Інститут економіки та промисловості нан м

Вид материала

Диплом

Содержание В.В. Подвысоцкий Методология разработки стратегии Разработка стратегии На предварительном этапе разработки Стратегии Сучасний економічний

Подобный материал:

• Інститут економіки та промисловості нан, 9724.62kb.
• Інститут економіки та промисловості нан, 9040.04kb.
• Кірізлєєва Аліса Салаватівна удк 336. 717. 061 (477) розвиток механізму іпотечного, 349.57kb.
• Наукові досягнення та розробки установ нан україни за 2011 рік, 233.7kb.
• Державна Установа «Інститут економіки та прогнозування нан україни», 38.48kb.
• Д-р політ, наук (Інститут соціальних наук Одеського національного університету Ім., 14508.65kb.
• Інститут географії нан україни, м. Київ, 42.61kb.
• “матеріали електронної техніки, 168.29kb.
• Національна академія наук україни державна установа "Інститут економіки природокористування, 207.82kb.
• Заюкова Марина Сергіївна. Фінансова стійкість та її забезпечення на підприємствах м'ясної, 184.13kb.

В.В. Подвысоцкий

Ягелонский университет

Магистр


В Украине, как и во всем мире, города конкурируют между собой за финансовые ресурсы, инвестиции, человеческий потенциал. Конкурентоспособность конкретного города зависит от выработки видения будущего – стратегии и умения последовательно ее реализовать. При этом стратегический процесс развития в каждом городе имеет свои особенности, темпы, «точки роста». Определить и учесть все это - важная задача местных органов власти по обеспечению успешного развития территорий.

Стратегическое планирование стало необходимой частью городского управления, поскольку города все чаще сталкиваются с проблемой неопределенности их будущего. Современная ситуация, характеризующаяся быстроизменяющимися технологиями, глобальной и региональной реорганизацией промышленного инвестирования и растущей конкуренцией среди городов и регионов за жизненные ресурсы требует умения адаптироваться и формировать городскую политику таким образом, чтобы эффективно реагировать на изменяющиеся условия окружающей среды.

Стратегия развития города (далее - Стратегия) призвана обеспечить достижение следующих целей: сформировать устойчивое развитие города и качественную жизнь горожан; приобрести современный имидж конкурентоспособного города, открытого для межрегионального и международного сотрудничества; объединять действия и осуществить концентрацию усилий местных властей, населения, предпринимателей на ключевых приоритетах, обеспечивающих городу прогресс и процветание в будущем.

Предметом Стратегии развития города является, прежде всего, достижение конкурентоспособности: а) города в целом как места для жизни и хозяйственной деятельности; б) приоритетных отраслей городского хозяйства и в целом социальной сферы города.

Методология разработки стратегии развития основывается на следующих принципах: широкое привлечение граждан, предпринимателей, общественных организаций к партнерству с местными властями в процессе определения целей и задач стратегического развития; активное общественное обсуждение стратегических направлений развития на общегородских и региональных семинарах, совещаниях, конференциях и в СМИ с целью постоянной корректировки приоритетов и особенностей этапов развития: учет в Стратегии развития современных тенденций глобализации экономики и новейших методов стратегического управления городами: сочетание нацеленности Стратегии развития в долгосрочной перспективе на стабильный прогресс и улучшение качества жизни с конкретными проектами и целевыми программами, реализующими стратегическую цель в конкретный период времени; использование в процессе разработки и реализации Стратегии развития результатов научно-прикладных разработок, достижений и опыта активных зарубежных и украинских городов и экспертно-практического потенциала работников органов местного управления.

Стратегия развития должна разрабатываться путем многостороннего и конструктивного диалога бизнеса, власти и общества (гражданских институтов). Это позволит снизить неопределенность будущего путем прояснения и согласования действий заинтересованных участников городского развития.

Стратегия развития города не является аналогом долгосрочного комплексного плана социально-экономического развития. Данная стратегия затрагивает только самое существенное для выживания, адаптации и развития города в конкурентной рыночной среде. Она касается лишь тех отраслей и сфер жизни, которые имеют определяющее значение для существования города в каждый конкретный период и могут дать сильный импульс его развитию.

Стратегия развития не является конечным планом, не подлежащим изменениям, она предполагает постоянное обновление, изменение приоритетных направлений в соответствии с достигнутой ситуацией. При этом стратегические цели должны оставаться неизменными.

Управление реализацией Стратегии развития является непрерывным процессом с обязательным анализом обратных связей: по развитию партнерских отношений по горизонтали между всеми учреждениями, предприятиями, организациями и общественными объединениями, вовлеченными в процесс реализации стратегии; по процессу реализации Стратегии, когда происходит ее адаптация к изменяющейся внешней среде. Для корректировки Стратегии развития города должен быть сформирован совет, возглавляемый мэром города; по активизации привлечения разнообразных инвестиционных ресурсов для реализации проектов Стратегии развития города; по определению приоритетности использования ограниченных ресурсов в каждый конкретный период времени реализации стратегического плана.

Разработка стратегии развития города проводится с целью формулировки требуемого будущего образа города на основании единовременного выборочного исследования муниципальной экономики с применением методов системного и стратегического анализа.

На предварительном этапе разработки Стратегии развития города должна быть проведена работа по инвентаризации состояния и перспектив развития социально-экономической ситуации, а также по учету материальных, интеллектуальных и прочих ресурсов, которыми располагает или которые может реально привлечь город на стратегические цели своего развития.

Оценка реальных и потенциальных ресурсов города включает в себя предварительное изучение ситуации по следующим группам ресурсов: природные (минеральные, энергетические, рекреационные, прочие); ресурсы территории и недвижимости (наличие зонирования, готовность объектов недвижимости к вовлечению в рыночный оборот); Инфраструктурные (транспортное положение, обеспеченность объектами транспортной инфраструктуры, средствами телекоммуникации, водо-, энергоснабжения, канализации и утилизации отходов); финансовые (. все возможные источники средств - бюджет, внебюджетные средства города, коммерческие (банки), средства региональных и национальных программ. Возможности привлечения заемных средств, денежные средства, находящиеся в распоряжении населения); трудовые (численность, половозрастной состав, численность и структура трудоспособного населения, профессиональный состав, образовательный уровень, стоимость рабочей силы, производительность труда); организационные (уровень организации городского управления, наличие общественных и коммерческих организаций, которые могут быть привлечены городом (университеты, ассоциации, торговые палаты и прочее). Политические силы, которые могут содействовать или препятствовать развитию); информационные (существование в городе упорядоченной маркетинговой информации. Готовность города использовать ее для разработки плана развития и предоставления потенциальным инвесторам).


Секція 4.

СУЧАСНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ

РОЗВИТОК МОДЕЛІ КОНКУРЕНЦІЇ ТА ПАРТНЕРСТВА


УДК : 330. 341. 1 (330. 322)

Інноваційно-інвестиційні пріоритети

економічного розвитку Лівії.

Innovational and investment priorities

of economical development of Libya


Фурджані Абдуссалам

Національний педагогічний

університет (НПУ) ім. М.П. Драгоманова

аспірант кафедри економічної теорії


Розглянуто напрями застосування інноваційно-інвестиційних процесів у нафтодобувній та нафтопереробній галузях лівійської промисловості. Висвітлюється роль Джамахірії та державного регулювання інноваційно-інвестиційної діяльності; показані напрями сприяння залученню іноземних інвестицій та іноземних компаній (з використанням угод про розподіл продукції та концесії) з метою зростання конкурентоспроможності економіки Лівії.

The ways of application of innovational and investment processes in petroleum production and refining of Libyan industry are examined. The role of Jamahiriya and state regulation of innovational and investment activity is explained; the ways of assistance in foreign investment of capital and foreign companies attraction (with the use of agreements on production allocation and concession) aimed at the growth of competitiveness of Libyan economy are shown.


Глобальна економічна інтеграція розвивається на фоні економічної диференціації країн світу. Країни різняться за ступенем розвитку внутрішнього ринку; за укладами економіки і особливостями її державного регулювання; за масштабами і спеціалізацією зовнішньоекономічних відносин. В основі диференціації країн (а отже і стратифікації їх соціально-економічного розвитку) лежить різний рівень опанування інноваціями, рівень переваг інформаційної економіки [1, с. 273]. Нівелювати стратифікацію країн у ХХІ ст. дуже складно. Шлях до цього – посилення впливу держави на процеси реалізації стратегії інноваційно-інвестиційного розвитку економіки. Ця вимога становить основу сучасних програм підвищення національної конкурентоспроможності.

Світовий досвід господарювання свідчить, що у ХХІ ст. конкурентоспроможність країни пов’язується із реалізацією курсу на розбудову „економіки знань”. Концепція „економіки знань” включає багато складових. Йдеться про наступне. 1. Створення та розвиток ринку інформації та знань як факторів виробництва, перехід інформаційних ресурсів суспільства у реальні ресурси соціально-економічного розвитку. 2. Зростання ролі інформаційно-комунікаційної інфраструктури у системі національного виробництва, домінування в економіці нових наукомістких технологій, засобів обчислювальної техніки та телекомунікацій. 3. Випереджаюче зростання галузей, пов’язаних з виробництвом знань, інформаційних послуг (телекомунікаційної, комп’ютерної, телевізійної) [2, с 457].

Особливого значення для країн, що розвиваються відіграє проникнення інформаційно-інноваційних процесів у традиційні галузі виробництва. Чітку позицію у цьому питанні займає керівництво Лівії. Велика Соціалістична Народна Лівійська Арабська Джамахірія (СНЛАД) – це особлива країна, що проголосила курс на розбудову ісламського арабського соціалістичного народного суспільства. Велику роль в економіці Лівії відіграє держава та державний сектор, якому належить у промисловості – 90%, а у сільському господарстві – 25% виробництва. Держава у Лівії представляє інтереси народу. „Джамахірія” – „народовладдя”, проявляється у тому, що правом законодавчої ініціативи, вирішенням питань господарського та культурного життя на містах наділені Первісні народні збори (ПНЗ), що об’єднують все доросле населення країни по територіальному принципу. Остаточне формулювання законів є прерогативою Всезагального народного конгресу, до складу якого входять секретарі ПНЗ та представники суспільних організацій. Сесії Всезагального народного конгресу відбуваються один раз на рік. Лідер Лівії Муаммар Каддафі пише: „ Держава – це політичне утворення, яке виникло під впливом цілого ряду факторів, первісним і основним з яких є національне самоусвідомлення...” [3, с. 112-113]. Лівійські вчені визнають, що одним з найдієвіших засобів реалізації інноваційного розвитку у пріоритетних галузях лівійської економіки (нафтодобувна та нафтопереробна промисловість) залишається державний контроль та державна підтримка інноваційних процесів.

Дві третини запасів нафти та газу у Лівії контролює державна Національна нафтова корпорація (ННК). З 2000 р. ННК виконує функції галузевого міністерства та вирішує усі питання геологічної розвідки, видобутку, транспортування, переробки та збуту нафти. Запаси нафти у Лівії оцінюються у 4 млрд. тонн; газу у 1,32 трлн. куб. м. У власності лівійського народу перебуває три нафтопереробних заводи сумарною продуктивністю 343 тис. барелі на добу (при внутрішніх потребах 182 тис. барелі нафти на добу). Для підвищення продуктивності цих підприємств, розпочата їх реконструкція: проект оцінено у 3,5 млрд. дол. США. Інвестиційні вливання у розвиток нафтопереробних заводів перебувають під особливим контролем держави та ставлять за мету поповнення державного бюджету, зростання рівня життя та добробуту лівійського народу.

У відповідності до законодавства Лівії іноземні компанії своїми силами забезпечують геологічну розвідку, а промислова експлуатація відкритих родовищ нафти та газу ведеться ними (спільно з ННК) на засадах угод про розподіл продукції та на засадах домовленості про концесії. У 2004 р. Рада Безпеки ООН відмінила економічні санкції проти Лівії (що діяли з 1992 р. та встановили економічну та політичну ізоляцію країни). За період 1992 - 2004 рр. інноваційно-інвестиційні процеси в лівійській економіці майже призупинились. Так, з 12772 нафтових скважин, що були розвідані та пробурені, на той період діяло лише дві тисячі, а решта були „законсервовані”. Водночас вже 20-21 травня 2004 р. у Тріполі відбулася міжнародна конференція „Doing Business in Libya”, на якій були присутні понад 400 компаній світу (з них – п’ятнадцять американських). Великі перспективи мають спільні Українсько-Лівійські проекти інвестиційного співробітництва у сфері нафтогазового виробництва. Так, ще у 2003 р. НАК „Нафтогаз України” підписав з ННК Лівії Угоду про розподіл продукції (EPSA). У зв’язку з введенням у Лівії практики нафтових тендерів, як один з варіантів, розглядалася можливість створення спільних українсько-лівійських підприємств з метою „розконсервації” та введення в експлуатацію відкритих родовищ (понад 40); буріння, розбудови та початку експлуатації ще не працюючих родовищ (понад 90); здійснення роботи по бурінню скважин, ремонту підземного та наземного обладнання для видобутку та транспортування нафти. Ці проекти передбачають також застосування інновацій, особливо стосовно енергозбереження та збереження води, природних та людських ресурсів.

Поряд із збереженням державного контролю за економічними процесами, що мають вирішальний вплив на розвиток країни, велика увага у Лівії приділяється залученню іноземних інвестицій. Так, з 1997 р. у Лівії діє закон про залучення іноземних інвестицій у такі галузі: машинобудування, туризм, сільське господарство, охорона здоров’я та сфера послуг. Найбільш вдалим проектом щодо залучення інвестицій у ці галузі у Лівії вважається компанія LAFICO („Лівійська арабська компанія іноземних інвестицій”), яка була створена у 1981 р. для управління портфельними інвестиціями за кордоном. Сукупний капітал компанії зараз оцінюється у 6 млрд. дол. Протягом періоду свого існування LAFICO інвестувала кошти у будівництво на території Африки 20 готелів ( у тому числі і п’ятизіркових); готує спеціальні програми для розвитку туристичного бізнесу на території Лівії із залученням таких відомих компаній як „Sheraton” та „Hilton”. Серед пріоритетних проектів LAFICO – розвиток телекомунікаційної мережі у Нігерії; інвестиції у видобуток корисних копалин у Гані, ЦАР, Гвінеї; інвестиції у промисловість Конго, Габону, Чаду, Ліберії, Гвінеї, Ефіопії; інвестиції у будівництво готельних комплексів в Уганді, Малі, Чаді, Ліберії. Гамбії, Гані, Руанді, ЮАР та Зімбабве. Залученню іноземних інвестицій до Лівії сприяє і вільна економічна зона – морський порт „Місурата” (розташований на відстані 220 км на схід від Тріполі). Пріоритетними для цих проектів визнано використання інформаційних технологій;нових матеріалів: полімерів, кераміки, нових металевих сплавів та композиційних матеріалів, які поступово мають замінити у виробничому використанні традиційні матеріали. Інноваційний прорив неможливо здійснити без державного регулювання та дієвої державної підтримки. Народовладдя – „Джамахірія” – забезпечує урахування волі народу в усіх соціально-економічних процесах, сприяє процвітанню Лівії у ХХІ ст.


1. Белорус О.Г., Лукьяненко Д.Г. и др. Глобальные трансформации и стратегия развития. Монография. – К.: Орияне, 2000. – 424 с.

2. Стратегічні виклики ХХІ століття суспільству та економіці України: В 3 т.: Том 1: Економіка знань – модернізацій ний проект України / За ред. акад. НАН України В.М. Гейця, акад. НАН України В.П.Семиноженка, чл.-кор. НАН України Б.Є. Кваснюка. – К.: Фенікс,2007. – 544 с.

3. Кадаффі М. Зелена книга. – К.: Фенікс, 2003. – 160 с.


УДК: 332.155.003.13: 631.11

Основні підходи до оцінки

ефективності (на прикладі

сільськогосподарського підприємства)


Абліцова Т.С.,

Маркова С.В.,

Запорізький національний університет


Розглянуто основні аспекти проведення аналізу ефективності діяльності підприємства.

The basic aspects of conducting the enterprise efficiency analysis are considered.


Внаслідок реформування аграрного сектора на базі колишніх колективних господарств та частини державних виникли нові формування, засновані на приватній власності на землю та майно. Система виробничих відносин у сільському господарстві стає більш адаптованою до умов ринкової економіки. Водночас ситуація в галузі залишається дуже складною. Збитковість більшості сільськогосподарських підприємств є наслідком низької ефективності їх діяльності. У них недостатньо фінансових ресурсів для забезпечення необхідного рівня інтенсифікації виробництва, оновлення матеріально-технічної бази.

Ефективність діяльності сільськогосподарських підприємств має важливе макро- і мікроекономічне значення. Перше полягає в тому, що ефективне господарювання аграрних підприємств, спрямоване на максимізацію прибутку, збільшує як валовий внутрішній продукт, так і доходну частину бюджету держави шляхом зростання податкових надходжень (податок з прибутку підприємства, нарахування на фонд заробітної плати, податок на додану вартість, акцизний збір тощо). Друге ж зумовлене тим, що в умовах ринку економічно ефективна діяльність гарантує сільськогосподарським підприємствам виживання у конкурентній боротьбі, виплати дивідендів (або частки з одержаного доходу) і соціальної допомоги працівникам.

Ефективність підприємства являє собою комплексну оцінку кінцевих результатів використання основних і оборотних фондів, трудових і фінансових ресурсів та нематеріальних активів за певний період часу. Загальна методологія визначення ефективності може бути формалізована такою формулою (1):


F=Е/Р, (1)


де F – ефективність,

Е – ефект (результати);

Р – витрати (ресурси) [1].

Класифікують ефективність за різними ознаками. Так, за наслідками отриманих результатів розрізняють економічну, соціальну та організаційну ефективність. Оцінку інтенсивності та ефективності діяльності підприємства проводять за показниками прибутку і рентабельності. Прибуток – це частина доходу, що залишається на підприємстві після відшкодування усіх витрат, пов’язаних з виробництвом, реалізацією продукції (робіт і послуг) та іншими видами діяльності [2]. Рентабельність – це відносний показник, що характеризує рівень ефективності (доходності) діяльності підприємства. Показники рентабельності повніше, ніж прибуток, характеризують кінцеві результати роботи підприємства, оскільки їх величина показує співвідношення прибутку з наявними або використаними ресурсами [3].




Рисунок 1 – Аналіз валового прибутку ТОВ “Придонецьке”


Відносно ТОВ “Придонецьке”, в 2006 році маємо набагато кращі показники економічної ефективності. Як свідчить рисунок 1, існують тенденції до зростання валового прибутку. Валовий прибуток за 2006 рік у порівнянні з даним показником за 2005 рік зріс на 1043 тис. грн. ( на 73,3%). Це відбулося за рахунок того, що чистий дохід від реалізації продукції зріс на 21,4%, а собівартість реалізованої продукції лише на 11,1%. Крім того, 2006 рік був більш врожайним, ніж 2005р.

Показники рентабельності за валовим, операційним та чистим прибутком в 2006 р. у порівнянні з 2005 р. стабілізувалися та значно покращилися. Для цього керівництво ТОВ “Придонецьке” здійснювало різні соціальні заходи з метою покращення позитивного ставлення працівників до праці в товаристві, а, отже, і підвищення соціальної ефективності. Крім цього, було покращено графік робіт працівників та підвищено їх заробітні плати (системою оплати праці є відрядною). Але значною проблемою залишається низький рівень технічної оснащеності та автоматизації, що вказує на незначний рівень організаційної ефективності.

З метою підвищення стимулюючої ролі заробітної плати і формування у працівників позитивного ставлення до роботи керівництву ТОВ “Придонецьке” рекомендується замінити відрядну систему оплати праці на акордно-преміальну. Акордно-преміальна система оплати праці забезпечить краще як матеріальне, так і моральне стимулювання. Навіть за умови одержання встановленої в товаристві ставки заробітної плати, працівник має можливість додаткового заробітку завдяки виконанню різних за специфікою робіт протягом року (робота водія, тракториста-машиніста, агронома тощо).

Для підвищення продуктивності праці потрібна інтенсифікація виробництва. Можливі деякі варіанти – зрошування та покращення рівня технічного забезпечення. Для забезпечення останнього можна створити з іншими аграрними підприємствами міжгосподарський безприбутковий кооператив із технічного забезпечення (машинно-технологічні станції). Це є одним із найраціональніших шляхів оновлення машинно-тракторного парку та підвищення ефективності його використання. Якщо це не підходить, то краще товариству купувати сільськогосподарську техніку вітчизняних фірм [4]. Також ТОВ “Придонецьке” доцільно реалізовувати свою продукцію через торгових посередників [5]. Сільське господарство належить до високоризикових видів виробництва через нестабільні природнокліматичні умови, можливі поширення патологічних захворювань серед тварин. Тому, для стабілізації доходів, ТОВ “Придонецьке” краще застрахувати свою продукцію [6].

Крім всього вищесказаного, ТОВ “Придонецьке” слід об’єднатися з переробним підприємством, наприклад, з Куйбишевським маслозаводом. Дане об’єднання буде взаємовигідним для обох підприємств, призведе до покращення показників ефективності діяльності, не лише економічної, а й соціальної та організаційної.


Література:

1. Шегди А.В. Економіка підприємства: Навчальний посібник. – К.: Знання, 2005. – 432с.

2. Івахненко В.М. Курс економічного аналізу: Навчальний посібник – 3-тє видання, перероблене і доповнене. – К.: Знання-Прес, 2002. – 190с.

3. Тарасенко Н.В. Економічний аналіз: Навчальний посібник – 3-тє видання, виправлене і доповнене. – Львів: “Магнолія плюс”, 2005. – 344с.

4. Кріп Г.М. Технічне забезпечення сільського господарства Львівщини / Економіка АПК. – 2006. – №3. – С.22-26.

5. Свиноус І.В., Туржанський В.А. Реалізація продукції свинарства господарствам приватного сектору через систему торгово-посередницьких структур / Економіка АПК. – 2006. – №8. – С.135-138.

6. Приказюк О.В. Страхування сільськогосподарських ризиків як засіб беззбиткової діяльності сільгоспвиробників / Економіка АПК. – 2006. – №4. – С.87-91.