Міністерство внутрішніх справ україни національна академія внутрішніх справ

Вид материала

Документы

Содержание В.П. Дворецький Складники професійного іміджу військовослужбовців внутрішніх військ мвс україни в суспільстві Н.В. Семенюк Бар’єри спілкування у працівників овс Розвиток вольових рис курсантів та їх вплив на діяльність Проаналізувати основні теорії волі Розглянувши процес формування вольових якостей людини можна визначити що, Вольові якості Провести емпіричне дослідження за методикою “Cамооцінка сили волі” проаналізувати отриманій результат. 5) Надати рекомендації, що до розвитку вольових якостей людини. Порядок здійснення відбору та підготовки військовослужбовців внутрішніх військ для спеціальних миротворчих підрозділів О.М. Собчук Візуальна психодіагностика девіантної поведінки Шлюбний договір у сімейному праві Мета і завдання дослідження. Основною метою Р.І. Сочка Діяльність міліції, орієнтована на взаємодію з громадськістю Участь внутрішніх військ у забезпеченні громадського порядку під час проведення футбольних матчів під егідою уєфа Легкоброньовані бойові машини, перспективи розвитку та застосування Н.О. Шевченко

Подобный материал:

• Міністерство внутрішніх справ україни національна академія внутрішніх справ положення, 1492.96kb.
• Міністерство внутрішніх справ україни національна академія внутрішніх справ, 1671.21kb.
• Національна юридична академія україни імені ярослава мудрого, 548.72kb.
• Міністерство внутрішніх справ україни національна академія внутрішніх справ навчально-науковий, 450.35kb.
• Міністерство внутрішніх справ україни національна академія внутрішніх справ навчально-методичні, 771.55kb.
• Міністерство внутрішніх справ національна академія внутрішніх справ навчально-науковий, 983.26kb.
• Міністерство внутрішніх справ національна академія внутрішніх справ, 718.03kb.
• Міністерство внутрішніх справ україни національна академія внутрішніх справ навчально-науковий, 718.54kb.
• Міністерство внутрішніх справ національна академія внутрішніх справ навчально-науковий, 509.69kb.
• Міністерство внутрішніх справ України Луганський державний університет внутрішніх справ, 867.02kb.

В.В. Самандрула, курсант 3 курсу ФВВ

науковий керівник: В.П. Дворецький, старший викладач військової кафедри ФВВ ННІПКГБПС НАВС


Порівняльний аналіз змісту ІСПИТІВ на право носіння крапового берета для військовослужбовців підрозділів спеціального призначення внутрішніх військ МВС України та внутрішніх військ МВС Росії


Аналіз та результати кваліфікаційних іспитів на право носіння крапового берета, їх організація і проведення переконливо свідчать про те, що це одна із важливих та ефективних форм бойової підготовки особового складу внутрішніх військ МВС України. Адже в ході кваліфікаційних іспитів у військовослужбовців формуються та удосконалюються фізичні, психологічні та вольові якості, необхідні для виконання службово-бойових завдань.

На підставі результатів іспитів, ГУВВ МВС України оновлюється нормативна база та програма навчання військовослужбовців, постійно удосконалюються кваліфікаційні вимоги та нормативи для кандидатів на отримання крапового берета.

Кваліфікаційні іспити на право носіння крапового берета проводяться з метою:

1. Виявити військовослужбовців з найбільш високою індивідуальною підготовкою до дій із знешкодження озброєних злочинців, звільнення заручників і виконання інших завдань в критичних ситуаціях і при надзвичайних обставинах.

2. Створення стимулу для виховання високих моральних якостей військовослужбовців.

3. Удосконалення професійної підготовки особового складу підрозділів спеціального призначення.

4. Залучення військовослужбовців до систематичних занять фізичною підготовкою і спортом та популяризації серед них професійно-прикладних видів спорту.

Кваліфікаційні іспити на право носіння крапового берета у внутрішніх військах МВС України та внутрішніх військах МВС Росії проводяться в два етапи.

Попереднім етапом іспитів є підсумкова перевірка за період навчання за програмою підрозділів спеціального призначення. Загальна оцінка за перевірку має бути не нижче, ніж «добре», а за спеціальну вогневу, спеціальну фізичну і тактичну підготовку внутрішніх військ – «відмінно».

Другий етап – здача військовослужбовцями кваліфікаційних іспитів комісії. За підсумками результатів другого етапу військовослужбовцям надається право носити краповий берет за умови виконання встановлених нормативів та вимог.

Порівнявши організацію та проведення кваліфікаційних іспитів на право носіння крапового берета можна відмітити, що у внутрішніх військах Росії етапи випробувань є більш адаптовані під специфіку службово-бойових завдань, які виконують підрозділи спеціального призначення внутрішніх військ.

Вітчизняна система організації, проведення та оцінювання результатів кваліфікаційних іспитів на право носіння крапового берета відрізняється тим, що всі вправи оцінюються в бальній системі і мають характер індивідуальних змагань серед військовослужбовців, в той час, як в Росії більшість етапів долається в складі підрозділу, що сприяє підвищенню бойової злагодженості підрозділів та згуртованості військових колективів.

«Краповик» – це приклад високого професіоналізму для особового складу підрозділу і повинен в усьому бути першим – у навчанні, при виконанні службово-бойових завдань. Тому дану традицію потрібно постійно берегти і примножувати.


Р.І. Северин, курсант 4 курсу ФВВ науковий керівник: Р.С. Троцький, старший викладач кафедри ТВВ та СП ННІПКГБПС НАВС


СКЛАДНИКИ ПРОФЕСІЙНОГО ІМІДЖУ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ ВНУТРІШНІХ ВІЙСЬК МВС УКРАЇНИ В СУСПІЛЬСТВІ


Формування в Україні правової держави і громадянського суспільства, акцентування уваги на питаннях національної безпеки, загострення економічного становища зумовило підвищення ролі та значення військових формувань, з’єднань та частин.

Військовослужбовці внутрішніх військ МВС України виконують завдання із боротьби зі злочинністю, із забезпечення державної безпеки, охорони громадського порядку, захисту прав і свобод людини і громадянина, проголошених Конституцією України.

Під час виконання свого військового обов'язку військовослужбовцям доводиться застосовувати запобіжні засоби, обмежувати окремі права особистості, звертатися до примусових заходів. Держава надає військовослужбовцям внутрішніх військ МВС України право виконувати свій військовий обов'язок з використанням владних повноважень, у зв'язку з цим на них покладається висока відповідальність за точне і неухильне додержання законності і встановлених меж припустимості дій, у тому числі й в етичній сфері.

Військова етика покликана дати теоретичне обґрунтування сутності трансформації загальних норм і принципів моралі до специфічних умов службово - бойової діяльності військовослужбовців відповідно до уявлень про професійний обов'язок, благо, добро і зло, справедливість, совість, честь та інші моральні цінності.

Однією із форм вираження професійної етики військовослужбовця внутрішніх військ виступає його імідж, складниками якого є зовнішній вигляд, поведінка та мова.

У зв'язку з цим постає актуальність питання про чітке розуміння сутності та змісту професійної етики воїна внутрішніх військ, виконання її вимог, дотримання правил етикету.

Беручи до уваги, що військовий етикет виступає зовнішньою формою вираження норм і принципів моралі військового колективу, слід зазначити, що етикет військовослужбовців внутрішніх військ МВС України - складова частина їх морально-естетичної культури, що включає регламентовані форми поводження і спілкування між собою та з громадянами та є правовою основою бойового застосування з’єднань, підрозділів та частин внутрішніх військ в мирний та воєнний час.

Чітке розуміння сутності та змісту професійної етики, культури військовослужбовців внутрішніх військ МВС України, додержання вимог та правил етикету – це важливі умови формування деонтологічних професійних якостей військовослужбовців внутрішніх військ, підвищення рівня їхньої загальної культури, відповідальності кожного за захист правопорядку у своїй країні, конституційних прав її громадян.


Н.В. Семенюк, курсант 4 курсу ПФ

науковий керівник: Д.О. Александров, начальник кафедри практичної психології ННІПКГБПС НАВС, кандидат психологічних наук, доцент


БАР’ЄРИ СПІЛКУВАННЯ У ПРАЦІВНИКІВ ОВС


Серед спеціальностей працівників міліції важливе значення відіграють не лише відповідні задатки, покликання та освіта, але й достатність життєвого досвіду, цілого ряду професійних навичок та вмінь. Діяльність практично всіх співробітників міліції ґрунтується на процесі спілкування з різноманітними верствами населення. Цей вид професійної діяльності пов’язаний із проведенням безлічі професійних дій та забезпечує виконання практично всіх функцій. На нашу точку зору даний вид діяльності має дуже специфічний особливості. Тільки у ньому людина може поєднувати у собі дуже багато якостей для успішного її виконання.

Процедура визначення професіонально-важливих а також професійно-негативних якостей, а особливо їхнього розвитку та корекції потребує детальної розробки. На сьогоднішній день єдиної системи, яка б регламентувала вище згадані питання не існує. Тому ми вважаємо за потрібне зробити спробу вирішити частково цю проблему.

Далеко не останнє місце серед професійно-важливих якостей, необхідних для якісного виконання професійної діяльності, займають комунікативні якості співробітника та інколи неможливість подолати уявні бар’єри спілкування. Адже адекватна комунікабельність допомагає вирішити досить багато завдань швидше та якісніше.

Ми зупинимося на питаннях діагностики, корекції та розвитку комунікативних якостей та бар’єрів спілкування, а саме запропонуємо на наш погляд систему діючих методів.

Виходячи з усього вищесказаного, ми вважаємо, що дана проблема актуальна і ще не є досить досліджена у психології.

Об’єктом дослідження є бар’єри спілкування. Предметом - особливості застосування методів діагностики, корекції та підвищення рівню комунікативних якостей працівників міліції.

Мета наукової роботи - визначення діючих методик щодо підвищення професійної комунікабельності працівників міліції.

Задачі, поставлені у дослідженні, полягають у :

- визначенні причин бар’єрів спілкування та особливостей комунікативних якостей працівників міліції, необхідних для виконання своєї діяльності;

- визначенні та застосуванні у дослідженні методики діагностування комунікативного потенціалу працівників міліції;

У дослідженні застосовуються: аналіз загальної та спеціальної літератури за темою дослідження, емпіричні методи дослідження творчого потенціалу особистості, КОС, тест Кеттелла.

Органи внутрішніх справ України нараховують кілька десятків різноманітних служб, професій, спеціальностей, посад, які мають свій специфічний психологічний зміст. Виходячи з професіограми співробітника дуже важливу роль відіграє комунікативний аспект.

В ході роботи нами було виявлено, що особливостями комунікативних якостей, необхідних для успішного виконання професійних завдань працівниками міліції, є: вміння спілкуватись з різними верствами населення; вміння вислуховувати партнера та зацікавлювати його до розмови; здатність з загального потоку інформації виділяти основне, значуще для професійної діяльності;вміння тримати хід розмови в правильному руслі;здатність «читати» партнера по спілкуванню не лише за формальним текстом бесіди, а й за його мімікою, жестами інтонацією, ін.; вміння уникати бар'єрів та конфліктів при спілкуванні.

Комунікативний аспект діяльності співробітника міліції характеризується специфічними психологічними труднощами. У руслі вітчизняної соціальної психології задача змістовного аналізу феномену ускладненого спілкування найбільш послідовно вирішується Б.Д.Паригіним. Постановка проблеми здійснюється автором у руслі розробленої ним ідеї опосередкованості психічної діяльності людини у відповідності з якою вирішується питання про природу і функцію психологічних бар'єрів.

У цьому випадку психологічні бар'єри усвідомлюються, як ті, що визначають відношення людини до предмету праці та розповсюджуються на всю систему комунікацій. В даному випадку психологічні бар'єри виконують дві альтернативні за своїм характером функції: з одного боку, система психологічних бар'єрів сприяє підвищенню рівня психологічної захищеності особистості по відношенню до підвищеної психологічної напруги, з іншого боку, нейтралізує потужний резервуар тонізації та стимуляції емоційної активності індивіда, яким є сфера його щирого спілкування.

У зв’язку з цим доречно згадати і інші визначення поняття "психологічний бар’єр", які дають трактування інших підходів явища, котре ми розглядаємо. Так, у визначенні, яке запропонував В.Ф.Галигін, встановлення області локалізації психологічного бар'єру, здійснюється через посилання на функції та причини його виникнення. Проте з іншого боку ці механізми можуть відігравати і протилежну роль. Так наприклад, невірне складене перше враження про партнера по спілкуванню, може сприяти актуалізації неадекватного еталона, або стереотипу сприйняття. В результаті чого з’являються бар’єри стереотипізації, і комунікативний процес від самого початку опиняється в скрутному становищі. Механізм виникнення та розвитку міжособистісного нерозуміння, котрі є причиною ускладненого спілкування лишаються, як правило, за межами досліджень .

Будь-який із соціально-психологічних механізмів сприйняття людини людиною - стереотипізації Я, ідеалізація, проекція та інше - у ситуації безпосереднього міжособистісного спілкування, особливо в діяльності працівника міліції, може зіграти своєрідну роль. Наприклад: еталони, стереотипи, стандарти, міжособистісні сприйняття виконують функцію своєрідних алгоритмів спілкування, котрі полегшують, а іноді й автоматизують в особистості функцію вибору, і, таким чином, попереджують можливість прояву труднощів спілкування з партнером – антитипують або екстраполюють.

В умовах агресивного комунікативного середовища важливими професійними комунікативними якостями будуть навички самоконтролю свого стану, адекватного психологічного захисту, що дозволить вчасно сприйняти важливу інформацію незалежно від емоційної напруженості ситуації; уміння жорстко локалізовувати конфлікт та гнучко вибрати стратегію ефективної взаємодії.


І.С. Сінько, курсант 1 курсу ПФ

науковий керівник: О.Г. Кобернік, доцент кафедри загальної та соціальної психологій ННІПКГБПС НАВС, кандидат психологічних наук


РОЗВИТОК ВОЛЬОВИХ РИС КУРСАНТІВ ТА ЇХ ВПЛИВ НА ДІЯЛЬНІСТЬ


Актуальність моєї теми: На даний момент вивчення вольової сфери людини є необхідним, так як ці риси проявляються в діяльності спілкування та взаємодії з іншими людьми.

Важливою особливістю морально–волових якостей у курсантів є виявлення і пристосування особистості до штучно створених умов проживання та служби. Формування вольової поведінки у курсантському житті.

Вся робота працівників ОВС заключається в постійному виявленні морально вольових якостей на найвищому рівні. І тому морально - вольові якості , які ми розглядаємо як систему внутрішніх процесів повинні бути виявленні у командирів так і у курсантів на належному рівні це все для того щоб особистість яка потрапила у цю сферу діяльності змогла комфортно себе почувати і справлялася зі всіма завданнями, розпорядками і вказівками завдяки вольовим якостям.

Але, досліджуючи саме курсантське середовище, ми стикаємось із дуже важливою проблемою: той факт, що у курсантському середовищі існує ряд особливостей та умов існування що є повністю ідентичними як для хлопців так і для дівчат, можуть призвести до порушення вольових якостей або навпаки підвищити їх рівень. Серед специфічних умов навчання у ВНЗ МВС України, можна перерахувати наступні:

• Рівні права і обов’язки хлопців та дівчат;
  
• Дотримання розпорядку дня (Підйом у визначений час, прибирання території, сніданок, обід та вечеря лише у визначений час, заняття з 8.30 до 14.20, обов’язкова присутність на самопідготовці, обмеженість вільного часу, відбій у визначений час, заборона займатися після відбою).
  
• Покарання за незадовільні оцінки та пропуски занять, у вигляді заборони покидати територію інституту навіть у вихідні дні.
  
• Обмеженість у вільному виході за територію інституту;
  
• Покарання за порушення вимог керівництва у вигляді стягнень;
  
• Несення служби у добових нарядах по факультету, інституту;
  
• Участь в охороні громадського порядку.
  

Усі вищенаведені умови сильно впливають на формування особистості, становлення вольових якостей у юнацькому віці. І розглядаючи вольові якості, зароджується думка, що рівень вольових якостей, буде дещо відрізнятися від цивільних студентів, а що стосовно курсантського середовища – ці якості можуть виявитися дуже значними. Саме тому, дана тема є досить актуальною, оскільки виховуючи серед курсантів кваліфікованих спеціалістів, усі ці якості необхідно враховувати.

Мета: Дослідити та порівняти розвиток вольової сфери у курсантів 1 курсу психологічного факультету та 1 курсу військового факультету.

Порівнявши силу волі курсантів перших курсів психологічного і військового факультетів можна сказати, що сила волі хлопців військового факультету вища ніж у дівчат психологічного факультету. Це пов’язано з тим що більшість хлопців військового факультету прийшли в НАВС після армії на відміну від дівчат психологічного факультету які прийшли сюди після закінчення школи і яким тяжче пристосуватися до штучно створених правил на відміну від хлопців які вже пройшли армію , а як всім відомо що армія це штучно створене середовище в якому дуже гарно виховується витримка та сила волі, яка так необхідна для пристосування в нашому університеті особливо на першому курсі .

Завдання:

1. Проаналізувати теоретичну базу з даного питання.
   

Воля - це психічний процес свідомої цілеспрямованості регуляції людиною своєї діяльності і поведінки з метою досягнення поставлених цілей. Виходячи з цього, основну одиницю волі - вольову дію, треба розуміти як дію свідому, цілеспрямовану. У вольових діях людина здійснює свою свідому мету, яка як закон визначає спосіб дій і характер. Учень чи студент, прагнучи успішно вчитися, виявляють ініціативу, напруженість фізичних і розумових сил, переборюють труднощі, що перешкоджають досягненню мети, стримують бажання, які відволікають від діяльності. Переборення перешкод і труднощів вимагає від людини так званого вольового зусилля - особливого стану нервового напруження, що мобілізує фізичні, інтелектуальні і моральні сили людини.

2. Проаналізувати основні теорії волі.
   

Інтелектуалістична теорія волі (Мейман). Згідно з цією теорією джерела волі - в уявленнях людини, які є необхідною складовою всіх психічних процесів. Свідомість людини сповнена уявленнями різної складності. Кожне з цих уявлень бореться за своє переважне становище у свідомості. Перемагають найбільш чіткі і ясні уявлення, які й дають початок вольовим процесом. Вольові прагнення виникають в процесі боротьби уявлень. Таким чином, уявлення, відіграють роль мотиву вольової дії. Головне у волі - зв`язок, який встановлюється між уявленням і самою дією. Воля розвивається в процесі переходу мотиву в дії. Отже, виховання волі - закріплення шляхом повторних вправ асоціативних зв`язків, між уявленнями і діями.

До мотиваційного підходу в дослідженні волі належать уявлення про волю як здатність до свідомого умисного подолання перешкод. Якщо мотивація є лише чинником, ініціатором дії, то існування перешкод на шляху до виконання дії та умисне їх подолання стає формуючим чинником вольового акту. Так, одну з однак волі - подолання перешкод, розглядають Л.С. Виготський, С.Л. Рубінштейн. Загалом в усіх варіантах мотиваційного підходу наголошується саме на спонукальній функції волі, тобто акцентується мотиваційна її складова. Воля як "вільний вибір" (У.Вундт, У. Джемс)

3. Розглянувши процес формування вольових якостей людини можна визначити що, Вольові якості - це відносно стійкі, незалежні від конкретної ситуації психічні утворення, що засвідчують досягнутий особистістю рівень свідомої саморегуляції поведінки, її влади над собою.
   
4. Провести емпіричне дослідження за методикою “Cамооцінка сили волі” проаналізувати отриманій результат.
   

Аналізуючи даний результат проведений за обраною методикою можна сказати, що сила волі у кожної людини різна, але більш високий рівень був визначений у хлопців які пройшли армію ніж у дівчат які прийшли у ВНЗ МВС після школи.

5) Надати рекомендації, що до розвитку вольових якостей людини.

1. Розпочинати слід з набуття звички долати порівняно незнані труднощі.

2. Дуже небезпечними є будь-які самовиправдання. Це обман, в першу чергу, себе.

3. Труднощі та перешкоди слід переборювати.

4. Прийняте рішення повинно бути виконаним до кінця.

5. Окрему мету слід ділити на етапи, намічати найближчі цілі, досягнення яких створює умови для наближення кінцевої мети.

6. Максимально суворе дотримання режиму дня, розпорядку всього життя.

Слід завжди пам'ятати, що воля як й будь-яка інша якість потребує виховання і тренування

Предмет: Розвиток вольових рис курсантів т їх вплив на діяльність.

Загальні характеристики вольових дій:

1) вольові дії є усвідомленими, цілеспрямованими, умисними, вчиненими за власним свідомим рішенням;

2) вольовими діями є дії, зумовлені як зовнішніми (соціальними), так і внутрішніми (власними) чинниками, тобто завжди існують підстави, за якими дії мають виконуватися;

3) вольові дії можуть мати дефіцит спонукання чи гальмування або з самого початку, або в процесі їх здійснення;

4) вольові дії можуть забезпечуватися допоміжним спонуканням чи гальмуванням за рахунок зміни смислу дії і закінчуватися досягненням мети.

На діяльність курсантів впливає важливою мірою їх розвиток вольових рис. Адже чим вища сила волі тим краще і ефективніше буде виконана поставлене завдання курсанту, тому що сила волі включає с себе багато якостей такі як рішучість , цілеспрямованість, витримка, організованість, принциповість, ініціативність, самостійність.

Об’єкт: проаналізувати та дослідити основні вольової якості людини на основі отриманих емпіричних результатів.

На основі отриманих емпіричних даних, курсантам з високою силою волі характерні такі вольові якості як:

Бажання - мотиви поведінки, що характеризуються достатньо усвідомленістю потреб і мети. Але:

- бажання бувають різної інтенсивності;

- можливе виникнення різних взаємовиключних бажань.

Бажання стає вольовим актом, коли до усвідомленої мети додається установка на її реалізацію, спрямованість на оволодіння певними засобами її досягнення, тобто хотіння(або прагнення).

Хотіння - це усвідомлений мотив, цілеспрямоване намагання діяти певним чином, долати зовнішні і внутрішні перешкоди заради поставленої мети. Причини хотіння - також у предметах, які їх викликають.

Ризик - це характеристика діяльності при невизначеності для суб'єкта її завершення і наявності передбачень про можливі несприятливі наслідки у випадку неуспіху.

На основі проведеної методики по визначенню рівня сили волі у курсантів я визначила їх силу волі і зробила висновок, що у кожної людини сила волі різна і чим вища вона тим краще і якісніше людина буде досягати поставленої мети. Вольові дії людини, визначаються свідомо поставленою метою. Діючи, людина ставить перед собою завдання, планує їх виконання, вибирає засоби, за допомогою яких вони здійснюється Кожна вольова дія чимось мотивується. Мотив - рушійна сила, яка спонукає нас до дії, до боротьби за досягнення наміченої цілі. Мотив - це психічне переживання, що стимулює людину до дії чи затримує дію. Мотивами наших дій є наші потреби, почуття, інтереси, усвідомлення завдання, необхідності діяти. Сукупність бажань, прагнень, різноманітних спонукань, що набувають характеру мотивів дій, вчинків і форм діяльності називається мотиваційною сферою особистості .

Рекомендації: Бути цілеспрямованим, принциповим, дисциплінованим, контролювати свій емоційний стан, зміцнювати впевненість у своїх особистих силах та вміти долати труднощі як у навчанні, так і у подальшій службі можливо, враховуючи фахові особливості службової бойової діяльності підрозділів МВС України та впроваджуючи на всіх етапах професійної підготовки майбутніх командирів педагогічні умови, що забезпечують формування морально-вольових якостей у курсантів вищих навчальних закладів МВС України.


Р.С. Смітюх, курсант 4 курсу ФВВ

науковий керівник: С.М. Решетник, заступник начальника кафедри ТВВ та СП ННІПКГБПС НАВС


ПОРЯДОК ЗДІЙСНЕННЯ ВІДБОРУ ТА ПІДГОТОВКИ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ ВНУТРІШНІХ ВІЙСЬК ДЛЯ СПЕЦІАЛЬНИХ МИРОТВОРЧИХ ПІДРОЗДІЛІВ

МВС УКРАЇНИ


Участь України у міжнародних миротворчих операціях є однією із вагомих складових її зовнішньої політики. Україна бере активну участь у них, оскільки вона впевнено входить до десяти найбільших держав–контрибуторів ООН та є активним учасником у врегулюванні воєнно-політичних конфліктів та у забезпеченні міжнародної безпеки.

Актуальність оновлення підходів до підготовки персоналу миротворчих підрозділів внутрішніх військ є безперечною, адже від цього залежить успіх виконання миротворчих завдань у сучасних умовах і безпека самих миротворців.

У миротворчій операції можна виділити два основних етапи: етап активних дій багатонаціональних збройних сил з припинення конфлікту сторін і етап забезпечення безпеки населення і відновлення влади в районі конфлікту.

На першому етапі миротворчої операції основною силою виступають багатонаціональні збройні сили (виконання завдань щодо запобігання конфлікту, контролю за додержанням угод, роз'єднання сторін тощо).

На другому етані миротворчої операції основною силою починають виступати поліцейські сили (виконання завдань щодо забезпечення безпеки населення, роззброєння і розформування формувань сторін, надання гуманітарної допомоги населенню і допомоги у створенні місцевих органів влади тощо). На цьому етапі багатонаціональні збройні сили починають виступати у якості допоміжних (роботи по розмінуванню місцевості, відновленню транспортної інфраструктури, протиепідеміологичні тощо).

Перспективним напрямком підготовки, на мою думку, є навчання українських військовослужбовців Центрі вдосконалення кваліфікації поліцейських підрозділів з підтримання стабільності (CoESPU) у м.Віченца, Італійська Республіка.

Метою створення центру є підготовка миротворців інших країн за єдиною системою підготовки. Єдина система підготовки дозволяє готувати підрозділи типу карабінери – жандармерія. Як показує практика вони значно полегшують діяльність деяких важко озброєних підрозділів та створюють середовище, у якому цивільна поліція може ефективно функціонувати, вирішуючи повсякденні та перспективні проблеми з метою приведення ситуації у рамки закону.

Департамент миротворчих операцій ООН визначив, що навчальні програми Центру повністю відповідають стандартам ООН і, таким чином, слухачі отримують сертифікат «Індивідуальної кваліфікації Багатонаціональних спеціальних підрозділів», що видається Департаментом миротворчих операцій.

Планується, що випускники Центру стануть ядром у свої національних формуваннях. Як частина проекту, Центр такою буде використовуватись як центр розвитку доктрини та загальних оперативних процедур для відбору сил типу жандармерія – карабінери для участі у міжнародних миротворчих операціях.

На даний час більше сотні військовослужбовців внутрішніх військ пройшли підготовку у Центрі, половина з них взяла участь у миротворчих операціях.


О.М. Собчук, курсант 3 курсу ПФ

науковий керівник: О.С. Христюк, викладач кафедри оперативно-пошукової роботи та документування ФПКСП НАВС, магістр психології


ВІЗУАЛЬНА ПСИХОДІАГНОСТИКА ДЕВІАНТНОЇ ПОВЕДІНКИ


Люди завжди прагнули пізнати характер людини на відстані, розгадати наміри і прогнозувати її дії в майбутньому. У цьому на сьогоднішній день нам допомагає візуальна психодіагностика. Вона являє собою науку, що займається діагностикою та інтерпретацією зовнішніх проявів психічних процесів. А ось девіантна поведінка, придбала останніми роками масовий характер, що поставило проблему її вивчення в центр уваги соціологів, соціальних психологів і педагогів, медиків, працівників правоохоронних органів.

Актуальним є вивчення особливостей візуальної психодіагностики девіантної поведінки, що дозволить не лише виявити певні відхилення, а й власне впливати на них, прогнозувати дії об’єктів та відповідно корелювати власну поведінку.

Об’єкт: дослідження особливостей прояву девіантної поведінки, опираючись на методи візуальної психодіагностики.

Предмет: візуальна психодіагностика девіантної поведінки.

Метою виступає виявлення особливостей візуальної психодіагностики девіантної поведінки.

Досягнення поставленої мети передбачає вирішення таких завдань:

1. 
   Розглянути особливості візуальної психодіагностики та типів особистості, розроблених опираючись на даний метод.
   
2. Визначити загальні особливості девіантної поведінки, та основних її проявів.
   
3. Розглянути основні причини виникнення девіантної поведінки
   
4. Дослідити особливості взаємозв’язку між сприйняття жестів та рівнем емпатії та розробити рекомендації щодо візуальної психодіагностики девіантної поведінки.
   

Гіпотеза: високий рівень емпатії сприяє кращому адекватному сприйняттю жестів.

Статистичні розрахунки свідчать: у суспільстві, що повноцінно розвивається, і в звичайних умовах девіантними формами поведінки відзначені до 30% населення, причому ці 30% можна, у свою чергу, розділити приблизно навпіл - половину складуть ті, кого суспільство беззастережно засуджує, а половину, навпаки, ті , кого відрізняє активна життєва позиція «на благо» суспільству, таких суспільство заохочує.

Значення вивчення цієї проблеми очевидно: поведінка, що відхиляється, є соціальним і психологічним явищем, що має деякі відхилення від визнаних норм і законів, а іноді пов'язане з певною антигромадською поведінкою людей. Самі відхилення можуть приймати найрізноманітніші форми: злочинці, відлюдники, аскети, святі, генії і т.д.

Розпізнати індивідуально-психологічні особливості особистості можна за мімікою, пантомімікою, фізіологічними реакціями, що супроводжують емоції - судинними, дихальними, секреторними; за особливостями будови тіла, рисами обличчя, малюнками на долоні, пальців та іншими природно-біологічними ознаками.

В дослідженні було з’ясовано, що існує залежність між здатністю сприймати жести та рівнем емпатії. Респонденти, що мали високий рівень емпатії відповідно краще сприймали емоції та більшість даної категорії осіб були дівчата. Це можна поясни тим, що власне за своєю природою дівчата більше проявляють свої емоції та переживання, що зумовлено стереотипами та соціальними установки. Слід зазначити, що модифікована методика А. Меграбяна і Н.Епштейна не містить шкали брехні, тому не виключено, що хлопці навмисно ухилялись від ствердних відповідей, розуміючи їх значення.

Високий рівень сприйняття жестів зумовлює краще розпізнання різних проявів девіації, що так важливо для підліткового та юнацького віку (респондентами були представники юнацького віку), адже під впливом соціуму формуються життєві принципи, установки, переконання, які в подальшому важко змінити. Візуальна психодіагностика дозволяє виявити найбільш прихильних осіб, що регенерує високий рівень комунікабельності. Це забезпечує високий рівень адаптації, але не виключає конфліктності, адже деякі отримують задоволення від конфлікту, що, переходячи рамки норми, стає девіацією.

При нормальному рівні емпатії результати анкети не є абсолютно правильними, але не низькими. Ці особи розпізнають емоції залежно від того, чи потрібно це їм робити та надмірної уваги жестам не наділяють і, отже. виявлення девіантної поведінки «відразу» не відбувається.

Варто наголосити, що до форм (видів) девіантної поведінки відносяться не лише генії нашого суспільства, а й наркоманія, алкоголізм, гомосексуалізм, проституція, психічні розлади, лудоманія, суїциди. Алкоголізм, наркоманія, суїцид, злочинність можна визначити як основні форми негативної девіантної поведінки. Всі девіації схожі і кожна з них має свою специфіку.

Щодо візуальної психодіагностики людей, які здатні до проявів девіантної поведінки, пов’язаної з порушенням загальноприйнятих норм у різних сферах діяльності, то це можна легко помітити у жестах, міміці, зовнішньому вигляді (зачіска, одяг, взуття, макіяж), певною мірою у фізичному розвиткові, відповідній ході (рівномірна, розслаблена, широкими кроками, з розхитуванням корпусу) тощо.

В сукупності всі ознаки можуть надати досить чітку картину стану особи, її намірів, особливостей реакцій. Завдяки цьому, володіючи інформацією про симптоматику різного роду девіацій, стає цілком можливим виявити їх безпосередньо завдяки візуальній психодіагностиці.


Д.Ю. Соколовський, курсант 2 курсу ФВВ науковий керівник: О.М. Хіміч, доцент кафедри цивільного права та процесу кандидат юридичних наук, доцент


ШЛЮБНИЙ ДОГОВІР У СІМЕЙНОМУ ПРАВІ


За 19 років своєї незалежності українське суспільство зазнало докорінних змін. З’явилися перші позитивні результати ринкових реформ, спрямованих на розвиток нових форм господарювання, на подолання важкого економічного становища та на соціальний захист населення, продовжується утверджуватися приватна власність, у тому числі і на землю. Активно продовжуються процеси щодо завершення створення докорінно нової, хоч і не позбавленої поки що вад і прогалин, правової системи. Не оминули ці тенденції і сімейні відносини. Прогресивним кроком серед цих позитивних змін можна назвати введення до Кодексу про шлюб та сім’ю УРСР норм про шлюбний договір Законом України від 23 червня 1992 р. Так, вперше в Україні з’явилося законодавчо закріплене право подружжя на укладання шлюбного договору(ст. 27¹ КпШС України).

Введення цього нового і необхідного в ринкових умовах правового інституту, мало надзвичайно важливе значення, але доля його склалася нетрадиційно. Проіснувавши вісімнадцять років в законодавстві нашої держави (до набрання чинності нового Сімейного кодексу України), він так і залишався поверхово врегульованим та мало застосовуваним у практиці. Пояснити це можна, зокрема, критичним ставленням населення до шлюбного договору, обумовленим традиціями радянського періоду, недостатністю у населення правових знань про значення та праворегулюючі функції шлюбного договору, а також недостатньою активністю сімейно-правової науки.

Значення шлюбного договору різко підвищилося з прийняттям Верховною Радою України 10 січня 2002 р. нового Сімейного кодексу України, який набрав чинність з 1 січня 2004 року. У новому СК України інститут шлюбного договору зазнав суттєвих змін, поповнився багатьма законодавчими новелами, які потребують детального вивчення і глибоких досліджень.

Мета і завдання дослідження. Основною метою наукового дослідження є комплексний аналіз інституту шлюбного договору за новим сімейним законодавством України та з урахуванням цивільного законодавства, надання науково-теоретичних висновків і практичних рекомендацій щодо вдосконалення механізму регулювання шлюбним договором майнових відносин подружжя, а також проаналізувати історичний розвиток сімейних відносин і режимів майна подружжя; обґрунтувати значення інституту шлюбного договору для законодавства України; вивчити структуру та особливості функціонування шлюбного договору у світлі нового сімейного законодавства України; розкрити особливості предмету та суб’єктного складу шлюбного договору; дослідити умови укладання шлюбного договору та підстави його зміни; розкрити умови припинення шлюбного договору та його недійсності.

Цивілістична суть сімейних відносин зумовила розширення можливості їхнього регулювання безпосередньо самими учасниками - Сімейний кодекс акцентує увагу саме на договірному регулюванні таких правовідносин. Частиною другою статті 7 Кодексу визначено, що сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Таке договірне регулювання стосується насамперед шлюбного договору, який з першого січня 2004 року називається "шлюбним договором".

Інститут шлюбного договору, який вже дуже давно існував і успішно застосовувався в країнах західної Європи та США, з’явився в нашому законодавстві більш ніж 10 років тому, коли 23 червня 1992 року Верховна Рада України прийняла Закон «Про внесення змін і доповнень до Кодексу про шлюб і сім’ю України», згідно з яким Кодекс було доповнено статтею 27’, яка передбачила можливість укладання шлюбного договору між особами, які вступають у шлюб.

Сімейний кодекс України, що набрав чинності з 1 січня 2004 року, питанню шлюбного договору приділяє значно більше уваги, ніж Кодекс про шлюб та сім’ю України, в якому питанню шлюбного договору було присвячено лише одну статтю. Порядок укладання шлюбних договорів був затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16 червня 1993 р. №457, яка зі вступом в дію Сімейного кодексу втратила чинність. Новий Кодекс присвятив питанню порядку укладення, змісту та форми договору цілу главу, яка визначає окремий порядок визначення у шлюбному договорі правового режиму майна подружжя, користування житлом, а також права на утримання.

Шлюбний договір - це, перш за все, угода про вирішення спірних питань життя сім’ї, укладена між особами які вступають у шлюб, або подружжям.

Сімейним кодексом України передбачено, що шлюбним договором регулюються лише майнові відносини між подружжям, визначаються їхні майнові права та обов’язки, а також майнові права та обов’язки подружжя як батьків.

На нашу думку, цей договір має майбутнє в нашій країні, але необхідно трохи часу. До такого висновку призвів результат опитування громадян про їх ставлення до шлюбного договору. Опитування на превеликий жаль підтвердило твердження, що «Шлюбні договори не для українців». Відповіді були різними. Все залежить від віку та матеріального статку населення. Більшість з них, а особливо молодь не цікавляться даним питанням, а значна кількість опитуваних взагалі не знали, що такий інститут існує в Україні.

За результатами опитування такі данні:

Жінки (18-25 р.)	Жінки (25-45 р.)
За	Проти	За	Проти
42%	58%	23%	77%
Чоловіки (18-25 р.)	Чоловіки (25-45 р.)
За	Проти	За	Проти
25%	75%	50%	50%

В опитуванні приймали участь громадяни різного віку, професій та соціального статусу. Підтвердилось те, що здебільшого фінансово забезпеченні укладають шлюбні договори, а інші навіть і не задумується про це. Аргументуючи свої відповіді так:

За - рівний поділ майна; збільшення кількості розлучень; те, що стосується грошей стосується тільки себе; контроль матеріального забезпечення; перестраховка; всі формальності повинні бути враховані; недовіра скріплення сімейних відносин; розрахунок;все по справедливості; урегулювання прав майна подружжя після розірвання шлюбу .

Проти - відносини або є, або їх немає; не багатій – не заключай договору; шлюбний договір – маячня; шлюб – довіра і не потрібно ніяких договорів; любов - найвища цінність; якщо любиш, то будеш разом назавжди;це не довіра один одному з перших днів;порушення норм моралі; довіра між подружжям; чим менше папірців у шлюбних відносинах тим краще.

Отже, більшість українців сприймають шлюб як взаємну довіру та повагу одне до одного. Тому вони й не хочуть укладати шлюбний договір. З іншого боку, шлюб – це також партнерство, де кожен має знати, чим ризикує. Тому шлюбна угода є страховкою для людей, які вже перебували в шлюбі, та через певні обставини залишилися «з носом». Отож, шлюбний договір має певне право на існування.


Р.І. Сочка, курсант 2 курсу ФПКГБ

науковий керівник: А.О. Галай, начальник кафедри громадської безпеки ННІПКГБПС НАВС, кандидат юридичних наук, доцент


ДІЯЛЬНІСТЬ МІЛІЦІЇ, ОРІЄНТОВАНА НА ВЗАЄМОДІЮ З ГРОМАДСЬКІСТЮ


Поліція орієнтована на громадськість – це поліцейська стратегія та філософія діяльності заснована на взаємодії населення та правоохоронних органів по боротьбі зі злочинністю та охороні громадського порядку. Разом з громадськими помічниками вдається встановити підозрюваних, припиняти правопорушення та інформувати поліцію про підготовку до злочину.

Історія сучасної правозахисної діяльності розпочалася 182 років тому з формування Лондонської столичної поліції у 1829 році. Створюючи нову поліцейську службу, Британський Парламент сподівався зменшити високий рівень злочинності в столиці країни. Це пояснюється тим, що в ті часи рівень злочинності значно виріс через безробіття, алкоголізм, бідність, неконтрольовану імміграцію тощо.

Основними принципами діяльності новоствореної поліції, які збереглися й до сьогодення є принципи Роберта Піла. До них належать:

• людит які проживають на відповідній дільниці знали поліцейського який відповідає за підтримання порядку на закріпленій за ним дільниці. Людям легше повідомляти про правопорушення які мають місце поліцейському якого вони знають і часто бачать;
  
• поліцейський знав людей які проживають на його дільниці і місця де найчастіше стаються правопорушення За поліцейським була закріплена відповідна дільниця на якій він постійно знаходиться і може швидко реагувати на повідомлення громадян;
  
• основною місією, для якої існує поліція є запобігання злочинам і правопорушенням;
  
• здатність поліції виконувати свої обов'язки, залежить від суспільного схвалення поліцейських дій;
  
• поліція повинна співпрацювати з громадськістю, щоб мати можливість забезпечувати і підтримувати зв'язки з громадськістю;
  
• поліція застосовує фізичну силу в обсязі, необхідному для забезпечення дотримання закону, або для відновлення порядку тільки тоді, коли здійснення усні переконання виявляються недостатніми;
  

• поліція завжди повинна направляти свої дії строго по відношенню до своїх функцій, і ніколи не узурпувати повноваження судової влади. Співпраця між міліцією і населенням має три рівні соціальних зв'язків:
  

взаєморозуміння; взаємодія; взаємовідносини.

Взаєморозуміння партнерів передбачає осмислення, оцінку інтересів і цілей одне одного і прийняття їх як своїх. Згідно теорії Ю.Хабермаса у випадку, коли мета кожного з партнерів егоцентрична (егоїстична), координація цілей включає лише намір використання іншого для вирішення власних цілей. Якщо метою виступає згода з проблемних питань, то координація дій залежить від прийняття пропозицій (усних чи письмових) про участь у взаємодіях і взаємовідносинах.

Взаємодія являє собою процес обміну видами діяльності (наприклад, щодо охорони громадського порядку, обміну інформацією та інше). Взаємодія може бути одноразовою (партнер не задовольнив свій інтерес, мету тощо) і постійною.

Взаємодії, які постійно відновлюються, формують і забезпечують систему відносин між партнерами. Це можуть бути відносини співпраці, взаємодопомоги або конфлікту, конфронтації.

Взаємовідносини міліції і населення можуть впливати на рівень ефективності діяльності міліції по охороні громадського порядку, профілактиці і попередженню злочинів, боротьбі зі злочинністю в цілому. Важливим кроком на шляху оптимізації взаємовідносин міліції з населенням є вивчення цих стосунків об'єктивними й адекватними методами.

На нашу думку ці три суспільні зв’язки є досить важливими, тому що без них неможливо діяти спільно, а головне щоб ці дії мали позитивний результат. Бо саме кінцевий результат може показати наскільки ті чи інші дії були позитивними чи негативними. Потрібно звертати увагу на всі недоліки, тому що правоохоронна діяльність повинна звертати увагу на громадян.


І.С. Трофименко, курсант 4 курсу ФВВ

науковий керівник: С.В. Лисенко, професор кафедри ТВВ та СП ННІПКГБПС НАВС, кандидат військових наук


УЧАСТЬ ВНУТРІШНІХ ВІЙСЬК У ЗАБЕЗПЕЧЕННІ ГРОМАДСЬКОГО ПОРЯДКУ ПІД ЧАС ПРОВЕДЕННЯ ФУТБОЛЬНИХ МАТЧІВ ПІД ЕГІДОЮ УЄФА


На теперішньому етапі залучення підрозділів внутрішніх військ до забезпечення громадської безпеки під час проведення масових заходів, в тому числі і спортивних, в питаннях погодження дій з старшими оперативними начальниками існують певні непорозуміння, як суб’єктивного так ї об’єктивного характеру, а саме:

• в порушення пункту 4.11.6. «Тимчасового положення про організацію служби спеціальних моторизованих військових частин мiлiцiї, військових частин спеціального призначення та підрозділів оперативного призначення внутрішніх військ МВС України» письмові запити на залучення особового складу для виконання службово – бойового завдання за 3 доби не надходять, що в свою чергу ламає всю хронологію підготовки до дій: командир отримує завдання із запізненням, замість основного послідовного методу в такій ситуації проводиться паралельна робота, яка потребує значного залучення посадових осіб одночасно;
  
• в планах використання особового складу на службу не всі масові заходи вказуються (суспільно – політичного характеру не завжди можна передбачити, а спортивні – можна і необхідно – це дасть можливість проводити підготовку за класичною схемою не пропускаючи і не скорочуючи жодного елемента);
  
• за рішенням старшого оперативного начальника наряди військовослужбовців виставляються в місцях, де безпосередньо проходить футбольний матч (глядацькі сектори, периметр футбольного ядра), що в свою чергу порушує вимоги постанови Уряду від 29 червня 2004 р. № 823 «Про затвердження Порядку забезпечення громадського порядку та безпеки під час проведення футбольних матчів», в якій передбачено охорону громадського порядку на прилеглій до стадіону території.
  

На наш погляд, вищезазначені прогалини у наявній нормативно-правовій базі можливо вирішити наступним чином:

• надати командирам частин самостійно приймати рішення на участь в забезпечені громадського порядку під час масових заходів на підставі письмового запиту старшого оперативного начальника з подальшим повідомленням старшого військового начальника – несвоєчасне прийняття рішення тягне за собою непідготовленість підрозділів, що в свою чергу до невиконання або в кращому випадку – неякісного виконання завдання;
  
• негайне внесення змін в існуючу нормативно – правову базу, а саме:
  
• доопрацювання Концепції забезпечення безпеки та правопорядку під час проведення в Україні ЄВРО – 2012;
  
• розробка нормативно – правового акта з метою заміни чинної постанови Уряду від 29 червня 2004 р. № 823 “Про затвердження Порядку забезпечення громадського порядку та безпеки під час проведення футбольних матчів“ та внесення змін до постанови Уряду від 18 грудня 1998 р. № 2025 “Про порядок підготовки спортивних споруд та інших спеціально відведених місць для проведення масових спортивних та культурно – видовищних заходів“ з урахуванням вимог УЄФА;
  
• розробка Інструкції про забезпечення ОГП і безпеки на стадіонах під час футбольних матчів;
  
• успіх виконання завдання повністю залежить від підготовки сил та всебічного матеріально – технічного забезпечення.
  

Вчасне вирішення цих проблем у час, який залишився до 2012 року, буде сприяти якісному виконання всіх завдань, які покладені на військові частини внутрішніх військ МВС України, одним із надійних гарантів забезпечення громадської безпеки під час проведення в Україні матчів чемпіонату Європи з футболу.


А.В. Хелпа, курсант 3 курсу ФВВ

науковий керівник: В.П. Дворецький, старший викладач військової кафедри ФВВ ННІПКГБПС НАВС


ЛЕГКОБРОНЬОВАНІ БОЙОВІ МАШИНИ, ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ТА ЗАСТОСУВАННЯ


Сьогодні практично в усіх арміях світу основну частку бронетанкового озброєння та техніки складають легкоброньовані бойові машини (ЛБМ), які призначені для транспортування механізованих (піхотних) підрозділів та їх вогневої підтримки в бою, зокрема: бронетранспортери (БТР), бойові машини піхоти і десанту (БМП і БМД). Це пов’язано зі зміною форм і методів ведення сучасних війн та локальних конфліктів. Сучасному світу все більше загрожує тероризм. Це одна із причин поступової відмови Європи від важких наземних озброєнь — їх застосування в боротьбі з тероризмом неефективне. Тут потрібні інші підходи й інша техніка. Вона має бути пристосована для патрулювання, охорони об’єктів. Ці завдання саме й можуть виконувати легкі колісні бронемашини, які мають високу маневреність і достатній ступінь захисту.

Стрімкий розвиток асиметричних відповідей у збройному протиборстві (терористичні атаки, повстанські дії, прагнення втягнути противника в протиборство “на виснаження ” на так звані “закриті території ” – в населені пункти, джунглі, гори і тому подібне) означає постійне залучення військових підрозділів до патрулювання, супроводу конвоїв, несення служби на блокпостах, автономні дії. При цьому, основним завданням стає збереження особового складу в умовах застосування протитанкових засобів ближнього бою, іншої легкої зброї, при раптових нападах із засідок, вогню противника з флангу або тилу, широкому застосуванні мінно-вибухових загороджень тощо. Досвід бойового застосування угруповань сухопутних військ у локальних конфліктах останнього десятиріччя підтвердив крайню необхідність мати легкоброньовані машини з підвищеним рівнем основних бойових характеристик. Розвиток збройних сил і розвиток озброєння та військової техніки повинні бути тісно пов’язані за масштабом і часом їх проведення з економічними можливостями країни з виробництва бойової техніки. Порушення цієї вимоги на практиці може призвести до того, що намічені заходи щодо запланованого реформування виявляться нереалізованими.

Сучасні бронеавтомобілі характеризуються високою швидкохідністю та прохідністю, наявністю озброєння й спеціального устаткування, підвищеною захищеністю, зниженими демаскуючими ознаками, можливістю транспортування їх літаками і вертольотами, а також високою автономністю. ЛБА застосовуються для вогневої підтримки мобільних груп, блокпостів, бойової охорони військ і автотранспортних колон, ведення розвідки, бойового патрулювання, бойового пошуку і порятунку. Вони широко притягуються для проведення протипартизанських і миротворчих заходів, придушення вуличних безладів і розгону демонстрацій.

Розвиток збройних сил і розвиток озброєння та військової техніки повинні бути тісно пов’язані за масштабом і часом їх проведення з економічними можливостями країни з виробництва бойової техніки. Порушення цієї вимоги на практиці може призвести до того, що намічені заходи щодо запланованого реформування виявляться нереалізованими.

Серед напрямів розвитку легкого бронетанкового озброєння на середньострокову та довгострокову перспективу для оснащення підрозділів Збройних Сил України доцільно виділити наступні:

• створення багатофункціональних мобільних зразків, пристосованих до тривалого ведення бойових дій та інтегрованих в єдину автоматизовану систему управління боєм;
  
• реалізація новітніх конструкторсько-компонувальних рішень, спрямованих на винесення озброєння, боєприпасів, пального за межі відділення управління з одночасним підвищенням його захищеності;
  
• підвищення вогневої потужності як за рахунок підвищення калібру основного озброєння до 40 мм, так і розробки більш ефективних боєприпасів, у тому числі дистанційного підриву;
  
• підвищення мобільності, надійності та покращення протимінного захисту;
  
• підвищення потужності та розробка вітчизняних дизельних двигунів в існуючих габаритних розмірах, застосування автоматичних трансмісій та систем керування рухом;
  
• використання в нових розробках композитної, у тому числі електромагнітної, броні, систем активного та динамічного захисту;
  
• зменшення помітності зразків в оптичному, ІЧ- діапазонах, підвищення захищеності від виявлення РЛС.
  

Н.О. Шевченко, курсант 5 курсу ПФ

науковий керівник: Д.О. Александров, начальник кафедри практичної психології ННІПКГБПС НАВС, кандидат психологічних наук, доцент