Міністерство внутрішніх справ україни національна академія внутрішніх справ
| Вид материала | Документы |
- Міністерство внутрішніх справ україни національна академія внутрішніх справ положення, 1492.96kb.
- Міністерство внутрішніх справ україни національна академія внутрішніх справ, 1671.21kb.
- Національна юридична академія україни імені ярослава мудрого, 548.72kb.
- Міністерство внутрішніх справ україни національна академія внутрішніх справ навчально-науковий, 450.35kb.
- Міністерство внутрішніх справ україни національна академія внутрішніх справ навчально-методичні, 771.55kb.
- Міністерство внутрішніх справ національна академія внутрішніх справ навчально-науковий, 983.26kb.
- Міністерство внутрішніх справ національна академія внутрішніх справ, 718.03kb.
- Міністерство внутрішніх справ україни національна академія внутрішніх справ навчально-науковий, 718.54kb.
- Міністерство внутрішніх справ національна академія внутрішніх справ навчально-науковий, 509.69kb.
- Міністерство внутрішніх справ України Луганський державний університет внутрішніх справ, 867.02kb.
І.О. Діденко, курсант 4 курсу ФВВ науковий керівник: Р.С. Троцький, старший викладач кафедри ТВВ та СП ФВВ ННІПКГБПС НАВС
ОПТИМІЗАЦІЯ СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНОГО КЛІМАТУ У ВІЙСЬКОВИХ КОЛЕКТИВАХ ВВ МВС УКРАЇНИ
Ефективність службово-бойової діяльності військовослужбовців внутрішніх військ багато в чому залежить від соціально-психологічних явищ в колективах, зокрема: психологічного клімату, характеру і емоційного забарвлення взаємовідносин між військовослужбовцями, їх згуртованості; міри узгодженості формальних і неформальних структур; наявності, а також засобів вирішення й попередження міжособистісних конфліктів; міри відповідності стиля керівництва рівню розвитку колективу.
Потреба дослідження певних соціально-психологічних параметрів колективу, якими детермінується позитивний соціально-психологічний клімат, викликана недооцінкою ролі безконфліктної взаємодії й згуртованості в спільній діяльності військово службовців. Це, в свою чергу, веде до втрати службового часу, зниження взаємодопомоги й надійності роботи особового складу в екстремальних ситуаціях.
Військовослужбовці, як особистості визначають соціальну мікроструктуру колективу, своєрідність якої в самому загальному вигляді обумовлюється соціальними й демографічними признаками (віком, статтю, посадою, освітою, національністю, місцем проживання). Психологічні особливості особистості сприяють чи заважають формуванню почуття колективізму, тим самим впливаючи на взаємовідносини в колективі.
Відносини, що склалися в колективі, виступаючи в якості об’єктивних умов службової взаємодії й спілкування, вимагають від військовослужбовців не будь-якого, а досить визначеного стилю поведінки й активно вливають на формування рис їх характеру.
Теоретично й практично важливо виявити не просто характер впливу управління на клімат колективу, а й спробувати встановити конкретно – що в управлінні, на що, і як впливає? Очевидно, це вимагає використання визначених уявлень про систему управління, її структуру, елементи й характеристики.
Управлінська компетентність керівника визначається його здатністю об’єднати в єдине ціле інтереси справи і підрозділу, інтереси окремих її членів. Тільки при згуртованості очолюваного колективу можна гарантувати його ефективну і надійну роботу в екстремальних умовах.
Основними інструментами психологічного впливу командира на оптимізацію соціально-психологічного клімату військового колективу є : його авторитет, адекватний стиль керівництва, вміння грамотно застосовувати в повсякденній діяльності управлінські принципи, впевненість у своїх силах, вміле використання спілкування як засобу оптимізації соціально-психологічних відносин в колективі. Крім того, значним психологічним впливом є сила традиції відомчих професійних норм і сформованого досвіду. Це позначається не тільки на показниках діяльності колективу, але і на особистості керівника. Приналежність керівника до воєнізованої системи часто впливає на вибір ним авторитарного стилю керівництва.
І.М. Долгіх, курсант 3 курсу ФВВ
науковий керівник: Д.Є. Гуртовий, заступник начальника військової кафедри ФВВ ННІПКГБПС НАВС
ІСТОРІЯ СТВОРЕННЯ ТА РОЗВИТКУ
СИСТЕМ ЗАЛПОВОГО ВОГНЮ
Одним з широко поширених, досить ефективних і перспективних вогневих засобів польової артилерії сухопутних військ капіталістичних держав є реактивні системи залпового вогню (РСЗВ). Найважливішими їх якостями вважаються раптовість і висока щільність вогню, що ведеться в дуже короткі терміни по площинним цілям з великим ступенем ураження як у наступі, так і в обороні, практично за будь-якої погоди вдень і вночі. З появою касетних бойових частин (БЧ) реактивні системи залпового вогню стали здатні наносити суцільне ураження живій силі по всій площині розподілу некерованих ракет (НКР) при стрільбі залпом.
Реактивна система залпового вогню - один з типів ссылка скрыта, призначений для ураження відкритої і укритої живої сили противника, неброньованої техніки і ссылка скрыта в районі зосередження ссылка скрыта і ссылка скрыта батарей, ссылка скрыта і інших цілей, а також для проведення ссылка скрыта ссылка скрыта.
В основі дії системи лежить ссылка скрыта. Комплекс озброєння включає багатозарядну пускову установку, ссылка скрыта (некеровані ракети, реактивні глибинні бомби), транспортну або транспортно-зарядну машину та інше обладнання. Система несе в собі зазвичай більше десятка реактивних снарядів, кожен з яких має свій окремий ссылка скрыта для запуску.
До позитивних якостей РСЗВ іноземні фахівці відносять також наступні: можливість маневру вогнем, високу мобільність самохідних пускових установок (ПУ), що знижує уразливість їх від вогню артилерії і ударів авіації противника, простоту конструкції багатьох зразків, порівняно малу масу і відносно низьку вартість виробництва пускових установок, можливість монтажу артилерійських частин ПУ однієї модифікації на шасі декількох типів (гусеничних, колісних, що буксируються).
Серед недоліків реактивних систем залпового вогню зарубіжні експерти називають такі: збільшується розсіювання боєприпасів при стрільбі в порівнянні з нарізною артилерією; можливість маневру вогнем обмежується внаслідок труднощів отримання малих відстаней стрільби, оскільки двигун некерованої ракети працює до повного вигоряння палива; в конструктивному відношенні некерована ракета більш складна, ніж звичайний артилерійський постріл; маса БЧ становить меншу частину загальної маси ракети; стрільба супроводжується добре помітними демаскуючими ознаками - полум'ям і димом; відбуваються значні перерви між залпами із-за необхідності зміни позицій і перезарядження пускових установок.
З вище поданого і аналізу інформації без вказівки тимчасових рамок аналізованого періоду, можна зробити наступні основні висновки:
• Роботи зі створення повного комплексу РСЗВ за кордоном можуть бути розділені на два основних напрямки: перший - самостійні розробки зразків і стандартизація і друге - копіювання та модифікації. Другий напрямок є переважаючим.
• Основний тип снаряда - некерований; Розроблені та ведуться розробки некерованих, коректованих і керованих реактивних снарядів. За розглянутий період максимальна дальність польоту снарядів була збільшена з 7500-10 000 м до 70 000, 100 000-150 000 м;
• Основні типи головних частин некерованих, коректованих і керованих снарядів: осколково-фугасні, касетні у спорядженні кумулятивно-осколковими бойовими елементами, протитанковими і протипіхотними мінами.
• Основний тип установки реактивної артилерії - бойова машина
• 60-ті роки ознаменовується початком нового етапу розвитку реактивної артилерії в світі. Базою для розробки та вдосконалення сучасних систем з'явилися розробки 60-х-70-х років минулого століття.
• Радянські системи стали базовими для розробки варіантів бойових машин, що буксируються і переносних реактивних пускових установок у різних країнах;
• Основні іноземні держави в яких проводяться розробки - Китай, США (разом з країнами членами-НАТО), Ізраїль;
Я.Я. Драганчук, курсант 2 курсу ФВВ науковий керівник: О.В. Ткаченко, доцент кафедри ТВВ та СП ФВВ ННІПКГБПС НАВС, кандидат юридичних наук
ПСИХОЛОГІЧНИЙ СУПРОВІД СЛУЖБОВО–БОЙОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ У ВНУТРІШНІХ ВІЙСЬКАХ МВС УКРАЇНИ
Зарубіжний і вітчизняний воєнний досвід свідчить про те, що закони збройної боротьби на сучасному етапі розвитку військової справи, як це завжди було в історії війн і воєнних конфліктів, насамперед залежать від ходу і результатів бойової підготовки, від боєздатності та кількості військ, рівня підготовки командирів, бойової майстерності особового складу, від наявності та можливостей бойової техніки і зброї, запасів і ресурсів, від морально-політичного, психологічного стану, дисциплінованості особового складу. Недооцінка будь-якого з цих чинників може призвести до поразки Внутрішніх Військ у сучасній війні (збройному конфлікті). Це вимагає здійснення разом з оперативним (бойовим), технічним, тиловим і медичним забезпеченням такого виду забезпечення підготовки та застосування військ як морально-психологічне, яке є істотним чинником підтримання боєздатності військ, обов’язковою умовою успішного виконання бойових завдань і перемоги у сучасній війні. Проте, на жаль, у вітчизняній воєнно-історичній науці цьому питанню приділяється дуже мало уваги. В Україні фактично відсутні наукові дослідження з цієї проблематики.
Це змушує по-новому подивитися на низку проблем службово-бойової діяльності, в тому числі й на проблему формування психологічної готовності військовослужбовців Внутрішніх військ. Дослідження особливостей прояву і динаміки їх психологічної готовності дає змогу вирішити актуальні питання бойової і психологічної підготовки військовослужбовців Внутрішніх військ та розкрити істотні проблеми у службово-бойовій діяльності військ, пов’язані з психічними станом військовослужбовців, а також з прогнозуванням їх професійної надійності.
У структурі психологічної готовності військовослужбовців внутрішніх військ можна виділити декілька рівнів готовності, що відповідають рівням психічної регуляції діяльності. Вона включає ієрархічно підпорядковані рівні готовності: індивідуально-значеннєвий, ситуативно-цільовий та операційно-виконавчий. На кожному окремому рівні систему «свідомість-особистість-діяльність» можна представити взаємозалежними компонентами-модальностями: мотиваційним, емоційно-вольовим, орієнтовним і виконавчим (поведінковим). Окремим компонентом у стані психологічної готовності є комунікативний компонент.
Факторами, що впливають на стан психологічної готовності, є: небезпека для життя; непевність обстановки, що виникає внаслідок широкої варіативності прийомів і способів протидії і змушує військовослужбовця бути готовим до гнучкої зміни алгоритму службово-бойової діяльності; обмеженість дій військовослужбовців службово-правовими нормами, обумовлена підставами, при яких застосовуються війська; особистісне сприйняття відповідності службово-бойових завдань і соціальної необхідності; дефіцит часу на вибір і виконання успішних дій відповідно до обстановки; регламентованість застосування засобів і способів у службово-бойовій діяльності, що пов’язана з правовою відповідальністю.
Психологічними умовами формування стану готовності у військовослужбовців Внутрішніх військ є: адекватна регуляція індивідуально-значеннєвого, ситуативно-цільового й операційно-виконавського рівня; підвищення здатності гнучко регулювати стан емоційно-вольової сфери, зниження тривожності; підвищення рівня суб’єктивного контролю до рівня “господаря” своєї долі; військово-професійна моторно-рухова адекватність; регуляторно-компенсаторна компетентність і активність.
Умовами підвищення ефективності психологічної підготовки військовослужбовців є: виділення її у самостійний вид підготовки; цілеспрямоване використання психологічних можливостей вправ, практичних занять і ситуативно-образного психорегулюючого тренування; поступовість у нарощуванні труднощів при створенні ситуацій щодо відпрацьовування службово-бойових завдань, комплексний характер підготовки. Умовами ефективності психологічного супроводу є його безперервність, врахування індивідуальних особливостей військовослужбовців, матеріальна забезпеченість. Умовами ефективності психологічної реабілітації є своєчасна діагностика станів військовослужбовців, узгодженість зусиль різних структур і ланок управління. І головним чинником що повинен сприяти успіху повинне бути непереборне бажання удосконалення.
О.А. Дремко, курсант 3 курсу ПФ
науковий керівник: О.А. Левенець, старший викладач кафедри практичної психології ННІПКГБПС НАВС, кандидат психологічних наук
СКЛАДАННЯ ПСИХОЛОГІЧНОГО ПОРТРЕТУ ОСОБИ,
ЩО ПРЕДСТАВЛЯЄ ОПЕРАТИВНО-СЛУЖБОВИЙ ІНТЕРЕС
Боротьба зі злочинністю потребує пошуку нестандартних методів успішного виконання покладених на міліцію завдань. Одним із шляхів вирішення цієї проблеми є в провадження в оперативно – службову діяльність сучасних психологічних технологій та спеціальних психологічних знань. Наявний досвід роботи в цьому напрямку свідчить про ефективність використання психологічних заходів в оперативно - службовій діяльності на різних етапах розкриття і розслідуванні злочинів.
Актуальність теми обумовлена тим, що практика боротьби зі злочинністю надає значну кількість прикладів ефективної взаємодії оперативних і слідчих працівників із фахівцями в області кримінальної психології, зокрема складання психологічного портрету. Виявлені психологами особливості внутрішнього світу осіб, що скоюють злочини, закономірності, що визначають своєрідність їх кримінальної поведінки, типології й класифікації, концепції та ідеї успішно реалізуються в оперативно-розшуковій практиці при розробці версій, пошукових портретів злочинців, визначенні напрямків та сфер їх розшуку, тактики допиту, обшуку та вирішені інших пошуково-пізнавальних, організаційно-тактичних та методичних завдань.
Розробка психологічного розшукового портрета ймовірного злочинця при нерозкритих серійних злочинах проти особистості є одним із найбільш перспективних психолого-криміналістичних напрямків досліджень як у науковому, так і у практичному планах. Особливу значущість цей напрямок має при розкритті серійних багатоепізодних вбивств на сексуальному підґрунті, зґвалтувань, так званих без мотивних, неочевидних та інших злочинів. Вони є підвищено небезпечними та свідчать про особливу егоцентричну спрямованість особистості злочинця, надмірну розбещеність та жорстокість. В той же час вони представляють надзвичайну складність в розкритті, не випадково окремі злочинці діють багато років, а їх жертви можуть нараховуватись десятками.
Метою наукової роботи є розглянути особливості складання психологічного портрету особи, що становить оперативно-службовий інтерес, зокрема за допомогою біографічного методу. Для вирішення поставлених в дослідженні завдань було використано біографічний метод.
Дослідження проводилися на основі матеріалів 20-ти біографій серійних вбивць.
З отриманих результатів слід виокремити наступні ознаки:
- серійні вбивці вихідці або з родин «звичайних», або родин, у яких батьки надмірно вживали алкоголь;
- жертвами були: малолітні діти, хлопчики, дівчатка, жінки й похилого віку ті, хто мав менше фізичної сили й насамперед здавався безпечним;
- серед професій можна виділити роботу пов’язану з механікою, два представника служили ОВС, деякі вчителювали чи були піонервожатими, або взагалі не працювали;
- у більшості були визнані здоровими, але з певними психічними відхиленнями;
- діють у містах як у великих, так і маленьких;
- зазвичай «сірі миші» у соціальному середовищі;
- гарні сім’янини або повністю протилежні їм;
- можуть тривалий час діяти, не залишаючи ні слідів, ні свідків;
- діють зазвичай поодиноко, але є винятки – злочини приховує коханка або найближчі родичі;
- не часто міняють місце проживання;
Підсумовуючи вище наведене, насамперед, що серійника варто шукати серед «звичайних» громадян. Закономірним є що ці злочинці не вживають сильних наркотичних речовин, це можна пояснити, що наркотична залежність має свої специфічні прояви та відповідну соціальну поведінку, та зовнішні ознаки. Вони мають на меті задовольнити свою фізіологічну залежність, знайти гроші на наступну «дозу».
Проаналізувавши вислови серійних вбивць, варто виокремити:
- більшість не має співчуття до своїх жертв, не жалкує про заподіяне, акцентує увагу на власних почуттях і переживаннях;
- вони вважають, що можуть зробити будь-що – головне їх бажання;
- деякі прагнули не лише власне вбивства з задоволенням особистих бажань, а й прагнення бути лідером серед вбивць - популярним;
- деякі відбуваючи покарання змінили власну точку зору й «не розуміють» як могли вбивати;
- деякі стверджують, що, якщо вийдуть, продовжать вбивати;
Отже підсумовуючи дані отримані за допомогою бібліографічного методу вдалось виокремити характерні ознаки серійних вбивць, виявити ставлення до власних діянь.
З’ясовані результати не протирічать літературним джерелам та першоджерелам. Хотілося би зазначити, що данні та результати дослідження можливо розповсюджувати на генеральну сукупність лише частково.
Дана проблема потребує подальшої розробки.
І.В. Ейсмонт, курсант 5 курсу ПФ
науковий керівник: О.А. Левенець, старший викладач кафедри практичної психології ННІПКГБПС НАВС, кандидат психологічних наук
ПРОФЕСІЙНЕ СТАНОВЛЕННЯ МАЙБУТНІХ ПСИХОЛОГІВ ОВС
Професійне становлення – тривалий, динамічний і багаторівневий процес, спрямований на досягнення професіоналізму. Процес професійного становлення розпочинається з професійного самовизначення, вибору професії з урахуванням своїх інтересів і схильностей і продовжується осягненням обраної професії, засвоєнням необхідних знань, умінь і навичок, правил та норм професійної діяльності; усвідомленням себе як професіонала, розвитком професійно важливих якостей. На кожній стадії професійного становлення особистість усвідомлює і формулює цілі та завдання у відповідності до суспільних вимог і норм та реалізує їх відносно власних потенціалів, інтересів, потреб і ціннісних орієнтацій. Засвоєння необхідних знань, формування професійно значущих умінь, навичок, що складають професійну компетенцію майбутнього фахівця, розпочинається на етапі навчання у вищому навчальному закладі. Так, на етапі здобуття фахової освіти саме навчальне середовище пропонує норми спілкування, рольової поведінки, цінності, які обумовлюють міжособистісні стосунки в колективі, успішність перебігу процесу професійного становлення, формують образ майбутнього фахівця.
Однією з умов ефективної підготовки у ВНЗ є чітке уявлення майбутніх психологів про необхідні знання, уміння, навички, а також професійні якості. Знання вимог до професійно-значущих якостей спеціаліста, розуміння їх психологічної структури та особливостей мотивації сприятиме підвищенню рівня професійної підготовки практичного психолога ОВС .
Вивчення проблеми професійного становлення особистості (Є.О. Клімов, В. П. Казміренко, С.Д. Максименко, Л. Е. Орбан-Лембрик, В.В. Рибалка) знаходить своє відображення у концептуальних положеннях на предмет: підготовки майбутнього спеціаліста в умовах вищого навчального закладу МВС; розвитку професійних здібностей, умінь та навичок майбутнього фахівця; міжособистісних стосунків у професійному колективі. Останнім часом проблеми професійного становлення розглядають і юридичні психологи (Д.О. Александров, В.Г. Андросюк, В.І. Барко, Г.Є. Запорожцева, О.В. Іванова, Ю.Б. Ірхін, Л.І. Казміренко, О.А. Левенець, В.С. Медведєв, Л.І. Мороз, О.М. Цільмак, Г.О. Юхновець, С.І. Яковенко та ін.).
Характер взаємин курсантів в навчально-службовому процесі досить складний, у зв’язку з чіткою регламентацією офіційних рольових зв’язків. У початковий період навчального процесу вони виявляють особисті інтереси та потреби, установки, намагаються знайти власне місце у структурі рольових стосунків. Одні з них зорієнтовуються на виконання організаційно-службових доручень (молодші командири), інші зосереджуються на навчально-пізнавальній, науковій діяльності, деякі стають учасниками різноманітних художніх та спортивних колективів. Внаслідок цього навчальна група є не простим функціональним об’єднанням курсантів, а мікросередовищем життєдіяльності особистості майбутнього фахівця.
Цілеспрямований вплив на соціально-психологічний клімат курсантського підрозділу особливого значення набуває на початкових етапах його формування. Саме на першому курсі формується ставлення курсанта до навчання, майбутньої професійної діяльності, продовжується активний пошук шляхів та засобів самореалізації. Навіть відмінники середніх навчальних закладів на першому курсі не одразу впевнені у своїх можливостях в навчальному процесі. Невдачі на цьому етапі можуть призвести до розчарування, втрати перспектив, пасивності та відчуження.
Складність професійної підготовки практичного психолога ОВС обумовлена необхідністю поєднання вимог професії психолога з вимогами професійної діяльності працівника міліції, які можуть бути малосумісними, а інколи протилежними.
Об’єкт дослідження – процес професійного становлення практичного психолога ОВС. Предмет дослідження – особливості проходження стажування майбутніми психологами ОВС. Метою дослідження є експериментальне дослідження становлення майбутніх психологів ОВС в процесі професійної підготовки та професійної діяльності.
Завдання дослідження: 1) визначити основні професійні вимоги до психолога ОВС; 2) виявити психологічні особливості становлення фахової підготовки вітчизняних психологів-практиків; 3) визначити теоретичні засади розвитку професійних умінь майбутніх психологів ОВС; 4) теоретично і експериментально обґрунтувати модель забезпечення успішного становлення практичних психологів; 5) визначити роль стажування в процесі становлення практичного психолога.
Визначено, що уявлення про професію належать до виду соціальних уявлень особистості та формуються переважно в результаті трансформації її індивідуальних образів, установок і соціальних стереотипів, стосовно різних видів професій. Критеріями визначення таких образів та уявлень для кожної з професій виступають, з одного боку, уявлення про зміст професійної діяльності, знаряддя праці, умови, в яких працює фахівець, з іншого – уявлення особистості про наявність у неї задатків та якостей, які, на її думку, сприятимуть успішній самореалізації в обраній професійній діяльності.
Встановлено, що з урахуванням специфічності змісту професії психолога структуру уявлень про неї слід розглядати як трьохкомпонентну, де у якості основних елементів визначаються: уявлення про суб’єкта професійної діяльності; уявлення про зміст діяльності, про її об’єкт, мету та засоби; уявлення про себе як про майбутнього психолога, зокрема, мотивація особи на майбутнє займатись психологією.
Виявлено, що основними компонентами уявлень про обрану професію майбутніх психологів, які отримують професійну підготовку за стаціонарною формою навчання, є наступні: характерологічні риси; допомога іншим; вміння та навички; особистісні інтелектуальні якості; характер і зміст професійної діяльності; обдарованість особистості; професіоналізм. У складі даних компонентів провідними постають такі характеристики суб’єкта професійної діяльності, як надприродні якості та обдарованість особистості. Усвідомлення майбутніми психологами специфіки обраної професії та наявності у психолога-фахівця крім володіння багажем професійних знань, добре сформованих професійних вмінь і навичок, необхідних для успішної професійної діяльності, а також бажаності певних індивідуально-характерологічних якостей особистості, вказує на різнобічність поглядів майбутніх психологів, які стосуються змісту уявлень про обраний фах.
Під час проведення емпіричного дослідження було опитано 20 курсантів 4-5 курсу майбутніх психологів ОВС. Встановлено, що близько 65% опитаних планує працювати психологами; 31% під час проходження стажування брали участь в ОГП, 20% складали протоколи адміністративних правопорушень та відбирали пояснення; 10% приймали участь у конвоюванні осіб до суду.
Це те, що стосується безпосередньої діяльності працівника міліції. А щодо діяльності практичного психолога, то 70% проводили психологічні бесіди, консультування, збирали документи для внесення особи до ГППУ, здійснювали професійно-психологічний відбір кандидатів на службу в ОВС, на навчання у ВНЗ МВС, переміщення на керівні посади.
Більшість керівників віднеслися відповідально до проходження стажування закріпленими за ними курсантами; 70% виконували під наглядом керівника покладені на них завдання, 20% самостійно, 10% при потребі звертались до керівника.
Серед опитуваних курсантів, що проходили стажування в ЦПП, 85% зазначило, що в даному підрозділі є кімната психологічного розвантаження, тренінгів клас, комп’ютери в кількості 2-3шт. Майже всім курсантам сподобалась співпраця з психологами ЦПП.
В.О. Жовтан, курсант 1-МС ФПКГБ
науковий керівник: С.М. Радзівон, доцент кафедри громадської безпеки ННІПКГБПС НАВС, кандидат юридичних наук
ОРГАНІЗАЦІЯ РОБОТИ ДІЛЬНИЧНИХ ІНСПЕКТОРІВ МІЛІЦІЇ
Визначальне місце у сфері попередження та профілактики злочинів і адміністративних правопорушень, охороні громадського порядку та громадської безпеки належить дільничним інспекторам міліції тому, що саме на них покладено основний обсяг правоохоронних функцій міліції втілюваних на території адміністративних ділянок. Служба дільничних є однією з найчисельніших в цілому по Україні. Сьогодні дільничні щодня спілкуються з населенням, здійснюють першочергові заходи відносно розкриття злочинів. Практика показує, що від їх професіоналізму, оперативності, уміння спілкуватися з населенням залежить, в першу чергу, рівень довіри громадян до міліції. Однак здійснювані ними заходи щодо попередження і припинення злочинів та правопорушень в зазначеній сфері малоефективні, внаслідок чого дільничні інспектори міліції недостатньо впливають на рівень та динаміку останніх.
На практиці дільничним інспекторам належить провідна роль у вирішенні завдань, покладених на міліцію. І не лише тому, що вони складають одну з найбільш чисельних її служб, але і тому, що знаходяться на головних, передових рубежах охорони громадського порядку і боротьби із злочинністю. У більшості міськрайорганів внутрішніх справ зусиллями дільничних інспекторів міліції розкривається не менше 40% неочевидних злочинів, а в сільській місцевості – до 70%. Ними встановлюється кожна друга особа, що скоїла злочин, із загального числа виявлених всіма підрозділами міліції громадської безпеки. Близько 60-70% осіб, що притягуються до кримінальної відповідальності за хуліганство і загрозу вбивством, виявляються дільничними інспекторами міліції. Вони готують дві третини від загального числа матеріалів по протокольній формі, що направляються до суду всіма службами міліції. Під профілактичним спостереженням дільничних інспекторів міліції знаходяться три мільйони раніше судимих і інших громадян, що зробили протиправні діяння. При цьому форми і методи роботи дільничних інспекторів, як правило, доступні для спостереження і оцінки населенням, тому саме вони багато в чому визначають соціальний престиж міліції.
За дільничним інспектором наказом начальника міськрайоргану закріплюється адміністративна дільниця, якій надається відповідний порядковий номер. Територія адміністративної дільниці (її розміри та межі) визначається, а за необхідності уточняється або переглядається (зменшується або збільшується) начальником міськрайоргану за поданням заступника начальника міськрайоргану (начальника міліції громадської безпеки, начальника служби дільничних інспекторів міліції) з обов'язковим урахуванням чисельності населення, яке проживає на дільниці, стану оперативної обстановки, наявності закріпленого за дільничним інспектором автотранспорту, особливостей території та адміністративного поділу міста (району) до визначених розрахунків (до 3 тис. чол. - у містах, у сільській місцевості - до 2,2 тис. чол., індивідуально диференційованої площі залежно від кількості населених пунктів, віддаленості їх від міськрайоргану та між собою), думки населення та місцевих органів самоврядування.
Хочу зауважити, що обсяг різноманітної документації, яку веде дільничний дуже великий. Наприклад, журнал реєстрації. Я не вважаю за потрібним вести цей журнал тому, що він веде подібний робочий зошит, паспорт дільниці. Треба робити якнайменше документації на дільниці, а більш робити реально необхідні справи. Це може бути реєстрація житлового масиву з детальною інформацією про житлові будинки населення, це перелік неблагополучних осіб. Також треба відмітити осіб серед населення, які знаходяться на обліку у дільничного. Враховуючи найбільш виконуючих їм документів відносяться пояснення громадян, протоколи про адміністративні порушення, різні довідки, і т.д.
Сьогодні до роботи дільничного інспектора міліції існують суворі вимоги, як з боку керівництва так і населення. На першому плані для дільничного інспектора залишається проведення профілактичної роботи, яка полягає в забезпеченні контролю за такими категоріями громадян, як особи, що перебувають під адміністративним наглядом, раніше судимі, засуджені умовно, які допускають насильство в сім’ї , батьки, що негативно впливають на виховання дітей, п'яниці, наркомани, психічно хворі люди, тобто ті, від яких можна щохвилини чекати «сюрпризів Слід також вказати, що нині значно підвищилася роль дільничних інспекторів в попередженні злочинів в сфері економіки, боротьби з нелегальною міграцією тощо. Але, як би там не було, головне для дільничного – жити повсякденними турботами людей.
Я.А. Задорожня, курсант 5 курсу ПФ
науковий керівник: Д.О. Александров,
начальник кафедри практичної психології ННІПКГБПС НАВС, кандидат психологічних наук, доцент
ПСИХОЛОГІЧНЕ НАСИЛЬСТВО В ПІДЛІТКОВОМУ СЕРЕДОВИЩІ
Згадаємо слова швейцарського дослідника психологічного насильства серед підлітків Аллана Гюггенбюля: «Ми повинні виховати нову людину. Можливо це звучить досить самонадійно, але тим не менше являється ознакою та реальністю нашого часу, відмінного від минулих історичних епох…»
Психологічне насильство отримало свій термін, який було введено скандинавським дослідникам Хайнеманном ще в 1973 році, і на науковій мові звучить як «булінг».
Цькування, булінг (англ. bully — залякувати, цькувати, задирати) — прояв агресії з подальшим залякуванням особистості і появою можливості її повного підпорядкування собі і своїм інтересам. Така поведінка дає можливість людині самоствердитися за рахунок когось, заслужити собі загальний авторитет. Насправді задирака приховує свою неспроможність і слабкість.
Спектр психологічного насильства включає:
а) психологічні впливи (погрози, приниження, образи, надмірні вимоги, надмірна критика, неправда, ізоляція, негативне оцінювання, фрустрація основних потреб дитини і т.п.);
б) психологічні ефекти (втрата довіри до себе і світу, дифузійна самоідентичність, зовнішній локус контролю, занепокоєння, тривожність, порушення сну й апетиту, депресія, агресивність, поступливість, погана успішність, комунікативна некомпетентність, низька самооцінка, схильність до самоти, суїцидальні прояви, затримка фізичного чи психічного розвитку, особистісна психопатологія різної етіології - наркотична залежність, анорексія, особистісні розлади, амбулаторна шизофренія, соматичні й психосоматичні захворювання - виразка шлунка, алергії, надлишкова вага, енурез і т.п. ).
в) психологічні взаємодії (домінантність, ефективність, непередбачуваність, непослідовність, неадекватність, неприйняття з боку батьків, нечутливість, ригідність, безвідповідальність, невпевненість, безпорадність, самознищення з боку дітей).
Психологічне (емоційне) насильство найчастіше буває важко розпізнати й ідентифікувати, тому що на відміну від фізичного насильства в цьому випадку явні ознаки насильства рідко можна спостерігати, а наслідки можуть бути надзвичайно важкими.
Досить часто, ми не звертаємо уваги на наших дітей, які являються повноцінними членами соціальних груп та активними учасниками саме тих відносин, які виражають прямий приклад насильства. При чому, насильство зустрічається скрізь, як в сім’ях, де батьки, які встановили авторитарність щодо своїх дітей та прагнуть їм таким чином поручити більшу частину домашньої роботи, не говорячи про психологічне та фізичне потурання своїх чад, так і в самих дитячих колективах, починаючи від дитячого садка і закінчуючи вищими навчальними закладами, групами товаришів-однолітків та друзів. Насильство стало фактом буття та самоствердження особистості дитини, тому ця проблема стає актуальною для свого психологічного вивчення та обґрунтування.
Проаналізувавши проблему психологічного насильства, в підлітковому середовищі, в різних джерелах можна зробити висновки, що сьогодні ця проблема постає дуже гостро, що підтверджується великою кількістю відповідних дослідження численними спробами запобігання цьому явищу та послаблення його впливу на соціальне середовище загалом та конкретних осіб зокрема, що впроваджуються у всьому світі.
Метою дослідження є теоретичне вивчення та практичне обґрунтування психологічного насильства в підлітковому середовищі через призму аналізу зв’язку з процесом соціальної адаптації особистості.
Для досягнення поставленої мети визначені такі основні завдання дослідження:
• визначити поняття, види та особливості прояву психологічного насильства;
• обґрунтувати основні психологічні процеси, які детермінують встановлення власного «Я» у підлітковому середовищі;
• провести експериментальне дослідження агресивної поведінки та процесу адаптації особистості в соціумі, відповідно підібрати блок методик-діагностик та вибірку осіб, з якими буде проведено дослідження;
• розробити конкретні пропозиції щодо вдосконалення роботи психологів з підлітками, які схильні та потерпіли від психологічного насильства.
Об’єктом дослідження є психологічне насильство як соціально-психологічна проблема.
Предмет дослідження складає психологічне насильство в підлітковому середовищі.
Для дослідження даної проблеми бажано використовувати низку загальнонаукових і спеціальних методів пізнання:
• формально-логічний - надає можливість дослідити форми та особливості прояву психологічного насильства,
- системно-структурний аналіз - використовується при визначенні структури роботи, місця психологічного насильства в соціальній адаптації особистості підлітка,
- діалектичний - використовується при дослідженні сутності поняття психологічного насильства, його видів та особливостей прояву,
- метод моделювання - дозволяє створити програму діагностики та корекції схильності до психологічного насильства серед підлітків, розробка рекомендацій щодо удосконалення роботи психологів з підлітками, які схильні до психологічного насильства,
- метод математичної обробки - використовується при обрахуванні результатів дослідження, виведення середнього значення,
- статистичний метод - дозволяє провести кореляцію Пірсона за результатами діагностик агресивної поведінки Баса та Дарки та соціально-психологічної адаптації Даймонда та Роджерса, виявити зв’язок між шкалами, провести аналіз даних анкетування.
Для дослідження проблеми було використано теорію деструктивної поведінки Еріха Фромма, а також роботи І.С. Кона, та Н.Ю. Максимової та інших дослідників.
Наукова новизна отриманих результатів полягає у нових положеннях, які ми пропонуємо:
1) на основі аналізу літературних джерел удосконалено поняття психологічного насильства і сформульовано його дефініцію;
2) обґрунтовано зв'язок психологічного насильства з процесом психологічної адаптації підлітка в соціумі;
3) визначено основні напрямки роботи з підлітками, схильні до психологічного насильства.
Для підтвердження гіпотези даної роботи було проведено експериментальне дослідження, а саме: було використано діагностику на визначення рівня агресії Баса та Дарки, діагностику на вивчення рівня соціальної адаптації Даймонда та Роджерса, метод анкетування та метод фокус-групи. Було проведено математичну обробку та статистичний аналіз результатів.
Дослідження проводилося протягом лютого 2011 року, в загальноосвітній школі міста Києва. У дослідженні взяли участь 50 респондентів, віком 13-15 років, чоловічої та жіночої статі, які являються школярами 7-9 класів.
Відповідно, за даними складеної мною анкети виявляється, що напади й образи, яких зазнають учні, спричиняють потужний руйнівний вплив не лише на особистість потерпілого, його психоемоційний і фізичний стан, а й на організм у цілому. Так, більшість опитуваних (68 %) зазначають, що під час і/або після кривдження, окрім негативного душевного і морального самопочуття, відчувають головні болі, запаморочення, посилене серцебиття, утруднення дихання, млявість і тремтіння рук та ніг, рухову та мисленневу загальмованість тощо.
70 % учнів зазначають, що під час знущань вони втрачають спокій, самовладання, відчувають сильну тривогу і страх. На прохання описати свої переживання, відчуття, а також те, що з ними відбувалося, 33 % дітей указує, що під дією страху вони відчувають розгубленість, безпорадність, пригніченість; 28 % – бажання «провалитися під землю», втекти, 17 % – душевний біль; 20 % – одночасно зі страхом відчували ненависть, злість, гнів, бажання помсти; 1 % – бажання вмерти. Такі відповіді вказують на те, що скривджені підлітки, стикаючись зі стресом і фрустрацією, по-різному реагують на них, що обумовлюється індивідуальними психофізіологічними особливостями. Ці висловлювання засвідчують відсутність у них такої важливої базової потреби як безпека.
Під час вивчення вікової динаміки фізичної і вербальної віктимізації, соціального маніпулювання та нападів на власність дітей 13-15 років було встановлено, що переважною є вербальна віктимізація, незалежно від статі; хлопчики меншою мірою піддані віктимізації, ніж дівчатка, незалежно від її форми. Крім того, було знайдено і статеві відмінності: хлопчики частіше виступали в ролі «агресора» а дівчатка в ролі «захисника»і «спостерігача».
Ситуації, які спричинюють віктимізацію, також відомі: ситуації, що включають пряму міжособистісну агресію (коли одні діти говорять іншим, що не бажають грати разом); ситуації, що містять пряму фізичну агресію (коли одна дитина б’є або штовхає іншу); ситуації, що включають непряму міжособистісну агресію (коли одні діти поширюють неприємні чутки про інших); ситуації, що включають пряму вербальну агресію (коли одна дитина кричить і обзиває іншу).
Можливість для заподіяння кривди одноліткам з’являється під час перерв, коли нагляд педагогів за поведінкою і вчинками учнів мінімальний, а можливість знайти місце, що не потрапляє в межі зору вчителів, збільшується. Це туалети, спортивні майданчики, шкільні господарські приміщення тощо.
З метою поглибленого вивчення видів агресії та її проявів у стосунках підлітків доцільно використовувати метод фокус-групи. Процедура проведення методу «фокус-групи» мала своєрідний план, який складався з таких питань: Якщо хто-небудь з учнів ображає однокласника, то яким чином це відбувається? Які причини спонукають кривдників до завдавання образ? Як саме це відбувається? Пригадайте і, будь ласка, назвіть ті образи і напади, які ви бачили безпосередньо. На вашу думку, які види образ зустрічаються найчастіше? Якби ви знали, що таким же чином знущаються над близькою для вас людиною, щоб ви в цьому випадку зробили?
У процесі аналізу та інтерпретації даних фокус-групи можна сказати, що основними видами психологічного насильства у підлітковому колективі є: насмішки, надання прізвиськ, погрози застосування фізичної сили, штовхання, розповсюдження чуток. Найчастіше причиною булінгу можуть ставати задираки - це особа, яка невпевнена в собі і під цією маскою приховує свою слабкість і неспроможність. З задираками підтримують дружні відносини, тільки щоб самим не стати жертвою і таким способом намагаються себе огородити від насмішок і будь-якого прояву знущання.
Відповідно отриманих результатів за діагностикою соціальної адаптації Даймонда та Роджерса отримано наступні результати за шкалами:
A – адаптація - 48,7% нижче середнього
S – самоприйняття - 70,9% високий
L – прийняття інших - 59,1% вище середнього
E – емоційний комфорт - 51,5% середній
I – інтернальність - 55,2% вище середнього
D – домінантність - 62,1% вище середнього
Середнє значення за результатами дослідження агресивної поведінки за методикою Баса та Дарки отримано такі значення:
фізична агресія – 45,76 середнє значення.
вербальна агресія - 39,84 середнє значення.
непряма агресія - 39,84 середнє значення.
індекс агресивності склав - 123,52 середнє значення.
Було проведено кореляцію Пірсона для встановлення зв’язку агресивної поведінки та соціальної адаптації особистості підлітка. Отже, можна зробити висновок, що при зниженій адаптації підвищується рівень вербальної агресії, в свою чергу рівень непрямої агресій знижується. Разом з тим, фізична агресія не є притаманною, однак вона теж має тенденцію до загострення.
Провівши кореляцію між шкалами соціальної адаптації, можна сказати, що при зниженій соціальній адаптації йде зниження за всіма 5 шкалами, але з деякою різницею – на першому місці зниження емоційного комфорту, потім самоприйняття, прийняття інших, інтернальність та домінантність.
Виходячи з отриманих даних емпіричного дослідження, проведеного анкетування та фокус – групи, було сформульовано програму рекомендацій щодо вдосконалення роботи з підлітками, які схильні до психологічного насильства.
В.В. Зайчук, курсант 4 курсу ФВВ науковий керівник: Ю.М. Неділько, викладач кафедри ТВВ та СП ННІПКГБПС НАВС
ПЕРСПЕКТИВИ ЗАСТОСУВАННЯ ВИСОКОТОЧНОЇ ЗБРОЇ ДЛЯ БОРОТЬБИ З ДИВЕРСІЙНО РОЗВІДУВАЛЬНИМИ ГРУПАМИ ТА НЕЗАКОННИМИ ЗБРОЙНИМИ ФОРМУВАННЯМИ
З часів Другої світової війни, конструктивно змінились і тактика, і стратегія ведення бойових дій; значно, зросла роль спеціальних операцій; змінилось саме ставлення до війни як до соціального явища, тобто змінилася військова мораль. Гітлер показав, що ворог може бути безчесним та безпощадним, та що до цього зажди потрібно бути готовим. Але саме головне, що у цій війні, а згодом і в наступних, було показано пряму залежність успішності виконання конкретного завдання від високотехнологічних засобів ведення бою. І я вважаю, що ця позиція на сьогоднішній день не тільки не зменшила своє значення, а навпаки міцно закріпилась у свідомості тих, на кого покладено захист територіальної цілісності держави. Зокрема, таке завдання в певній частці, покладено і на внутрішні війська МВС України.
Аналізуючи сучасний геополітичний стан, легко можна зрозуміти, що широко розгорнутий план глобалізації, яка в багатьох випадках є тотальною, рано чи пізно, може зачепити інтереси України, її державного і територіального суверенітетів. Тому, питання боєготовності та боєздатності тих сил, що мають забезпечити захист країни від зовнішніх втручань та внутрішніх заворушень, виходять на перший план.
Вже сьогодні, військові багатьох країн сходяться в думці, що війна майбутнього буде вестись переважно новими засобами збройної боротьби. Це передусім високоточна зброя (ВТЗ) традиційного типу і заснована на найновіших принципах ураження - спрямованої енергії, лазерна, пучкова, електромагнітного імпульсу та інша зброя. Вдосконалюються космічні бойові засоби, безпілотна авіація, роботизована воєнна техніка, розвідувально-ударні комплекси. З'являться дистанційно керовані засоби зі "штучним інтелектом".
Також, є підстави стверджувати, що будуть широко використовуватись так звані спеціальні війська, із складу яких повинні засилатися на територію супротивника малі групи (ДРГ), обладнані сучасними видами зброї та здатні наносити шкоду із середини країни. Ці сили й засоби використовуються для знищення об'єктів та цілей у глибині.
Отже, практично вся країна, на яку спрямована агресія, стає полем бою.
Питання використання високоточної зброї підрозділами частин спеціального призначення ВВ МВС України для боротьби з ДРГ противника та незаконними збройними формуваннями на території України, є на мою думку, досить актуальним.
По-перше, наша країна має досить великий потенціал в питанні створення своєї високоточної зброї;
По-друге, така країна, як наша не повинна відставати в даному питанні, зважаючи на її геополітичне та стратегічне розміщення стосовно інших країн;
По-третє, саме підрозділи внутрішніх військ, на сьогоднішній день, реально здатні виконувати такі завдання, як боротьба з ДРГ противника та незаконними збройними формуваннями на території України, що і є їх прямими завданнями під час оголошення воєнного стану;
По-четверте, уніфікація та певна реорганізація підрозділів в плані використання високоточної зброї, підвищить рівень їх боєздатності та ефективності їх застосування;
По-п’яте, завдяки використанню ВТЗ в операціях даного типу, значно зменшиться їх затратна сторона, як стосовно часових затрат, так і стосовно затрат фінансів та особового складу;
По-шосте, такий погляд на функціональні можливості та призначення внутрішніх військ в системі територіальної оборони та забезпеченні конституційного порядку в середині держави, можуть стати підґрунтям для вироблення нових тактичних способів ведення бойових дій та спеціальних операцій.
Р.Ю. Зернов, курсант 2 курсу ФВВ науковий керівник: О.В. Ткаченко, доцент кафедри ТВВ та СП ФВВ ННІПКГБПС НАВС, кандидат юридичних наук
ПИТАННЯ МІЖНАРОДНОЇ СПІВПРАЦІ ВНУТРІШНІХ ВІЙСЬК