Інститут економіки та промисловості нан м

Вид материала

Содержание

Самоефективність як базис
Особливості формування

Подобный материал:

1 ... 8 9 10 11 12 13 14 15 ... 19

Самоефективність як базис

успіху менеджера

Self – efficacy as a base

of manager’s success

Венедиктова М.В.

викладач

Сумського обласного інституту

післядипломної педагогічної освіти

Дані тезиси присвячені проблемі підвищення рівня роботи менеджера шляхом підвищення його самоефективності. Розглядаються головні складові феномену самоефективності, можливості її підвищення. У тезисах висувається проблема збереження фізичного та психічного здоров’я менеджера за допомогою вивчення даного феномену.

This article is dedicated to the problem of improvement of a manager’s work using the way of raising the level of his self-efficacy. It deals with the basic elements of this phenomenon, means of its improvement. In the article we move out the problem of preservation of physical and psychical health with the help of the self – efficacy’s studying.

Вибрана нами тема зараз є актуальною, бо сучасний менеджер має жити та працювати в швидкому темпі, досягати поставлених „планок” шляхом активізації свого внутрішнього потенціалу. Тому, на наш погляд, треба знайти способи, щоб це вдавалося менеджерові шляхом „найменших втрат” у плані психічного та фізичного здоров’я.

Перш за все зазначимо, що теорія самоефективності, автором якої є А. Бандури – це соціально-когнітивна теорія. Отже і складовими феномену самоефективності є соціальні та когнітивні компоненти (певні поведінкові та мисленнєві чинники). „Сприймана самоефективність – це переконання у власних здібностях організувати і здійснити дії, потрібні для того, щоб отримати бажані результати” [1;21]. Вплив віри в самоефективность на поведінку людини Бандура пояснює таким чином: людина боїться і уникає тих соціальних ситуацій, з якими, як вона вважає, не зуміє впоратися, активно і наступально вона поводиться тоді, коли впевнена в своїх здібностях і вірить в успіх власних дій. В області мислення, висока самоефективність полегшує процес ухвалення рішень. Оптимістичні або песимістичні сценарії розвитку подій у людей також виникають відповідно до рівня їх само ефективності [5].

Тепер слід звернути нашу увагу на джерела самоефективності, їх чотири [1]: конкретні, сприймані індивідом успіхи, спостереження за чужим досвідом, вербальні дії і сприймане емоційне збудження. Найбільшим впливом на самоефективність, по Бандурі, володіє успіх в рішенні тих або інших завдань. Самоефективність росте також, якщо люди спостерігають, як інші успішно справляються з соціальними завданнями, і падає, якщо спостерігаються явні невдачі.

Сприймані емоційні і афективні процеси можуть впливати на самоефективність як позитивним (якщо сприймається підйом і жадання діяльності), так і негативним чином (якщо сприймається тривога, скутість, страх ) .

Визначивши джерела самоефективності, звернемо свою увагу на складові цього феномена, до них відносяться такі як [1]: високий рівень домагань, внутрішня мотивація, внутрішній локус контролю, позиція „прийняття боротьби”, саморегуляція в критичних ситуаціях, стабільність емоційного стану, високий рівень інтелектуальних здібностей, гнучкість поведінки, креативність, високий рівень самооцінки, здатність людини жити „тут і зараз”.

Менеджерська діяльність пов'язана з рішенням найрізноманітніших завдань. Основний інструмент - мислення. Основну роль в креативному мисленні грає інтуїція. Досвід - один з основних чинників ефективності інтуїтивно ухвалених рішень [2]. Через збільшення позитивного досвіду збільшується впевненість у собі. Окрім досвіду велику роль в ухваленні ефективного менеджерського рішення грає психологічний стан - бадьорість, емоційна стабільність, позитивна емоційна валентність. Перше, що ми згадуємо з минулого, є емоції, що супроводжували якісь події, а вже потім самі події [4]. Тобто, досвід, підкріплений певними емоціями, впливає на мисленнєву діяльність менеджера, що в свою чергу впливає на рішення, які приймаються. Менеджер повинен бути емоційно врівноваженим і стресостійким. Він має бути налаштованим на вирішення проблем, а не на уникнення невдач. А також у менеджера має бути гнучкість поведінки в ситуаціях, що змінюються [3].

Таким чином, ми бачимо, що для виконання вищезгаданих завдань, рівень самоефективності менеджера повинен бути достатньо високим. І від цього рівня залежатиме як поточна робота менеджера і його підлеглих, так успіх їх спільної діяльності. Тож, кожен керівник має звертати увагу на власний рівень самоефективності та сприяти його підвищенню.

Література:

Bandura A. Exercise of personal agency through self-efficacy mechanism // Self-efficacy: Thought control of action, Schwarzer, R. ( Ed.). – Washington, DC: Hemisphere. – 1979, - p. 335
Воронкова В.Г. Управління як єдиний соціальний організм.// Гуманітарний вісник Запорізької державної інженерної академії. Випуск 11. – Запоріжжя, ЗДІА, 2002
Кузьмін І. Психотехнології та ефективний менеджмент. – М.: Технологічна школа бізнесу, 2000. -192с.
Пєрвін Л. Джон О. Психологія особистості: Теорії та дослідження/ пер. С англ. М.С. Жамкочьян під ред. В.С. Магуна – М. : Аспект Прес, 2001. – 607с.
Тихомиров О.К. Психологія мислення. – М. МДУ, 1984. – 270с.

Сутність та зміст процесів

«формування доходів» та

«розподілу доходів» в сучасних

умовах господарювання.

Essense and contens of

formation and assignment

process of profit in the

modern stipulations of thrifty.

Веремей Світлана Аркадіївна

Вищий державний навчальний заклад України

«Українська медична стоматологічна академія»

Кафедра філософії, суспільних наук,

Українознавства та української мови, викладач

Зростання та падіння економічної, активності добробуту, в свою чергу, в значній мірі залежить від стану національної економіки: темпів зростання (падіння) обсягу виробництва, зайнятості, рівня цін. Економічне зростання об'єктивно пояснює трудову активність, збільшує можливості отримання доходів.

Економічна криза скорочує зайнятість, обмежує трудову активність, особливо в сфері суспільно-корисної праці. Найсильніший заряд негативності несуть по собі безробіття та інфляція, які «з'їдають» реальні доходи та заощадження людей, лишаючи їх надії на краще майбутнє.

Increasing and the process of down – fall of economic activity, real estate and filicitous, in it case, insuparably connected with the lavel of national economy: the way of increasind (slumpind) volume of production, imployment, price level. Economic increasing objectivilly explain the labor activity and make up efforts up to ability of abtaining the profit.

Economical crisis short up the employment, measuring the labor activity, particulary at the sphere of public social usefull labor. Most powerfull charge of negativity carry up the unemployment and inflation by ownself, witch are destroy the real estate and social accumulation, semultanionsly leave there hope according to future, abroad of one’s will.

Досягнення Україною головних цілей сучасного етапу реформування економіки знаходиться в об'єктивній залежності від об'єктивного рівня узгодженості економічного зростання з рівнем та диференціацією доходів населення.

Ринок України гарантує:

«-свободу підприємницької діяльності, включаючи ціноутворення;

-виконання замовлень держави на взаємовигідних умовах, що забезпечить реалізацію вирішення головних завдань структурної перебудови економіки на основі цільових програм;

-соціальний захист населення, особливо його малозабезпечених верств.»1

Відповідно до вказаних концептуальних положень втручання державних органів в економічні процеси повинно було обмежитись до мінімального - їм делегуватимуться лише ті функції, які не можуть бути забезпечені безпосередніми суб'єктами ринкових відносин.

Замість директивного планування вводилося індикативне, яке є системою необов'язкових для суб'єктів ринкових відносин рекомендацій, а також скоординованих та взаємопов'язаних засобів побічного (непрямого) впливу через бюджетно-фінансовий, грошово-кредитний механізм та прямого впливу через державне підприємництво і розробку цільових комплексних програм.

Поряд із розвитком споживчого ринку передбачалося створення ринку засобів виробництва – вільну реалізацію сировини, матеріалів, палива, енергії, обладнання, а в перспективі – і землі. Планувалося створення фінансового ринку: ринку кредитних паперів, цінних паперів та валюти, які б акумулювали та розподіляли тимчасово вільні грошові ресурси. Його формування повинно було б здійснюватись на основі ліквідації монополії держави у банківській системі, перетворення державних спеціалізованих банків у комерційні, розвитку відповідних елементів ринкової інфраструктури.

Щоб створити велику кількість конкуруючих між собою, самостійно вільних, економічно відповідальних не лише своїми поточними доходами, але й майновою власністю товаровиробників, подолати відчуження робітників від засобів та результатів виробництва, відновити та розвити конкуренцію, намічалося провести роздержавлення та приватизацію. З цією ж метою проголошувалася свобода підприємництва, проводилася демонополізація економіки.

Створювалася ринкова інфраструктура, основними елементами якої мали бути:

-на ринку засобів виробництва – товарні біржі, мережа оптових посередників, фонди стабілізації ринку, лізингові компанії, сервісні центри, фірмові та комісійні магазини, брокерські та ділерські фірми, центри і пункти прокату;

-на фінансовому ринку – фондові та валютні біржі, комерційні банки, страхові компанії, аудиторські фірми;

-на ринку робочої сили (праці) – біржі праці, посередницькі фірми (контори) працевлаштування.

Комерціалізація економіки означала переведення відносин розподілу на комерційні засади (введення платності послуг, наприклад, медичних послуг, освіти і т.ін.), заміну бюджетного фінансування кредитуванням, відмову від дотацій, передбачала посилення ролі ринку, розширювала сферу ринкового регулювання. Основним оціночним показником діяльності підприємств та установ став прибуток.

Необхідно зазаначити, що за роки незалежного розвитку України науковці неодноразово аналізували результати ринкової трансформації економіки, розробляли концепції, програми та прогнози соціально-економічного розвитку, а держава та підприємці намагалися реалізувати їх.2

Аналіз цих програмних документів дозволяє зробити висновок, що всі вони, за незначними відмінностями мають загальноприйняту для сучасної вітчизняної економічної науки та практики структуру.

1.Аналітично-констатуюча частина (визначає причини та чинники, які призвели до негативного стану в тій чи іншій сфері суспільного життя, наводить показники та факти, які характеризували цей негативний стан, або відставання України від розвинених країн світу).

2.Планово-організаційна частина, яка визначає завдання щодо вирішення проблем, подолання негативних явищ, наближення соціально-економічної сфери України до рівня розвитку європейських країн.

3.Прогнозно-індикативна частина, яка визначає рівень розвитку, соціально-економічні сфери України на певному проміжку у часі та прогнозує варіанти та показники розвитку.

4.Організаційно-реалізаційна частина, яка розкриває законодавчу базу та організаційну систему реалізації програми.

5.Фінансово-бюджетна частина, яка розкриває фінансове забезпечення реалізації програми.

Аналіз реальних показників розвитку економіки України робить правомірним висновок про те, що прогнозна частина кожної з державних програм України за роки її незалежності мала недостатній рівень реалізаії. Здійснені за період незалежності України економічні реформи не дозволили повною мірою вирішити завдання, сформульовані у концептуальних документах, які визначали основні напрями переходу до регульованої державою ринкової економіки, що викликало загострення соціальних проблем.

На сьогоднішній день питома вага заробітної плати у ВВП становить менше 45%, а у структурі собівартості продукції близько 10%, що значно відстає від стандартів розвинених країн світу, де такі показники сягають 60%. Це призводить до вкрай низької вартості робочої сили та зниження ефективності праці. Водночас, в сучасному українському суспільстві глибоко вкорінилася різка майнова диференціація та загрозливі масштаби бідності: доходи 10% найбільш забезпеченого населення перевищують доходи 10% найменш забезпеченого населення більш ніж у 10 разів, при цьому більше половини населення громадян отримує дохід на одного члена родини менший від прожиткового рівня.1

Наявні диспропорції обумовлюють необхідність кардинального перегляду концептуальних засад політики доходів та їх узгодження з політикою уряду у сфері розвитку підприємництва та макроекономічною політикою держави в цілому.

Практика проведення ринкових реформ в Україні показала, що автоматичне застосування положень економічної теорії та формальне впровадження досвіду інших країн у процесах поєднання ринкового та державного регулювання у сфері формування та розподілу доходів не дали очікуваних результатів.

Література:

Економіка України за січень-листопад 2007 року. /Урядовий кур’єр, 24.12.07 № 241 С. 12.
Статистичний щорічник України. – К: “Техніка”, 2008 р. – С. 137. 17.

УДК 339.976:004

Координація стратегій корпорацій

та держав в умовах глобальної інформатизації

Грищенко Андрій Анатолійович

доцент кафедри міжнародної економіки

Київського національного економічного

університету імені Вадима Гетьмана

У тезах обґрунтовується, що створення ефективного господарського механізму в умовах глобальної інформатизації, головним чинником якої є технологічний інститут, можливе лише шляхом інституційного підходу до вивчення та впровадження принципів, форм і методів взаємодії ринкових акторів та держав. Тому інформаційна парадигма глобалізації передбачає найбільш ефективну модель співпраці корпорацій і держав у формі координації їхніх інституційних стратегій.

The theses prove that creation of an effective economic mechanism in conditions of global information which primary factor is the institute of technology is possible only by the institutional approach to studying of principles, forms and methods of interacting of market actors and states. Therefore the informational paradigm of globalization provides the most effective model of cooperation of corporations and states in the form of coordination their institutional strategies.

Сучасний розвиток світової економіки характеризується її подальшою глобалізацією, впровадженням у всі сфери людського життя інформаційних технологій, на основі яких формується глобальне інформаційне суспільство; посилюється вплив на міжнародні економічні відносини транснаціональних суб‘єктів господарювання.

Якісні зміни цивілізаційного розвитку, які ми спостерігаємо сьогодні зумовлюють необхідність переосмислення ролі і місця держави в економіці. Держава при цьому розглядається, як один із суспільних інститутів, а державне регулювання, як база інституціоналізму.

Академік НАН України Ю.М. Пахомов обґрунтовано доводить, що підхід, який розглядає судьби цивілізації в залежності від успішності їх регуляторів, – є ключ до розуміння хоча і не єдиного, але все ж найважливішого критерія життєздатності людського суспільства. Людство не могло покладатися в ХХ ст. на традиційні механізми саморегулювання, взяті самі по собі, ні на свідоме управління процесами в масштабах суспільства, яке включало вільну взаємодію спонтанних сил, перед усім – ринкових. Вихід є в досі невідомому історії мистецтві поєднання обох регуляторів. Досягнення в цьому поєднанні і взаємодії оптимуму – це істинно історична проблема, від вирішення якої залежить доля світової цивілізації^¹. Результати інших наукових досліджень також переконують, що в теперішніх реаліях глобалізації та інформатизації міжнародних економічних відносин формування дійсно ефективного господарського механізму можливе лише за умови інституційного підходу до вивчення та впровадження принципів, форм і методів взаємодії ринкових агентів та держав. При цьому в умовах жорсткої міжнародної конкуренції головним чинником якої є технологічний інститут, інформаційна парадигма глобалізації на нашу думку передбачає найбільш ефективну модель співпраці корпорацій і держав у формі координації їх інституціональних стратегій економічного розвитку.

У сучасній світовій економіці ціна конкурентоспроможності є дуже високою. Корпорації витрачають великі кошти на науково-дослідні та дослідно-конструкторські розробки з метою завоювання свого місця на світовому ринку. Згідно висновкам фахівців ООН в сучасних умовах глобалізації в економіці розвинутих країн превалює сектор виробництва знань, розробки і розповсюдження інформації^². Про це свідчить і тема Всесвітнього економічного форуму в Давосі 2008 року «Сила спільних інновацій».

В умовах розвитку інформаційної економіки та посилення глобальної конкуренції стратегічною метою будь-якої країни є забезпечення захисту національних інтересів від експансії на внутрішній ринок іноземних компаній. У той же час процеси глобалізації не залишають країнам альтернативи перед вибором допускати чи не допускати іноземний капітал на національний економічний простір. Закрити двері перед міжнародним рухом капіталу, в тому числі для нашої країни, означає залишитися на узбіччі цивілізаційного процесу. Вихід тут у тому, щоб країнам-реципієнтам отримати найбільші вигоди при найменших втратах для національної економіки шляхом досягнення оптимального балансу між лібералізацією ринку та його державним регулюванням, об‘єднання державних та корпоративних ресурсів, розробки та використання науково обґрунтованих інструментів та механізмів їхньої координації.

Зазначимо, що питання координації та взаємодії крупних корпорацій і держав досліджено у працях зарубіжних учених. Значний вклад у розвиток даного напряму економічної думки внесли й українські вчені.

Один із загальновизнаних наукових підходів до розгляду цієї проблематики стверджує, що стратегія економічного розвитку держави напряму залежить від стратегії зростання крупних корпорацій в умовах науково-технологічного прогресу. Тільки за допомогою незалежної від корпорацій держави вбачається успіх економічного розвитку. Зокрема українські реалії демонструють, що успішно займатися бізнесом і успішно управляти державою на будь-якому рівні – дві ніяк не сумісні між собою речі. Тут можливий лише інституційний підхід: співробітництво на засадах ділового партнерства приватного капіталу та влади, тобто координація економічних стратегій корпорацій та держави.

Інший підхід інституціоналізму, як одну із центральних проблем розвитку і оновлення економіки вбачає в створенні системи соціального контролю над економікою. Вказана проблема розглядається досить широко: від внутрішньофірменного корпоративного рівня до організації соціального контролю на макроекономічному рівні, головна роль у реалізації якого відводиться державі. При цьому значне місце в організації соціального контролю займає планування, включаючи створення і розвиток державної системи програмування та індикативного планування, що об’єктивно сприяє розвитку і оптимізації державних та ринкових форм господарювання.

У сучасних умовах розвитку світової економіки здійснюються спроби об’єднати положення інституціоналізму з неокласичною теорією. Обґрунтовується модель «цивілізаційного синтезу», що передбачає максимальне використання приватного підприємництва, вільного ринку в сполученні з адміністративною і фінансовою підтримкою підприємницької ініціативи з боку держави. У наукових колах пропонується й обґрунтовується ідея створення нової інституціональної економіки.

Разом з тим, на нашу думку, у дослідженнях українських та зарубіжних учених ще не знайти досить повного висвітлення явищ і проблеми щодо аналізу ефективності інституційних факторів економічної політики розвинутих країн, країн що розвиваються та країн з перехідною економікою в умовах глобальної інформатизації. Зокрема, необхідно визначити, що сьогодні розуміється під поняттями інституції, принципи, форми і методи координації державних і ринкових регуляторів, у тому числі регуляторів міжнародних економічних відносин, узгодження при цьому наднаціональних, національних і корпоративних інтересів, коли в умовах сучасної глобалізації держава сама все більше перетворюється в корпорацію з управління соціально-територіальною системою, а корпорація набирає рис і характеристик державності. З позицій теорії стратегічного управління доцільно також проаналізувати основні фактори, які впливають на стратегію економічного розвитку корпорацій і країн на новому етапі інтернаціоналізації господарської діяльності: особливу їх місію, конкурентні переваги, організаційні чинники, права власності на ресурсоспоживання, потенціал розвитку, культуру і компетенцію міжнародного управління, вплив інституцій на виробничі витрати, тощо.

На сьогодні, ми можемо виділити наступні чинники ефективності координації інституційних корпоративних і державних стратегій: дотримання законності в суспільстві, ступінь розвитку корпоративного і господарського права, ефективність функціонування судової, банківської, фінансової систем, небанківських фінансово-кредитних установ, фондового ринку і технологічних інститутів. В Україні немає багатьох необхідних інститутів, зокрема, не розвинуто інституційно-правове середовище соціальної спрямованості у приватному секторі, не сформовано конкурентного середовища, в якому повинні здійснювати господарську діяльність недержавні суб’єкти господарювання, принцип конкуренції не є пріоритетним при приватизації державного майна, загострюється боротьба груп інтересів, які часто ігнорують формальні та неформальні правила і норми поведінки, а державна влада послаблюється, транснаціональні корпорації і фінансово-промислові групи недостатньо приділяють уваги соціальним та екологічним питанням та питанням ефективного використання обмежених ресурсів.

Міжнародний досвід показує, що при узгодженні інтересів держав з інтересами недержавних економічних акторів (міждержавних організацій, неурядових об’єднань, крупних фінансових і бізнес-структур) вони не обов’язково налаштовані на співпрацю з державними організаціями, тому оптимальність розвитку їх інституційних стратегій залежить від ефективності координації даного процесу.

Список використаної літератури:

Цивилизационная структура современного мира. Под редакцией академика НАН Украины Ю.Н. Пахомова и доктора философских наук Ю.В. Павленко, В 3-х томах. Т.1. –К.: «Наукова думка». 2006, - 686 стр.
World Investment Report 2005: Transnational Corporations and the Internationalization of R&D, UNCTAD, New York and Geneva, 2005. – 350 p.

УДК 658.016

ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ

СТРАТЕГІЇ ФІНАНСОВОГО РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМСТВА

FEATURES OF FORMING OF STRATEGY

OF FINANCIAL DEVELOPMENT OF ENTERPRISE

Дзеніс Олексій Олександрович

Харківський національний економічний

університет

аспірант кафедри банківської справи

Blog

Інститут економіки та промисловості нан м

Содержание