Міністерство внутрішніх справ україни національна академія внутрішніх справ

Вид материалаДокументы

Содержание


Тези доповідей подано в авторській редакції.
В.П. Примак
Вступне слово
В.Г. Фатхутдінов
Окремі особливості охорони громадського порядку під час масових заходів
Ключові слова: масові заходи,, охорона громадського порядку, особливості забезпечення громадського порядку, запобігання порушень
Ключевые слова: массовые мероприятия,, охрана общественного порядка, особенности обеспечения общественного порядка, предупрежден
Key words: mass events, gardening of public order, peculiarities of the providing of the public order, the prophylactic of the t
Стан вивчення проблеми
Виклад основних положень
Г.О. Усатий
Формування національного законодавства з питань забезпечення безпеки масових спортивних заходів як оптимального засобу врегулюва
Правове забезпечення громадської безпеки в контексті проведення в україні фінальної частини чемпіонату європи 2012 року з футбол
Проактивне управління овс як сучасна концепція європейської стандартизації
Класичний підхід
Анрі Файоль
Принципи класичного підходу
Підхід на основі людських стосунків.
Поведінковий (біхевіористичний) підхід
Сучасне поліцейське управління .
...
Полное содержание
Подобный материал:
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   13


МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ


НАВЧАЛЬНО-НАУКОВИЙ ІНСТИТУТ

ПІДГОТОВКИ КАДРІВ ГРОМАДСЬКОЇ БЕЗПЕКИ ТА

ПСИХОЛОГІЧНОЇ СЛУЖБИ




ЄВРОПЕЙСЬКІ СТАНДАРТИ ПРИ ФОРМУВАННІ СУЧАСНОЇ КОНЦЕПЦІЇ ГРОМАДСЬКОЇ БЕЗПЕКИ В УКРАЇНІ


Тези доповідей

підсумкової науково-теоретичної конференції

наукового товариства курсантів інституту

(Україна, м. Київ, 15 квітня 2011 року)




Error: Reference source not found


КИЇВ 2011

Редакційна колегія:


Примак В.П., кандидат педагогічних наук; 

Опалинський Ю.В., кандидат юридичних наук, доцент;

Сакун А.В., кандидат юридичних наук.


Рекомендовано Вченою радою навчально-наукового інституту підготовки кадрів громадської безпеки та психологічної служби Національної академії внутрішніх справ 27 квітня 2011 року (протокол № 4).


Тези доповідей подано в авторській редакції.


Європейські стандарти при формуванні сучасної концепції громадської безпеки в Україні [Текст] : тези доп. підсумкової наук.-теорет. конф. (Україна, м. Київ, 15 квітня 2011 року). – К. : Нац. акад. внутр. справ, 2011. – 172 с.

В.П. Примак, начальник навчально-наукового інституту підготовки кадрів громадської безпеки та психологічної служби НАВС, кандидат педагогічних наук, полковник


ВСТУПНЕ СЛОВО


Дозвольте привітати Вас з початком підсумкової науково-теоретичної конференції наукового товариства курсантів інституту. Наша сьогоднішня тема “Європейські стандарти формування сучасної концепції громадської безпеки в Україні” є своєчасною, а її основними завданнями є аналіз теоретичних та практичних проблем, які виникають у процесі реформування органів внутрішніх справ. Питання, що винесені на обговорення. є важливими та актуальними для забезпечення громадської безпеки в Україні.

Наявна криміногенна обстановка в Державі потребує від підрозділів міліції громадської безпеки та підрозділів ВВ МВС України застосування більш ефективних методів прийомів та засобів своєї професійної діяльності. Саме тому на даний час набуває не аби якої значущості питання професійної підготовки працівників правоохоронних органів з метою практичного доведення їх компетентності до рівня, максимально наближеного до вимог європейських стандартів.

Для участі в пленарному засіданні конференції нами запрошені:
  • проректор національної академії з наукової роботи, доктор юридичних наук, професор Джужа Олександр Миколайович;
  • проректор національної академії-начальник навчально-наукового інституту управління, кандидат юридичних наук, доцент Фатхутдінов Василь Гайнулович;
  • головний консультант Комітету з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності Верховної Ради України, кандидат юридичних наук, доцент Усатий Григорій Олександрович;
  • професор кафедри кримінального права, кандидат юридичних наук, доцент Кузнецов Віталій Володимирович.

Маю надію, що сьогоднішня конференція стане не тільки підсумком проведеної роботи, але й дасть поштовх до подальшої плідної наукової праці наших курсантів, вдосконалення науково-дослідної роботи, подальших творчих пошуків у науковому забезпеченні організації охорони громадського порядку та поліпшенню правопорядку.

Для забезпечення правопорядку Державі потрібні справжні професіонали і я бажаю Вам стати ними. Впевнений, що наша конференція сприятиме цьому.

Щиро бажаю усім учасникам конференції плідної праці, гарного настрою, творчих злетів та успіхів у реалізації своїх задумів.


В.Г. Фатхутдінов, проректор національної академії внутрішніх справ, заслужений юрист України, кандидат юридичних наук, доцент


ОКРЕМІ ОСОБЛИВОСТІ ОХОРОНИ ГРОМАДСЬКОГО ПОРЯДКУ ПІД ЧАС МАСОВИХ ЗАХОДІВ


У статті розглядаються особливості охорони громадського порядку під час проведення масових заходів в Україні. Згадані особливості проаналізовано та запропоновано окремі напрями вдосконалення діяльності міліції під час проведення масових заходів

Ключові слова: масові заходи,, охорона громадського порядку, особливості забезпечення громадського порядку, запобігання порушень

В статье рассматриваются особенности охраны общественного порядка во время проведения массовых мероприятий в Украине. Упомянутые особенности проанализировано и предложено отдельные направления усовершенствования деятельности милиции во время проведения массовых мероприятий

Ключевые слова: массовые мероприятия,, охрана общественного порядка, особенности обеспечения общественного порядка, предупреждение нарушений

In the article the peculiarities of the guarding of public order during mass events are held in Ukraine are considered. The mentioned peculiarities are analyzed and some proposals of improving of the activity of militia at the time mass events are held were given

Key words: mass events, gardening of public order, peculiarities of the providing of the public order, the prophylactic of the transgressions

Постановка проблеми Питання забезпечення охорони прав і свобод громадян під час проведення масових заходів є досить актуальним і важливим особливо нині, коли в Україні відбувається становлення демократичних засад управління охороною громадського порядку та громадської безпеки.

Право громадян збиратися мирно, без порушень, проводити збори, мітинги, походи, демонстрації та інші заходи, про проведення яких вчасно сповіщаються органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування, закріплено ст. 39 Конституції України. Проте, проведення таких заходів також вимагає пильної уваги, адже під час їх проведення можуть бути провокації, такі заходи можуть бути зірваними або вони можуть перерости в масові безпорядки.

Охорона громадського порядку під час проведення таких масових заходів має певні особливості, які планується висвітлити у даній статті. Водночас охорона громадського порядку та громадської безпеки під час масових заходів, про які їх організатори не повідомили органи влади, або які виникли стихійно і можуть перерости у масові безпорядки, також має свої особливості.

Стан вивчення проблеми Питання охорони громадського порядку та громадської безпеки під час проведення масових заходів розглядалося в багатьох наукових працях [1, 2, 3]. Останнім часом прийнята певна кількість нормативних актів, які регулюють питання участі громадян у проведенні масових заходів та їх матеріальне забезпечення [4], в Верховній Раді України зареєстровано проект закону «Про проведення мирних заходів» [5]. Разом з тим чіткого регламентування діяльності громадян, які проводять масові заходи та правоохоронних органів, які забезпечують охорону громадського порядку та громадської безпеки під час їх проведення, в Україні на сьогодні немає. Згаданий проект закону, до сьогодні не прийнято.

Слід зазначити, що більшість питань організації участі громадян у проведенні незаборонених масових заходів регулюється підзаконними нормативними актами: наказами МВС України, рішеннями місцевих органів влади та т. ін. [6,7].

Виклад основних положень Організація охорони громадського порядку залежить від багатьох факторів, які впливають на діяльність органів внутрішніх справ України і які треба класифікувати з тим, щоб в роботі правоохоронних органів не виникало фактів порушень прав і свобод громадян.

З практики до факторів, які впливають на організацію охорони громадського порядку, ми можемо виділити такі:

- рівень законодавчого регулювання організації та проведення масових заходів, який повинен відповідати міжнародним нормативним документам, Конституції України та іншим законам України;

- організаційний рівень проведення масових заходів, тобто попередження про їх проведення, визначення відповідальних осіб, повідомлення про його проведення в засобах масової інформації та в інший спосіб;

- місце і час проведення масових заходів, їх вплив на стан громадського порядку та громадської безпеки в цілому;

- кількість учасників масових заходів, їх стан, дотримання ними правил поведінки, агресивність чи толерантність, готовність співпрацювати з правоохоронними органами;

- характер масових заходів: політичні заходи, спортивні, релігійні, культурно-просвітницькі, видовищні, професійні та т. ін.

- форми та методи, які використовуються працівниками органів внутрішніх справ України з метою попередження порушень громадського порядку та громадської безпеки під час проведення масових заходів;

- використання технічних засобів спостереження за проведенням масових заходів з боку працівників органів внутрішніх справ України, фіксація правопорушень та заходу в цілому;

- професійна підготовленість працівників міліції до організації охорони громадського порядку під час проведення масових заходів;

- заходи профілактики під час підготовки до проведення масових заходів, (наприклад, закриття кафе, ресторанів, барів, окремих торгівельних підприємств з метою зменшення кількості осіб, які будуть присутні на масових заходах в нетверезому стані та т. ін.);

- використання спеціальних прийомів під час проведення масових заходів та під час їх підготовки (наприклад, відвідування раніш засуджених та проведення бесід з ними, проведення бесід з особами, які перебувають під адміністративним наглядом та т. ін.);

- проведення підготовчих заходів у сфері забезпечення нормальних умов для дорожнього руху, регулювання транспортних потоків, зміна руху окремих маршрутів громадського транспорту та т. ін. [8]

Особливими є також фактори, які залежать від учасників самого заходу та його організаторів. Перш за все це узгодження місця, часу, мети та інших чинників заходу з органами державної влади. Політична і юридична культура та й загальна культура окремих лідерів, які планують і проводять масові заходи, зараз в Україні є досить низькою і тому проведення таких заходів досить часто переростає в протистояння органів охорони правопорядку та їх учасників.

В законодавстві України перш за все немає чіткого визначення поняття масових заходів та не визначено основні аспекти їх проведення. Окремі підзаконні нормативні акти дають визначення масових заходів, але вони неповні. Зокрема, у відомчому документі МВС "Настанова про дії органів і підрозділів внутрішніх справ щодо організації й забезпечення охорони громадського порядку і безпеки громадян під час проведення масових заходів та акцій" від 11.04.2005 р. дане таке визначення масових заходів: "Масові заходи – це заходи громадсько-політичного, релігійного, спортивного, культурно-видовищного характеру за участю значної кількості громадян, що проводяться з нагоди відзначення державних, професійних, релігійних свят, пам'ятних дат, а також політичних партій, рухів, громадських об'єднань, релігійних конфесій, громад, окремих громадян, спортивних організацій, закладів культури тощо". Подібне визначення подається і в "Положенні про Департамент громадської безпеки МВС України" від 10.10.2005 р. [9].

Проте, на нашу думку, в даному визначенні відсутні аспекти, що масові заходи проводяться без порушень прав і свобод громадян, організовано та під час їх проведення не допускаються порушення громадського порядку та громадської безпеки.

В.Г. Поліщук вважає, що масові заходи – це організована, санкціонована або несанкціонована форма активних дій великих груп людей в громадських місцях з метою виявлення їх волі, захисту своїх прав та свобод, законних інтересів, задоволення потреб в економічній, політичній, соціально-культурній, інших матеріальних і духовних сферах [10].

Таким чином, ми можемо вважати, що масові заходи – це, перш за все масові дії їх учасників, які проводяться з різноманітними цілями, але вони впливають на права та свободи громадян, стан громадської безпеки та громадського порядку. Тому на перший план при проведенні таких заходів виходить питання охорони громадського порядку при їх проведенні.

Організація охорони громадського порядку під час проведення масових заходів має свої особливості, які треба обов'язково враховувати. Перш за все це рівень законодавчого регулювання їх організації та проведення, який, на жаль, не завжди відповідає міжнародним нормативним документам, Конституції України та іншим законам України.

Найважливіший аспект правового регулювання проведення масових заходів – це завчасне сповіщення органів виконавчої влади про їх проведення, в законодавстві не врегульовано. Рішення Конституційного суду України від 19 квітня 2001 року у справі за конституційним поданням МВС України, в якому надане офіційне тлумачення ч. 1 ст. 39 Конституції України щодо завчасного сповіщення органів виконавчої влади про проведення мітингів, зборів, походів і демонстрацій є досить неконкретним. В рішенні записано, що тривалість терміну щодо попередження про проведення масового заходу повинна бути в розумних межах і є предметом правового регулювання [11], проте, як встановити такий термін і як він повинен регулювати правовідносини, пов'язані з проведенням масових заходів, в законодавстві України немає.

Цією прогалиною в законодавстві користуються окремі організатори масових заходів, які сповіщають про проведення заходу за декілька годин, що не дає можливості працівникам органів внутрішніх справ України відповідно підготуватися до охорони громадського порядку.

Особливістю охорони громадського порядку під час проведення масових заходів є й те, що з метою більш надійної його охорони використовується залучається значна кількість працівників міліції і техніки. Такі дії пов'язані з тим, що під час проведення масових заходів (особливо політичних) можуть виникати сутички між прихильниками та супротивниками різних політичних партій, які можуть перерости у масові безладдя.

Тому у згаданому рішенні Конституційного суду України визначено, що сповіщення про проведення масових заходів повинне включати також повідомлення про форму масового зібрання, кількість учасників, місця та часу проведення [11].

Обмеження щодо реалізації цього права може встановлюватися судом відповідно до закону і лише в інтересах національної безпеки та охорони громадського порядку – з метою запобігання масовим заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення або захисту прав і свобод інших людей.

Особливістю охорони громадського порядку під час проведення масових заходів є й те, що працівниками органів внутрішніх справ України можуть використовуватися різні заходи активної оборони (гумові кийки, наручники, щити та т. ін.). Такі засоби можуть використовуватися для захисту як громадян так і працівників міліції в разі виникнення масових заворушень.

Крім того в інших країнах для припинення масових заворушень часто застосовуються технічні засоби, водомети, бронемашини та т. ін. Широко використовується також і сльозогінний газ для припинення масових порушень громадського порядку.

В Україні нормативна база для використання сльозогінного газу та інших спеціальних засобів існує, але, як свідчить практика, у переважній більшості відділів внутрішніх справ згадані спеціальні засоби є в недостатній кількості і вони використовуватися не можуть.

Слід зазначити, що з метою ефективного проведення роботи по охороні громадського порядку та громадської безпеки під час проведення масових заходів період, який визначається часом проведення заходів, поділяється на три частини: підготовчий, основний та підсумковий, що також є особливістю організації охорони громадського порядку.

В кожний період працівники міліції здійснюють певні заходи, які передбачені спеціальними планами. Такі дії також спрямовані на підвищення ефективності діяльності міліції, спрямованої на охорону громадського порядку під час проведення масових заходів.

Особливістю охорони громадського порядку під час проведення масових заходів є також і те, що проводяться певні тимчасові зміни руху громадського транспорту, переносяться зупинки транспорту, блокуються окремі маршрути, або змінюється їх напрям руху. Такі дії викликані підвищенням ефективності роботи міліції у зазначений період.

Висновки Охорона громадського порядку та громадської безпеки під час проведення масових заходів є відповідальною ділянкою роботи органів внутрішніх справ України. Всі дії працівників міліції повинні бути ретельно спланованими та відповідати вимогам законодавства.

Разом з тим, саме законодавство, яке регулює проведення різних масових заходів, потребує уточнення і доповнення. Доповнення та уточнення вимагають також і окремі організаційні дії працівників міліції. Вимагається також високий рівень професіоналізму та витримки працівників органів внутрішніх справ України.

Особливості охорони громадського порядку під час проведення масових заходів вимагають додаткового вивчення та аналізу, адже в Україні кількість таких заходів зростає з року в рік. Крім того в майбутньому досить серйозним іспитом для працівників органів внутрішніх справ України та всіх інших організацій, які відповідають за охорону громадського порядку, буде охорона громадського порядку під час проведення в 2012 році в Україні фінальної частини чемпіонату Європи з футболу.

Список використаних джерел
  1. Возник М.В. Організаційно правові засади управління органів внутрішніх справ при забезпеченні масових заходів /Михайло Васильович Возник – дис.. канд. юрид. наук. 12.00.07. К., 2010. – 188 с.
  2. Мартишко А.Ю. Адміністративно-правове забезпечення охорони громадського порядку ОВС під час проведення спортивних заходів /Андрій Юрійович Мартишко – дис.. канд. юрид. наук. 12.00.07. К., 2010. – 248 с.
  3. Ульянов О.І. Адміністративно-правовий захист міліцією прав людини у сфері громадського порядку /Олексій Іванович Ульянов – дис.. канд. юрид. наук. 12.00.07. К., 2002. – 180 с.
  4. Про затвердження порядку використання коштів передбачених у державному бюджеті для проведення заходів з не олімпійських видів спорту і масових заходів з фізичної культури: Постанова Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2009 року № 137 // ссылка скрыта
  5. Про прийняття за основу проекту Закону України про порядок організації та проведення мирних заходів: Постанова Верховної Ради України від 3 червня 2009 року № 1434 – VI // ссылка скрыта
  6. Про створення системи управління силами та засобами органів внутрішніх справ в умовах проведення масових заходів Спільний наказ МВС України та Національної академії наук України від 28 травня 2009 року № 209/194 // ссылка скрыта
  7. Про визначення порядку організації та проведення в Києві недержавних масових громадських заходів політичного, релігійного, культурно-просвітницького, спортивного, видовищного та іншого характеру: Постанова Київської міської ради від 24 червня 1999 року № 317/418// ссылка скрыта
  8. Цвігун Д. П. Адміністративний нагляд органів внутрішніх справ у сфері забезпечення громадського порядку і громадської безпеки : дис. ... канд. юрид. наук : 12. 00. 07 / Цвігун Дмитро Петрович.  Київ, 2002.  169 с.
  9. Наказ МВС №868 від 10.10.2005 "Про затвердження Положення про Департамент громадської безпеки МВС України" п. 3.3.
  10. Поліщук В.Г. Адміністративно-правове регулювання та практика проведення масових заходів: / В.Г. Поліщук – дис. кан. юрид. наук: спеціальність 12.00.07. – Харків., – 1999. – 180 с.
  11. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Міністерства внутрішніх справ України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 39 Конституції України від 19 квітня 2001 року // ссылка скрыта



Г.О. Усатий, головний консультант Комітету Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності, кандидат юридичних наук, с.н.с., доцент


ФОРМУВАННЯ НАЦІОНАЛЬНОГО ЗАКОНОДАВСТВА З ПИТАНЬ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ БЕЗПЕКИ МАСОВИХ СПОРТИВНИХ ЗАХОДІВ ЯК ОПТИМАЛЬНОГО ЗАСОБУ ВРЕГУЛЮВАННЯ КОНФЛІКТІВ


З огляду на підготовку України до проведення фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу суттєво зростає актуальність нових досліджень, у межах яких аналізується стан забезпечення громадської безпеки та громадського порядку під час проведення футбольних матчів та чинників, які негативно впливають на нього. Адже, останнім часом влада, громадські організації серйозно занепокоєні насильством, актами вандалізму та неналежної поведінки з боку глядачів та вболівальників під час проведення масових спортивних та фізкультурно-оздоровчих заходів та їхніми наслідками.

Нажаль, сьогодні доводиться констатувати той факт, що українське законодавство щодо забезпечення безпеки та громадського порядку під час проведення масових спортивних та фізкультурно-оздоровчих заходів потребує суттєвого вдосконалення. Така ситуація вимагає від держави негайного створення відповідного правового поля, яке б визначало правила поведінки вболівальників та глядачів на місцях проведення масових спортивних та фізкультурно-оздоровчих заходів, встановлювало б обов’язки організаторів та повноваження спеціальних підрозділів правоохоронних органів, охоронних структур тощо.

При цьому, на думку експертів, за основу треба брати вимоги Європейської конвенції про насильство та негативну поведінку з боку глядачів під час проведення спортивних заходів і, зокрема, футбольних матчів, яка була ратифікована відповідними Законом України № 2791-III від 15 листопада 2001 р.

І хоча зазначена Конвенція прямо не вимагає прийняття спеціального закону з відповідного питання, вітчизняним законодавцем неодноразово приймалися спроби зі створення та прийняття окремого нормативно-правового акту, який би врегульовував (вирішував) потенційні конфліктні ситуації, що виникають під час організації та проведення масових спортивних заходів, зокрема футбольних матчів та був би спрямований не лише на боротьбу з негативними наслідками (поліцейські функції), які виникають під час та у зв’язку з проведенням спортивних заходів, а насамперед на усунення причин та умов, що їм сприяють. Оскільки, за логікою суб’єктів законодавчої ініціативи, закон - це єдиний акт, який є обов’язковим для виконання усіма фізичними та юридичними особами, у той час як урядові постанови, а також відомчі нормативні акти мають обов’язків характер лише для органів виконавчої влади.

Яскравим підтвердженням вищезазначеному, є один з останніх законопроектів «Про забезпечення безпеки та громадського порядку під час проведення масових спортивних та фізкультурно-оздоровчих заходів» (реєстр. № 7137 від 17.09.2010 року), що внесений до парламенту народними депутатами України О.В. Зацем та І.М. Прасоловим.

Нажаль, цей законопроект (доречі як і попередні за вказаною проблематикою) містить не лише окремі прогресивні положення, які можна було б використати при подальшому удосконаленні національної законодавчої матерії та окремих її правових інститутів, але й вказує на концептуальні вади та типові недоліки.

Зокрема, як вірно зазначають фахівці Головного науково-експертного управління ВРУ та вітчизняні вчені-правники:

1. Посилання авторів законопроекту на вимоги Європейської конвенції про насильство та негативну поведінку з боку глядачів під час проведення спортивних заходів і, зокрема, футбольних матчів, яка була ратифікована відповідними Законом України № 2791-III від 15 листопада 2001 р. є недоречним, оскільки зазначена Конвенція не вимагає прийняття спеціального закону з відповідного питання.

2. Встановлюючи деякі заборони, законопроект, не містить відповіді на питання про відповідальність за їх порушення. З іншого боку, в законопроекті не враховано те, що порушення безпеки та громадського порядку у багатьох випадках будуть мати вигляд проявів насильства, хуліганства, групових порушень громадського порядку, масових заворушень або закликів до вчинення дій, які загрожують громадському порядку і відповідальність за які вже передбачена відповідними статтями Кримінального кодексу України та Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Саме тому, підтримуючи позицію, яка раніше вже висловлювалась професором Хавронюком М.І. зазначимо, що нажаль, поза увагою законодавця залишаються приклади надмірної криміналізації та невирішені суперечності (штучна конкуренція) вже існуючих юридичних конструкцій, які безпосередньо стосуються аналізуємої сфери і передбачені чинним Кримінальним кодексом України, зокрема: «а) із диспозиції ст. 293 КК випливає, що ця стаття передбачає відповідальність за певні дії, які призвели до хуліганства, адже під хуліганством (ст. 296 КК) розуміється «грубе порушення громадського порядку». Крім того, неясно, чим звичайне порушення відрізняється від грубого; б) терміни «грубе порушення громадського порядку» і «суттєве порушення роботи» є оціночними. Але є аксіомою, що оціночні терміни у кримінальному законі можуть використовуватися лише у виняткових випадках. Адже в одному випадку порушення руху трамваїв на одну годину може бути визнане суттєвим порушенням роботи транспорту,а в іншому не буде визнане суттєвим порушення роботи підприємств, установ і організацій усієї країни (наприклад, якщо 1 січня оголосити робочим днем, робітники і службовці однак працювати не будуть); в) словосполучення «що призвели» вказує на те,що передбачені ст. 293 КК наслідки можуть носити об’єктивний характер, тобто не усвідомлюватися особою, яка притягнута до відповідальності. Наприклад, організовані особою заходи призвели до грубого порушення громадського порядку або суттєвого порушення роботи транспорту, підприємств, установ і організацій внаслідок стихійних дій натовпу, або завдяки складним метеорологічним умовам тощо. Інкримінування особі цих наслідків було б об’єктивним ставленням у вину; г) ст. 293 конкурує зі статтями 294 (масові заворушення), 296 КК (хуліганство, вчинене групою осіб) і 341 (захоплення державних або громадських будівель чи споруд),що створює невиправдані складнощі для кваліфікації злочинів.

Тому ст. 294 слід доцільно виключити із КК,а у ст. 293 слова «що призвели до» принаймні замінити словами «з метою» ,і доповнити статтю частиною 2 з кваліфікуючою ознакою «ті самі дії, якщо вони призвели до загибелі людей чи інших тяжких наслідків». Наразі при застосуванні ст. 293 та 296 КК доцільно брати до уваги положення ч.2 ст.11 і ст. 44 КК».

3. Окремі терміни та термінологічні вирази, що вживаються у законопроекті, є нехарактерними для законодавчої практики (наприклад, «антисоціальні прояви», «особи, налаштовані порушити безпеку та громадський порядок», «команди підтримки», «органи охорони здоров’я», «потік глядачів», «фан-клуб», «конфліктні ситуації», «угруповання вболівальників», «достатня кількість санвузлів» тощо). Хоча визначення понять повинно (у разі необхідності) даватися у тих статтях законодавчого акту, які присвячені регулюванню відповідних суспільних відносин. Окрім того, такий термін як «організація безладів» не вживається ні в Кримінальному кодексі України, ні в Кодексі України про адміністративні правопорушення.

4. Сумнівною виглядає пропозиція, що міститься у законопроекті, покласти на органи виконавчої влади обов'язок виявляти осіб, які налаштовані порушити безпеку та громадський порядок з метою заборони відвідування ними офіційних міжнародних, всеукраїнських і місцевих масових спортивних і фізкультурно-оздоровчих заходів. Адже в будь-якому випадку підстав для встановлення заборони відвідування відповідного заходу для особи, яка лише «налаштована порушити безпеку та громадський порядок», але не вчинила для цього ніяких дій, не має. В протилежному випадку це може розцінюватися як порушення прав цієї особи.

5. Окремо слід зазначити, що найважливішим аспектом конституційної презумпції невід’ємності прав і свобод особи є принцип юридичної визначеності, який є складовою поняття «верховенства права», що знайшов своє відображення у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколах до неї, а також у багаторічній практиці Європейського суду з прав людини.

Ідеологією, яка відображається принципом юридичної визначеності, є сформульованість, «суворість» понять та точність закону. Тобто, національне законодавство повинно бути сформульовано достатньо чітко і відповідати вимозі передбачуваності (для того щоб особа могла передбачити наслідки своєї поведінки), бути доступним (оприлюдненим відповідно до чинного законодавства) та не суперечити принципу верховенства права.

Конвенція вимагає, щоб внутрішнє законодавство відповідало суттєвим вимогам «закону» як чітко вираженої і внутрішньо погодженої системи юридичних норм, що регулюють суспільні відносини.

Однак, з огляду на викладене, положення законопроекту не відповідають принципу юридичної визначеності, отже потребують конкретизації та чіткості визначення.

Окрім того, враховуючи вищезазначене переконані, що гармонізувати вітчизняне законодавства (з питань забезпечення безпеки та громадського порядку під час проведення масових спортивних та фізкультурно-оздоровчих заходів) з нормами міжнародного права необхідно лише після ретельного вивчення позитивного досвіду високорозвинених європейських країн – Великобританії, Бельгії, Італії і, зокрема, Польщі в якій з 20 березня 2009 року діє закон «Про безпеку масових заходів».

Висновок: не заперечуючи необхідності подолання проявів насильства, вандалізму та неналежної поведінки з боку глядачів та вболівальників під час проведення масових спортивних та фізкультурно-оздоровчих заходів, доволі сумнівною видається можливість подолання зазначених негативних явищ шляхом прийняття окремого закону з відповідного питання, оскільки він не має самостійного предмета законодавчого регулювання. Це пояснюється тим, що нині переважна більшість суспільних відносини, які пропонується врегулювати у відповідних законопроектах, вже врегульована в Кодексі України про адміністративні правопорушення, Кримінальному кодексі, законах України «Про міліцію», «Про фізичну культуру і спорт» та багатьох інших законодавчих актах.


В.В. Кузнецов, професор кафедри кримінального права НАВС, кандидат юридичних наук, доцент


ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ГРОМАДСЬКОЇ БЕЗПЕКИ В КОНТЕКСТІ ПРОВЕДЕННЯ В УКРАЇНІ ФІНАЛЬНОЇ ЧАСТИНИ ЧЕМПІОНАТУ ЄВРОПИ 2012 РОКУ З ФУТБОЛУ


Правове забезпечення громадської безпеки в контексті проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу необхідно здійснювати на різних рівнях. Верховна Рада Україна намагається, як правило, адміністративно-правовими заходами попередити можливі негативні протиправні прояви. Однак без уваги залишається потенціал закону про кримінальну відповідальність, який може ефективно впливати на більш небезпечні такі прояви. Слід пригадати, що відповідно до Інтегрованої концепції забезпечення безпеки та правопорядку під час підготовки та проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу (схвалена розпорядженням Кабінету Міністрів України від 17.09.2008 № 1244) одним з основних її завдань є запобігання та припинення хуліганських проявів, порушень громадського порядку, зокрема з використанням зброї та вибухових речовин. У зв’язку з цим набуває особливої важливості ратифікована ВР України 15 листопада 2001 р. Європейська конвенція про насильство та неналежну поведінку з боку глядачів під час спортивних заходів, і зокрема футбольних матчів (Страсбург, 19.05.1985), в якій наголошується на необхідності прийняття законодавства, яке передбачає призначення відповідних покарань за вчинення окремих правопорушень проти громадського порядку (п. «c» ч.1 ст. 3).

Як відомо, футбольне хуліганство на стадіонах як правопорушення уперше з’явилося в Великобританії в 1963 році. Поштовхом для швидкого розвитку цієї проблеми стало телебачення, що почало з 1965 року трансляції футбольних матчів [1, с. 69–70].

Під час проведення таких спортивних подій з відповідною телетрансляцією у глядачів виникала нова потреба до активізації протиправних дій з метою самоствердження.

Тому урядом Великобританії був прийнятий ряд нормативно-правових актів, перелік вимог яких сприяв створенню системи надійної безпеки при проведенні футбольних і спортивно-масових заходів. Зокрема, Закони «Про безпеку на стадіонах» (1975 р.), «Про пожежну безпеку й безпеку в місцях проведення спортивних заходів» (1987 р.), «Про футбольних уболівальників» (1989 р.), «Про футбол (злочини)» (1991 р.), «Про футбол (злочини та заворушення)» (1999 р.), «Про футбол (заворушення)» (2000 р.) [1, с. 69–70].

Подібна ситуація спостерігалася й у Німеччині [2].1

В Україні також набувають поширення випадки хуліганських дій з боку уболівальників під час проведення футбольних матчів, що може стати на заваді проведенню в країні чемпіонату Європи з футболу у 2012 р. За даними МВС України станом на 2010 р. в країні налічується 54 тис. футбольних фанатів, з яких офіційно зареєстровано 32 тис. [3, с. 6]. Серед футбольних фанатів понад 900 осіб перебуває на профілактичних обліках в органах внутрішніх справ, як схильних до вчинення злочину. Під час першого кола сезону 2009–2010 рр. за участю команд Прем’єр-ліги в Україні відбулося 114 футбольних матчів. Під час проведення таких спортивних заходів за різні правопорушення затримано 200 осіб [3, с. 6].

Останній товариський футбольний матч України з Італією, який відбувся 29 березня 2011 р. в м. Києві став типовим прикладом масових протиправних порушень громадського порядку з боку уболівальників національної збірної [4].

Наш партнер по Евро–2012 також знаходиться в подібній ситуації. Так Європейський футбольний Союз висловив занепокоєння ситуацією з футбольним хуліганством в Польщі, коли 25 березня 2011 р. до та після товариського поєдинку Литва – Польща, що проходив в Каунасі, польські фанати збірної влаштували сутички з поліцією [5]. 30 березня, операційний директор УЄФА Мартін Кален заявив з приводу такої ситуації наступне: «Ми дуже уважно стежимо за ситуацією, оскільки в Польщі хулігани досить активно проявляють себе. Те, що ми побачили в п’ятницю – не найкраща ілюстрація того, що має відбуватися на стадіоні» [5].

У зв’язку з поширенням таких випадків порушення громадського порядку законодавці багатьох зарубіжних країн криміналізують різні прояви такої асоціальної поведінки: сучасним прикладом є прийняття парламентом Туреччини закону, спрямованого на боротьбу з хуліганством під час футбольних матчів й інших спортивних змагань2.

Одним з напрямів удосконалення вітчизняного кримінального законодавства, на нашу думку, є диференціація відповідальності за хуліганство. Тому, на нашу думку, потребує врахування досвід, зокрема іспанського та узбецького законодавців, які визначають час проведення певних масових заходів конструктивною (ст. 558 КК Іспанії) чи кваліфікуючою ознакою (п. «в» ч.3 ст. 277 КК Узбекистану) складу подібного до хуліганства.

Безперечно, опоненти можуть зазначити, що такі хуліганські прояви можливі як до певних спортивних заходів, так і після їх проведення [3, с. 25–26]. Однак нас цікавить ситуація, яка може відбуватися під час саме проведення футбольних матчів. Оскільки факт прямої трансляції такого спортивного заходу та присутність міжнародних делегацій та уболівальників на матчі підвищують значно вимоги до української держави щодо забезпечення належного рівня безпеки. Тому можливі факти вчинення, зокрема хуліганських дій, безпосередньо під час фінальних матчів чемпіонату Європи з футболу у 2012 р. можуть поставити під сумнів міжнародний авторитет держави у світі та викликати відповідні санкції з боку Міжнародної федерації футбольних асоціацій (ФІФА). Також вважаємо, що перспективним є не обмежуватися у відповідній кваліфікуючій обставині вказівкою тільки на стадіони, на яких проводяться футбольні матчі, оскільки такі масові заходи можуть проводитися в інших місцях та мати різну спрямованість. Тому є доречним вказати й на інші місця проведення масових культурно-видовищних заходів. Така кваліфікуюча обставина повинна знайти реалізацію в ч.2 ст. 296 КК України в такій редакції: “вчинення на території споруди, іншого місця проведення масових спортивних та/або інших культурно-видовищних заходів під час їх проведення”.

Література:

  1. Уголовное право зарубежных государств. Особенная часть : учебное пособие / Под ред. и с предисл. И. Д. Козочкина. – М. : Издательский дом “Камерон”, 2004. – 528 с.
  2. Об опыте по обеспечению правопорядка и безопасности при проведении футбольных матчей в европейских государствах [Електронний ресурс] // Управление информации и общественных связей МВД Республики Беларусь. – Режим доступу до статті : y/main.aspx?guid=24743
  3. Запобігання злочинам, що вчиняються радикальними молодіжними угрупованнями під час футбольних матчів : методичні рекомендації / [С. С. Чернявський, І. М. Коптун, О. А. Лупало та ін.] ; за заг. ред. О. М. Джужи. – К. : Київ. нац. ун-т внутр. справ, 2010. – 56 с.
  4. Дикие фаны на матче Украина-Италия избивали женщин и жгли итальянские флаги. Рассказ очевидца [Електронний ресурс]. – Режим доступу до статті : ode.ua/news/3/49554
  5. УЕФА беспокоит футбольное хулиганство в Польше [Електронний ресурс] // Информационное агентство «Спорт Украины». – Режим доступу до статті : sport.ua/news/122388
  6. В Турции вышел закон, предусматривающий лишение свободы за хулиганство на стадіонах [Електронний ресурс]. – Режим доступу до статті : ссылка скрыта



В.М. Клачко, заступник начальника інституту, професор кафедри юридичної психології, кандидат педагогічних наук, доцент


ПРОАКТИВНЕ УПРАВЛІННЯ ОВС ЯК СУЧАСНА КОНЦЕПЦІЯ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ СТАНДАРТИЗАЦІЇ


Зміни у поглядах на концепцію управління органами внутрішніх справ, характері їх оперативно-службових завдань, змісті та специфіці діяльності офіцерів-правоохоронців обумовлені перетвореннями у всіх сферах держави. Вони спонукають до висунення якісно нових вимог до системи професійної освіти, рівня компетентності фахівців-професіоналів, структури і змісту професійної підготовки випускників вищих навчальних закладів МВС України, їх готовності до управлінської діяльності. Однак за останні десятиліття відбулась певна втрата найважливіших функцій вищої освіти, виявились недоліки у функціонуванні вищої школи (технократизм, валовий підхід до навчально-виховного процесу, адміністративно-бюрократичний, формальний стиль організації навчально-виховного процесу).

Аналіз відзивів на випускників вищих навчальних закладів МВС України 2006–2010 років указує на недоліки їхньої підготовки: нерівномірне засвоєння знань, умінь і навичок щодо здійснення різних управлінських функцій; недостатній рівень знань теоретичних основ управління; низький рівень розвитку системного мислення та готовності до управління міліцейськими колективами в нестандартних ситуаціях.

Нині існують суперечності: між реальними потребами МВС України у кваліфікованому управлінні органами внутрішніх справ та практичною їх реалізацією; змістом професійної підготовки майбутніх офіцерів-правоохоронців до управлінської діяльності та вимогами до знань, умінь і навичок та професійних якостей, які б спонукали майбутніх керівників ОВС до ефективного виконання своїх управлінських функцій. Необхідність вирішення цих суперечностей висуває принципово нові вимоги перед вітчизняною вищою школою, усією системою освіти. Вона вимагає радикальних перетворень у сфері управління, розробки і впровадження нових моделей та методів управління, підготовки не просто фахівців, а дійсних керівників-професіоналів, здатних ефективно управляти підлеглими у правоохоронній сфері, самостійно і безперервно навчаючись, постійно оновлюючи свої знання, адаптуючись до умов, що постійно змінюються. Сьогодні перед керівниками постають нові вимоги, які потребують сучасних підходів до управління організацією. Серцевиною управлінською діяльності є робота з персоналом органів та підрозділів внутрішніх справ: підбір кадрів, мотивація і стимулювання працівників, створення дружнього колективу і організація ефективної командної роботи, управління конфліктами і допомога працівникам у подоланні стресів. Сучасний керівник повинен не лише вміти працювати з персоналом, а й сам бути взірцем для підлеглих, справжнім лідером, наставником, референтною особистістю з глибокими знаннями, розумінням людей, привабливим іміджем і характерологічними особливостями.

Серед теоретичних підходів до управління органами внутрішніх справ вказана характеристика керівника ОВС відповідає проактивному підхіду до поліціювання в цілому і до поліцейського управління. Цей підхід заснований на упередженні і профілактиці злочину, упередженні і профілактиці конфліктів в організації, невдоволення працівників, стресів і негараздів на відміну від застарілого "реактивного" – реагування на вже скоєний злочин і організаційний конфлікт. Проактивний підхід стає в сучасному суспільстві могутнім засобом оптимізації управління міліцією, підвищення довіри до неї з боку населення.

Яке ж місце серед сучасних підходів до управління в ОВС займає проактивний?

У сучасній теорії управління виділяють чотири основних підходи до управління персоналом: 1) класичний; 2) підхід на основі людських стосунків; 3) поведінковий (біхевіористичний) підхід; 4) сучасне поліцейське управління.

Класичний підхід у своєму розвитку пройшов декілька етапів. Перший, так званий науковий менеджмент, пов’язаний з іменем Фредерік Тейлор – американський інженер і вчений, який наприкінці дев’ятнадцятого сторіччя почав досліджувати складні організації і управління ними.

Другий етап, так званий бюрократичний, започаткував в своїх роботах Mакс Вебер, який на основі соціологічних досліджень в Європі наприкінці дев’ятнадцятого сторіччя ввів термін бюрократія для характеристики управління у складних ієрархічних організаціях.

Наступний етап класичного менеджменту – адміністративний менеджмент – асоціюється з таким ім’ям, як Анрі Файоль –французький адміністратор та підприємець.

Увага була сконцентрована на методах збільшення продуктивності промислових підприємств шляхом стимулювання робітників переважно економічними методами і пошуку наукових шляхів раціоналізації навантаження на робітника, щоб останній робив максимум без перевтоми.

Принципи класичного підходу : поділ праці і посад виключно на основі оцінки сфери компетентності працівників; специфічний набір правил поведінки, якому неухильно слідують всі працюючі в організації; дотримання принципів "нейтральної" поведінки у відносинах з колегами; розподіл праці й спеціалізація роботи; чітке дотримання єдності командування; наділення керівництва адекватною відповідальністю; раціональне обмеження кількості підконтрольних; підпорядкування індивідуальних інтересів загальному; централізація, дисципліна, ініціатива; стабільність складу персоналу тощо

Підхід на основі людських стосунків. Автори й прихильники класичного підходу до менеджменту, роблячи основний наголос на формально-структурних аспектах управління організацією, як правило ігнорували людський аспект проблеми. Рух за новий гуманістичний підхід в управлінні почався з робіт Eлтона Майо у Гарвардському університеті. Принципи: індивіди мають унікальні потреби, цілі, мотиви й потяги; менеджерам слід робити наголос на благополуччі працівників, їх мотивації; рівень продуктивності праці встановлюється в першу чергу соціальними нормами, а не фізіологічними можливостями людини; позаекономічні впливи, впливають на поведінку робітників і суттєво обмежують вплив економічних стимулів; часто робітники діють не як індивіди, а як члени певних угруповань; лідерство є дуже важливим у встановленні групових норм, є велика різниця між формальним і неформальним лідерством.

Поведінковий (біхевіористичний) підхід. Біхевіористичний підхід має спільні витоки з гуманістичним підходом (на базі людських стосунків) і з 40-х років двадцятого сторіччя його прихильники (Ф. Герцберг, Д. Макгрегор, А. Маслоу) приділяли значну увагу людській поведінці в організаціях, науковим підходам до навчання і розвитку теорії й практики менеджменту. З середини 50-х років дослідження науковців привели до важливих висновків, які увійшли в протиріччя з деякими положеннями теорії людських стосунків, а саме: а) найбільш задоволений працівник необов’язково є найбільш продуктивним працівником; б) підвищення ефективності діяльності відбувається через розуміння індивідуальностей, групи та процесів в організації; в) висока продуктивність базується не тільки на груповій діяльності і відношеннях працівників з менеджером, а залежить від самої природи діяльності, змісту праці.

Сучасне поліцейське управління .

1) Системна теорія означає, що всі частини поліцейської організації як системи складаються з елементів чи підсистем, які взаємопов’язані і взаємозалежні, функціонуючи разом формують одне ціле. Сутність системного підходу полягає в розгляді об’єктів управління як систем, визначенні усіх елементів системи, зв’язків між ними, дослідженні особливостей функціонування елементів і системи в цілому, розробці теорії функціонування системи та управління нею.

Для поліцейських управлінців важливо усвідомити, що поліцейська організація є система, яка не може розглядатись як конгломерат окремих елементів, яка є єдиною і цільною, динамічною і є частиною системи більш високого рівня.

2) Поліцейський менеджмент за непередбачуваних обставин (ситуаційний). Як зазначалось, системний підхід робить наголос на взаємодії частин системи між собою і навколишнім середовищем. Проте його не завжди можна застосувати до вирішення конкретних ситуацій у змінюваних умовах. Управлінці і дослідники помітили, що методи й практика, які є ефективними в одних ситуаціях, є менш ефективними в інших. Так, скажімо, жорсткий авторитарний стиль управління може бути корисним в організаціях, які працюють у ситуаціях дефіциту часу, за стресогенних обставин тощо, в той час як постійне його використання за звичайних умов не приносить успіху. Таким чином, підхід наголошує на тому, що не може бути універсального методу управління для різних умов, завданням менеджера є визначення адекватного стилю або методу залежно від обставин.

3) Якісне управління (Теорія Z). У вісімдесятих роках у європейців і американців виник підвищений інтерес до японської системи управління. В своїй основі ця теорія містить такі положення, як гарантована безпека і стабільність для працівників, участь усіх членів команди в прийнятті важливих рішень, групова згуртованість, неквапливе, але постійне просування робітника по службі, турбота фірми про добробут і сім’ї своїх службовців тощо. З метою ефективної реалізації людського потенціалу якісне управління рекомендує широко залучати персонал до вирішення важливих питань діяльності організації, діяти командою, сприяти постійному навчанню і розвитку працівників ОВС.

Проактивне управління персоналом органів внутрішніх справ: це цілеспрямована робота з працівниками міліції (поліції) і вплив на них в напрямі досягнення цілей організації, які ґрунтуються: на засадах гуманістичної психології; плануванні життя, кар’єри і діяльності працівників; особистісному розвитку управлінців і персоналу; використанні командної роботи і лідерства; оптимізації і системному підході до усіх компонентів циклу роботи з персоналом - психологічного відбору кадрів, мотивації, навчання та підвищення кваліфікації, кадрового моніторингу; налагодженні ефективної системи міжособистісних стосунків. Отже проактивний підхід, на відміну від традиційного реактивного управління, базується на ідеї завчасного упередження проблем та негараздів як всередині організації, так і в зовнішньому середовищі за рахунок: а) гуманістичного особистісно орієнтованого підходу до працівників міліцейської організації; б) оптимізації усіх компонентів системи роботи з персоналом (психологічного відбору, мотивації, оцінки діяльності, навчання, особистісного розвитку управлінців і працівників, планування їх життя, кар’єри та діяльності; в) організації ефективної командної роботи та лідерства в міліцейському підрозділі; г) налагодження ефективної системи міжособистісних відносин серед персоналу.


Ю.В. Опалинський, заступник начальника інституту з навчальної та наукової роботи, кандидат юридичних наук, доцент