи образів. Механізм пізнання. Механізм переходу матеріального в ідеальне і навпаки. Шлях та „горизонти" пізнання: від суб'єктивного — до об'єктивного, від відносного — до абсолютного, від абстрактного — до конкретного. Сенсуалізм та раціоналізм.
Поняття істини, заблудження хиби. Абсолютна та відносна істини, її конкретність. Поняття практики. Творчість, її засоби та форми, структура (наукова, технічна, соціальна та художня форми). Шлях творчості.
Особливості наукового пізнання. Структура наукового пізнання. Метод, методологія. Загальні та спеціальні методи. Особливості спостереження, експерименту, вимірювання, ідеалізації, формалізації, системного підходу, індукції, дедукції, абстрагування, сходження від абстрактного до конкретного. Значення та роль гносеологічних проблем в медицині.
ТЕМА 12. СУСПІЛЬСТВО ЯК СИСТЕМА, ЩО РОЗВИВАЄТЬСЯ (2 год.)
Філософське розуміння історії. Соціальна структура.
- Основні сфери суспільного життя та його детермінації.
- Матеріальне та духовне виробництво - основа суспільного розвитку.
МЕТА вивчення теми: Ознайомлення з поняттям суспільства, як системи, його структурою та детермінаціями функціонування.
ОСНОВНА НАВЧАЛЬНА ПРОБЛЕМА: Суперечність між суспільством, як об'єктивною системою, формами її організації та їх суб'єктивним тлумаченням.
ПРОВІДНА ІДЕЯ: Суспільство — не конгломерат окремих людей і соціальних груп, а відносно впорядкована система відносин та форм їх організації, система координуючих та субординуючих зв'язків людей.
ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ: історія, суспільство, матеріальне виробництво, базис і надбудова, суспільство-економічна формація, продуктивні сили, виробничі відносини, соціальна структура, політична організація, духовна сфера, суспільне буття, суспільна свідомість, суспільна система, природа, спосіб життя, виробництво, розподіл, обмін, споживання, потреби, інтереси, засоби, стимули, мотиви.
Соціальний прогрес та регрес. Висхідні методологічні принципи аналізу суспільства. Співвідношення теорії та реальності. Категорії "суспільне буття" та "суспільна свідомість", їх методологічна роль. Матеріальне та духовне виробництво
— основа суспільного розвитку. Базис і надбудова. Суспільні відносини:
матеріальні та духовні. Поняття ідеології. Активний вплив надбудови на базис.
Економіка і політика: діалектика взаємодії. Структура суспільної свідомості.
Теоретична та буденна свідомість. Ідеологія та суспільна психологія. Критерії розмежування форм суспільної свідомості.
Історичні типи суспільства. Пошуки основ членування історичного процесу. Поняття суспільно-економічної формації. Поняття соціальної структури суспільства, його політичної організації. Рушійні сили та суб'єкти історичного процесу. Інтереси, як спонукальна сила до дії. Індивідуальне і суспільне. Проблема суб'єкта історичного процесу. Народ — творець історії. Проблема зв'язків управлінської еліти з народом в Україні та її можливі шляхи розв'язання. Маси та особистості.
Економічна, політична, соціальна та духовна сфери життя суспільства. Неприпустимість надмірної ідеологізації політики, відриву її від економіки, абсолютизації її відносної самостійності. Недооцінка гуманітарно-соціальної сфери — шлях до поглиблення кризи суспільства (критика залишкового принципу фінансування науки, освіти, медичного обслуговування тощо). Людина — головна продуктивна сила суспільства, виробничий процес — основа прогресивного поступу суспільства. Суспільство та медицина. Внесок медицини та охорони здоров'я в соціальний поступ.
ТЕМА 14. ПРОБЛЕМА ЛЮДИНИ В ФІЛОСОФІЇ ТА
ПРИРОДОЗНАВСТВІ (2 год.)
1. Людина — центральна й визначальна ланка соціальної системи. Діяльніша філософська концепція людинорозуміння.
2. Проблема сутності та існування людини. Наука та філософія про біологічну еволюцію й соціальний розвиток людини.
3. Діалектика природно-біологічного та соціально-духовного у пізнанні людини.
МЕТА вивчення теми: Поглибити розуміння людини, як природно-соціальної та духовної істоти.
ОСНОВНА НАВЧАЛЬНА ПРОБЛЕМА: Суперечливість у поглядах на походження, природу, сутність та сенс людського буття.
ПРОВІДНА ІДЕЯ: Усвідомлення сутності, як сенсу людського буття, осмислення феноменів необхідної розумності та спорадичності існування.
ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ: людина, соціалізація, антропогенез, соціогенез, природне, біологічне, духовне, дія й діяльність, сутність та існування, екзистенція, космічна субстанція, мікрокосм, макрокосм, сенс буття, трансценденція, гедонізм, евдемонізм, аскетизм, душа, дух, навіювання, персоналізм.
Особливості людського буття. Діяльність людини — орієнтир в її дослідженні з давніх часів. Аналіз людини в античній філософії. Християнський гностицизм та іудейська містика Каббали. Біблійна антропологія та її "сердечний" характер: шлях через гріхопадіння від богообраності до відвернення й навпаки. Підхід до людини з боку її творчих можливостей в епоху Відродження. Дуалізм в природі людини: подільне смертне тіло та неподільна безсмертна душа. Погляди на людину в Новий Час. Цільність людини та ідея переосмислення гносеологічного, етичного та теологічного питань в філософії Канта. Історизм (єдність існування людини й культури) Гегеля. Антропологізм та антропотеїзм Фейербаха. Особливості аналізу людини в екзистенціалізмі, персоналізмі, "філософії життя", філософській та медичній антропології.
Проблема сутності та існування людини: дуалізм, схоластика, абсолютизація сутності в номіналізмі. Невиводимість існування у Канта. Осягнення його у К'єркегора. Ототожнення існування з долею особи. Онтологічний, антропологічний та релігійний варіанти екзистенціалізму. Трансцедентальна й феноменальна редукція. Поняття інтенціональності (спрямованості свідомості людини на інше) в феноменології Гуссерля. Проблема часу та історії. Проблема особи та суспільства, свободи, відчуження, комунікації, соціалізації у Хайдеггера та інших представників екзистенціалізму.
Особливості антропо- і соціогенезу. Варіативність поведінки, генетичний код, засоби передачі інформації. Культурні норми, сім'я, моральні табу. Єдність природно-біологічного й соціальне-духовного. Тривалість життя. Унікальність людини. Біологізаторство, соціологізаторство. Расизм, євгеніка, мальтузіанство, сельїзм, соціобіологія.
ТЕМА 15. ПРОБЛЕМА ОСОБИСТОСТІ В ФІЛОСОФІЇ ТА
МЕДИЦИНІ (2 год.)
Поняття "людина", "індивід", "особа", "індивідуальність", "особистість".
- Особа та особистість в суспільстві. Свобода особистості.
3. Розвиток особистості і гуманітарна освіта. Особистість лікаря і особистість хворого.
МЕТА вивчення теми: Усвідомлення шляхів та механізмів формування особистості, соціалізації особи.
ОСНОВНА НАВЧАЛЬНА ПРОБЛЕМА: Суперечність між становленням в роцесі соціалізації особи та активною самореалізацією людини як особистості.
ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ: людина, індивід, індивідуальність, особа, особистість, гуманітарний, суб'єкт дії, об'єкт виховання, вікова фізіологія та морфологія, типологія вищої нервової діяльності, аксіологія, евристика, герменевтика, характерологія, організм, чинники соціалізації та індивідуалізації.
Людина, як організм й продукт біологічної еволюції, компонент біогеосфери, суб'єкт пізнання, об'єкт виховання, суб'єкт праці, особа, індивідуальність. Вікова фізіологія та морфологія, сексологія, соматологія, типологія ВНД в контексті природничо-наукового знання. Аксіологія, герменевтика, евристика, характерологія — в системі гуманітарного знання. Поняття "людина", "індивід", "особистість", як однопорядкові, але не ідентичні. Людина — суб'єкт соціальної та культурно-історичної діяльності, синтез і підсумок певних суспільних відносин. Індивід — окремий представник людського роду без акцентів на соціально-психологічних характеристиках. Особистість — відносно стійка, динамічна, соціальне обумовлена система духовних, суспільно-політичних та моральновольових якостей людини, яка акумулює певну соціальну зрілість та здатність проявити свою індивідуальність. Індивідуальність — система успадкованих і вироблених у процесі розвитку фізичних, психологічних та творчих особливостей, що відрізняють даного індивіда від іншого.
Роль особистості в історії. Суспільство — для особи, особа — для суспільства. Елітарні теорії. Обов'язки особи. Свобода "для" і "від". Особистісне буття — зусилля, ризик вибору, об'єктивна самооцінка, критичний аналіз мотивів діяльності. Моральнісні засади діяльності. Чи є народ, який "не визрів" до свободи? Роль умов діяльності. Правова держава та права і свободи людини.
Презумція загальної правоздатності. Становлення "соціального характеру" та конформізм. Принцип соціальної самодіяльності на основі закріплених в законі свобод. Роль гуманітарної освіти в становленні особистості. Статус лікаря і хворого. Необхідність дотримання деонтологічної клятви Гіппократа. Есенційність поведінки медика — втілення необхідності бути лікарем, а не виконувати його роль.
МЕТОДИЧНІ ПОРАДИ ДО СЕМІНАРСЬКИХ ЗАНЯТЬ
ТЕМА 1: СВІТОГЛЯД ЛЮДИНИ ТА ФІЛОСОФІЯ (4 години, 2 заняття)
МЕТА вивчення теми: поглибити розуміння змісту світобачення, свідомого ставлення до освоєння світу, почати формування принципів світорозуміння.
ОСНОВНА НАВЧАЛЬНА ПРОБЛЕМА: Протилежність між об'єктивними детермінаціями світу та суб'єктивно діяльним способом формування світогляду та орієнтацій на перетворення світу згідно людських проблем.
ПРОВІДНА ІДЕЯ: Формування світогляду — синтез об'єктивних та суб'єктивних детермінантів людської діяльності.
ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ: людина, знання, емоції, воля, переживання, цінності, оцінки, віра, світовідчуття, світосприйняття, світоуявлення, світорозуміння, переконання, світогляд, міф, релігія, філософія, матеріалізм, ідеалізм, агностицизм, суспільна свідомість, медицина, метод.
НАОЧНІСТЬ: Таблиці — "Поняття світогляду", "Структура світогляду", "Основне питання філософії".
ТЕХНОЛОГІЧНА КАРТА ЗАНЯТТЯ:
- організаційна частина — 3 хв.
- обговорення питань — 70 хв.
- підведення підсумків — 7 хв.
ПРИМІТКА: Технологічна карта буде такою ж і для інших занять.
ЗАНЯТТЯ 1 (2 години)
ПИТАННЯ ДЛЯ ОБГОВОРЕННЯ:
1. Поняття та джерела світогляду. Історичні типи світогляду. Плюралізм
світоглядів.
Структура світогляду. Переконання, як головний елемент світогляду. Функції
світогляду.
- Людина і світ. Філософія, як загальнотеоретична основа світогляду і особлива форма суспільної свідомості. Специфіка філософського знання.
- Предмет філософії. Головні питання філософії. Матеріалізм та ідеалізм – головні напрями у філософії. Історичні форми матеріалізму. Види ідеалізму.
ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ:
Що таке світогляд? У чому відмінність між світовідчуттям, світосприйняттям,
світоуявленням та світорозумінням?
- У чому особливості практики, як джерела світогляду?
- Яка роль оцінок, цінностей та віри у формуванні світогляду?
- Чому переконання — складний елемент світогляду, у чому їх суть?
- Що таке філософія? Які особливості має філософське знання?
- У чому суть матеріалізму та ідеалізму?
МЕТОДИКА ПРОВЕДЕННЯ ТА ЗМІСТ ЗАНЯТТЯ: Методом "малих груп" чи довільним опитуванням засвоїти зміст винесених на обговорення питань. Навчитися вільно висловлювати думку щодо неоднозначних підходів до певних проблем, викристалізовувати власну точку зору та вміти її аргументувати. Розібратися у підґрунтях власних переконань, механізмові їх формування.
При підготовці до аналізу першого питання слід зосередити увагу на понятті та джерелах світогляду. Світогляд-це система знань, поглядів, переживань, віри, оцінок, цінностей, сумнівів, переконань з боку основного питання філософії, розвитку світу та місця в ньому людини. Джерелами світогляду є різновидності людської практики та її гносеологічної форми — міф, релігія, філософське осягнення. Історичними типами світогляду є світоуявлення (як правило міфологічного та релігійного характеру) первісної людини, світогляд (доповнення філософською десинкретизацією) рабовласництва, світогляд феодального суспільства, світогляд буржуазного суспільства. Варто викласти своє розуміння й т.з. комуністичного світогляду.
При аналізі плюралізму світоглядів зосередьтесь на таких моментах:
1. За ступенем загальності розрізняють: світогляд особистості, груповий,
професійний, національний, класовий, загальнолюдський.
2. За ступенем історичного розвитку: — античний, середньовічний, нового часу,
XIX та XX ст.
3. За ступенем теоретичної зрілості: — стихійно-буденний і теоретичний, а також філософський світогляд. Проаналізуйте рівні світогляду: емоційно-психічний формує світовідчуття та пізнавально-інтелектуальний, що спричиняє світорозуміння. Головну ж увагу зосередьте на обґрунтуванні пізнавальної, ціннісної та спонукальне-діяльної установок людської діяльності.
Це й буде основою, як розуміння структури, так і функцій світогляду, тобто канви другого питання цього заняття. Структура світогляду в основному показана у його визначені. Окрім зазначеного необхідно вникнути в зміст "пам'яті віків", життєвого досвіду, навиків, сумнівів, духовних потреб та засобів їх реалізації, об'єктивних та суб'єктивних спонук людської діяльності, здатності до теоретизму.
В процесі усвідомлення змісту переконання, як головного елементу світогляду зверніться до проблеми синтезу в людині об'єктивного й суб'єктивного, знань та переживань, сумнівів та віри, цінностей та оцінок, совісті й обов'язку, необхідності та свободи (детермінації дій з боку суспільства і собі подібних та реалізації спонук власних потенцій, свого особистого. Продумайте роль особистісного, громадського, групового, фахового, національного, класового, загальнолюдського у формуванні переконань та їх реалізації в поведінці. Подумайте, як саме переконання пов'язані з світорозумінням, із світоперетворенням та самоперетворенням. Чому в переконаннях синтезуються головні елементи світогляду, знання, духовні цінності і цілепокладання.
Зрештою, через аналіз пізнавальної, ціннісної, спонукально-організуючої, оціночної, комунікативної, ідеологічної та функції цілепокладання доведіть, що світогляд — це вища форма самосвідомості, спосіб духовно-практичного освоєння світу, система смисловожиттєвих принципів, у яких виражається відношення людини до самої себе та інших людей, до природи й культури.
Коли засвоїте головні проблеми і моменти, зробіть спробу з'ясувати феномен світогляду та духовного здоров'я особи. При цьому врахуйте, що прагнення людини (ЧОГО ХОЧЕТЕ) виражають спрямованість світогляду. Справжній статус людини (КИМ є для себе й інших) є основою до розуміння "Я" як свідомості та саморегуляції, а також характеру. Емпіричний та теоретичний досвід (Що може?) відображають базисні можливості людини. Все це разом продукує СОЦІАЛЬНЕ (духовне), ПСИХІЧНЕ (душевне) та СОМАТИЧНЕ (фізичне) здоров'я людини, пов'язане з принципами РЕГУЛЯЦІЇ — гетеростазом та гомеостазом, спонукальною взаємодією статики та динаміки людського буття.
Спробуйте з'ясувати для себе та поділитися враженнями на семінарі, яке відношення до світогляду мають методологія медицини, медична етика й деонтологія, медична естетика, логіка клінічного мислення, теорія діагнозу та прогнозу.
Базовою літературою для першого заняття будуть книги: Шуртаков К.П. "Мировозрение и методы его формирования: Концептуально-философский анализ". — Казань, 1989 та книга "Введение в философию", — часть 1, М., Политиздат, 1989.-с. 20-29 (гл. 1).
Ознайомтесь також з контрольними питаннями до теми. Частина з них стануть основою екзаменаційних білетів.
Готуючись до відповіді на ТРЕТЄ питання та ґрунтуючись на знаннях з суспільствознавства, історії, елементах основ економічної і теорії, глибоко засвойте зміст основних понять: філософія, світогляд, матеріалізм, ідеалізм, агностицизм, інтерес, оцінка, світ людини, суб'єкт, об'єкт, знання, наука, об'єктивний ідеалізм, суб'єктивний ідеалізм, скептицизм, схоластика, дух, душа, буття, матерія, природа, свідомість, метафізичний, стихійний.
Передусім уважно опрацюйте розділи підручників: "Введение в философию", ч. І, гл.1, §2, с. 30-37 та "Філософія" (Курс лекцій К., Либідь, 1991, — Лекція 1, с 19-36.
Вияснивши суть джерел філософії (практика, міфологія, релігія, любов до мудрості), з'ясуйте причини та змістовні зв'язки філософії та світогляду. Це буде основою Вашого розуміння питання заняття. Які враження у Вас викликають зіставлення "світ людини" та "людина у світі"? Це стане канвою для усвідомлення взаємообумовленості світогляду та філософії, викристалізації філософії, як загальнотеоретичної основи світогляду та особливої форми суспільної свідомості. Поряд з такими формами суспільної свідомості як моральна, естетична, релігійна, політична, правова, філософська свідомість спрямована на світ, як ціле під призмою взаємообумовленості матеріального та духовного, суті людини й вирішення нею питань закономірних опосередкувань всіх форм буття, розвитку світу, як цілісної системи та людини, як особливої підсистеми Всесвіту. В системі культури філософія займає своєрідне місце: не підмінюючи жодну з форм суспільної свідомості, допомагає нам бачити філософські проблеми моралі, мистецтва, релігії, політики, права, а також природознавства, технології, історії, економічних вчень.
Зверніть увагу на те, що ігнорування філософськими аспектами у різних сферах буття, як і перебільшення її значущості в них ущербні. Рано чи пізно людина „натикається" на всезагальні основи власного існування, а неспромога їх пояснення веде до заблуджень та розчарувань. Філософське знання не зливається з конкретнонауковим (згадайте натурфілософію), але й не тяжіє до "істин в останній істанції" (інакше стало б догматичним) та й до безоглядної віри (бо перетворилося б у релігійну свідомість). Прослідкуйте на відомому науковому матеріалі — чому і як саме філософське знання не "переобтяжує" себе фактами, не зводиться до них, одночасно враховуючи головні докази наукового знання. Це сприятиме усвідомленому ставленню до філософії, підвищить інтерес до філософських проблем людини.
Продумуючи зміст четвертого питання, вникніть у те, що світогляд - це своєрідна інтегративна цілісність знання і цінностей, розуму і чуття, інтелекту і дії, критичного сумніву і свідомості переконаності, то філософія — вчення про найбільш загальні закони виникнення, функціонування й розвитку природи, суспільства і мислення. Постарайтеся з'ясувати суть різних підходів до предмету філософії, визначтесь у їх правильності чи хибності, обґрунтуйте свою думку. Це сприятиме більш чіткій орієнтації в основних питаннях філософії.
Прочитайте більш уважно, чим це було при вивченні суспільствознавства, працю Ф.Енгельса "Людвіг Фейербах та кінець класичної німецької філософії". Вдумайтеся в початок другого розділу. Чи аналогічні поняття "матерія-свідомість", "дух-природа", "буття-свідомість"? Підручникова інтерпретація тут неповна. Зверніться ще до статей "Структура філософського знання" — Абрамова С.С.; "О понимании философии, как мудрости" - Миронова В.В. до монографії "Философия. Основные идеи и принципы". — М. 11990. Ці співвідношення є головними питаннями філософії, питаннями людинознавчими ("людина у світі" — "світ людини") і світознавчими (через необхідність різнойменних знань).
Аналізуючи матеріалізм та ідеалізм, як головні напрямки у філософії, вникніть в особливості тлумачення об'єкту первинності чи вторинності, розуміння змісту того, що ним (первинним чи вторинним) визначалось. Саме в такий спосіб можна визначитись в спроможності будь-якого з цих напрямків, розібратися в меті певної точки зору. А це дасть змогу свідомо простежити форми матеріалізму й види ідеалізму в історії філософії.
Бажано свідомо з'ясувати, чому першою історичною формою матеріалізму був стихійний, наївний матеріалізм, у чому його суть. Чи займалися матеріалісти питаннями розвитку світу та розвитку мислення? Хто і як саме? Чим зумовлене становлення й розвиток механістичного матеріалізму? Чи пов'язані і як саме метафізичний та вульгарний матеріалізм? Як ставитеся до матеріалізму XIX ст., зокрема діалектичного? У чому спільні та відмінні риси об'єктивного й суб'єктивного ідеалізму? Торкаючись проблеми пізнаванності світу, зосередьтесь на аналізі форм агностицизму — скептицизму, схоластики, юмізму, позитивізму, кантіанства. У чому їх суть та особливості? Чи сумісні релігійна віра й розум. Як ставитеся до ВІРИ та СПОДІВАНЬ нерелігійного характеру? Аргументуйте свою думку.
ЗАНЯТТЯ 2 (2 години)
ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ: практика, функції філософії, проблема, оцінка, цінності, метод, методологія, методика, експлікація, раціоналізація, систематизація, гносеологія, логіка, евристика, соціальна цінність, сенс життя, особистість, індивідуальне життя, цінності суспільства, діалектика, метафізика, індивідуальність, особистість, медицина, мистецтво.
ПИТАННЯ ДЛЯ ОБГОВОРЕННЯ:
Філософія та суспільно-історична практика. Функції філософії.
- Система соціальних цінностей, як філософська проблема. Цінність життя.
Сенс життя і особистість. Індивідуальні та суспільні цінності.
- Проблема методу у філософії. Діалектика й метафізика, їх історичні форми.
- Філософія та медицина. Розвиток медичного знання і формування особи.
ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ:
Що таке суспільно-історична практика? Яких сфер життя вона торкається?
- У чому суть функцій експлікації, інтеграції, критичної та ціннісної?
З.Які Ви знаєте особливості логіко-гносеологічної, методологічної, праксеологічної, евристичної функцій філософії?
Що можна віднести до СОЦІАЛЬНИХ ЦІННОСТЕЙ, у чому їх філософський сенс?
- У чому вбачаєте сенс життя людини? Обґрунтуйте свою думку.
- Що таке метод? Як формувалися протилежні методи розуміння дійсності?
7.Як пов'язані між собою медицина й філософія, що є основою їх
взаємообумовленості?
МЕТОДИКА ПРОВЕДЕННЯ ТА ЗМІСТ ЗАНЯТТЯ:
Шляхом індивідуального опитування та експрес-відповідями з'ясувати суть основних питань, навчитися правильно розуміти зміст термінів, що використовуються при відповідях. Чітко усвідомити роль практики у формуванні філософського підходу до аналізу предметів та явищ, а також функцій філософії, соціальних цінностей у формуванні особистості, розуміння нею сенсу життя та діяльності. Навчитися розрізняти "метод", "методологію" й "методику", діалектику та метафізику, як взаємозв'язані методи підходу до явищ. Розібратися у вивчених з історії медицини взаємозв'язках медицини та філософії, зорієнтуватися на недопущення крайностей в теоретичній та практичній діяльності медика.
Зв'язок філософії з суспільно-історичною практикою доводиться аналізом становлення людини, опредметнення її суті через діяльність та розпредметнення у духовній сфері. Слід вникнути у зміст різних сфер діяльності — виробнича, розподільча, по обміну й споживанню продукції праці (загалом — економічна сфера), соціальна, політична, духовна з одночасним усвідомленням їх взаємозв'язків та опосередкувань. Функції філософії випливають із цих зв'язків тим більше, що філософія сприяє інтеграції практичної, гносеологічної та ціннісної орієнтацій. З'ясуйте зміст і значення функцій експлікації — вияву найбільш загального в окремому, раціоналізації (логічній), систематизації (досвіду), критичній (оцінка й самооцінка, здатність до самостійного аналізу), а також світоглядної, методологічної, прогностичної, евристичної, ідеологічної.
В другому питанні варто зосередитись на понятті "цінність", їх зв'язку із сферами людської діяльності та змістом (заради чого?); ролі оцінок у формуванні цінностей. В системі соціальних цінностей (позитивному чи негативному, сприйнятому чи несприйнятому в речах, процесах, явищах) виділіть сімейні, професійні, національні, регіональні, класові, загальнолюдські). Спробуйте розібратися в змісті викладеної в підручнику проблеми життя і смерті, виявіть власну точку зору: "Введение" в философию. 4.2, гл. IX, §3 — Проблема життя і смерті в духовному досвіді людини. Там же — інші складові цього питання. Чи згодні Ви з тим, що змістом життя є самореалізація людини, опредметнення власної суті через цілепокладання? Якщо так чи ні — обґрунтуйте свою позицію. Особливу увагу зверніть на співвідношення індивідуальних та суспільних цінностей: чи збігаються вони, чи потрібне їх "стикування", що в ньому є провідного, чи вважаєте Ви адекватною практику їх спорідненості за умов державотворення в Україні?
При підготовці третього питання, необхідно зрозуміти, що філософський м е т о д — це система найбільш загальних регулятивних принципів пізнавальної, ціннісної та практично-перетворюючої діяльності людини. Оскільки принцип — відкритий, сформульований, фундаментальний ЗАКОН певного роду буття, а закон є внутрішній, суттєвий, необхідний, повторюваний, загальний зв'язок предметів і процесів об'єктивної реальності, то теорія і метод мають спільний підтекст, адекватні. Проте в залежності від базових орієнтацій підходи до оточуючої людину реальності, як і до самої суті людини не можуть бути аналогічними. Звідси — проблема методу в філософії (проблема — це суперечність між знанням і незнанням, спроможністю чи неспроможністю вирішити комплекс питань). Ця проблема повинна розглядатись як в історико-філософському, так і в змістовному планах, оскільки з часу виникнення проблеми змінювалися течії, напрямки, філософські школи, впливаючи на підхід до її постановки та вирішення.
Про діалектику й метафізику Вам відомо із шкільної програми. Погляди на світ, як плинний, динамічний, в саморозвитку протилежний переконанню про його незмінність, чи змінюваність лише кількісно без якісних метаморфоз. Проаналізуйте історичні типи (форми) діалектики і метафізики. Які особливості стихійної діалектики? Вникніть у характер і рівень знань про природу, людину, мислення, виробничої практики, обсяг і предметизацію цінностей того часу для формування особистісних уявлень про стихійну діалектику. Спробуйте обґрунтувати, чому об'єктивно-ідеалістична діалектика, як і суб'єктивно-ідеалістична, історично обумовлені? Як пояснюється зв'язок діалектики Гегеля та діалектики марксизму? Зробіть порівняльний аналіз різних історичних форм діалектики. Зрештою варто розібратися в понятті "метафізика". Свого часу воно було синонімом поняття "філософія". Чи про це йдеться в цьому питанні? В чому "секрети" метафізичного підходу до світу в філософії Древнього Сходу та античній філософії, в епоху Середньовіччя, Відродження, Нового Часу, в XIX та XX століттях? Дайте оцінку механістичного та вульгарного матеріалізму.
В процесі висвітлення третього та четвертого питань не варто випускати зв'язки філософії й медицини. Четверте питання передбачає знання філософських аспектів вивчених у вузі навчальних дисциплін, розуміння історії медицини, уявлення про медичну етику й деонтологію, медичну естетику, методологію медицини, теорію діагнозу та прогнозу, логіку клінічного мислення. Як пов'язані становлення традиційної медицини з релігією, філософія природознавства — з науковою медициною, народна медицина — з традиційною та науковою? Проаналізуйте вплив розвитку медичного знання на формування особистості, а у зв'язку з цим — вимоги до особи лікаря і статусу хворого.
ЛІТЕРАТУРА
до теми №1 /заняття 1,2/
1.Андрущенко В. ,Губернський Л., 3уєв В. Проблема гуманізму в сучасній
філософії. - К.,1994. - С. 3-78.
2.Бобров В.В. Введение в философию: Учебное пособие. - М., Новосибирск, 2000. - С. 3 - 48.
3.Ващекин Н.И. Абрамов Ю.Ф. Информационная деятельность и мировоззрение.
Изд-во Иркутск. ун-та, І990.-С.292.
4.Ващенко Г. Виховний Ідеал. - Полтава, 1994. - С. 3-56.
5.Верхратський С.А.,3аблудовський П.Ю. Історія медицини.-К.,1991.- С.43І
6.Герасимчук А.А.Тимошенко 3.І. Курс лекцій з філософії.-К.,1999.
7.Дейвіс Б. Вступ до філософії релігії.-К.,1996.-С.3-76.
8.Ильенков Е.В. Философия и культура. - М. ,1991. - С.18-20.
9.Кукушкина Е., Логунова Л. Мировоззрение, познание, практика. – М.,
1989, - С. 299.
10.Канке В.А. Философия. Исторический и ситематический курс. - М., 2001.
С.3-64.
11.Кульчицький 0. Основи філософії і філософічних наук. - Мюнхен-Львів, 1995. –
С. 3-83.
12.Лосев А.Ф. Очерки античного символизма и мифологии. - М., І993.- С. З-45.
13.Мамардашвили М.К. Как я понимаю философию. - М., 1990. - С. 3-89.
14.Мир философии. Книга для чтения: В 2-х ч. М., 1998. - С. 3-67.
15.Ортега-и-Гассет.Что такое философия. - М., І99І. – С. 5І-І9І.
16.Радугин А.А. Философия. Курс лекций. - М., 2001. – С. 3-89.
17.Світогляд і духовна культура. - К. ,1993. - С. 3-176.
18.Філософія. Курс лекцій. - К., 1991. - С. 3-36.
19.Філософія. Навчальний посібник /Надольний І.Ф. та ін./. - К., 1997. – С. 3-30.
20.Філософія. Навчальний посібник /Надольний І.Ф., Бойченко І.В., Андру-
щенко В.П. та ін./ - К., 2001. - С. 3-45.
21. Філософія. Підручник /Бичко І.В. Табачковський В.Г. та ін./. - К.,
2001. - С. 3-46.
22. Філософія. Навчальний посібник /Петрушенко В.Л., Піча В.К./.- Київ-Львів, 2001. - С. 3-32.