Я україни буковинська державна медична академія в. А. Троянський, М. М. Сидоренко

Вид материала

Содержание

Подобный материал:

1 2 3 4 5 6 7 8 9 ... 12

ТЕМА 3: ПРОБЛЕМА БУТТЯ, МАТЕРІЇ ТА СВІДОМОСТІ — (4 години)

МЕТА ВИВЧЕННЯ ТЕМИ: Вияснити базисні основи, системно-структурну організацію матеріального світу, зміст буття та людської свідомості, специфіку людського простору й часу, космо- та антропоцентризму.

ОСНОВНА НАВЧАЛЬНА ПРОБЛЕМА: Суперечність між уявним та дійсним буттям людини у світі, самої об'єктивної реальності й світу людини.

ПРОВІДНА ІДЕЯ: Неоднорідність буття - загадка для минулих і прийдешніх поколінь, а рівень його осягнення — характеристика суті людського існування на певному етапі людської історії.

НАОЧНІСТЬ: ТАБЛИЦІ — "Наукове обгрунтування матеріальної єдності світу", "Рівні організації та типи перетворення матерії", "Форми руху, носії та рівні організації матерії", "Уявлення сучасної біології про рівні організації живої матерії", "Єдність матерії, руху, простору й часу в теорії відносності", "Об'єкти, теорії та картина світу в сучасній фізиці". Відповідні ДІАФІЛЬМИ та СЛАЙДИ. Крім того, ТАБЛИЦІ — "Поняття свідомості", "Розвиток форм відображення", "Походження свідомості", "Психіка людини", "Структура свідомості", "Психіка і мозок людини", "Єдність мови та мислення", "Функції свідомості", "Активність свідомості", відповідні СЛАЙДИ.

ЗАНЯТТЯ 1 (2 години) БУТТЯ

ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ: буття, сенс, система, структура, єдність світу, буття людини, матеріальне, духовне, ідеальне, діалектика буття, матерія, простір, час, спокій, субстанція, субстрат, мегасвіт, макросвіт, мікросвіт, онтологія, філогенез, соціогенез, монізм, психофізіологічний паралелізм, уречевлений світ.

ПИТАННЯ ДЛЯ ОБГОВОРЕННЯ:

Філософський сенс проблеми буття. Категорія буття в історії філософії.
Буття світу як передумова його єдності. Світ, як сукупна реальність. Специфіка людського буття.
Основні форми та діалектика буття. Матеріальне та ідеальне.

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ:

1. Що таке буття? Чи тотожні поняття: "буття", "матерія", "дійсність", "реальність"?

2. Які аспекти буття розглядають різні науки? У чому особливості філософського бачення проблеми буття?

3. Який зв'язок існує між буттям, субстратом, субстанцією, першоосновою сущого?

Чому буття світу є передумовою його єдності?
Які Ви знаєте основні форми буття? Які особливості людського простору йчасу?

МЕТОДИКА ПРОВЕДЕННЯ ТА ЗМІСТ ЗАНЯТТЯ: Методом "малих груп" та заохочення бажаючих вивчити питання. Вникнути у філософський сенс проблеми буття, зрозуміти причини зміни змісту категорії "буття" в історії філософії. Навчитися добирати критерії єдності та відмінності між категоріями "буття", "матерія", "субстанція", "душа", "дух", тощо. Вміти аргументувати особливості людського буття, дійсного та можливого буття ЛЮДИНИ у ВСЕСВІТІ.

Зосередьтесь на таких моментах: життєві корені та філософський сенс проблеми буття, суперечливість підходів до проблеми буття в історії філософії.

Аналізуючи ПЕРШЕ ПИТАННЯ, покажіть, що з одного боку — світ є відносно стабільне ціле. З другого — це суперечлива єдність природи і суспільства (екологія і т.п.). Далі — світ "тут" і "скрізь", "тепер" і "завжди", а людське життя проявляється через ці суперечності. Займаючись проблемою буття, філософія спирається на практичну, пізнавальну та духовно-моральну діяльність людини. Усвідомте зміст поняття "існування", "небуття", "розвиток", "якість", "кількість", "зв'язок", "міра". Потім обґрунтуйте ваше розуміння сенсу існування, якості об'єкта — ставлення до світу речей, як цінностей: світ є цілісність; природне та духовне, індивід та суспільство відмінні за формою; світ — сукупна реальність, задана свідомості та дії людини. Зважте на складності (тому неоднозначність розуміння): в житті ми лише через конкретні властивості речей довідуємось про них чи людей, а тут доводиться абстрагуватись, узагальнювати... Прослідкуйте це в історико-філософському плані. У Древньоіндійських Ригведах виділяється а с а т (небуття), або буття в потенції. Воно перетворюється в с а т — існуюче буття. В Упанішадах Уддалака відкидає а с а т і починає розвиток з с а т — буття, яке оформляється в процесі творення. Пізніше сат — один з атрибутів абсолютного духу (духовного першоначала брахмана (бога), в якому поєднуються буття (сат), свідомість (сітрум) і блаженство (ананда). Злиття з богом є істинне буття. В Індії в багатьох філософських системах приймається теорія трьох г у н — сатва, продтал і тамас, де сатва — "чисте буття", що не має зв'язку з сат.

Подібним чином проаналізуйте п'ять елементів інців (Китай), дао, буття, як "первинний життєвий ефір" (Лю Ань), буття, як замкнуту кулю з правильним центром посередині — "футляр", що осягається розумом, а не почуттями (Пармені - Греція) і т.д. Все це сприятиме усвідомленню підходу до проблеми буття в цілому, формуванню вашої самосвідомості, ломці заскорузлих стереотипів міркування, самооцінці дій.

Зрештою, вдумливість щодо неоднозначності буття спонукатиме до глибокого засвоєння суті ДРУГОГО ПИТАННЯ, адже внутрішня логіка проблеми буття вела філософію від питання про існування світу "тут" і "тепер" до питання про вічність і тимчасовість, нескінченність чи обмеженість цілого. Здавна помічена неоднорідність у бутті вічного і минущего, цілого і окремого, дійсного і можливого... Це — єдність протилежностей, яка не залежить від волі і свідомості людини. Проте в своїй діяльності людина пов'язує протилежності, щоб з'ясувати єдність в багатоманітності, "вмонтувати" створене в природне, знайти спільність з природою, іншими людьми, суспільством. Одночасно очевидні відмінності між уречевленим і духовним, природою та суспільством, між людьми. Потреба ж знайти єдність зумовлена єдністю тіла і духу в кожному з нас, природного і соціального.

Отже, цей підхід народжується в практиці людини, щоб потім стати елементом культури. Звідси — існування світу — передумова його єдності в нескінченності, вічності, різноманітності. І справді природа — цілісний універсум (вічний), а людина — не вічна... Тому світ, як сукупна реальність, третій сенсовий аспект проблеми буття. Свідомість є усвідомлене буття, а буття — реальний процес життя людини. Кожний з нас якось ставиться до свого тіла й духу (генетичних даних, схильностей, звичок, навиків, бажань, здатностей, надій, ідей, думок), до свого минулого, теперішнього й майбутнього, до взаємин з іншими людьми та суспільством, як до особливої реальності, особливого буття.

У ТРЕТЬОМУ ПИТАННІ зосередьте увагу на тому, що цілісний світ — це єдність речей, процесів, станів, організмів, структур, систем, організацій. Все це — суще, унікальне, неповторне. Визначеність сущого характеризує місце його індивідуального буття та ролі в цілісному бутті. Звідси — гуманізм, його максима: визнавати й поважати в кожній людині неповторну істоту. Дайте аналіз спільності м буття: фахові, професійні, релігійні, територіальні, національні, за статтю, за віком, за станом (статусом) тощо. Виділіть взаємозв'язані форми буття: — буття речей (тіл), процесів — природних, природи, як цілого та вироблених людиною; буття людини (в світі речей та специфічне людське буття); буття духовного (ідеального) — індивідуалізоване та об'єктивоване — позаіндивідуальне; буття соціального (індивідуалізоване буття і буття соціального). Це допоможе з'ясувати суперечливий зв'язок матеріального й ідеального в бутті, не змішувати буття з матерією.

ЗАНЯТТЯ 2 (2 години)

СВІДОМІСТЬ

ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ: свідомість, відображення, подразливість, аферентація, таксіси, тропізми, настії, чутливість, нейрофізіологічне, психіка, відчуття, сприйняття, уявлення, сигнальна система, цілепокладання, пам'ять, воля, самопізнання, самовідношення, самооцінка, інтуїція, самосвідомість, рефлексія, знання, ідеальне, ідея, комунікація, ідеал, вульгарний матеріалізм, біхевіоризм, інстинкт, емоції, навики, передбачення, творчість, опосередкування, абстрагування, аксіологія, гносеологія.

ПИТАННЯ ДЛЯ ОБГОВОРЕННЯ

Ідеальне. Проблема духу в історії філософії.
Поняття, ознаки та структура свідомості. Розвиток форм відображення та проблема виникнення свідомості. Соціальна суть свідомості.

3. Свідомість та мозок. Психофізіологічна проблема в сучасній науці та філософії.

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ:

Що таке ідеальне? Чи має воно просторово-часові характеристики?
Як розглядалася проблема духу та душі в філософії Платона?
Чи змінюється та як саме підхід до проблеми душі та ТІЛА в середньовіччі?
У чому особливості розуміння духу в філософії Гегеля?

5. Які Ви можете назвати ознаки свідомості? Чи збігається це з уявою про "СВІТОВИЙ РОЗУМ"?

Чи зв'язані та як саме структурні елементи свідомості?
У чому полягають фізіологічні та соціальні основи свідомості?
Чому виникає психофізіологічна проблема та як вона вирішується?

МЕТОДИКА ПРОВЕДЕННЯ ТА ЗМІСТ ЗАНЯТТЯ: Шляхом індивідуального опитування вияснити основний зміст запропонованих на заняття питань. Розібратися у суті різноманітних підходів до проблеми духу та душі людини, визначити особисту точку зору на проблему. Навчитися розуміти підстави суперечливих переконань щодо природи, механізму та результатів свідомої діяльності людини. Уміти доводити власний напрям аналізу та оцінки свідомості як феномену, роль цілепокладання у творчості розумної істоти Всесвіту. Оскільки проблема матерії виноситься на самостійну підготовку, торкнутися фізіологічних та соціальних основ психіки людини в нормі й патології.

Готуючись до заняття, слід опрацювати ВВЕДЕНИЕ В ФИЛОСОФИЮ, гл. XI, с.288-317 та ФІЛОСОФІЮ, Лекція 17, с.317-330.

Перше питання пов'язане з розумінням ідеального як суб'єктивного образу об'єктивного світу, тобто відображення зовнішнього світу в формах діяльності людини, та її волі. Тобто, ідеальне - не що інше як матеріальне, перенесене в людську голову й перетворене в НІЙ. Зверніть увагу на протилежне вирішення цього питання в матеріалізмі та ідеалізмі. Заперечуючи спіритуалістські та дуалістичні тлумачення ідеального, матеріалісти бачили в ньому результат відображення в свідомості людей предметів, процесів, явищ світу (Демокріт-Спіноза-Дідро-Фейєрбах). Проте вульгарні матеріалісти (Бюхнер, Фогт, Молешотт) ототожнювали ідеальне з матеріальним. В ідеалізмі ж ідеальне розглядається як самостійна нетілесна субстанція. Спіритуалістськи бачив це Платон (вчення про переселення душ). Позитивісти не бачать процесу матеріалізації ідеального, тому ототожнюють ідеальне з мовою. Діалектику матеріального та ідеального розкрив Гегель, хоча й бачив у ідеальному ідеал , естетичний об'єкт. Разом з тим, ідеальне як суб'єктивність окремого об'єктивується в нього через абсолютну ідею, матеріалізується в абсолютному дусі, тобто відривається від суб'єкта як носія ідеального.

Приступаючи до аналізу другого питання, слід мати на увазі, що відображення має загальний характер і залежить від структури і властивостей взаємодіючих предметів; від конкретних умов взаємодії; від форм руху матерії. При механічній формі відображення зміни не закріплюються, при фізичній формі спостерігаються структурні зміни (закріплені), при хімічній - йде перервний процес суттєвих структурних змін (колоїдні системи) - "звикання", "захист". В біологічній формі відображення спостерігається чутливість, збудливість, відчуття - інформація (адаптація).

Подразливість базується на хімічній формі відображення і характеризується принципом зворотного зв'язку (аферентації) - таксіси, тропізми, настії на рівні найпростіших - реакції типу проторення шляхів, сумативного рефлексу, домінанти тощо. Чутливість (згадайте медичну біологію) веде до нейрофізіологічного відображення, а через нього до психіки - рівня сформованої нервової системи, передовсім першої сигнальної системи, де йдеться вже про відчуття, початок сприйняття та уявлення. Тому свідомість-це цілеспрямоване відображення дійсності, конституційними ознаками якої є відображення, відношення, цілепокладання, управління. Крім того, ідеальність, творчість, суб'єктивність. Викладіть ваше розуміння логосу (антична філософія), розуму (нус-першодвигун у Платона, позапросторові субстанції), самосвідомості (Локк, Декарт); духа, душі, мислення як протяжної субстанції (Спіноза), поєднання суб'єктивного, об'єктивного духу через абсолютний дух (Гегель). Структуру свідомості, її характерні риси, функції та соціальні основи, записані на лекції, співставте з даними рекомендованої літератури з тим, щоб усвідомити глибоко стадії розвитку психіки тварин (елементарна сенсорна чутливість до окремих предметів, перцептивна - інтеграція властивостей в образ; інтелект - відображення відношень, ситуацій, узагальнення їх та зв'язку речей). З'ясуйте форми неусвідомленого відображення в людини; домінанти та психологічні установки, розпізнання образів та формування сприйнять, передчуття, інтуїція, здогад, осявання, евристики.

Все це сприятиме поглибленому аналізу третього питання. Згадайте дві ознаки психічних явищ - відображуваність та ідеальність (невидимість, невідчутність, позапросторовість). Ідеальні образи уречевлюються у вигляді символів. Два підходи до ідеального:

1) атрибутивний - виведення ідеального з відображення;

2) функціональний - виведення його з функціонування системи "мозок-особа-
суспільство" через особливу форму перетворення інформації - семантизації,
декодування тощо.

У нервовій системі є особливий апарат - акцептор дії, який дозволяє будувати моделі, співставляти з поточними сигналами про зроблене (через систему зворотної аферентації), корегувати дії та санкціонувати їх. Мозок складає матеріальний субстрат свідомості, але в процесі мислення бере участь вся нервова система. Тому відрив одного, його абсолютизація веде до спрощення чи фальсифікації психофізіологічноі проблеми (дуалізм - свідомість - щось надфізичне, "надмозкове", або в його лабіринтах як туман над землею чи мед в сотах; спіриуалізм-душа-артист №1; психофізіологічний паралелізм - У.Джеме, Е.Шредінгер; вульгарний матеріалізм (Бюхнер, Фогт, Молешотт - зняття проблеми через зведення до матеріального; біхевіоризм - У.Лешлі, Л.Вайс - психічне тонка енергія, ототожнення свідомості й поведінки на основі зв'язку стимулу й реакції) тощо. Прослідкуйте стан мозку й психіки в нормі й патології (дані досліджень), явище аферентації й ретикулярної формації.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

до теми №3 /заняття 1,2 та до проблеми "Матерія і форми її існування”, яка вивчається самостійно/

І. Авдеев Р.Ф. Философия информационной цивилизации: Уч. пособие. – М.: Наука, 1994. – Гл. 2,5.

2. Алексеев П. В., Панин А.В, Теория познания и диалектика. - М., 1991. –

С.100-139.

Бубер М. Проблема человека /Два образа веры. - М., 1995.
Гегель. Наука логики: В 3 т. - М., 1970. - Т. I. - С. 123-256.
Дельгадо X. Мозг и сознание. - М., 1991. - С. 33-42.
Кутирев В. 0. Людина і світ: три парадигми взаємодії // Філос. і соціол.
думка. -1991. - №7.
Лой А.М. Проблема свідомості: історичність досвіду //Філос. і соціол.
думка. -1992. - №7.
Мамардашвілі М. Називати речі своїми іменами // Філософські студії. -
1993. - М. - С. 69.
Нестеренко В. Г. Вступ до філософії: онтологія людини. - К., 1995.
0 человеческом в человеке. - М., І99І - С. 3-57.

11. Проблема человека в западной философии. - М., 1988. - С. 3-89.
І2. Пролеев С. В. Духовність і буття людини. - К. ,1992. - С. 3-76.

13. Проблема сознания в современной западной философии. - М., 1989. - 253 с.

Разумный В. П. Драматизм бытия: истоки бесперспективности. - М., 1991. С.3-43.
Тейяр де Шарден. Феномен человека. - М., 1985. - С. 73-169.
Тейяр де Шарден. Феномен людини // Читанка з історії філософії у 6 книгах. Книга 6. Зарубіжна філософія XX століття. - К., 1993.
Філософія. Навчальний посібник. - К.: Вікар, І997. - С. 186-200, 201 -223.

18. Філософія. Навчальний посібник. - /Петрушенко В. Л. /К.-Л. /. - С. 277-327.
18. Щедрова Т. Мета суспільства – людина // Віче, І995, №З.

Юркевич П. Серце та його значення в духовному житті людини, згідно з
ученням Божим. Вибране. - К., 1993. – С. 73-115.
Это человек: Антология. - М., 1995.
Тайны сознания и бессознательного. - Мн., 1998.

ТЕМА 4 :Д1АЛЕКТИКА ТА АЛЬТЕРНАТИВИ (8 годин)

МЕТА ВИВЧЕННЯ ТЕМИ: Поглибити знання про діалектику як теорію розвитку і метод творчого освоєння світу, людського буття.

ОСНОВНА НАВЧАЛЬНА ПРОБЛЕМА: Суперечність в уявленнях про світ людського буття.

ПРОВІДНА ІДЕЯ: Плинність світу й думки про нього обумовлює їх різноманітність, складає основу їх існування в просторі й часі.

НАОЧНІСТЬ: ТАБЛИЦІ: "Предмет діалектики", "Історичні форми діалектики", "Співвідношення об'єктивної та суб'єктивної діалектики", "Дві концепції розвитку", "Діалектика як система", "Закони", "Відображення всезагальних форм буття", "Кількість та якість у пізнанні природи", "Методологічне значення закону взаємного переходу кількісних та якісних змін", "Види суперечностей", "Методологічне значення закону єдності та боротьби Протилежностей", "Загальна характеристика закону заперечення заперечення ", "Методологічне значення закону заперечення заперечення ", "Два підходи до розуміння категорії загального (Всезагального)","Причина та наслідок", "Необхідність та випадковість", "Можливість та дійсність","3агальна характеристика сутності".

ЗАНЯТТЯ 1 (2 години)

ПИТАННЯ ДЛЯ ОБГОВОРЕННЯ:

1. Поняття діалектики та її історичної форми. Об'єктивна та суб'єктивна діалектика.

2. Діалектико-матеріалістичний принцип розвитку. Значення конкретно-
історичного підходу до явищ.

3. Діалектика як метод пізнання й практичної діяльності.

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ:

Що таке діалектика, як змінювався її зміст в історії філософії?
Як зв'язані між собою об'єктивна та суб'єктивна діалектика?
Що таке розвиток, як він зв'язаний з рухом?
Які ви знаєте вимоги діалектичної логіки та яке місце серед них займає
конкретно-історичний підхід до явищ?
Що таке метод, принцип, методологія?
Як ви розумієте, що діалектика є історія розвитку, логіка і теорія пізнання?
Чому діалектику вважають методом практичної діяльності?

МЕТОДИКА ПРОВЕДЕННЯ ТА ЗМІСТ ЗАНЯТТЯ: методом "проблемних груп", вивчити запропоновані питання, засвоїти поняття діалектики, розібратися в її історичних формах, з'ясувати суть об'єктивної та суб'єктивної діалектики, встановити їх взаємозв'язок. Розібратися в змісті принципу розвитку, не зводити розвиток до руху. Навчитися свідомо - діалектичне використовувати діалектичний метод при аналізі життєвих явищ, проблем медицини.

ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ: діалектика, метафізика, елімінація, трансформація, взаємодія, взаємообумовленість, феномен, якість, кількість, властивість, міра, тотожність, відмінність, протилежність, суперечність, діалектичне заперечення, "зняття", спіралевидність, наступність, послідовність, принцип розвитку.

Підготовка до першого питання передбачає усвідомлення діалектики як вчення про найбільш загальні зв'язки та розвиток, вияснення суті т.з. софійно-діалектичного (гуманістичного) способу філософствовання, романтизм Шлегеля, Гарденберга - Новаліса, Шлейєрмахера, екзистенціалістів, представників філософської антропології, феноменології та епістемно-метафізичного способу філософствовання (позитивізм, реалізм, структуралізм, персоналізм). Варто познайомитися із загально - культурним впливом філософської германістики (Гетте, Шиллер, Клопшток, музики Бетховена, Баха, Шуберта), філософської американістики (трансценденталізм Емерсона, тощо...) суттю філософської україністики ("філософія серця" Сковороди, П. Юркевича, В. Соловйова, М.Бердяєва, Л.Шестова). Стихійна діалектика зумовлена зображенням цінності та причинної обумовленості (Геракліт, Демокріт, Епікур, пізніше діалектичні здогади Галілея, Бекона, Гоббса, Декарта, Спінози). Об'єктивно-ідеалістична діалектика йде від Платона через неоплатонізм, схоластику і Гегеля до сучасних течій. Суб'єктивно-ідеалістична діалектика завдячує Берклі, Юму, Канту, фрейдизму, кантіанству, екзистенціалізму... Матеріалістична діалектика - вища її форма. Саме її аналіз дозволить розібратися у співвідношенні об'єктивної (взаємозв'язок предметів та явищ об'єктивного світу) та суб'єктивної (опосередкування та взаємовплив понять, категорій, принципів, методів як засобів осягнення об'єктивної діалектики). Подумайте, чому представники різних філософських напрямків дотепер абсолютизують одну з них. Чи можливе глибоке познання світу через їх абсолютну деференціацію, покажіть це на прикладах з теорії та практики медицини.

Друге питання вам дещо знайоме з попередніх тем. Виділіть з-поміж інших (принцип зв'язку та взаємообумовленості, взаємодії, причинності) принцип розвитку. Обгрунтуйте, чому розвиток є момент руху від нижчого до вищого, від менш досконалого до більш досконалого. Отже, цей принцип випливає з інших та ними опосередковується. Уявіть хоча б на мить, що взаємовплив між речами, явищами, процесами відсутній. Чим могла б тоді взагалі існувати окрема річ, особливості якої тільки й вирізняються на фоні інших? Звідси - без взаємодії немає існування як такого. Способом "самозбереження" може бути адаптація до умов, плинність яких зумовлює певні зміни чи "самозречення", самознищення. Принцип розвитку якраз і відображає кількісно-якісні взаємопереходи, здатність до відтворення із збереженням, а то й поліпшенням властивостей, ознак, характеристик. Протилежна їй - метафізична концепція, згідно якої розвиток - елементарна зміна кількісних характеристик без суттєвих якісних взаємоперетворень (у жолуді - маленький дуб, який попадає в землю та кількісно збільшується, в сперматозоїді - мікролюдина, з якою теж відбувається подібне). Мабуть не треба бути вченим, щоб із шкільної програми знати складну структуру деревини, а тим більше метаморфози після злиття сперматозоїда з яйцеклітиною, щоб зрозуміти ненауковість подібних тверджень.

На принципі розвитку базується конкретно-історичний підхід до явищ. Для того, щоб знати предмет чи явище, слід простежити, чим воно було раніше, які основні етапи пройшло в своєму розвитку, чим є тепер. Без такого підходу сьогочасність та його перспективи просто - нісенітниця. Принцип всебічного та конкретного-історичного підходу дозволить уникнути зайвих помилок, прискорить прийняття адекватного рішення, допоможе діяти з урахуванням динаміки процесів світу.

Зміст третього питання випливає з попередніх. Ви вже знаєте, що система найбільш загальних принципів пізнавальної та перетворюючої діяльності людини - це метод. Принцип - це відкритий, сформульований, фундаментальний закон буття. З а к о н - це внутрішній, суттєвий, всезагальний, послідовний, необхідний зв'язок предметів та явищ. Тобто виходить що метод пов'язаний з теорією всезагального закономірного зв'язку, якою і є діалектика. Подібним чином зрозумілий метод - база методології -вчення про методи, застосування принципів світогляду до пізнання, духовної творчості загалом і до практики.

Знання цього - достатній грунт для усвідомлення альтернатив діалектики. Механічний детермінізм Лапласа (якщо знаємо усі причини, однозначно визначаємо формулу майбутнього), індетермінізм (Вундт: психіка не пов'язана з причинністю матеріального світу) Кант - причинність та необхідність - апріорні принципи, які міркування "вносить" у природу. Покажіть подібні підходи Мейо, Нагеля, Нільсона, Ціммера, Бекерта.

ЗАНЯТТЯ № 2 (2 години) ПИТАННЯ ДЛЯ ОБГОВОРЕННЯ

1. Закон єдності та боротьби протилежностей як ядро діалектики. Поняттятотожності та відмінності, протилежності, суперечності.

Загальність та багатоманітність суперечностей світу й пізнання, форми їх розв'язання.
Закон взаємозв'язку кількісних та якісних змін. Медичне поняття "норми".

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ:

1. Що таке закон та яка класифікація законів за ступенем загальності?

2. Чи є, та яка відмінність між абсолютною та відносною, абстрактною та конкретною тотожністю?

Що таке відмінність, розкрийте це на прикладі живого організму?
Які ви знаєте особливості взаємодії протилежностей?
Що таке кількість, якість, властивість, міра, "вузлова лінія міри"?
Які види суперечностей характерні для суспільства?
Що таке "норма"? Чи тотожні поняття "норма" та "здоров'я"?

МЕТОДИКА ПРОВЕДЕННЯ ТА ЗМІСТ ЗАНЯТЯ: методом індивідуального опитування опрацьовувати основні питання. Визначитися, який зміст вкладав у відкритті ним закони діалектики Гегель. Як змінилося тлумачення законів діалектики в марксистській філософії? Розібратися в суті запропонованих для вивчення законів діалектики, зіставити їх з законами науки. Навчитися чітко усвідомлювати валеологічні та санологічні аспекти патологічних процесів, використовувати знання законів діалектики в теорії та практиці медицини.

Уважно прочитайте ВВЕДЕННЯ В ФІЛОСОФІЮ. Гл. УЛ.. 138-170 та ФІЛОСОФІЮ, Лекції 12, с.237-255. Поняття закону вам зрозуміле з попереднього заняття. Кожний з законів діалектики розкриває певну сторону буття. Зокрема закон єдності та боротьби протилежностей вказує на причину, джерело всякого розвитку. Саме тому його називають "ядром" діалектики. Без взаємодії протилежностей сторін, тенденцій, процесів, явищ у світі неможливий розвиток, адже предмети чи явища не раз на завжди дані, а плинні, змінні, рухливі, динамічні. В пізнанні ми мисленно роздвоюємо певне ціле на його складові, зіставляємо їх, порівнюємо, аналізуємо після того, як глибше пізнаємо кожну складову. Роздвоєння єдиного (не фізичне: таке веде до фальсифікації суті, а в думці) і пізнання суперечливих частин його складає суть діалектичного мислення.

Поняття тотожності пов'язане з уявою повної чи часткової аналогії різних предметів або того ж самого відносно самого себе. Це поняття не слід змішувати з формальнологічною тотожністю, адже в процесі міркування предмет повинен (в думці) залишатися собою. В діалектичній логіці будь-який предмет (процес, явище) розглядається як відносно тотожній, собі, оскільки в ньому відбуваються постійно зміни (часові параметри яких необхідно бачити залежними від суті цілком певного, конкретного предмета чи явища), які ведуть до відмінності самому собі через певний час і у відношенні до інших. Відмінність пов'язана із зміною властивостей, які ще не ведуть до зміни якості (одного предмету на інший). Коли ці відмінності стають суттєвими, йдеться про протилежності, взаємодія яких становить суперечність.

У другому питанні доводите, що суперечності мають всезагальний характер, торкаються всіх явищ неживої і живої матерії та й самої думки, лише проявляють себе своєрідно через багатоманітність предметів та явищ світу. Прослідкуйте на конкретних прикладах загальність і багатоманітність суперечностей - внутрішніх та зовнішніх, прямих та зворотніх, безпосередніх та опосередкованих, необхідних та випадкових, змістовних та формальних, антагоністичних та неантагоністичних. Саме багатогранність, різноманітність суперечностей, конкретні взаємообумовленості протилежностей, впливають на форми розв'язання суперечностей. Зверніть увагу на те, що Гегель не допускав взаємного знищення протилежностей, оскільки воно ліквідовує саморозвиток. Навіть в антагоністичних суперечностях є наявний "компроміс": знищення своєї протилежності одна із взаємодіючих робить не раніше, аніж "вбере" з неї найкращі для власного саморозвитку моменти саморуху. У більшості ж випадків відбувається взаємодоповнення, взаємозбагачення змістом, тому результатом "взаємопроникнення" протилежностей є нова, вища якість. Проаналізуйте ці опосередкування в нормі й патології на організмі людини; як на процесі самозбереження, здоров'я, так і закономірностях дії мікроорганізмів щодо порушення саморегуляції (внутрішні - зовнішні...).

Третє питання стосується закону, який розкриває механізм саморозвитку. Вдумайтеся у зміст понять: ознаки, властивості, домінанти, суттєві властивості, якість як визначеність, якісна кількість та кількісна якість, еволюція, революція, контрреволюція, стрибок і т.п. Кожний предмет має свої властивості, властиві йому характеристики: колір, запах, об'єм, густину, протяжність, час існування, способи реагування тощо. Серед них зустрічаються такі, зміна яких не веде до переходу даного предмету в інший (неосновні властивості, ознаки). Проте є й такі, зміна яких суттєво змінює предмет, аж до переходу в інший (корінні властивості). Оскільки ті й інші взаємодіють між собою та з умовами існування, вони як протилежності зумовлюють визначенність предмета, його якість. Отже, якість є система корінних властивостей предмета, визначеність, втрачаючи яку предмет перестає бути тим, чим він є. Звідси - якість є сам предмет. Його ж властивості, виражені певними ознаками (об'єм, ступінь, величина...) виражають кількість. Необхідно глибоко усвідомити, що якість та кількість не відділені від самого предмета, тому вони не абстрактні, а конкретні як сам предмет. Є лише кількісна якість і якісна кількість, єдність яких обумовлена мірою - межею допустимих видозмін властивостей для збереження предмета як такого. Порушення міри викликає перехід в інше з можливим чи неможливим поверненням власної визначеності, яка характеризувала предмет (процес, явище) до цього переходу. Перерва поступовості в розвитку є стрибок, момент порушення взаємодії протилежностей - неперервності та дискретності в саморозвитку. Покажіть різновиди стрибків, а також своє ставлення до еволюційного та інших (революціонного) переходів з однієї якості в іншу на прикладах живого і неживого. Визначтесь у понятті "норма". Врахуйте при цьому, що медичне поняття норми засноване на певному стані: анатомічному, фізіологічному, психоемоційному та ін.

ЗАНЯТТЯ 3 (2 години)

ПИТАННЯ ДЛЯ ОБГОВОРЕННЯ

1. Поняття діалектичного заперечення. Суть закону заперечення заперечення як вияв поступовості, наступності, повторюваності в розвитку.

2. Методологічне значення законів діалектики для медицини, аналізу суспільного життя.

3. Поняття категорій, їх місце в системі діалектики.

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ:

Яка різниця між "голим запереченням" та діалектичним?
Що означає категорія "зняття" щодо якості та протилежності?
Який зв'язок між "поняттям" та "категорією"?
Що таке "спіралевидність" у розвитку та як вона пов'язана з поступовістю,
наступністю, повторюваністю процесів та явищ?

5. Як діють закони діалектики в пізнанні патологічних явищ? Покажіть це на прикладах зміни одних теорій патології іншими теоріями?

6. Який зв'язок між "парними категоріями діалектики" і категоріями, через які розвивається суть законів?

МЕТОДИКА ПРОВЕДЕННЯ ТА ЗМІСТ ЗАНЯТТЯ: Комбінуванням методу "малих груп" та виступів за бажанням вивчити основні поняття й питання, вияснити роль діалектичного заперечення в розвитку на відміну від метафізичного. Розібратися в тенденціях розвитку, пов'язаних з поступовістю, наступністю. Навчитися застосувати закони діалектики при аналізі медико-біологічних та соціально-медичних аспектів життєдіяльності людини. Вміти застосувати закони та категорії діалектики при написанні історії хвороби (на 3-му курсі) а згодом - при постановці діагнозу та лікування хворих.

Підготовка до відповіді на перше питання зумовлена повторенням раніше вивчених законів діалектики. Вирішення суперечностей через знищення однієї з протилежностей - суть метафізичного ("голого", даремного) заперечення. Неважко ж здогадатися, що знищення - це припинення саморозвитку в межах знищувальної системи (предмета, явища).

Діалектичне заперечення спрямовує нас на досягнення заперечення як ствердження, як "зняття" позитивних моментів, необхідних для розвитку, з попередньої (взаємодіючої з розглядуваною) якості, утримання цих позитивних (життєздатних, прогресивних і т.п.) моментів для подальшого розгортання в наступні протилежності, в нову, вищу якість. З цього приводу велося та й ведеться чимало дискусій. Чисто емоційне прийняття рішень щодо суті діалектичного заперечення (не формального, а спонтанного, притаманного самій суті предметів та явищ.) веде до результатів, зворотніх цільовим установкам, до розчарувань і несподіванок. Покажіть це на прикладах державотворення організації та господарської діяльності, виконання соціальних програм в Україні. Подібний аналіз сприятиме розумінню закону заперечення заперечення як вияву поступовості, наступності, повторюваності в розвитку, дасть можливість зрозуміти проблеми норми й патології в процесах життєдіяльності людини.

Друге питання - не просто повторення змісту законів діалектики. Воно передбачає розуміння суті методології і як вчення про методи, застосування принципів та законів діалектики до процесу пізнання, духовної творчості взагалі та до практики. Зосередьтеся ще раз на всезагальності, необхідності, суттєвості повторюваності зв'язків, що відображаються в законах діалектики. Отже, вивчення певних зв'язків та опосередкувань в конкретних науках цілком певним чином пов'язане з характеристиками окремих систем та підсистем, предметів чи явищ та визначенням предметів наук аспектами вивчення. А як це впливає на універсальну єдину картину світу згідно принципу його єдності? Медицина вивчає більше трьохсот галузей знання, а "ядро синтезу" її теоретичних та емпіричних даних дискутується й по сьогодні. Покажіть своє ставлення до проблем методологічного значення законів діалектики в синтезі медичних знань, безпосередніх та опосередкованих чинників цього синтезу (біологія, хімія, біокібернетика, нозологія, валеологія, санологія, діалектика з її законами, принципами, методами) в загальну єдину картину світу на фоні антропо- та космоцентризму, не забуваючи при цьому, що об'єктом та предметом вивчення й практичного впливу для медика є людина, розумна істота Всесвіту, з усіма її недоліками й позитивними якостями в нормі і патології.

Лише глибокий аналіз дасть можливість свідомо вийти на розуміння необхідності інтеграції медицини з іншими галузями теорії і практики: демографією, економікою, екологією, соціологією, політологією, історією, філософією; визначаючись в проблемах "ядра" та "периферії" такої інтеграції, плинності та взаємодії їх між собою в залежності від завдань та психологічних установок інтеграції, напряму практичних дій.

Підготовка до відповіді на третє питання змусить згадати вивчені проблеми буття, матерії, свідомості, адже поняття субстрату, субстанції, буття, матерії, свідомості та ін. спонукає до осягнення не лише безпосередньо даного нам в досвіді, окремих речей, явищ, процесів чи часткових їх комбінацій, а перед усім, абстрагування від безпосередності, найширших узагальнень їх основний ознак, формування нового поняття, в якому ці оцінки чи властивості відображають великі роди, класи, види, а то і всю об'єктивну чи суб'єктивну реальність. Неважко теперішній цивілізованій людині осягнути, скажімо, багатомірність поняття "плід". Проте для того, щоб він став справді багатогранним, людство тисячоліттями підмічало подібні властивості та ознаки, поступово збагачувало зміст поняття; синтез багатьох визначень, найбільш широке поняття - категорія. Тому, з одного боку їх не можна відривати від певної сутності предметів та явищ як від світу взагалі - категорії - його різнобічність - імена (згадайте, до чого привів відрив від самих предметів емпіриокритиків -до поняття "чистого досвіду", суб'єктивістської "інтроекціі", до заперечення самої можливості пізнання світу). З другого боку, їх не можна розглядати як самосущі субстанції, безвідносні до світу речей та ідей, адже вони - ступені сходження людини до істини, їх місце в системі діалектики (ступені пізнання, ступені освоєння, "сходження до істини", форми пізнавальної діяльності). В деяких африканських народів відсутнє поняття "хід", хоча існують десятки термінів, що фіксують його в різні моменти). Необхідно проаналізувати детально приклади з історії, теорії та практики медицини.

ЗАНЯТТЯ 4 (2 години)

ПИТАННЯ ДЛЯ ОБГОВОРЕННЯ:

1.Категорії причини та наслідку. Методологічне значення принципу
причинності для сучасної медицини, монокаузалізм та кондиціоналізм.

Діалектичний зв'язок змісту та форми його розвитку, структура і функція вбіології та медицині.
Суть і явище, їх методологічне значення для медицини. Клінічний діагноз як
рух пізнання від явища до сутності.

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ:

1. Що таке причина та наслідок? Чи тотожні вони з умовою та приводом, чому?

Яку шкоду можуть нанести монокаузалізм та кондиціоналізм для теорії й
практики медицини?
Яке значення має розуміння змісту та форми для практичного лікаря?
Чи пов'язані і як "зміст і форма" та структура і функція?
Чи можете ви навести приклади використання значення взаємообумовленості
структури і функції у трансплантації органів і систем?
Що таке суть? Чому явище "багатше" від суті?

7.Чи знаєте ви етапність діагнозу? Доведіть, чому клінічний діагноз є
сходженням до суті від явища?

МЕТОДИКА ПРОВЕДЕННЯ ТА ЗМІСТ ЗАНЯТТЯ: Методом "малих груп" вивчити основні категорії діалектики, з'ясувати їх методологічне значення для теорії й практики медицини. Розібратися в суті структурних зв’язків та зв'язків детермінації, навчитися застосовувати знання опосередкувань та взаємодії в дослідженні патологічних явищ. Вміти відрізняти причину від приводу та умови, пізнавати за видимістю "єдиної причини" комплекс неоднозначних детермінацій, за "виключно" структурними змінами - функціональні, бачити у явищі суть. Уважно прочитайте ВВЕДЕННЯ В ФІЛОСОФІЮ, гл.УП,с.107-138. Розберіться в системі структурних та зв'язків детермінації, тим більше що на семінарі розглядаються лише окремі з них.

При підготовці до першого питання нагадайте, що категорії можна кваліфікувати за трьома етапами: 1)пізнання визначеності (що таке?), пізнання обумовленості (чому?) - причина і наслідок, необхідність і випадковість, можливість і дійсність: //вибір знань для обгрунтування наступної практичної зміни /для чого?/ - ціле, частина, система, системний підхід, необхідність і свобода, усвідомивши, що загалом категорії слід брати у їх становленні, взаємній обумовленості, розглядати їх як і закони буття, ступені виділення, бачити їх історизм, історико-логічний розвиток, розібравшись у горизонтальних /структурних/ та вертикальних /детермінація/ зв'язках, виясніть зміст категорій причини і наслідку. Згадайте думку ЛЕВКІППА: "Жодна річ не виникає безпричинно, все виникає на якісній основі та по силі необхідності". Моменти причинності: генетичність, послідовність, асиметричність, однозначність для однієї причини за однакових умов, незводимість наслідків, до їх причини за однакових умов, універсальність, відсутність нескінченного причинного ланцюга. Форми детермінацій: одно-однозначні, одно-багатозначні, багатозначні. Причинні ланцюги: залежні, незалежні. В лекції давали вам типи пересічення причинних ланцюгів /активних з активними, активних з реактивними, реактивних з реактивними та характер взаємодії малої інтенсивності, високої власної активності. Розберіться в категоріях "основа", "привід", "умова", покажіть відмінність їх від причин. Монокаузалізм - зведення причини до умови. Вкажіть на методологічні прорахунки таких підходів. Розберіться в поняттях етіології та патогенезу, на їх прикладі обгрунтуйте методологічне значення цих категорій для медицини.

Друге питання пов'язане із структурними опосередкуваннями, з розумінням частини та цілого, типів цілісності (структурної, генетичної, функціональної), системним підходом, вчення про гармонію (піфагорійці). Ідею світового порядку (стоіки), роллю форми в структурі Всесвіту (Космосу) та думки -Платона: ФОРМА - ейдос = визначеність; Арістотель ФОРМА - Активне начало Космосу, а ФОРМА ФОРМ=ЕНТЕЛЕХІЯ (БОГ).

Форма- організуючий фактор буття (стійкість, спільність, впорядкованість, визначеність. Зміст- сукупність взаємозв'язаних елементів, які визначають тип, характер явища чи процесу. Форма акцентує принцип впорядкованності, спосіб існування ЗМІСТУ (Держава - історичний тип, форма правління, форма державного устрою, політичний режим; Мистецтво - жанри... Техніка -Гости - державні зразки стандартів. З'ясуйте, у чому виявляється консервативність форми щодо змісту, а також проблеми методу формалізації в науці (ЕОМ, інтерпретація).

Вияснивши діалектику змісту й форми, заглибтесь в поняття структури та функції. Зважте на те що до середини XIX ст. в науці переважали елементаризм і механіцизм (ціле = сумі частин) Згодом - системність. Загальнатеорія систем Берталанфі (хід від цілого до частини - хірургія), системотехніка тощо. Система - впорядкована множина взаємозв'язаних елементів, які мають структурну організацію. Структура- відносно стійкий спосіб зв'язку елементів у цілому. Подібні, однотипні, стійкі взаємодії й складають структуру. Слід пам'ятати про існування багатоструктурних систем (організм, суспільство), їх відмінність від неорганізованих сукупностей (конгломерати). Система впорядкована структура, єдиний об'єкт з функціонуванням частин і
елементів. Визначається в "організованих" та "неорганізованих" системах, у
функціональних зв'язках з середовищем, з типами поведінки систем (реактивні,
адаптивні, активні, самоорганізуючі), з ВЕЛИКИМИ та БАГАТОФУНКЦІОНАЛЬНИМИ системами, з принципом системності; з основними типами систем (Структурно - функціональними, органічними та гармонійними). Проілюструйте все це на медико-біологічних та соціальних об'єктах. Відповідь на третє питання передбачає знання, що суть - це дійсний зміст, скрите істинне буття предмету.

ЛІТЕРАТУРА

до теми 4

1.Возможность и действительность /отв.ред. М.А.Парнюк/, К., 1982.

2.Гражданников Е.Д. Метод систематизации философий категорий. Новосибирск, 1985.

3.Гладков В. А. Закон диалектики и их методологические функции. М.,1982.

4.Левин Г. Д. Диалектико-материалистическая теория всеобщего. М., 1987. 5.Ленин В.И. Философские тетради. Полн.собр.соч.,Т.29.

6. Материалистическая диалектика Т.1-5,М., 1982-1983.

7.Необходимость и случайность К., 1988.

8.Огородников В.П. Познание необходимости: детерминизм как принцип
научного мировоззрения М., 1986.

9.Н.Петленко В.П. Церегородцев Г.И. Философия медицины. М., 1979. 10.ТуленовЖ.Т. Взаимосвязь категорий диалектики М., 1989.

11.Философія. Курс лекцій. К.: Либідь,1994, С. 226-255.

12. Утопия и утопическое мышление //Антология зарубежной литературы. -М.:

Прогресс, 1991,С.405

13.Шопенгауер А. Афоризмы життейской мудрости. СПБ, 1914.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

до теми №4 /заняття 1,2,3,4/

І. Авдеев Р.Ф. Философия информационной цивилизации: Уч. пособие. - М., 1994.

2. АлексеевП.Б., Панин А.В. Философия. Учебник. - М., 1996. - С.234-267

3. Виндельбанд Б. Нормы и законы природы // Избранное: Дух и история.-

М., 1995.

4. Волчек Е.З. Философия. - Минск, 1998.

5. Горбачев В.Г. Философия о человеке. - Брянск,1995.

6. Карпенко А.С. Фатализм и случайность будущего. - М., 1990.

7. Кузьменко В.Л., Романчук О.К. На порозі надцивілізації /роздуми про майбутнє. - Львів, І99І.

8. Лешкевич Т.Г. Философия: Курс лекций. - М., 2000.

9. Лешкевич Т.Г. Философские науки: Традиции и новации: Учебное пособие для вузов. - М., 2001.

10. Любутин К.Н. Человек в философском измерении. - Свердловск, І99І.

11. О множественности форм пространства и времени //Філос. і соціол. дум-ка, 1990, №4.

12.Хоркхаймер М. Адорно П. Диалектика просвещения: Философские фрагменты.

М., 1997.

ІЗ. Хофмайстер X. Что значит мыслить философски. - СПб., 2000. 14.Філософія. Навчальний посібник /Надольний І.Ф. та ін./.-К.,2001. І5.Філософія. Підручник /Бичко І.В. та ін./ - К., 2001.

Blog

Я україни буковинська державна медична академія в. А. Троянський, М. М. Сидоренко

Содержание