Теоретико-методологічні засади формування стратегії соціально-економічного розвитку міста

Вид материала

Документы

Содержание Дубовенко К.В. Макіївський економіко-гуманітарний інститут dubovenko_kristina@ukr.net ЩОДО СУТНОСТІ ПОДАТКОВОГО БОРГУ Методи та інструменти валютного регулювання: зарубіжний досвід Інструменти податкового регулювання у забезпеченні економічного розвитку країни Перспективи розвитку системи місцевого оподаткування в україні Перспективы развития банковской системы украины Вплив корпоративної соціальної відповідальності на розвиток вартісно-орієнтованого управління в банках україни Сучасні тенденції в системі оподаткування україни Налоговый кодекс украины Методика визначення рейтингу банків

Подобный материал:

• Про затвердження програми Про основні напрямки соціально- економічного розвитку міста, 80.16kb.
• Програма економічного І соціального розвитку міста Чернівців на 2010 рік Вступ, 1866.11kb.
• Теоретико-методологічні аспекти формування маркетингової товарної стратегії та її адаптації, 203.84kb.
• Посланн я президента україни до верховної ради україни європейський вибір. Концептуальні, 763.19kb.
• Формування інвестиційної політики міста, 403.62kb.
• Програма соціально економічного та культурного розвитку міста Корюківки на 2012 рік, 744.15kb.
• Програма соціально економічного та культурного розвитку, 1213.86kb.
• Програма соціально-економічного розвитку міста Котовська Одеської області, 1607.63kb.
• Прогнозів економічного І соціального розвитку, 527.66kb.
• Національний інститут стратегічних досліджень міста районного значення україни: проблеми, 1390.42kb.

Дубовенко К.В.

Макіївський економіко-гуманітарний інститут

dubovenko_kristina@ukr.net

ЩОДО СУТНОСТІ ПОДАТКОВОГО БОРГУ

В сучасних умовах в Україні почала створюватись нова податкова система, в основу якої закладено принципи найменшого впливу держави на події, що відбуваються в економіці.

Податкова заборгованість в Україні в окремі роки досягла двох третин доходів зведеного бюджету. Останнім часом вона дещо скоротилася, наблизившись до значення 1/8 усіх надходжень бюджету. Однак навіть за таких обсягів податкова заборгованість являє собою загрозу національній безпеці, створюючи умови для наступного недофінансування важливих загальносуспільних потреб. Саме тому, питання пов’язані з податковим боргом є вельми актуальними.

Разом з тим питання податкового боргу, на жаль, не часто стають об’єктом наукових досліджень. У контексті дослідження загальної проблематики оподаткування питанням податкового боргу також неодноразово приділяли увагу відомі вітчизняні вчені Ю.Б.Іванов, І.О.Луніна, В.А.Онищенко, А.М.Соколовська та ін.

Держава сприяє розвитку підприємництва шляхом створення для нього сприятливих умов оподаткування, надання за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів пільгових кредитів та бюджетних позичок. Однак, в окремих випадках досягнення бажаних наслідків з різних причин є неможливим. При цьому, суттєвою проблемою є своєчасна і повна сплата платниками податків податкових зобов’язань. Якщо платник не сплачує узгоджену суму податкового зобов’язання у встановлений термін, у нього виникає податковий борг. Термін «податковий борг» регламентується Податковим кодексом України Ст.14 «Визначення понять».

Згідно Податкового Кодексу України «податковий борг – сума грошового зобов’язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгодженого платником податків або узгодженого в порядку оскарження, але не сплаченого у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов’язання» [1, с.33].

Отже, податковий борг з того чи іншого податку – це не лише податкове зобов’язання, не сплачене у встановлений строк, а й штрафні санкції та пеня, нараховані на суму такого зобов’язання [2, с.132].

Кожен платник податків має суто моральний обов’язок щодо участі у фінансуванні загальносуспільних потреб, громадсько-політичних та управлінських утворень. Держава як об’єднання громадян, політична організація суспільства покликана захищати інтереси усіх разом і кожного зокрема. При цьому, фінансування витрат щодо такого захисту здійснюється консолідовано. відокремити потребу та призначення витрат щодо кожного окремого громадянина технологічно неможливо. Це означає, що недофінансування держави кимсь із конкретних членів суспільства означатиме недоотримання послуг із правового, фізичного та соціального захисту всіма громадянами. звідси моральна відповідальність кожного за порушення інтересів громади та громадян [3, с.358].

Суспільство диктує правила поведінки окремих своїх членів, оформляючи їх законодавчими актами держави. одним з їх лейтмотивів є недопущення порушення інтересів більшості членів. Тому сплата податків юридично закріплена як обов’язок, за невиконання якого передбачається досить сувора відповідальність. складність перерозподільних відносин вимагає правової урегульованості питань сутності податкової заборгованості, порядку її погашення, відповідальності за несвоєчасну сплату коштів до бюджету. останнє доводить, що податковий борг є одночасно і правовою проблемою.

На сьогодні в економічно розвинених країнах добросовісна сплата податків сприймається не лише як громадянський обов’язок, а є ознакою високого рівня податкової культури. водночас попри усвідомлення платниками необхідності вчасної та повної сплати податків більшість із них намагається віддати державі якомога меншу частину своїх доходів у вигляді податків. Це відбувається різними способами, з різних причин та, відповідно, має неоднакові наслідки для подальшого розвитку держави. інтенсивність мінімізації податкових платежів не завжди залежить від загального рівня економічного розвитку держави, оскільки рівень мінімізації не завжди корелює з рівнем економічного розвитку [4, с.13].

Нарешті, податкова заборгованість є проблемою соціально-економічною, адже брак бюджетних надходжень веде до скорочення фінансування галузей національної економіки. Останнє є одним із чинників розвитку деформацій ринку у масштабах країни та послаблення національних позицій у міжнародній конкуренції.

Література

1. Податковий Кодекс України від 02.12.2010 г. № 2755-VI
   
2. Іванов Ю.Б. Податкова система. Підручник / Ю.Б. Іванов, А.І.Крисоватий. – К.: Атіка, 2006. – 920 с.
   
3. Онищенко В.А. Податковий контроль (основи організації) / В.А.Онищенко. - К.: Ред. журн. «Вісник податкової служби України», 2008. – 432 с.
   
4. Тимченко О.М. Податковий борг в Україні: причини, наслідки, менеджмент / О.М.Тимченко. - Моногр. – К.: КНЕУ, 2009. – С. 153 – 165.
   

УДК 336.743

Єпіфанова М.А., аспірант

ДВНЗ «Українська академія банківської справи Національного банку України», м.Суми

kozmenko@academy.sumy.ua

МЕТОДИ ТА ІНСТРУМЕНТИ ВАЛЮТНОГО РЕГУЛЮВАННЯ: ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД


Валютне регулювання займає важливе місце в системі економічних відносин, оскільки воно безпосередньо впливає на загальний стан економіки країни. В свою чергу особливості здійснення валютного регулювання залежать від ролі держави у міжнародних відносинах. При цьому сама держава певною мірою визначає особливості використання методів валютного регулювання. Під валютним регулюванням розуміється діяльність держави та уповноважених нею органів, що спрямована на регламентацію міжнародних розрахунків і порядок здійснення операцій з валютними цінностями. За допомогою системи валютного регулювання визначається порядок організації валютних відносин і контролюється здійснення валютних операцій, надання іноземним юридичним і фізичним особам кредитів та позик, встановлюється порядок ввезення, вивозу та переказу валюти за кордон і тим самим підтримується рівновага платіжного балансу та стабільність національної валюти.

Особливої актуальності валютне регулювання набуває під час фінансових криз, оскільки воно потребує перегляду використання основних інструментів валютної політики.

Основною метою реалізації системи заходів валютного регулювання у більшості країн світу є нівелювання негативних явищ з метою запобігання та подолання валютно-фінансових криз.

В цілому, методи валютного регулювання можна розділити на два основні види:

• ринкові, до яких в першу чергу відноситься управління процентними ставками з метою контролю за переміщенням капіталу і операції регулюючих органів на внутрішньому валютному ринку з метою забезпечення стабільності курсу національної грошової одиниці і підтримки рівня золотовалютних резервів;
  
• неринкові, в основі яких лежать нормативні акти регуляторів, причому необхідно відзначити, що данні методи можуть бути як економічними (наприклад, непряме оподаткування), так і суто адміністративними (пряма заборона на проведення певних валютних операцій).
  

Ринкові методи, зокрема валютні інтервенції, почали використовувати ще у XIX ст. Світовий досвід свідчить, що у Росії та Австро-Угорщині центральні банки використовували валютні інтервенції для підтримки курсу національних валют. У більшості країн світу значного розповсюдження даний метод набув після краху системи золотого стандарту. У той час центральні банки багатьох країн здійснювали валютний демпінг шляхом використання валютних інтервенцій, штучно занижуючи при цьому курс національної валюти. Здійснювали валютні інтервенції за рахунок коштів валютного стабілізаційного фонду, що складався з золота та іноземних валют. При цьому за часів Бреттон-Вудської системи валютні інтервенції були інструментами згладжування коливань обмінного курсу національної валюти. З метою прямого впливу та швидкого реагування валютні інтервенції проводилися на валютному ринку частіше за все у готівковій формі.

Починаючи з XX ст. у окремих випадках центральними банками декількох країн одночасно проводилися валютні інтервенції в межах спільної валютної політики та взаємної підтримки з метою регулювання курсу провідних світових валют.

У той же час неринкові методи, а саме валютні обмеження були введені окремими капіталістичними країнами під час Першої світової війни; у подальші роки – майже всіма капіталістичними державами, за винятком США, Швейцарії та деяких країн Латинської Америки. Після Другої світової війни, у 50-ті роки XX ст., до систем валютного контролю багатьох західноєвропейських країн були внесені деякі пом’якшення, зокрема у Франції були дозволені вільна торгівля золотом всередині країни і ввезення франків з-за кордону, поступово збільшувалася норма вільного вивозу франків за межі як французькими громадянами, так і іноземцями.

Введення валютного контролю бере свій початок в період світової економічної кризи 1929-1933 рр. Об’єктом урядового валютного контролю були майже всі операції з іноземною валютою. У країнах, в яких були введені валютні обмеження, заборонялося купувати і продавати без дозволу відповідних органів валютного контролю іноземну валюту, вивозити або перевозити за кордон національну та іноземну валюту, золото, цінні папери тощо.

Таким чином, валютні обмеження в економіці капіталістичних держав і у відносинах між цими державами виконували подвійну, суперечливу роль:

По-перше, валютні обмеження слугували дієвим засобом вирівнювання платіжних балансів, підтримки обмінних курсів національних валют і концентрації в державі золотих і валютних ресурсів. Оскільки валютний контроль обмежує доступ іноземних товарів і капіталів на ринок даної країни, він захищає національний ринок від економічної експансії інших держав, сприяє зростанню внутрішнього виробництва.

По-друге, валютні обмеження сприяють розвитку підприємств, що не залежать від імпортної сировини і працюють на внутрішньому ринку. Але виходячи з того, що інші країни також застосовують ці інструменти, вони перешкоджають проникненню монополій на ринки інших країн.


УДК 336.225(477)

Зленко І.В., аспірант

ДВНЗ «Українська академія банківської справи Національного банку України», м.Суми

kozmenko@academy.sumy.ua

ІНСТРУМЕНТИ ПОДАТКОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ У ЗАБЕЗПЕЧЕННІ ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ КРАЇНИ


На сьогоднішній день у системі заходів забезпечення соціально-економічного розвитку більшості країн світу відбувається зміна пріоритетів щодо вибору конкретних інструментів регулювання економіки. Така тенденція була викликана кризовими явищами у світовій фінансовій системі в останні роки. Внаслідок цього управління економікою виключно на базі використання монетарних інструментів стало недостатньо ефективним та виявило свою недієвість саме в умовах нестабільності і високої волатильності на різних сегментах фінансового ринку. У такій ситуації для урядів багатьох країн фіскальні важелі впливу стали пріоритетними інструментами регулювання економіки.

Варто відзначити, що практична доцільність використання інструментів фіскального чи монетарного регулювання визначається фазою ділового циклу економіки. Тим не менше, оптимальним є поєднання заходів фіскальної та монетарної політики для досягнення синергетичного ефекту їх впливу.

В рамках розгляду сучасної системи державного регулювання податки залишаються одним із базових інструментів впливу на соціально-економічний розвиток країни. Основою здійснення податкового регулювання є реалізація функцій податків, до яких класично відносяться: фіскальна, регулююча, стимулююча та перерозподільча. Зазначені функції реалізуються відносно об’єктів державного регулювання через маневрування специфічними податковими важелями. Це дозволяє державі створювати адекватні умови для зміни структури виробництва та споживання, для забезпечення інноваційно-технологічного оновлення виробничого комплексу, прискореного розвитку науки, соціальної спрямованості ринкових реформ.

Практичним відображенням реалізації заходів податкового регулювання є зміни окремих елементів податкової системи, а саме: об’єктів оподаткування, рівня податкових ставок, кола суб’єктів податкового регулювання, податкових пільг і санкцій та ін.

Забезпечення ефективного соціально-економічного розвитку держави, прийняття управлінських рішень щодо розв’язання складних задач системної трансформації в країні потребує оптимального вибору масштабів та механізмів оподаткування. При цьому, державна та місцева податкова політика має безпосередні зв’язки з державним та місцевими бюджетами, адже вона покликана забезпечувати адекватне формування доходів держави, та раціональний розподіл бюджетних витрат. Даний процес потребує обов’язкового врахування інтересів всіх без виключення економічних агентів, а це у свою чергу викликає об’єктивну необхідність щодо забезпечення фінансової підтримки реального сектора економіки, соціальний захист населення, виконання державою своїх зовнішніх та внутрішніх зобов’язань. Негативними наслідками порушення даної вимоги при формуванні національної податкової політики є дисбаланс між процесами формування та розподілу бюджету держави, приховування економічними агентами частини своїх доходів, перехід у тінь значної частини суб'єктів підприємницької діяльності, гальмування інноваційно-технологічних та інвестиційних процесів, поглиблення регіональної і соціальної диференціації та нерівності.

В цілому заходи податкового регулювання можуть носити системний, комплексний або локальний характер. Найбільший вплив на загальний економічний розвиток країни мають механізми системного характеру, оскільки вони безпосередньо вбудовані в систему оподаткування. Серед ключових показників, що характеризують функціонування податкової системи, є загальний рівень оподаткування. Зменшуючи або збільшуючи податкове навантаження на суб’єктів господарювання та громадян держава може регулювати рівень економічної активності та коригувати недоліки відповідної фази ділового циклу. У той же час, зміни податкового навантаження, як і в цілому реформи у податковій сфері, повинні здійснюватися з урахуванням загального рівня економічного розвитку суспільства, цілей соціальної і економічної політики держави, податкової культури населення та загального їх ставлення до оподаткування.

Кожен із напрямків змін податкового навантаження поряд із позитивним впливом на економіку містить у собі і певний негативний аспект. Так, у загальному випадку за рахунок підвищення податкового навантаження може стримуватися економічна активність суб’єктів та процеси нагромадження з метою запобігання «перегріву» економіки. Крім того, значний рівень податкових платежів характерний для країн, де є високим рівень втручання держави в економіку та передбачені великі за обсягом виплати на виконання загальнонаціональних економічних та соціальних програм. Це характерно, наприклад, для Скандинавських держав, що мають соціально орієнтовану ринкову економіку. З іншого боку, надмірний податковий тиск може викликати скорочення підприємницької діяльності та зростання тіньового сектору економіки. Зменшення загального рівня податкового навантаження, навпаки, сприяє зниженню рівня тіньової економіки та пожвавленню всіх економічних процесів у державі. Проте, негативним аспектом у такому випадку виступає скороченням дохідної частини бюджету.

Важливим аспектом, що також має бути врахований у системі податкового регулювання, є перерозподіл податкових надходжень між різними рівнями бюджетної системи. На сьогоднішній день в Україні залишається актуальною проблема недостатньої фінансової автономії місцевого самоврядування. При цьому, у разі недостатності власних коштів для покриття витрат місцевим бюджетам надаються різні дотації з державного бюджету, що також є одним із методів впливу на економіку регіону, проте негативно позначається на рівні автономії відповідного місцевого бюджету.

Таким чином, на сучасному етапі інструменти податкової політики виступають важливим елементом загальної системи державного регулювання економіки. У той же час, їх використання потребує зваженого підходу для уникнення дисбалансів в економічній системі.


УДК 336.221.4(477)

Ільчук Ю.І.

Дранович М.П.

Буковинська державна фінансова академія, м.Чернівці

ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ СИСТЕМИ МІСЦЕВОГО ОПОДАТКУВАННЯ В УКРАЇНІ


Протягом останніх років в Україні набула великої актуальності проблема нестачі фінансових ресурсів в органів місцевого самоврядування та нестабільність їхніх доходних джерел. За таких умов серйозним чинником стабілізації економічної ситуації в Україні є ефективне використання системи місцевих податків та зборів, що здатна перетворити територіальні громади із дотаційних на суб’єкти, які самостійно, за рахунок власних доходів, спроможні розв’язувати будь-які соціально-економічні проблеми, у розвинених країнах світу територіальні громади котрі спираються на власні фінанси, є стабілізатором соціально-політичного ладу та фінансово-економічної ситуації в державі [3, с. 224].

Проблеми розвитку системи місцевого оподаткування в Україні досліджували такі вчені: Нуднова Ю.В., Гупало І.А., Петренко Ю.В., Тарангул Л.Л., Герчаківський С.Д. та інші.

Стан місцевого оподаткування в нашій країні приводить до висновку, що система місцевих податків та зборів здійснює ніби допоміжну роль, щодо державного оподаткування, оскільки бере до уваги тільки об’єктів, які або не становлять інтересу для державного сектора, або не можуть бути охоплені державними податками.

Найбільш суттєвими недоліками місцевого оподаткування в Україні є:

• мала фіскальна роль місцевих податків та зборів ;
  
• відсутність самостійних прав у органів місцевого самоврядування щодо запровадження місцевих податків та зборів;
  
• вузький перелік місцевих податків та зборів;
  
• відсутність взаємозалежності між рівнем громадських послуг, які надаються на певній території, з податковими зусиллями населення;
  
• нерозвиненість податків, що відображають політику органів місцевого самоврядування [3, c. 224] .
  

Важливим у вдосконаленні вітчизняної системи місцевого оподаткування є використання досвіду європейських країн, таких як Австрія, Болгарія, Угорщина, Румунія, Словенія, Франція, де місцеві податки та збори є основним доходним джерелом місцевих бюджетів [1].

Основними напрямками вдосконалення системи місцевого оподаткування в Україні є:

• оновлення правового регламентування справляння місцевих податків і зборів, через прийняття відповідного закону;
  
• відмова від неефективних податків та зборів, які не мають ні фіскального, ні регулюючого значення (збір за участь у бігах на іподромі, збір з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі).Замість курортного збору запропоновано запровадити туристичний збір, який справлятиметься на всій території Україні, що сприятиме поповненню місцевих бюджетів;
  
• змінити підходи в оподаткуванні ринковим збором, а саме: надати йому статус податку. При цьому розмір податку повинен бути таким, щоб зменшити тиск на простого громадянина, який здійснює торгівлю на ринку;
  
• до місцевих податків та зборів необхідно віднести податки на бізнес (податок на промисел, плата за торговий патент на певні види підприємницької діяльності). Такі податки потрібно віддати в розпорядження місцевих органів влади з правом установлення на них ставок [3. c. 225];
  
• введення до системи місцевого оподаткування екологічних податків, що оподатковуватимуть продукт, який забруднює навколишнє середовище, стимулюватиме виробництво нової екологічно чистої продукції;
  
• до місцевих податків та зборів необхідно віднести сплату підприємцями єдиного податку за спрощеною системою оподаткування, що дозволило б покращити економічну та соціальну ситуацію селищ, районів;
  
• ще одним з можливих напрямів розширення переліку місцевих податків і зборів є запровадження місцевих акцизів, наприклад, на тютюнові та алкогольні вироби, повернення до використання податку з продажу імпортних товарів [5, с. 16].
  

Зарубіжний досвід переконує, що в Україні також є можливість і перспективи для запровадження податків на цінні папери, на біржові операції, грошові капітали, приріст капіталу, на право розміщення офісів у центральній частині міста [4, с. 47].

Отже, до переліку місцевих податків та зборів потрібно додати такі, які з огляду на світовий досвід, найпридатніші для місцевого оподаткування, тобто ті, що суттєво впливають на фінансові ресурси органів місцевого самоврядування та покращують соціально-економічне становище держави.

Література

1. Нуднова Ю.В., Гупало І.А. Місцеве оподаткування: європейський досвід та українські реалії впровадження // Електронний ресурс: ontact.com/ek8_nudnova.php
   
2. Петренко Ю.В. Рожко О.Д. Місцеві фінанси: Опорний конспект лекцій. - К.:Кондор, 2003. – 282 с.
   
3. Трансформація господарського механізму в умовах кризи: ІХ Всеукраїнська наукова конференція. – Чернівці:ЧНУ, 2010. – 390 с.
   
4. Тарангул Л.Л. Основні напрями удосконалення законодавчої бази оподаткування місцевими податками і зборами / Л.Л. Тарангул // Економіст. – 2009. – №3. – С. 18-22.
   
5. Герчаківський С.Д. Місцеве оподаткування в Україні: традиції, реалії та напрями удосконалення / С.Д.Герчаківський // Фінанси України. – 2006. – №2. – С. 44-49.
   

УДК 336.713.13(477)

Колесникова А.В., ассистент

Мищенко Е.А.

Макеевский экономико-гуманитарный институт

ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ БАНКОВСКОЙ СИСТЕМЫ УКРАИНЫ


Современная банковская система – это сфера многообразных услуг своим клиентам – от традиционных депозитно-ссудных и расчетно-кассовых операций, определяющих основу банковского дела, до новейших форм денежно-кредитных и финансовых инструментов, используемых банковскими структурами (лизинг, факторинг, траст и т.д.).

Стабильность банковской системы имеет чрезвычайное значение для эффективного осуществления денежно-кредитной политики. Банковский сектор является тем каналом, через который передаются импульсы денежно-кредитного регулирования всей экономике. Именно необходимостью изучения такого важного компонента рыночной экономики и определяется актуальность данной темы.

Современное состояние банковской системы Украины требует принятия комплексных мер по ее укреплению, поддержанию финансовой устойчивости банков.

Нарастание проблем в банковском секторе определяется, главным образом, низким уровнем управления банками в сочетании с неблагоприятными тенденциями общеэкономического развития.

Причинами финансовых трудностей конкретных банков становятся:

1) неквалифицированное управление;

2) отсутствие стратегического планирования;

3) неумение грамотно сформировать кредитный портфель и управлять рисками;

4) прямые и опосредованные формы давления на банки;

5) мошенничество со стороны их владельцев и менеджеров.

По данным НБУ на 1 января 2011, отрицательный финансовый результат по системе банков Украины составил 13 млрд грн, что почти втрое меньше, чем по состоянию на 1 января 2010 (38,4 млрд. грн.) При этом доходы банков по сравнению с 2009 г. сократились на 4,3% и составили 136,8 млрд. грн, расходы сократились на 17,4% и составили 149,9 млрд. грн.

За 2010 г. банками уплачено налогов и сборов в сводный бюджет 3,9 млрд. грн, в том числе налога на прибыль - 1,1 млрд. грн. По сравнению с 2009 г. общая уплата налогов и сборов банками уменьшилась в 1,36 раза, в том числе уплата налога на прибыль уменьшилась в 2,7 раза. В общем объеме платежей финансовых учреждений в бюджеты всех уровней за прошлый год банковская доля составила 73,3%.

По итогам 2010 года, несмотря на появление отдельных новых банков, количество участников рынка сократилось на 6 единиц. Как следствие - на начало 2011 г. 176 банков имеют лицензию НБУ на осуществление банковских операций (182 на начало 2010 г.), еще 18 учреждений находятся на ликвидации. В четырех банках ("Надра", Родовид Банк, "Соцкомбанк", "Диалогбанк") на конец 2010 г. продолжала действовать временная администрация, а в конце января 2011 г. были введены временные администрации еще в двух банках ("Коммерческий банк "Владимирский" и "Банк Столица").

В прошлом году количество структурных подразделений украинских банков сократилось на 247 единиц (или на 22,6%). При этом на 18 банков, которые находятся в состоянии ликвидации, приходится 47 филиалов, остальные 200 - на действующие банки. Вместе с тем, отдельные банки продемонстрировали способность открывать новые отделения, в частности ПриватБанк увеличил свою сеть на 159 новых отделений, Platinum Bank - на 45 отделений, Дочерний банк Сбербанка России - на 40 отделений.

С 2011 г. регулятор намерен повысить жесткость требований к вновь создаваемым банкам. В частности, будут усилены требования относительно финансового состояния учредителей нового банка: НБУ будет отказывать в регистрации при наличии фактов убыточной деятельности за последний год в хотя бы одного соучредителя, а также в случае превышения обязательств перед другими кредиторами над активами создаваемого банка (за вычетом средств, вложенных в уставные капиталы других юридических лиц).

Для создания нового отделения банка в 2011 г. необходимо будет выполнить два ключевых требования: вести безубыточную деятельность в течение последних полугода и иметь отработанную систему внутреннего контроля и управления рисками, которая должна пройти аудит в НБУ.

Основной целью развития банковского сектора является повышение его устойчивости и эффективности функционирования, а конкретно:

• усиление защиты интересов вкладчиков и других кредиторов банков;
  
• повышение эффективности осуществляемой банковским сектором деятельности по аккумулированию денежных средств населения и организаций и их трансформации в кредиты и инвестиции;
  
• повышение конкурентоспособности кредитных организаций.
  

Главным предложением по дальнейшему развитию и совершенствованию банковской системы Украины является диверсификация направлений вложения ресурсов банков и расширение сферы услуг клиентам.

Литература

1. Закон Украины от 07.12.2000 г. «О банках и банковской деятельности».
   
2. Официальный сайт Национального банка Украины [Электронный ресурс]. – Режим доступа: gov.ua/.
   
3. Официальный сайт Ассоциации украинских банков [Электронный ресурс]. – Режим доступа: om.ua./.
   

УДК 336.71(477)

Красюк І.В., аспірант кафедри менеджменту

ДВНЗ «Українська академія банківської справи Національного банку України», м.Суми

ВПЛИВ КОРПОРАТИВНОЇ СОЦІАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ НА РОЗВИТОК ВАРТІСНО-ОРІЄНТОВАНОГО УПРАВЛІННЯ В БАНКАХ УКРАЇНИ

Як свідчить світова практика, рівень розвитку ділової етики та корпоративної соціальної відповідальності банківського бізнесу в Україні сьогодні стримують розвиток вартісно-орієнтованого управління в банках. У розвинутих країнах світу суспільство вже давно вимагає від банків вести справи з дотриманням етичних принципів, що у свою чергу, сприяє появі корпоративних кодексів, присвячених діловій етиці, відповідних галузевих та міжнародних стандартів, дотримання яких стає запорукою якості банківських послуг, та авторитетності і престижності організацій які їх надають. Іншими словами, етична поведінка банку обертається для нього конкурентними перевагами, що сприяє зростанню його вартості, а неетична, в умовах інформаційної прозорості, здатна її зруйнувати. Однак не завжди дотримання етичних правил банківського бізнесу обов’язково спричинить збільшення його вартості, оскільки за умов жорсткої конкуренції, етичні норми банківського бізнесу можуть бути спотворені, особливо у тому випадку, коли кількість банків які їх застосовують є значно меншою за кількість тих які не оперують ними. Особливо яскраво це помітно в нашій державі, банківський бізнес якої є досить далеким від тих етичних норм, які зафіксовані у міжнародних та власних стандартах, зокрема у «Моральному кодексі банкіра», що був прийнятий Україною у 1999 році. Звідси, можна з упевненістю сказати, що українська банківська система знаходиться лише на початковому етапі свого етичного розвитку.

Подібна ситуація існує і у напрямку корпоративної соціальної відповідальності (КСВ) банківського бізнесу, який тільки починає ставати елементом стратегії банківського розвитку вітчизняних банків. Основними проблемами, які стримують розвиток КСВ, на нашу думку, є слабке усвідомлення її сутності та необхідності для банку, ототожнення КСВ із піар-технологіями чи соціальною відповідальністю по сплаті податків, а також аргументація того що КСВ є прерогативою великих банків. Однак це не так. КСВ являє собою своєрідну бізнес-стратегією розвитку банку, соціальні витрати по реалізації якої, як правило, обертаються для нього певними конкурентними перевагами, підвищенням його рейтингів, зростанням його привабливості серед населення, критиків, оцінщиків банківського бізнесу, та інших зацікавлених осіб. Дану стратегію може застосовувати як дрібний так і великий банк, головне щоб вона була спрямована на дотримання відповідальності банку перед партнерами, споживачами, працівниками, суспільством, екологією та здійснювалась на практиці через корпоративні соціальні ініціативи (просування доброчинної справи, доброчинний маркетинг, корпоративний соціальний маркетинг, корпоративну філантропію, волонтерську роботу, соціально відповідальне ведення бізнесу), на добровільних засадах. Тоді її завдання будуть досягненні. Прикладами реальної діяльності українських банків у царині корпоративної соціальної відповідальності є кредитна політика «ПроКредитбанку», який задекларував відмову від підтримки проектів пов'язаних з виробництвом тютюнових і алкогольних виробів, діяльність «Укрсоцбанку», який проводить щорічні всеукраїнські студентські наукові олімпіади, та банку «Надра», що встановив іменні стипендії для обдарованих студентів економічних вузів. Реалізація даних програм є можливою завдяки КСВ-менеджменту, що здійснюється за послідовними алгоритмами, у яких спочатку визначається пріоритет, який відповідає місії банку, потім під цей пріоритет вибирається відповідний тип соціальної ініціативи, далі розробляється програма корпоративної соціальної відповідальності і зрештою відбувається її реалізація та моніторинг результатів. І не зважаючи на те, що на сьогоднішній час, для українських банків данні програми є скоріше поодинокими прикладами застосування КСВ-менеджменту, у майбутньому, ми сподіваємось, вони все ж набудуть більшої розповсюдженості та стануть нормою в організації вартісно-орієнтованого управління українських банків.


УДК 336.221(477)

Краус Н.М., к.е.н., доцент

Полтавський національний технічний університет імені Юрія Кондратюка

krausnatasha@mail.ru

СУЧАСНІ ТЕНДЕНЦІЇ В СИСТЕМІ ОПОДАТКУВАННЯ УКРАЇНИ


У наш час актуальним є положення класичної теорії оподаткування доходів, згідно з яким податок повинен сплачуватися залежно від одержаного доходу, а не від соціального статусу та професії. Не дивлячись на те, що у класичній теорії пропорційну систему оподаткування доходів вважали такою, що відповідає принципу справедливості, донедавна навпаки найпоширенішою була концепція утилітаризму, згідно з якою справедливий податок повинен містити прогресію ставок податкової шкали. Однак прогресія ставок зачіпала найактивніші верстви населення, послаблюючи стимул до праці, що шкодило економічному зростанню, викликало тінізацію економічної діяльності. Отже, збільшення податку в дійсності зменшувало податкові надходження.

Сьогодні податки – це економічний фактор інституційно-нормативної підсистеми, тому їх можна розглядати як соціальну конструкцію та елемент інституційного середовища.

Одним із засобів підвищення рівня рентабельності підприємства була і залишається жорстка економія на будь-яких витратах. У зв’язку із цим велика увага приділяється питанням економії на податках. Для цього використовують незаконні та законні заходи. Діяльність підприємства зі зниження оподаткування в рамках законодавства це податкове лавірування або мінімізація податків. Мінімізація дозволяє збільшити доходи підприємства. Основним методом мінімізації є застосування різних “податкових схем”. Для цього використовується нечіткість у термінах в податковому законодавстві, суперечності між різними законодавчими та нормативно-правовими актами. Основою мінімізації податкових платежів є ефективна податкова політика підприємства, яка передбачає:

• оптимізацію фінансово-господарської діяльності за рахунок мінімізації “податкових платежів до бюджету”. Досягається це за рахунок співставлення різних варіантів застосування ставок та об’єктів оподаткування;
  
• використання податкових пільг та особливостей оподаткування на різних територіях. При формуванні податкової політики суб’єкт оподаткування обирає переваги оподаткування різних територій (офшорні зони).
  

Саме з метою легалізації та прозорості діяльності підприємств в процесі реформування системи оподаткування в Україні важливою проблемою було і є не лише рівень податкового тягаря, а й оптимальне поєднання прямих і непрямих податків. Слід зазначити, що в останні роки у вітчизняній системі оподаткування спостерігалася тенденція до збільшення частки прямих податків, що відповідає практиці розвинутих країн. Непрямі податки хоч і зручніші для фіскальних органів з позиції їх стягнення, однак їх сплата лягає на плечі кінцевого споживача. Тому перевага в кількості на користь прямих податків дасть змогу в майбутньому уникнути зубожіння більшості населення, подальшого спаду і занепаду вітчизняного виробництва, нездатного конкурувати з дешевою продукцією іноземних компаній. Основною негативною рисою податкової системи України була також відсутність регулюючої функції податків [1, c.26].

Тому, не дивлячись на критичні зауваження, що є сьогодні, щодо прийнятого Податкового кодексу, в цілому він все ж таки спрямований на необхідність:

- створення в Україні стабільної податкової системи, яка б забезпечувала чітке визначення порядку стягнення податків, його простоту;

- забезпечення чіткого визначення об’єктів оподаткування з метою запобігання випадкам подвійного оподаткування;

- забезпечення справедливого підходу при оподаткуванні всіх категорій платників податків;

- упорядкування механізму стягнення податків та посилення відповідальності за ухилення від сплати податків та їх несвоєчасну сплату;

- стимулювання малого підприємництва;

- реальне забезпечення прав платників податків;

- створення дієвого механізму контролю.

Проведена податкова реформа в Україні має на меті зробити оподаткування соціально справедливим та об’єктивно створити умови однакової податкової відповідальності перед державою для всіх учасників процесу оподаткування. В свою чергу, податкова політика держави повинна регулювати податкову політику регіональних систем, відповідати потребам регіонів, сприяти розвитку виробництва і сферам послуг у регіонах, забезпечувати соціальний добробут [2, с.59].

Література

1. Матичак П. Проблеми реформування податкової системи та шляхи їх вирішення / Петро Матичак // Економіст. – 2008. - №9. – С.26-27.
   
2. Поліщук В.Г. Перспективи податкового стимулювання сталого розвитку регіонів України / В.Г. Поліщук // Економіка та держава. – 2010. - №4. – С.59-61.
   

Медведь В.Ю., к.е.н.

Донбасская национальная академия строительства и архитектуры, г.Макеевка

Егошина К.О., Белых Д.А.

Макеевский экономико-гуманитарный институт

НАЛОГОВЫЙ КОДЕКС УКРАИНЫ:

АНАЛИЗ ПОДХОДОВ К СОВЕРШЕНСТВОВАНИЮ


2010 год ознаменовался для Украины годом реформ, и, прежде всего, в налоговой сфере. 03.12.2010 г. был принят Налоговый кодекс Украины, впервые собравший в одном документе все нормы, регулирующие систему налогообложения в стране.

Принятие Налогового кодекса Украины вызвало ряд дискуссий относительно отдельных его положений. Так, к положительным моментам, на наш взгляд, следует отнести:

• введение налоговых каникул до 2016 года для созданных предприятий;
  
• исключение нормы взимания процентов по банковским депозитам в налогообложении доходов физических лиц;
  
• снижение с 15% до 5% ставки налога на доходы физических лиц на полученные дивиденды;
  
• установление нулевой ставки налога для плательщиков фиксированного налога, если на протяжении четырех последовательных периодов доход не превышает 119 000 грн.;
  
• уменьшение общего количества общегосударственных и местных налогов и сборов, их систематизация;
  
• снижение ставок налога на добавленную стоимость, налога на прибыль предприятий;
  
• отмена ряда малоэффективных налогов и сборов, таких как: сбор за выдачу ордера на квартиру, курортный сбор, сбор за участие в бегах, выигрыш на тотализаторе на ипподроме, сбор за право проведения кино- и телесъемок, сбор за проведение местного аукциона, конкурсной распродажи и лотерей и сбор с владельцев собак;
  
• исключение нормы о праве налоговых служащих проводить обследование жилья и опросов плательщиков.
  

Наряду с положительными изменениями следует отметить и ряд недостатков:

• изменение принципов налогообложения по упрощенной системе (для предпринимателей – физических лиц порог годового дохода, который позволяет находиться на едином налоге, уменьшен с 500 до 300 тыс. грн., в то время, как, учитывая индекс инфляции с момента введения единого налога в 1998 г., эта сумма должна была бы составлять не менее 2 млн. грн.);
  
• установление повышенной ставки налога от 200 до 600 грн. в месяц для некоторых видов предпринимательской деятельности;
  
• отказ от уменьшения ставки налога на прибыль до 17% и отсрочке понижения ставки;
  
• изменение подхода к налогообложению филиалов, не предусматривающего консолидированного способа уплаты налога;
  
• ограничение включения роялти, уплачиваемых физическим лицам и нерезидентам, в состав валовых затрат, которое составляет 3% от налогооблагаемой прибыли предыдущего периода;
  
• обязательное наличие кассового аппарата и др.
  

Несомненно, реформирование налогового законодательства в Украине на сегодняшний день является актуальным вопросом. По нашему мнению, предусмотренное в Налоговом кодексе снижение ставок основных налогов сделает налоговый режим Украины более привлекательным для многих европейских стран. Однако следует отметить необходимость дальнейшей корректировки отдельных норм кодекса, поскольку от их согласованности с действиями представителей бизнеса зависит наполнение бюджета и финансирование социальной сферы и инновационного пути развития Украины.


УДК 336.71

Медяник А.В., аспірантка

Східноукраїнський національний університет ім. В Даля, м.Луганськ

Zablodin@ yandex.ru

МЕТОДИКА ВИЗНАЧЕННЯ РЕЙТИНГУ БАНКІВ


Рейтинг привабливості банків – це інструмент спрямований на комплексне оцінювання банків України, що враховує найважливіші фактори привабливості установ для вкладників, які можливо розрахувати на основі публічної інформації. Об'єкт рейтингу - банки з першої та другої груп за класифікацією НБУ, а також установи з третьої групи, якщо вони входять у топ-50 ранкінгу АУБ за обсягом депозитів фізичних осіб. Предмет рейтингу - привабливість банків для вкладників, що визначається кількісно як загальна сума балів факторів привабливості - від 1 до 4, зважених на важливість кожного фактора - від 0 до 1. Якісно привабливість банків визначається рейтинговою категорією групи банків - a, b, c чи d, що залежить від суми загального заліку. При цьому головне значення має рейтингова категорія групи банку.

При побудові методики рейтингу до уваги беруться наступні фактори, що визначають привабливість банків з точки зору вкладників:

1. Довгостроковий приплив або відплив депозитів.

2. Відповідність капіталу активам.

3. Ліквідність банку.

4. Рівень іноземної чи державної підтримки.

5. Ефективність діяльності банку.

6. Поточний приплив або відплив депозитів.

7. Поточний приріст або зменшення власного капіталу.

8. Зміна довіри банків-партнерів.

9. Коефіцієнт системності.

Далі необхідно визначити рівень важливості кожного із запропонованих факторів через присвоєння ваг-множників, сума яких дорівнює одиниці. За існуючого рівня прозорості банківської системи України, представлена нижче методика розрахунку факторів максимально адекватно відображає комплексну привабливість банків для вкладників(табл. 1). Кожному фактору, перед тим, як зважити на його важливість, присвоюється бал від 1 до 4. Бали залежать від діапазону, у який потрапляє значення показника, що відображає кількісний зміст фактора. Наприклад, якщо фактор "довгостроковий приплив депозитів у банку", виражений показником "приріст депозитів за рік", більший 30%, то такому банку присвоюється найбільша сума балів - 4. Якщо ж він менший 30%, але більший нуля - 3 бали. Якщо значення показника знаходиться у діапазоні від нуля до мінус 30% - 2. Якщо падіння депозитів склало понад 15%, банк отримує найменший бал - 1. Згодом отриманий бал множиться на вагу фактора. Сума загального заліку для кожного банку розраховується шляхом додавання чисел, отриманих від множення балів на вагу кожного фактора. Чим більше значення загального заліку, тим привабливішим є банк для вкладників.

Рейтингова таблиця будується шляхом ранжування банків, що беруть участь у рейтингу, в порядку зниження суми їх загального заліку (ЗЗ). Після цього, залежно від діапазону, у який потрапляє кожен банк, виділяються чотири рейтингові групи банків. Групам присвоюється категорія у вигляді латинських літер a, b, c чи d (табл. 2).

Методика рейтингу банків може бути змінена у розрахунковій частині чи доповнена новими факторами з огляду на динаміку показників діяльності банківської системи. Відтак, кожен новий рейтинг буде супроводжуватися критичним переглядом.