Конспект лекцій для студентів напряму підготовки 0305 "Економіка та підприємництво"

Вид материала

Содержание

Подобный материал:

1 2 3 4 5 6 7 8 9 ... 14

1.1 Мета і завдання дисципліни

Метою викладання дисципліни “Менеджмент” є вивчення студентами основних принципів, положень і методів менеджменту – процесу управління соціотехнічними системами (організаціями, установами, підприємствами).

Основними завданнями вивчення дисципліни є одержання студентами знань, навичок та вмінь у галузі менеджменту підприємства та його функціональних підрозділів, ознайомлення із принципами, функціями та методами управління, технологією прийняття управлінських рішень, а також розвиток здібностей, що дозволяють менеджерам здійснювати управлінську, організаційну, методичну, діагностичну, інноваційну діяльність при управлінні організаціями з урахуванням розвитку й ефективності використання їх людського потенціалу в умовах динамічного організаційного середовища.

Предмет курсу – закономірності формування та функціонування системи менеджменту організації (підприємства).

Місце курсу “Менеджмент” у системі підготовки бакалаврів за напрямом “Економіка і підприємництво” визначається необхідністю формування професійних навичок економістів, фінансистів і маркетологів у ринкових умовах із загальних питань в галузі управління організацією, підприємством та його функціональними підрозділами. До основних дисциплін, які забезпечують курс менеджменту, відносять: загальну економічну теорію, економіку підприємства. Крім того, сфера знань “Менеджмент” взаємозв’язана з рядом наукових теорій: економічних (ринок праці, міжнародні відносини, організація виробництва, економічні методи, економічна інформація тощо); психологічних (загальна психологія, теорія поведінки, конформізм, психологія праці та ін.); соціальних (групова поведінка, психологія спілкування, теорія організації, трудове і соціальне право, політологія, конфліктологія тощо).

1.2 Зміст розділів дисципліни "Менеджмент"

Вступ до дисципліни

Менеджмент. Предмет та метод дисципліни, її завдання, структура та взаємозв’язок з іншими дисциплінами. Роль дисципліни в організаційно-економічній підготовці бакалаврів. Удосконалення методів та процесів менеджменту.

Методичні вказівки. Студенти повинні чітко уявляти собі вимоги щодо обсягів та змісту знань, навичок, які стосуються даної дисципліни.

Література [1; 3, т. 1 с. 7-11; 5, с. 5-26; 9, с. 13-32].

Розділ 1 Концептуальні основи менеджменту

Тема 1.1 Парадигма менеджменту

Поняття, етимологія, основні положення та завдання менеджменту. Зміст процесу менеджменту. Принципи і методи менеджменту.

Методичні вказівки. Особливої уваги при вивченні даної теми потребує питання змісту процесу менеджменту, встановлення суб’єкт-об’єктного взаємозв’язку при вирішенні управлінських проблем.

Література [1; 2, с. 13-18; 7; 9, с. 33-36].

Тема 1.2 Еволюція менеджменту

Еволюція управлінських відносин і науки “менеджмент” у контексті різних історичних епох розвитку людства. Раціоналістичний і поведінковий напрями еволюції менеджменту. Технократизм. Школи менеджменту.

Методичні вказівки. Вивчаючи цю тему, студенти повинні з’ясувати, який досвід отримав менеджмент від тієї чи іншої історичної епохи і у чому сутність шкіл управління.

Література [2, с. 19-30; 3, с. 13-64; 5, с. 62-85; 6; 13].

Тема 1.3 Організація та її розвиток

Поняття та сутність організації. Моделі та середовища організації. Організаційний розвиток.

Методичні вказівки. Слід звернути увагу на сукупність взаємозв’язків між різними елементами внутрішнього та зовнішнього організаційних середовищ.

Література [5, с. 88-138; 7; 8; 10].

Тема 1.4 Підприємницький менеджмент

Взаємозв’язок “менеджер – підприємець”. Підприємство і підприємництво. Підприємницький менеджмент. Стратегії підприємницького менеджменту.

Методичні вказівки. Увагу слід приділити особливостям цінностей і методів підприємницького менеджменту. Студенти повинні вміти розрізняти управлінські та підприємницькі підходи у системі економічних відносин.

Література [4; 9, с. 169-230; 11].

Розділ 2 Функції менеджменту

Тема 2.1 Планування

Взаємозв’язок принципів, функцій і методів менеджменту. Класифікація функцій менеджменту. Планування як первинна управлінська функція. Процес стратегічного планування.

Методичні вказівки. Після вивчення даної теми студенти повинні знати зміст основних етапів стратегічного планування, а також сутність планування як функції менеджменту.

Література [3, т.2 с. 219-272; 5, с. 256-303; 6; 7].

Тема 2.2 Організація як функція

Організація як функція. Повноваження. Типи організаційних структур управління.

Методичні вказівки. При вивченні цієї теми важливо звернути увагу на особливості органічних і механістичних оргструктур управління.

Література [3, т.1 с. 72-81; 5, с. 308-354; 7; 10].

Тема 2.3 Мотивація

Мотивація як функція і процес менеджменту. Мотив і стимул. Ранні, змістовні та процесійні теорії мотивації.

Методичні вказівки. Вивчаючи мотивацію в менеджменті, важливо в першу чергу ознайомитися з її глибоким психологічним змістом. Особливу увагу необхідно приділити розумінню практичного значення тієї чи іншої мотиваційної теорії.

Література [1; 2, с. 129-146; 5, с. 360-387; 8; 13].

Тема 2.4 Контроль

Контроль як функція менеджменту. Види контролю. Етапи процесу контролю. Чинники ефективного контролю.

Методичні вказівки. Особливу увагу слід звернути на психологічні аспекти контролю. Студенти повинні знати зміст контролю як складного процесу.

Література [1; 3, т.1 с. 167-216; 5, с. 390-420; 6; 7; 15].

Розділ 3 Синергетичні процеси менеджменту

Тема 3.1 Управління комунікаціями

Процеси, що пов’язують між собою управлінські функції. Комунікаційний процес. “Йо-харі-вікно”. Класифікація інформації та комунікацій.

Методичні вказівки. Особливої уваги при вивченні даної теми потребує питання змісту комунікаційного процесу.

Література [5, с. 166-189; 8; 12; 13].

Тема 3.2 Управлінське рішення

Рішення як вибір альтернативи. Класифікація управлінських рішень. Процес раціонального вирішення проблеми. Науковий метод в управлінні. Моделі та методи прийняття рішень.

Методичні вказівки. Вивчаючи цю тему, студенти повинні з’ясувати особливості процесу прийняття управлінських рішень, а також зміст відповідних конкретних моделей і методів.

Література [5, с. 196-243; 6; 7; 10].

Тема 3.3 Лідерство

Керівництво і лідерство, вплив і влада. Форми влади. Підходи до визначення стилів лідерства.

Методичні вказівки. Слід звернути увагу на авторські погляди науковців на лідерство та стилі лідерства відповідно до особистісного, ситуаційного і поведінкового підходів.

Література [2, с. 414-424; 5, с. 463-510; 10; 11].

Тема 3.4 Управління кар’єрою

Кар’єра. Управління кар’єрою. Різновиди кар’єри. Стадії процесу здійснення кар’єри.

Методичні вказівки. Увагу слід приділити особливостям того чи іншого виду кар’єрного просування в організації.

Література [2, с. 236-243; 6; 11].

Розділ 4 Забезпечення ефективності менеджменту

Тема 4.1 Управління персоналом

Управління персоналом. Персонал. Інтегральні характеристики оцінки персоналу. Процеси управління персоналом.

Методичні вказівки. Після вивчення даної теми студенти повинні знати зміст основних процесів управління персоналом: набору та відбору, навчання, атестації, адаптації персоналу тощо.

Література [2; 3, т. 1 с. 105-166; 5, с. 566-590; 11].

Тема 4.2 Управлінське консультування

Консалт-менеджмент. Класифікація управлінських консультантів. Етапи управлінського консультування. Каунселінг і коучинг.

Методичні вказівки. При вивченні цієї теми важливо звернути увагу на особливості взаємодії учасників управлінського консультування.

Література [1; 4; 7; 9].

Тема 4.3 Управління конфліктами

Конфлікт. Управління конфліктами. Класифікація конфліктів. Конфлікт як процес. Функціональні та дисфункціональні наслідки конфліктів.

Методичні вказівки. Вивчаючи управління конфліктами, важливо ознайомитися із міжособистісними і структурними способами їх розв’язання.

Література [2, с. 437-442; 4; 5, с. 517-538; 6; 12].

Тема 4.4 Особистість як об’єкт менеджменту

Психологічні аспекти менеджменту. Особистість та індивідуальність. Міжособистісні стосунки в групах. Колектив. Види колективів.

Методичні вказівки. Особливу увагу слід звернути на характеристики особистості та можливість їх урахування при формуванні та реалізації організаційно-економічних заходів.

Література [2, с. 107-118; 3; 4; 10; 11].

2 КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ

Менеджмент – це не що інше, як налаштування інших людей на працю

Л. Якокка

РОЗДІЛ 1 КОНЦЕПТУАЛЬНІ ОСНОВИ МЕНЕДЖМЕНТУ

Менеджмент – це особливий вид діяльності, що перетворює неорганізований натовп на ефективну, цілеспрямовану та продуктивну групу

П. Друкер

Парадигма менеджменту

Хто не працює – вчить, хто не вчить – керує, хто не керує – вчить менеджменту...

Невідомий автор

Неправильні речі відбуваються самі по собі, а правильні речі потребують менеджменту. В широкому розумінні менеджмент пов’язаний із професійним вирішенням комплексних проблем будь-якого рівня, що пов’язані з людським чинником.

В економічному значенні менеджмент – це наука і сфера практичної діяльності щодо інтеграції людей в їх спільному підприємстві (організації). При цьому завдання функціонування та розвитку сучасного підприємства пов’язані з такими поняттями, як: маркетинг, інновація, людські ресурси, фінансові ресурси, природні та інформаційні ресурси, продуктивність, соціальна та екологічна відповідальність, потреба в прибутку. Іншими словами, менеджмент забезпечує сумісну роботу (бізнес, підприємницьку діяльність) людей.

В основі менеджменту лежать певні положення:

менеджмент стосується людини і тільки людини: менеджмент забезпечує сумісну та ефективну роботу людей, надаючи їм можливість максимально реалізовувати свої сильні сторони та нейтралізуючи свої недоліки;
менеджмент неможливо відокремити від культури суспільства: менеджмент виявляє для використання у своїй сфері елементи національних традицій, історії та культури. Різниця між, наприклад, Японією та Україною пояснюється тією обставиною, що вітчизняним менеджерам на відміну від японських поки що не вдалося розвинути власні або запозичити та ефективно застосувати “імпортні” концепції менеджменту;
усі робітники підприємства задля досягнення його успіху мають розділяти загальні цінності та прагнути досягти загальної мети: без такої спільності люди, що працюють на підприємстві, перетворюються на юрбу. Місія підприємства, тобто його загальна мета, повинна бути сформульована досить чітко і зрозуміло та бути ємною (“уміщуватись у напис на футболці”). Цілі, що втілюють місію, повинні бути зрозумілими та прозорими; крім того, їх потрібно постійно підтверджувати;
менеджмент повинен давати можливість зростання та розвитку як підприємству в цілому, так і кожному з його співробітників окремо у міру зміни потреб і появи нових можливостей: кожне підприємство є організацією, де навчають і навчаються на всіх її рівнях. При цьому процес навчання та розвитку має бути безперервним;
діяльність підприємства повинна ґрунтуватися на обміні інформацією та на індивідуальній відповідальності: люди на підприємстві виконують різні види робіт і володіють різними знаннями. Вони спілкуються між собою та мають певні очікування та обов’язки як перед собою, так і перед колегами;
ефективність менеджменту та підприємства в цілому слід регулярно вимірювати і безперервно підвищувати;
найважливіше: реальні результати діяльності будь-якого підприємства виявляються тільки зовні цього підприємства. Результат його діяльності – задоволений споживач, підприємству залишаються лише витрати.

Існують три основні завдання менеджменту – однаковою мірою важливі, проте принципово різні, які повинно вирішувати керівництво підприємства з тим, щоб воно успішно функціонувало і робило свій внесок у розвиток суспільства:

сформулювати місію підприємства;
прагнути того, щоб робота підприємства була продуктивною, а дії робітників – ефективними;
регулювати соціальні впливи та відповідальність підприємства.

Сутність цих завдань випливає з логіки взаємозв’язків між елементами, що зображені на рисунку 1.

Перейдемо до етимології слова “менеджмент”. Термін менеджмент утворився від англійського дієслова “to manage” (керувати), яке, у свою чергу, походить від кореня латинського “manus” (рука). Спочатку термін використовувався для керування тваринами й означав мистецтво керувати кіньми. В Оксфордському словнику англійської мови зміст поняття “менеджмент” розкривається широко і багатосторонньо: менеджмент як спосіб управління, керівництва, напрямку або контролю; це мистецтво управління і керівництва; це люди, що контролюють і спрямовують роботу організацій, а також управлінський персонал. Менеджмент – це ефективне використання і координація таких ресурсів, як капітал, будинки, матеріали і праця для досягнення заданих цілей з максимальною ефективністю.

Рисунок 1 – Взаємозв’язок основних завдань менеджменту підприємства

У “Радянському енциклопедичному словнику” (1980) управління визначається як елемент, функція організованих систем різної природи (біологічних, соціальних, технічних), що забезпечує збереження їхньої визначеної структури, підтримку режиму діяльності, реалізацію їх програм і цілей. Соціальне управління трактується як такий вплив на суспільство, що має на меті його упорядкування, збереження якісної специфіки, вдосконалення і розвиток. У технічному змісті управління розглядається як процес переходу системи з одного стану в інший. В одному з перших вітчизняних підручників з наукових основ управління виробництвом (1969) управління визначалося як цілеспрямований вплив на колективи людей для організації і координації їх діяльності у процесі виробництва.

В Оксфордському російсько-англійському словнику (1994) слово “управління” перекладається на англійську мову такими термінами, як “management”, “administration”, “direction” (вони розглядаються як синоніми). Синонімічними також є поняття “управління” (керування) та “менеджмент” в українській мові (наприклад, інвестиційний менеджмент – управління інвестиціями, менеджмент персоналу – управління персоналом, нолідж-менеджмент – управління знаннями). Проте досить часто управління розглядається як більш широке поняття, менеджмент – як поняття, підлегле управлінню.

У теорії менеджменту вивчають підходи (суб’єкт-об’єктний, системний, комплексний, ситуаційний, інтегрований, процесний, функціональний), принципи (спеціалізації, централізації та децентралізації, єдиноначальності), функції (організація, планування, мотивація, контроль), методи (адміністративні, економічні, соціально-психологічні) та інші категорії. Згідно із сучасною науковою парадигмою менеджмент визначається передусім і більше як динамічне, ніж статичне явище й відповідно є безперервним процесом функціонування та розвитку всієї керуючої системи (суб’єкту менеджменту). Остання здійснює постійні та періодичні впливи на системи, якими керують (об’єкти менеджменту). При цьому дані впливи спрямовані або безпосередньо на людей, або через людей (рис. 2).

Рисунок 2 – Зміст процесу менеджменту

Відповідно до послідовності елементів, зображених на рисунку, процес менеджменту починається з поставлення мети. Далі відбувається аналіз ситуації як стану об’єкта менеджменту, що оцінюється відносно мети. Етап проблеми припускає з’ясування основного протиріччя в поточному стані об’єкта відносно мети його розвитку. Етап рішення є переходом до практичної діяльності менеджера, тобто його безпосереднього впливу на підлеглих. Наприкінці даного етапу процес менеджменту переходить у процес виробництва.

Розглянемо принципи і методи менеджменту.

Принципи менеджменту – правила, основні положення і норми, яких повинні дотримуватися керівники. Принципи менеджменту відображають вимоги об’єктивно діючих економічних законів, тому і самі є об’єктивними. Існує безліч даних принципів, при цьому традиційними вважають такі принципи менеджменту: науковості, спеціалізації, демократичного централізму, плановості, поєднання єдиноначальності та колегіальності тощо.

Окремо розглядають принципи побудови системи менеджменту – правила, основні положення і норми, яких повинні дотримуватися керівники при формуванні системи управління організацією. Розрізняють дві групи принципів побудови системи управління: принципи, що характеризують вимоги до формування системи управління організацією (обумовленості функцій управління цілями виробництва, оптимальності, науковості та ін.), і принципи, що визначають напрямки розвитку системи управління організацією. До другого належать принципи: концентрації, спеціалізації, паралельності, гнучкості, безперервності, наступності, ритмічності та ін. Сутність цих принципів полягає в їх назві. При цьому всі принципи побудови системи менеджменту реалізуються у взаємодії, а їх поєднання залежить від конкретних умов функціонування організації.

Принципи дозволяють формувати систему методів і кожен метод окремо. Але метод не має такого впливу на принцип, тому що останній – об’єктивний.

Методи менеджменту – способи впливу на колективи й окремих працівників з метою здійснення координації їх діяльності в процесі функціонування організації.

Класична класифікація методів менеджменту припускає їх поділ на адміністративні, економічні та соціально-психологічні, однак усі вони взаємозалежні й у сукупності утворюють єдине ціле: збільшення ваги однієї з груп методів спричинить зниження ваги інших.

Окрім того, виділяють ряд так званих організаційних методів, за допомогою яких створюються необхідні умови роботи, а тому вони логічно передують всім іншим. За допомогою цих методів робота проектується, орієнтується в часі і просторі, нормується, регламентується і забезпечується інструкціями, що фіксують розміщення людей, їх права, обов’язки, специфіку поведінки в різних ситуаціях. Такі методи створюють лише свого роду рамки, що спрямовують майбутню діяльність, а тому, по своїй суті, є пасивними. До категорії організаційних відносять, наприклад, методи формування управлінських структур, методи створення трудових колективів, методи підготовки і проведення різних суспільних заходів та ін.

На противагу організаційним адміністративні методи активні, оскільки на їхній основі відбувається втручання в саму діяльність. По-іншому вони називаються методами владної мотивації й орієнтовані або на прямий примус людей за визначеною поведінкою в інтересах організації, або на створення можливості такого примусу.

Адміністративні методи виходять з нерівності учасників управлінського процесу. Керівники мають можливість односторонньо забороняти або установлювати визначений порядок дій виконавців, що володіють мінімальною самостійністю, задавати їм тверді рамки, порушення яких і зайва ініціатива не заохочуються. Відповідальність за всіх при цьому лягає на керівника.

На практиці адміністративні методи реалізуються у вигляді конкретних безваріантних завдань, норм діяльності, розпоряджень. Найбільше поширення вони мають в армії та в інших структурах воєнізованого типу, наприклад, на транспорті. Прикладами адміністративних методів є такі: правове регулювання, видання наказів, вказівок і розпоряджень, інструктування та ін. Застосування адміністративних методів може супроводжуватися заохоченнями або санкціями стосовно виконавців за успішну або неуспішну роботу, у тому числі економічними (преміями або штрафами). Принциповою особливістю цих заходів є суб’єктивний порядок застосування, відсутність прямого зв’язку з конкретними позитивними або негативними результатами, отриманими виконавцем. Наприклад, часто працівнику видається премія за гарну роботу взагалі, і тому він мало зацікавлений у повній реалізації своїх можливостей, тому що розмір винагороди від цього не збільшується.

Найголовніший недолік адміністративних методів управління полягає в тому, що вони орієнтуються на досягнення заданого результату, а не на його зростання, заохочують ретельність, а не ініціативу. Тому в умовах ускладнення діяльності організації, необхідності оперативно вирішувати найрізноманітніші проблеми адміністративні методи перестали відповідати реальним потребам управління.

Потрібні були методи управління, що дозволяють рядовим працівникам, виходячи з матеріальної зацікавленості, самим приймати більшість рішень і відповідати за їхні результати. Мова йде про економічні методи, що одержали значне поширення на початку ХХ ст.

На відміну від адміністративних вони припускають не прямий, а опосередкований вплив на об’єкт управління. Виконавцям установлюють тільки мету, обмеження і загальну лінію поведінки, у рамках яких вони самі шукають оптимальні способи вирішення проблем. Своєчасне і якісне виконання завдань винагороджується грошовими виплатами, що є вже не просто заслуженими, а заробленими (наприклад, за рахунок економії або додаткового прибутку), отриманими внаслідок виявленої особистої ініціативи. Оскільки їхній розмір прямо залежить від досягнутого результату, працівник економічно зацікавлений у його максимізації. Як приклади економічних методів можна навести такі: кредитування, участь у прибутках і капіталі, оподатковування, страхування та ін.

Однак економічні методи управління не володіють достатнім стимулювальним ефектом для співробітників, що працюють не тільки, а іноді і не в першу чергу, через гроші. Тому паралельно виникають методи, що грунтуються на використанні взаємовідносин між людьми всередині організації.

Соціально-психологічні методи припускають два напрямки впливу на поведінку працівника і підвищення його трудової активності. З одного боку, вони націлені на формування сприятливого морально-психологічного клімату в колективі, зміну ролі керівника, а з іншого – на розкриття особистих здібностей кожного працівника, допомогу в їхньому удосконаленні, що в остаточному підсумку веде до максимальної самореалізації людини у її трудовій діяльності, а отже, до підвищення її ефективності. Сьогодні до цих методів можна віднести психологічну мотивацію, гуманізацію праці, створення творчої атмосфери в колективі, участь працівників в управлінні, задоволення культурних і духовних потреб.

Економічні і соціально-психологічні методи мають непрямий характер управлінського впливу. Не можна розраховувати на автоматичну дію цих методів і важко визначити силу їхнього впливу на кінцевий ефект. Тому як ефективне поєднання методів менеджменту в конкретній ситуації слід розглядати комплекс усіх перелічених вище методів.

Blog

Конспект лекцій для студентів напряму підготовки 0305 "Економіка та підприємництво"

Содержание

1.1 Мета і завдання дисципліни

1.2 Зміст розділів дисципліни "Менеджмент"