Лізаційних процесів у світовій економіці матеріали першої міжнародної науково-практичної конференції 26-28 квітня 2010 р м. Ужгород Ужгород, УжНУ, 2010
| Вид материала | Документы |
- Проект (варіант) змісту (структури) Національної доповіді «Уроки Чорнобильської катастрофи, 42.73kb.
- Наукове забезпечення процесів реформування соціально-економічних відносин в умовах, 2496.34kb.
- Програма VI міжнародної науково-практичної конференції "сучасні проблеми глобальних, 73.41kb.
- Проект (варіант) змісту (структури) Національної доповіді «Уроки Чорнобильської катастрофи, 45.18kb.
- Всеукраїнська федерація «спас» запорізька облдержадміністрація запорізька обласна рада, 3474.89kb.
- Програма проведення конференції 11 квітня 2011 року приїзд учасників конференції, 80.08kb.
- До сторіччя з часу написання роботи В.І. Леніна «Матеріалізм І емпіріокритицизм» Матеріали, 4497.2kb.
- Наукове видання Матеріали ХVIII міжнародної науково-практичної конференції учотирьох, 4599.99kb.
- Вах європейського вибору матеріали IIІ міжнародної науково-практичної конференції 25-27, 2505.29kb.
- Управлінські аспекти підвищення національної конкурентоспроможності / Матеріали, 5109.61kb.
визнання інвестиційної нерухомості
У зв’язку з активізацією євроінтеграційних процесів в Україні, розвитком міжнародного співробітництва, участю у сфері відносин міжнародного розподілу та виробничій кооперації, залученням іноземних інвестицій в економіку України, виходом вітчизняних підприємств на міжнародні ринки капіталу необхідне подальше реформування системи бухгалтерського обліку та впровадження методології поширення інформації з економічних питань згідно з міжнародними стандартами для забезпечення відкритості, прозорості та зіставлення показників фінансової звітності суб’єктів господарювання.
Однією з вимог при складанні звітності за міжнародними стандартами є виділення окремої статті в балансі підприємства інвестиційної нерухомості, з якою пов’язане отримання доходів за різними видами діяльності. Такий підхід дає можливість підвищити ефективність використання фінансової звітності для прийняття управлінських рішень.
Тому, відповідно до статті 6 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», наказом Міністерства фінансів України від 02.07.2007 року № 779 було затверджене П(С)БО 32 «Інвестиційна нерухомість».
Серед основних особливостей придбання інвестиційної нерухомості, які є найбільш важливими для економічного суб’єкта і вимагають відокремленого обліку, контролю та аналізу є:
- відносна стабільність потоку доходів від операцій з нерухомістю через функціонування (передачу в оренду) або подальшу реалізацію - у порівнянні з потоками доходів від інших видів діяльності (виробництва або операцій з цінними паперами);
- антиінфляційна стійкість нерухомості. Нерухомість має значний ступінь стійкості по відношенню до інфляційних процесів;
- підвищений рівень ризиків. Інвестиції в нерухомість схильні до більшої невизначеності у порівнянні з більшістю фінансових активів, що пояснюється тривалістю термінів капітальних вкладень, а також недостатністю (часто навіть відсутністю) повної і достовірної інформації на ринку про операції з нерухомістю (на відміну від біржових операцій), складністю доступу до ринкової інформації [1].
Згідно з п. 4 П(С)БО 32 [2] інвестиційна нерухомість - це власні або орендовані на умовах фінансової оренди земельні ділянки, будівлі і споруди, які розташовуються на землі, утримуються з метою одержання орендних платежів та/або збільшення власного капіталу. Водночас власні або орендовані об’єкти нерухомості, що їх використовують для виробництва, поставки товарів або ж в адміністративних цілях, згідно з П(С)БО 32 визнають операційною нерухомістю.
У міжнародній практиці такий поділ об’єктів нерухомості відбувається тому, що, згідно з МСБО 40 «Інвестиційна власність» [3], «інвестиційна нерухомість генерує грошові потоки в значній мірі незалежно від інших активів, утримуваних суб’єктом господарювання». У свою чергу, використання операційної нерухомості генерує грошові потоки, які стосуються не тільки нерухомості, але й інших активів, що їх використовують у процесі виробництва або поставки товарів.
Інвестиційна нерухомість визнається активом, яка обліковується згідно П(С)БО 32 «Інвестиційна нерухомість», якщо: існує ймовірність того, що підприємство отримає в майбутньому від її використання економічні вигоди у вигляді орендних платежів та/або збільшення власного капіталу, тобто з метою перепродажу після приросту їх ринкової вартості в періоді, що не відноситься до найближчих 12 місяців; її первісна вартість може бути достовірно визначена [2].
На дату балансу вона відображається за справедливою вартістю, якщо її можна достовірно визначити, або за первісною вартістю, зменшеною на суму нарахованої амортизації з урахуванням втрат від зменшення корисності та вигод від її відновлення, що визнаються відповідно до П(С)БО 28 «Зменшення корисності активів».
Основною відмінністю інвестиційною нерухомості від основних засобів є два основних признаки:
1) намір підприємства відносно інвестиційної нерухомості – отримання основного виду доходу у вигляді орендної плати або приросту вартості капіталу або і те і друге;
2) функціональне використання власності – інвестиційна нерухомість не може використовуватися в основній діяльності підприємства.
Таким чином можна зробити висновок, що мова йде про перерозподіл уже існуючих в бухгалтерському обліку активів в межах існуючого плану рахунків, враховуючи нові критерії оцінки, а саме: мету використання активу; належність активу до нерухомості, тобто до класу необоротних активів – власних або орендованих на умовах фінансової оренди земельних ділянок, будівель, споруд, що розташовані на землі; гарантію отримання в майбутньому орендних платежів та/або збільшення власного капіталу.
Отже, у визначенні інвестиційної нерухомості принципове значення має мета придбання нерухомого майна, що є основним критерієм визнання будь-якої нерухомості інвестиційною.
За наявності ознак, за яких об’єкт основних засобів може бути віднесеним і до операційної нерухомості, і до інвестиційної нерухомості, підприємство розробляє критерії щодо їх розмежування.
Згідно з принципом бухгалтерського обліку та фінансової звітності – превалювання сутності над формою (операції, обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми), необхідно оцінити, як фактично використовується більша частина об’єкта, що обліковується як інвестиційна нерухомість. При рівних або співставних частках, які відносяться на власника та орендаторів, згідно з П(С)БО 32, підприємство самостійно розробляє критерії відносно визнання такого активу. Необхідно відмітити, що в даному випадку згідно з міжнародними стандартами фінансової звітності при рівних або співставних частках, відносяться на власника та орендаторів, основним призначенням об’єкта нерухомості вважається обслуговування власника, тому інвестиційна власність не визнається.
Отже, відмінність інвестиційної нерухомості від нерухомості, яку займає власник, є що в тому, що грошові потоки, які генерує інвестиційна нерухомість, як правило, не пов’язані з рештою активів підприємства. Грошові потоки, які виникають у процесі виробництва чи постачання товарів або послуг чи використання нерухомості в адміністративних цілях, відносяться не тільки до нерухомості, а й до інших активів, що використовуються в процесі виробництва чи постачання товарів або послуг. Тому облік нерухомості, яку займає власник, ведеться згідно П(С)БО 7 «Основні засоби».
Саме цим інвестиційна нерухомість відрізняється від операційної нерухомості, оскільки остання генерує грошові потоки тільки у зв’язку з іншими операційними активами, необхідними для забезпечення процесу виробництва або підприємницької діяльності. А в основу визнання інвестиційної нерухомості має бути покладена мета придбання нерухомого майна та його використання, що є основним критерієм визнання будь-якої нерухомості інвестиційною.
Література
1. Бондар М. І. Визнання і оцінка інвестиційної нерухомості / М. І. Бондар, Т. А. Бондар // Інвестиції: практика та досвід. - 2009. - № 20. – С. 12-15.
2. Грачова Р. Нове П(С)БО 32 «Інвестиційна нерухомість» / Р. Грачова // Дебет-Кредит. - 2007. - № 33. - С. 11-14.
3. Грюнинг Х. ван. Международные стандарты финансовой отчетности: Практическое руководство. 3-е изд., обновл. и перераб.; Всемирный банк / Грюнинг Х. ван. - М.: Издательство «Весь Мир», 2006. – 344 с.
Беляева Л.А., к.э.н., доцент
Лукин В.А., к.э.н., доцент
Харьковский национальный университет внутренних дел
ЗАКОН «О БУХГАЛТЕРСКОМ УЧЕТЕ И ФИНАНСОВОЙ ОТЧЕТНОСТИ В УКРАИНЕ»: ЧТО НУЖНО ИЗМЕНИТЬ
Прошло более десяти лет после принятия закона Украины «О бухгалтерском учете и финансовой отчетности в Украине» (далее Закон). Опыт его использования позволяет сделать некоторые выводи и дать предложения:
1. Следует уточнить определение термина «бухгалтерский учет».
В Законе (ст. 1 абз. 3) бухгалтерский учет определяется как «процесс», а внутрихозяйственный (управленческий) учет как «система» (ст. 1 абз. 4). Что такое финансовый учет Закон не определяет, хотя подразумевается, что результатом бухгалтерского учета является финансовая отчетность.
Процесс – это ход развития какого-либо явления. Отсюда бухгалтерский учет – это выполнение действий по ведению учета для получения конкретного результата в виде финансовой отчетности. Определение, данное в Законе, действительно перечисляет все действия, которые совершаются бухгалтером от выявления информации о хозяйственной операции до представления отчетности пользователям. То есть фактически ход самого процесса и повторяется в определении. Насколько полно ведется бухгалтерский учет, соответствует ли порядок его ведение на предприятии принципам и методам, установленным наукой о бухгалтерском учете, данное определение не устанавливает. Но ведь мы можем вести учет даже без применения двойной записи, как это делают частные предприниматели! Следовало бы уточнить, что эта деятельность (ведение учета) основана на системном подходе, что бухгалтерский учет представляет собой обособленную систему, которая представляет собой совокупность методов ведения учета, технологии учетного процесса и общепринятых принципов учета, используемых бухгалтерами в текущей деятельности.
В этом случае определение может звучать так: «Бухгалтерский учет – это упорядоченная система, которая представляет собой совокупность методологии ведения учета, технологии учетного процесса и общепринятых принципов учета, используемых бухгалтерами в текущей деятельности и включает выявление, измерение, регистрацию, накопление, обобщение, хранение и передачу информации о деятельности предприятия внешним и внутренним пользователям».
2. В статье 4 «Основные принципы бухгалтерского учета и финансовой отчетности» перечислены десять основных (согласно названию статьи 4) принципов бухгалтерского учета. Но в международных стандартах их указано значительно больше (около двадцати). Из статьи 4 Закона не ясно, как же относиться к остальным, не поименованным среди основных, принципам: учитывать их бухгалтерам в текущей деятельности или нет.
Если Украина наметила для себя в области бухгалтерского учета путь на присоединение к международной системе учета, то об этом, по-видимому, следует открыто заявить. И в первую очередь в Законе. Например, эту статью можно было бы изложить в такой редакции:
«Статья 4. Принципы бухгалтерского учета и финансовой отчетности.
Бухгалтерский учет в Украине основывается на принципах, изложенных в Международных стандартах бухгалтерского учета и финансовой отчетности».
3. Международные стандарты бухгалтерского учета и финансовой отчетности предусматривают возможность для бухгалтера высказывать свое мнение о тех событиях, которые происходят на предприятии и являются объектом учета. Обычно эти мнения касаются вопросов, не отрегулированных в стандартах и других нормативных материалах. В этом случае бухгалтер должен иметь право в приложении к отчетности высказать свое мнение о таких событиях, исходя из своего понимания этих событий и общепринятых принципов учета. Действующий закон этого не предусматривает.
Целесообразно было бы дополнить статью 11 Закона пунктом 7 следующего содержания: «В пояснительной записке бухгалтер может высказать профессиональное мнение о тех событиях, учет которых не урегулирован действующими инструкциями, и стандартами учета и которые существенно влияют на результаты в отчетности».
4. Раздел IV «Финансовая отчетность» включает 5 статей. Четыре из них определяют порядок составления и предоставления финансовой отчетности пользователям, а пятая (статья 15 Закона «Контроль за соблюдением законодательства о бухгалтерском учете и финансовой отчетности») к финансовой отчетности не имеет прямого отношения.
Логично было бы эту статью перенести в Раздел V «Заключительные положения».
Бігдан І.А., к.е.н, доцент
Харківський інститут бізнесу і менеджменту
ОЦІНКА ВАРТОСТІ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНИХ РЕСУРСІВ: ТЕХНОЛОГІЯ ОРГАНІЗАЦІЇ
Ефективність економічного розвитку будь-якої держави забезпечується високим рівнем результатів інтелектуальної діяльності: нових технологій, науково-дослідних та науково-технологічних розробок, інших об’єктів промислової власності та авторського права. Незважаючи на уповільнення інноваційної активності підприємств порівняно з 2007 роком, введення в господарський оборот інтелектуальних ресурсів зростає. Так, у 2008 році підприємствами Харківської області отримано охоронних документів на корисні моделі 740 одиниць, що більше минулого року на 2,7 % [1]. У 2007 році укладено 51 ліцензійний договір на передання майнових прав інтелектуальної власності та надання дозвілу на їх використання. У 2008 році кількість цих договорів склала 317. Втім, можна з певненістю зазначити, що в бухгалтерському обліку багатьох підприємств операції з придбання інтелектуальних ресурсів не знайшли відображення. Головною причиною є нездійснення ідентифікації об’єктів, яка передбачає оцінку їх вартості.
Практика свідчить, в фінансовій звітності підпрємств (форма 5 „Примітки до річної фінансової звітності”) відображені в більшості авторські права (права на програмне забезпечення), права на комерційні позначення та інші нематеріальні активи (права на здійснення діяльності). Як результат, занижена вартість нематеріальних активів і в цілому майна підприємств.
Питання оцінки вартості інтелектуальних ресурсів привертають увагу багатьох вчених і практикуючих бухгалтерів на протязі усього часу з моменту визнання в Україні нематеріальних активів об’єктами бухгалтерського обліку. Усі вони єдині в одному – оцінка вартості нематеріальних активів і, зокрема, прав інтелектуальної власності ускладнена через особливості їх природної суті. В той же час, літературні джерела висвітлюють лише окремі питання – принципи, підходи і методи оцінки. Окремі етапи незалежної оцінки описані в Національному стандарті № 1 „Загальні принципи оцінки майна і майнових прав”, затвердженому постановою КМУ від 10.09.03 р. № 1440. Стосовно організації оцінки вартості інтелектуальних ресурсів на підприємствах для визнання в обліку нормативна база відсутня.
Проведення оцінки з метою бухгалтерського обліку потребує побудови оціночного процесу на підприємстві, визначення суб’єктів та об’єктів організації оцінки, моделювання організаційних та інформаційних ланцюгів, розробку внутрішніх організаційних регламентів.
Технологія побудови оціночного процесу залежить від визначення суб’єкта оцінки. Суб’єкт оцінки – особа, яка буде здійснювати оцінку. Підприємство може обрати два варіанти: 1) оцінку здійснює юридична або фізична особа-підприємець, яка має сертифікат суб’єкта оціночної діяльності відповідно до Закону України „Про оцінку майна, майнових прав і професійну оціночну діяльність в Україні” № 2658-III від 12.07.01. р., і з якою підприємство уклало договір на проведення оцінки; 2) оцінку здійснює підприємство за виключенням тих випадків, коли оцінка повинна проводитися лише суб’єктом оціночної діяльності відповідно до Закону № 2658-III [2].
Для проведення оцінки по підприємству необхідно розробити Положення, в якому передбачити: 1) мету бухгалтерської оцінки (зарахування до складу об’єктів прав інтелектуальної власності, переоцінка, внесення до статутного капіталу інших підприємств, безоплатна передача, передавання за ліцензійною угодою тощо); 2) склад експертної комісії, її права та обов’язки; 3) етапи оцінки (підготовчий, основний і заключний) та їх зміст; 4) детальний опис робіт на кожному етапі; 5) обов’язки структурних підрозділів та виконавців щодо забезпечення експертної комісії необхідними даними для здійснення оцінки; 6) перелік носіїв облікової інформації щодо визначення вартості об’єкта (розрахункові таблиці, акт оцінки тощо) та зарахування до складу прав інтелектуальної власності; 7) технічні засоби, що використовуються в процесі здійснення оціночних процедур; 8) інші положення.
Організаційно оціночний процес поділяється на три етапи. В проведених нами дослідженнях вже зазначалося, що найбільш трудомістким і відповідальним етапом оцінки є підготовчий [3, 4]. Він охоплює не тільки видання наказу про проведення бухгалтерської оцінки об’єкта, розробки графіку робіт, а й збір необхідних даних для вибору підходу і методу оцінки, що потребує певного часу, участі безпосередньо маркетингової служби, інших підрозділів підприємства. Тривалість основного етапу бухгалтерської оцінки, зміст робіт залежать від обраного підходу і методів оцінки. Доцільним, на наш погляд, вважається вибір одного підходу і методу оцінки вартості конкретного об’єкта прав з урахуванням його функціонального призначення, способу придбання, стану активного ринку тощо. На заключному етапі важливо правильно оформити результати оцінки документом (актом оцінки), до якого необхідно додати усі вихідні джерела інформації, що застосовані в процесі оцінки.
Література:
1. Інноваційна діяльність у Харківській області за 2008 рік: Статистичний збірник. – Х.:Головне управління у Харківській області, 2009. – 101 с.
2. Закон України „Про оцінку майна, майнових прав і професійну оціночну діяльність в Україні” № 2658-III від 12.07.01.
3. Технологія оцінки вартості прав інтелектуальної вартості // Збірник наукових праць. Спеціальний випуск, присвячений 100-річчю професора Німчинова П.П. Київ: Київський національний економічний університет ім.Вадима Гетьмана. - 2006- С. 55-61.
4. Бигдан И.А., Волкова А.С. Роль маркетинговой службы в оценке стоимости объектов прав интеллектуальной собственности // Збірник наукових праць «Маркетинг, менеджмент, бізнес: сучасний стан та перспективи взаємодії». – Харків: ХІБМ, 2009. – С. 385-395.
Бідюк О.О. к.е.н., доцент
Національний університет Державної податкової служби України
ОСОБЛИВОСТІ ОБЛІКУ КРЕДИТІВ В ІНОЗЕМНІЙ ВАЛЮТІ
Світова економічна криза вкрай негативно відобразилась на фінансовому секторі економіки, що виразилось у високому рівні інфляції, падінні інвестиційної привабливості, зменшенні обсягів депозитних вкладів, та як наслідок, зменшенні обсягів видачі банками кредитів як фізичним особам, так і суб`єктам господарювання.
На 1.12.2009 р. кількість проблемних кредитів з початку року зросла до 8,1%, з них заборгованість фізичних осіб до 6,6%, що фактично вдвічі перевищує показник на початок 2009 р. З початку року видача кредитів населенню скоротились на 13,9%, а обсяги кредитування суб`єктів господарювання зросли лише на 2 млрд грн. або на 0,4% [1].
На думку українських економістів, тільки за рахунок кредитних ресурсів суб`єкти господарювання поліпшать та відновлять свою підприємницьку діяльність. Але на сьогодні, перед позичальниками банків стоїть низка проблем щодо поверненості кредитів, які були отримані в іноземній валюті (підвищення курсу долара з 5,5 грн до 8 грн.), а також щодо упорядкування облікового процесу по таким кредитам.
Ст. 1054 Цивільного кодексу України трактує: «… за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов`язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти» [2]. Таким чином, за договором позичальники сплачують основну заборгованість (тіло кредиту) та відсотки за користування позиковими коштами.
Особливістю обліку кредитів в іноземній валюті є виникнення курсових різниць, що регулюються П(С)БО 21 «Вплив змін валютних курсів» [3]. Зокрема, найважливішими положеннями П(С)БО 21 щодо операцій в іноземній валюті є:
… доходи і витрати в іноземній валюті відображають в обліку в гривнях, перераховуючи в інвалюту за курсом НБУ (п.5);
курсові різниці рахують тільки за монетарними статтями «грошовими коштами та іншими активами і зобов`язаннями, які будуть отримані та оплачені у фіксованій сумі грошових коштів та їх еквівалентів» (п.8);
курсова різниця-це різниця між оцінками однакового числа інвалюти за різних курсів НБУ (п.8).
Оскільки, ст.7.3.3 ЗУ «Про оподаткування прибутку підприємств» [4] тіло кредиту вважає кредитною заборгованістю, то потрібно знати балансову вартість заборгованості (добуток курсу НБУ і суми операції (залишку заборгованості) на дату перерахунку), яка розраховується:
на дату надходження кредитних коштів;
початок (кінець) звітного періоду;
дату погашення заборгованості.
В бухгалтерському обліку позичальника розрахунок курсових різниць визначають за допомогою двох складових: кредитних зобов`язань та залишку валюти на рахунку (табл.1):
Таблиця 1 Методика розрахунку курсових різниць за кредитом
| Балансова вартість валюти на кінець звітного періоду (БВВ.1) | Балансова вартість валюти на дату погашення кредитної заборгованості (БВВ.2) | ||
| БВВ на дату одержання кредиту | В залежності від того, яка подія сталася пізніше | БВВ перерахованих кредитних коштів (включаючи погашення відсотків у періоді, що йде за тим, в якому настав строк оплати | В залежності від того, яка подія сталася пізніше |
| БВВ на початок звітного періоду | БВВ заборгованості на кінець звітного періоду(включаючи відсотки, строк оплати яких на дату звітного періоду минув) | ||
| БВВ.2 >БВВ.1- валовий доход БВВ.1> БВВ.2-валові витрати |
Слід звернути увагу на те, що доцільно порівнювати однакове число валюти, зростання курсу іноземної валюти призведе до виникнення валових витрат, а падіння-до валових доходів.
Відсотки за кредитами в податковому обліку будуть віднесені до валових витрат, оскільки в ст. 5.5.1 ЗУ «Про оподаткування прибутку підприємств» зазначено, що «…до складу валових витрат відносять буд-які витрати, пов`язані з виплатою або нарахуванням процентів за борговими зобов`язаннями» [4].
Але ст. 5.5.2 та 5.5.3 вищезазначеного закону встановили обмеження щодо обсягів віднесення відсотків за кредитами на валові витрати неприбутковим організаціям, пільговикам по податку на прибуток та підприємствам у яких суттєвий вплив (50% і більше належить нерезидентам): «…у сумі, що не перевищує суми доходів такого платника податку, отриману протягом звітного періоду у вигляді процентів від розміщених власних активів, збільшену на суму, що дорівнює 50% оподатковуваного прибутку звітного періоду, без урахування суми таких отриманих процентів» [4].
При включенні до валових витрат підприємство-позичальник самостійно обирає метод оцінки балансової вартості валюти: середньозважений або ідентифікований курс та здійснює таке віднесення за правилом першої події. В подальшому ніяких перерахунків здійснюватись не повинно (за виключенням відсотків по яких минув строк сплати, що є заборгованістю).
В бухгалтерському обліку рахунки, що відкривають суб`єкти підприємницької діяльності для кредитування залежать від строку отриманих кредитів. Облік основної заборгованості (тіла кредиту) за довгостроковими кредитами ведуть на Кт 502 «Довгострокові кредити банків в іноземній валюті», за короткостроковими на Кт 602 «Короткострокові кредити банків в іноземній валюті». Нараховані відсотки збільшують Кт 684 «Розрахунки за нарахованими відсотками» та списують в кінці звітного періоду на Дт 951 «Відсотки за кредит». Курсові різниці за монетарними статтями відображають у складі доходів на Кт 744 «Дохід від неопераційної курсової різниці», у складі витрат на Дт 974 «Втрати від неопераційних курсових різниць».
Отже, в період зростання неплатежів позичальників по кредитам в іноземній валюті, банки України повинні оптимізувати умови розрахунків: змінити графіки платежів, подовжити строки кредитування, змінити процентні ставки, змінити валюти в якій погашається заборгованість. Але на такі кроки банки йдуть неохоче, бо усвідомлюють, що полегшення навантаження на позичальників може призвести до збільшення витрат банку.
З огляду на це, НБУ 3.06.2009 р. затвердив постанову «Про заходи щодо забезпечення погашення кредитів», де висвітлено загальні принципи, які рекомендується брати до уваги у разі зміни валюти щодо кредитних зобов`язань клієнтів банків.
Література:
1.Корнєєв В. Регулювання ринків капіталу: проблема таргентування кредиту / Корнєєв В. // Україна Бізнес-Ревю.-2010.-№ 5.-С.4.
2. Цивільний кодекс України: [Електронний ресурс].– Режим доступу: http: zakon 1. rada. gov. ua /cgibin/laws/main.cgi.
3. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 21 “Вплив змін валютних курсів”, затв.наказом Міністерства Фінансів України від 10.08.2000 р .№ 193: [Електронний ресурс].– Режим доступу: http: zakon 1. rada. gov. ua /cgibin/laws/main.cgi.
4. Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств»,прийнятий ВРУ від 22.05.1997 р. №283-97 (зі змінами і доповненнями): [Електронний ресурс].– Режим доступу: http: zakon 1. rada. gov. ua /cgibin/laws/main.cgi.
Бобко В.В., к.е.н., ст. викладач
Уманський національний університет садівництва