Міністерство внутрішніх справ україни національна академія внутрішніх справ

Вид материала

Содержание

Ю.В. Несторенко
Попередження насильства в сім'ї дільничними працівниками міліції
Об'єкт дослідження
Завдання дослідження
Методи дослідження.
К.Є. Ольховая
Психологічне супроводження переговорного спілкування працівників міліції
Об’єкт дослідження: психологічне забезпечення переговорної діяльності працівників ОВС. Предмет
Завдання дослідження
Є.В. Панченко
Протидія ксенофобії в україні: сучасний стан та шляхи вдосконалення

Подобный материал:

1 ... 5 6 7 8 9 10 11 12 13

Ю.В. Несторенко, курсант 4 курсу ПФ

науковий керівник: Д.О. Александров, начальник кафедри практичної психології ННІПКГБПС НАВС, кандидат психологічних наук, доцент

ПОПЕРЕДЖЕННЯ НАСИЛЬСТВА В СІМ'Ї ДІЛЬНИЧНИМИ ПРАЦІВНИКАМИ МІЛІЦІЇ

Попередження сімейного насильства вже багато років знаходиться у центрі міжнародного обговорення. У країнах Західної Європи і Північної Америки ця проблема більше двох десятиріч міститься в полі зору громадськості й тому досліджена набагато краще, ніж в Україні. Лише в 2001 році був прийнятий закон України «Про попередження насильства в сім'ї», та навіть з прийняттям цього закону залишилося своєрідне табу на обговорення як проблем насильства над дітьми та жінками, так і проблем насильства проти особистості в цілому. Окремі випадки, що стають надбанням громадськості, трактувалися як дії маніяків або карних злочинців.

На органи внутрішніх справ, зокрема службу дільничних інспекторів міліції та кримінальну міліцію у справах неповнолітніх, покладається виявлення причин і умов, що сприяють проявам насильства в сім'ї, та вжиття у межах своїх повноважень заходів щодо їх усунення.

Тобто, організація профілактики насильства у сім'ї є одним з актуальних завдань для правоохоронців багатьох держав із різним рівнем економічного розвитку, відмінними етнокультурними традиціями та віросповіданням. Світова практика показує, що ефективність заходів, спрямованих на профілактику та протидію насильству у сім'ї, залежить, насамперед, від правового забезпечення дій правоохоронців при втручанні у випадку насильства у сім'ї, рівня їхньої професійної підготовленості до цієї діяльності, а також від рівня усвідомлення суспільством небезпечності актів насилля у сім'ї, сформованості у громадян правильної правової та моральної оцінки таких явищ.

Проблемою попередження насильства у сім'ї займалися провідні вітчизняні та зарубіжні вчені. Зокрема, питанням причин, динаміки та наслідків внутрішньо сімейної агресії присвячені ґрунтовні праці О.М. Морозова. Аналіз наслідків насильства у сім'ї свого часу здійснювали відомі українські вчені С.Д. Максименко та В.М. Синьов. Діяльність працівників міліції щодо здійснення профілактичної роботи серед населення вивчали провідні фахівці у галузі юридичної психології В.О. Глушков, М.В. Костицький, О.В. Тимченко, СІ. Яковенко.

Згідно із положеннями Закону України "Про попередження насильства у сім'ї" попередження насильства в сім'ї - це система соціальних і спеціальних заходів, спрямованих на усунення причин і умов, які сприяють вчиненню насильства у сім'ї, припинення насильства у сім'ї, яке готується або вже почалося, притягнення до відповідальності осіб, винних у вчиненні насильства в сім'ї, а також медико-соціальна реабілітація жертв насильства в сім'ї. У випадку насильства у сім'ї від професійності дій першої неупередженої, наділеної державними повноваженнями особи, якою є працівник міліції, багато в чому, залежить можливість конструктивного вирішення конфлікту, психологічне здоров'я родини, її здатність до повноцінного функціонування.

Серед повноважень працівників служби дільничних інспекторів, визначених ч. 6 Закону України "Про попередження насильства у сім'ї, є такі: виявлення причин та умов, що сприяють актуалізації насильства у сім'ї й вжиття заходів щодо їх усунення; профілактичний облік осіб, схильних до вчинення насильства у сім'ї, та проведення з ними виховної та попереджувальної роботи; відвідування сімей, члени яких перебувають на профілактичному обліку, за місцем їх проживання та проведення з ними профілактичної роботи; винесення офіційних попереджень членам сім'ї про неприпустимість вчинення насильства у сім'ї та віктимної поведінки; вживання відповідних заходів щодо припинення насильства у сім'ї, а також дій членів сім'ї, спрямованих на втілення реальної загрози вчинення насильства у сім'ї; повідомлення членів сім'ї, в яких виникає реальна загроза вчинення насильства або вже було вчинене насильство, про права, заходи і послуги, якими вони можуть скористатися; направлення жертв насильства в сім'ї до спеціалізованих установ для жертв насильства у сім'ї.

Таким чином, здійснюючи протидію насильству у сім'ї, працівник міліції має оволодіти визначеними психологічними знаннями та вміннями. Зокрема, він повинен знати основні причини та умови появи проблеми насильства у сім'ї та володіти методикою психологічного впливу як на агресора, так і жертву сімейного насильства. Вищезазначене свідчить про актуальність обраної теми дипломної роботи.

Об'єкт дослідження: насильство у сім'ї, як психолого-юридична проблема. Предмет дослідження: психологічне забезпечення діяльності дільничних інспекторів міліції, що спрямована на попередження насильства у сім'ї. Мета дослідження: проаналізувати та систематизувати погляди вчених на проблему насильства в сім'ї та її зв'язок з рівнем кваліфікації дільничних інспекторів міліції.

Завдання дослідження:

1) проаналізувати сучасну наукову літературу з питань насильства у сім'ї та його профілактики;

2) вивчити типові особливості ситуаційних труднощів, що
супроводжують процес попередження дільничними інспекторами міліції
насильства у сім'ї;

3) з'ясувати шляхом експериментально-психологічного дослідження рівень розвитку комунікативний здібностей, емпатія і провідний тип орієнтації на міжособистісні стосунки досліджуваних дільничних інспекторів міліції.

Методи дослідження. Використовувалися як теоретичні (аналіз, порівняння, узагальнення даних наукових першоджерел), так і емпіричні методи дослідження, методики КОС; С. Розенцвейга; анкета для визначення рівня емпатії.

К.Є. Ольховая , курсант 5 курсу ПФ

науковий керівник: В.С. Медведєв, професор кафедри практичної психології ННІПКГБПС НАВС, доктор психологічних наук, професор

ПСИХОЛОГІЧНЕ СУПРОВОДЖЕННЯ ПЕРЕГОВОРНОГО СПІЛКУВАННЯ ПРАЦІВНИКІВ МІЛІЦІЇ

На сучасному етапі розвитку українського суспільства стає з кожним днем все більш актуальною проблема ненасильницьких засобів вирішення конфліктних ситуацій. Невід’ємною складовою професійної діяльності працівників правоохоронних органів, незалежно від їх спеціалізації, виступає професійне спілкування та їх психологічна готовність до певних екстремальних ситуацій.

Необхідно зазначити, що наукові та практичні аспекти ведення переговорів з правопорушниками в нашій країні розроблені на сьогодні недостатньо, оскільки сама проблема виникла в Україні порівняно недавно. Як свідчить практика, одним із ефективних засобів запобігання тяжким наслідкам у таких випадках є переговори – діалогове спілкування з правопорушниками, злочинцями чи їх представниками з метою захисту прав і свобод громадян, забезпечення правопорядку. Тому існує нагальна потреба в організації та здійсненні психологічної підготовки працівників міліції до ефективної взаємодії з правопорушниками, формування готовності до професійного спілкування в екстремальних умовах. В нашому дослідженні ми зупинимося на питаннях діагностики, корекції та розвитку професійно-важливих якостей, а саме запропонуємо, на наш погляд, систему діючих методів підвищення ефективності діяльності працівників міліції в екстремальних умовах, а саме в системі переговорної діяльності.

Сучасний науковий досвід із питань, пов’язаних з особливостями переговорної діяльності, базується, головним чином, на роботах Д.О. Александрова, Н.В. Андрєєва, І.О. Дубової, В.Г. Ілларіонова, Л.І. Казміренко, В.С. Медведєва, О.М. Морозова, а також на роботах іноземних фахівців, таких як Г. Уінхема, Г. Шлоссберга, Р. Фішера, У. Юрі, та інших.

Об’єкт дослідження: психологічне забезпечення переговорної діяльності працівників ОВС.

Предмет дослідження: особливості професійного спілкування в переговорній діяльності працівників міліції.

Мета нашого дослідження полягає у психологічному аналізі переговорної діяльності та визначенні можливостей підвищення рівня професійної підготовленості працівників міліції для здійснення переговорного спілкування.

Завдання дослідження полягають у наступному:

- розглянути сутність переговорного процесу та визначити його роль в оперативно-службовій діяльності працівників міліції;

- зясувати особливості професійного спілкування працівників міліції в переговорній діяльності;

- розкрити сутність професійно-психологічної підготовки працівників міліції до переговорного спілкування, а також визначити вимоги до працівників міліції, що його здійснюють;

- розглянути систему діючих методів підвищення ефективності діяльності працівників міліції в екстремальних умовах, а також при здійсненні переговорного спілкування з правопорушниками;

- виявити емпіричним шляхом комунікативні та організаторські схильності працівників міліції для подальшого їх порівняння з професійно-важливими якостями, притаманними працівникам ОВС для ефективного здійснення переговорного спілкування.

Діяльність практично всіх співробітників міліції ґрунтується на процесі спілкування з різноманітними верствами населення. На нашу точку зору даний вид діяльності має дуже специфічні особливості. Переговорна діяльність є одним із видів контактної взаємодії, яка, має конфліктний характер за своєю сутністю. Тому процесі здійснення переговорів діють ті ж самі принципи спілкування, як і при налагодженні психологічного контакту, а також застосовуються методи візуальної діагностики особи та її намірів, прийоми здійснення правомірного психологічного впливу на об`єкт правоохоронної діяльності з метою реалізації необхідних заходів.

Практична частина нашого дослідження базується на системі діючих методів підвищення ефективності діяльності працівників міліції при здійсненні переговорного спілкування з правопорушниками. В роботі виявлено емпіричним шляхом комунікативні та організаторські схильності працівників міліції за допомогою методики «КОС-2». В ході наукового дослідження нами було розроблено:

авторський опитувальник на виявлення професійно-важливих якостей, що притаманні працівникам міліції для здійснення переговорного спілкування з правопорушниками;
тестові завдання для перевірки знань та умінь з професійно-психологічної підготовки працівників міліції;
вправи, завдання та рекомендації щодо розвитку умінь переговорного спілкування;
тренінг, спрямований на формування і розвиток навичок професійного спілкування в екстремальних ситуаціях працівниками ОВС.

На початку дослідження ми перевірили рівень професійно-психологічної підготовки опитуваних респондентів за допомогою розроблених тестових завдань. В результаті проведеного опитування були отримані такі дані:

77 % (46 осіб) опитуваних працівників мають високий рівень професійно-психологічної підготовки, з них: 40 % (24 особи) – співробітників сектору дільничних інспекторів міліції, і 37 % (22 особи) – оперативних працівників сектору карного розшуку;
23 % (14 осіб) опитуваних працівників мають середній рівень професійно-психологічної підготовки, з них: 5 % (3 особи) – співробітники сектору дільничних інспекторів міліції, і 18 % (11 осіб) – оперативних працівників сектору карного розшуку.

Після виявлення рівня професійно-психологічної підготовки працівників було проведено дослідження за допомогою авторського опитувальника на виявлення професійно-важливих якостей, притаманних респондентам. Опитувальник має 32 відкритих твердження, об’єднаних в 7 загальних якостей (комунікативні, інтелектуальні та вольові якості, емоційні особливості, професійна пам'ять, моторні властивості, увага і спостережливість). Респонденту пропонується поставити відмітку напроти кожного твердження в тій мірі, яка найбільш йому притаманна. В результаті проведеного опитування були отримані такі дані:

Серед 46 опитуваних працівників міліції (77% від загальної кількості респондентів) з високим рівнем професійно-психологічної підготовки виявлено: високий рівень комунікативних якостей та умінь у 32 осіб (53%), середній рівень комунікативних якостей та умінь у 14 осіб (24%); високий рівень інтелектуальних якостей у 31 особи (52%), середній рівень інтелектуальних якостей у 15 осіб (25%); високий рівень вольових якостей у 30 осіб (51%), середній рівень вольових якостей у 16 осіб (26%); високий рівень емоційних особливостей у 31 особи (52%), середній рівень емоційних особливостей у 15 осіб (25%); високий рівень особливостей професійної пам’яті у 27 осіб (46%), середній рівень особливостей професійної пам’яті у 19 осіб (31%); високий рівень уваги і спостережливості у 32 осіб (52%), середній рівень уваги і спостережливості у 14 осіб (24%); високий рівень моторних властивостей у 29 осіб (49%), середній рівень моторних властивостей у 17 осіб (28%).

Серед 14 опитуваних працівників міліції (23% від загальної кількості респондентів) з середнім рівнем професійно-психологічної підготовки було виявлено: високий рівень комунікативних якостей та умінь у 8 осіб (13%), середній рівень комунікативних якостей та умінь у 6 осіб (10%); високий рівень інтелектуальних якостей у 6 осіб (10%), середній рівень інтелектуальних якостей у 8 осіб (13%); високий рівень вольових якостей у 9 осіб (14%), середній рівень вольових якостей у 5 осіб (9%); високий рівень емоційних особливостей у 6 особи (10%), середній рівень емоційних особливостей у 8 осіб (13%); високий рівень особливостей професійної пам’яті у 9 осіб (14%), середній рівень особливостей професійної пам’яті у 5 осіб (9%); високий рівень уваги і спостережливості у 6 осіб (10%) середній рівень уваги і спостережливості у 8 осіб (13%); високий рівень моторних властивостей у 4 осіб (7%), середній рівень моторних властивостей у 10 осіб (16%).

Наступним етапом дослідження було проведення опитування за методикою (КОС-2) «Діагностика комунікативних та організаторських схильностей» були отримані наступні результати:

По шкалі комунікативних схильностей:

найвищий рівень отримали 46 осіб (77%), з них: 21 працівник СДІМ (35%), і 25 працівників СКР (42%). Цей рівень свідчить про сформовану потребу в комунікативній і організаторській діяльності. Вони швидко орієнтуються у важких ситуаціях. Невимушено ведуть себе в новому колективі. Ініціативні. Приймають самостійні рішення. Відстоюють свою думку і домагаються прийняття своїх рішень. Люблять організовувати ігри, різні заходи. Наполегливі і одержимі у діяльності.
високий рівень отримали 13 осіб (22%), з них: 6 працівників СДІМ (10%), і 7 працівників СКР (12%). Вони не губляться у новій обстановці, швидко знаходять друзів, прагнуть розширити коло своїх знайомих, допомагають близьким і друзям, виявляють ініціативу у спілкуванні, здатні приймати рішення у важких, нестандартних ситуаціях.
середній рівень отримав 1 працівник СКР (1%), який характеризується прагненням до контактів із людьми, відстоюванням своєї точки зору, проте потенціал його схильностей не відрізняється високою стійкістю. Потрібно подальша виховна робота з формування та розвитку цих якостей особистості.

По шкалі організаційних схильностей:

найвищий рівень отримали 26 осіб (44%), з них: 9 працівників СДІМ (15%), і 17 працівників СКР (29%);
високий рівень отримали 29 осіб (48%), з них: 14 працівників СДІМ (23%), і 15 працівників СКР (25%);
середній рівень отримали 5 осіб (8%), з них: 4 працівника СДІМ (7%), і 1 працівник СКР (1%).

Узагальнюючи результати нашого дослідження можна дійти певних висновків:

Переговорна діяльність є одним із видів контактної взаємодії, яка має конфліктний характер за своєю сутністю. В свою чергу, одним із ефективних засобів запобігання тяжким наслідкам в конфліктних чи інших складних ситуаціях є переговори – діалогове спілкування з правопорушниками, злочинцями чи їх представниками з метою захисту прав і свобод громадян, забезпечення правопорядку.
Професійне спілкування працівників міліції - це обов'язковий елемент їх професійної діяльності, в процесі якого здійснюється організація і тактика взаємодії з різними категоріями громадян (в тому числі правопорушниками та злочинцями) з метою попередження, припинення, розкриття та розслідування правопорушень і злочинів. Крім того, професійне спілкування має свою психологічну специфіку, обумовлену особливостями даного виду діяльності: сукупністю оперативно-службових задач і формалізацією спілкування; специфічністю приводів для вступу у спілкування; особливостями психічних станів учасників спілкування; наявністю багатьох цілей на кожному етапі спілкування; особливим значенням психологічного контакту; конфліктним характером спілкування тощо.
Професійно-психологічна підготовка працівників міліції – це цілеспрямований процес формування та розвитку особистісних якостей і властивостей працівника, які повинні відповідати вимогам оперативно-службової діяльності і забезпечувати її ефективне виконання. Для ефективного досягнення поставлених цілей в службовій діяльності потрібно постійно тренувати і вдосконалювати свої уміння і навички, набувати нових знань стосовно професійної діяльності, розвиватися культурно і морально.
Для ведення переговорів працівники підбираються на добровільній основі з урахуванням особистих і професійних якостей, які володіють даром переконання, розвинутим самоконтролем, емоційністю, швидкістю реакції, наявністю необхідних інтелектуальних, комунікативних, характерологічних здібностей, гуманних мотивів У ланці міських та районних органів внутрішніх справ повинні виділятися співробітники, які пройшли спеціальну підготовку, вміють вступати в діалог з правопорушником, а також здатні встановити з ним психологічний контакт. До особистісних якостей і властивостей, що сприяють конструктивному проведенню переговорів, зазвичай відносять високі моральні якості, врівноважений характер, розвинуті ораторські здібності, високу нервово-психічну стійкість, толерантність, нестандартне мислення, рішучість, скромність, професіоналізм і корпоративне почуття.
Основні цілі, яких повинен досягти переговірник – це не допустити теракту; виграти час для завершення оперативних комбінацій; ідентифікувати особу злочинця для складання його психологічного портрету з визначенням тактики впливу на нього; з`ясувати реальність загрози; досягти згоди на гарантовану безпеку для заручників в обмін на виконання певних вимог.
Після перебування в екстремальних ситуаціях, проведення переговорів з правопорушниками, виконання інших службових завдань із застосуванням вогнепальної зброї працівник міліції повинен мати можливість відпочити і набратися сил для подальшого виконання службових обов’язків.

Підводячи підсумок потрібно зазначити, що проблема переговорної діяльності на сьогодні є дуже актуальною, але не досить вивченою. Для її розширення, на наш погляд, потрібно проводити більше тренінгових та практичних занять для формування і розвитку навичок професійного спілкування з правопорушниками, а також для формування психологічної стійкості працівників міліції в екстремальних умовах.

Є.В. Панченко курсант 2 курсу ФПКГБ

науковий керівник: А.О. Галай, начальник кафедри громадської безпеки ННІПКГБПС НАВС, кандидат юридичних наук, доцент

ПРОТИДІЯ КСЕНОФОБІЇ В УКРАЇНІ: СУЧАСНИЙ СТАН ТА ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ

В умовах інтернаціонального суспільства зростають ксенофобські прояви і з ними потрібно боротися, щоб не допустити погіршення ситуації. Потрібно вдосконалювати існуюче законодавство, та спрямовувати на практичне виконання існуючого законодавства підрозділи, що наділені повноваженнями в сфері протидії дискримінації. Також хочеться зазначити, перед ЄВРО-2012 в Україні на якому ми очікуємо збільшення туристів з інших країн, тому необхідно проводити роботу в сфері протидії расизму, щоб в свідомості туристів були згадки про Україну як толерантну, інтелектуальну, демократичну країну. Це можливо, при створенні діючої правової бази, соціальних центрів допомоги постраждалим від расизму, та вжиття профілактичних заходів.

Необхідно розкрити поняття ксенофобії, щоб зрозуміти з чим потрібно боротись, отже ксенофобія – це негативне, емоційно насичене ставлення суб'єкту до певних людських спільнот та їх окремих представників – «чужинців», «інших», «не наших». Вона виявляється у відповідних соціальних установках суб'єкта, забобонах і упередженнях, соціальних стереотипах, а також у його світогляді в цілому.

Прийнято розрізняти дві основні форми ксенофобії:

1) страх спрямований на групу всередині суспільства, що вважається чужою та шкідливою для суспільства (наприклад: нові іммігранти, біженці, євреї, роми);

2) негативне ставлення до культурних ресурсів, що є чужими тій чи іншій групі.

Також прийнято розрізняти чотири форми прояву ксенофобії: стереотип, упередження, дискримінація, насилля. З кожним наступним кроком прояву ксенофобії зростає негативність наслідків.

Сьогодні норми законів, які гарантують рівність і недискримінацію, є не більш ніж деклараціями. Держава не здатна забезпечити дотримання задекларованого у статті 24 Конституції України принципу рівності, оскільки органи влади не мають реальних важелів впливу на порушників.

Зазначимо те, що в Україні боротьба починається з ксенофобією лише на останній формі прояву, відповідальність за прояв насилля до іноземців на ґрунті расових чи релігійних мотивів передбачена в статті 161 Кримінального кодексу України «Порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної залежності або ставлення до релігії».

Відповідно до статті 161 визнаються злочином «умисні дії, спрямовані на розпалювання національної, расової чи релігійної ворожнечі та ненависті, на приниження національної честі та гідності або образа почуттів громадян у зв’язку з їхніми релігійними переконаннями, а також пряме чи непряме обмеження прав або встановлення прямих чи непрямих привілеїв громадян за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками».

Але положення вище зазначеної статті не досконалі, оскільки Кримінально-процесуальний кодекс України встановлює, що стаття 161 Кримінального кодексу застосовується прокуратурою, остання в свою чергу не доволі бажає її застосовувати. Тому реальні випадки прояву агресії до іноземців приховуються міліцією за статтями «Хуліганство», «Нанесення тілесних ушкоджень» та інші.

Адміністративною відповідальністю яка можлива за прояв ксенофобії може бути лише відповідальність передбачена в статті 173. Дрібне хуліганство, тобто нецензурна лайка в громадських місцях, образливе чіпляння до громадян та інші подібні дії, що порушують громадський порядок і спокій громадян. На нашу думку те що відсутня Адміністративна відповідальність за прояв дискримінації недопустимо, оскільки в такому випадку більшість випадків прояву дискримінації залишаеться прихованою за статтею 173, застосування якої доволі розповсюджене. Отже реальні прояви ксенофобії, та рівень толерантності українців, проховується, і необхідно вживати необхідних заходів для недопущення погіршення ситуації в Україні.

Blog

Міністерство внутрішніх справ україни національна академія внутрішніх справ

Содержание