Валентин чемерис з ким сміється україна антолог І я українського сміху к и ї в – 2 0 0 9 Антологія видається за сприяння Патріарха Київського І всієї Руси-України філарета
| Вид материала | Документы |
- Святійший Патріарх Київський І всієї Руси-України Філарет. Його святість уже не один, 53.75kb.
- Порядок денний асоціації Україна –єс для підготовки та сприяння імплементації Угоди, 468.7kb.
- Порядок денний асоціації Україна – єс для підготовки та сприяння імплементації Угоди, 473.33kb.
- Україна: поезія тисячоліть: Антологія, 26.28kb.
- 8-ма асамблея громадської ліги україна-нато: на шляху до культури безпеки, 72.86kb.
- Єдиними устами І єдиним серцем, 138.3kb.
- Україна м. Хмільник Вінницької області, 39.19kb.
- Верховної Ради України та Київського національного університету імені Тараса Шевченко,, 101.84kb.
- Соборна мати Україна – одна на всіх, як оберіг, 79.45kb.
- Тема : Гоголь І Україна. Зображення в повісті любові до України, героїзму, мужності, 42.17kb.
ЖЕРТОВНІСТЬ
Я прагну злягання з Тобою,
немов божевільна і хтива корова,
що хоче осягти негайно і зараз
суть Корану, Вед, Лао-цзи, Конфуція.
Леся СТЕПОВИЧКА,
Галатея. — Дніпропетровськ: Січ, 1998.
Не потрібні сьогодні злягання мені,
Хай втішаються сексом корови дурні.
І єдина тепер моя функція:
Осягнути Коран і Конфуція.
Хіть вгамую і плоть свою грішну,
Щоб осмислити Будду і Крішну.
Лише секса відчую загрозу,
Прочитаю я Фройда й Спінозу.
Ну й навіщо ці мудрі писання,
Коли нутрощі просять злягання.
ПЕРЕТВОРЕННЯ
Скажу відверто я не поет
не оздоблювач рим не пастух слів
я — чорний лелека в кухвайці землі
очі мої дивляться плугом.
Анатолій КРАВЧЕНКО-РУСІВ
Меч солов'я — Дніпропетровськ:
Пороги, 1994
Пнусь життям недолугим,
Що ж це сталось зі мною?
Очі дивляться плугом,
А бува й бороною.
Вуха слухають дишлом,
З носа тхне перегній,
Все лихе з мене вийшло
Чиряком на стегні.
Але зрю я у корінь
У кухвайці земній,
Без отих перетворень
Було б сумно мені.
На болоті далекім
Закатаю бенкет.
Бо я — чорний Лелека,
А вже потім поет.
БАЛАДА ПРО КВАСОЛЮ
Я теребив квасолю
на вершечку літа,
думки повільно десь за
хмарками пливли.
Земля, мов кіт дрімала,
сонечком пригріта,
Лиш павуки принаду знай плели.
Ось так би все життя.
Дмитро ПІЧКУР
Журавлиний берег. — Вінниця:
ВАТ "Віннодрукарня", 1997.
Він видерся аж на вершечок літа,
Змастивши п'яти густо каніфоллю,
Усе текло й мінялось в Геракліта,
А він спокійно теребив квасолю.
Десь поруч павуки плели принаду,
Гасали стрімкі по полю,
Світ вирував і спереду і ззаду.
А він, як завжди, теребив квасолю.
Ось так би все життя! Однак неждано
Попав Пегас до нього у неволю.
Тепер віршує, добре чи погано,
Та краще теребив би вже квасолю.
БЛАГАННЯ
ЗЛИДЕННОГО ПОЕТА
Якби ожив ти, любий мій Тараску,
То я б тобі любов подарувала...
І народила б не одну дитину -
Тарасика, Оксанку і Марію...
І не ходив би в латаній свитині,
Бо я б для тебе усього надбала.
Поезії читала б вечорами,
Я твій "Кобзар", а ти мої книжчини,
В житті ніколи б ми не знали драми,
Бо для страждання не було б причини...
Дора КАЛИНОВА
Золотий гомін. — Дніпропетровськ:
Поліграфіст, 2001.
На жаль, "Тараско" не воскресне, Доро,
І не народиш з ним дітей, повір.
А я живий і ніби не потвора —
Чому ж на мене свій не звернеш зір!
Бо я бомжую і ходжу в лахмітті,
Ти ж усього збираєшся надбать.
Як чарку піднесеш, тієї ж миті
Відчую чоловічу свою стать.
І для страждань не буде вже причини,
Любовний шал у серці запече.
Лише благаю, щоб свої "книжчини"
Ти заховала геть з моїх очей.
НЕ ДО ВИБОРУ
... Обличчя мавок річкою обмиті
Шепочуть ніжно: "Що ж ти? Вибирай".
Але біля узлісся, біля броду,
Де човен чийсь лататтям оброста.
Мене весни перестрічає врода
І б'ють в литаври стишені літа.
Юрій КІБЕЦЬ,
Лірика різних років. — Дніпропетровськ:
ТОВ "МОУЕК", 2003.
Ой, б'ють в литаври стишені літа
Й весна оголює принади.
Душа його співає і літа,
А він чомусь тому не радий.
Чи, може, не з тієї встав ноги,
Або втрачає силу прутень.
Та мавки розкошують навкруги
І манить їх єство розкуте.
Куди зовуть — у пекло, а чи в рай
Його лукаві ті блудниці?
Як розуміти звабне "Вибирай",
Якщо поет в критичнім віці?
НЕПІДКУПНИЙ
Я не знаю поезії, гіршої за українську,
Що наповнена стадністю селюків,
Де немає поезії, а є лише вірші
Що написані в обмін на хліб...
Олександр ГОРДОН
Латентний Львів. — Львів:
Видавничий дім "Панорама", 2003.
Моя поезія теж українська,
Та я не бидло, а важна особа.
Тем селюків не торкаюсь і близько.
Я — урбаніст. Ним залишусь до гроба.
Вірші свої я на хліб не міняю.
Навіть селюк в них вбача словеса.
Як зголоднію, тоді попрохаю
В бідного вуйка хоч жменьку вівса.
ПАРТІЇ НОВОГО ТИПУ
Ледь видихали керівну, спрямовуючу. Аж тут нові партії, немов лопухи на курячому посліді, з'являтися стали. Правда, без офісних приміщень. Партія любителів пива, приміром, збирається у пивнушці, селянська — у кукурудзі, комуністична, як при молодому Леніну, — на квартирі.
Ну й хай собі бавляться, аби пики не били. Бо з кривим оком світле майбутнє не в тому ракурсі бачиться.
У мирному співіснуванні до виборів підійшли. Час голоси відбирати, хоча й консенсус.
На одне підприємство аж троє генеральних секретарів завітало, з масами поспілкуватися.
— Народ буде, — каже директор.— Він у нас дисциплінований. Півроку зарплату не видаємо, а на роботу все одно приходить.
— А ви плату за вхід не пробували брати?..
— Пробували... Тепер всі тут ночують.
І справді, людей зійшлося, ніби вранці за хлібом. Не кожного дня генеральних слухаєш. А ті поміж собою штовханину вчинили: кому першому на трибуну вилазити.
—За партією донжуанів — пріоритет, — рветься наперед рожевощокий добродій. — У нашій партії найбільш витривалі й стійкі члени...
—Тільки давайте без членів, — прискає слиною другий. — Майбутнє — за партією імпотентів. Рано чи пізно всі там будемо.
—Хи-хи, — глузує перший. — Теж мені партія... для старих шкарбанів.
— Не скажіть, — парирує імпотентний лідер. — Після Чорнобиля контингент наш значно помолодшав.
Третій генсек з підфарбованими віями і собі товчеться:
— Перше слово тим, хто постраждав від режиму. Ні — тоталітаризму, свободу — сексменшинам!..
Зрештою, золотий фонд підприємства, колишні суперники по соцзмаганню Іван Іванович та Іван Никифорович розвели генсеків у різні кінці президії і з пролетарською рішучістю гримнули:
— Викладайте програми або "квітневі тези". (За вікнами вже буяла весна). І ті виклали.
ПРОГРАМА ПАРТІЇ ДОНЖУАНІВ
(Подається за стенограмою)
Ми — партія нового типу. В основу покладені діяння Дон-Жуана, Казанови та Карла Маркса.
Разом з більшовиками глибоко переконані: релігія — опіум для народу. Тому вважаєм непридатними для користування такі постулати християнської моралі як "Не чини перелюбу", "Не бажай жінки ближнього твого". Це опортунізм, що протирічить полігамній сутності мужчини.
Все на відродження нації. Краще померти від СНІДу, аніж дати загинути Україні. Геть протизаплідні засоби! Збільшити випуск збуджуючих препаратів, аби всі члени партії
могли піднятися... на патріотичну битву за приріст народонаселення. Ні хвилини холостого простою! Хай козацькому роду не буде переводу. Ніякої приватної власності на окрему жінку. Продовжимо кращі традиції КПРС. Будемо так же розумно, чесно і совісно входити в райські врата суспільного благоденства. Кожний партієць — під невтомним контролем відновленого комітету державної безпеки: хто вночі не працює, той не їстиме вдень. Наші члени — в надійних руках! (Промова часто переривалася бурхливими, нестихаючими оплесками, вставанням з місць і на місцях, криками "Браво!" "Будьмо!"')
ПРОГРАМА ПАРТІЇ ІМПОТЕНТІВ
(Продовження стенограми)
Ми — на єдино правильному шляху. В умовах економічної нестабільності, ринкового хаосу розумно, чесно і совісно не плодити нові голодні роти. Теоретичним обґрунтуванням для нас стало святе письмо. Зокрема, ті місця, в яких говориться: "Не чини перелюбу", "Не побажай жінки ближнього твого". (Своя вже змирилася).
Це буде наш благородний внесок у всесвітню боротьбу зі СНІДом.
Всіляко підтримувати практику обрізання тих сороміцьких органів, що
провокують статевий потяг. Використати для цього досвід китайських товаришів і колгоспних ветеринарів.
Наша мета — демократизація плюс стерилізація всієї країни. У нас немає розходжень з колишньою КПРС. Верхні ешелони влади повинні посідати тільки імпотенти, що внесе м'якість і гнучкість у державну політику. Від імпотенції фізичної — до імпотенції розумової — запорука швидкого входження в ринкові відносини. Члени нашої партії тримаються однієї лінії і не реагують на грубі провокаційні гасла типу: "Вставай, проклятьем заклейменный".
(Промова також неодноразово переривалась через бійки прихильників та опозиціонерів).
ПРОГРАМА ПАРТІЇ СЕКСМЕНШИН
(Продовження стенограми)
Наша партія принципово нова, хоча спирається на досвід великих мужоложців елліністичної епохи.
Жінка — це Сатана. Від неї — лише троянські війни та незварення шлунку. Є дані, що сам імператор Калігула надавав перевагу в ліжку чоловічій статі: від хлопчика-пажа — до красеня-воїна. Керівництвом для дії партія сексменшин взяла настанови з Біблії. Зокрема, ті місця, де говориться: "Не побажай жінки ближнього твого", "Люби свого ближнього". Особливо дорогі повчання святого апостола Івана: "А хто любить брата свого, той пробуває у світлі".
Отож всі ми осяйні світлом, і орієнтир у нас один: активно-пасивний. Краще померти від СНІДу, ніж дозволити жінці сісти на голову або туди, куди їй заманеться.
Завдяки демократизації та суспільній сексуалізації, чим нині забиті друковані видання, ми нарешті вийшли із підпілля.
Хай голубіє суверенна Україна. А колишня керуюча — червоніє. За те, що притискувала нас. Хоч наші життєві принципи однотипні. На парткомах, партійних зборах
завжди знали, кого, в яку позу поставити і скільки сприскувань зробити, аби Моральний кодекс комунізму не зневажався членами, особливо рядовими.
(Ця промова тонула в нестихаючих оплесках, переривалася то свистом, то посиланням туди, куди генсек з радістю і подався.)
Але здійснити цей намір йому не вдалося. Бо всі проходи були загачені. Аудиторія вирувала, осмислювала почуте. Десь уже стали формуватися фракції, групи, ініціативні комітети по прийому в партії.
Генсеки через відсутність броньовика здиралися на підвіконня, розгойдувалися на люстрах і закликали маси зробити єдино правильний
вибір.
Незабаром вже і до мордобою дійшло.
Іван Іванович з Іваном Никифоровичем — гордість промислової галузі — намагаючись припинити кровопролиття, незчулися, як і втягнулися у загальний ажіотаж.
— То куди пристанемо Никифоровичу?
— Може, в донжуани...
— Ні, кандидатський стаж не витримаємо.
— Тоді — в імпотенти?
— Жінки з дому виженуть...
—Виходить... — заїкнувся було Іван Никифорович і тут же стрімголов кинувся геть від Івана Івановича. Подалі від лиха.
Невідомо, скільки б іще тривало безчинство, якби до залу не увірвалися жінки з швабрами і мітлами і не загамселили ними по головах та спинах очманілих чоловіків.
Як з'ясувалося, жодна програма їм не припала до душі: не був врахований жіночий інтерес.
За хвилину сильну стать мов корова язиком злизала. А до прохідної, забувши про передвиборчі чвари, політичні розбіжності, галопувала трійка генсеків.
— Ху-у, — переможно зітхнули заводські амазонки і тут же заснували партію по рятуванню чоловіків.
Реєстрація пройшла успішно.
ПЕТРО ОСАДЧУК
АРЕНА ПОЛІТИЧНОГО ЛИЦЕДІЙСТВА
Народився 2 грудня 1937 р. в с. Острівець Городенківського району Івано-Франківської області в селянської родині. 1960 р. закінчив Одеський державний університет, працював сільським учителем, газетярем на Одещині, був апаратним працівником у комсомольських і партійних структурах в Тернополі, Одесі й Києві, редактором у книжкових видавництвах «Маяк» (Одеса) і «Молодь» (Київ). З 1976 до 1990 р. — секретар правління Київської організації Спілки письменників України. В 1991 р. був головою комісії з написання і основним автором Статуту СПУ, за яким вона вийшла зі складу СП СРСР і повністю департизувалася.
Ще перебуваючи в КПРС, входив 1988—1989 рр. до складу Ініціативної групи, яка підготувала програмні документи і здійснила організаційні заходи щодо створення Народного руху України, працював у оргкомітеті, що створив Товариство української мови їм. Тараса Шевченка. 25 липня 1990 р., за рік до відомого путчу в Москві, публічно вийшов з КПРС.
Був народним депутатом України двох скликань (1990—1998), де брав активну участь в роботі «Народної Ради» — першої відкритої національно-демократичної опозиції до політики прокомуністичних, імпер-шовіністичних сил в українському парламенті.
Автор близько тридцяти збірок поезії. Виступає в періодиці з публіцистичними статтями, друкує рецензії і статті про поезію.
Лауреат всеукраїнських літературних премій ім. М. Островського, П. Тичини, В. Сосюри, С. Руданського, С. Олійника, у 2003 р. на всеукраїнському фестивалі гумору в селі Нобель Рівненської області удостоєний диплома «Лауреат Нобельської премії».
Петро Осадчук
Ніби серед звірів у лісі я,
В хащі густі забрів...
Хтось каже: «Регламент... Комісія...)
А я чую гарчання вовків.
Пороззявляли широкі писки,
Вірні ідеї, як смерть — чумі,
Стрімголов у партійні списки
Поспішають глухонімі.
Відчуваю між нами загрозу,
Що веде до насильства й принуки:
Чим коротший в бандюги розум,
Тим довші в бандюги руки.
Життя у нас непросте,
Тому, щоб уникнути збурень,
Треба іноді слухать і те,
Що говорить відвертий дурень.
Нашого залу примітна обнова —
Військова виправка Іванова.
З трибуни представивсь затятим совком,
Він сидить, мов десантник перед стрибком.
Поговорили. Помахали руками,
Зробили до єдності крок.
Кажуть, обмінялись думками,
Не маючи власних думок.
Підступна система «Рада»
Мені аж ніяк не рада:
На кнопку кладу я палець,
А виступає неандерталець.
Пігмеї пнуться в корифеї
І приміряють портупеї,
Бо знають добре, що їм доля
Не усміхнеться без пістоля.
Втікаючи від кари небес,
Біг пес через овес.
Вискочив з КПРС
І вскочив у «мерседес».
Товариство спритне і чудне:
Депутати і депутатки
Створили акцизами на спиртне
Ансамбль пісні і пляшки.
З ласки Мороза знову
Проект прийняли за основу.
Роздивились. А в тій основі
Чортик шкіриться в кожному слові.
На трибуні бунтує Наталія,
Вносить гнівно гучні пропозиції.
Соціальне позує каналія,
Намагнічена в секс-опозиції.
Від енергетичної катастрофи
Порятує нас тільки Йоффе.
Але за умови: якщо цей оратор
На трибуні не бахне, як четвертий реактор.
Йдемо до споконвічної мети
Під проводом Михайла Сироти.
Дай Бог, щоб, зачарована метою,
Не стала Україна сиротою.
Планами соціальними обуян,
Як миру оливкова віть,
Стоїть на трибуні Стоян.
То нехай собі там і стоїть!
Роль у боях аж ніяка,
На тілі ані рубця,
Та вдягається, як вояка,
І приймає пози бійця.
Нас чекають нові вершини,
На які шугонемо з низин,
Але мусим окремі меншини
Підняти до рівня большин.
Верховна Рада накладає вето,
Немов несе Указ до туалету.
Дограється! Її в наступний раз
Упхають в історичний унітаз.
Павлик Морозов і Саша Мороз
Хлопці з одного загону.
Далі хай мчить собі їх паровоз,
А ми помахаєм з перону.
Петро Симоненко кричати звик,
Коли ще сидів за кермом обкому,
І стає на трибуну, як на броньовик,
Щоб не дати пощади нікому.
Зганьбили давно депутатські мандати,
Нездатні нічого народові дати,
Діячі, що давно всіх людей ошукали,
Сновигають по залу, немов шакали.
Перш ніж канути в Лету,
Що ж натворили вони?
Хотіли накласти вето,
А наклали в штани.
Хоч як демократію не погань
Довго і нудно,
Зробити це так, як Довгань,
Тямущій людині трудно.
Радує думка одна,
Що вібрує на грані прозріння:
Коли вже впадемо до дна,
Сповільняться темпи падіння.
Ставши на комуністичні котурни,
Демократів ганьбить — не складає труду.
Саме тому знов маємо урни
З прахом Конституційного суду.
Хто говорить багато і всує
І літає, як мокра курка,
Той залюбки голосує
За кожного придурка.
Говорили про все потроху,
Хто б на трибуну не вліз,
Прояснивши сутність епохи
Непогамовний балакунізм.
ЮРІЙ ПРОКОПЕНКО
(1937—2003)
НА ПОСТУ БОЙОВОМУ...
Юрко, як по-українському ласкаво називали його друзі. Прокопенко — добрий, тихий, ввічливо-коректний, інтелігентний, м’яко-усміхнений. До всіх без винятку привітний і зичливий... (Кожного він зустрічав неодмінно доброю посмішкою — такий уже вдався).
Народився Юрій Тимофійович у м. Дніпропетровську. Закінчив факультет журналістики Київського університету. Автор збірок гумористичних оповідань: "Азбука слави", "Детектив про детектив", "Кришталева мрія", "Сюрприз", "Шапка-невидимка", "Помилка агента", "Король на хвилину", "Аварійна ситуація", "Рука мецената", "Зустріч з прибульцем" та ін. Окремі твори перекладалися іншими мовами світу. Особливо охочі його друкували московські часописи.
Його гумор м’який, якийсь наче аж "тихий", але бував часом гострим, гуморески — власне, це маленькі оповіданнячка — невеликі за обсягом, як наче зцементовані. Писав переважно на міську тему, завжди свіжо, по-своєму. Упевнено й цілеспрямовано.
Як прийшов у 1964 році в "Перець", то як згодом виявиться, назавжди. Працював фейлетоністом, зав. відділом, відповідальним секретарем, залишаючись все таким же — тихим, добрим, коректно-тактовним, інтелігентно-ввічливим, м’яко усміхненим...
Потім колектив "Перця" вибере свого відповідального секретаря, який так добре і надійно себе зарекомендував, головним редактором.
Він був — роки та роки — головним редактором, залишаючись все таким же скромним, інтелігентно-ввічливо-коректним, добрим, привітно-усміхненим.
Ніколи не скаржився на своє здоров’я, хоч серце вже тоді почало його підводити. Але відпочивши — потаємно, щоб ніхто не бачив, — та напившись пігулок, знову невтомно трудився над черговим номером "Перця".
А якось зайшли співробітники до свого головного редактора (чомусь не відповідав його телефон, хоч він перебував у кабінеті), аж головний сидить за своїм столом робочим — так, як і звикли завжди, коли б не заглядали до кабінету, — його бачити. Лише цього разу він не наліг на стіл, як робив, коли працював над матеріалами, а ніби відпочиваючи, відкинувся на спинку крісла.
Верхній ґудзик сорочки розстебнутий, вузол краватки послаблений, піджак теж розстібнутий (співробітники звикли свого шефа бачити завжди підтягненим, зібраним, з акуратно застібнутим піджаком), а права рука його під полою піджака там, де серце…
І дивиться мимо стривожених співробітників, дивиться вже не земним поглядом, дивиться кудись у простір — як у вічність.
Кинулись до нього, а він, Юрій (Юрко) Прокопенко, прекрасний гуморист, головний редактор "Перця" уже в іншому світі...
А на доброму лиці його була все та ж привітна, доброзичлива, м’яка посмішка, що її називали "посмішкою Юрка"...