Конспект лекцій з дисципліни " економіка праці І соціально трудові відносини"

Вид материала

Конспект

Содержание Організація і нормування праці Організація праці на підприємстві Технічний поділ праці Технічний поділ праці Кооперування праці Поділ праці Поділ і кооперація праці Організація робочого місця Організація робочих місць Оснащення робочого місця Обслуговування робочого місця Раціоналізація трудового процесу Метою організації праці Витрати фізичної і нервової енергії Норма праці Норма часу Норма виробітку Процент 100 * % підвищення норм виробітку Процент 100 * % зниження норм виробітку Норма обслуговування ... Полное содержание

Подобный материал:

• За переліком дисциплін програми підгото вки бакалаврів з економіки підприємства дисципліна, 127.29kb.
• Рограми навчальної дисципліни "Економіка праці й соціально-трудові відносини" підготовки, 2155.44kb.
• Економіка праці й, 310.16kb.
• Економіка праці та соціально-трудові відносини”, 56.96kb.
• Назва модуля: Економіка праці та соціально-трудові відносини, 59.71kb.
• Програма фахового випробування зі спеціальності 03050501, 03050501, 162.46kb.
• Міністерство освіти І науки украіни, 977.4kb.
• Конспект лекцій з дисципліни «Національна економіка», 1935.2kb.
• Конспект лекцій по дисципліні "політична економія", 3336.16kb.
• Тексти лекцій містять вимоги й рекомендації до виконання, оформлення, структури текстів, 5870.96kb.

ТЕМА 7


ОРГАНІЗАЦІЯ І НОРМУВАННЯ ПРАЦІ


7.1. Мета, зміст і завдання організації праці на підприємстві

7.1.1. Поділ і кооперування праці

7.1.2. Організація і обслуговування робочих місць

7.1.3. Умови праці та фактори їх формування

7.2. Сутність та призначення нормування праці

7.2.1. Об’єкти нормування праці

7.2.2. Види норм праці

7.2.3. Класифікація нормативів праці

7.2.4. Методи встановлення норм

7.2.5. Законодавче регулювання робочого часу і часу відпочинку


7.1. Мета, зміст і завдання організації праці на підприємстві


У широкому розумінні під організацією праці розуміють “приведення трудової діяльності в певну систему, характерну внутрішньою впорядкованістю, погодженістю й спрямованістю взаємодії людей для реалізації спільної програми або мети”.

Організація праці на підприємстві – це система здійснення трудового процесу, певний порядок і умови сполучення й здійснення чинників його часткових трудових процесів, взаємодії виконавців і їхніх груп з коштами праці й один з одним для досягнення поставленої предметної мети спільної діяльності й забезпечення заданого соціально-економічного ефекта.

Виходячи з наведеного визначення, можна виділити три основних компоненти мети організації праці (або три критерії її раціональності):

• предметний – забезпечення заданого обсягу виробництва продукції (робіт, послуг) необхідної якості в необхідний термін;
  
• економічний – досягнення предметної мети діяльності при максимальній економічній віддачі кожної одиниці використовуваної живої праці (оцінюється як продуктивність праці або зарплатоємність реалізованої продукції) і сукупних витрат на виробництво (оцінюється через показник рентабельності);
  
• соціальний – гуманізація праці (удосконалення його умов і змістовності, підвищення якості трудового життя, розвитку й реалізації трудового потенціалу працівника, оптимізація особистісних взаємин у процесі трудової діяльності і в остаточному підсумку формування задоволеності працею).
  

Мета організації праці досягається в ході вирішення основних груп завдань:

• економічні: ефективне використання потенціалу сукупного фонду робочого часу, зниження трудомісткості продукції (робіт, послуг), поліпшення використання устаткування за часом і потужністю, підвищення якості продукції;
  
• організаційні: визначення порядку і послідовності виконання робіт, створення умов для високоефективної, безперебійної роботи виконавців, забезпечення повної й рівномірної їх навантаженості, індивідуальної й колективної відповідальності, створення системи стимулювання праці, а також – нормування;
  
• психофізіологічні: оздоровлення і втілення праці, усунення зайвих витрат енергії працівників, забезпечення їх психологічної сумісності й відповідності їх психофізіологічних характеристик особливостям трудової діяльності;
  
• соціальні: підвищення змістовності й привабливості праці, створення умов для розвитку працівників, підвищення їх кваліфікації й розширення професійного профілю, реалізація їх трудової кар'єри й росту їхнього добробуту.
  

В умовах ринкової конкуренції ефективність діяльності стає вирішальною передумовою не тільки розвитку, але й виживання підприємства.

Праця людей у процесі виробництва організовується під впливом розвитку продуктивних сил і виробничих відносин. Тому організація праці завжди має дві сторони: природно-технічну й соціально-економічну. Ці сторони тісно пов'язані між собою, постійно взаємодіють і визначають зміст організації праці.

У змісті організації праці, виходячи з особливостей розв'язуваних завдань, виділяють такі елементи:

• розподіл і кооперування роботи;
  
• нормування праці;
  
• організацію і обслуговування робочих місць;
  
• організація відбору персоналу і його розвиток;
  
• поліпшення умов праці;
  
• ефективне використання робочого часу, оптимізація режимів праці й відпочинку;
  
• раціоналізація трудових процесів, впровадження оптимальних прийомів і методів роботи;
  
• планування і облік праці;
  
• мотивація праці;
  
• зміцнення дисципліни праці.
  

На різних підприємствах праця організовується в різноманітних формах. До основних факторів, які служать причиною цієї розмаїтості, відносяться:

1. НТП, систематичне вдосконалення техніки й технології;
   
2. система організації виробництва;
   
3. психофізіологічні фактори й особливості екологічного середовища;
   
4. характер завдань, які вирішуються в різних ланках системи управління виробництвом.
   

7.1.1. Поділ і кооперування праці


Суспільний поділ праці – це диференціація в суспільстві соціальних функцій, які виконуються певними групами людей, і виділення у зв'язку із цим різних сфер суспільства (промисловість і с/г, місто й село, наука й мистецтво, армія й т.д.), які у свою чергу, діляться на більш дрібні сфери.

Технічний поділ праці – це диференціація видів трудової діяльності між підрозділами й працівниками підприємства, поділ трудового процесу на підприємстві на ряд часткових функцій і операцій, це спеціалізація працівників у процесі економічної діяльності.

Технічний поділ праці - це вихідний пункт організації праці, що, з огляду на мету виробництва, складається в закріпленні за кожним працівником і за кожним підрозділом їх обов'язків, функцій, видів робіт, технологічних операцій.

Розрізняють такі основні види поділу праці всередині підприємств:

1. функціональний - поділ праці між різними категоріями працівників підприємства залежно від характеру виконання ними функцій і участі у виробничому процесі. Він проявляється: а) у виділенні в складі персоналу підприємства таких основних категорій: робітники та службовці; б) у поділі працівників на основні й допоміжні;
   
2. технологічний - поділ праці за технологічними операціями і процесами, за фазами, видами робіт, виробами, деталями;
   
3. професійний - поділ праці між групами працівників за ознаками технологічної однорідності виконання робіт;
   
4. кваліфікаційний - поділ праці залежно від складності виконаних ними робіт.
   

Поділ праці як одночасне співіснування різних видів трудової діяльності відіграє важливу роль у розвитку організації виробництва й праці.

З поділом праці нерозривно пов'язане її кооперування, що означає досягнення раціональних пропорцій в затратах праці різних видів і передбачає встановлення раціональних соціально-трудових взаємовідносин між учасниками трудового процесу, узгодження інтересів людей і цілей виробництва.

Кооперування праці – це об'єднання часткових трудових процесів в один, безупинно, планомірно, ритмічно й ефективно функціонуючи.

Розрізняють такі взаємопов’язані форми кооперації:

• всередині суспільства, коли обмін діяльністю і продуктом праці здійснюється між галузями економіки;
  
• всередині галузі, що передбачає обмін продуктами праці або спільну участь низки підприємств у виробництві певної продукції;
  
• всередині підприємства. Здійснюється між цехами, дільницями, окремими виконавцями залежно від конкретних виробничих умов (тип виробництва, особливості техніки і технології та ін.).
  

Поділ праці – це одноразове відокремлення виконання робіт. Розрізняють наступні види поділу праці: загальні (виділення в суспільному виробництві головних галузей – промисловості, землеробство, транспорт і т.п.), часткове (розчленовування основних галузей на види й підвиди - підсфери), одиничне (поділ праці усередині підприємства).

Поділ праці на виробництві - це розмежування діяльності людей у процесі спільної праці, а кооперація - спільна участь людей в одному або декількох зв'язаних між собою процесів праці. Поділ і кооперація праці - взаємозалежні й доповнюючі один одного сторони трудової діяльності людей.

Поділ праці характеризується якісними й кількісними ознаками. Якісна ознака передбачає відокремлення робіт за їх складністю. Кількісна ознака забезпечує встановлення певної пропорційності між якісно різними видами праці.

Поділ і кооперація праці є основою розміщення кадрів в організації. Розміщення кадрів – розподіл їх за підрозділами і робочими місцями – повинна забезпечувати: злагоджену діяльність із врахуванням складності, номенклатури, обсягу робіт; рівномірну й повну завантаженість виконавців; відповідність їх професійно-кваліфікаційних характеристик вимогам виробництва; визначеність виконання функцій і відповідальність за їх виконання; взаємозамінність працівників при наявності виробничої необхідності; відповідності якостей, здібностей, схильності працівників до виконаної роботи й наявність перспектифікації професійного росту; ротацію кадрів і створення резерву управлінського складу.


7.1.2. Організація і обслуговування робочих місць


Чисельність персоналу підприємства визначається числом робочих місць. Робоче місце – це зона трудової діяльності працівника, або групи працівників, оснащена всім необхідним для успішного здійснення роботи.

Організація робочого місця – це система заходів щодо його спеціалізації, оснащення необхідними предметами праці, їх розміщенням на робочому місці, його зовнішньому оформленні й створенні належних умов праці.

Залежно від специфіки виробництва робочі місця можна класифікувати за різними ознаками:

• за професіями (наприклад, робоче місце інженера – конструктора);
  
• за кількістю виконавців (індивідуальні або колективні);
  
• за спеціалізацією (спеціалізовані або універсальні);
  
• за видом виробництва (основні й допоміжні);
  
• за типом виробництва (масового, серійного, одиничного);
  
• за місцем перебування (у приміщенні, на відкритому повітрі, під землею);
  
• за кількістю змін роботи;
  
• за рівнем механізації (робочі місця ручної роботи, механізовані, автоматизовані, апаратні);
  
• за кількістю обладнання, що обслуговується (одноверстатні, багатоверстатні);
  
• за специфікою умов праці (стаціонарні й рухомі, підземні, висотні, робочі місця із шкідливими або небезпечними умовами праці).
  

Організація робочих місць – це підпорядкована цілям виробництва система заходів щодо їх оснащення засобами і предметами праці, планування, розміщення їх у певному порядку, обслуговування і атестації.

Оснащення робочого місця складається із сукупності засобів праці, необхідних для виконання конкретних трудових функцій.

Планування робочих місць – це найбільш раціональне просторове розміщення матеріальних елементів виробництва, які становлять оснащення робочого місця, і самого працівника.

Обслуговування робочого місця передбачає своєчасне забезпечення його всім необхідним, включаючи технічне обслуговування (налагодження, регулювання, ремонт); регулярну подачу необхідних видів енергії, інформації й витратних матеріалів; контроль якості роботи оснащення, транспортне й господарське обслуговування (збирання, чищення оснащення, і т.п.)

Прогрес у системах обслуговування робочих місць складається в переході від чергового обслуговування, тобто обслуговування за викликами з місць зупинки виробництва, до науково обґрунтованого стандартного планово-попереджуючого обслуговування.

Пошук ефективних рішень в організації робочих місць і систем їх обслуговування полегшується використанням, розроблених вченими й перевірених практикою типових проектів організації праці для масових професій робітників, технічних виконавців і фахівців. Однак, застосовуючи типові проекти, варто враховувати специфіку конкретного виробництва й індивідуальні характеристики працівника.

Для комплексної оцінки якості організації робочих місць, і для пошуку й приведення в дію резервів підвищення ефективності праці, використається механізм атестації й раціоналізації робочих місць. У ході атестації комплексно оцінюють технічний й організаційний стан робочих місць, умови праці, розглядають можливості росту фондовіддачі, використання кваліфікаційного потенціалу працівників. Атестація дозволяє виявити відхилення від нормативних вимог або від конкретних потреб виробничого процесу або виконавця й удосконалити організацію робочого місця. У результаті атестації за кожним робочим місцем приймається одне з наступних рішень: продовжувати експлуатацію без змін; раціоналізувати; ліквідувати.

Організація праці вимагає відповідності працівника до займаного робочого місця. Так, Женевська схема вимог до робочих місць (посад, працівників) включає наступні пункти:

1. Вимоги до духовних якостей працівника:

1.1. Спеціальні знання.

1.2. Здатність міркувати.

2. Вимоги до фізичних якостей працівника:

2.1. Майстерність, уміння.

2.2. Мускульна сила.

2.3. Уважність.

3. Відповідальність за:

3.1. Засоби виробництва й продукцію.

3.2. Безпеку й здоров'я інших.

3.3. Трудовий процес.

4. Умови праці.

Обслуговування робочих місць здійснюється за такими функціями:

• енергетична – забезпечення робочих місць електроенергією, стисненим повітрям, парою, водою, а також опаленням виробничих приміщень;
  
• транспортно – складська – доставляння предметів праці до робочого місця, вивезення готової продукції і відходів виробництва, зберігання, облік і видача матеріалів, сировини та інших цінностей;
  
• підготовчо – технологічна – розподіл робіт за робочими місцями; комплектування технічної документації; підготовка інструменту та допоміжних матеріалів; інструктаж виконавців щодо передових методів праці;
  
• інструментальна – зберігання, застосування, комплектування і видача на робочі місця всіх видів інструменту, пристроїв, технологічного оснащення;
  
• налагоджувальна – налагодження і регулювання технологічного устаткування;
  
• міжремонтна – профілактичне обслуговування;
  
• контрольна – контроль якості сировини, напівфабрикатів і готових виробів;
  
• облікова – облік бракованої продукції та аналіз причин браку, профілактичні заходи для підвищення якості продукції та ін.
  

Провідне місце серед колективних форм сучасної організації праці належить бригадній. Бригада – це група працівників, які разом здійснюють виробничий процес або його частину й колективно відповідають за результати своєї праці. Основними видами бригадної організації праці є спеціалізовані бригади (складаються із працівників однієї професії, які виконують однорідні технологічні процеси) і комплексні бригади (складаються із працівників різних професій, які виконують комплекс взаємозалежних технологічних різнорідних робіт).

Раціоналізація трудового процесу передбачає послідовне проведення таких етапів: виявлення, вивчення, аналіз, узагальнення, проектування й освоєння раціональних прийомів і методів праці.

Важливо вказати, що раціоналізація прийомів і методів праці стосується не тільки ручних або машинних трудових процесів. Свої прийоми й методи має розумова праця: управлінський, науковий, дослідницький, творчий. Останнім часом швидко розвивається евристика – наука про рішення творчих завдань, про прийоми, методи і правила теоретичного дослідження й пошуку істини. Прийомам і методам праці керівників приділяється значна увага в сучасній літературі з трудових питань.


7.1.3. Умови праці та фактори їх формування


Одним з напрямків організації праці є вдосконалення умов праці. Умови праці – це сукупність факторів зовнішнього середовища, які впливають на здоров'я й працездатність людини в процесі праці. Умови праці на кожному робочому місці формується під впливом такої групи факторів: виробничих, санітарно-гігієнічних, інженерно-психологічних, естетичних і соціальних.

Виробничі – обумовлені особливостями техніки й технології, рівнем механізації й автоматизації праці, якістю оснащення робочих місць, режимами праці й відпочинку. Від них залежать фізичні зусилля й нервова напруга, робоче положення працівника, темп і монотонність роботи.

Санітарно-гігієнічні – це температура, вологість, забруднення повітря, вібрація, освітленість на робочому місці.

Фактори безпеки передбачають захист працівника від травм, поразок струмом, хімічного й радіаційного забруднення.

Інженерно-психологічні фактори визначають комфортність на робочих місцях, лише технологічного процесу, зручність обслуговування машин і механізмів.

Естетичні фактори визначають красу виробничого середовища, приємність форм, кольорів і звуку на робочому місці, заспокійливе оформлення зон відпочинку й т.п.

Соціальні – визначаються взаєминами в трудовому колективі, стилем керівництва, місією і цілями підприємства та мірою їх ідентифікації з інтересами працівника. Під дією цих факторів формується морально-психологічний клімат у колективі.

Таким чином, умови праці – це чинники зовнішнього середовища працівника. Інакше їх ще називають факторами середовища. Вони поєднуються в наступні групи:

- фізичні;

- хімічні;

- біологічні;

- радіаційні.

Умови праці можуть бути: а) оптимальні - при них зберігається здоров'я людини і створюються передумови для підтримки високого рівня працездатності; б) припустимі - вони визначають рівень факторів середовища, не перевищуючої норми; в) шкідливі - їх підрозділяють на 4 ступені шкідливості.

Метою організації праці є зниження ступеня небезпечного впливу умов праці на людський організм і створення зручних і комфортних умов. Домогтися цього можна, встановивши контроль за дотриманням відповідних нормативів, які регулюють умови праці, а також, розробивши й реалізувавши заходи щодо захисту від несприятливого й шкідливого впливу зовнішнього середовища.

Вивчення умов праці на конкретному підприємстві проводиться для того, щоб, по-перше, виявити напрямки їх поліпшення, і по-друге, щоб компенсувати працівникам шкідливий вплив умов праці на їхнє здоров'я в грошовій або іншій формі.


7.2. Сутність та призначення нормування праці


Першим кроком на шляху до оптимізації витрачання ресурсів є нормування, тобто науково обґрунтоване визначення кількості ресурсів, об’єктивно необхідних для ефективного підприємництва за наявного рівня розвитку продуктивних сил.

Нормування праці – чинник організації праці і виробництва. В загальному визначені нормування праці – це вид діяльності з управління підприємством, спрямований на встановлення оптимальних співвідношень між витратами та результатами праці, а також між чисельністю працівників різних груп та кількістю одиниць обладнання.

На кожному підприємстві норми праці використовуються під час здійснення планово – організаційних розрахунків, внутрішньозаводського й цехового оперативного планування. За допомогою норм складаються бізнес – плани підприємств, плануються обсяги виробництва цехів і дільниць, розраховуються завантаження устаткування й робочих місць. На основі норм праці, встановлюють завдання з підвищення продуктивності праці, визначають потребу в кадрах, розробляють календарно – планові витрати тощо. За допомогою нормування узгоджується взаємодія цехів, бригад, і відділів підприємства, досягається синхронізація роботи на різних робочих місцях, виробничих дільницях, забезпечується рівномірність і ритмічність виробничого процесу.

В умовах розвитку ринкових відносин поглиблення економічної самостійності підприємств нормування праці набуває великого значення як засіб скорочення затрат живої праці, зниження собівартості продукції, підвищення продуктивності праці тощо.

Подальше вдосконалення нормування праці передбачає:

• максимальне охоплення нормами праці різних видів робіт з обслуговування виробництва та управління ним;
  
• широке впровадження технічно обґрунтованих норм, тобто розроблення норм виробітку, часу, обслуговування з урахуванням можливостей сучасної техніки й технології виробництва, передових методів праці та ін.;
  
• підвищення економічної та фізіологічної обґрунтованості норм. Суть економічної полягає у виборі найдоцільнішого варіанта виконання роботи, а фізіологічної – у виборі раціональних форм поділу і кооперації праці, визначенні правильного чергування робочого навантаження і відпочинку;
  
• поліпшення якості нормування праці на основі науково – технічних рекомендацій;
  
• широке застосування методів прямого нормування, що дає змогу визначити трудомісткість робіт і нормованих завдань, установлювати оптимальне завантаження працівників, ширше використовувати прогресивні форми матеріального стимулювання;
  
• формування єдиної системи нормування праці, в основі якої мають бути норми й нормативи, що охоплюють весь комплекс технологічних процесів;
  
• створення автоматизованих робочих місць для нормувальників;
  
• комп’ютеризація проектування технологічної організаційної документації, а також норм затрати часу;
  
• підвищення кваліфікаційного рівня нормувальників.
  

Мета нормування праці в умовах господарювання полягає в тому, щоб на основі зростання технічної озброєності та удосконалення організації виробництва і праці, поліпшення її умов, скоротити затрати на випуск продукції, підвищити продуктивність, що в свою чергу, сприятиме розширенню виробництва і зростанню реальних доходів працівників.

7.2.1. Об’єкти нормування праці


Універсальною мірою праці є робочий час. Він нормується на різних рівнях і різними видами норм. Існує дві групи об’єктів нормування праці: 1) ті, що характеризуються переважно витратами робочого часу; 2) ті, що характеризуються переважно витратами робочої сили.

На державно – правовому рівні робочий час нормується, з одного боку, для забезпечення певної кількості праці, необхідної суспільству для його нормальної життєдіяльності, а з іншого – для дотримання прав людини на збереження здоров’я, відпочинок і всебічний розвиток. В Україні така норма робочого часу встановлюється відносно робочого тижня і становить 40 годин при нормальних умовах праці.

На мікроекономічному рівні нормування робочого часу набуває вигляду встановлення норми часу на здійснення конкретних виробничих операцій.

Своєрідною формою нормування робочого часу є встановлення необхідної чисельності персоналу.

До другої групи об’єктів нормування праці належить встановлення обсягу роботи, зони обслуговування, а також норм витрат фізичної та нервової енергії.

При нормуванні обсягу роботи він встановлюється у вигляді нормованого завдання, як правило, у натуральних показниках, на зміну, місяць, навчальний рік тощо.

У промисловості поширеним об’єктом нормування праці є зона обслуговування. Вона визначається кількістю засобів виробництва, ефективну роботу яких може забезпечити один працівник або бригада.

Витрати фізичної і нервової енергії працівників найменш досліджені з – поміж усіх інших об’єктів нормування. Вони можуть характеризуватися темпом роботи, мірою зайнятості працівників протягом робочого часу, показниками втомленості тощо.


7.2.2. Види норм праці


Міра праці – це суспільно необхідні затрати робочого часу, які складаються в умовах ринку. Міра праці відображає величину ринкових затрат і виражає затрати абстрактної праці.

Норма праці – це конкретне вираження міри праці на кожному підприємстві. Вона може бути більшою або меншою міри праці, кожне підприємство зацікавлене в знижені норм праці та виготовлення продукції, що дає можливість зменшити витрати виробництва.

При нормуванні праці робітників і службовців застосовуються такі види норм праці: норми часу, виробітку, обслуговування, чисельності, нормовані завдання.

Норма часу – це кількість робочого часу, необхідного для виконання одиниці певної роботи одним працівником або групою працівників відповідної чисельності і кваліфікації в найбільш раціональних для даного підприємства організаційних, технічних і господарських умовах з урахуванням передового виробничого досвіду. Норма часу визначається в людино -годинах, людино - хвилинах, людино – секундах. Щоб встановити норму часу, необхідно з’ясувати склад затрат робочого часу і конкретні їх величини для виконання даної роботи.

Склад норм часу можна представити такою формулою:


Нч = Тпз + Топ + Тобс + Твоп + Тптор,


Топ = То + Т доп,

де Нч – технічно обґрунтована норма часу на виготовлення одиниці продукції;

Тпз - витрати підготовчо - завершального часу;

Топ – затрати оперативного часу;

Тобс – витрати часу на обслуговування робочого місця;

Твоп – перерви на відпочинок і особисті потреби;

Тптор – регламентовані перерви з організаційно-технічних причин.

Всі затрати робочого часу (окрім підготовчо – завершального) встановлюються на операцію або на одиницю (штуку) виробу і в сумі складають норму штучного часу (Тшт), її визначають за формулою:


Тшт = Топ + Тобс + Твоп + Тптор


Тобто, норма часу складається з норми підготовчо - завершального часу і норми штучного часу.

Штучно – калькуляційний час (Тшт.к) визначається за формулою:

Тшт.к. = Тшт + (Тпз / п),


де п – кількість виробів праці.

Норму часу на виготовлення всієї партії виробів або виконання всього завдання визначають таким чином:


Тпарт = Тпз +(Тшт * п) або Тпарт = Тшт.к. * п,


де Тпарт – час на виготовлення партії виробів.


Тшт.к. = Тпарт / п


Норма виробітку – це кількість натуральних (штук, метрів, тонн) або умовних одиниць, які повинні бути виготовлені за одиницю часу (зміну, місяць) у певних організаційно – технічних умовах одним або групою працівників відповідної кваліфікації. Для визначення норм виробітку застосовують формули:


Нвир = Тзм / Нч,


де Нвир – норма виробітку;

Нч – встановлена норма праці на одиницю виробу.

У тих випадках, коли підготовчо - завершальний час, час на обслуговування робочого місця, на особисті потреби і відпочинок нормуються на зміну, норму виробітку можна обчислити за формулами:

Нвир = (Тзм - Тпз) / Тшт


Нвир = (Тзм – (Тпз+Тобс+Твоп)) / Топ.


Між нормою часу і нормою виробітку існує зворотна залежність:


Процент 100 * % підвищення норм виробітку

підвищення =

норми виробітку 100 - % підвищення норм виробітку


Процент 100 * % зниження норм виробітку

зниження =

норми часу 100 - % зниження норм виробітку


Між змінами норм часу і нормами виробітку існують такі співвідношення:

Норма обслуговування – це встановлення кількості одиниць обладнання (число робочих місць, квадратних метрів площі і т.і.), яке повинно обслуговуватися одним працівником або групою працівників відповідної кваліфікації при певних організаційно – технічних умовах протягом зміни. Вона є похідною від норм часу. Для розрахунку норм обслуговування, необхідно визначити норму часу обслуговування.

Норма часу обслуговування - це кількість часу, необхідна за певних організаційно – технічних умов на обслуговування протягом зміни обладнання. Квадратного метра виробничої площі і т.і.


Но = Тзм / Нч.о. = Тзм / (Нч * п * К),


де Но – норма обслуговування;

Нч.о. – норма часу на обслуговування одиниці обладнання, одиниці виробничої площі;

К - коефіцієнт, що враховує виконання додаткових функцій, які не враховані нормою часу, а також на відпочинок та особисті потреби.

Різновидом норм обслуговування є норма керованості, яка визначає чисельність працівників і число структурних підрозділів, які приходяться на одного керівника.

Норматив чисельності - це заздалегідь встановлена розрахункова величина, яка визначає чисельність працівників для виконання одиниці конкретної роботи або обслуговування конкретних об’єктів. Норматив чисельності відрізняється від норми чисельності працюючих. Під останньою розуміють чисельність працівників певного професійно - кваліфікаційного складу, яка необхідна для виконання виробничого завдання.

Норми чисельності працюючих визначаються за формулами:


Нч = О / Но,

або

Нч = (О* Нч.о.) / Тзм,


де Нч – норма чисельності;

О - загальна кількість одиниць обладнання, що обслуговується;

Но – норма обслуговування.


На основі норм праці інколи працівникам можуть встановлювати нормативні завдання.

Нормативне завдання - це встановлений обсяг роботи, який працівник або група працівників повинна виконати за певний період з дотриманням певних вимог до якості продукції.


7.2.3. Класифікація нормативів праці


Нормативи для нормування праці – це вихідні величини роботи обладнання, затрат праці і часу перерв у роботі, розроблені на основі заздалегідь проведених досліджень і призначені для багаторазового використання при розрахунку конкретних норм затрат праці стосовно визначення організаційно технічних умов.

Розрізняють такі види нормативів:

1. Нормативи режимів роботи обладнання – необхідні для розрахунку основного машинного і машинно – ручного часу;
   
2. Нормативи часу – в основі їх розробки лежить вивчення технологічно – однорідних операцій, що складаються з певної кількості однотипних елементів;
   
3. Нормативи обслуговування – визначають затрати праці на обслуговування одиниці обладнання, робочого місця, виробничої бригади тощо;
   
4. Нормативи чисельності – це регламентована чисельність робітників професійно – кваліфікаційного складу, яка потрібна для виконання одиниці або всього обсягу робіт.
   

За сферою прикладання нормативи з праці поділяють на:

1. Місцеві нормативи – це нормативи на види робіт і операції, характерні для даного підприємства, розробляються нормативними бюро, відділами підприємства, науковими організаціями;
   
2. Галузеві нормативи – це нормативи, які застосовуються для нормування праці на однорічних по типу виробничих підприємствах і враховують особливості техніки, технології, організації виробництва і праці;
   
3. Міжгалузеві нормативи - призначені для нормування праці працівників однакових професій і спеціальностей, зайнятих виконанням однорідних технологічних процесів на підприємствах різних галузей народного господарства.
   

Залежно від поділу структури трудового процесу на чинники і категорії затрат робочого часу нормативи праці поділяються на:

1. Диференційовані нормативи – належать нормативи часу на виконання окремих трудових прийомів, дій і рухів. Такі нормативи називають – мікроелементними нормативами.
   
2. Укрупнені нормативи – враховують поопераційну технологію, яка визначає послідовність переходів, режими роботи обладнання, властивості і конструктивні особливості інструменту тощо.
   

Процес розробки нормативів складається з п’яти послідовних етапів:

1. Складання схеми розробки нормативів;
   
2. Проведення хронометражних досліджень;
   
3. Графоаналітичної обробки даних хронометражу;
   
4. Складання таблиць нормативів;
   
5. Перевірки і коректування нормативів.
   

7.2.4. Методи встановлення норм


Розрізняють наступні методи формування норм:

• сумарний дослідницько – статистичний. Його сутність полягає в установленні норми загалом на операцію без розчленування її на складові елементи. Норми установлені таким методом називають дослідницько – статистичними;
  
• розрахунково – аналітичний. Згідно даного методу операцію попередньо розчленовують на елементи. Норму часу в цьому разі розраховують на кожний елемент операції. Дає найбільш точні результати ніж сумарний дослідницько – статистичний;
  
• укрупнений. Сутність полягає у визначенні норми на основі попередньо розроблених укрупнених розрахункових величин затрат робочого часу на типові операції, деталі або види робіт. За цим методом найдоцільніше розраховувати норми на підприємствах з індивідуальним і дрібносерійним типом виробництва;
  
• мікроелементний. За допомогою цього методу виділяють і вивчають найпростіші елементи, так звані мікроелементи, з яких складаються складні і різноманітні за своїм характером трудові операції. Ці мікроелементи визначають норми затрат часу залежно від найважливіших чинників, які впливають на їх структуру.
  

7.2.5. Законодавче регулювання робочого часу і часу відпочинку


Законодавче регулювання робочого часу і часу відпочинку здійснюється на основі Кодексу законів про працю України, зокрема глави IV «Робочий час» і глави V «Час відпочинку».

У розділі «Робочий час» регламентуються такі положення:

• нормативна тривалість робочого часу (робочий час протягом тижня не може перевищувати 40 годин);
  
• тривалість роботи в канун вихідних, неробочих і святкових днів скорочується на 1 годину;
  
• тривалість роботи в нічний час скорочується на 1 годину. Нічним вважається час з 22 – 00 до 6 – 00 годин;
  
• категорії працівників, яким забороняється робота в нічний час (вагітні жінки і особи, які мають дітей віком до 3 – х років, особи молодші 18 років);
  
• неповний робочий час та обмеження надурочних робіт;
  
• граничні норми надурочних робіт (не можуть перевищувати для кожного працівника 4 години протягом двох днів поспіль, 120 годин – протягом року.
  

Розділ V «Час відпочинку» регламентує такі положення:

• час перерв на відпочинок і харчування не повиний перевищувати 2 – х годин;
  
• вихідні дні (тривалість щотижневого безперервного відпочинку повинна бути не меншою 42 годин);
  
• заборона роботи у вихідні і святкові дні (у тому разі, коли роботи проводились в ці дні, працівнику має бути надана компенсація за угодою сторін або у вигляді іншого дня відпочинку, або у грошовій формі в подвійному розмірі). Також в цьому розділі визначені святкові і неробочі дні, в які робота не проводиться (1,2,9, травня та ін.);
  
• щорічні відпустки, тривалість яких повинна бути не меншою 15 робочих днів.
  

Література: 3, 4, 11, 12, 13, 16, 17, 19.