Міністерство охорони здоров’я україни міністерство освіти І науки україни
| Вид материала | Документы |
- Міністерство освіти та науки україни міністерство охорони здоров’я україни сумський, 964.46kb.
- Міністерство освіти та науки україни міністерство охорони здоров’я україни сумський, 1028.21kb.
- Міністерство освіти І науки, молоді та спорту України Міністерство охорони здоров’я, 5570.5kb.
- Міністерство освіти та науки україни міністерство охорони здоров`я україни сумський, 1131kb.
- Міністерство освіти І науки україни міністерство охорони здоров’я україни сумський, 1042.47kb.
- Міністерство освіти І науки україни міністерство охорони здоров’я україни сумський, 784.64kb.
- Кабінет Міністрів України Міністерство охорони навколишнього природного середовища, 94.74kb.
- Ерство освіти І науки україни міністерство охорони здоров’я україни сумський державний, 950.39kb.
- Міністерство охорони здоров’я україни міністерство освіти І науки україни, 3656.43kb.
- Міністерство освіти І науки україни міністерство економіки україни міністерство фінансів, 18.39kb.
Починок Т.В., Васюкова М.М., Антошкіна А.М.,Тимофеєва О. В., Кухарська Н.Г.Київ, Національний медичний університет імені О.О. Богомольця Поряд з визначеними захворюваннями на генетично детерміновані хвороби сполучної тканини в останнє десятирічча спостерігається тенденція до збільшення випадків недиференційованих форм дисплазії сполучної тканини (СНДСТ) в дітей. Значне підвищення уваги до цієї патології, також пов’язане з її прогредієнтним перебігом, поліорганністю ураження, вираженим клінічним поліморфізмом та ранньою інвалідізацією дітей та дорослих. Разом з тим в літературі дані про причини формування НДСТ у дітей мають більш описовий характер, ніж оцінюються з позиції доказової медицини. За допомогою розробленої нами комп’ютерної інформаційно-пошукової системи в роботі були проаналізовані анамнестичні дані 91 дитини з метою оцінки впливу несприятливих пренатальних чинників щодо можливостей формування синдрому недиференційованої дисплазії сполучної тканини. Був проаналізований перебіг антенатального періоду у 66 дітей 3.5-6.0 років, що мали зміни сполучної тканини та 25 дітей контрольної групи. Серед дітей з СНДСТ діагностований MASS-подібний фенотип у 46.7%, еларсо-подібний фенотип у 33.3%, та марфано-подібний фенотип у 20.0%. Діти з СНДСТ в середньому мали 1.35 чинників несприятливого перебігу вагітності на 1 дитину в порівнянні з контрольною групою (0.92 на 1 дитину). Найчастіше спостерігалась загроза переривання вагітності (в 4 рази), токсикоз першої половини вагітності (в 3 рази), судинна дистонія у матері (в 2 рази), недоношеність (9 дітей народились недоношеними тільки з СНДСТ). Інші несприятливі чинники (токсикоз другої половини вагітності, анемія вагітних, гостра інфекційна патологія та загострення хронічної патології у матері) спостерігались в групах в рівній кількості. Таким чином, у вагітних, що мали поєднання перерахованих значущих несприятливих факторів 2 і більше (в першу чергу - загроза переривання вагітності) з великою вірогідністю можливе народження дітей з синдромом недиференційованої дисплазії сполучної тканини. ступені екзогамії в патогЕнезі розвитку субнанізму у дітей Воронцова Т.О., доцент Тернопільський державний медичний університет ім. І.Я.Горбачевського, кафедра педіатрії Затримка росту неендокринного генезу є синдромом поліетіологічним, і дослідження соціальних, клінічних та біохімічних факторів, що негативно впливають на ростові процеси, доказують це. В наших дослідженнях вивчалася роль генетичного фактору в етіології низькорослості. Генеалогічний аналіз дозволив виявити схильність до затримки росту в залежності від ступеня екзогамії, яка грунтувалася на шлюбному радіусі батьків дітей, що обстежувалися. Виділяли 3 ступені екзогамії: І ст. – батьки родом з одного села, або різних сіл, які віддалені друг від друга не більше, ніж на 30 км; ІІ ст. – батьки родом із різних населених пунктів в межах однієї області чи з одного міста; ІІІ ст. – батьки родом з різних областей. Було обстежено 85 дітей віком від 7 до 16 років із затримкою фізичного розвитку - субнанізмом та нанізмом. Етіологічно затримка росту була соматогенною – 37 дітей (43,53 %) , спадково-конституційною – 23 дітей (27,06 %) , змішаною (соматогенно-спадково-конституційна) - 25 дітей (29,41 %). Контрольну групу складали 40 дітей нормального фізичного розвитку такого ж віку (7-16 років), які являли собою випадкову вибірку. За результатами генеалогічного аналізу, а саме розподілу обстежених по ступенях екзогамії, були виявлені наступні дані:
Серед дітей в обох групах переважали діти з І ст. екзогамії, але серед низькорослих дітей цей відсоток сягав 74,11 %, а в контрольній групі 46,0 %. Відповідно, в контрольній групі переважали діти із ІІ-ю та ІІІ-ю ступенями екзогамії (разом 54,0 %). Серед низькорослих дітей цей відсоток складав 25,89 %. Такі особливості генетичного анамнезу дозволяють припускати, що в мультифакторній природі патогенезу неендокринної низькорослості не останнє місце належить проявам гетерозису. Нашарування інших етіологічних факторів не дозволяє реалізуватися в повній мірі всім ростовим процесам, і, як наслідок, клінічно виявляється затримка росту. Отже, ступінь екзогамії можна розцінювати як один із маркерів схильності до низького росту. ОСОБЛИВОСТІ ІМУННОЇ ВІДПОВІДІ У ДІТЕЙ З АЛЕРГІЧНИМ ДІАТЕЗОМ Левадна Л.О., асистент Науковий керівник – проф. Тяжка О.В. Національний медичний університет ім. О.О. Богомольця, кафедра педіатрії №1 Алергічний діатез – є фоновим конституційним станом, реалізацією якого може бути виникнення різноманітних алергічних захворювань. Майже у 90% випадків, за умови відсутності реабілітаційних заходів, діатез трансформується в алергічне захворювання. При цьому можливе формування усіх типів алергічних реакцій. За сучасними уявленнями важливою ланкою імунної дисфункції при алергічному діатезі слід вважати Т-клітинний імунітет. Th2-лімфоцити мають здатність до стимуляції еозинофільних механізмів, що обумовлюють секрецію ІЛ-4 (основний стимулятор синтезу специфічних IgE- антитіл або реагінів В-лімфоцитами) і сприяє розвитку алергічних реакцій (атиповий тип імунної відповіді). В результаті підвищеної секреції ІЛ-4 активовані В-лімфоцити перетворюються в плазматичні клітини, які продукують IgE. Нами було обстежено 75 дітей, серед яких 50 – це діти з проявами алергічного діатезу (від 6 місяців до 3 років), які склали основну групу та 25 дітей з атопічним дерматитом (від 6 місяців до 7 років) – група порівняння. При обстеженні пацієнтів обох груп було виявлено зниження рівнів сироваткового IgA та sIgA, у дітей з алергічним діатезом цей рівень складав IgA 0,72±0,19МО/л, sIgA 0,23±0,06МО/л, а у пацієнтів з атопічним дерматитом відповідно IgA 0,96±0,27МО/л та sIgA 0,30±0,07МО/л. Виявлений прямий кореляційний зв’язок між показниками сироваткового та секреторного IgA у дітей, як основної (r=0,99) так і групи порівняння (r=0,815). При визначенні рівнів загального IgE та ІЛ-4 у дітей з алергічним діатезом виявлено їх збільшення відповідно IgE – 34,57±33,87МО/л та ІЛ-4 – 35,25±20,7пн/мг, коефіцієнт кореляції складав при цьому r=0,41. У дітей з атопічними дерматитом ці показники були відповідно IgE – 125,02±61,08МО/л та ІЛ-4 – 34,82±17,2пн/мг, коефіцієнт кореляції при цьому складав r=0,532. Виявлено очікуваний прямий кореляційний зв’язок між показниками ІЛ-4 та рівнем сироваткового IgE , при цьому коефіцієнт кореляції збільшувався у дітей з атопічним дерматитом порівняно з показниками у дітей з алергічним діатезом, ці дані підтверджують те, що ІЛ-4 безпосередньо стимулює синтез IgE В-лімфоцитами. Показники ІЛ-4 зворотньо корелюють з рівнем сироваткового IgA (r=-0.12 та r=-0,176), тим самим підтверджуєтся припущення про сприяння дефіциту IgA проникненню алергенів через слизову оболонку травного каналу. Розвиток і стан проблеми методологічного забезпечення медико-соціальної оцінки факторів ризику для здоров`я дитячого населення Стельмахівська В.П., Берзінь В.І., Бойко М.І., Лебедєв Д.Л., Національний медичний університет, м. Київ Київський інститут екології та медицини, м. Київ Формування здоров’я дитини залежить від багатьох факторів: соціальних, культурних, медичних, генетичних, екологічних та інших. З метою своєчасного виявлення особливостей стану здоров’я дитячого населення та його фактичних і потенційних адаптаційних можливостей, обґрунтованого уявлення про причинно-наслідковий зв'язок із екологічною ситуацією, та що саме головне, для реальної можливості впливати на досліджувані процеси необхідно оперативно та постійно контролювати стан здоров’я кожного жителя та всього населення регіону. У зв’язку з цим і необхідно проводити чіткий диференційований моніторинг патології дитячого населення. Негативна динаміка стану здоров’я населення, яке підлягає інтенсивному впливу негативних антропогенних факторів, вимагає звернути увагу на зв'язок між вираженістю екологічних факторів і здатністю протистояти цим факторам у підростаючого покоління. В завдання дослідження входили: аналіз екологічних умов у містах із великою кількістю діючих промислових підприємств, вивчення даних про стан здоров’я учнів загальноосвітніх шкіл у цих містах і розробка практичних рекомендацій по адаптації дітей до наявних екологічних факторів в сучасних соціально-екологічних умовах життя. Екологічна ситуація, в основному, визначається забрудненням водного басейну, атмосферного повітря та ґрунту речовинами, шкідливими для здоров’я людини. Екологічний фактор призводить до погіршення здоров’я як дорослого так і дитячого населення, підвищення загальної захворюваності, смертності та скорочення середньої тривалості життя. При аналізі екологічної ситуації в багатьох промислових центрах встановлено, що в атмосфері присутні більше 200 забруднюючих речовин із значними концентраціями оксиду вуглецю, сірчистого ангідриду, оксиду азоту та багатьох інших. Має місце значне забруднення джерел водопостачання. Визнано незадовільним загальний санітарний стан ґрунту (ГДК по миш’яку, нікелю, свинцю, кобальту та кадмію вище норми). Забруднення навколишнього середовища спричинення модифікацією зміни атмосфери – змінами її якостей та газового складу, підвищенням небезпеки розпаду іоносфери, підвищенням її запиленості, насиченням нижніх шарів атмосфери газами і шкідливими речовинами промислового та іншого господарського походження, в поєднанні з високою щільністю населення в промислових мегаполісах, призводить до виникнення гострих екологічних проблем, що стосуються всіх сторін життя населення та сприяють підвищенню рівня захворюваності. В таких екологічних умовах організм дитини найбільш є сприйнятливим до впливу несприятливих екологічних факторів. Дані проведених досліджень деяких авторів по вивченню особливостей адаптації органів дихання дітей до кліматичних умов і екологічного стану промислових мегаполісів показали, що 80% дітей по досліджуваних показниках відносяться до групи ризику. Особливо виражена ступінь ризику у школярів, які навчаються в школах, розташованих біля насичених головних автомагістралей міста. Таким чином, антропогенний компонент забруднення оточуючого середовища суттєво впливає на показники стану здоров’я дитячого населення. Антропогенні навантаження на дитячий організм можуть сприяти розвитку дезадаптації та виникненню патологічних процесів. ОСОБЛИВОСТІ сполучної тканини у дітей з рецидивуючим та хронічним бронхітом Товмаш Р. М., асистент Науковий керівник – проф. Тяжка О. В. Національний медичний університет ім. О. О. Богомольця, кафедра педіатріі № 1 Рецидивуючий бронхіт у дітей є актуальною проблемою в педіатріі, тому що він є досить розповсюдженим захворюванням і може бути початком хронічного захворювання бронхолегеневої системи (хронічного бронхіту, бронхіальної астми та ін.). Нами було обстежено 35 дітей з рецидивуючим бронхітом, без алергічної схильності (без обструкціі, без підвищення рівню Ig Е ); та 10 дітей з хронічним (деформуючим) бронхітом. Остання група була підібрана таким чином, що у дітей були виключені вади розвитку бронхолегеневої системи і причини формування деформаціі бронхів залишались нез’ясованими. При загальному обстеженні обох груп було виявлено великий рівень стигматизаціі. У дітей першоі групи у 60 % було знайдено більше 9 ознак дисплазіі сполучної тканини, а у дітей другої групи у 90% обстежених було виявлено більше 10 стигм. Серед них найчастіше зустрічались деформаціі грудної клітки (воронкоподібна та килеподібна, сколіотична постава), пролапс мітрального клапана, готичне піднебіння, пупочна кила, гіпермобільність суглобів, порушення росту зубів, аномаліі прикусу, викривлення носової перетинки, деформація жовчного міхура, плоскостоп’я, довгі віі, відстобурчені вуха. Можна припустити, що одним з факторів ризику формування деформаціі бронхів при рецидивуючому бронхіті є диспластичність сполучної тканини взагалі і зокрема бронхів. Відомо , що морфологічним субстратом дисплазіі є аномалія волокон колагену та еластину. Основною функцією колагену є підтримання форми; а еластину забезпечує здатність до скорочення та розслаблення. В результаті порушення синтезу сполучнотканних волокон ланцюги колагену та еластину формуються неправильно, вони не витримуютьнеобхідного механічного навантаження. Вихідні зміни м’язево – хрящевого каркасу трахеобронхіального дерева, його підвищена розтягуваність в умовах частого тривалого запалення, надсадного кашлю створюють постійно підвищену роботу для бронхів, збільшує аеродинамічний опір. Порушення мікроциркуляціі за рахунок запалення , спазму бронхів призводить до гіпоксіі тканин бронха та може сприяти метаплазіі епітелія, заміщенню будови колагенових фібрил на кислі глігозаміноглікани та формуванню фіброзу стінки бронха. Отже, несумнівним є значення дисплазіі сполучної тканини в формуванні хронічної паталогіі бронхів. Виходячи з цього перспективним в профілактиці хронічних бронхітів у дітей є застосування засобів, які покращують стан сполучної тканини. ОЦІНКА ЕФЕКТИВНОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ ПРЕПАРАТУ «СУКРИМ» У НЕДОНОШЕНИХ ДІТЕЙ Логінова І.О., Шевцова Т.І., Печура Н.С., Ткаченко Ю.В. Київський медичний університет ім. О. О. Богомольця Київський пологовий будинок № 6 Застосування сурфактантної терапії у недоношених новонароджених є актуальним в сучасній неонатології. Впровадження нових препаратів сурфактанту потребує вивчення їх ефективності та доцільності використання в клінічній практиці. В даній роботі проведена оцінка ефективності застосування екзогенного натурального сурфактанту “Сукрим”. У дослідження було залучено 84 дитини гестаційним віком 26–30 тижнів, масою - від 680г до 990г. Діти народились від матерів з високим ступенем перинатального ризику. Всі немовлята мали низьку оцінку за шкалою Апгар (76% дітей мали оцінку 3,1 ± 0,02 бали, решта - 4,8±0,08 балів). Цей факт у більшості випадків не свідчив про асфіксію. Гіпотонія, ціанотичні кінцівки, знижена реактивність були обумовлені морфофункціональною незрілістю дитини. Ступінь важкості дихальних розладів у всіх дітей оцінювали за шкалою Сільвермана, в середньому вона становила 8,2±0,06 балів. Основним клінічним діагнозом у всіх немовлят було виставлено респіраторний дистрес-синдром (РДС). Діти після народження переводились у відділення інтенсивної терапії. Обов’язковою умовою виходжування дітей даної групи було дотримання “теплового ланцюжка” та техніки “мінімальної стимуляції”. Усі немовлята отримували механічну вентиляцію легень. SaO2 підтримували в межах 92-94%. Всі діти отримали з профілактичною та лікувальною метою протягом першої години життя препарат “Сукрим”. Ми застосовували “Сукрим” після відповідної оксигенації, вентиляції, стабілізації перфузії та встановлення моніторного контролю, але не пізніше 1-2 годин після народження. Ефективність препарату оцінювалась через 30 – 60 хв після введення та включала підвищення SaO2 в середньому на 9%, що дозволило зменшити FiO2, зменшити РІР. Тиск на при кінці видиху підтримували в межах 3-4 см вод ст. Клінічний ефект спостерігався у 54% немовлят після одноразової інстиляції препарата, у 39 % – після 2 інстиляцій, у 7% – після трьох введень “Сукриму”. На тлі сурфактантної терапії вдалося підвищити виживаємість дітей даної групи (з 25% у 1999 році, до 54% у 2004, до 62% у 2005 році). Таким чином, застосування препарату «Сукрим» є ефективним компонентом лікування РДС у недоношених новонароджених та дозволяє зменшити вентиляційну агресію, підвищити виживаємість дітей з екстремально низькою масою тіла. ОСОБЛИВОСТІ ГОСТРИХ КИШКОВИХ ІНФЕКЦІЙ У ДІТЕЙ РАННЬОГО ВІКУ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ Яковенко Н.О., Кеюр Нарендра Дахіфал, Модугала Шри Хари Науковий керівник – д-р .мед.наук, проф. Безкаравайний Б.О. Луганський державний медичний університет, кафедра педіатрії з дитячими інфекціями та дитячою хірургією Гострі кишкові інфекції (ГКІ) займають одне з провідних місць в інфекційній патології у дітей. Кожного року в Україні офіційно реєструється 45-50 тис. випадків ГКІ серед дітей. За поширеністю вони поступаються лише гострим респіраторним вірусним інфекціям. Гострі кишкові інфекції займають перше місце серед інфекційних причин дитячої смертності, особливо у дітей раннього віку. Причинами широкої розповсюдженості ГКІ є збільшення спектра мікроорганізмів, що викликають розвиток інфекційних процесів; ряд чинників, що сприяють підвищенню вірулентних властивостей умовно патогенної мікрофлори; неблагоприємні соціально-економічні умови; недостатній рівень санітарної освіти населення; інколи несвоєчасна та нераціональна антибактеріальна терапія. До групи гострих кишкових інфекцій входить більш ніж 30 нозологічних форм. Враховуючи широкий спектр збудників і неможливість визначення етіології діареї у перші дні захворювання, найбільш складною для педіатрів є рання диференціальна діагностика діарейного синдрому, яка, насамперед, визначає вибір стартової, емпирічної терапії. Клінічна картина діарей, в залежності від механізму їх розвитку, відрізняється і дає змогу, зазвичай, саме на її підставі поставити правильний діагноз, а, як наслідок, призначити адекватне лікування. Ретроспективний аналіз історій хвороб дітей раннього віку з ГКІ, які перебували на лікуванні в обласній дитячій інфекційній лікарні, показав, що на сьогоднішній день переважають секреторні форми діарей, а також діареї, викликані умовно патогенною мікрофлорою. Основними клінічними проявами останніх були: рясний водянистий стілець без патологічних домішок та з залишками неперетравленої їжі в ньому, відносно швидкий розвиток зневоднення при невиражених та короткочасних симптомах інтоксикації. Виходячи з цього, в основі лікування дітей з ГКІ повинна в першу чергу лежати нормалізація мікрофлори кишечника, а не антибактеріальна терапія. З метою відновлення нормального мікробного пейзажу нами призначався мультипробіотик «Симбітер», що дало змогу досягти клінічного ефекту впродовж 3-5 днів від початку лікування. Педіатрія №2 КЛІНІКО-ЕПІДЕМІОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ПЕРЕБІГУ ГОСТРИХ КИШКОВИХ ІНФЕКЦІЙ У ДІТЕЙ В СУЧАСНИХ УМОВАХ Аль Таххан І.Г., аспірант Науковий керівник – проф. Маркевич В.Е. СумДУ, медичний інститут, кафедра педіатрії з курсом мед. генетики Гострі кишкові інфекції (ГКІ) займають провідне місце в інфекційній патології дітей, особливо раннього віку. За даними ВООЗ, щорічно в світі на діарею хворіють понад 1 млрд. людей, з яких 65-75 % складають діти. Нами проаналізовано 249 історій хвороби дітей із ГКІ, які знаходились на лікуванні в інфекційному відділенні № 3 МДКЛ м. Суми. Переважали хлопчики – 133 (53,4%). Віковий склад дітей був таким: до 1 року – 44 (17,7%); 1-3 роки – 124 (49,8 %); 4-6 років – 36 (14,5%); 7-9 років – 11 (4,4 %); 10-13 років – 19 (7,6 %); 14-17 років – 15 (6%). Переважали міські жителі – 195 (78,3 %). За етіологічним фактором хворі розподілилися наступним чином: ешеріхіози – 14 (5,6 %); сальмонельози – 5 (2 %); неуточненої етіології – 109 (43,8 %), викликані умовно-патогенною мікрофлорою – 121 (48,6 %), серед яких переважали Klebsiella pneumoniae та Staphylococcus aureus (34,7 % та 30,6 % відповідно). У всіх дітей спостерігався середньоважкий перебіг захворювання. Серед клінічних варіантів, незалежно від виду збудника, переважав гастроентеритичний – 172 (69 %) дитини, значно рідше: ентеритичний – 40 (16 %), гастроентероколітичний – 15 (6 %) та ентероколітичний – 22 (9 %). Ускладнення у вигляді токсикоз-ексикозу І-ІІ ступенів відмічалися у 89 (35,7 %)осіб. Таким чином, найчастіше хворіють діти раннього віку (1-3 роки), збудниками гострих кишкових інфекцій переважно є умовно-патогенна мікрофлора (особливо Klebsiella pneumoniae та Staphylococcus aureus). Для клініки характерний середньоважкий перебіг із гастроентеритичним синдромом. Сироватково-еритроцитарний баланс заліза в системі мати-плацента-плід Амеліна Я.С., студ. 5-го курсу Науковий керівник – доц. Тарасова І.В. СумДУ, медичний інститут, кафедра педіатрії з курсом мед. генетики Обмін мікроелементів у плода і новонародженого тісно пов’язаний зі станом здоров’я і обміном речовин вагітної. Одним з найважливіших мікроелементів, необхідних для нормального перебігу процесів росту та розвитку плода, є залізо. Мета роботи – вивчити сироватково- еритроцитарний баланс заліза в системі мати-плацента-плід, а також бар’єрну функцію та функцію депо плаценти відносно цього мікроелемента. Дослідження рівня заліза проведене у сироватці крові та еритроцитах 30 здорових вагітних жінок та 30 доношених новонароджених, а також у зразках плаценти цих жінок. Для визначення заліза у біосубстратах застосовували атомно-абсорбційний спектрофотометр С-115М1, виробництва НВО Selmi (Україна). Аналіз показав, що відмінностей вмісту заліза в сироватці крові матері та в сироватці пуповинної крові немає (13,99 1,02 та 14,04 0,9 мкмоль/л відповідно). Вміст заліза в еритроцитах пуповинної крові був на 30% нижчим, ніж в еритроцитах матері. Можливо, це пов’язано з особливостями функціонування еритроцитів плода та новонародженого, що потребує подальшого вивчення. Індекс накопичення для заліза, який дозволяє оцінити функцію депо плаценти складав 174,5%, індекс проникнення (бар’єрна функція плаценти) для цього мікроелемента був 107,7%. Таким чином, плацента здатна накопичувати значну кількість заліза, а також здатна транспортувати його до плода проти градієнта концентрації, що забезпечує формування достатніх запасів заліза у новонародженої дитини. Робота СОДКЛ по пропаганді грудного вигодовування Богданова Г.В., лікар Науковий керівник – доц. Загородній М.П. | |||||||||||||||||||||||||||||||||