Валентин чемерис з ким сміється україна антолог І я українського сміху к и ї в – 2 0 0 9 Антологія видається за сприяння Патріарха Київського І всієї Руси-України філарета
| Вид материала | Документы |
- Святійший Патріарх Київський І всієї Руси-України Філарет. Його святість уже не один, 53.75kb.
- Порядок денний асоціації Україна –єс для підготовки та сприяння імплементації Угоди, 468.7kb.
- Порядок денний асоціації Україна – єс для підготовки та сприяння імплементації Угоди, 473.33kb.
- Україна: поезія тисячоліть: Антологія, 26.28kb.
- 8-ма асамблея громадської ліги україна-нато: на шляху до культури безпеки, 72.86kb.
- Єдиними устами І єдиним серцем, 138.3kb.
- Україна м. Хмільник Вінницької області, 39.19kb.
- Верховної Ради України та Київського національного університету імені Тараса Шевченко,, 101.84kb.
- Соборна мати Україна – одна на всіх, як оберіг, 79.45kb.
- Тема : Гоголь І Україна. Зображення в повісті любові до України, героїзму, мужності, 42.17kb.
Валентин ЧЕМЕРИС
З КИМ СМІЄТЬСЯ
УКРАЇНА
А н т о л о г і я
УКРАЇНСЬКОГО СМІХУ
К И Ї В – 2 0 0 9
Антологія видається за сприяння
Патріарха Київського і всієї Руси-України ФІЛАРЕТА.
Благословляється видання книги
“З ким сміється Україна”.
+ ПАТРІАРХ ФІЛАРЕТ.
1. 06. 2009 р.
З КИМ СМІЄТЬСЯ УКРАЇНА. Антологія українського сміху. Автор проекту і видання В.Чемерис. — К. с.660
До антології "З КИМ СМІЄТЬСЯ УКРАЇНА" увійшли веселі твори — усіх жанрів, — українських сатириків та гумористів. З розповідями про них самих та їхні епохи, котрі не завжди сприяли сміхові, а часом були й кривавими…
Починаючи від найдавніших часів — безіменна творчість, козацький гумор, Іван Сміхован, як збірний образ творця народних усмішок, каламбурів, придибенцій тощо та авторських — теж найдавніших, — від Григорія Сковороди, 18 ст. і по наші дні — 2009 р. від Різдва Христового. До антології увійшли твори сміхотворців які трудилися на веселій ниві України впродовж останніх 300 років і трудяться — дай їм Боже! — й нині.
Себто від Г. Сковороди, І. Котляревського, П. Гулака-Артемовського, Є. Гребінки, Л. Боровиковського, Л. Глібова, С. Руданського, Д. Мартовича, О. Маковея, В. Самійленка, а також — В. Єллан-Блакитний, Остап Вишня, В. Чечвянський, Ю. Вухналь, С. Пилипенко, О. Ковінька, М. Годованець, С. Олійник, а також — В. Баранов, С. Воскрекасєнко, Ф. Маківчук, Д. Молякевич, П. Глазовий, А. Косматенко, Є. Дудар, М. Прудник, М. Сом, В. Чемерис, О. Чорногуз, О. Ющенко і багато-багато (згадується загалом біля сотні імен!) інших сміхотворців, які є гордістю Української Сатири та Гумору.
Будьмо!
Щоб ми завади були і щоб з нами завжди був він — Український Сміх, Дядечко взагалі, пречудовий!
"... вони були добрими людьми.
Але доброта вимагає активної боротьби зі злом —
і вони за покликанням душі стали сатириками", —
С. Крижанівський.
ПРОЛОГ
ЧУДОДІЙНИЙ ПОЦІЛУНОК ЛЮДСТВУ
Чи знаєте ви, що таке гелотологія?
Ай-ай! Наука про сміх — ось що таке гелотологія, Є й така.
А чи знаєте ви такі найкращі ліки, що їх ви ніколи не зможете придбати в жодній аптеці світу? Ай-ай! Та в такі. Сміх називається. Що його ви у жодній аптеці не купите — ні в краплях, ні в пігулках, ні в ампулах, ні в порошках....
Чи знаєте ви, що таке, як гласить народна мудрість, половина здоров'я?
Ай-ай! Та він же — Добродій Сміх.
Смішки — не кажучи вже про регіт (навіть банальні хахоньки) справді виявляють добрий позитивний ефект при багатьох захворюваннях. Ше б пак! Коли людина сміється, у неї підстрибує діафрагма, швидше б’ється серце і підвищується кров’яний тиск,поліпшується загальне самопочуття, вивільнюються протизапальні болезаспокійливі субстанції, розщіплюються гормони страху і стресу, а це зміцнює імунну систему. Зрештою, сміх дає мозку відпочинок.
Що таке сміх? Бодай за тлумачним словником. Будь ласка: "переривчасті характерні звуки, які утворюються короткими видихальними рухами як вияв радості, задоволення, нервові збудження і т. ін.; насмішки, глузування". А ще ж є гомеричний сміх
"Сміх — ось що було, за визначенням Гоголя, благотворною особою в його "Ревізорі". Цей сміх потряс царську Росію" — М. Рильський.
А ще ж в житті кожної людини є ціле гроно різновидів сміху (багатий, багатий мовно словарний запас цього явища): сміха, сміхотворець, сміховина, сміховинний, сміховинне, сміхованець, сміхота, сміхотворець, сміхотливий, сміхотливо, сміхотун, сміхотунка, сміхун, смішечки, смішинка, смішливий, смішний, смішно, сміхота,.. і т. д., і т. п.
Ось як ми, українці, любимо сміх.
А ще є такий милий симпатичний термін як — усмішка.
А усмішки це:
а) особливий порух м’язами обличчя (губ, очей), який виражає схильність до сміху ("І злітає пісня молода, крилата, як твоя усмішка, як зоря в гаю" — В. Сосюра);
б) гумористично-художній твір — переважно невеликий за розміром. Першим гуморески (не сподобалось йому, що це слово не наше) став називати усмішками Остап Вишня. Він, власне, й створив літературний жанр під назвою усмішки.
А ще сміх викликає появу позитивних думок і, як наслідок — з’являється гарний —гарний настрій.
Треба лише твердо вірити, що сміх — найкращий засіб для зміцнення організму. Це краще, аніж, наприклад, плач. Ось чому медики і автор особисто радять всім добрим людям — побільше сміятися. Особливо, коли в аптеках не вистача ліків. А тому треба сміятися тричі на день: вранці, в обід і увечері.
Дехто може запитати: до, мовляв, їжі чи після? Як маєте що — до їжі і після. День без посмішки — бідний день. Зважте: одна хвилина сміху заміняє 45 хвилин релаксації (повне фізичне розслаблення). 4500 к/кал. Хто не вірить, радимо підрахувати. А ще радять спеціалісти: для того, щоб зберегти здоров’я, треба якомога частіше ходити на веселі театральні вистави, дотепні кінокомедії (тільки ж де їх набрати?), правильно сприймати критику, мати сміливість відстоювати свою точку зору, дотримуватись дієти і особливо багато читати гумористичних творів. Адже коли ми сміємося, частота дихання у 3—4 рази перевищує звичайну, сміх, як психічний регулятор, підготовляє організм до найправильнішої реакції на агресивність, як власну, так і чужу, допомагає збагачувати інтелект, покращує загальний стан. До всього ж сміх піддає нищівній критиці недоліки... Чиї? Ну і наші в тім числі. Якщо вони у нас, звичайно, ще є, а також є спроможність їх у себе відшукати...
У США найпопулярніше слово "смайлінг" — посміхайтесь. Бажано, як уже мовилося, тричі на день: вранці, в обід і увечері.
Ось тут ми підійдемо до сміхойоги. Чи знаєте ви що це таке? Ай-ай! Та це ж набір простих дихальних вправ для сміху. Мета — привести тіло у стан запалу, піднесення, Навіть без зовнішніх подразників, без жартів і анекдотів. І гарний настрій тоді неодмінно прийде.
Сміхойогу двадцять років тому винайшов індійський лікар Мадан Катарія. Щоранку, зустрічаючи добровольців в одному з парків Бомбея, він радить їм:
"Підтягніть куточки рота вгору, поки не з’являться складки сміху і не будуть видні ямочки".
Добровольці тренуються і невдовзі їх охоплює блаженний стан. Потім дихальні вправи для розслаблення і всі починають сміятися, бо до всіх приходить він — Дядько Сміх.
Тільки в Німеччині створено 70 "Клубів сміху".
І везе ж ото людям! Сміються!
А тут... Але по хвилі думаєш: а чому б і нам не сміятися? Та в нас
причин для сміху стільки, що Європі й не снилися. Навіть з усіма їхніми "Клубами сміху"!
Нам не треба штучно "підтягувати куточки рота догори, поки не з'являться складки сміху". Навіщо, як у нас народні усмішки, анекдоти та різні сміховини як ніде рясно родять.
Та в нас політики такі, що слухаєш їх і смієшся, смієшся, смі...
У нас найкращий у світі гумор, а життя таке, що тільки сміхом від нього і рятуєшся. Не життя, а — сміхойога.
В українознавстві, де розглядаються питання особливості національної характеру, світогляду, психології українського народу, його побуту і трудової діяльності, його родовід й історико-культурний досвід, національні традиції, звичаї, обряди, вірування, символіку тощо, сатира навіть...
Але ні, згадується.
Одним лише рядком: "Сатира — див. Гумор народний".
А вже за гумор (сатира, виходить, взагалі не притаманна українському народові), який, будучи від природи ліричним, більше схильний до усмішки, сказано, що це — “різновид комічного, коли про серйозне говориться із доброзичливою посмішкою”.
Об’єктом сміху в гумористичних творах є окремі недоліки, вади в суспільному житті, в характері й поведінці людей тощо. Гумористичне ставлення до явищ дійсності передбачає не цілковите заперечення зображуваного, а насамперед усмішку, добродушний жарт. Сприймаючи явище в цілому, ми сміємося над незначними його недоліками, оскільки бачимо, що вони нешкідливі.
Гумор є однією з визначальних рис українського народу.
Ним славились ще меткі на слово запорожці.
Веселий, кмітливий народ створив тисячі казок, анекдотів, усмішок, влучних примовок, жартівливих пісень...
"Смішний цей світ" — зазначав ще Іван Франко. Так і будьмо, друзі-гумористи, його достойними творцями, будьмо його ретрансляторами на всю Україну, такими собі проміжними станціями для сприйняття веселих сигналів підсилення і наступного передавання. То, є факт, що для створення і сприйняття гумору та його розуміння і взагалі, смішного — потрібен високий рівень духовної культури. Та чи нам його позичати?
"А серце мені шепоче: кинь печаль, кинь печаль" — співається в одній гарній пісні. Справді, не все у нас і кепсько, адже з нами наш вічний, найневмирущий український сміх. Тож виходить, ми багаті, як ніхто?
Україна й сміється.
З ким?
У Миколаєві відбувається веселий фестиваль:"Україна сміється з Павлом Глазовим". Молодці, миколаївці! Як кажуть, так тримати!
Україна сміється з незабутнім Павлом Прокоповичем Глазовим. Як вона сміялася — сміється і буде сміятися! — з Григорієм Сковородою.
А після Г. Сковороди й І. Котляревського з його "Енеїдою" з’явилися Г. Квітка-Основ'яненко, Є. Гребінка, Л. Боровиковський, Л. Глібов, М. Гоголь, С. Руданський, О. Вишня, О. Ковінька, Й. Годованець, С. Олійник, А. Косматенко.
І далі прошу набратися терпіння од переліку прізвищ — треба ж нам, врешті-решт розібратися: з ким, окрім Павла Глазового, сміється Україна?
А сміється вона з В. Барановим, Д. Білоусом, М. Білокопитовим, В. Бойком, М. Возіяновим, А. Гарматюком, Г. Гарченком, П. Добрянським, Є. Дударем, Є. Колодійчуком — бачите, бачите, який у нас щедрий урожай на сміхотворців, сатириків-гумористів! Згадую і тих, хто вже за межею нашого життя (але ж їхні весело-сатиричні твори своє роблять!), і нині сущих.
Тож і сміється Україна з П. Красюком, Ю. Кругляком, А. Крижанівським, В. Кравчуком, В. Лагозою, О. Лупулом, Д, Молякевичем, Ю. Прокопенком, М Прудником, М. Сомом, І. Сочивцем, В. Чемерисом, О. Чорногузом, В. Чубенком, П. Шабатином, Г. Шияном, О. Ющенком і... і з багатьма-багатьма тут неназваними. І буде сміятися — в тім числі й і з безіменними творцями іскрометних народних усмішок.
Ось яка багата наша Україна. Є, є їй з ким сміятися. Ось які ми і веселі, і багаті на сміх. А є сміх, буде й до сміху. Не забуваймо: сміх врятував світ.
Сміх рятує світ.
І нашу Україну теж (здається, афоризм О. Чорногуза). Адже кращих ліків за сміх людство поки що не придумало. І не біда, що він не продається в жодній аптеці світу — ні в краплині в пігулках, ні в ампулах, ні в порошках... Адже він завжди у наших душах, на наших губах. Сміймося! Сміх — це найкращий поцілунок людству. Чудодійно-цілющий і веселий.
АНТОЛОГІЯ
ВАЛЕНТИНА ЧЕМЕРИСА
“З КИМ СМІЄТЬСЯ УКРАЇНА”
Книга перша
А ВСЕ ПОЧАЛОСЯ
З ІВАНА СМІХОВАНА
ЯК АЛМАЗ ГРИГОРІЯ СКОВОРОДИ
СТАВ БРИЛЬЯНТОМ В ІВАНА КОТЛЯРЕВСЬКОГО
Коли алмаз — прозорий безбарвний мінерал і коштовний камінь, що блиском і твердістю перевершує всі інші мінерали, огранувати певним чином, він стане... Так, так, знаменитим брильянтом. Діамантом, що при класичному огрануванні, маючи 56 граней, то у відблиску світла "грає" усіма кольорами райдуги.
Про це, як один алмаз був перетворений на брильянт, піде мова.
Теє-то як його...
А втім, ви вже з цих кількох колоритних словечок напевне ж здогадалися, що мова йде про возного... (Судовий урядовець у Польщі, Литовському князівстві, на Україні до XIX ст.). Так ось з усіх возних, а їх було та було! — найзнаменитіший це він — теє-то як його, Тетерваковський, герой безсмертної (а відтак і він, пан возний Тетерваковекий, теж безсмертний!) "Наталки Полтавки" Івана Петровича Котляревського. Той пан возний, який, пригадуєте, полюбив полтавську дівчину Наталку "как жадний волк младую ягницю" і який казав бідній дівчині: "Рци одне слово: "Люблю вас, пане возний!" — і аз вишеупом'янутий, виконаю присягу о вірном і вічном союзі з тобою"! Той возний, який бачив "многих — і ліпообразних, і багатих", але серце його "не імеєть — теє-то як його — к ним поползновенія", а лише "імеєть оте "поползновенія" до Наталки, дочки Терпилихи.
Оскільки "Полтавка" (така первісна назва твору) — "опера малороссийская в 2-х действиях" (так в оригіналі), то герої її, ясна річ, щедро вдаються до вокальних номерів.
Співав в п'єсі-опері і пан возний.
Так, так, знамениту звідтоді, як він її вперше заспівав, пісню "Всякому городу нрав і права", Григорія Савича Сковороди.
А втім, співати співає, але мовби й не зовсім пісню "вишеупомянутого (його мова) ім'ярека".
Хоча в Григорія Савича і є пісня, що починається рядком "Всякому городу нрав і права". Це — Пісня 10-а із його "Саду божественних пісень", цикл складається з 30 речей написаних між 1753 і 1785 роками. У них філософ поєднав церковно-політичну публіцистику (зокрема, полемічну) та джерела інших літературних жанрів з багатством народної творчості. Себто у поєднанні джерел книжної літератури з народною творчістю і полягає велике значення Сковороди в історії української літератури, Але Григорій Сковорода лише готував ґрунт для створення літературної мови на основі народності. Проте з різних причин так і не став її фундатором, Це зроблять І.П. Котляревський та Т.Г. Шевченко.
Першому й судилася доля стати геніальним основоположником нової української літератури, а ось засновником новітньої української сатири слід вважати саме Григорія Сковороду, і не лише тому, що він написав "Басни харковские" числом 30, а й тому, що створив 10-у пісню із свого "Саду божественних пісень" Так, так, ту, що починається вже цитованим тут рядком. Ось вона:
Всякому городу нрав и права;
Всяка имеет свой ум голова;
Всякому сердцу своя єсть любовь,
Всякому горлу свой єсть вкус каков,
А мне одна только в свете дума,
А мне одно только не йдет с ума,
Петр для чинов углы панскіи трет,
Федька-купец при аршине все лжет.
Тот строит дом свой на новий манер,
Тот все в процентах, пожалуй, поверь!
А мне одна только в свете дума,
А мне одно только не йдет с ума.
Тот непрестанно стягает грунта,
Сей иностранны заводит скота.
То формируют на ловлю собак,
Сих шумит дом от гостей, как кабак, —
А мне одна только в свете дума,
А мне одно только не йдет с ума.
Строит на свой тон юриста права,
С диспут студенту трещит голова.
Тех безпокоит Венерин амур,
Всякому голову мучит свой дур, —
А мне одна только в свете дума,
Как бы умерти мне не без ума.
Смерте страшна, замашная косо!
Ты не щадиш и царских волосов,
Ты не глядить, где мужик, а где цар —
Все жрешь так, как солому пожар.
Кто же на ея плюет острую сталь?
Тот, чія совість, как чистий хрусталь...
Згодьтеся, що співати цю громіздку споруду вельми і вельми не просто. Якщо взагалі можливо. Але попри все 10-а пісня стала знанною ще у Сковороди — гострий злободенний зміст, але... Відомо, що літературні твори Сковороди за його життя та й після смерті автора діставали різні оцінки. Дехто, визнаючи щирість та змістовність його творів, дорікав
авторові незграбністю їх форми. Такі критики порівнювали вірші Сковороди з необробленим дорогоцінним камінням або тінистим садом, де поряд з розкішними кипарисами, яблунями та сливами, ростуть чагарники. Такі оцінки доходили до автора і він з гумором відповідав, що воліє і далі бути "чорною сковородою", яка пече "білі млинці".
І все ж деякі пісні Сковороди, перероблені як безіменними творцями, так і письменниками, від цього тільки вигравали. Так, наприклад, В. Капніст за мотивами його пісні "Ой ти птичко Жолтобоко" створив вірш "Чижик", що тільки виграв від такої переробки.
Григорій Сковорода писав мовою близькою до народної (але тільки — близькою!), а також книжною давньоукраїнською, латиною та наближеною до російської, і все ж його Пісня 10-а із "Саду божественних пісень" стала справжнім... алмазом (але не брильянтом!) сатири 18 ст., видатною пам’яткою нашої літератури. Більше того, перероблена народними умільцями, вона стала піснею. Але, повторюю, в народній обробці. В оригіналі вона "важкувата", дещо архаїчна й незграбна. Та й надто розтягнена, але тільки після того, як до неї доклав свого генія Іван Петрович Котляревський, вона й справді засяяла усіма кольорами веселки, як то сяє справжній діамант-брильянт.
Чудово володіючи версифікацією, будучи поетом від Бога, Котляревський, допрацювавши 10-у пісню Сковороди, наблизив до живої мови і перетворив її на справді народну. Іван Петрович значно скоротив (майже на половину) шедевр Сковороди: із 30 рядків в оригіналі, що явно було забагато, лишив 16. Ще й підсилив соціальну спрямованість пісні і тодішня цензура — диво з див! пропустила її. Особливо останні 8 рядків. Та ще й з коментарями возного:
— Хто тепер — теє-то як його — не брешеть і хто не не обманюваєть? Повір мні: єжелі б здесь собралося много народу і зненацька ангел з неба з огненною різкою злетів і воскликнул: "Брехуни і обманщики!... ховайтесь, а то я поражу вас..." — Єй, єй всі присіли б к землі совісті ради. Блаженна лож, когда бывает в пользу ближних, а то других... Всі грішні та іще й як!.. І один другого так обманюють, як кого треба, і як не верти, а виходить — кругова порука. Слухай.
Співає.
І ось він алмаз Григорія Савича Сковороди, що в обробці Івана Петровича Котляревського став істиним брильянтом:
Всякому городу нрав і права,
Всяка імеєть свой ум голова,
Всякого прихоті водять за ніс,
Всякого манить к наживі свій біс.
Лев раздираеть там волка в куски,
Тут же волк цапа скубе за виски;
Цап в огороді капусту псує:
Всякий з другого бере за своє.
Всякий, хто вище, то нижчого гне, —
Дужий безсильного давить і жме,
Бідний багатого певний слуга,
Корчиться, гнеться пред ним, як дуга.
Всяк, хто не маже, то дуже скрипить,
Хто не лукавить, той ззаду сидить;
Всякого рот дере ложка суха —
Хто ж єсть на світі, щоб був без гріха?
На цю пісню навіть виборний змушений погодиться. "Воно так! Тілько великим грішникам часто і даром проходить, а маленьким грішникам такого задають бешкету, що і старикам невпам'ятку".
Пісня Сковороди в обробці Котляревського і тоді була істиною, і сьогодні вона є істиною, і завтра-позавтра нею буде, бо вона — безсмертна!
Все це так. Щодо гумору. Але ж Україна здавна славилась і сатирою. І новітню нашу сатиру започаткував він, Григорій Савич Сковорода. Своїм воїстино шедевральним твором "Всякому городу нрав и права" та "баснями харковскими".
Це так і...
І, як казав незабутній Шельменко, трішечки й не так. Бо до Г. Сковороди були (І є! І завжди будуть!) творці давньої української сатири і гумору, такі як автор інтермедій. Якуб Гаватович, Климентій Зінов’єв зі своїми віршами, Ян Жоравницький, Іван Пастелія, Іван Некращевич. А вже тоді з'явиться і він, Григорій Сковорода.
Але й до давніх українських сатириків та гумористів буяв український сміх! Це й інтермедії до тих чи тих драм, бурлесків і вірші, різдвяні та великодні травестії, А ще ж думи та пісні народні. Хоча б такі (за браком місця називаємо лише деякі), як "Вибирався Козубай на війну з ляхами", чи старовинна вірша "Їхав ляшок морквяний", "Дворянська жона", чи — "Журилася попадя своєю бідою"...
Скільки їх, дотепних сатирично-гумористичних пісень!
"Казала Солоха: "Прийди, щось дам...", "Била жінка мужика", "Ой під вишнею, під черешнею", "Ой хороша молодичка моргала на мене...",
"Добре чужу жінку любити", "Ой кум до куми в корчмі забавився" та багато-багато інших. Це — початок нашого сміху, сатири нашої. А ще ж нелічене багатство народних усмішок, козацьких жартів, анекдотів, дотепних прислів’їв, поговірок, пародій, парадоксів... Одне слово, гумор допомагав жити і боротися, переносити злигодні і нещастя, скрашував людське існування.
ОЙ СТУКНУЛО, ГРЯНУЛО В ЛІСІ!..
Новітній український гумор і сатира...
Але ж є ще й такий термін, протилежний першому: давній український гумор і сатира. Одні вважають, що він започаткувався від козаків, запорожців-січовиків... Ото вже були дотепники! Згадаймо хоча б їхній у віках знаменитий лист до турецького султана (конкретно Мухаммеду ІV):
"Ти — шайтан турецький, проклятого чорта брат і товариш і самого люципера секретар! Який ти, в чорта, лицар, якщо голою с...ю їжака не вб’єш. Чорт викидає, а твоє військо пожирає. Не будеш ти годен синів християнських під собою мати; твого війська ми не боїмось, землею і водою будем битися з тобою. Вавилонський ти кухар, македонський колесник, єрусалимський броварник, александрійський козолуп, Великого і Малого Єгипту свинар, Арм’янська свиня, татарський сагайдак, кам'янецький кат, подолянський злодіюка, самого гаспида внук і всього світу і півсвіту блазень, а нашого Бога дурень, свиняча морда, кобиляча с...а, різницький собака, нехрещений лоб, хай би взяв тебе чорт! Отак тобі козаки відказали, плюгавче! Невгоден єси мати вірних християн! Числа не знаєм, бо календаря не маєм, місяць у небі, год у книзі, а день такий у нас, як і в вас, поцілуй же за це ось куди нас!..
Кошовий отаман Іван Сірко зо всім кошем запорозьким''.
Інші шукають першопочатки українського гумору ще давніше, чи не в Київській Русі. І вони мають рацію. Згадаймо народні обряди і свята — хоча б народження дитини і весілля молодих, коляду і масляну, купала і похорон Мухіна яких виступали "скомрахи" та "ігреці". А численні приказки ще з тих давніх слов’янських часів, пісні, легенди, оповідання, інтермедії — від них започаткувалася історія української комедії.
"Комедії і машкари" згадував ще письменник-полеміст Іван Вишенський (др. пол. ХVІ — поч. ХVІI ст.). Дійшли до нас зразки інтермедій Якуба Говатовича, що були — разом з драмою, — розіграні 29 серпня 1619 року на ярмарку в містечку Кам'янці Струмиловій неподалік Львова (чим не дата початку комедійного жанру!), коли шахрай Климко продає заможному, але недалекому селянинові Стецьку під виглядом лисиці кота в мішку! Чи не з того кота в мішку й почалася українська комедія?
Збереглися інтермедії т.зв. Дернівського збірника, інтермедії Митрофана Довгалевського, трагікомедії Георгія Кониського, вірші мандрівних дяків.
Чи скажімо, оповідання "Пекельний Марко", оповідки про Кирика, т.зв. "пашквілі", спрямовані проти конкретних осіб — хоча б сатиричний вірш луцького шляхтича Яна Жоравницького "Хто йдеш мимо, стань
годину...", "Сатирична коляда", "Плач київських монахів", гумористичні й
сатиричні вірші Івана Некращевича. А численні гумористично-сатиричні пісні безіменних творців, а їм — несть числа!
Все це наш давній, але вічно живий і вічно молодий український гумор.
Справді-бо.
Ось перед нами пісня "Стукнуло, грянуло в лісі!..". Найдавніший варіант жартівливої співанки про комара, у якій чується відгомін ще дружинних часів Київської Русі, і в той же час вже згадуються козаки.
Вперше ця предотепна пісенька, популярна віками в народі була уміщена в рукописному співанику Леонтія Ягольницького, що складений був десь не пізніше 1718 року. (Опублікована пісня Д. Грушевським в "Записках наукового товариства імені Шевченка", т. ХV, 1897, стор. 17.
Стукнуло, грянуло в лісі!
Комар з дуба звалився,
Трафив на коренище,
Збив собі голень, плечище
Почули мухи-горухи,
Принесли йому кожухи:
"Наш комарю, господарю,
Жаль тя нам непомалу.
Не чом ти в нас не буваєш,
Аж ти ся зле маваєш!"
"Поховайте ви мене в полі
При зеленій дубраві;
Коли я буду вмирати,
Кажіть мою дружину зібрати,
А хрущ буде нести,
А овод буде густи,
А журавель буде співати,
А муха буде плакати.
Обгородіте ж ви мене
Дрібненькими стрілоньками,
Положіте ж ви на мні
Мій тугесенький лучок.
Коли будуть козаки їхати,
Мене будуть споминати:
"Тут лежить комарище,
Славний наш козачище!"
ІВАН СМІХОВАН,
що все робив сміхом
Рік народження невідомий, але десь приблизно XVIII сторіччя, Україна, Нижня Наддніпрянщина. Соціальне походження, як ще недавно любили доскіпуватися, — з народу. Одне слово, простий, як раніше говорили, чоловік.
За фахом — гуморист.
Дуже дотепний, веселий, чудний. Просто — сміхован, і цим усе сказано. Персонаж української народної гумористичної творчості, збірний образ веселуна, меткого жартуна, пародиста. Він не тільки любитель сміху, він же його і творець. Любитель парадоксів і на них будує ситуації, що стають комічними. Іншого виходу (чи, як тепер модно казати, альтернативи), крім сміху у його одвічній формулі «ударимо лихом об землю», доброго настрою й оптимізму, у житті не бачить. Цим і обезсмертив себе.
Друкувався в багатьох збірниках української народної творчості, зокрема — гумористичних, в зібраннях народних усмішок тощо.
Був собі Іван Сміхован,
Що все робив сміхом:
Кілком підперезувався,
Підпирався міхом,
На печі ставок мав,
Черпав воду саком,
Ловив рибу грабельками,
Стріляв качок маком.
Ставок зайнявся —
риби погоріли.
А смалені щупаки — у ліс полетіли
Та й на дубі сіли.
Як на дубі сіли — горіхи поїли.
Цей Іван Сміхован
На комині молотив,
На припічку віяв,
А під піччю виорав.
Пшеницю посіяв.
Отакий-то наш Іван:
І веселий, і чудний,
Просто Сміхован!