Міністерство внутрішніх справ україни національна академія внутрішніх справ
| Вид материала | Документы |
- Міністерство внутрішніх справ україни національна академія внутрішніх справ положення, 1492.96kb.
- Міністерство внутрішніх справ україни національна академія внутрішніх справ, 1671.21kb.
- Національна юридична академія україни імені ярослава мудрого, 548.72kb.
- Міністерство внутрішніх справ україни національна академія внутрішніх справ навчально-науковий, 450.35kb.
- Міністерство внутрішніх справ україни національна академія внутрішніх справ навчально-методичні, 771.55kb.
- Міністерство внутрішніх справ національна академія внутрішніх справ навчально-науковий, 983.26kb.
- Міністерство внутрішніх справ національна академія внутрішніх справ, 718.03kb.
- Міністерство внутрішніх справ україни національна академія внутрішніх справ навчально-науковий, 718.54kb.
- Міністерство внутрішніх справ національна академія внутрішніх справ навчально-науковий, 509.69kb.
- Міністерство внутрішніх справ України Луганський державний університет внутрішніх справ, 867.02kb.
Р.М. Петрюк, курсант 4 курсу ФВВ науковий керівник: О.В. Ржегак, викладач кафедри ТВВ та СП ННІПКГБПС НАВС
ОКРЕМІ АСПЕКТИ НОРМАТИВНО-ПРАВОВОЇ БАЗИ ЩОДО ПРОТИДІЇ ТЕРОРИЗМУ В УКРАЇНІ
Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнані Конституцією України найвищою соціальною цінністю. Головним обов’язком держави є утвердження і забезпечення прав і свобод людини.
Серед найбільш актуальних та небезпечних загроз правам і свободам людини як на внутрішньодержавному, так і на міжнародному рівні, – тероризм.
З метою захисту особи, держави і суспільства від тероризму, виявлення й усунення причин та умов, які його породжують, Законом України «Про боротьбу з тероризмом» визначені правові та організаційні основи, суб’єкти й основні принципи боротьби з тероризмом.
Так, відповідно до ст. 4 вищевказаного Закону Служба безпеки України і Міністерство внутрішніх справ України є одними із суб’єктів, які безпосередньо здійснюють боротьбу з тероризмом. Боротьба з тероризмом ґрунтується на основних принципах, серед яких принцип невідворотності покарання за участь у терористичній діяльності.
Однак досконале ознайомлення з цими статтями свідчить про те, що вони не відповідають повною мірою ні Конвенції Ради Європи про запобігання тероризму, ні іншим конвенціям; крім того, вони не тільки не усувають ті протиріччя, які існували раніше в антитерористичному законодавстві, але й породили нові суперечності та неузгодженості, як із кримінально-правовими нормами, так і з нормами інших галузей права.
Перш за все слід зазначити, що у вказаних статях кримінального кодексу України помилково використовується вузьке для українського законодавства поняття «терористичний акт», тоді як у Конвенції Ради Європи йдеться про запобігання тероризму, терористичній діяльності та терористичним злочинам.
Так, Законом України «Про боротьбу з тероризмом» визначено, що терміном «терористичний акт» охоплюються лише ті дії, відповідальність за які передбачені ст. 258 кримінального кодексу України, хоча він є складовою частиною більш широкого поняття – «терористична діяльність». А «терористична діяльність» включає в себе як злочини терористичної спрямованості, так і сприяння таким діянням у будь-якому вигляді: створення терористичної групи чи терористичної організації, фінансування терористичної діяльності, підготовку терористів, пропаганду і поширення ідеології тероризму тощо.
З аналізу викладених пропозицій випливає, що новітнє антитерористичне законодавство повинно вдосконалюватися шляхом усунення його протиріч.
З метою вирішення проблем пропонуємо:
- всю соціальну діяльність, яка спрямовується проти тероризму, доцільно позначати терміном «протидія тероризму», який охоплює весь спектр такої діяльності;
- виділити такі види злочинів як терористичні, що логічно випливає з чинного законодавства України, відповідає міжнародним стандартам у сфері протидії тероризму і обумовлене потребами вітчизняної кримінально-правової та кримінологічної науки і практики;
- удосконалити антитерористичне законодавство України шляхом усунення його протиріч.
Р.М. Петрюк, курсант 4 курсу ФВВ науковий керівник: О.В. Ржегак, викладач кафедри ТВВ та СП ННІПКГБПС НАВС
ВДОСКОНАЛЕННЯ ЗАХОДІВ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ГРОМАДСЬКОГО ПОРЯДКУ ПІД ЧАС ПРОВЕДЕННЯ ЄВРО-2012
Напередодні проведення фінальної частини Євро-2012 перед державою постає необхідність вирішення комплексу завдань щодо забезпечення належного правового режиму під час проведення спортивних змагань Європейського рівня.
У своїх вимогах до організаторів Євро-2012 України і Польщі УЄФА в якості пріоритетних виділило питання безпеки громадського порядку.
Ключовим моментом вирішення питання безпеки громадського порядку та виконання рекомендацій УЄФА, безумовно, є уніфікація правил і стандартів забезпечення безпеки в обох країнах-організаторах.
Аргументом до такої діяльності виступає твердження, що учасники і гості Євро-2012 піддаються меншому ризику, якщо правила поведінки єдині в обох країнах, особливо з урахуванням мовних, культурних і ментальних відмінностей.
Водночас у підходах до безпеки під час футбольних матчів між двома країнами є істотні відмінності.
В Україні як ніколи гостро виникає потреба у законодавчому врегулюванні правовідносин, що виникатимуть між суб'єктами під час проведення масових заходів.
У Польщі найбільш чітко простежується тенденція правової регламентації як поведінки фізичних та юридичних осіб у публічних місцях, так і поліцейської попереджувальної (превентивної) діяльності.
Проводячи порівняльну характеристику норм польського та українського адміністративного законодавства, здійснений правовий аналіз проблемних напрямків адміністративно-правового регулювання правовідносин в Україні у сфері забезпечення правопорядку та громадської безпеки під час проведення Євро-2012.
Доцільно перейняти досвід польських колег у сфері застосування заходів адміністративного примусу, а також правового регулювання повноважень всіх учасників масового заходу.
Аналізуючи напрямки роботи урядових структур України щодо забезпечення охорони громадського порядку під час проведення футбольних матчів, слід звернути особливу увагу на вивчення аналогічного досвіду зарубіжних країн.
З метою вирішення проблем пропоную:
- одним із основних напрямків адміністративно-правового регулювання правовідносин слід визначити удосконалення у сфері забезпечення охорони громадського порядку та громадської безпеки, оскільки саме застосування адміністративних покарань залишатиметься сьогодні основним регулятором правової поведінки під час проведення Євро-2012;
- уніфікувати правила і стандарти забезпечення громадської безпеки в обох країнах-організаторах.
На наш погляд комплексне застосування визначених напрямків забезпечить виконання головного завдання України – охорону громадського порядку та безпеки під час проведення Євро-2012.
В.С. Пітюренко, курсант 3 курсу ФВВ
науковий керівник: В.І. Дзюба, начальник військової кафедри ФВВ ННІПКГБПС НАВС
ІСТОРІЯ ВИНЕКНЕННЯ ТА СУЧАСНИЙ СТАН РОЗВІДКИ
Розвідка – система органів держави, наділених спеціальною компетенцією для добування і аналізу розвідувальної, інформації, а також проведення інших спеціальних заходів в інтересах забезпечення переваг своїй державі в економічній, політичній, військовій та іншій діяльності. В організаційному плані це – розгалужена мережа загальнодержавних і відомчих спецслужб, які розміщують свої підрозділи у власній країні та за її межами. Для управління спецслужбами утворюються державні та міждержавні координуючі органи. Органи розвідки. підпорядковуються, як правило, вузькому колу вищих посад, осіб своєї держави та підзвітні спеціальним комісіям представницьких органів. Розвинену розвідувальну систему мають Великобританія, Ізраїль, Китай, Німеччина, Росія, США, Франція, Японія та деякі інші країни. В Україні статус розвідки визначається Законом «Про розвідувальні органи України» (2001), згідно з яким розвідувальні органи є спеціальними підрозділами центральної – виконавчої влади, що здійснюють діяльність з метою захисту національних інтересів України від зовнішніх загроз. Розвідку здійснюють розвідувальні органи СБУ, Міністерства оборони України та спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з питань захисту державного кордону України. Принципами діяльності розвідки України є: законність; повага до прав і свобод людини та громадянина; позапартійність; підконтрольність та підзвітність відповідним органам влади; використання гласних і негласних методів роботи в рамках законності; координація та ін.
З огляду на викладене можна дійти наступного:
– роль розвідувальних служб і спецслужб має бути чітко визначена і обмежена обставинами, що становлять загрозу національній безпеці та суспільному устрою;
– особливі повноваження, які надано або які перебирають на себе розвідувальні служби, повинні бути законодавчо закріплені;
– щоб уникнути довільного використання особливих повноважень та порушень прав людини, дії розвідувальних служб мають підлягати відповідному нагляду і контролю;
– законодавство про розвідувальні служби має містити положення щодо заходів захисту проти зловживань виконавчої влади та політизації розвідувальних служб;
– повноваження парламентського комітету з контролю розвідувальних служб повинні бути чітко й конкретно сформульовані;
– для здійснення ефективного контролю і нагляду лише законодавчої бази недостатньо. Потрібно віднайти ефективні способи тлумачення та впровадження в життя цих законів з допомогою незалежних організацій, про що громадськість має бути поінформована, і за чиїм виконанням треба стежити. Розподіл влад може сприяти створенню дієвої структури для забезпечення незалежного контролю та нагляду.
Для виконання завдань щодо отримання розвід, інформації та забезпечення безпеки своїх співробітників розвід, органи України застосовують методи та засоби оперативно–розшукової діяльності в порядку, визначеному законом. Методи і засоби діяльності розвідувальних органів не повинні завдавати шкоди життю, здоров'ю, честі й гідності людей. Не підлягає розголошенню інформація, що стосується особистого життя, честі й гідності громадян, яка стала відома розвідці, органам у процесі їх роботи, крім випадків, передбачених законом. Загальне керівництво розвідувальними органами України відповідно до Конституції здійснює Президент України.
Р.С. Погожев, курсанта 3 курсу ФПКГБ
науковий керівник: С.М. Радзівон, доцент кафедри громадської безпеки ННІПКГБПС НАВС, кандидат юридичних наук
ШЛЯХИ ПРОТИДІЇ КОРУПЦІЇ В ОВС
Корумпованість українського суспільства – одна з перешкод на шляху інтеграції України у Європейський простір. Корупція заважає нормальному розвитку економіки, виконанню державними службовцями своїх безпосередніх завдань, загрожує руйнуванню людських долей та нормальному життю Українців.
Весь час говорять про те, що всі причини виникнення корупції потрібно шукати в органах державної влади, але це зовсім не так. Багато в чому винне і суспільство, яке своїми протиправними діями провокує міліціонера на отримання хабаря. Якби не було давальників хабаря, то не було б і корупції.
Отже, не потрібно в усьому звинувачувати міліції, а треба спочатку знайти цю проблему в собі.
Однією з головних передумов існування корупції в державі є криза всього суспільства, яка спотворює суспільні відносини в державі , пріоритетом яких стала гонитва більшості громадян за легкою наживою, збагаченням, що супроводжується нехтуванням моральних цінностей.
Передумови, які сприяють виникненню та існуванню корупції серед співробітників органів внутрішніх справ, умовно можна розділити наступним чином:
1) За соціальним критерієм, який пов'язаний з рівнем розвитку держави, права, морально-культурних чинників, та іншими соціальними факторами, та умовами, які впливають на свідомість громадян.
2) За критерієм, пов'язаними з спеціальним званням та обсягом службових повноважень, ці передумови характерні для молодшого, середнього, старшого та вищого начальницького складу.
Ефективна боротьба з проявами корупції не може бути здійснена в результаті одноразових і короткочасних акцій будь якого ступеня активності і суворості на будь-якому рівні, а потребує довготривалих соціально-економічних, політичних і правових перетворень у суспільстві. Тому складовими частинами цієї боротьби має бути постійна діяльність усіх її суб'єктів, спрямована на:
1.Усунення і знешкодження політичного, економічного і законодавчого підґрунтя проявів корупції;
2.Посилення дисциплінарної, адміністративної, цивільне правової та кримінальної відповідальності за корупційні діяння, особливо за найбільш небезпечні їх види;
3.Удосконалення і реформування діяльності правоохоронних органів у сфері боротьби з корупцією.
Головна стратегічна мета боротьби з корупцією - забезпечення і впровадження заходів, спрямованих на зменшення темпів зростання корупційних діянь з подальшою їх стабілізацією і знач ним зменшенням рівня цих явищ у суспільстві в майбутньому, створення надійної системи соціального контролю і протидії. Для реалізація цієї мети і встановлення над корупцією дійового соціального контролю необхідно вирішити такі завдання:
а) з'ясувати реальний рівень, структуру, динаміку, механізм та масштаби корупції, не лише зареєстрованої, а й латентної;
б) виявити причини й умови, що сприяють корупції соціально-політичного, соціально-економічного, соціально-психологічного та правового характеру;
в) визначити й оцінити можливості практичної реалізації комплексу заходів по попередженню, протидії та встановленню контролю за проявами корупції;
г) окреслити коло суб'єктів боротьби з корупцією, їх компетенцію, а також завдання по виявленню фактів корупції з метою удосконалення їх роботи і підвищення її ефективності по виявленню фактів корупції;
д) вирішити питання реформування антикорупційного законодавства з різних галузей права, правового, кадрового, інформаційно-аналітичного, просвітницького, наукового забезпечення усієї системи боротьби з корупцією;
е) провести аналіз діяльності окремих інститутів державної служби, повноважень посадових осіб та інших службовців, у необхідних випадках провести реорганізацію цих інститутів, більш чітку регламентацію службових повноважень з метою зменшення потенційних можливостей для зловживання державними службовцями своїм посадовим становищем;
ж) вирішити проблему про підвищення рівня матеріального забезпечення державних службовців з низькими окладами і встановлення доплат до їх заробітної плати залежно від кількості і якості їх роботи;
з) створити більш ефективну систему конкурсного відбору на заміщення посад державних службовців усіх рівнів на основі тестування та професійних іспитів;
Заходи запобігання та протидії корупції ефективними будуть тоді, коли вчиняти правопорушення та злочини з ознаками корупції буде ризикованою й матеріально невигідною справою. Стримуючим фактором співробітників органів внутрішніх справ до подібних правопорушень має бути належний рівень соціального забезпечення працівників ОВС усіх категорій, що зумовить підвищення їхнього соціального статусу та престижу служби в органах внутрішніх справ. Разом з тим, ці соціальні фактори повинні вплинути на підвищення вимог до виконання співробітниками ОВС завдань служби, професійного вдосконалення, кар'єрного росту.
О.О. Потапчук, курсант 4 курсу ФВВ науковий керівник: С.В. Лисенко, професор кафедри ТВВ та СП ННІПКГБПС НАВС, кандидат військових наук
ЗМАГАННЯ У ВНУТРІШНІХ ВІЙСЬКАХ ПІДВИЩЕННЯ ЯКОСТІ ВИКОНАННЯ СЛУЖБОВО-БОЙОВИХ ЗАВДАНЬ
Змагання, як і військова служба взагалі, – справа колективна. Перед кожним військовослужбовцем ставляться завдання, що вимагають злагодженості і чіткості виконання як індивідуальних, так і спільних дій. У військовому підрозділі в результаті безпосереднього спілкування здійснюється індивідуальний взаємовплив. Мають місце наслідування прикладу, обмін досвідом, інформацією, думками. У кожного воїна виникає потяг до самоутвердження, до здобуття авторитету у підрозділі; оцінюються і зважуються свої вчинки та поведінка інших, встановлюються взаємовідносини з командирами і товаришами.
Процес змагання у внутрішніх військах відіграє надзвичайно важливу роль. Він має за мету мобілізацію зусиль військових колективів, спрямованих на покращення показників професійної підготовки, зміцнення військової дисципліни і законності серед особового складу, безумовне та неухильне виконання всіма військовослужбовцями повсякденних завдань. Є дієвим засобом зміцнення традицій дружби, виховання особового складу, сумлінного і свідомого ставлення до навчання та служби. Виходячи з цього, якісні показники вдосконалення бойової готовності з’єднань та військових частин, забезпечення суворої статутної організації бойової служби, вмілого використання техніки, підвищення ефективності навчання і виховання особового складу є визначальними в оцінці внеску кожного військовослужбовця та військового колективу в загальну справу.
Змагання є методом виховного впливу шляхом організації діяльності змагального характеру, в основі якого лежить співпраця, зіставлення, порівняння результатів, що спонукає до пошуку оптимальних шляхів вирішення завдань, а в результаті цього розвитку активності, цiкавостi, пізнавальних інтересів, творчих можливостей тощо.
Метод змагання включає сукупність різних прийомів і дій, за допомогою яких розвивається дух здорової конкуренції, потреба бути завжди першим у всьому. Змагання активізує навчальну діяльність і поведінку як окремого військовослужбовця, так і всього підрозділу. При правильній та вмілій його організованості й системності він є дуже ефективним, дієвим.
В процесі змагання повніше розкриваються індивідуальні можливості кожного військовослужбовця, його здібності, духовне багатство, моральні якості. Процес розвитку особистості і колективу відбувається інтенсивніше, зменшуючи час дозрівання і удосконалення воїнів, як фахівців своєї справи.
Важливу роль у підвищенні рівня фізичної та професійної підготовки військовослужбовців відіграють багатоетапні комплексні змагання з професійно-прикладних видів спорту і спеціальних вправ, які набули у військах системного характеру. Також сюди можна віднести іспити на право носіння «Крапового берета».
Змагання, конкуренція, боротьба за існування, як і життя, — вічні, вони — пружина розвитку. Змагання сильне гласністю, об'єктивним підведенням підсумків. Воно організовує, згуртовує колектив, спрямовує на досягнення успіхів, навчає перемагати. У його підсумках відображається вся багатогранність життя колективу. Змагання змушує відстаючих підтягуватися до рівня передових, а їх, в свою чергу, надихає на нові успіхи.
Таким чином, сприятливий психологічний клімат у підрозділі, небайдужість, наполегливість, впевненість, активність, ініціативність, взаєморозуміння, повага до інших, доброчинність, взаємна вимогливість, товариськість, дружба – усе це необхідні складники формування здорового, боєздатного військового колективу й об’єктивна передумова досягнення високих результатів службово-бойової діяльності на основі принципу змагання під час навчання та виконання завдань за призначенням.
О.М. Продай, курсант 5 курсу ПФ
науковий керівник: В.С. Медведєв, професор кафедри практичної психології ННІПКГБПС НАВС, доктор психологічних наук, професор
ПОРІВНЯЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРОФЕСІЙНОЇ ДЕФОРМАЦІЇ ТА ПРОФЕСІЙНОГО ВИГОРАННЯ ПРАЦІВНИКІВ ОВС
Специфіка службової діяльності працівників ОВС характеризується правовою регламентацією, емоційною напруженістю праці та тривалою відсутністю можливості психоемоційного розвантаження, екстремальними умовами роботи, виконанням поставлених завдань в умовах дефіциту часу, а також високою відповідальністю за результати своєї роботи. Ці специфічні особливості діяльності спричиняють значний вплив на особистість і можуть призвести до розвитку професійної деформації та професійного вигорання у працівників ОВС.
Аналізуючи теоретичні підходи до вивчення даного явища закордонними та вітчизняними науковцями, нашу увагу привернув той факт, що проблема дослідження професійної деформації та професійного вигорання потребує чіткого розмежування цих понять, оскільки одні науковці розглядають вигорання як форму професійної деформації особистості, інші зазначають, що вигорання є складовою професійної деформації, або одним з її проявів (В. Бойко), а деякі акцентують увагу на тому, що емоційне вигорання та професійна деформація особистості – це подібні феномени, які мають різну природу походження (Т. Форманюк, Н. Грішина).
Таким чином, соціальне значення цієї проблеми та її недостатня теоретична розробленість підводять нас до висновку про актуальність дослідження порівняльної характеристики професійної деформації та професійного вигорання працівників органів внутрішніх справ.
Перший розділ “Теоретичні засади дослідження професійної деформації та професійного вигорання працівників ОВС” містить теоретичний аналіз наукових джерел стосовно проблеми синдрому професійної деформації та професійного вигорання; характеристику показників, рівнів, причин, ознак та факторів, що ведуть до виникнення професійної деформації та професійного вигорання. Особливу увагу було приділено аналізу детермінант професійної деформації та моделей синдрому емоційного вигоряння.
У другому розділі “Емпіричне дослідження професійної деформації та професійного вигорання працівників органів внутрішніх справ” описується методичний апарат дослідження, критерії, які були використані у відборі респондентів для участі в дослідженні, результати дослідження, а також рекомендації щодо профілактики професійної деформації та професійного вигорання працівників ОВС.
Дослідження проводилося з двома групами працівників УМВС України у Волинській області (ДІМ-20чол., СРСМ “Грифон”-20чол.), та групою курсантів 4 курсу ФВВ – 20чол. Загальна кількість респондентів склала 60 осіб. Для дослідження нами були використані наступні методи: опитувальник професійної деформації В.С. Медведєва, опитувальник “MBI” К. Маслач, методика діагностики рівня емоційного вигорання В.В. Бойко.
Інтерпритуючи результати дослідження, ми отримали наступні показники: 64% працівників мають початковий рівень деформації, 29% - середній, 3%- глибинний і лише у 4% досліджуваних професійна деформація в цілому відсутня.
Методика В.В. Бойко дала такі результати: напруженість відмічається у 38% працівників, резистенція – 77%, виснаження – 50%.
За результатами опитувальника виявлення емоційного вигорання К. Маслач ми отримали такі показники: 45% респондентів мають симптоми емоційного виснаження, 45% - деперсоналізації і 75% - редукції особистісних досягнень, що свідчить про досить високий ступінь вираженості даного симптому.
Кількісні дані, отримані в ході дослідження підлягали математико-статистичному аналізу. За результатами кореляційного дослідження можемо зробити висновок, що професійна деформація та професійне вигорання є взаємопов’язаними, а рівень професійної деформації залежить від ступеня вираженості симптомів емоційного вигорання, а саме: напруження, резистенції, виснаження, редукції особистісних досягнень, емоційного виснаження. Таким чином емоційне вигорання прискорює процес формування професійної деформації особистості.
Узагальнюючи все вище викладене необхідно відмітити, що службова діяльність практично всіх служб системи ОВС здійснюється у вигляді безпосереднього спілкування з об’єктами професійної діяльності (затриманими, підозрюваними, свідками), яким здебільшого притаманні негативні морально-психологічні якості, викликає у працівників ОВС негативні емоції, провокує виникнення нервово-психічних перевантажень, розчарування у професії, призводить до професійної деформації та емоційного вигорання.
Професійна деформація – це сукупність особистісних якостей особистості, що змінюються під впливом професійної діяльності.
Емоційне вигорання – це стан фізичного та емоційного виснаження, що проявляється у професіях соціальної сфери.
Оскільки ці процеси здійснюють негативний вплив на особистість та на професійну діяльність в цілому, актуальним питанням залишається здійснення необхідних профілактичних заходів з метою запобігання виникненню та розвитку професійної деформації та професійного вигорання у працівників ОВС. Профілактика повинна базуватися на застосуванні конкретних тренінгових технологій, спрямованих на попередження та профілактику зазначених явищ працівників ОВС.