Конспект лекцій з дисципліни " економіка праці І соціально трудові відносини"

Вид материала

Конспект

Содержание Соціально-трудові відносини зайнятості 3. Добровільна неповна зайнятість Перший принцип Другий принцип Кз = (чисельність зайнятого населення / загальна чисельність населення) * 100 Державна служба зайнятості Природний рівень безробіття Матеріальна допомога по безробіттю

Подобный материал:

• За переліком дисциплін програми підгото вки бакалаврів з економіки підприємства дисципліна, 127.29kb.
• Рограми навчальної дисципліни "Економіка праці й соціально-трудові відносини" підготовки, 2155.44kb.
• Економіка праці й, 310.16kb.
• Економіка праці та соціально-трудові відносини”, 56.96kb.
• Назва модуля: Економіка праці та соціально-трудові відносини, 59.71kb.
• Програма фахового випробування зі спеціальності 03050501, 03050501, 162.46kb.
• Міністерство освіти І науки украіни, 977.4kb.
• Конспект лекцій з дисципліни «Національна економіка», 1935.2kb.
• Конспект лекцій по дисципліні "політична економія", 3336.16kb.
• Тексти лекцій містять вимоги й рекомендації до виконання, оформлення, структури текстів, 5870.96kb.

ТЕМА 6


СОЦІАЛЬНО-ТРУДОВІ ВІДНОСИНИ ЗАЙНЯТОСТІ


6.1. Соціально – економічна суть, види і принципи зайнятості

6.2. Кількісна оцінка ефективності зайнятості населення

6.3. Державна політика зайнятості в Україні

6.3.1. Програми сприяння зайнятості

6.4. Безробіття: суть, види та показники

6.5. Міжнародний досвід регулювання зайнятості


6.1. Соціально – економічна суть, види і принципи зайнятості


Використання трудових ресурсів характеризується показником зайнятості.

Зайнятість - одна зі складних і важливих економічних категорій, оскільки, з одного боку, забезпечує виробництво валового національного продукту - основу життєдіяльності людського суспільства, а з іншої сторони відображає потреби людини в самореалізації через участь у суспільно - корисній праці.

Під зайнятістю як економічною категорією розуміють сукупність соціально-економічних відносин у суспільстві, які забезпечують можливості реалізації праці в різних сферах господарської діяльності, і виконують функції, пов'язані з відтворенням робочої сили на всіх рівнях суспільної праці й виробництва.

Розрізняють:

• первинну (основну) зайнятість, яка характеризує зайнятість за основним місцем роботи;
  
• якщо крім основної роботи чи навчання, ще є додаткова зайнятість, вона називається вторинною (додатковою) зайнятістю.
  

Зайнятість за характером діяльності – це:

• робота в організаціях різних форм власності і господарювання;
  
• робота за кордоном і на спільних підприємствах;
  
• служба в армії;
  
• навчання в денних навчальних закладах;
  
• ведення домашнього господарства;
  
• індивідуальна трудова зайнятість;
  
• виховання дітей у сім’ї;
  
• догляд за хворими, інвалідами та людьми похилого віку;
  
• інші види діяльності, встановлені законодавством.
  

Зайнятість за соціальною незалежністю:

• робітники;
  
• професіонали, фахівці, технічні службовці;
  
• керівники;
  
• фермери;
  
• підприємці.
  

Зайнятість за галузевою незалежністю:

• у сфері матеріального виробництва;
  
• у невиробничій сфері;
  
• в окремих великих галузях (промисловість, сільське господарство, будівництво, на транспорті тощо).
  

Зайнятість за територіальною незалежністю:

• в окремих регіонах;
  
• в економічних районах.
  

Зайнятість за рівнем урбанізації:

• у міській місцевості;
  
• у сільській місцевості.
  

Зайнятість за формами власності:

• державна;
  
• приватна;
  
• колективна;
  
• змішана.
  

Зайнятість за особистим використанням робочого часу:

1. Повна – діяльність працівника протягом повного робочого дня (тижня, сезону), що приносить дохід у нормальні для даного регіону розмірах.

2. Неповна – зайнятість певної особи протягом неповного робочого дня або з неповною ефективністю, з неповною оплатою. Вона може бути:

• явною неповною зайнятістю, яка зумовлена соціальними причинами, зокрема необхідністю здобути освіту, професію, підвищити кваліфікацію тощо.
  
• прихованою неповною зайнятістю, яка відбиває порушення рівноваги між робочою силою та іншими виробничими факторами (зменшення обсягів виробництва, реконструкція підприємства і т.п.).
  

3. Добровільна неповна зайнятість, пов'язана із соціальними факторами - вихованням дітей, догляд за хворими членами родини. Сполученням роботи й навчання називається частковою зайнятістю .

Останнім часом все більшого поширення знаходять гнучкі й нестандартні форми зайнятості, і гнучкі графіки робочого часу. Використовуються три форми гнучкості - гнучкість робочого часу, гнучкість зайнятості й гнучкість винагороди (надомники, працівники за викликом, тимчасові працівники (контрактники) та ін.).

Використовується велика кількість зайнятості: продуктивна, раціональна, оптимальна, збалансована, ефективна - уточнюють основний зміст зайнятості.

Варто розрізняти зайнятість глобальну (загальну) і економічну.

Під економічною зайнятістю варто розуміти участь працездатного населення в суспільному виробництві (включаючи сферу послуг).

Крім економічної, глобальна зайнятість включає навчання, ведення домашнього господарства й виховання дітей, догляд за старими й інвалідами, участь в органах державної влади, громадських організацій, служба у ВС.

Залежно від кількісних й якісних характеристик розрізняють зайнятість повну, продуктивну (ефективну), вільно обрану, неповну, приховану, сезонну, маятникову, періодичну та ін.

Повна зайнятість – це сама найбільша частина залученого працездатного населення в суспільно - корисну діяльність. Вона характеризує такий стан, при якій забезпечені роботою всі бажаючі працювати, що відповідає наявності збалансованості між попитом та пропозицією робочої сили.

У Законі України “Про зайнятість населення” сформульовані основні принципи зайнятості.

Перший принцип – забезпечення волі в праці й зайнятості, заміщення примусової обов'язкової праці. Людині належить пріоритетне право вибору: брати участь або не брати участь у суспільній праці.

Другий принцип – створення державою умов для забезпечення права на працю, захист від безробіття, допомога в працевлаштуванні й матеріальній підтримці при безробітті відповідно до Конституції України.

Виділяють наступні принципи державної політики в сфері сприяння зайнятості:

1) забезпечення рівних можливостей всім громадянам України незалежно від національності, статі, віку, соціального стану, політичних переконань і відносин до релігії, права на добровільну працю й вільний вибір зайнятості;

2) розвиток трудових ресурсів;

3) попередження масового й скорочення тривалого (більше року) безробіття;

4) підтримка трудової й підприємницької ініціативи громадян, сприяння розвитку їх здібностей до продуктивної творчої праці;

5) забезпечення соціального захисту в сфері зайнятості, створення спеціальних заходів у цьому для громадян, які випробовують труднощі в пошуку роботи;

6) сполучення місцевих заходів із централізованими в сфері зайнятості;

7) заохочення роботодавців, які створюють нові робочі місця та ін.

Ринок праці в сфері зайнятості не може бути саморегулюючою системою. Більш повна й ефективна зайнятість досягається завдяки державному регулюванню.

Сукупність заходів і спеціальних інститутів, за допомогою яких держава здійснює свій вплив, називається механізмом регулювання робочої сили. Ці заходи можуть бути класифіковані наступним чином:

• за масштабами впливу – загальні й селективні. Загальні охоплюють все працездатне населення. Селективні поширюються на окремі групи працездатних;
  
• за способом впливу – прямі й непрямі. Прямі безпосередньо спрямовані на створення додаткових робочих місць, встановлення мінімальної зарплати, регламентацію робочого часу. Вони є регулюючими й коригувальними. Непрямі заходи впливають на ринок робочої сили за допомогою зміни умов господарювання через здійснення державою відповідної податкової, грошово-кредитної, бюджетної політики;
  
• за типом впливу – активні й пасивні. До активних заходів відносяться ті, які спрямовані на підвищення професійної й регіональної мобільності працездатних, на збереження й підвищення рівня зайнятості на підприємствах. До пасивних - різні види виплат, допомоги по безробіттю;
  
• за змістом - економічні, адміністративні, ідеологічні. Економічні включають надання кредитів, субсидій, пільг і дотацій підприємцям, регулювання рівня податків та ін. До адміністративних заходів відносяться законодавчі акти, які регламентують робочий час, пенсійний вік, обмеження імміграції. Ідеологічні заходи спрямовані на формування суспільної думки, що полегшує проведення державою певної політики на ринку робочої сили;
  
• за об'єктами впливу - спрямовані на кількісні параметри (динаміка співвідношення попиту та пропозиції робочої сили), якісні характеристики (рівень утворення й професійні підготовки, територіально-галузевої структури), організаційний аспект ринку. Як правило, в період кризи акцент робиться на регулювання державних кількісних параметрів й організаційних аспектів ринку робочої сили, а в період пожвавлення - на вдосконалення його якісного стану.
  

6.2. Кількісна оцінка ефективності зайнятості населення


В умовах соціально орієнтованої економіки повна зайнятість може бути ефективною, якщо вона забезпечує достойний дохід, здоров’я, підвищення освітнього і професійного рівня кожного члена суспільства на основі зростання суспільної продуктивності праці.

Кількісну оцінку ефективності зайнятості можна характеризувати через систему показників:

1. Рівень зайнятості населення професійною працею:

Коефіцієнт зайнятості населення професійною працею визначається діленням зайнятих професійною працею на загальну чисельність населення. Цей показник відбиває залежність зайнятості від демографічних факторів (коефіцієнт народжуваності, смертності і приросту населення). Цей коефіцієнт – одна із характеристик добробуту суспільства:


Кз = (чисельність зайнятого населення / загальна чисельність населення) * 100

2. Рівень зайнятості працездатного населення в суспільному господарстві. Цей показник пов'язаний з динамікою працездатного населення залежно від змін демографічних і соціально – економічних факторів. Він розраховується аналогічно першому показникові: відношенням чисельності населення, зайнятого професійною працею, до чисельності всього працездатного населення (трудові ресурси).
   
3. Рівень розподілу трудових ресурсів суспільства по сферах суспільно – корисної діяльності. Коефіцієнт зайнятості навчанням, у домашньому господарстві та в інших видах суспільно – корисної діяльності визначається аналогічно попередньому з метою установлення необхідних пропорцій у розподілі трудових ресурсів.
   
4. Рівень раціональної структури розподілу працівників по галузях і секторах економіки. Цей показник характеризує раціональну зайнятість і має самостійне значення. Раціональна зайнятість являє собою пропорцію розподілу трудового потенціалу за видами занять, галузями, секторами економіки.
   
5. Рівень професійно-кваліфікаційної структури працівників. Цей показник характеризує відповідність професійно-кваліфікаційної структури працюючого населення структурі робочих місць.
   

У разі виявлення невідповідності необхідно розробити систему заходів щодо стимулювання збалансованості структури робочих місць і професійно-кваліфікаційної структури робочої сили. Важливо приділити увагу підготовці, перепідготовці і підвищенню кваліфікації персоналу на підприємствах і в навчальних закладах усіх рівнів.


6.3. Державна політика зайнятості в Україні


Державна політика зайнятості в Україні базується на таких принципах:

• забезпечення соціального партнерства суб’єктів ринку праці, тобто створення рівних можливостей усім громадянам незалежно від їхнього положення;
  
• сприяння забезпеченню ефективної зайнятості, запобіганню безробіттю, створенню нових робочих місць та умов для розвитку підприємництва;
  
• координація дій у сфері зайнятості з іншими напрямками соціально-економічної політики;
  
• забезпечення контролю профспілок;
  
• міжнародне співробітництво;
  
• певної гарантії зайнятості, тобто гарантії збереження робочих місць і професії, гарантії одержання доходів.
  

Основи соціального захисту населення в сфері трудових відносин закладені в Конституції України, у законі “Про зайнятість населення”.

Залежно від стану економіки та ринку праці передбачається здійснення активних та пасивних заходів регулювання зайнятості.

До активних заходів належать:

• створення додаткових і нових робочих місць шляхом реструктуризації економіки, розвитку приватного бізнесу, особливо малого й середнього, створення умов для іноземного інвестування та для самозайнятості населення тощо;
  
• профорієнтація, підготовка й перепідготовка кадрів;
  
• організація громадських робіт;
  
• посилення територіальної та професійної мобільності робочої сили;
  
• розвиток служби зайнятості тощо.
  

До пасивних заходів належать: виплата допомоги у зв’язку з безробіттям і надання допомоги членам сім’ї, які перебувають на утриманні безробітних.

Державні гарантії зайнятості населення в Україні:

• добровільність праці і вибору виду діяльності;
  
• захист від необґрунтованої відмови в прийомі на роботу й незаконне звільнення з роботи;
  
• безкоштовне сприяння в підборі підходящої роботи й працевлаштуванню;
  
• виплата вихідної допомоги й збереження середнього заробітку на період працевлаштування працівникам, які втратили постійне місце роботи;
  
• безкоштовне навчання й перепідготовка;
  
• виплата безробітним допомоги по безробіттю у встановленому порядку.
  

Все більше уваги держава приділяє процесу перенавчання, перекваліфікації (підвищення кваліфікації) як засобу поліпшення гнучкості робочої сили.

Державна служба зайнятості складається з Державного центру зайнятості Мінпраці й соціальної політики України, центру зайнятості АР Крим, обласних, Київського й Севастопольського обласних, районних, міжрайонних, міських і районних у містах центрів, зайнятості, центрів організації професійного навчання незайнятого населення й центрів професійної орієнтації населення, контролюючих інспекцій за дотриманням законодавства про зайнятість населення.

До складу державної служби зайнятості входять також навчальні заклади професійної підготовки незайнятого населення, ІВЦ, територіальні й спеціалізовані бюро зайнятості, центри реабілітації населення, підприємства, установи й організації, підлеглі службі зайнятості.

Обов'язки державної служби зайнятості:

• аналіз і прогнозування попиту та пропозиції на робочу силу, інформування про стан ринку праці;
  
• консультування громадян та ін.;
  
• облік вільних робочих місць і громадян, які звертаються з питань працевлаштування;
  
• організація, якщо буде потреба, професійної підготовки й перепідготовки громадян;
  
• надання послуг по працевлаштуванню і професійній орієнтації працівників;
  
• реєстрація безробітних і надання їм у межах своєї компетенції допомоги, у тому числі й грошової;
  
• участь у підготовці перспективних і поточних державних і територіальних програм зайнятості й заходів щодо соціальної захищеності різних груп населення від безробіття.
  

6.3.1. Програми сприяння зайнятості


Широке поширення одержують також напрямки в політиці зайнятості, покликані підштовхнути безробітних до більш активного пошуку свого місця в житті. На це спрямовано програми, які діють у багатьох європейських країнах, що передбачають виплату особам, що не мають роботи, всієї суми допомоги по безробіттю за максимальний строк за умови відкриття власної справи.

Розрізняють довгострокові і короткострокові (на один рік) програми. Вони розробляються як на державному, так і на регіональному рівнях.

Метою державних і регіональних програм зайнятості є сприяння зайнятості населення, задоволення потреб громадян у праці.

Державні і територіальні програми зайнятості населення спрямовані на:

• сприяння розвитку і структурній перебудові економіки, створенню умов для направлення вивільнюваних працівників насамперед на рентабельні виробництва та в пріоритетні галузі;
  
• попередження розвитку безробіття і його скорочення через підвищення економічної заінтересованості підприємств і організацій у створені додаткових робочих місць, переважно з гнучкими формами зайнятості;
  
• удосконалення системи відтворення робочої сили водночас зі збільшенням числа робочих місць, поліпшення професійної орієнтації, підвищення кваліфікації працівників та ефективності використання трудових ресурсів;
  
• захист безробітних та їхніх сімей від негативних наслідків безробіття і забезпечення зайнятості громадян, які потребують соціального захисту і не спроможні конкурувати на ринку праці;
  
• формування кадрової, матеріальної, інформаційної, статистичної, фінансової та науково – методичної бази державної служби зайнятості;
  
• заходи сприяння зайнятості населення, яке проживає у сільській місцевості.
  

Спеціальні галузеві програми зайнятості населення призначені для вирішення на рівні окремих галузей і підприємств проблем прихованого безробіття, сприяння продуктивній зайнятості працівників і практичній реалізації диференційованого підходу до окремих підприємств з урахуванням державної політики структурної перебудови, санації державних підприємств і заходів державної політики на ринку праці.

В Україні вперше була розроблена державна програма зайнятості населення на 1995р. як елемент довгострокової стратегії формування соціально – ринкової моделі управління ринком праці.


6.4. Безробіття: суть, види та показники


Безробіттям називається соціально – економічна ситуація в суспільстві, за якою частина активних працездатних громадян не може знайти роботу, яку вони здатні виконувати, що обумовлена переважанням пропозиції праці над попитом на неї.

Безробітні – працездатні громадяни працездатного віку, які по незалежним від них причинам не мають заробітку або інших передбачених чинним законодавством доходів через відсутність належної роботи, зареєстровані в державній службі зайнятості, шукають роботу і здатні приступити до роботи (ч. 1 ст. 2. Закон “Про зайнятість населення”).

Рівень безробіття визначається через коефіцієнт безробіття К_безр.:

,


де Б_t - чисельність безробітних на t-у дату;

P_е.ак.- чисельність економічно активного населення на t-у дату.

Розрізняють такі види безробіття:

• фрикційне - виникає тоді, коли частина людей добровільно міняє місце роботи, частина має нову роботу після звільнення, частина тимчасово втратила сезонну роботу;
  
• структурне - є продовженням фрикційного. Виникає тоді, коли в результаті НТП відбуваються важливі зміни в техніці, технології і організації виробництва, які змінюють структуру попиту на робочу силу;
  
• циклічне - обумовлене спадами виробництва;
  
• добровільне - працівник звільняється з роботи за власним бажання у зв'язку з незадоволеністю рівнем оплати праці, умов роботи та ін.;
  
• змушене - адміністрація скорочує персонал;
  
• приховане - корениться переважно у малому бізнесі, фермерстві, індивідуальному й ремісничому виробництві, а також у неповній зайнятості.
  

Крім перерахованих видів безробіття в їх рамках (структурної, фрикційної, циклічної) розрізняють їх модифікації:

• конверсійне - в армії, ВПК;
  
• економічне - коливання ринкової кон'юнктури, банкрутство;
  
• молодіжне - характеризується непропорційно високою вагою молоді (16-24 років) у складі безробітних;
  
• застійне - охоплює людей, які не хочуть, а згодом і не можуть працювати;
  
• інституційне - породжується правовими нормами.
  

Останнім часом повну зайнятість визначають, при якій оплачувану роботу мають менше ніж 100% працездатного населення. Іншими словами, при повній зайнятості рівень безробіття дорівнює сумам фрикційного й структурного безробіття.

Такий рівень безробіття називають нормальним, або природним. Природний рівень безробіття – це такий його рівень, при якому фактори, які підвищують ціну або зарплату перебувають у рівновазі.

Спробу математичними розрахунками визначити рух рівня безробіття й зайнятості залежно від відхилення фактично зробленого ВНП від потенційного здійснив американський учений Артур Оукен. Він вивів закон, згідно з яким щорічний приріст реального ВНП приблизно на 2,7% утримує кількість безробітних на постійному рівні. Кожні додаткові 2% приросту реального ВНП зменшує чисельність безробітних на 1%.

Як свідчить світова практика точного виміру безробіття ніколи не вдавалося досягти за наступними причинами:

• часткова зайнятість. В офіційній статистиці всі зайняті неповний робочий день входять у категорію повністю зайнятих, що занижує рівень безробіття;
  
• працівники, які втратили надію на роботу. Статистика вважає безробітними тих, хто активно шукає роботу, тобто, хто втратив надію знайти роботу безробітним не вважається;
  
• неправдива інформація.
  

Умови виплати допомоги по безробіттю громадянам зареєстрованим на загальних підставах:

• допомога виплачується з 8 дня після реєстрації, але не більше 360 календарних днів протягом двох років;
  
• для осіб передпенсійного віку - до 720 календарних днів;
  
• громадянам, які вперше шукають роботу не більше 180 календарних днів.
  

Розміри допомоги по безробіттю громадянам зареєстрованим на загальних підставах:

• не менш 50% від середньої зарплати, але не більше середньої зарплати за галуззю й не меншою мінімальної зарплати, якщо громадянин протягом 12 місяців, які передували початку безробіття, працював не менш 26 календарних тижнів;
  
• не меншого розміру мінімальної зарплати - у всіх інших випадках, включаючи громадян, які шукають роботу вперше, або тривалої (більше 6 місяців) перерви.
  

Матеріальна допомога по безробіттю:

1. Безробітні, після закінчення виплати допомоги по безробіттю, можуть одержувати протягом 180 календарних днів матеріальну допомогу в розмірі до 75% мінімальної зарплати, за умови, що середньомісячний дохід родини не перевищує неоподатковуваний податком мінімум доходів громадян.

2. Кожному члену родини, які перебувають на утриманні безробітного, а також громадянам, у яких закінчився строк виплати допомоги по безробіттю, надається одноразова грошова допомога в розмірі 50% мінімальної зарплати.


6.5. Міжнародний досвід регулювання зайнятості


Сучасна інтеграція виробництва різних країн, змінюючи в міжнародному поділі праці, транснаціоналізація капіталу, з одного боку, зменшують результативність дії держави, а з іншого боку - вимагають міждержавного регулювання. Прикладом може стати створення єдиного європейського соціального простору. Міждержавному регулюванню, цілком ймовірно, будуть властиві ті ж етапи розвитку, що й у рамках окремої держави. У цей час європейське міждержавне регулювання перебуває на першому етапі розвитку, переході до другого. В 1989р. прийнята Хартія основних соціальних прав працівників, у якій, зокрема, обговорені й питання, що стосуються ринку робочої сили. Проголошується вільне пересування в рамках ЄС і рівні умови для всіх працівників. Досягнуто згоду в зближенні встановлених у різних країнах тривалості робочого часу, режимів нічних робіт й “нестандартних” форм зайнятості. Зафіксовано право на допомогу безробітним і непрацездатним. Однак завершення інтеграційного процесу, створення “єдиної Європи” неминуче спочатку приведе до скорочення зайнятості, це вимагає більше системного й глибокого регулювання ринку робочої сили.

У якості заходів, прийнятих органами ЄС пом'якшення можливих негативних наслідків об'єднання Європи на ринку робочої сили, варто назвати комплекс заходів щодо підвищення якості робочої сили, посиленню її мобільності.

З метою знешкодження різних перешкод для мобільності робочої сили між країнами, органами ЄС завершена розробка принципів створення єдиного для всіх країн сертифіката про рівень утворення, прийнятий ряд актів, які розширюють практику наймання працівників з інших країн.

Створення в 1919р. МОП і перша прийнята нею Конвенція, присвячена обмеженню робочого часу на промислових підприємствах до 8-ми годин у день, і друга - про безробіття, по праву вважається початком нового типу відносин між державою, роботодавцями й працівниками.

Варто виокремити, що нині всі країни, які ми називаємо економічно розвиненими, і їх міжнародні організації приділяють першочергову увагу проблемам зайнятості як таким, без рішення яких не можна забезпечити соціально-економічну стабільність. У цих країнах регулярно розробляються, фінансуються й виконуються програми зайнятості, які враховують специфіку конкретної соціально-економічної ситуації. У загальному випадку програми зайнятості можна розділити на групи активних підпрограм (сприяння зайнятості) і пасивних підпрограм (підтримка доходів).

Визнаючи, що найбільш ефективною політикою зайнятості робить її орієнтація на забезпечення максимальної мобільності робочої сили, уряд у розвинених країн сприяє створенню гнучкої системи професійного навчання, яке б готувало працівників відповідно до сучасних вимог народного господарства й було б здатне швидко й ефективно перенавчати безробітних.

Фінансові штрафи застосовуються в розвинених країнах в основному при використанні таких адміністративних заходів, як квотування робочих місць для інвалідів й інших неконкурентоспроможних категорій працівників. Штрафи застосовуються також при порушенні соціально-трудового законодавства.

Державні субсидії надаються також безпосередньо громадянам для цілей професійного навчання або для організації власної справи.


Література: 1, 6, 10, 13, 14, 16, 17, 19.