Geum.ru

Соборна мати Україна – одна на всіх, як оберіг

Вид материалаДокументы

Содержание


Україно, мій духмяний дивоцвіт, через терни йшла до волі стільки літ.
Подобный материал:
Соборна мати Україна – одна на всіх, як оберіг.

4 серпня 1991 р. позачергова сесія Верховної Ради прийняла Акт проголошення незалежності України. Цей день відкрив нову еру в історії України. Таке рішення було вистраждане багатьма поколіннями українського народу.

Історія становлення державності завжди складна і заплутана. Кожен народ пройшов довгий шлях з війнами, горем та втратами. Але історія українського народу найтяжча і найболючіша, адже збудована вона була на кістках тих, хто не жалів себе у боротьбі за соборність України.

Історія будь-якого народу містить періоди, які є вирішальними і доленосними у його житті та розвитку. Такими періодами для України були: розквіт Київської Русі, боротьба з татаро-монгольською навалою, Національно-визвольна війна під проводом Богдана Хмельницького, перші спроби державотворення у 1917–1919 рр. і переломні події 1991 року, пов’язані з виходом України із складу СРСР. Саме низка цих періодів і призвела до становлення України, як незалежної держави. Це були періоди, коли розміреність плину суспільного життя поступається місцем виплескові суспільної активності, коли життя виходить з берегів традиційних норм та уявлень, а усталені стереотипи суспільної свідомості й моралі втрачають свою незаперечність, поступаються місцем якісно новим уявленням та нормам. Природно, з часом вир подій вщухає, повертається ритм і врівноваженість суспільного життя. Проте такі виплески не минають безслідно. Їх наслідком стає зміна історичних епох — одна, що віджила своє, поступається місцем іншій — новій.

Україно, мій духмяний дивоцвіт, через терни йшла до волі стільки літ.

Довго нас недоля жерла, Досі нас наруга жре; Та ми крикнім: Ще не вмерла, Ще не вмерла і не вмре! (І. Франко. «До великого моменту») Українська держава формувалась протягом тривалого часу в складних історичних та соціально-економічних умовах. Люди України віками творили свою державність, не раз виборювали її, і, на жаль, втрачали.

«Читати українську історію треба з бромом, — писав у 191В р. прем'єр Української Народної Республіки Володимир Винниченко, — до того це одна з нещасних, безруких, безпорадних історій, до того боляче, досадно, гірко, сумно перечитувати, як нещасна, зацькована, зашарпана нація тільки те й робила за весь час свого державного (чи, вірніше, напівдержавного) існування, що огризалася на всі боки: від поляків, руських, татар, шведів. Уся історія — безупинний, безперервний ряд повстань, війн, пожарищ, голоду, військових переворотів, інтриг, сварок, підкопування».

Українці мої! То вкраїнці ми з вами – чи як?

Чи в «моголах» і вмерти судилось нам ще від Тараса?

Чи в могили забрати судилось нам наш переляк,

Що згнітив нашу гідність до рівня вторинної раси?

Українці мої! Як гірчать мені власні слова!

Добре знаю, що й вам вони теж не солодкі гостинці.

Але мушу сказати, бо серце, мов свічка, сплива,

Коли бачу, як щедро себе зневажають вкраїнці.

Українці мої! Дай вам Боже щастя і сил!

Можна жити й хохлом, і не згіркне від того хлібина.

Тільки хто ж колись небо прихилить до ваших могил,

Як не зраджена вами, зневажена вами Вкраїна.

Щодо встановлення державності в Україні виділяють такі періоди:

1. стародавній ( з найдавніших часів до ІХ ст.);

2. київський і галицько-волинський князівський (882 — 1340 р.р.);

3. литовсько-польський (1340 — 1648 р.р );

4. козацько-гетьманський (1648 — 1764 р.р.);

5. перебування у складі Російської та Австро-Угорської імперії (1764 — 1917 р.р.);

6. розбудова української держави в 1917 — 1920 р.р.;

7. Україна в складі тоталітарної держави СРСР (1920 — 1989 р.р.);

8. Україна на шляху незалежності (після 1990 р.).

Характеристика 6-го періоду

Характеризуючи даний період, важливо розглянути Універсали Центральної Ради (їх було чотири).

I Універсал (25.06.1917р.) проголошував Україну автономією у складі нової Російської держави.

II Універсал (16.07.1917) зазначав, що Україна визнає Всеросійські Установчі збори, які мають затвердити її автономію.

III Універсал (20.11.1917), прийнятий вже після Жовтневого перевороту, проголошував:

■ створення УНР;

■ скасування приватної власності;

■ 8-годинний робочий день;

■ демократичні свободи.

IV Універсал (22.01.1918) проголошував самостійність і незалежність України в той день, коли до Києва вже наближалася більшовицька «визвольна» армія Муравйова.

22 січня 1919' року відбулося об'єднання двох суверенних українських держав - Української Народної Республіки (УНР) і Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР) в єдину самостійну соборну державу. Урочистий Акт злуки був проголошений Директорією УНР на Софіївському майдані Києва. Цьому передували Предвступний договір від 1 грудня 1918 р., укладений між УНР і ЗУНР у Фастові, а також Ухвала Української Національної Ради від 3 січня 1919 р про об'єднання ЗУНР з УНР.

У Предвступному договорі було заявлено про непохитний намір обох сторін в найкоротший час злитись в одну неподільну державу. ЗУНР повинна була увійти з усією своєю територією й населенням як складова частина в УНР на правах територіальної автономії. Національна Рада затвердила Предвступний договір і доручила Державному Секретаріатові негайно розпочати переговори з його реалізації.

В Акті злуки від 22 січня 1919 року підкреслювалось: «Віднині зливаються в одно віками відірвані одна від одної частини України - Галичина, Буковина, Закарпаття і придніпрянська Україна в одну Велику Україну. Сповнилися віковічні мрії, для яких жили й за які вмирали найкращі сини України. Віднині є тільки одна незалежна Українська Народна Республіка. Віднині український народ, звільнений могутнім поривом своїх сил, має змогу об'єднати всі зусилля своїх синів для створення нероздільної, незалежної Української держави на добро і щастя українського народу». ЗУНР отримала назву Західна область УНР (ЗОУНР). Акт злуки було затверджено 23 січня 1919 р. на Трудовому Конгресі України.

Однак об'єднання УНР і ЗУНР в одну державу через ряд обставин не було тоді доведено до кінця. Головна з них - скрутне становище, в якому опинилася Директорія та її уряд, які змушені були відступити під тиском більшовицьких військ і залишити територію Великої України. Та й серед західноукраїнських державних діячів не було прагнення до негайного об'єднання. Практично Ухвала Української Національної Ради від 3 січня і Акт злуки від 22 січня 1919 р. лише задекларували проведення державного об'єднання в майбутньому. До того часу встановлювався тісний державний зв'язок між двома українськими державними утвореннями, близький до конфедеративного, з окремими урядами й військовими силами. Незважаючи на це, день 22 січня 1919 року назавжди залишиться в історії українського народу як свято Соборності України. Високий принцип соборності був пронесений ще десятиліттями і завершився створенням незалежної держави, ім'я якої - Україна.

Двадцяте століття залишило нам у спадок вершинні події минулого, які,

віддаляючись, не втрачають своєї значущості та актуальності, потребуючи

осмислення сконцентрованого в них історичного досвіду боротьби

українства за свободу, незалежність, державність. До таких подій

належить 22 січня 1919 року - день ухвали Акту Злуки Української

Народної Республіки і Західно-Української Народної Республіки. Цій даті

судилося навічно вкарбуватися в історію України величним національним

святом - Днем Соборності.

Саме того зимового дня в золотоверхому Києві під перегук дзвонів Святої

Софії було ухвалено рішення про об'єднання двох, розділених історичною

прірвою, гілок українського народу. В Універсалі Директорії УНР

наголошувалося: "Здійснились віковічні мрії, якими жили і за які умирали

кращі сини України. Однині є єдина незалежна Українська Народна

Республіка".

Так, спираючись на заповітні мрії і широке волевиявлення обох частин

українства, враховуючи об'єктивні історичні, політичні, духовні, правові

аспекти цього тривалого й болісного процесу, постала єдина соборна

Українська держава.

Оцінюючи тоді цю важливу подію, відомий український політичний діяч і

публіцист Сергій Єфремов писав: "Того дня оформлено і затверджено акт

поєднання двох досі порізнених частин України. Розпанахане, од віків

переполовинене тіло національне зробило останній акт, щоб зростись не

тільки духом, бо це давно вже зроблено, а й у політичних формах".

Проте, як відомо, тоді українському народу не вдалося реалізувати свій

історичний шанс. У тих складних внутрішніх та зовнішньополітичних умовах

об'єднання завершити не вдалося. Україна залишалася бездержавною,

роз'єднаною етнічно, роздертою територіально, поневоленою національно.

Втрата державності знову перетворила соборність українських земель на

ідеал, невтілену мрію, одвічне бажання. На щастя, ті часи для України

вже минули. Твердо віримо, що назавжди.

Акт Злуки був глибоко детермінований історично і спирався на споконвічну

мрію українського народу про незалежну, соборну національну державу. Він

став могутнім виявом волі українців до етнічної й територіальної

консолідації, свідченням їх динамічної самоідентифікації, становлення

політичної нації.

Ідея соборності українських земель набула державного статусу, в наступні

десятиліття залишалась інтегральним чинником і чи не єдиним

неконтроверсійним положенням програмних цілей усіх течій

національно-визвольного руху.

Акт Соборності надав завершеної форми самостійній українській державі,

сприяв подоланню рудиментів федералізму в ментальності національної

політичної еліти.

Об'єднання мало і практично-політичний аспект, адже обидві держави

потребували концентрації збройних сил та взаємної допомоги для захисту

своїх територій від іноземного військового втручання, яке на той час

набуло форми агресії.

Серед тисяч мов і чужих діалектів,

Що складають основи великих проектів,

Ти одна мелодійна, ритмічна одна,

Ти кохана, надійна і трохи сумна.

В тобі пахощі поля і небесна блакить,

Покалічена доля, що жила самохіть,

Соняхи золотаві і розкішні луги,

Сінокоси в отав і Дніпра береги.

Синьоока слов’янка, фея гір і долин,

Ти подільське кохання і цариця вершин.

Твоє слово лунає у вустах шахтаря,

Тебе море кохає і простора земля.

Я люблю твої звуки, що так пахнуть зерном,

І не хочу розлуки з українським руном.

І ось, нарешті, під час розпаду московської імперії, вже на нашій пам'яті, 16 липня 1990 року Верховна Рада України, найвищий орган держави, прийняла Декларацію про державний суверенітет України, а 24 серпня 1991 року проголосила Акт незалежності України, який був підтверджений всеукраїнським Референдумом 1 грудня 1991 року. Семинары по налогам. Налог на прибыль. Семинар единый социальный налог. Україна стала незалежною державою.

Любити, плекати її, зміцнювати могутність, забезпечувати неподільність території, дбати про недоторканість її кордонів — наш обов'язок.

Ми є діти українські, хлопці і дівчата.

Рідний край наш - Україна. красна і багата.

Рідне небо, ясне сонце, місяць, зорі срібні.

Рідний нарід: українці, всі до нас подібні.

Рідна віра: Свята Трійця і Пречиста Мати.

Рідна мова: нею вчились Бога прославляти.

Присягаєм нашій рідній над усе любити,

Рідний нарід шанувати і для нього жити.

Присягаєм рідну віру завжди визнавати,

По-вкраїнськи говорити, молитись, співати.

Як ріка в гору не піде, як сонце не згасне,

Так ми того не забудем, що рідне, що власне.

Що нам рідне, те нам буде і красне і гоже,-

Присягаєм, що так буде! Поможи нам, Боже!

Відродилась Україна, держава і воля.

Всього світу українцям усміхнулась доля.

Ми під сяєвом Тризуба рятували мову.

Жовто-синій рідний прапор нас єднає знову,

Душу й тіло предки клали за нашу свободу,

Доведімо, що й ми гідні козацького роду.

Боже великий, єдиний, нам Україну храни,

Волі і світла промінням ти її осіни.

Світлом науки і знання нас, дітей, просвіти,

В чистій любові до краю ти нас, Боже, зрости.

Молимось, Боже єдиний, нам Україну храни.

Всі свої ласки, щедроти ти на люд наш зверни.

Дай йому волю, дай йому долю, дай доброго світла.Щастя дай, Боже, народу і многая, многая літа!