Конспект лекцій для студентів напряму підготовки 0305 "Економіка та підприємництво"

Вид материала

Конспект

Содержание Оборотний капітал Удар у спину Творча імітація Підприємницьке дзюдо Екологічна ніша Стратегія особливого уміння Стратегія особливого ринку Культура поведінки Організаційні змінні Система контролю

Подобный материал:

• Характеристики, робочої програми навчальної дисципліни "Культурологія" підготовки бакалавра, 187.53kb.
• Конспект лекцій для напряму підготовки 0501 "Економіка І підприємництво" для підготовки, 447.69kb.
• Конспект лекцій для напряму підготовки 0501 “Економіка І підприємництво” для підготовки, 3076.79kb.
• Економіка підприємства, 373.46kb.
• "Планування І контроль на підприємстві" для студентів заочної форми навчання фпо, 14kb.
• Навчальна програма з підготовки студентів вищих навчальних закладів освітньо-кваліфікаційного, 173.54kb.
• Бочої програми нормативної навчальної дисципліни "Товарознавство" підготовки бакалавра, 460.19kb.
• Робочої програми нормативної навчальної дисципліни "Політологія" підготовки бакалавра, 348.56kb.
• Методичні рекомендації по виконанню курсових робіт з бухгалтерського обліку для студентів, 441.31kb.
• Рограми навчальної дисципліни "Економіка праці й соціально-трудові відносини" підготовки, 2155.44kb.

Основний капітал – сума коштів, яка витрачається на придбання засобів праці (будівель, споруд, машин, устаткування) та обертається протягом кількох періодів виробництва.

Оборотний капітал – сума коштів, яка витрачається на придбання на ринку предметів праці (сировини, матеріалів, комплектуючих) та оплату праці; обертається протягом одного періоду виробництва.

Розвиток бізнесу неможливий без формулювання його місії та цілей, без довгострокового планування діяльності підприємства, тобто без стратегічного підприємницького менеджменту.

П. Друкер виділяв наступні чотири “особливі” підприємницькі стратегії, що можуть доповнювати одна одну:

• бліцкриг;
  
• удар у спину;
  
• екологічна ніша;
  
• модифікація продукту, ринку чи галузі.
  

“Бліцкриг” (від нім. Blitzkrieg – блискавична війна) – підприємницька стратегія, спрямована на якомога швидше захоплення лідируючих позицій і утримання домінуючого положення на новому ринку або в новій галузі. Як правило, саме бліцкриг вважається найпопулярнішою, іноді навіть взагалі єдино правильною підприємницькою стратегією. Проте лише у випадку успіху дана стратегія надає найвищі дивіденди. У той самий час бліцкриг характеризується високим рівнем ризику та відсутністю повторних шансів для підприємницької діяльності (стратегія “пан або пропав”).

Стратегія бліцкригу завжди орієнтована на створення чогось по-справжньому нового та характеризується надзвичайною точністю у формулюванні мети та готовністю до термінової мобілізації всіх наявних ресурсів для досягнення поставленої мети. Дана стратегія потребує істотних і постійних зусиль, спрямованих на утримання раптово захвалених лідируючих позицій. Тобто справжня робота менеджерів-підприємців тільки починається після того, як бізнес-інновація перетворюється на успішну справу. Зокрема, доведеться:

• принаймні подвоїти бюджет на виконання науково-дослідницьких робіт;
  
• шукати нових клієнтів, яких потрібно буде спочатку переконати купити продукт “на пробу”;
  
• найголовніше: перевести власноруч свій продукт у розряд застарілих, не чекаючи, поки це зроблять конкуренти (при цьому робота над створенням нового продукту вже повинна тривати);
  
• систематично знижувати ціну на свій продукт;
  
• усупереч початковій ефективності значно збільшувати інвестиції для розвитку досягнутого бізнесу (бліцкриг майже виключно є стратегією великих інноваційних проектів).
  

“ Удар у спину” – підприємницька стратегія, сутність якої полягає в тому, що підприємець-інноватор “б’є” конкурентів там, де їм нікуди ухилитися. Дана стратегія містить наступні два підходи: творчу імітацію та підприємницьке дзюдо.

“ Творча імітація” (“оригінальне повторення”, “неповторна копія”): фірма бере чужий продукт (або ідею) і знаходить для нього неочікуване застосування у вигляді певної модифікації, що являє собою зовсім нове рішення. Тобто підприємець, що використовує підхід творчої імітації, розуміє інноваційні можливості продукту краще, ніж його фактичні автори. Порівняно зі стратегією бліцкригу творча імітація також націлена на досягнення швидкого лідерства на відповідному ринку і характеризується меншим рівнем ризику. Справа в тому, що “творчий імітатор” діє в умовах, коли ринок уже встиг відреагувати на появу інновації, та навіть відбувся процес сегментації ринку, і чітко визначився клієнт, що виявляє попит, який значно перевищує можливості початкового розробника продукту. При цьому очікування останнього щодо появи імітаторів має двоякий характер: якщо число імітаторів значне, то незначним є ризик інноваційної справи (автор продукту щонайменше окупить витрати за рахунок перших значних прибутків); і навпаки, поява імітаторів малоймовірна у випадку високого рівня ризику інновації.

До недоліків стратегії творчої імітації можна віднести такі:

• дана підприємницька діяльність не містить традиційного інноваційного компонента, а разом із ним і відповідних переваг. Творчий імітатор користується чужими ідеями, він не є винахідником продукту, послуги чи процесу, а просто займається вдосконаленнями та вдалим позиціюванням на ринку (він “дообслуговує” вже існуючих, проте неадекватно обслужених клієнтів);
  
• наявні великі ризики у зв’язку з витрачанням значних ресурсів для забезпечення “шляхів для відступу”;
  
• імовірність неправильного розпізнавання тенденцій інновації та відповідно подальшої хибної імітації;
  
• існування ризику створити занадто складний продукт унаслідок різних його вдосконалень.
  

“ Підприємницьке дзюдо”: фірма аналогічно до стратегій бліцкригу та творчої ініціативи націлена на захват лідируючих позицій і навіть усього ринку. Однак дана мета досягається не за рахунок конкуренції із сильними лідерами, а за рахунок “удару в спину” непідготовлених підприємців. Останні дозволяють використовувати себе як підприємницьку мішень через наявність у своїй діяльності таких помилок:

• недооцінка чужих ідей (фірми іноді визнають лише за собою право на продукування ідей, що призводить до шкідливої підприємницької зверхності);
  
• експлуатація лише сегмента ринку з найбільшим рівнем прибутків (“знімання вершків” і недостатня увага до всіх можливих клієнтів незалежно від рівня їхньої купівельної спроможності);
  
• суб’єктивне розуміння взаємозв’язків у системі “якість – клієнт – цінність” (фірма-новатор пов’язує якість зі складністю створення продукту, а не з тим, що саме клієнт вважає цінністю і відповідно, за яку якість він готовий платити);
  
• ілюзія завищеної ціни (понаднормові прибутки за рахунок штучно завищеної ціни на продукцію в певній галузі часто засліплюють підприємця, і він забуває або свідомо ігнорує явну загрозу з боку конкурентів виграти на спекуляціях автора продукту);
  
• максимізація замість оптимізації (у міру зростання і розвитку ринку підприємці намагаються задовольнити кожного окремого клієнта за допомогою одного й того ж продукту або послуги. Класичним є приклад Генрі Форда, який відмовився збільшувати період виготовлення автомобілів на користь можливості їх фарбування у різні кольори).
  

Фірми, що використовують стратегію підприємницького дзюдо, повинні не просто скористатися з непідготовленості підприємця-новатора, який отримав початковий успіх і не зміг його підтримати в подальшому. Особливість даної стратегії полягає в поєднанні інноваційності та вмінні нанесення неочікуваного удару, використовуючи перелічені вище підприємницькі помилки конкурентів.

“ Екологічна ніша” – підприємницька стратегія, орієнтована на забезпечення контролю шляхом отримання практично монопольного положення в певній невеликій галузі. На відміну від розглянутих вище стратегій конкурентного типу, основна мета яких – захоплення лідируючих позицій і з часом домінування на ринку, стратегія екологічної ніші спрямована на мінімізацію зовнішніх ризиків. Така стратегія характеризується безшумністю та непомітністю дій підприємця.

Існує три варіанти стратегії “екологічна ніша”:

• стратегія “шлагбаума”:
  
• стратегія особливого уміння;
  
• стратегія особливого ринку.
  

“Шлагбаумна” стратегія підходить для обмежених ринків. Вона є статичною та прихованою від уваги потенційних конкурентів. Головною вимогою для підприємницької діяльності є реалізація життєвої важливості продукції для відповідного процесу. Підприємство подібно до певного біологічного виду займає “екологічну нішу”, яка є, з одного боку, мінімально ризикованою платформою для ведення бізнесу, а з іншого – штучним обмеженням можливого зростання підприємства. Крім того, сталість стратегії шлагбаума може бути порушена появою замінника ключового продукту.

Стратегія особливого уміння: фірма займає одночасно достатньо велику та унікальну нішу за рахунок того, що вона вміє виробляти певний продукт краще за інших. Пошук та наробіток “особливого уміння”, як правило, є систематичним процесом вибору інноваційного продукту з певного числа варіантів інновацій. Потім підприємець займає відповідну нішу, в якій і набуває та вдосконалює своє вміння.

Коли йдеться про інноваційну сферу менеджменту, стратегія особливого уміння є оптимальним балансом між підприємницькими можливістю та ризиком. З останнім пов’язані такі загрози-обмеження:

• необхідність одночасного втримання на позиціях лідера та зосередження на вузькоспеціальній галузі (незначна кількість альтернатив – незначні можливості розвитку бізнесу);
  
• існування залежності від партнера, який займається просуванням продукту підприємця на ринок (тобто сам підприємець, що діє за стратегією особливого уміння, володіє низькою адаптивністю до зовнішнього середовища);
  
• імовірність того, що бізнес може втратити спеціалізований характер (як правило, у зв’язку з розвитком технологій).
  

Стратегія особливого ринку: фірма володіє спеціалізованими знаннями про той чи інший ринок і діє та відчуває загрози за аналогією з суб’єктами стратегічного управління на основі особливих умінь (стосовно певного продукту або послуги).

У контексті підприємницького менеджменту особливе значення має дослідження бізнес-культури (організаційної культури).

Культура може розглядатись як початкове підґрунтя будь-яких суспільних і, зокрема, бізнес-процесів. При цьому необхідне відображення культурного чинника на всіх рівнях його застосування. Культура є об’єктивною категорією, що виконує роль першоджерела розвитку етичних, естетичних, історичних, соціальних, економічних та інших сфер існування людства.

Слід зазначити, що до культури підприємства звертаються дуже часто, і насамперед у часи кризи; а втім, і досі тривають дискусії з приводу того, що означає дане поняття. Разом із тим популярним є погляд, згідно з яким під культурою підприємства (організації) слід розуміти сукупність норм, думок і цінностей, які створюють поведінку керівних кадрів (адміністративну поведінку) та співробітників підприємства (організаційну поведінку).

Оскільки спосіб мислення та поведінки керівників і співробітників завжди позначаються на продуктивності роботи підприємства і разом із тим на ставленні до клієнтів, “вирівнювання” (“виправлення”) культури підприємства є основною передумовою для створення відповідної концепції його функціонування. Це означає, що провадження ефективних бізнес-процесів на підприємстві залежить від того, яким чином вагомі ознаки підприємницької та інноваційної концепцій співвідносяться з бізнес-культурою. Керівництво підприємства може сприяти цьому за допомогою внутрішньовиробничих заходів щодо персоналу, а саме показувати приклад відповідної усвідомленої поведінки: керівні кадри виконують на підприємстві функцію зразка для своїх підлеглих, якій останні повинні віддавати належне.

Будь-яке підприємство є частиною економічної культури країни і нею обумовлене. Разом із тим воно має свою власну культуру. Підприємство розуміється як певна самостійна культурна система, шо розробляє оригінальні зразки уявлень і орієнтацій, які “створюють” як співробітників, так і функціональні сфери на виробництві.

Основними положеннями бізнес-культури є:

• культура підприємства є не тільки його важливою внутрішньою змінною, але й основою існування: вона є підґрунтям формування організаційної структури управління підприємством;
  
• бізнес-культура є частиною національної та світової культур і одночасно вона повторює їх ознаки в рамках специфічної структури підприємства;
  
• бізнес-культура включає місію підприємства (найважливішу мету його існування та розвитку); цінності, які розділяють люди, що працюють на підприємстві; традиції, норми і правила поведінки, а також моральні та естетичні принципи, на яких вони ґрунтуються;
  
• культура підприємства є певною цілісністю, яка одночасно складається з елементарних частин – множини індивідуальних і особистих культур, що належать людям, які на ньому працюють;
  
• слід розрізняти культуру мислення та культуру поведінки окремого працівника. Останній може міркувати одними цінностями, а в дійсності виконувати те, що відповідає іншим цінностям (як правило, цінностям підприємства), тобто людина “грає роль” на підприємстві. Найефективніші підприємства, яким вдалося завдяки ідеології та практичним діям сумістити культуру мислення та поведінки своїх працівників.
  

Багатогранне поняття «культура», відтінки якого виявляються в таких його визначеннях, як “культура організації”, “культура підприємства”, “бізнес-культура” та деяких інших, є невід’ємною складовою частиною літератури з менеджменту та підприємництва. Слід зазначити, що вчені та практики в галузі менеджменту та підприємництва протягом тривалого часу мало звертали уваги на значення чинника внутрішньої культури підприємства. Уперше про культуру в управлінні заговорив 1938 року Ч. Барнард при аналізі виконавчої влади. І тільки в 1980 роки увага до даного питання знову посилилась, і вже на рівні підприємства.

У широкому розумінні культура (від лат. cultura – догляд, освіта, розвиток) – сукупність матеріальних і духовних цінностей, створених людиною за історію її існування.

Культура поведінки – сукупність моральних вимог, які стають для людини складовою частиною її звичок і навиків, що виявляються в повсякденній поведінці. Культура є породженням свідомості.

Культуру організації можна розглядати як систему цінностей, філософію, яку поділяють усі працівники. Організаційна культура змінює внутрішні зв’язки між працівниками і структурними підрозділами, сприяє посиленню мотивації праці працівників, забезпечує більш ефективну координацію, ніж формальна система контролю і планування. Вона сприяє також покращанню якості інформації і більш широкому використанню її в діяльності підприємства.

Культура підприємства – широке поняття, охоплює її історію і традиції, спомини про славетні часи і успішне подолання різноманітних труднощів, а також анекдоти і легенди, які ветерани розповідають новачкам.

До культури підприємства відносять не тільки назви марок продукції, які воно випускає, а й соціальні контакти співробітників поза його межами: спілки, спортивні команди тощо.

Уся структура культури підприємства являє собою тугий клубок навколо культурного фокуса, ядра культури. Цей фокус культури створений з основоположних цінностей і догматів віри, згідно з якими деякі манери поведінки і певні цінності мають переважати над іншими.

Культуру підприємства характеризують:

• цінності – те, що люди цінять у своєму житті в межах організації: своє становище, титули, просування по службі, саму роботу;
  
• віра в керівництво, в успіх, у свої сили, у взаємодопомогу, в етичну поведінку, у справедливість тощо;
  
• комунікаційна система і мова спілкування, використання усної, письмової невербальної комунікації, абревіатур, жестикуляцій та ін.;
  
• усвідомлення часу, ставлення до нього і його використання: ступінь точності часу в робітників, додержання часового розпорядку і заохочування до цього;
  
• взаємовідносини між людьми, які розрізняються за віком і статтю, статусом і владою, досвідом і знаннями, релігією і громадянством, а також шляхи і методи вирішення конфліктів, що виникають;
  
• процес розвитку і освіти робітника: процедури інформування робітників, порядок участі в навчальних програмах, значення на підприємстві процесу підвищення кваліфікації;
  
• трудова етика і методи стимулювання: ставлення до роботи і відповідальність за доручену справу; розподіл праці і виконання посадових обов’язків; оформлення і чистота робочого місця; якість роботи; оцінка роботи і винагорода; шляхи просування по службі;
  
• зовнішній вигляд, одяг, що і як їдять робітники, діловий стиль.
  

Згідно з вищевикладеним основні елементи культури підприємства – це:

• цінності, соціальні установки;
  
• моральні принципи і ділова етика;
  
• методи мотивації робітників;
  
• організація праці і способи контролю;
  
• стиль керівництва;
  
• шляхи вирішення конфліктів;
  
• способи прийняття рішень, комунікації.
  

Таким чином, культура підприємства – це не тільки оригінальне поєднання цінностей, відносин, норм, звичок, традицій, форм поведінки та ритуалів, але й все середовище існування підприємства, відповідний йому стиль відносин і поведінки. Кожне підприємство володіє своєю індивідуальною культурою, яка впливає на ефективність його роботи. Бізнес-культура піддається формуванню та зміні, і на це повинна бути спрямована активність вищого керівництва підприємства.

Культура підприємства – це доволі стабільний набір положень, загальних понять, цінностей, переконань, норм поведінки, які не потребують доказів і створюють опору для функціонування та розвитку підприємства. Культура охоплює жаргон і сленг, гумор, жарти та інші форми, що підтримує демократичний стиль поведінки на підприємстві. Вона може містити й більш сильні ідеології, які роблять підприємство консервативним, оскільки дії та рішення здійснюються в рамках конкретної ідеології.

Різні за типом організації володіють різною культурою. Для прикладу порівняємо культуру адміністративних закладів та інноваційних компаній.

Культура адміністративних закладів характеризується сталими традиціями, ритуалами і підкресленою ієрархією. Рішення приймаються в умовах зниженого ризику, а зворотний зв'язок, як правило, слабкий. Кооперування співробітників має відносний характер. Співробітники – це акуратні, але одночасно обережні та педантичні люди. На першому плані стоїть форма, а результату властива вторинність. Майже відсутній зв'язок між результатом і винагородою. Сильно виражена орієнтація на внутрішні проблеми виявляється у відпрацьованій системі документообігу. В управлінні використовуються в основному авторитарні методи. Адміністративна культура зазвичай асоціюється з бюрократизмом і слабкою гнучкістю.

Культура інноваційних компаній має явно виражену орієнтацію на майбутнє. Багато рішень ухвалюються в умовах високого ризику. Співробітники працюють обережно, терпляче і цілеспрямовано. Проте вони вимушені долати тривалий період невизначеності в умовах мінімального зворотного зв'язку або його повної відсутності, що пов’язано з ризиком. Ця культура розвиває ініціативу, творчість, а також колективізм і групову діяльність.

Як уже зазначалося вище, культура кожної організації є глибоко індивідуальною. Серед адміністративних установ можна зустріти такі, що мають риси культури інноваційної компанії, і, навпаки, зустрічаються великі науково-дослідні центри з рисами культури адміністративних установ.

Неважко помітити взаємозв'язок між типом організаційної культури і стилем управління. Так, адміністративній культурі відповідає автократичний, а підприємницькій – демократичний стиль управління. Деякі елементи цих двох культур наведені в табл. 3.


Таблиця 3 – Порівняння адміністративної та підприємницької культури

Організаційні змінні	Адміністративна культура	Підприємницька культура
Система контролю	Зовні	Всередині
Ставлення до можливостей	Очікування моменту	Пошук
Повноваження	Централізація	Децентралізація
Організаційна структура	Ієрархічна	Адаптивна
Організаційний фокус	На організацію	На людину
Виробнича стратегія	Зниження вартості	Диференціація виробництва
Виконання роботи	За правилами	Творче
Основоположний курс дій	Робити справу правильно	Робити правильну справу