Конспект лекцій з дисципліни " економіка праці І соціально трудові відносини"
| Вид материала | Конспект |
- За переліком дисциплін програми підгото вки бакалаврів з економіки підприємства дисципліна, 127.29kb.
- Рограми навчальної дисципліни "Економіка праці й соціально-трудові відносини" підготовки, 2155.44kb.
- Економіка праці й, 310.16kb.
- Економіка праці та соціально-трудові відносини”, 56.96kb.
- Назва модуля: Економіка праці та соціально-трудові відносини, 59.71kb.
- Програма фахового випробування зі спеціальності 03050501, 03050501, 162.46kb.
- Міністерство освіти І науки украіни, 977.4kb.
- Конспект лекцій з дисципліни «Національна економіка», 1935.2kb.
- Конспект лекцій по дисципліні "політична економія", 3336.16kb.
- Тексти лекцій містять вимоги й рекомендації до виконання, оформлення, структури текстів, 5870.96kb.
ТРУДОВІ РЕСУРСИ Й ТРУДОВИЙ ПОТЕНЦІАЛ Підприємства
2.1. Населення як суб'єкт економічних й інших суспільних процесів і явищ
2.2. Поняття соціально-економічних категорій «трудові ресурси» і «трудовий потенціал»
2.3. Відтворення населення, показники його природного й механічного руху
2.4. Структура й розміщення населення України
2.1. Населення як суб'єкт економічних й інших суспільних процесів і явищ
Населення - це сукупність людей, що проживають на визначеній території (в країні, області, місті, районі, селі тощо).
Відповідно до рекомендацій МОП і міжнародних конференцій статистиків праці все населення поділяється на економічно активне й економічно неактивне.
Економічно активне населення - це частина населення, що протягом певного періоду пропонує свою працю для виробництва товарів і надання різноманітних послуг. Економічно активне населення складається з кількості зайнятих і кількості безробітних, які на даний момент не мають роботи, але бажають її одержати.
До економічно активного населення належать особи у віці 15-70 років, в Україні 16-55, 16-60, які виконують роботу за винагороду за наймом, на умовах повного або неповного робочого дня, працюючи індивідуально або на власному підсобному господарстві. Зайнятими за цією методикою вважаються особи, які працювали протягом тижня не менш 40 годин (на власному підсобному господарстві не менш 30 годин) незалежно від того, була це постійна або тимчасова робота.
Безробітні за методикою МОП - це особи у віці 15-70 років (як зареєстровані, так і незареєстровані в державній службі зайнятості), які не мають роботи, шукають роботу або намагаються організувати власну справу, готові приступити до роботи протягом двох тижнів.
Економічно неактивне населення – це та частина населення, яка не входить до складу ресурсів праці. За методикою МОП - це особи у віці 15-70 років, які не можуть бути класифіковані як зайняті або безробітні. До них відносяться:
- учні, студенти, слухачі, курсанти денної форми навчання;
- особи, які одержують пенсію за віком або на пільгових умовах;
- особи, які зайняті домашнім господарством, доглядом за дітьми, хворими родичами;
- особи, які втратили надію знайти роботу й припинили її пошуки.
2.2. Поняття соціально - економічних категорій «трудові ресурси» і «трудовий потенціал»
Трудові ресурси є найважливішим чинником продуктивних сил суспільства, а також носієм відносин, які формуються в процесі відтворення робочої сили.
Трудові ресурси – це частина працездатного населення, зайнята в різних сферах суспільно - корисної праці і в навчанні з відривом від виробництва. Це чоловіки у віці 16-59 років і жінки - 16-54 років, за винятком інвалідів праці й війни I й II груп та осіб, які одержують пенсію на пільгових умовах (чоловіка 50-59 років, жінки 50-54 років).
До трудових ресурсів також відносять населення старшого і молодшого працездатного віку, якщо воно зайняте в суспільному виробництві.
Щоб зрозуміти сутність поняття «трудові ресурси», треба знати, що все населення залежно від віку поділяється на:
- осіб молодших працездатного віку (від народження до 16 років включно);
- осіб працездатного (робочого) віку (в Україні: жінки – від 16 – 54 років, чоловіки – від 16 – 59 років включно);
- осіб старших працездатного віку, по досягненні якого установлюється пенсія за віком (в Україні: жінки – з 55, чоловіки – з 60 років).
Більше широким поняттям у порівнянні з “робочою силою” і “трудовими ресурсами“ є поняття “трудового потенціалу”. Визначення останнього поки що носить дискусійний характер, але в найбільш загальному понятті під трудовим потенціалом розуміють можливу кількість й якість праці. Він містить у собі сукупність якостей, які визначають працездатність людини, тобто фізичний, психологічний, моральний потенціал. Обсяг загальних і спеціальних знань і навичок.
Узагальненими показниками трудового потенціалу виступають:
- здоров'я населення;
- моральність населення;
- творчий потенціал населення;
- організованість - стабільність законодавства, політичної ситуації.
Трудовий потенціал окремого робітника – це його можлива трудова дієздатність, його ресурсні можливості у сфері праці.
Параметрами трудового потенціалу колективу підприємства є наступні:
1) параметри виробничих чинників трудового потенціалу:
- чисельність персоналу;
- кількість робочого часу, який треба відпрацювати за нормального рівня інтенсивності праці;
- професійно – кваліфікаційна структура;
- підвищення та оновлення професійного рівня;
- творча активність.
2) параметри, що характеризують соціально – демографічні чинники трудового потенціалу:
- статево – вікова структура;
- рівень освіти;
- сімейна структура;
- стан здоров’я тощо.
Якісна характеристика передбачає оцінювання:
- фізичного і психологічного потенціалу працівників (здатність і схильність працівника до праці, стан здоров’я, фізичного розвитку тощо);
- обсяг загальних і спеціальних знань, трудових навичок і вмінь, які обумовлюють здатність до праці певної якості (освітній, кваліфікаційний рівні тощо);
- якість членів колективу як суб’єктів господарської діяльності (відповідальність, співпричетність до економічної діяльності підприємства тощо).
Оцінити деякі якісні характеристики можна з використанням кількісних показників. Наприклад, для оцінювання стану здоров’я застосовують показники частоти і важкості захворювань на 100 працівників, для оцінювання рівня кваліфікації – показник середнього розряду робітників, рівня професійної підготовки – показник частки осіб, які закінчили ПТУ, кількість місяців професійної підготовки тощо.
2.3. Відтворення населення, показники його природного й механічного руху
Використання трудових ресурсів у процесі праці передбачає їх відтворення, яке перебуває у суспільному зв’язку із відтворенням суспільного продукту.
Відтворення населення - це історично і соціально – економічно обумовлений процес постійного та безперервного поновлення населення через зміну поколінь в результаті народження й смерті.
Процес відтворення трудових ресурсів поділяється на окремі фази, а саме:
Фаза формування характеризується:
- природним відтворенням, тобто народженням людей і досягненням ними працездатного віку;
- відновленням здатності до праці в існуючих працівників;
- одержанням людьми освіти, спеціальності й певної трудової кваліфікації.
Фаза розподілу і перерозподілу трудових ресурсів характеризується розподілом їх за видами робіт, родом діяльності, а також за організаціями, районами, регіонами країни тощо.
Фаза використання, суттю якої є використання економічно – активного населення на підприємствах, в організації і в економіці загалом. На цій фазі основна проблема полягає в забезпеченні зайнятості населення і в ефективному використанні працівника.
У процесах відтворення населення розрізняють види руху, типи й режими.
Розрізняють екстенсивний та інтенсивний типи відтворення робочої сили.
Екстенсивне відтворення означає збільшення чисельності трудових ресурсів в окремих регіонах та в країні загалом без зміни їхніх якісних характеристик.
Інтенсивне відтворення трудових ресурсів пов’язане зі зміною їхньої якості. Це – зростання освітнього рівня працівників, їхньої кваліфікації, фізичних і розумових здібностей тощо.
Сучасний тип відтворення характеризується зменшенням рівня народжуваності, зменшенням рівня смертності й збільшенням середньої тривалості життя.
Щодо режимів відтворення то виділяють такі його типи:
- розширене відтворення - перевищення народжуваності над смертністю;
- просте відтворення - постійна кількість населення;
- звужене відтворення - населення зменшується.
Широкого значення набувають показники природного руху населення.
Рух населення характеризується особливостями зміни чисельності й складу населення країни.
Розрізняють такі види руху населення:
- природний – результат народження й смерті людей;
- механічний – просторове переміщення населення;
- соціальний – зміни освітньої, професійної й ін. структур;
- економічний – зміни трудової активності населення.
У природному русі населення розрізняють традиційний і сучасний типи відтворення. Під традиційним типом відтворення мають на увазі такий його рух при якому спостерігається високий рівень народжуваності й високий рівень смертності.
Показники природного руху населення ділять на абсолютні й відносні. До абсолютних показників належать:
- кількість народжених;
- кількість померлих;
- середня тривалість життя;
- кількість зареєстрованих шлюбів;
- кількість розлучень у даній країні за певний період.
Виділяють 3 групи за рівнем і тенденціями народжуваності:
I гр. - низька народжуваність (коефіцієнт народжуваності рівняється 14,5-17,5 народжуваних на 1000 населення);
II гр. - середня народжуваність (20,9-26,5);
III гр. - високий рівень народжуваності (>26,5).
1) Коефіцієнт народжуваності, який визначається як відношення кількості народжених (Н) на даній території за певний проміжок часу до загальної чисельності населення (Ч) розраховуючи на 1000 осіб населення:
.2) коефіцієнт смертності, який визначається відношенням кількості померлих (П) до (Ч) на 1000 чол.:
.3) коефіцієнт шлюбів - відношення кількості зареєстрованих шлюбів (Ш) до (Ч) на 1000 чол.:
.4) коефіцієнт розлучень:
Виділяють показники механічного руху населення.
Механічний рух населення характеризується просторовим переміщенням населення. Виділяють також види міграції:
- постійна - населення переміщається на постійне місце проживання;
- тимчасова - переїзд в іншу місцевість на роботу строком до двох місяців;
- сезонна - переїзд в іншу місцевість на роботу строком до 6 місяців;
- маятникова - спостерігається в такому випадку, коли працівник перебуває в одній місцевості, наприклад у селі, а працює в місті.
Крім того розрізняють внутрішню й зовнішню міграцію.
Показники механічного руху населення діляться на абсолютні й відносні. До абсолютного відносяться такі:
- число прибулих на дану територію за рік;
- число вибулих;
- сальдо міграції;
- міграційний оборот, або валова міграція визначається як сума прибулих і вибулих.
До відносних показників відносять коефіцієнти:
- прибуття - визначається як відношення кількості прибулих на дану територію за рік (Пр) до середньорічної чисельності населення даної території (Чсер), розраховуючи на 1000 душ населення:
,вибуття:
,механічного приросту:
,механічного обороту:
Найбільш важливими якісними характеристиками населення є його статева й вікова структури. Із загальної чисельності населення на 1.01.2005 р. - 48,9 млн. чол. - 46,5% становлять чоловіки, 53,5% - жінки. У середньому в Україні на 1000 жінок доводиться 870 чоловіків.
Вік важлива соціально-економічна категорія, яка дає якісну характеристику населення. У віковому розподілі також помітні негативні тенденції. Вони проявляються насамперед у зменшенні молодших вікових груп і збільшенні людей похилого віку, що негативно позначається на демографічній ситуації.
За місцем проживання, населення ділиться на міське й сільське. Починаючи з 1991 р. значна вага міського населення коливається в межах 67-68% і відповідно майже третина населення проживає в сільській місцевості.
Національний склад України: українці - 73,6%, росіяни - 21,1%, євреї - 1,3% (крім того білоруси, молдавани, поляки, болгари, угорці, греки й ін. становлять менш 1% кожна).
Територія України – 8603,7 тис. км2. Середня кількість населення – 83,9 чол. на 1 км2. Найбільш густонаселена Донецька обл. – 198 чол. на 1 км2, найменш – Херсонська обл. – 41,9 чол. на 1 км2.
Серед міст із найбільшою чисельністю - Київ, Харків, Дніпропетровськ, Донецьк, Одеса, де кількість населення відповідно 2621, 1521, 1122, 1065 й 1027 тис. чол.
2.4. Структура й розміщення населення України
Ресурси робочого часу характеризуються чисельністю працездатного населення, кількістю й частиною зайнятих, рівнем безробіття, кількістю відпрацьованих людино-днів за рік.
Трудові ресурси як економічна категорія - відображає частину населення країни або її адміністративно-територіальної одиниці, яка має здатність до суспільно-корисної праці в народному господарстві; це потенціал живої сили, який має у своєму розпорядженні суспільство на певний момент часу.
Показники структури населення й трудового потенціалу безпосередньо мають зв'язок з формуванням трудових ресурсів й їхньою зайнятістю за галузями економіки й сферами діяльності. На підставі даних аналізу в базовому році експертним шляхом визначається оцінка співвідношення природного й механічного приросту населення.
Серед показників, які визначають рівень розвитку держави, важливе місце займають ті, які обґрунтовують чисельність трудових ресурсів і зайнятість населення.
Основна мета визначення цих показників складається у вирішенні таких проблем:
- забезпечення працездатного населення роботою;
- регулювання процесів руху робочої сили;
- розширення робочих місць у всіх галузях економіки відповідно до чисельності незайнятого населення;
- стримування масштабного безробіття.
На основі розрахунків трудових ресурсів, чисельності зайнятих в економіці країни, чисельності зайнятих у галузях матеріального виробництва, чисельності зайнятих у галузях, чисельності зайнятих у галузях невиробничої сфери, чисельності безробітних формується система балансів трудових ресурсів:
- Зведений баланс робочих місць і трудових ресурсів (звітний і плановий);
- Баланс розрахунку додаткової потреби в робітниках та службовцях і джерел їх забезпечення;
- Балансовий розрахунок потреби в підготовці кваліфікованих робітників;
- Балансовий розрахунок залучення молоді до навчання й розподіл її після закінчення навчання;
- Балансові розрахунки потреби у фахівцях;
- Міжгалузевий баланс витрат праці;
- Баланс робочого часу.
Система балансів розробляється як по Україні в цілому, так і по окремих регіонах. В основу системи балансів покладений баланс трудових ресурсів, який являє собою систему взаємозалежних показників, які характеризують формування й розподіл трудових ресурсів.
Література: 1, 10, 13, 14, 16, 17.
ТЕМА 3
СОЦІАЛЬНО - ТРУДОВІ ВІДНОСИНИ ЯК СИСТЕМА
3.1. Характеристика соціально-трудових відносин
3.2. Форми соціально-трудових відносин
3.3. Типи соціально-трудових відносин
3.4. Основні принципи формування соціально-трудових відносин
3.5. Напрямки формування нової системи соціально-трудових відносин
3.1. Характеристика соціально-трудових відносин
У процесі праці люди вступають в окремі соціальні відносини, взаємодіючи один з одним. Соціальна взаємодія в сфері праці - це форма соціальних зв'язків, реалізована в обміні діяльністю й взаємною дією. Постійна взаємодія окремих індивідів або спільностей у процесі трудової діяльності в певних соціальних умовах утворить специфічні соціальні відносини.
Соціальні відносини – це відносини між соціальними групами (спільностями) і окремими індивідами з приводу їх спільного становища, способу й укладу життя, тобто з приводу умов формування й розвитку особистості, соціальних спільнот.
Термін "соціально - трудові відносини" увійшов у науковий стиль і став використовуватися недавно.
Його включення в систему категорій і понять економіки праці пов'язано, по-перше, з розвитком наукових і прикладних понять про роль людей у розвитку економіки.
По-друге, активне включення в оборот категорії "соціально - трудові відносини" обумовлено й тим, що рішення найважливіших завдань соціально-економічної реформи в Україні: стабілізація соціально-економічного й політичного положення в країні, становлення й розвитку виробництва нового технологічного рівня, значного зниження інфляції й підвищення життєвого рівня населення – можливо, насамперед на основі співробітництва всіх сил суспільства в проведенні погодженої політики в сфері соціально-трудових відносин і формування ефективної системи захисту інтересів всіх учасників соціально-трудових відносин.
По-третє, становлення соціально - орієнтованої ринкової економіки в нашій країні, забезпечення її нормального функціонування можливо за умови її повної інтеграції у світове господарство, яка передбачає оформленість соціально-трудових відносин у країні, вироблення механізму їх ефективного регулювання національної системи соціально-трудових відносин, визнану світовим суспільством.
Тут особливо важливо відзначити, що наукові теорії, спрямовані на формування істинно гуманних соціально-трудових відносин і конструктивна практична діяльність західних фірм у цій сфері є одним із найбільших досягнень світової цивілізації.
Таким чином, соціально-трудові відносини дозволяють визначити соціальну значимість, роль, місце, суспільне становище індивіда й групи.
Вони є ланкою між робітником і майстром, керівником і групою підлеглих, певними групами робітників й окремих їхніх членів.
Жодна група працівників, жоден член трудової організації не можуть існувати поза такими умовами, поза взаємними обов'язками відносно один одного, поза взаємодіями.
Види соціально-трудових відносин у сфері праці:
- За змістом діяльності – виробничо – функціональні; професійно – кваліфікаційні; соціально – психологічні; суспільно – організаційні.
- За суб'єктами – міжорганізаційні, внутрішньоорганізаційні, внутрішньовиробничі.
- За обсягом власних повноважень – відносини по горизонталі, відносини по вертикалі.
- За способом спілкування – безособистісні, міжособистісні.
- За ступенем регламентованості – формальні, неформальні.
- За характером розподілу доходів – відповідно до трудового внеску, не відповідно до трудового внеску.
Соціально-трудові відносини – це об'єктивно існуюча взаємозалежність і взаємодія суб'єктів цих відносин у процесі праці, направлені на регулювання якості трудового життя.
3.2. Форми соціально-трудових відносин
Соціально-трудові відносини як система мають дві форми існування: перша - фактичні соціально-трудові відносини, які функціонують на об'єктивному й суб'єктивному рівнях, друга - соціально-трудові відносини, які відображають проекцію фактичних соціально - трудових відносин на інституційному, законодавчому, нормотворчому рівнях.
Структура соціально-трудових відносин досить складна й включає різноманітні параметри, які характеризують систему побудови дії й регулювання соціально-трудових відносин (рис. 3.1.).
Рис. 3.1. Структура системи соціально-трудових відносин
Класифікація соціально-трудових відносин за суб'єктами передбачає їхній розподіл на індивідуальні - взаємодію одного працівника з роботодавцем і колективні. Виходячи з даних передумов, суб'єктами соціально-трудових відносин є: найманий робітник, роботодавець, держава. (рис. 3.2.)
Наймані робітники
Рис. 3.2. Суб'єкти соціально-трудових відносин
Суб'єктами соціально-трудових відносин є індивідууми або соціальні групи.
Для сучасної економіки найбільш важливими суб'єктами розглянутих відносин є: роботодавець, союз роботодавців, держава. Таким чином, суб'єктами соціально-трудових відносин можуть бути працівник, група працівників, об'єднаних якою-небудь системостворюючою ознакою.
Розглянемо основні характеристики суб'єктів соціально-трудових відносин в умовах ринкової економіки.
Найманий робітник – це громадянин, який уклав трудовий договір з роботодавцем, керівником підприємства або окремою особою. В якості найманого працівника як суб'єкта соціально-трудових відносин можуть виступати як окремий працівник, так і група працівників.
Досить визначним для України фактором моделі трудової поведінки найманих робітників є їх територіальне розміщення.
Розвинені трудові відносини передбачають існування інститутів від імені найманих робітників, які захищають їхні інтереси. Традиційно такими є професійні спілки – масові організації, які поєднують найманих робітників, пов'язаних спільністю соціально-економічних інтересів. Профспілка створюється для захисту економічних інтересів найманих робітників або вільних професій у певній сфері діяльності. Завдання профспілок - забезпечення зайнятості - умови й оплати праці. Можливі й інші організаційні форми об'єднання найманих робітників.
Роботодавець відповідно до міжнародної класифікації статусу в зайнятості – це людина, яка працює самостійно і постійно наймає для здійснення трудового процесу одного або кількох працівників.
Роль держави в соціально-трудових відносинах найчастіше наступна: захисника прав, регулювання, роботодавця.
Предметом соціально-трудових відносин на рівні працівників виступають певні сторони трудового життя людини, зміст яких залежить від його життєвих етапів і специфіки цілей і завдань, розв'язуваних на кожному із цих етапів.
3.3. Типи соціально-трудових відносин
Соціально-трудові відносини залежно від способів їхнього регулювання, методів вирішення проблем класифікують етапами. Тип соціально-трудових відносин їхнім характером, а саме тим, яким конкретно чином приймаються рішення в соціально-трудовій сфері. Важливу роль у формуванні типів соціально трудових відносин грають принципи рівності або нерівності прав і можливостей суб'єктів соціально-трудових відносин.
Пріоритетність конкретних принципів існування соціально-трудових відносин, їхня комбінація в процесі дозволу проблем у соціально-трудовій сфері характеризують тип соціально-трудових відносин. У цьому випадку основою соціально-трудових відносин можуть служити принципи солідарності, відносини, побудовані за принципом “панування-підпорядкування”, рівноправне партнерство, конфлікт, конфліктне співробітництво, дискримінація. Відповідно до цих принципів (характеристики) виділяють два полярних типи трудових відносин: патерналізм і соціальне партнерство.
3.4. Основні принципи формування соціально-трудових відносин
Основний принцип системи соціально-трудових відносин – законодавче забезпечення прав у соціально-трудовій сфері, визначення об'єктів, суб'єктів, порядку їх взаємодій, охоплення сфер взаємодій суб'єктів, а також контроль за дотриманням цих прав.
Принцип солідарності – ідеал, вироблений людством у процесі його соціально-економічного розвитку, - передбачає спільну відповідальність людей, засновану на особистій відповідальності й згоді, єдності й спільності інтересів, дозволяє компенсувати монопольну регламентуючу роль держави в розвитку соціально-трудових відносин, стимулюючи прояву особистої ініціативи й відповідальності в кожного учасника соціально-трудових відносин.
Принцип субсидіарності ґрунтується на особистій відповідальності.
Принцип партнерства передбачає здійснення захисту своїх інтересів суб'єктами соціально-трудових відносин і їх самореалізацію в політиці узгодження взаємних пріоритетів.
Рольова функція держави в соціально-трудових відносинах або практично повна їх регламентація формує тип соціально-трудових відносин, названою державним матеріалом. Патерналізм може сформуватися і на рівні підприємства (організації) внаслідок використання жорсткої регламентації соціально-трудових відносин.
Принцип загальності повинний бути визначальним в механізмі соціального захисту. Звуження кола захисту на користь найбільш малозабезпечених груп, безсумнівно, буде викликати в них утриманські настрої.
Принцип адресності має актуальне значення на етапі реалізації соціального захисту. Законодавча практика найчастіше має декларативну форму. Слідом за прийняттям законодавчих норм необхідні механізми й адресні програми їх реалізації.
Принцип інтегрованості містить у собі обов'язковість взаємозв'язку й взаємодії всіх форм, елементів і методів соціального захисту, організацію їх у єдину систему на всіх рівнях і структурних ланках суспільного життєзабезпечення.
Мета соціального захисту в системі соціально трудових відносин - забезпечити стабільність функціонування всієї соціально-трудової сфери й гідного рівня життя всім його учасникам.
Конфлікт – це зіткнення суб'єктів взаємодії, викликаний протилежною спрямованістю цілей й інтересів, позицій і поглядів. Конфлікт (конфліктна ситуація) як тип соціально-трудових відносин - граничний випадок загострення протиріч у трудових відносинах.
Трудовий конфлікт – різновид соціального конфлікту.
Дискримінація – це довільне, необґрунтоване обмеження, обмеження прав і можливостей кого-небудь.
3.5. Напрямки формування нової системи соціально - трудових відносин
Нова система соціально-трудових відносин може формуватися еволюційно, неусвідомлено, без елементів цілеспрямованого регулюючого впливу. Очевидно, що в цьому випадку формування соціально-трудових відносин нової якості буде важко прогнозованими, чреватим несподіваними соціально-економічними явищами, можливо, різними конфліктами, аж до соціального вибуху. Важко передбачувані в цьому випадку й тимчасові рамки процесу. У зв'язку із цим очевидно те, що в процесі формування соціально-трудових відносин повинні бути привнесені елементи усвідомленого суспільного регулювання, що дозволить зменшити витрати, неминучі при такому роді великих суспільних перетворень.
Література: 9, 10, 11, 12, 13, 17.