Теоретико-методологічні засади формування стратегії соціально-економічного розвитку міста

Вид материала

Документы

Содержание Податковий кодекс як основа формування та функціонування податкового простору Шляхом прийняття Податкового кодексу України можна реально досягти Позитивними змінами для платників податків є До дискусійних чинників можна віднести й посилення оподаткування доходів фізичних осіб, зокрема Мониторинг рисков в сфере налогообложения Збільшення регулятивного капіталу комерційних банків: аналіз можливих наслідків Методологические подходы к оценке эффективности банковского сектора украины Розвиток податкового менеджменту в системі управління Заходи стабілізації банківської системи україни в посткризовий період Стратегии управления ликвидностью в коммерческом банке Название теории Теория перемещения Теория ожидаемого дохода Теория управления пассивами

Подобный материал:

• Про затвердження програми Про основні напрямки соціально- економічного розвитку міста, 80.16kb.
• Програма економічного І соціального розвитку міста Чернівців на 2010 рік Вступ, 1866.11kb.
• Теоретико-методологічні аспекти формування маркетингової товарної стратегії та її адаптації, 203.84kb.
• Посланн я президента україни до верховної ради україни європейський вибір. Концептуальні, 763.19kb.
• Формування інвестиційної політики міста, 403.62kb.
• Програма соціально економічного та культурного розвитку міста Корюківки на 2012 рік, 744.15kb.
• Програма соціально економічного та культурного розвитку, 1213.86kb.
• Програма соціально-економічного розвитку міста Котовська Одеської області, 1607.63kb.
• Прогнозів економічного І соціального розвитку, 527.66kb.
• Національний інститут стратегічних досліджень міста районного значення україни: проблеми, 1390.42kb.

УДК 336.025

Мінін І.Г., аспірант

Чернігівський державний технологічний університет

ПОДАТКОВИЙ КОДЕКС ЯК ОСНОВА ФОРМУВАННЯ ТА ФУНКЦІОНУВАННЯ ПОДАТКОВОГО ПРОСТОРУ


Економічна наука виділяє такі принципи побудови податкової системи України: рівності податкового навантаження, стабільності, рівності та рівноваги, цілісності, єдиної цілі, обмеження податкового тиску, раціонального поєднання прямих та непрямих податків, поділу податків за рівнем компетенції органів влади.

Сьогодні ці загальні принципи можуть бути розширені та доповнені з урахуванням необхідності створення сприятливого середовища для вітчизняних товаровиробників, підвищення їх конкурентоспроможності в умовах посилення інтеграції; налагодження компетентної роботи податкових органів тощо.

Українська податкова система є однією з найскладніших і найменш ефективних серед країн не лише Європи, але й усього світу, що регулярно підтверджують міжнародні звіти та рейтинги, дослідження вітчизняних економістів, а також оцінки інвесторів, що працюють в Україні.

У рейтингу податкових систем PayingTaxes 2010, підготовленому Світовим банком спільно з PriceWaterHouseCoopers, Україна посіла 181-ше місце зі 183. За даними дослідження, середньостатистичне українське підприємство протягом року сплачує 147 податків та платежів, що є найгіршим показником у світі (183-тє місце). Для порівняння: у Росії кількість платежів складає 11, у Польщі – 40, у Чехії – 12, у Бєларусі – 107, у Грузії – 18, у США – 10, у Франції та Китаї – 7 [2].

Податкові системи різних країн відрізняються одна від одної, але в будь-якому випадку вони представляють собою сукупність непрямих і прямих податків, які встановлені законодавством і надходять в бюджет держави.

Цілями та завданнями податкової реформи в Україні має бути забезпечення стійкого економічного зростання на інноваційно-інвестиційній основі з одночасним збільшенням сукупних податкових надходжень до бюджетів усіх рівнів і державних цільових фондів за рахунок:

• зміцнення позиції вітчизняного бізнесу в міжнародній конкурентній боротьбі за рахунок зменшення частки податків у витратах підприємств і скорочення витрат часу платників на нарахування й сплату податків;
  
• підвищення ефективності адміністрування податків;
  
• побудови цілісної і всеосяжної законодавчої бази з питань оподаткування, гармонізованої із законодавством ЄС;
  
• встановлення податкової справедливості для відновлення рівних умов конкуренції в економіці України.
  

Шляхом прийняття Податкового кодексу України можна реально досягти:

– забезпечення стабільності та досконалості податкового законодавства;

– скасування низки малоефективних податків та зборів, які не приносять суттєвого доходу до бюджету, що знизить рівень податкового навантаження на малий та середній бізнес і скорочення витрат часу платників на нарахування й сплату податків;

– забезпечення прозорості та зрозумілості причинно-наслідкових механізмів оподаткування;

– реального зниження податкового навантаження;

– перегляд податкових пільг та привілеїв з метою недопущення їх безсистемного та невиправданого надання;

– уніфікації бухгалтерського та податкового обліку;

– усунення неузгодженості податкового законодавства з нормами законодавства інших галузей права, забезпечення їх гармонізації та взаємодії;

– прозорості процедур адміністрування податків;

– створення дієвого механізму контролю;

– підвищення добровільності сплати податків.

Позитивними змінами для платників податків є:

– скорочення кількості загальнодержавних та місцевих податків і зборів до 18 та 5 відповідно;

– зниження ставки оподаткування податком на прибуток з 25 до 16 відсотків – за умови реінвестування прибутку;

– запровадження прискореної амортизації для виробників високотехнологічної продукції та інноваційних проектів;

– зниження загальної ставки податку на додану вартість з 20 до 17 відсотків;

– зниження ставки оподаткування дивідендів з 15 до 5 відсотків;

– зменшення у 2 рази ставки єдиного податку для юридичних осіб за рахунок виключення зі складу єдиного податку внесків до державних цільових фондів;

– запровадження пільг з податку на прибуток для підприємств від здійснення діяльності з енергозбереження;

– стимулювання інвестиційної діяльності шляхом запровадження інвестиційно-інноваційного податкового кредиту з податку на прибуток підприємств для всіх суб’єктів господарювання, що здійснюють кваліфіковане інвестування інноваційного спрямування;

– встановлення обмеження розміру податкової застави;

– встановлення чіткого переліку підстав, для здійснення податкових перевірок;

– створюється цілісна система інформаційно-аналітичного забезпечення органів державної податкової служби.

До дискусійних чинників можна віднести й посилення оподаткування доходів фізичних осіб, зокрема:

• ставка податку на доходи фізичних осіб, що перевищують десятикратний розмір мінімальної заробітної плати складає 17%;
  
• запровадити оподаткування доходів від продажу рухомого та нерухомого майна.
  

Підсумовуючи слід зазначити, що Податковий кодекс України пропонує низку позитивних змін податкової системи, зокрема сприяє формуванню цілісної та зрозумілої системи оподаткування.

Крім того, Податковий кодекс України надає податковій службі додаткові інструменти для запобігання ухиленню від сплати податків та застосуванню схем мінімізації оподаткування. Зокрема, запроваджує концепцію звичайних цін, посилює боротьбу з ухиленням від оподаткування виробництва і реалізації підакцизних товарів.

Всі ці зміни до податкового законодавства покликані покращити умови ведення бізнесу в Україні, вивести його із тіньової сфери та створити сприятливі умови для сумлінних платників податків та наблизити законодавство країни до європейського рівня.

Податковий кодекс має чітко окреслити відносини держави та платника податків і забезпечити невідворотність виконання податкових зобов’язань.

Література

1. PriceWaterHouseCoopers [Електронний ресурс]. – Режим доступу: ссылка скрыта–.
   
2. Податковий кодекс України від 02.12.2010р. № 2755-VI // Голос України. – 04.12.2010. – №№229-230.
   

УДК 336.221

Орлова В.А., к.е.н., доцент

Донецкий национальный университет экономики и торговли

имени М.Туган-Барановского

off@dek.donduet.edu.ua

МОНИТОРИНГ РИСКОВ В СФЕРЕ НАЛОГООБЛОЖЕНИЯ:

ТЕОРИЯ И ПРАКТИКА


Налоговые системы экономически развитых стран прошли довольно длительный и сложный путь развития: постепенное усовершенствование методов управления налогами, постепенная структуризация капитала и его инвестирование, создание эффективного правового поля, в котором функционируют плательщики налогов, эволюционное формирование основ государственного налогового регулирования с целью стимулирования расширения базы налогообложения на основе эффективного развития бизнесструктур.

В Украине рыночные трансформации экономики происходили в условиях значительного политического противостояния и отсутствия до начала 2010 года четкой стратегии экономического развития государства, что способствовало масштабной генерации роста вероятности рисков в сфере налогообложения.

Влияние рисков на стабильность и результативность функционирования экономики в целом и налоговой системы в частности обуславливает объективную необходимость их оценивания и минимизация, что делает достаточно актуальными научные исследования вопросов, связанных с мониторингом рисков в сфере налогообложения[1.

На современном этапе развития экономических знаний в научных исследованиях отечественных и зарубежных учёных-экономистов таких как М.Фридмена, Р. Мертона, В.Вишневского, Ю. Иванова, А.Крысоватого и др. уделено большое внимание проблемам налоговых рисков. Однако, представление о рисках в сфере налогообложения в теоретическом и прикладном аспектах разработаны недостаточно. На наш взгляд, это касается, прежде всего, проблем управления налоговыми рисками. Необходимость таких исследований обусловлена: объективными требованиями практики налогового реформирования; отсутствием соответствующих разработок по выявлению и минимизации рисков дальнейшего реформирования управления налоговой системой.

Учитывая вышеизложенное целью работы является разработка теоретических и методологических основ мониторинга налоговых рисков в системе администрирования налогов, а также разработка практических рекомендаций по предупреждению и минимизации налоговых рисков с помощью налогового контроля как доминирующего элемента системы администрирования налогов.

Эффективность борьбы с налоговыми рисками и угрозой, которую они создают безопасности государства, в значительной степени зависит от построения системы предупреждения и минимизации рисков на основе постоянного мониторинга.

В экономически развитых странах мира основным направлением деятельности налоговых органов в процессе мониторинга налоговых рисков являться обеспечение добровольности уплаты налогов в бюджеты различных уровней. При этом используются различные подходы и методы для организации и осуществления налогового администрирования. В таких странах как Франция, Нидерланды, Дания уровень добровольной уплаты налогов соответственно составляет 90%, 97% и 99% [2].

В Украине по данным налоговой службы уровень добровольной уплаты составляет около 60%, а 40% налоговых поступлений в бюджеты всех уровней составляют доходы, привлеченные путем применения принудительных методов взыскания налоговой задолженности, а также доходы полученные по результатам проверок субъектов хозяйствования, своевременно не уплативших свои налоговые обязательства. Например, за 2010 год в сводный бюджет Украины поступило 182,1 млрд. грн. или на 32,7% выше поступлений за 2009 год, что свидетельствует о росте детинизации экономики и о значительном улучшении качества камеральных проверок, осуществляемых в офисах налоговых органов, с использованием электронных реестров выданных и полученных налоговых накладных. По результатам 2010 года от контрольно- проверочной работы налоговые органы Украины обеспечили поступление в бюджеты всех уровней 5,1 млрд. грн., что выше на 250 млн.грн. против 2009г. [3]. Однако, для наполнения бюджета в установленных объемах недостаточно повышения качества контрольной работы и применения методов принудительного взыскания налоговой задолженности, поскольку это приводит к усилению напряженности в отношениях между государством и плательщиками налогов.

Модернизация государственной налоговой службы, осуществляемая в рамках реализации приоритетных задач институционального развития системы государственного управления и требования Налогового кодекса Украины, позволяют создать на законодательной основе рискоориентированную систему администрирования налогов, отвечающую интересам государства и плательщиков налогов. Для эффективного внедрения рискоориентированной системы администрирования налогов необходимо учитывать проблемы и сложности, которые приводят к расхождению между теорией налоговых рисков и реальной практикой их мониторинга. В частности: должна быть чётко определена, модель работы с рисками в органах налоговой службы; мониторинг налоговых рисков должны осуществлять налоговые органы по всем направлениям администрирования налогов; администрирование налогов целесообразно рассматривать как управленческую деятельность органов государственной исполнительной власти по налогообложению, базирующуюся на законодательных, нормативных актах и социально ориентированных правилах [4].

Литература:

1. Орлова В.А. Повышение инвестиционной привлекательности предприятия на основе внедрения элементов риск-менеджмента: Монография/ В.А. Орлова, А.С. Маловичко МОН Украины; Донецкий нац. Ун-т экономики и торговли им. М. Туган-Барановского. – Донецк:ДонНУЕТ, 2010.-214стр.
   
2. Данілов О.Д. Податкова система та шляхи її реформування. Навч.посіб./О.Д.Данілов, Н.П. Фліссак – К. Парлам. Вид-во 2001-216стр.
   
3. Вестник налоговой службы Украины №4 (624), январь 2011г.
   
4. Десятнюк О.М. Моніторінг податкових ризиків: теорія та практика: Моногр./Оксана Миронівна Десятюк. – Тернопіль: ТНЕУ, 2009. - 312стр.
   

УДК 330

Островська Н. С., к.е.н., доцент

Венничук Л.В.

Буковинська державна фінансова академія, м.Чернівці

vennichyk@mail.ru

ЗБІЛЬШЕННЯ РЕГУЛЯТИВНОГО КАПІТАЛУ КОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ: АНАЛІЗ МОЖЛИВИХ НАСЛІДКІВ


Постановою №273 Національний банк України зобов’язав банки, які на дату набрання чинності Постанови №273 мають регулятивний капітал менший, ніж 120 мільйонів гривень, збільшити його до цього розміру до 1 січня 2012 року. Також Національний банк України заборонив банкам, у яких розмір регулятивного капіталу менший, ніж 120 мільйонів гривень, до часу приведення розміру регулятивного капіталу у відповідність до вимог Постанови №273 залучати вклади (депозити) від фізичних осіб більше обсягу залучених вкладів фізичних осіб на дату набрання чинності Постанови. Окрім цього Національний банк України зобов’язав банки, які отримали письмовий дозвіл на здійснення окремих операцій до набрання чинності Постановою №273 та мають регулятивний капітал менший, ніж установлений Постановою, для збереження права на здійснення цих операцій до 1 січня 2012 привести розмір свого регулятивного капіталу у відповідність до вимог Постанови, а це 120, 180 та 240 мільйонів гривень. Дана Постанова Національного банку України обмежує права малих та середніх банків на ринку депозитів фізичних осіб, обмежує їх доступ до ресурсів. Зрозуміло, що обмеження у ресурсній базі призведе до відповідного обмеження активних операцій. І це при тому, що саме малі та середні банки показували приріст кредитування протягом минулого кризового року на відміну від тенденції, що склалася у цілому по системі. Тобто саме ці банки продовжували кредитну підтримку економіки.

Більш показовим є навпаки те, що добре капіталізовані банки не змогли встояти на ринку у важкі кризові часи. На рекапіталізацію «Родовід Банку», Укргазбанку і банку «Київ» - держава вже витратила майже 17 млрд. грн. (8,4 млрд. грн., 5 млрд. і 3,56 млрд. грн. відповідно). Але поки ці бюджетні гроші складно назвати витраченими ефективно. Сьогодні ці установи продовжують працювати або в «мінус», або з мінімальним символічним прибутком, вимагаючи з держскарбниці ще 12,5 млрд. грн. («Родовід» - 5,8 млрд. грн., Укргазбанк - 3,7 млрд, «Київ» - 3 млрд. грн.). Причому ця сума необхідна на покриття тільки мінімальних потреб - для виконання нормативів Нацбанку.

Для цього з бюджету не потрібні реальні бюджетні гроші. За узгодженням із МВФ (зазначених в Меморандумі України і МВФ), рекапіталізація відбувається за рахунок випуску ОВДП, обов'язкових до викупу за номіналом Нацбанком, тобто по суті - емісійного фінансування бюджетних витрат. До речі, що допускається меморандумом сума збільшення консолідованого дефіциту держскарбниці з урахуванням цих витрат (1,8% ВВП), а також ПДВ-облігацій (1,5% ВВП) та дефіциту НАК «Нафтогаз Україна» (1%) виявиться чи не вдвічі більше (9,9% ВВП) декларованого бюджетного дефіциту (5,5% ВВП).

Дуже важливим аспектом наслідків прийняття даної Постанови є проникнення іноземного капіталу в банківську систему країни, яке вже досягло того рівня, при якому світові процеси мають на нас безпосередній вплив. Закордонною спорідненістю сьогодні відзначаються 52 банківські установи (з 176 нині діючих в Україні). За останніми даними Національного банку України, частка іноземного капіталу в статутному капіталі банківської системи складає 35,8%. Так, на сьогоднішній день вона трохи нижче максимуму, зафіксованого на 1 січня 2009-го року (36,7%). Але сталося це зменшення в результаті масових урядових вливань в статути установ, що знаходяться під державним контролем, - всього в цілому на більш ніж 43 млрд. грн. [2].

Вже більше половини як найбільших, так і великих банків в Україні представляють іноземний капітал. Так, в першій десятці - сім іноземних «дочок». Причому три з них представляють Західну Європу - «Райффайзен Банк Аваль» (австрійський Raiffeisen Zentralbank Osterreich AG - RZB), Укрсиббанк (французький BNP Paribas) і Укрсоцбанк (італійська Unicredit Group) - четверте, п'яте і шосте місця відповідно. Наступна трійка сформована з належних росіянам «ВТБ Банку» (група ВТБ), Промінвестбанку (Зовнішекономбанк) і «Альфа-Банку» («Альфа-Груп») - сьома-дев'яте позиції. Першу десятку замикає виходець з регіону Центральної та Східної Європи – «ОТП Банк» (угорський OTP Bank). Слід зазначити, що останнім часом іноземні «дочки» були лідерами по збитках в банківській системі. Пов'язано це в основному з необхідністю, на відміну від «стовідсоткових українців», формування резервів під проблемні активи за стандартами материнських установ [1]. Дана Постанова жорстко змінює правила роботи банків, ставлячи банки у нерівні конкурентні умови, оскільки за таких норм є автоматичний «відсів» банків четвертої групи. Допущення такого стану речей є неприпустимим, оскільки так на Україні буде все більшим розвиток іноземних банків, а значить українська економіка буде дуже чутливо реагувати на світові економічні процеси. Як наслідок, постає питання чи буде зароблений на Україні капітал в подальшому працювати на вітчизняну економіку?

Крім того, через відсутність чітко економічно та науково обґрунтованої позиції Національного банку України як регулятора з даного питання, діяльність комерційних банків здійснюватиметься в умовах невизначеності. Це значить, що з точки зору банківського менеджменту та стратегічного планування, банкам неможливо будувати свої плани на довгострокову перспективу.

Література

1. Сколотяний Ю. Оздоровлення за океаном і в нашому болоті: («Дзеркало тижня») [Електронний ресурс] : Ю. Сколотяний // Газета «Дзеркало тижня» – 2010. – № 37. – Режим доступу до журн.: /2000/2020/70534.
   
2. Сайт Національного банку України [Електронний ресурс] / ссылка скрыта.
   

УДК 336.71.1(477)

Панасенко А.А. к.э.н., доцент кафедры «Финансы»

Макеевский экономико-гуманитарный институт

panasenkoaa@mail.ru

МЕТОДОЛОГИЧЕСКИЕ ПОДХОДЫ К ОЦЕНКЕ ЭФФЕКТИВНОСТИ БАНКОВСКОГО СЕКТОРА УКРАИНЫ


Важнейшим направлением стратегии развития банковского сектора Украины на среднесрочную перспективу является формирование эффективной и сбалансированной системы, обеспечивающей реализацию функции финансового посредничества и ориентированной на удовлетворение потребностей в денежных ресурсах реального сектора экономики. Эксперты отмечают, что потенциал развития банковского сектора остается не до конца реализованным, прежде всего в части выполнения его основной функции, связанной с аккумуляцией и распределением инвестиционных ресурсов для обеспечения ускоренной динамики социально-экономического развития. Следует отметить, что мобилизация и дистрибуция банковских ресурсов на всех этапах функционирования финансовой системы происходит в условиях, связанных с противоречивыми тенденциями развития уровней иерархии экономического сектора, что не позволяет принять обоснованное согласованное решение по распределению ресурсов [1].

В связи с этим актуальной становится проблема построения с позиции информационной целостности комплекса инструментов и методов, взаимосвязанных подходов к оценке эффективности банковского сектора страны, которые будут устойчивы к возмущениям внешней среды, результативны с точки зрения заданных критериев оптимальности. Наиболее удобным, гибким и рациональным подходом является разработка моделей-эталонов, представляющих собой иерархические информационные структуры-алгоритмы [2]. Разработку таких моделей необходимо рассматривать как одно из наиболее приоритетных направлений, реализуемых Национальным банком Украины в рамках рекомендаций Базельского комитета по банковскому надзору и международной практики, ориентированных на комплексную оценку банковской деятельности. Для построения моделей-эталонов необходимо решить ряд принципиальных проблем общеметодического характера, объясняемых:

• недостатками существующего понятийного и терминологического аппарата оценки (отсутствие общепринятой идентификации содержательных аспектов понятий эффективности и экономического эффекта, системных классификаций их видов, процессов и объектов оценки);
  
• отсутствием системных разработок по показателям оценки эффективности, прежде всего в части формирования комплексных, макроэкономических, региональных и групповых оценок;
  
• отсутствием научно обоснованной системы критериев эффективности как основы ее количественной оценки;
  
• неадекватностью используемых подходов и методов конкретным целям и задачам оценки;
  
• отсутствием комплексной информационной базы как основы реализации соответствующих расчетных алгоритмов.
  

Актуальность постановки и решения перечисленных проблем определяется наличием существенных разрывов в степени теоретических и прикладных разработок в области формирования оценок эффективности банковского сектора на уровне конкретных кредитных организаций и соответствующих оценок, формируемых на групповом, региональном и макроэкономическом уровнях [3].

Функциональная схема оценки эффективности банковского сектора на основе моделей-эталонов состоит из трех подсистем:

• информационной – обрабатывающей данные об объекте исследования и задачах кредитных учреждений;
  
• банка моделей-эталонов – база данных о разработанных эталонах и соответствующих им алгоритмов;
  
• моделирования – организации вычислительных экспериментов на основе разработанных алгоритмов и программ.
  

В целом модели-эталоны обеспечивают формирование достаточно надежных и достоверных оценок уровня и динамики коммерческой эффективности в рамках банковского сектора страны. При этом важно отметить, что комплекс учитываемых факторов не может ограничиваться исключительно коммерческим аспектом функционирования банковского сектора, а должен по возможности охватывать все его основные направления, представляющие потенциальный источник получения экономического эффекта [4].

Литература:

1. Бабкова Е.В. О классификации информационных моделей сложных систем / Бабкова Е.В. // Принятие решенй в условиях неопределнности: Межвуз. науч. сб. Вып. 3, Уфа: УГАТУ. - 2006. – С. 224-231.
   
2. Graff M. What Determines the Finance-Growth Nexus? Empirical Evidence for Threshold Models / Graff M., Karmann A. // Journal of Economics. Springer. – 2006. – Vol. 87. – № 2. – Р. 127–157.
   
3. Н.И. Юсупова Поддержка коммуникативных процессов при выполнении проектов фундаментальных исследований сложных систем / Юсупова Н.И. // Вестник УГАТУ. – 2008. – Т.11. - №1 (28). – С. 108-114.
   
4. Каплан Р. Сбалансированная система показателей. От стратегии к действию / Р. Каплан, Д. Нортон. – 2-е изд., испр. и доп. – М.: Олимп-Бизнес, 2008. – 320 с.
   

УДК 65.012.32

Паньків В.М., старший викладач

ВП НУБіП України «Бережанський агротехнічний інститут»

bati06@mail.ru

РОЗВИТОК ПОДАТКОВОГО МЕНЕДЖМЕНТУ В СИСТЕМІ УПРАВЛІННЯ


Запровадження податкового менеджменту в Україні надає функціонуванню фіскальним механізмам нових пріоритетів в напрямі взаємовідносин платників податків та контролюючих органів як рівних учасників та партнерів для досягнення єдиної мети – побудови економічно розвиненої демократичної держави. Податкова система в кожній країні є однією із стрижневих основ економічної системи. Вона, з одного боку, забезпечує фінансову базу держави, а з іншого - виступає головним знаряддям реалізації її економічної доктрини.

Світовий досвід і вітчизняна практика свідчать, що ефективність впливу податків на всі сторони соціально-економічного життя суспільства залежить насамперед від ефективності управління оподаткуванням, або іншими словами ефективності податкового менеджменту. Податковий менеджмент – це адміністративно-розпорядча діяльність державних органів виконавчої влади щодо організації процесу оподаткування. Як і будь-яка управлінська діяльність, податковий менеджмент має відповідні характеристики, а саме: мету, функції, принципи та методи.

Мета податкового менеджменту полягає у забезпеченні ефективної реалізації завдань податкової політики.

Суть податкового менеджменту розкривається в його функціях. У процесі становлення і розвитку податкової системи України відокремилися такі функції податкового менеджменту:

• організаційна (організація системи справляння податків і зборів);
  
• облікова (облік платників податків і сум податкових платежів);
  
• аналітична (планування та аналіз податкових надходжень та їх джерел);
  
• контролююча (контроль за дотриманням податкового законодавства);
  
• регулююча (використання податкових важелів для регулювання соціально-економічних процесів).
  

Однією із складових державного податкового менеджменту є організація податкового адміністрування, яке повинне забезпечити виконання основних завдань податкової політики держави. Тому особливої актуальності набувають дослідження теоретичних, методологічних і прагматичних підвалин податкової політики та формування податкової системи в державі. Останнім часом у податковій стратегії держави мають місце певні зрушення, зокрема позитивним моментом у проведенні податкової політики є те, що державні органи виконавчої влади перейшли від прямого розподільчого адміністрування до опосередкованого (застосовуючи економічні методи) управління економікою, у тому числі, використовуючи систему оподаткування. Проте необхідно зазначити, що, зважаючи на відсутність в Україні достатнього досвіду управління економікою за допомогою економічних важелів, ефективність останнього залишається на досить низькому рівні. Поряд з цим необґрунтоване надання податкових пільг, занадто високе податкове навантаження, неадекватність та часті зміни податкового законодавства призводять до значних втрат бюджету та не сприяють активізації інвестиційних процесів.

Основними завданнями державних органів управління податками в ринкових умовах, повинні бути, по-перше, прогнозування обсягів податкових надходжень на підставі прогнозних розрахунків зростання дохідності підприємств та інших організацій. По-друге, розробка нових концепцій оподаткування, які забезпечували б розвиток підприємництва, але без шкоди соціальним програмам. По-третє, обґрунтування протекціоністської політики в зовнішньоекономічній діяльності. Податкове прогнозування займає важливе місце в теорії та практиці державного податкового менеджменту. Це, по суті, метод економічного передбачення або базовий його елемент.

Сьогодні вже дещо зроблено для реформування державного податкового менеджменту, зокрема, розроблено Концепцію програми модернізації Податкової служби України, проводяться зміни організаційної структури, застосовуються нові методи адміністрування податків, частково реформується податкове законодавство. Однак ще не вдалося створити достатні умови для ефективного розвитку підприємництва і, особливо, не досягнуто повного задоволення державних і соціальних потреб.

Основними завданнями управління є впровадження програми модернізації податкової служби України, створення та впровадження нових проектів та програм, спрямованих на підвищення ефективності адміністрування податків. Крім того, зазначений підрозділ, який на сьогодні функціонує, виступає координатором діяльності структурних підрозділів при вдосконаленні функцій та процесів, покладених на податкові органи.

Література

1. Беспала Н.О. Становлення та розвиток державного податкового менеджменту в Україні // Економіка та держава – 2006. - № 4. С. 75-77
   
2. Леміш А.М., Рижий І.М. Податковий менеджмент як інструмент оздоровлення економіки // Формування ринкових відносин в Україні. – 2006. № 8(63). – С. 15-19
   
3. Романюк М.В. Напрямки удосконалення системи податкового менеджменту в Україні // Формування ринкових відносин в Україні. – 2008. - № 2(81). – С. 41-45
   
4. Офіційний сайт Державної податкової адміністрації України [сайт ov.ua].
   

УДК 336.71.1(477)

Парій-Сергєєнко Є.П., к.держ.упр., зав. сектору кредитної експертизи

Донецьке обласне управління Ощадбанку України

Юденкова О.О.

Макіївський економіко-гуманітарний інститут

ЗАХОДИ СТАБІЛІЗАЦІЇ БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ В ПОСТКРИЗОВИЙ ПЕРІОД


Світова валютно-фінансова криза висвітлила і загострила низку проблем щодо збереження стійкості банківської системи України. Обмежений доступ до зовнішніх джерел та девальвація гривні, погіршення фінансового стану позичальників, незбалансованість державних фінансів і політична нестабільність вкрай негативно позначилися на фінансовій стійкості банків: проблему ліквідності, що виникла на початку кризи, змінила проблема якості активів та достатності капіталу. Невирішеність зазначених проблем зумовило загострення таких основних загроз стабільності банківської системи, як:

1. недостатній рівень капіталізації, що загрожує банкрутством банків;
   
2. нестабільність ресурсної бази, зумовлена високим рівнем недовіри до банків, що обмежує можливості банківської системи до кредитування;
   
3. погіршення фінансових результатів банківської системи, що зменшило інвестиційну привабливість розвитку банківського бізнесу в Україні для іноземних інвесторів, послабило фінансову незалежність банків та зумовило активне проїдання ними свого капіталу;
   
4. значна зовнішня заборгованість, що посилює залежність банківської системи від валютної політики та стану зовнішніх ринків капіталу;
   
5. скорочення обсягів кредитування, що позбавляє банківську систему джерел майбутніх доходів, а вітчизняну економіку – фінансових можливостей до розвитку;
   
6. погіршення якості кредитного портфеля банків, що вимагає підтримання значного обсягу резервів.
   

Намагання банків вирішити зазначені проблеми шляхом застосування традиційних методів (резервування, підвищення процентних ставок, використання міжбанківських операцій, накопичення високоліквідних активів та капіталу, припинення кредитування) вело до виникнення нових проблем – збільшення частки непрацюючих активів, посилення залежності від рефінансування з боку НБУ та стану міжбанківського ресурсного ринку, заморожування кредитного ринку. За продовження такої політики банків та збереження депресивного стану вітчизняної економіки банківська система продовжить скорочення активів і обсягів кредитування в усіх сегментах кредитного ринку і за всіма категоріями клієнтів. З цих причин актуалізується завдання посилення ефективності функціонування банківської системи за збереження її стабільності.

Фінансова стабільність банківського сектору є неодмінною умовою відродження економіки України після кризи.

Показники ефективності роботи банківського сектору і темпи його розвитку визначальним чином залежать від швидкості відновлення реального сектору економіки, а фінансові можливості останнього – від банківського кредитування. Це визначає необхідність використання системно-структурного підходу, що передбачає комплексне вирішення взаємопов’язаних проблем фінансового та реального секторів економіки шляхом диференційованого застосування монетарних інструментів.

За цим підходом, по-перше, заходи щодо стабілізації банківської системи мають спрямовуватися на послаблення дії зовнішніх загроз, а саме:

– на подолання негативних тенденцій в реальному секторі економіки країни, що поліпшить платоспроможність основних клієнтів та партнерів банків і стан фінансового ринку в цілому;

– на гальмування інфляційних тенденцій та підтримання валютної стабільності;

– на посилення контролю за фіскальною дисципліною;

– на розв’язання суперечності між необхідністю підтримання рівня доходів населення як основи розширеного відтворення ресурсної бази банківських установ та потребою у зменшенні соціального навантаження на бюджет і нейтралізації інфляційних факторів з боку попиту;

– на переорієнтацію грошово-кредитної політики НБУ від підтримання номінальної стабільності до стимулювання економічного зростання на основі модернізації та структурної перебудови економіки;

– на створення сприятливого інвестиційного клімату і підвищення рейтингів України.

По-друге, перехід банківської системи до розширеного кредитування економіки можливий лише за подолання низки внутрішніх проблем банківського сектору, що вимагає вирішення таких завдань:

– реформування банківського сектору шляхом ліквідації слабких банків і інтенсифікації процесу консолідації банківського сектору, створення єдиної банківської інфраструктури, удосконалення вимог до універсальних банків, розвитку спеціалізованих кредитних організацій;

– подальшої капіталізації банківської системи;

– створення «госпітального банку», що акумулюватиме погані активи банків на основі принципів, запроваджених в країнах Європейського співтовариства щодо протидії банківським кризам;

– забезпечення реального функціонування системи фінансових інститутів розвитку (насамперед, Державного банку реконструкції і розвитку та інших форм державно-приватного партнерства) для реалізації масштабних інвестиційних та інфраструктурних проектів;

– вдосконалення норм регулювання банківської ліквідності;

– зміцнення ресурсної бази банків;

– підвищення довіри до банків шляхом реформування Фонду гарантування вкладів фізичних осіб;

– вирішення проблем позичальників, в першу чергу, тих, чиї залишки коштів після сплати відсотків менші, ніж прожитковий мінімум;

– перегляд принципів регулювання присутності іноземного капіталу в банках України у напрямі забезпечення спрямування коштів іноземних інвесторів в пріоритетні сфери економіки України.

Реалізація заходів щодо стабілізації та подальшого розвитку банківської системи України, зокрема стимулювання до нарощування капіталу і ліквідності, очищення банківських активів від “поганих” кредитів, сприятиме відновленню основних функцій банківських установ та спрямуванню кредитних ресурсів на розвиток економіки.


УДК 336.713.13

Педерсен И.А., старший преподаватель

Макеевский экономико-гуманитарный институт

Nikif76@yandex.ru

СТРАТЕГИИ УПРАВЛЕНИЯ ЛИКВИДНОСТЬЮ В КОММЕРЧЕСКОМ БАНКЕ


Управление ликвидностью является одной из важнейших функций финансового менеджмента кредитной организацией, так как оно не только обеспечивает выполнение ключевого требования регулирующих органов к коммерческим банкам, но и может являться важнейшим связующим звеном процессов стратегического планирования и оперативного управления, управления эффективностью и управления рисками. Это обусловлено тем, что, несмотря на оперативный ежедневный характер процедур управления ликвидностью, решения менеджмента, принимаемые в ходе их реализации, имеют долгосрочные последствия и должны обеспечить не только ограничение риска несбалансированной ликвидности, но и долгосрочный рост бизнеса и стоимости банка. Данному риску уделяется особое внимание регулятора, так как неспособность банка своевременно проводить платежи по распоряжению клиентов в конечном итоге может привести к возникновению системного кризиса реального сектора экономики. Поэтому в процессах финансового менеджмента банка процессы управления ликвидностью занимают особое место.

Современная теория банковского менеджмента утверждает, что основными функциями управления банковской ликвидностью являются:

• удовлетворение спроса на кредиты;
  
• удовлетворение пожеланий вкладчиков по изъятию депозитов;
  
• обеспечение прибыли, достаточной для финансирования непрерывного развития банка;
  
• демонстрация рынку надежности банка;
  
• сохранение средств в результате неприбыльной продажи активов;
  
• ограничение стоимости привлекаемых на рынке ресурсов;
  
• оптимизация стоимости и совокупной прибыли банка.
  

Исторически по мере развития финансовых рынков, их отдельных секторов, государственных систем денежно-кредитного регулирования банковской системы развивались различные теории управления банковской ликвидностью [1]: теория коммерческих ссуд, теория перемещения, теория ожидаемого дохода, теория управления пассивами и т.д. (табл.1).

Представленные недостатки каждой теории свидетельствуют о том, что все рассмотренные теории управления ликвидностью не работают в условиях системных экономических кризисов. Однако идеи каждого подхода в настоящее время широко используются коммерческими банками в процессах управления ликвидностью. Обычно лица, ответственные за регулирование ликвидной позиции банка, рассматривают логически очевидные альтернативные подходы к поддержанию платежеспособности банка:

- либо надо иметь необходимый запас платежных средств;

- либо иметь возможность привлечь их в любой момент, когда этого потребуется, на финансовых рынках;

- либо комбинировать два подхода.

Данные альтернативы определяют содержание основных современных стратегий управления ликвидностью: стратегии управления активами, стратегии управления пассивами, стратегии управления активами и пассивами. Основные их положения отражены в табл. 2.


Таблица 1. - Теории управления банковской ликвидностью

Название теории	Основные положения	Недостатки
Теория коммерческих ссуд	Банк сохраняет свою ликвидность, пока его активы размещены в краткосрочные ссуды (ссуды под товарные запасы или кредитование оборотного капитала), своевременно погашаемые при нормальном состоянии деловой активности.	1. Не учитываются потребности развивающейся экономики в долгосрочном капитале. 2. В условиях экономического спада и краткосрочные ссуды могут не погашаться. 3. Не учитывается относительная стабильность банковских вкладов.
Теория перемещения	Активы банков должны быть легко реализуемыми за счет: - возможности рефинансирования кредитов в центральном банке; - наличия высоко ликвидных залогов (например, ценные бумаги); - наличия государственных ценных бумаг и т.п.	В условиях кризиса ликвидные активы могут обесцениться из-за резкого падения котировок рынка.
Теория ожидаемого дохода	Денежные потоки банка (процентные платежи по кредитам) надо планировать на основе анализа будущих доходов заемщика.	1. Не всегда возможно контролировать все денежные потоки заемщика. 2. Форс-мажорные обстоятельства могут привести к нарушению денежных потоков заемщика.
Теория управления пассивами	Покупка активов на рынке для обеспечения ликвидности (прежде всего МБК)	Возможность привлечения средств зависит от репутации банка