Науково-методичне забезпечення модернізації системи освіти. Методичний вісник №46. Кіровоград: 2010. 296 с

Вид материала

Диплом

Содержание Урок, якого чекають молодші школярі

Подобный материал:

• О. В. модель науково-методичного забезпечення якості освіти сільського регіону Методичні, 190.91kb.
• План Що включає науково-методичне забезпечення навчального процесу? Законодавчо-правова, 442.07kb.
• Науково-методичного забезпечення, 1369.35kb.
• Бахін В. П. Тактика допиту. К., 1997., 1212.4kb.
• Науково-методичний центр вищої освіти, 579.99kb.
• Суть І перспективи, 44.33kb.
• Методична робота, 219.51kb.
• Кредитно-модульная система обучения, 74.26kb.
• Облеми «Створення умов для якісної освіти за рахунок сучасного науково-методичного, 512.89kb.
• Атеріали науково-методичне забезпечення викладання економічних дисциплін за умов Болонського, 669.7kb.

Література

1. Методичні аспекти реалізації Базової програми розвитку дитини дошкільного віку «Я у Світі» / О. Л. Кононко, З. П. Плохій, А. М. Гончаренко [та ін.]. – К. : Світич, 2009. – 208 с.
   
2. Базовий компонент дошкільної освіти в Україні. – К. : Ред. журн. «Дошкільне виховання», 1999. – 196 с.
   
3. Базова програма розвитку дитини дошкільного віку «Я у Світі» / М-во освіти і науки України, Акад. пед. наук України; наук. ред. та упоряд. О. Л. Кононко. – К. : Світич, 2008. – 430 с.
   
4. Дитячий садок: управління / Упоряд. Т.Вороніна.- К. : Ред. загальнопед. газ., 2005. – 128 с. – (Б-ка „Шк. світу”).
   
5. Дошкільна освіта в Україні: Нормативно-правове регулювання / Упоряд. Л. Гураш, Т. Вороніна. – К. : Вид. дім «Шкільний світ»: Вид. Галіцина, 2006.– 120 с. [4] арк. – (Б-ка «Шкіл. світу»).
   
6. Коментар до Базового компонента дошкільної освіти в Україні: Наук.-метод. посіб. / Наук. ред. О. Л. Кононко. – К. : Ред. журн. «Дошкільне виховання», 2003. – 243 с.
   
7. Керівництво дошкільним навчальним закладом: Інформативно-методичні матеріали на допомогу керівникові дошкільного навчального закладу / Упор. : Н. Майор, Ю. Манилюк, М. Марусинець, О. Тимофеєва. – Тернопіль: Мандрівець, 2006. – 168 с.
   
8. Книга керівника дошкільного навчального закладу: Довідково-методичне видання / Упоряд. О. А. Копейкіна: Л. В. Гураш. – Харків: Торсінг плюс, 2006. – 512 с.
   

Л.В. Кашуба,

старший викладач кафедри

дошкільної та початкової освіти,

кандидат педагогічних наук


Урок, якого чекають молодші школярі


Спостерігаючи за конкурсами «Вчитель року», де кращі вчителі початкових класів демонстрували свою майстерність, увага мимоволі зверталася на домінуюче використання нестандартних уроків. Саме на таких уроках учитель може блиснути своїм оригінальним підходом, спонукати учнів до співпраці, продемонструвати суперактивність. Інноваційні процеси, які постійно змінюють і до певної міри дестабілізують освітнє середовище, потребують незалежного науково-методичного супроводу, і що не менш важливо, моделювання, відпрацювання на рівні технології основних напрямків педагогічної діяльності вчителя.

Нестандартний урок – це імпровізоване навчальне заняття, що має нетрадиційну структуру. Погляди педагогів на нестандартні уроки розходяться. Одні вбачають у них прогрес педагогічної думки, правильний крок у напрямку демократизації школи, а інші, навпаки, вважають такі заняття небезпечним порушенням педагогічних принципів, змушеним відступом педагогів під тиском лінивих учнів, які не бажають і не вміють серйозно працювати [4].

Аналіз педагогічної літератури дозволив виділити кілька десятків типів нестандартних уроків. Їхні назви дають уявлення про мету, завдання, методику проведення таких занять. Серед нестандартних уроків: заліки; ділові ігри; уроки-екскурсії; уроки-лекції; творчі звіти; уроки-проекти; змагання; уроки типу КВК; конкурси; бінарні; консультації; уроки пошуку істини; «суди»; ярмарок ідей; «розслідування проводять знавці»; уроки творчості; «парадокси»; інтегральні; «поле чудес» тощо.

Звичайно, нестандартні уроки, оригінальні за задумом, організацією, методикою проведення, відрізняються від буденних навчальних занять з визначеною структурою та встановленим розпорядком роботи. Школі необхідні такі уроки, які б спонукали вчителів та учнів до творчої співпраці.

Як відомо, навчально-виховний процес повинен будуватися відповідно до потреб особистості та індивідуальних можливостей дітей, зростання їх самостійності й творчої активності. Необхідна переорієнтація на те, щоб створити можливості кожному стати самим собою. В освітньому закладі основи цих важливих змін закладаються безпосередньо на уроці.

То яким повинен бути урок в початковій школі у таких умовах?

Аналіз сучасної педагогічної літератури свідчить, що зміни неможливі без застосування на уроках інтерактивних технологій, які ґрунтуються на діалозі, моделюванні ситуацій вибору, вільному обміні думками тощо.

Особистісний підхід до навчально-виховного процесу передбачає певну переорієнтацію свідомості вчителя, погляду на особистість учня та на себе як цінність та самоцінність. Тоді процес набуває особистісного спрямування. А всі зміни в системі освіти повинні розглядатися в контексті удосконаленого уроку, навчання на якому має підпорядковуватися не повідомленню матеріалу й перевірці знань, а виявленню досвіду учнів щодо викладеної вчителем інформації.

Створення груп «за бажанням», «лідером», «випадкових груп» та груп, сформованих вчителем, спонукають до співпраці вчителя й учнів на етапі розробки уроку та на уроці.

В процесі підготовки до уроку в початковій школі постають завдання:

- спрогнозувати, чи доцільно виконувати те чи інше завдання в групах; які можливості організації мікродискусії в груповій взаємодії під час виконання завдання (наявність різних способів виконання завдання, можливі правильні та неправильні рішення, наявність зайвих чи недостатніх даних і т.п.);

- продумати інструкцію виконання роботи (принцип організації груп, чітке формування завдання, розподіл обов’язків між членами групи);

- передбачити, як організувати перевірку й обговорення результатів

групової роботи.

На уроці вчитель дає дітям чіткі інструкції щодо змісту та способу взаємодії; можна, за необхідності, стати членом якої-небудь групи; спостерігати за роботою груп, працювати як консультант (сприяти вирішенню конфліктних ситуацій, виділяти конструктивні варіанти, що намітили, пояснювати, як веде обговорення); організувати обговорення варіантів у бажаній послідовності; оцінювати роботу груп (разом з дітьми).

Потребує зміни і режисура уроку. Важливо, щоб на ньому учні не тільки слухали розповідь учителя, а й співпрацювали з ним, висловлювали свої думки, ділилися інформацією. Завдання вчителя – пропонувати свою точку зору з позиції наукового знання, а не змушувати учня схилятися до своєї думки; розвивати критичне мислення школярів, тобто навчати здатності самостійно аналізувати інформацію; формувати вміння бачити помилки у твердженнях товаришів; аргументувати свої думки, змінювати їх, якщо вони неправильні, прагнути пошуку оптимальних рішень; обирати свою позицію стосовно тих чи інших питань тощо.

Якщо ми хочемо залучити особистість до освітнього процесу (уроку), то зобов’язані допомогти учню початкових класів побачити свою значущість, мотиви власної діяльності. Сьогодні вже неможливо навчати традиційно: від творчої активності на уроці, вміння доказово міркувати, обґрунтувати свої думки, вміння спілкуватися з учителем, учнями класу залежить успіх у свідомому опануванні шкільної програми.

Як зазначають вітчизняні та зарубіжні вчені, вчитель і батьки повинні рахуватися з низкою проблем учнів початкових класів в період шкільної адаптації: небажання вчитися, коли програма нецікава, навчальний план не відповідає їх здібностям; ігрові інтереси не співпадають з інтересами однолітків середніх здібностей; комфортність, занурення у філософські проблеми; дисбаланс між фізичним, інтелектуальним і соціальним розвитком; нереалістичні цілі; чуйність; необхідність уваги дорослих; нетерпимість [1].

А. Пассов виокремлює стратегії навчання дітей молодшого шкільного віку:

1. Зміст навчальної програми передбачає детальне, поглиблене вивчення найбільш важливих проблем, ідей, тем, які інтегрують знання.
   
2. Навчальна програма для обдарованих учнів повинна розглядати розвиток продуктивного мислення і навичок його практичного використання, що дозволяє учням генерувати нові знання, давати дітям можливість постійно знайомитися з новою інформацією, викликати бажання поповнювати нові знання, розглядати питання самостійного поповнення знань.
   
3. Особливу увагу слід приділяти складним мисленнєвим процесам учнів, їх здібностям до творчості та виконавчій майстерності [ 2].
   

Активна модель навчання передбачає застосування методів, які стимулюють пізнавальну активність і самостійність учнів. Основні методи навчання – це різноманітні творчі та проблемні ситуації, самостійна робота, запитання від учителя до учня і навпаки.

Позитивним є високий рівень інформації (проблемний метод), велика кількість учнів, які можуть одночасно сприймати інформацію; показник навченості досить високий. Майстерність педагога відіграє суттєву роль в організації такого навчання. Учитель може проконтролювати рівень засвоюваних учнями знань.

Як бачимо, процес навчання потребує напруженої розумової роботи дитини та її власної активності у цьому процесі. Мало пояснити, розповісти, продемонструвати. Справжнього результату можна досягти лише за допомогою інтерактивного навчання, коли: кожен учень має конкретне завдання, за виконання якого він повинен публічно прозвітувати; від діяльності кожного учня залежить якість виконання поставленого перед групою завдання.

Застосування інтерактивних технологій висуває певні вимоги до структури уроку, яка складається з п’яти етапів: мотивація; оголошення представленої теми та очікуваних результатів; актуалізація знань, надання необхідної інформації; усвідомлення та рефлексія.

Центральною частиною уроку є інтерактивні вправи, які потребують певної зміни всього життя класу. Тому доцільно провести з учнями організаційне заняття і разом розробити правила роботи в класі. Для початку необхідно використовувати прості інтерактивні технології [5].

Використання інтерактивних технологій – не самоціль. Це лише створення такого мікроклімату в класі, який найліпше сприяє співробітництву,

взаєморозумінню, дає можливість дійсно реалізувати особистісно орієнтоване навчання.

Для ефективного застосування інтерактивних технологій, охоплення всього необхідного матеріалу, його глибокого вивчення педагог повинен старанно планувати свою роботу: провести попередню підготовку учнів за конкретним завданням – прочитати, продумати, опрацювати необхідну додаткову літературу, виконати самостійні підготовчі завдання; відібрати для уроку найефективніші інтерактивні вправи, які дали б учням ключ до засвоєння теми; під час інтерактивних вправ дати школярам можливість добре подумати над завданнями, щоб вони виконували їх серйозно, а не механічно або граючись; на одному уроці використовувати одну (дві) інтерактивні вправи, а не цілий «калейдоскоп»; обов′язково провести обговорення за підсумками інтерактивної вправи; проводити бліцопитування, самостійні домашні роботи з різноманітних матеріалів теми, що не були пов’язані з інтерактивними вправами.

Щоб проконтролювати хід навчання на підставі інтерактивних технологій, учитель повинен попередньо добре підготуватись: глибоко обміркувати і вивчити програмовий матеріал, в тому числі й додатковий; детально спланувати і розробити урок – визначити хронометраж, ролі учасників, підготувати конкретні запитання та можливі відповіді на них, виробити критерії оцінки ефективності уроку; створити сприятливі умови для учнів під час вивчення теми шляхом добору найцікавіших випадків, проблем, оголошувати очікувані результати (мету) уроку і критерії оцінки роботи учнів; передбачити різноманітні методи привернення уваги учнів, налаштувати їх на роботу, підтримувати дисципліну, необхідну для нормальної роботи (цьому можуть сприяти різноманітні вправи – розминки, письмовий розподіл ролей у групах тощо).

При використанні початковій школі інноваційних інтерактивних технологій спостерігається активність учнів:

• якщо є мотивації до навчання;
  
• якщо використовуються методи, які відповідають різним стилям і способам навчання;
  
• якщо створено комфортне середовище;
  
• якщо є можливість застосувати їхні знання і вміння;
  
• якщо володіють відчуттям контролю над процесом навчання;
  
• якщо досягають успіхів;
  
• якщо є можливість випробувати нові знання на практиці й використати набуті знання;
  
• якщо повністю залучаються до процесу навчання;
  
• якщо мають достатньо часу на засвоєння нових знань і вмінь;
  
• якщо можуть побачити використання набутих знань та вмінь на практиці.
  

Подальшу розробку елементів інтерактивного навчання ми можемо знайти в працях В. Сухомлинського, у творчості вчителів-новаторів 70-80 рр. ХХ ст. Ш.Амонашвілі, В. Шаталова, С. Лисенкової, у теорії розвивального навчання, ейдопедагогіці.

Проблема перебудови, удосконалення і підвищення ефективності навчально-виховного процесу ґрунтується на фундаментальних дослідженнях педагогічної та психологічної науки, народної педагогіки, передового досвіду вітчизняної та світової педагогіки і психології.

Враховуючи нові концептуальні засади навчання, виховання та позашкільної освіти в навчально-виховних закладах, орієнтацію на державотворення, національні та загальнолюдські цінності, особистісний підхід до навчально-виховного процесу, творча група дослідників розробила систему методів і прийомів мнемотехніки для розвитку пам’яті.

Розвиток пам’яті – це ще і розвиток сприйняття, уміння концентруватися, навичок самоконтролю, спостережливості, уяви, образного і словесно-образного мислення. Мета застосування мнемотехніки полягає у розвитку образної пам’яті, розробці та апробації ефективних методів і прийомів мнемотехніки на основі використання ейдетичних засобів в умовах навчально-виховної та позакласної роботи.

Основними принципами, на яких базується діяльність із застосуванням мнемотехніки є: відповідність змісту методики потребам особистості педагога, суспільства; національної спрямованості навчання, який передбачає формування у дітей та учнівської молоді національної самосвідомості, любові до рідної землі, свого народу, шанобливого ставлення до його культури; гуманізації навчального процесу, який означає, що вчитель зосереджує увагу на дитині як вищій цінності, враховує її вікові та індивідуальні особливості й можливості, спонукає до самостійності, задовольняє базові потреби дитини, стимулює свідоме ставлення до своєї поведінки, діяльності, життєвих виборів; суб’єкт-суб’єктної взаємодії, де учасники навчального процесу виступають рівноправними партнерами у процесі спілкування, беруть до уваги точку зору один одного, визнають право на її відмінність від власної, узгоджують свої позиції; цілісності, які означають, що навчання мнемотехнікам організується як системний педагогічний процес, спрямований на гармонійний та різнобічний розвиток особистості; акмеологічний, що вимагає від педагога орієнтації навчального процесу на найвищі морально-духовні досягнення й потенційні можливості дитини; створення умов для досягнення життєвого успіху особистості, розвитку її індивідуальних здібностей.

Мета занять з мнемотехніки конкретизується через систему наступних завдань:

• здійснення послідовного системного аналізу реальної практики навчання дітей та учнівської молоді у різних регіонах, враховуючи етнокультурні особливості;
  
• визначення теоретико-методологічних основ використання мнемотехніки дітей та учнівської молоді в сучасних умовах;
  
• здійснення моніторингу рівня розвитку образної та образно-логічної пам’яті;
  
• створення інноваційного комплексу мнемотехніки для оптимізації навчально-виховного процесу на різних освітніх рівнях;
  
• спрямування зусиль на підвищення професійної компетентності педагогів у здійсненні засвоєння програмового матеріалу.
  

Основними напрямами занять з розвитку образної (ейдетичної) пам’яті є:

• створення програмно-методичних комплексів психолого-педагогічної підтримки розвитку особистості, процесів її соціальної інтеграції;
  
• підготовка програм з різних фахів із застосуванням прийомів мнемотехніки;
  
• здійснення експертизи змісту програм із застосуванням різних методів і прийомів мнемотехніки, методичних матеріалів, потенціалу посібників, підручників і проектів навчально-виховних систем загальноосвітніх та спеціальних загальноосвітніх, позашкільних навчальних закладів;
  
• розширення співробітництва із засобами масової інформації щодо ствердження гуманістичних основ виховання, пріоритету загальнолюдських і національних цінностей;
  
• проведення конференцій, семінарів, шкіл передового досвіду з проблем виховання особистості у сучасних умовах.
  

Шляхи реалізації навчальної діяльності молодших школярів базуються на педагогічних умовах, які необхідно дотримуватися при навчанні мнемотехнікам:

• створення доброзичливої атмосфери спілкування;
  
• активізація оволодіння методами та прийомами, що є неодмінною передумовою розвитку образної пам’яті;
  
• настановлення на самостійне виконання й усвідомлення завдання;
  
• мотивація навчальної діяльності, стимулювання пізнавальних інтересів на основі мнемотехніки;
  
• оцінювання власних результатів запам’ятовування як важливий засіб активізації спілкування;
  
• системний підхід до оновлення форм і методів роботи з використанням наочних засобів (аудіо, інформаційних, образотворчих);
  
• спільна діяльність з педагогами та однолітками у створенні «ситуації успіху»;
  
• задоволення потреби в спілкуванні, позитивне емоційне стимулювання до виконання різноманітних завдань для розвитку образної та логічно-образної пам’яті;
  
• забезпечення учнів відповідними образотворчими засобами (малюнками, серією малюнків, схемами, піктограмами, танграмами, графічними малюнками, логічними завданнями (ребуси, шаради); інформаційним, телекомунікаційним матеріалом; словесними (інструкція, пояснення), аудіозасобами.
  

Як бачимо, процес навчання викликає потребу напруженої розумової роботи дитини та її власної активності у цьому процесі. Мало пояснити, розповісти, продемонструвати. Результату можна досягти лише за допомогою інтерактивних методів навчання.

Загальновідомо, педагогічними умовами є професійні дії, які поновлюють діяльність учителя й гарантують кінцевий результат. Це – доброзичливість, забезпечення сприятливої атмосфери, збагачення навколишнього середовища дитини новими для неї предметами і стимулами для розвитку пізнавальних інтересів; заохочення висловлювання оригінальних ідей; забезпечення можливостей для вправ і практики; широке використання питань дивергентного типу мислення стосовно до різних галузей пізнання; використання особистого прикладу творчого підходу до розв’язання проблем; надання можливостей учням задавати питання.

Як свідчить передовий досвід, висока ефективність навчально-виховного процесу залежить від використання авторських програм з курсів Базового навчального плану, враховуючи індекс інтелекту учнів, їх психіки; методи взаємонавчання; методи навчально-дослідницької роботи; введення елективних курсів і факультативів за рахунок шкільного компонента, проведення тренінгів з розвитку креативних характеристик мислення, емоційно-вольової сфери, саморефлексії; проведення спільних з однолітками, вчителями, батьками справ, що дозволяють прослідкувати позитивні результати творчої діяльності та набути досвід індивідуальної, групової, колективної творчості, в тому числі в сфері спілкування і відносин з людьми.

Таким чином, сучасний урок в початковій школі базується на:

- нестандартних формах навчання – гнучких формах організації навчальної діяльності, в яких слід уміло поєднувати індивідуальні, групові й фронтальні види роботи;

- співпраці між вчителем і учнем, що відбувається через такі взаємозв’язки: «особистість учителя - клас», «особистість учня – особистість учителя», «особистість учня - клас».

Найбільш ефективними альтернативними формами навчання вважаються:

• робота в парах;
  
• робота в малих групах;
  
• робота у великих групах;
  
• робота в групах за інтересами;
  
• робота в рольових групах (де є лідер, слухач, коментатор).
  

Розв’язання пізнавальних завдань у групах формує інтелектуально розвинену особистість.

Отже, сучасний урок в початковій школі відрізняється:

• скерованістю на всебічний гармонійний розвиток у поєднанні з наданням можливостей самореалізації кожному учневі з урахуванням його можливостей, інтересів та життєвих планів;
  
• науковим обґрунтуванням стратегії і тактики керування пізнавальною діяльністю учнів на основі закономірностей і принципів навчання;
  
• напруженою, посильною, добре організованою і результативною пізнавальною роботою всіх учнів;
  
• ретельною діагностикою причин, що впливають на якість занять, прогнозуванням ходу і результатів на основі раціональної технології досягнення результатів навчально-виховного процесу в початковій школі;
  
• творчим підходом до вирішення конкретних завдань відповідно до наявних умов і можливостей дітей молодшого шкільного віку;
  
• доцільним використанням дидактичних засобів;
  
• співробітництвом учителів з учнями, індивідуальним і диференційованим підходами з урахуванням можливостей кожної дитини;
  
• раціональним використанням кожної робочої хвилини навчального заняття;
  
• створенням ситуації успіху на уроці, атмосферою демократизму, стимулювання, відповідальності всіх учасників навчально-виховного процесу за результати діяльності.
  

Підготувати і провести такий урок нелегко. Потрібно відповідально ставитися до своїх обов’язків, але найбільше – вийти на сучасний рівень педагогічного мислення. Реалізація прагнення провести завтрашній урок краще за сьогоднішній розпочинається з його підготовки.


Література

1. Амонашвили Ш.А. Психологические основы педагогики сотрудничества: Книга для учителя / Ш. А. Амонашвили. – К.: «Освіта», 1991. – 111 с.
   
2. Амонашвили Ш.А. Личностно-гуманная основа педагогического процесса / Ш. А. Амонашвили. – Минск : Университет, 1990. – 500 с.
   
3. Гончаренко С.У. Український педагогічний словник / С. У. Гончаренко. – К. : Либідь, 1997. – 376 с.
   
4. Підласий І.П. Продуктивний педагог. Настільна книга вчителя /І. П. Підласий. – Харків : «Основа», 2010. – 360 с.
   
5. Піроженко Т. Інноваційна психолого-педагогічна діяльність: нові підходи /Т. Піроженко // Дошкільне виховання. – 2001. - №12. – С.10-11.
   
6. Савченко О.Я. Нова доба шкільної освіти / О. Савченко // Підручник ХХІ ст. – 2003. - № 1-4. – С. 30-39.
   
7. Сухомлинський В.О. Сто порад учителеві / В. О. Сухомлинський. – К. : Рад. шк., 1984. – 292 с.
   
8. Сухомлинський В.О. У чому таємниця інтересу? / В. О. Сухомлинський // Вибр. тв.: У 5 т. – К. : Рад. шк., 1976. – Т.2. – С. 478-480.
   

Модернізація освіти: компетентНісний підхід


В.М. Нудний,

завідувач НМК української мови

та літератури

Г.В.Мінич,

методист НМК української мови

та літератури