Конспект лекцій з дисципліни " економіка праці І соціально трудові відносини"

Вид материала

Конспект

Содержание Політика доходів і оплата праці Систему кількісних й якісних показників рівня життя Загальне споживання матеріальних благ і послуг Реальні доходи (без обліку послуг) Реальна зарплата робітників та службовців Грошовий дохід родини Сукупний дохід Основна частина Тарифний розряд Тарифний коефіцієнт Відрядна система Непряма відрядна оплата праці Відрядно-преміальна оплата праці Акордна оплата праці Нормативні Акти, що регулюють ЗП Метод проведення обстеження Програма обстеження бюджетів домашніх господарств Грошовий дохід Зарплата й доходи типу зарплати працюючих за наймом Доходи від самостійних занять ... Полное содержание

Подобный материал:

• За переліком дисциплін програми підгото вки бакалаврів з економіки підприємства дисципліна, 127.29kb.
• Рограми навчальної дисципліни "Економіка праці й соціально-трудові відносини" підготовки, 2155.44kb.
• Економіка праці й, 310.16kb.
• Економіка праці та соціально-трудові відносини”, 56.96kb.
• Назва модуля: Економіка праці та соціально-трудові відносини, 59.71kb.
• Програма фахового випробування зі спеціальності 03050501, 03050501, 162.46kb.
• Міністерство освіти І науки украіни, 977.4kb.
• Конспект лекцій з дисципліни «Національна економіка», 1935.2kb.
• Конспект лекцій по дисципліні "політична економія", 3336.16kb.
• Тексти лекцій містять вимоги й рекомендації до виконання, оформлення, структури текстів, 5870.96kb.

ТЕМА 9

ПОЛІТИКА ДОХОДІВ І ОПЛАТА ПРАЦІ


9.1. Основні цілі та пріоритети соціальної політики на сучасному етапі розвитку економіки України

9.2. Рівень життя: поняття й фактори та його визначальні

9.3. Заробітна плата. Регулювання заробітної плати

9.3.1. Форми оплати праці. Преміювання

9.3.2. Структура доходу співробітника підприємства

9.4. Методичні основи спостереження за динамікою рівня життя населення


9.1. Основні цілі та пріоритети соціальної

політики на сучасному етапі розвитку

економіки України


Основною метою соціальної політики на сучасному етапі соціально-економічного розвитку України є запобігання зниження рівня життя населення й наступне його підвищення в міру стабілізації економіки.

Реалізація основної мети може досягатися лише при дотриманні ряду умов:

• створення та здійснення економічних і правових норм, які стимулюють активну діяльність працездатної частини суспільства, покликану забезпечувати ефективною працею власне благополуччя і добробут населення країни;
  
• підтримка розумних співвідношень між доходами активної частини населення й непрацездатних громадян;
  
• посилення адресності соціальної підтримки, у першу чергу слабко захищених груп населення з метою обмеження, а надалі й скорочення масштабів бідності;
  
• вживання заходів щодо дотримання основних гарантій в сфері доходів населення і забезпечення їх не нижче діючих гарантій медичного й соціального обслуговування, освіти і культурного розвитку;
  
• стабілізація положення в житловій сфері, формування системи підтримки слабко захищених верств населення в частині змісту й придбання (будівництва) житла;
  
• стримування безробіття;
  
• адаптація й соціальна підтримка змушених мігрантів.
  

З названих умов випливають основні напрямки політики в сфері доходів, які передбачають вирішення наступних основних завдань:

• забезпечення соціально й економічно обґрунтованого рівня доходів. При цьому пріоритет віддається оплаті праці як головному джерелу підвищення добробуту громадян і стимулу до ефективної трудової діяльності, активізації економічної діяльності людей;
  
• підвищення мінімальних доходів на підставі різних форм індексації розмірів мінімальних соціальних гарантій у зв'язку з ростом споживчих цін;
  
• підвищення ролі тарифних угод і колективних договорів у регулюванні доходів за секторами економіки, галузями, категоріями працівників і регіонами країни;
  
• сприяння суспільному визнанню доходів від власної і підприємницької діяльності, створення економічних і правових механізмів, стимулювання використання доходів для інвестування й кредитування соціально значимих державних і суспільних програм;
  
• удосконалення податкового регулювання доходів фізичних осіб.
  

Сформована вкрай висока диференціація в доходах окремих груп населення, обумовлена особливостями початкового етапу переходу до ринкових відносин, підлягає критичному осмисленню й вимагає вироблення заходів щодо усунення негативних явищ і тенденцій.

Серед них:

• забезпечення більш тісного зв'язку зарплати з результатами індивідуальної праці і ефективної роботи трудових колективів;
  
• переорієнтація розмірів виплати соціальних допоміг родинам з дітьми й малозабезпеченими громадянами в зіставленні з розмірами мінімальної зарплати на більш об'єктивну базу - диференційований за соціальними групами населення прожитковий мінімум, перехід до адресності і заявчого характеру підтримки незаможних громадян;
  
• запобігання безробіття і зменшення його обсягів;
  
• розробка й здійснення заходів щодо підтримки доходів громадян, які перебувають у змушених відпустках, працюють через скорочення виробництва неповний робочий день, виплаті стипендій і допомоги особам, які проходять перепідготовку на нові професії, що користуються попитом на ринку праці, а також у період адаптації їх до нового робочого місця.
  

9.2. Рівень життя: поняття й фактори та його визначальні


Рівень життя об'єктивно характеризує рівень розвитку споживання, ступінь задоволення матеріальних, духовних і соціальних потреб людей, забезпечення населення споживчими благами.

Певні види людських потреб, задоволення яких є складовою частиною рівня життя, прийнято визначати як компоненти рівня життя (харчування, здоров'я, освіта та ін.)

Систему кількісних й якісних показників рівня життя становлять:

• загальний обсяг споживання матеріальних благ і послуг, рівень споживання продуктів харчування, непродовольчих товарів і послуг;
  
• реальні доходи населення, розмір зарплати, надходження доходів з інших джерел (пенсії, допомоги, стипендії, реалізація продукції особистого підсобного господарства, дивідендів і відсотків на інвестування у виробництво особистих трудових доходів);
  
• умови праці, тривалість роботи і вільного часу;
  
• житлові умови;
  
• показники освіти, охорони здоров'я та ін.
  

При розгляді рівня життя необхідно враховувати всю сукупність соціально-економічних умов, тому що без оцінки споживання матеріальних і духовних благ, доступності їх для людини, соціальних умов праці й рівня соціального забезпечення та й інших характеристик неможливо повною мірою судити про реально складний рівень життя населення.

Узагальнюючими вартісними показниками рівня життя населення прийнято вважати наступне.

Загальне споживання матеріальних благ і послуг, яке включає особисте споживання населенням матеріальних благ, платні й безкоштовні послуги, що надаються населенню.

Реальні доходи (без обліку послуг) – частина національного доходу, використовувана населенням для задоволення своїх матеріальних і культурних потреб.

Реальні доходи (з урахуванням послуг) – частина валового національного продукту, яка використовується населенням на споживання й нагромадження матеріальних благ і послуг.

Для характеристики росту (зниження) реальних доходів обчислюються індекси реальних доходів усього населення й індекси реальних доходів за соціальними групами.

Реальна зарплата робітників та службовців – складова частина реальних доходів (з урахуванням послуг). Вона визначається шляхом розподілу номінальної (нарахованої) зарплати на індекс споживчих цін на товари й послуги для відповідної групи населення.

Грошовий дохід родини – це сума грошових надходжень у вигляді зарплати, пенсій, стипендій, допоміг, підприємницького доходу, відсотків, дивідендів та ін. доходів від власності, коштів від продажу продукції особистого підсобного господарства. При обстеженні бюджетів родин у їх грошовому доході не враховується приріст внесків у банках, тоді як у балансі грошових доходів і витрат населення такі суми відображаються.

Сукупний дохід, є у вітчизняній практиці основним показником матеріальної забезпеченості населення, який включає всі види грошових доходів, а також вартість натуральних надходжень, отриманих від особистого підсобного господарства і використаних на особисте (домашнє) споживання.

Як грошові, так і сукупні доходи можуть бути загальними – до сплати податків й обов'язкових платежів і розташовуваними. Розташовувані доходи - це максимальна сума коштів, які родина може витратити на кінцеве споживання товарів і послуг без використання заощаджень й інших джерел.

У ринковій економіці основними джерелами особистих доходів є:

1. трудова діяльність персоналу, який працює за наймом, і осіб вільних професій;
   
2. підприємницька діяльність;
   
3. власність;
   
4. кошти держави та підприємств, розподілені у відповідність із приналежністю до певної соціальної групи й категорії персоналу;
   
5. особисті підсобні господарства (ОПГ).
   

Структура особистого доходу багато в чому є об'єктивно обумовленою системою державного устрою, економічною ситуацією, формами власності, традиціями. Одним з відмінностей України від розвинених країн є відносно висока частка продукції ОПГ (близько 13%) у сукупному доході населення.

Від структури доходів істотно залежать:

• мотиви, а, отже, і результати діяльності людей, що безпосередньо пов'язане з економікою підприємств, регіонів і країни;
  
• взаємини між людьми і їхніми групами у виробничих колективах, регіонах і у країні в цілому;
  
• якість життя людей, що характеризує ступінь задоволення їх потреб.
  

Надходження в сімейний бюджет від індивідуальної трудової діяльності по виробництву продукції й наданню послуг населенню мають трудову підставу, і в цьому зв'язку, як і підприємницькі доходи, з повною підставою можуть бути віднесені до трудових доходів.

Теж можна сказати і про доходи, отримані від реалізації товарної продукції, зробленої в ОПГ (присадибній або садово-городній ділянці). Індивідуальна трудова діяльність, є як основним, так і додатковим заняттям громадян, - складова частина сукупної суспільної праці, ланка суспільного поділу праці. Таким чином, основна маса доходів від власності й індивідуальної трудової діяльності, як і доходи від всіх видів праці за наймом, можуть бути об'єднані й класифіковані як трудові доходи.

До нетрудових доходів правомірно відносити лише ті доходи від власності і індивідуальної трудової діяльності, які отримані за рахунок відхилення (або відхилення) від прийнятих у суспільстві державних правових норм, норм моралі й поводження громадян.


9.3. Заробітна плата. Регулювання заробітної плати


Одним з важливих компонентів добробуту суспільства є заробітна плата, яка виплачується у відповідності з працею, її якістю й результатом. Ефективність праці в основному визначається її оплатою.

Заробітна плата забезпечує прямий та безпосередній зв’язок доходів з кількістю і якістю вкладеної праці. За допомогою ЗП оцінюються і кваліфікація робітника, і складність виконуваних ним робіт, обсяг і якість вироблених товарів та послуг. Безпосередньо оцінити працю всіх неможливо. Праця керівників, спеціалістів, службовців оцінюється опосередковано, виходячи із результатів роботи працівників підприємства.

ЗП – найбільш мобільна і гнучка форма в суспільній системі розподілу. Вона є часткою національного доходу, а звідси віддзеркалює всі процеси, що відбуваються в суспільстві, державі. ЗП – найбільш важлива економічна категорія, один з економічних важелів, який поєднує інтереси робітника, підприємця і держави.

Розрізняють номінальну, реальну ЗП та реальні доходи працюючих.

Номінальна ЗП – це сума грошових коштів, яку отримує робітник на підприємстві за виконання обсягу робіт у відповідності з кількістю і якістю вкладеної праці. Проте за однакову ЗП в різні періоди можна придбати різну кількість товарів.

Більш чіткою характеристикою доходів працівників є реальна ЗП, що являє собою сукупність матеріальних і культурних благ, які може придбати робітник на номінальну ЗП.

Розмір реальної ЗП залежить від розміру номінальної ЗП та рівня цін на предмети споживання та послуги. Ця залежність виражається формулою:

I_нЗП

I_{рЗП =} ------------,

I_ц

де, I_нЗП, I_рЗП – індекси номінальної та реальної ЗП,

I_ц – індекс цін.


Можливо виділити такі наступні принципи організації праці:

1. Оплата праці найманого працівника здійснюється за результатом вкладеної праці, її кількості і якості з урахуванням наслідків господарчої діяльності підприємства. Форми, системи і розміри оплати праці робітника встановлюються підприємством самостійно;
   
2. Розмір оплати праці найманих робітників за фактично виконану повну місячну норму праці (робочого часу) не може бути нижче встановленої державою мінімальної ЗП;
   
3. ЗП оплачується я в грошовій формі, банківських чеках, через ощадний банк, або в натуральній формі;
   
4. Співвідношення середньої ЗП між галузями за їх основною діяльністю встановлюється Кабміном України;
   
5. Працюючі за сумісництвом отримують ЗП за фактично виконану роботу;
   
6. Оплата праці регулюється податком.
   

Функції ЗП:

• стимулювання високопродуктивної праці;
  
• відтворювальна функція;
  
• соціальна функція.
  

Крім реальної і номінальної ЗП визначають реальні доходи. Вони включають в себе реальну ЗП і надходження із суспільних фондів споживання (виплати, компенсації, матеріальна допомога тощо).

За структурою ЗП неоднорідна і включає в себе основну (постійну) та додаткову (перемінну) частини, а також надбавки.

Основна частина – виплачується робітнику у відповідності із встановленими тарифами тарифної системи та схеми посадових окладів.

В додаткову частину входять премії, винагороди, виплати за вислугу років, доплати за сумісництво професій та навчання учнів тощо.

До надбавок відносяться доплати за рухливий та роз’їзний характер роботи, доплати за роботу в шкідливих умовах праці.

Оплата праці за працю обумовлює співвідношення праці різної якості. Диференціація ЗП робітників в залежності від складності та умов праці, її значення здійснюється за допомогою тарифної системи. Через тарифну систему держава проводить політику по відношенню до ЗП, яка відповідає цілям даного етапу розвитку країни.

Тарифна система являє собою основу для диференціації ЗП відповідно до кваліфікації, умов та шкідливості праці, а також в районному, міжгалузевому, галузевому та внутрішньозаводському резервах. Вона включає в себе нормативні документи, що характеризують якісні особливості кожного конкретного виду праці. Вона дозволяє співставити між собою всі різноманітні види праці, врахувати їх складність, умови виконання та значення, відобразити якість праці в ЗП.

Тарифна система складається з двох частин:

• тарифна система оплати праці робочих;
  
• система посадових окладів керівників, інженерно-технічних працівників та службовців.
  

В тарифній системі відображені питання розподілу праці за професіями, спеціальностями та кваліфікаціями.

Основними сегментами тарифної системи оплати праці робочих є:

• тарифно-кваліфікаційні довідники;
  
• тарифні сітки;
  
• тарифні ставки.
  

Тарифно-кваліфікаційні довідники – це нормативні документи, в яких всі види робіт, які виконуються на тому чи іншому виробництві, поділяються на групи в залежності від їх складності. В Україні використовується єдиний тарифно-кваліфікаційний довідник робіт та професій робочих (ЄТКД). За допомогою ЄТКД визначається складність різноманітних видів робіт, відповідний розряд робочого, який є підставою для встановлення розцінок на ту чи іншу роботу при відрядній оплаті праці.

ЄТКД включає для кожного розряду даної професії характеристики, які подаються за трьома розділами:

1. Характеристика робіт;
   
2. Що повинен знати;
   
3. Приклади робіт.
   

Тарифна сітка використовується для визначення співвідношення в оплаті праці робочих різної кваліфікації, які виконують роботи різної складності. Вона складається з відповідної кількості розрядів і тарифних коефіцієнтів, що їм відповідають.

Тарифний розряд характеризує рівень кваліфікації робочого та складність роботи. В більшості галузей промисловості робочі та роботи тарифікуються за 6 розрядами. Розряд робочого визначається шляхом складання ним іспиту із знання техніки та економіки виробництва, виконання робіт за розрядом, на який він претендує.

Тарифний коефіцієнт показує у скільки разів оплата праці кожного розряду кваліфікованих робітників вище, ніж оплата праці I розряду.

Важливим елементом тарифної системи є тарифна ставка, що визначає розмір заробітку за годину, день або місяць. Ставка I розряду визначає рівень ЗП некваліфікованих робітників. Тарифні ставки інших розрядів розраховуються шляхом множення тарифної ставки I розряду на відповідний тарифний коефіцієнт:


Т_n= T₁K_n,


де Т₁ – тарифна ставка першого розряду,

К_n – тарифний коефіцієнт n –го розряду.


Оплата праці інженерно-технічних робітників (ІТР) відбувається у відповідності до посадових окладів. Розподіл робітників за посадами відбувається через використання Єдиної номенклатури (переліку) посад та Кваліфікаційного довідника посад ІТР та службовців. В довіднику відображені кваліфікаційні характеристики по кожній посаді, які складаються з трьох розділів:

1. Посадові обов’язки;
   
2. Що повинен знати;
   
3. Кваліфікаційні вимоги.
   

За допомогою довідника можна визначити коло виконуваних обов’язків, правильно встановити розподіл праці між керівництвом та спеціалістами.


9.3.1. Форми оплати праці. Преміювання


У зв’язку з тим, що за законом кожне підприємство самостійно встановлює форми і розміри оплати праці, то на кожному підприємстві має бути розроблене положення про оплату праці та штатний розклад.

Відповідно до діючого законодавства використовуються дві, основні системи оплати праці: почасова і відрядна. Відрядна, в свою чергу, може бути:

• індивідуально відрядна;
  
• колективно (бригадно) відрядна;
  
• непряма відрядна;
  
• відрядна преміальна;
  
• акордна.
  

Всі ці системи відрізняються одна від іншої тим, які показники використовуються для виміру праці при визначенні ЗП. Почасова система оплати праці використовується тоді, коли ЗП нараховується в залежності від кількості відпрацьованого часу та встановленої тарифної ставки або посадового окладу працівника.

Відрядна система використовується тоді, коли ЗП залежить від кількості виготовленої продукції та витраченого часу на її виготовлення, а також відрядних розцінок, норм часу і виробітку.

В залежності від організації праці відрядна оплата праці може бути індивідуальною і колективною. Якщо можливо точно визначити обсяг виконаної роботи кожним працівником, то застосовується індивідуально-відрядна система оплати праці; якщо роботу виконали разом декілька робітників (бригада), то застосовується колективна оплата. При колективній відрядній оплаті ЗП кожного окремого працівника визначається за кількістю відпрацьованого часу, тарифною ставкою робітника та коефіцієнтом трудової участі.

Непряма відрядна оплата праці використовується для оплати праці допоміжних робочих, ЗП яких залежить від результатів праці основних робочих, яких вони обслуговують.

При відрядно-прогресивній оплаті праці ЗП за виготовлену продукцію в межах норм нараховується за відрядним розрахунком, як в і при звичайній відрядній, а за продукцію вище встановлених норм – за прогресивно-зростаючими розцінками.

Відрядно-преміальна оплата праці – це відрядна оплата в поєднанні з преміюванням робітників на основі розробленого на підприємстві положень про премії.

Акордна оплата праці полягає в тому, що для виконавця ЗП встановлюється за конкретну роботу або операцію. В таких випадках встановлюється термін здачі роботи, а фактично витрачений час не враховується.

Окрім основної роботи, кожна людина має право на додаткову. Сумісництво – це виконання працівником окрім основної, іншої регулярно оплачуваної роботи у вільний від основної роботи час.

Облік кадрів ведеться кадровими службами, облік робочого часу – табельщиками, бухгалтерами. Для цього використовуються табелі.

Оплата праці здійснюється, в першу чергу, після здійснення обов’язкових платежів. Держава здійснює регулювання оплати праці робітників на підприємствах шляхом нормативного визначення частки прибутку держаного підприємства, що направляється на споживання; шляхом встановлення мінімального розміру ЗП для підприємств всіх форм власності. Підприємства зобов’язані вести облік коштів, що йдуть на споживання. До них відносяться: виплати на оплату праці, грошові виплати і премії, доходи з акцій та вкладів, які зароблені робітником. В разі перевищення фонду споживання над розрахунковим – підприємства - монополісти вносять 30% податку від суми перевищення.

Нормативні Акти, що регулюють ЗП: Закон України “Про оплату праці”. Згідно з ним мінімальна ЗП встановлюється Верховною Радою один раз на рік, і повинна індексуватися протягом року, якщо існує інфляція.


9.3.2. Структура доходу співробітника підприємства


Основною частиною доходу найманого персоналу підприємства є зарплата, яка включає:

1. тарифну частину - оплата за тарифними ставками й окладами;
   
2. доплати й компенсації;
   
3. надбавки;
   
4. премії.
   

Тарифні ставки та оклади визначають величину оплати праці відповідно до його складності.

Призначення доплат - відшкодування додаткових витрат робочої сили через об'єктивні розходження в умовах і вазі праці. Компенсації враховують незалежні від підприємства фактори, у тому числі ріст цін.

Надбавки й премії вводяться для стимулювання сумлінного відношення до праці, новим якостям продукції й ефективного виробництва. Розходження між преміями й надбавками в тім, що надбавки виплачуються в однаковому розмірі щомісяця протягом установленого періоду, а премії можуть бути нерегулярними.

Типова структура доходу співробітника підприємства:

1. Оплата за тарифними ставками й окладами.

2. Доплати за умови праці:

2.1. Характеристики виробничого середовища.

2.2. Змінність (режим роботи).

2.3. Ступінь зайнятості протягом зміни.

3. Надбавки:

3.1. За продуктивність вище норми (відрядний приробіток, оплата за роботу із чисельністю менше нормативної).

3.2. За особистий внесок у підвищення ефективності, у тому числі за винахідливість і рацпропозиції.

3.3. За високу якість продукції, виконання термінових і відповідальних завдань.

4. Премії:

4.1. За якісне й своєчасне виконання договорів й етапів робіт.

4.2. За підсумками роботи за рік.

4.3. З фонду керівника підрозділу.

4.4. Авторська винагорода за винахід і рацпропозицію.

4.5. Винагорода за активну участь в освоєнні нових технічних й організаційних пропозицій.

5. Послуги фірми працівникам (соціальні виплати).

6. Дивіденди за акціями підприємства.

Стаття 1. (тарифні ставки й оклади).

Установлюються на основі тарифних договорів у відповідність зі складностями праці, його відповідальністю, рівнем цін на предмети споживання, ситуацією на ринку праці й інших факторів.

При виборі діапазону тарифної сітки необхідно враховувати розходження в складності робіт, економічного становища підприємства, а також соціально-психологічні фактори на підприємстві й за його межами.

Стаття 2. (доплати за умови праці).

2.1. Несприятливі умови праці, якщо їх практично неможливо поліпшити, повинні компенсувати працівникові, насамперед, за рахунок збільшення часу відпочинку, додаткового безкоштовного харчування на виробництві, профілактичних і лікувальних заходів. Якщо цього недостатньо, уводяться доплати до тарифних ставок на основі атестації робочих місць і трудових процесів за існуючими методиками.

2.2. Доплати за змінність установлюється за роботу у вечірні й нічні зміни.

2.3. Доплати за рівень зайнятості в плині зміни вводяться переважно для багатоверстатників, наладчиків ремонтного персоналу. Цей вид дозволяє враховувати розходження у витратах праці, обумовлені ступенем використання змінного фонду часу робітників.

Стаття 3. (надбавки).

Цей елемент доходу найбільшою мірою повинен залежати від рівня продуктивності працівника.

3.1. Надбавки за продуктивність вище норми до останнього часу найчастіше мали форму відрядного приробітку або оплату за роботу із чисельністю персоналу менше нормативної.

Можна виділити наступні причини перевиконання норм:

1. наявність у працівника здатності до даної роботи, що перевищують середній рівень;
   
2. застосування вдосконалень, які не оформлені як рацпропозиції;
   
3. порушення технології й ТБ;
   
4. надмірна інтенсивність праці;
   
5. помилковість норми.
   

Тільки перша причина може вважатися об'єктивною підставою для одержання відрядного приробітку й аналогічних йому виплат, а друга дивитися ст.3.2.

3.2. Надбавки за особистий внесок у підвищення ефективності встановлюється:

1. авторам рацпропозицій;
   
2. авторам пропозицій по вдосконалюванню організації праці, виробництва й управління;
   
3. робітником, фахівцям і керівникам, які безпосередньо брали участь у реалізації технічних й організаційних нововведень.
   

3.3. Надбавка за високу якість продукції, виконанні термінових і відповідальних завдань виплачуються з фонду керівника підрозділу, величина й період установлюється ним же.

Стаття 4. (премії).

З економічної сутності премій можуть бути двох основних видів:

1. за якісне й своєчасне виконання робіт;
   
2. за особистий творчий внесок працівника в загальний результат діяльності цеху й підприємства.
   

До першого виду щодо премії за ст.4.1., 4.2., 4.3.

До другого - 4.4. й 4.5.

Стаття 5. (соціальні виплати – послуги фірми персоналу).

У розвинених країнах послуги фірми включають повну або часткову оплату витрат по наступних статтях:

• транспорт;
  
• медична допомога й ліки;
  
• відпустка й вихідні дні;
  
• харчування під час роботи;
  
• підвищення кваліфікації;
  
• страхування життя працівників фірми й членів їхніх родин;
  
• членство в клубах (спортивних, професійних й ін.);
  
• заміські поїздки й пікніки;
  
• консультування за юридичними, фінансовими й іншими проблемами:
  
• ощадні фонди;
  
• інші витрати.
  

Соціальні виплати часто організовуються за принципом “меню”. До соціальних виплат відносяться також відрахування підприємства в пенсійні фонди.

Стаття 6. (дивіденди й опціони).

Дивіденди й доход від росту курсової вартості акцій становить значну частину загального доходу вищого керівництва корпорацій. У багатьох фірмах досить істотна оплата діяльності менеджерів через опціони.

В умовах перехідної економіки виникає два конфронтуючі початки: розподіл у відповідність із трудовим внеском і ринковою конкуренцією, який визначає доходи підприємства і їхніх працівників. Практично відбуваються розпад сформованої в колишні роки системи розподілу за працею й поступове витиснення її доходами від первісного нагромадження капіталу, заснованого на законах ринку, який існує.

Ринкові доходи, отримані в результаті реалізації підприємницького потенціалу громадян, істотно доповнюють мінімальні доходи від трудової діяльності, формовані на основі досить невисоких розмірів ставок й окладів. Нові види доходів одержують переважно власники підприємств і його працівників, які беруть участь у прибутках. Мова йде про одержання дивідендів за акціями. Крім того, частина громадян інвестує свої трудові доходи у виробництво, придбання акцій інших підприємств, що вільно функціонують на фінансовому ринку, а також державних цінних паперів за якими банки виплачують відсотки. Саме в такому вигляді відбувається інтеграція доходів від праці за наймом з доходами від власності й підприємницької діяльності.


9.4. Методичні основи спостереження за динамікою рівня життя населення


Методом державного статистичного спостереження за рівнем життя населення є вибіркове обстеження бюджетів домашніх господарств.

Мета такого вибіркового обстеження - одержання економіко-статистичної інформації про життєвий рівень різних груп і верств населення. Матеріали обстеження дозволяють:

• відстеження зміни структури доходів і споживчих витрат населення;
  
• виявлення розходження в рівнях матеріального добробуту залежно від складу родини, зайнятості її членів;
  
• визначити роль окремих джерел у формуванні доходів, залежність споживання від рівня доходів;
  
• простежити за змінами споживчого попиту;
  
• охарактеризувати диференціацію населення за рівнем доходів.
  

Метод проведення обстеження – безпосереднє опитування членів домашніх господарств і ведення допоміжних записів про одержувані ними доходів і зроблених витратах.

Програма обстеження бюджетів домашніх господарств являє собою систему балансового обліку надходжень і витрачуваних коштів (грошових і натуральних) у домашнім господарстві за календарний місяць.

У процесі вибіркового обстеження бюджетів домашніх господарств прийнято оперувати наступними поняттями.

Грошовий дохід – надходження в грошовій формі, які, як правило, є поновлюваними за своєю природою й нараховані в домашнім господарстві або окремим його членам регулярно щомісяця. Він складається з: зарплати й інших надходжень від роботодавців; частини доходу від самостійних занять; прибутку; доходи особистих інвестицій (рента, відсотки, дивіденди); гонорарів і комісійних зборів. Також ураховуються аліменти, пенсії, стипендії й інша допомога у вигляді регулярно одержуваних грошей. Вилучення із заощаджень, узяті позички або отримані повернуті позички, навіть якщо вони використаються для цілей споживання, не включаються в доходи домашніх господарств.

Зарплата й доходи типу зарплати працюючих за наймом – загальна сума оплати праці всіх членів домашніх господарств, що одержують зарплату в грошовій формі, перед відрахуванням податків. Вона включає доходи від основної й вторинної діяльності й, як правило, охоплює основну зарплату, оплату у неробочий час, премії, допомоги, надбавки. Від чисельності роботодавців системі соцстраху, пенсійної й системі страхування на користь своїх працівників у доходи домашнього господарства не включаються.

Доходи від самостійних занять – доходи домашніх господарств у грошовій формі, отримані від самостійного заняття (індивідуальної трудової діяльності), а також від регулярного або випадкового бізнесу й незалежної професійної діяльності.

Витрати домашніх господарств включають витрати на споживання й витрати, не пов'язані зі споживанням.

До них, пов'язаних зі споживанням, відносяться всі грошові витрати, пов'язані із придбанням господарствами або окремими його членами товарів, призначених для споживання, і оплати послуг.

Витрати, не пов'язані зі споживанням, включає податок на доход, відрахування на пенсії й соціальне страхування й аналогічні страхові внески, грошові перекази, подарунки й аналогічні трансферти. У цю групу витрат не входять додавання до заощаджень, суми, або надані в позики, повернення позичок і витрати на інші фінансові операції.

Споживчі витрати містять у собі всі поточні витрати на товари й послуги для використання даним домашнім господарством або окремими його членами.

Рекомендації визначають прожитковий мінімум як “показник обсягу й структури споживання найважливіших матеріальних благ і послуг на мінімально припустимому рівні, що забезпечує умови підтримки активного фізичного стану дорослих, соціального й фізичного розвитку дітей і підлітків”.

Бюджет прожиткового мінімуму являє собою вартісну оцінку натурального набору товарів (послуг) прожиткового мінімуму, а також включає витрати на податки й інші обов'язкові платежі.

Бюджети прожиткового мінімуму можуть служити певним орієнтиром при формуванні соціальної політики й системи заходів за соціальними гарантіями лише в умовах кризового стану економіки, інфляції й падіння життєвого рівня населення, тому що, як показують медико-біологічні дослідження, протягом тривалого часу людина не може нормально існувати, задовольняти свої потреби на рівнях, які передбачені цими бюджетами, без шкоди для здоров'я й працездатності.

Більш повний набір (у вартісній і натуральній формі) матеріальних і духовних благ відображає інший показник – мінімальний споживчий бюджет – баланс прибутків і видатків, дозволяє найбільше обґрунтовано визначити вартість життя груп населення з мінімальними доходами. Саме цей показник повинний бути соціальним нормативом, стандартом, який включатиме обґрунтовані норми й нормативи за продуктами харчування, найважливішими непродовольчими товарами і послугами. Отже, мінімальний споживчий бюджет являє собою грошову оцінку мінімальних благ і послуг, забезпечує нормальне відтворення робочої сили.

Використання при встановленні мінімальних соціальних гарантій такого нормативу, яким є прожитковий мінімум, варто розглядати як тимчасову міру. Прожитковий мінімум і бюджет прожиткового мінімуму як інструмент соціальної політики покликані служити:

• базою адресної соціальної політики;
  
• цільовими орієнтирами при регулюванні доходів і споживання малозабезпечених груп населення;
  
• базою для оцінки необхідних матеріальних і фінансових ресурсів;
  
• обґрунтуванням розмірів мінімальної оплати праці й трудової пенсії по старості;
  
• у якості одного із критеріїв малозабезпеченості.
  

У підходах до формування прожиткового мінімуму в міжнародній і вітчизняній практиці використовуються різні методи:

• статистичний (прожитковий мінімум установлюється, виходячи з рівня доходів 10-20% найбільш незаможних категорій населення);
  
• нормативний (на основі розрахунку науково обґрунтованих нормативів споживання);
  
• комбінований, або нормативно-статистичний (харчування визначається за нормативами, а інші витрати - за їхніми частками в загальних споживчих витратах);
  
• суб'єктивний (на основі соціологічних опитувань населення);
  
• ресурсний (орієнтується на реальні економічні можливості).
  

Найпоширенішим методом, використовуваним у цей час в Україні, є нормативно-статистичний метод визначення прожиткового мінімуму. Саме цей метод покладений в основу “Методичних рекомендацій з розрахунків прожиткового мінімуму по регіонах України”, згідно з яким оцінюється вартість нормативного набору 35 продуктів харчування, чотирьох груп продовольчих товарів і ряд груп видів послуг, забезпечує задоволення потреб в основних товарах і послугах при мінімальній вартості споживчого кошика за всіма соціально-демографічними групами населення.

Продовольчий набір для розрахунку прожиткового мінімуму розроблений Інститутом харчування України. В основу розрахунків набору продуктів покладені:

• норми фізіологічних потреб у харчових речовинах й енергії для різних груп населення й рекомендації ВІЗ і потреби людини в енергії й білку;
  
• відомості про хімічний склад й енергетичну цінність, величинах їстівної частини харчових продуктів і втратах харчових речовин у процесі кулінарної обробки й готування продуктів;
  
• дані про засвоюваність білка й змістом у ньому незамінних амінокислот.
  

Формування продовольчого кошика прожиткового мінімуму для різних груп населення здійснюється з обліком наступних методичних вимог:

• повне задоволення потреби в основних харчових речовинах й енергії за всіма соціально-демографічними групами населення;
  
• досягнення можливості різноманітити раціон при мінімальній вартості кошика;
  
• наближення складу кошика до традиційного споживаному населенням України набору продуктів харчування.
  

Варто мати на увазі, що величина прожиткового мінімуму в системі аналізу рівня життя трудящих і членів їхніх родин виступає як риса бідності населення.

Крім прожиткового мінімуму в числі мінімальних стандартів рівня життя населення, які забезпечують мінімальний необхідний ступінь задоволення основних потреб людини, економічна наука називає встановлені в законодавчому порядку нормативи забезпеченості житлом, охорони здоров'я, освіти, культури, умов й охорони праці, зайнятості, нормативи стану навколишнього середовища.

Як мінімально припустимий норматив забезпечення житлом на період економічного спаду в Україні прийнята так називана житло-санітарна норма – 9 м² на людину, яка, як показують дослідження, забезпечує нормальне здійснення фізіологічних функцій людини. Вихідним при цьому є “повітряний куб, розраховуючи на людину” (нижня межа – 25-30 м³ повітря на людину, при мінімальній висоті приміщення 2.8 м розраховуючи на одну людину виходить площа – 8,93 м² (9 м²)).

У галузі охорони здоров'я для оцінки мінімально припустимого рівня задоволення потреб у медичній допомозі й медичному обслуговуванні населення використовуються показники забезпеченості лікарями, лікарняними ліжками, поліклініками, амбулаторними установами.

У галузі освіти Конституція України гарантує загальнодоступність і безкоштовність дошкільної, основної загальної й середньої освіти в державних загальноосвітніх установах. При цьому встановлена обов'язковість основної загальної освіти. Як стандарти забезпечення освітніми установами використовуються: число місць у дошкільних установах, норми наповнюваності класів й ін.

Аналогічні підходи до встановлення соціальних нормативів в сфері культури. Тут роль стандартів покликані грати норми розвитку мережі масових бібліотек, кінотеатрів, будинків культури в містах і сільській місцевості й т.п.

У сфері умов охорони праці й стану навколишнього середовища державними стандартами служать установлені законодавством показники ПДК, які утримують хімічні й інші явища, що негативно впливають на роботу і працездатність громадян, речовин у воді, повітрі й на робочих місцях виробничих підприємств. Використовуються норми переміщення вантажів.

У сучасних умовах важливого значення набуває встановлення гарантій (нормативів) зайнятості населення, оскільки положення працівників на ринку праці далеко не завжди стійке.

Істотну роль у формуванні доходів і певного рівня життя грає система забезпечення державою непрацездатних громадян – соціальне забезпечення. Основними його напрямками є: установлення пенсій, допоміг, соціальне обслуговування старих, інвалідів, дітей і прирівняних до них державним законодавством у якості обов'язкового для всіх учасників відносин і всіх рівнів їхньої реалізації.

Пенсії, допомоги, стипендії й інші виплати із соціальних фондів і безкоштовні послуги, які становлять частину сукупних доходів громадян, прийнято поєднувати єдиним терміном – трансферти. До них відносяться натуральні (товари й послуги), чи грошові внески або виплати.

Соціальне забезпечення непрацездатних членів суспільства додатковими заходами за соціальним обслуговуванням й соціальній допомозі.

В усьому цивілізованому світі основою розподілу суспільного багатства вважається принцип розподілу за працею. Вибір тієї або іншої бази розподілу визначається змістом й умовами конкретного трудового процесу.

У ринковій економіці принцип розподілу за працею реалізується, виходячи із граничної продуктивності конкретного працівника на конкретному робочому місці, тобто доход працівника за інших рівних умов збільшується у відповідність із ростом доходу підприємства від даного виду праці.

Гранична продуктивність працівника залежить від попиту та пропозиції на відповідному ринку праці.

Таким чином, у нормально функціонуючій ринковій економіці принцип розподілу за працею модифікується в принцип розподілу за граничною продуктивністю праці.

В умовах ринкової економіки поряд з доходами від праці існуючу роль грають доходи від власності.

У розвиненій і колишній соціальній країнах існуючу роль стали грати пенсії, допомоги з безробіття й хвороби, стипендії й інші виплати з державних фондів.

У теоретичному аспекті можливе обговорення принципу розподілу за здібностями.

Для нашої країни істотне значення має розподіл за посадою.


Література: 1, 2, 5, 8, 9, 13, 15, 17, 19.