Рекомендовано до друку Вченою радою Інституту підготовки кадрів державної служби зайнятості України, протокол №4 від 05 травня 2005 р. Київ 2005

Вид материала

Документы

Содержание В.Ф. Колесникова, О.С.Ткачук Особливості самовизначення аплікантів в процесі пошуку роботи Психологічна стать як чинник готовності до професійного самовизначення в умовах безробіття

Подобный материал:

• Рекомендовано до друку Вченою радою Інституту підготовки кадрів державної служби зайнятості, 3683.94kb.
• Рекомендовано до друку Вченою радою Інституту підготовки кадрів державної служби зайнятості, 3186.06kb.
• Методичні рекомендації, 87.62kb.
• А. М. Поповський, доктор філологічних наук, професор (Дніпропетровська юридична академія, 1578.44kb.
• Дудар Н. П., Филипович Л. О. Д81 Нові релігійні течії: український контекст (огляд,, 6232.65kb.
• Міністерство праці та соціальної політики україни інститут підготовки кадрів державної, 829.58kb.
• Соціальної політики україни інститут підготовки кадрів державної служби зайнятості, 547.21kb.
• Соціальної політики україни інститут підготовки кадрів державної служби зайнятості, 770.49kb.
• Міністерство праці та соціальної політики україни інститут підготовки кадрів державної, 3024.54kb.
• Міністерство праці та соціальної політики україни інститут підготовки кадрів державної, 1765.7kb.

В.Ф. Колесникова, О.С.Ткачук

(м. Київ)


Методологічні засади експериментального дослідження самоактуалізації особистості.

Аналіз та узагальнення психологічної літератури з проблеми особистісного зростання дозволив нам сформулювати основні концептуальні положення щодо сутності цього процесу та його зв'язку з професійним становленням особистості.

Перш за все слід звернути увагу на розведення психологами понять "особистісні зміни" та "особистісне зростання". Особистісні зміни можуть бути прогресивними, регресивними, чи статичними, а особистісне зростання – це завжди саморух по шляху вдосконалення, метою якого є повна самоактуалізація особистості.

Під самоактуалізацією особистості більшість дослідників розуміють здійснення індивідних та особистісних можливостей "Я" як власними зусиллями, так і засобами спільної з іншими діяльності і спілкування. Людина стає такою, якою вона себе відчуває, а це означає, що самоактуалізація особистості є атрибутом самого існування індивіда.

Процес самоактуалізації особистості слід розглядати перш за все як про­цес здійснення її потенційних можливостей. Принцип єдності потенційного і актуального в особистісному зростанні, розроблений у радянській психології Б.Г. Ананьєвим, Т.І. Артемьєвою, С.Л. Рубінштейном, Л.І. Анциферовою та ін., дозволяє врахувати не лише роль соціальних умов і їх реальну дію на особистість, але й потенційні характеристики (в тому числі й природні особливості) самої особистості, які ще не проявились. А. Маслоу, як уже попередньо зазначалось, надавав особливого значення вродженому потенціалу. "Принцип самоактуалізації, – писав він – означає прагнення до самоздійснення, а точніше, тенденцію актуалізувати те, що міститься в якості потенцій. Цю тенденцію можна назвати прагненням людини стати все більше й більше тим, що вона є, стати всім, чим вона здатна стати. Самоактуалізація є ростом зсередини того, що складає сутність організму" .

Самоактуалізуватись – це означає стати тією людиною, якою ми можемо стати, досягти вершини нашого потенціалу. Більшість людей, за припущенням А. Маслоу, прагнуть до внутрішнього самовдосконалення, але не бачать свого потенціалу, не знають про його існування і не розуміють користі самовдоско­налення. Виходячи з предмету нашого дослідження, ми розглядаємо процес самоактуалізації саме майбутнього соціального педагога-практичного психолога в процесі його професійного становлення. Як вже було зазначено, процес становлення спеціалісту даного фаху є тісно пов'язаним з процесом його особистісного зростання. Тому досягнення мети дослідження (виявлення умов активації процесу самоактуалізації особистості майбутнього соціального педагога-практичного психолога в ході професійної підготовки) вимагає, перш за все, аналізу характеру взаємозв'язку процесів здійснення людиною професійної діяльності та формування її особистості в ході цього здійснення.

З одного боку, як вказує К.О. Абульханова-Славська, "проявляючись у різних напрямках, у різних якостях, особливостях і властивостях, особистість завжди зберігає себе як цілісна єдність, яка не зводиться ні до своїх окремих пси­хічних і свідомих проявів (у тому числі і здібностей), а ні до здійснюваної нею на різних основах і напрямках діяльності. Особистість розвивається і виявляється ширшою будь-якої своєї конкретної діяльності" .

Самоактуалізація особистості через "свою діяльність" не означає зведення діяльності до конкретної професії, а самої особистості – до дій по розв'язанню окремих професійних завдань чи ситуацій. Вона здійснюється загальними відношеннями, які знаходяться поза межами окремих часткових ситуацій. Так відбувається, на думку С.Л.Рубінштейна, перетворення ситуативних дій у категорійні, які є результатом і передумовою більш досконалих форм людської діяльності. Отже, самоактуалізація особистості – це не лише здійснення себе у діяльності, але й становлення і зростання через діяльність.

Проблема професійного становлення індивіда та впливу цього процесу на самоактуалізацію особистості є для нас особливо цікавою (термін "професійний тип особистості" було введено ще Е.Шпрангером). Цей підхід базується на тому, що виконання людьми певної діяльності, яка має суттєві загальні ознаки, призводить до формування у них подібних рис особистості, які зумовлені професійними вимогами до психологічних і психофізіологічних особливостей індивіда.

Традиційний підхід до проблеми становлення професіонала базується на розгляді індивіда як системи, яка має набір психічних якостей, характеристик і психофізіологічних функцій, які й забез-печують нормальне пристосування до вимог спеціальності. При цьому практично не враховується вплив на успіш­ність професійного становлення таких якостей особистості як мотиви, установки, ціннісні орієнтації та ін. Основний акцент дослідники роблять на адаптації особистості до вимог професії, на відповідності професіонала заданому зразку, на виробленні ним професійно-значущих якостей. Цей процес позначають як ідентифікацію особистості з професією, тобто таке з'єднання життя людини на певному етапі оволодіння спеціальністю з його діяльністю, при якому набуті ним типові риси починають проявлятися у всіх інших сферах його життєдіяльності і визначають ставлення до діяльності. Людина залишається професіоналом у всіх сферах свого позапрофесійного життя, що сучасні психоло­ги позначають як "професійну деформацію особистості". "Професійна ідентифікація означає, – пише Г.Д.Суходубова, – що особистість визначає себе у змісті і структурі практичної діяльності, ототожнюється з нею". При такому підході поза увагою залишається процес всебічного формування особистості, розгортання його можливостей, потенцій, здібностей, розкриття ним своєї індивідуальності, самовираження та самоактуалізація, тоді як саме цей аспект до­сліджень є особливо значущим для реалізації особистісно-орієнтованої парадигми сучасної як загальної, так і професійної освіти.

З одного боку, дослідження Е.М. Борисової, побудовані на психологічної аналізі індивідуальних професійних біографій, показали, що важливим моментом професіоналізації особистості є розвиток і стабілізація професійних мотивів. У процесі оволодіння професією відбувається "перебудова мотиваційної сфери, формуються мотиви, пов'язані з інтересом до процесу діяльності, її результатом".

Перебудова мотиваційного комплексу призводить до формування нових інтересів і потреб, розширює сфери діяльності суб'єкта, змінює його ставлення та стосунки з довкіллям, іншими людьми, а це прискорює процес самоактуалізації. Зміни у мотивації є результатом діяльності особистості, досягнення у ній успіху. "Досягнутий у діяльності, підкріплений суспільним визнанням і морально-матеріальними стимулами успіх, – пишуть К.М. Гуревич та К.К.Платонов, – розвиває, підсилює та закріплює позитивну мотивацію діяльності, чим стимулює подальший розвиток здібностей, а вони прокладають шлях до нових успіхів, вся ця система функціонує, як би розгортаючись на зразок спіралі". Досягнення особистісного успіху в якійсь сфері призводить до зміни критеріїв оцінки нею своїх можливостей і здібностей, а підвищення впевненості у своїх можливостях призводить до розвитку нових інтересів, цінностей, установок особистості, що й виводить її на новий виток процесу самоактуалізації. І навпаки, "тривалий неуспіх, невдалі спроби справитись з невдачами негативно впливають на ставлення до професії, заважають формуванню стійкої позитивної професійної мотивації. Зниження рівня професійних домагань і самооцінки сковують ініціативу, закривають шлях до творчого пошуку, самовдосконалення".

Приведені дослідження говорять про важливість професійної діяльності у самоактуалізації особистості та роблять проблему самоактуалізації особистості професіонала (в нашому дослідженні майбутнього соціального педагога-практичного психолога) надзвичайно актуальною.

Самоактуалізація особистості у процесі оволодіння діяльністю поєднує водночас як особистісне, так і професійне зростання. Ці сторони взаємопереплетені та взаємообумовлені. Специфіка самоактуалізації особистості у кожній професії обумовлена особливостями цієї професії, вимогами, які вона пред'являє до людини та їх поєднанням з індивідуальними характеристиками особистості, що й знаходить своє вираження в індивідуальному стилі діяльності. На підставі вищезазначеного перед нами постала проблема вибору критеріїв оцінки самоактуалізації майбутнього соціального педагога-практичного психолога як істотної характеристики його особистісного і професійного зростання.

Проблему ускладнювали неоднозначність і складність питання кінцевої мети самоактуалізації.

Чотирнадцять характеристик самоактуалізованої особистості, виявлених А.Маслоу – це лише результат неформального дослідження, уявлення про те, що означає бути здоровою, повноцінною людиною з точки зору гуманістичного персонолога.

Є.О.Родіонова вважає, що "жорстокий і позаісторичний опис будь-яких особистісних якостей людини, якими вона повинна володіти, аби вважатися "розвиненою", не може бути задовільним, оскільки немає кінцевого стану розвинутості особистості, здатної безкінечно перевищувати себе та існуючі еталони розвитку" . Більш об'єктивним і значущим критерієм самоактуалізації є взаємозадоволення особистості та оточення. Ефективність самоактуалізації особистості визначається не стільки зовнішніми обставинами, скільки тим, як вона усвідомлює і оцінює їх відносно себе. Останнє зумовлене знаннями, практичним досвідом, особистісними характеристиками, соціальними уміннями і т. д.

А тому показником самоактуалізації особистості ми вважаємо усвідомлення людиною свого суб'єктивно-оптимального життєвого шляху. Людина народжується з індивідуальним набором інтелекту-альних та емоційних задатків, які поступово перетворюються у здібності, інтереси, мотиви поведінки та діяльності. Якщо людина включається саме у ту сферу діяльності, до якої у неї є задат­ки, то це проявляється у високій научуваності, швидкому та успішному оволодінні знаннями, уміннями і навичками. Цей гіпотетичний набір задатків позна­чають як "потенціал розвитку".

Отже, суб'єктивно-оптимальним є такий життєвий шлях особистості, який повністю відповідає його потенціалу розвитку. Вибір такого шляху робить особистість щасливою, а те, що вона робить – приносить користь іншим. Саме така ситуація призводить до максимальної самоактуалізації особистості. Проте у реальному житті у момент вибору молодою людиною свого життєвого шляху, своєї професії висока ймовірність помилки, оскільки мотивом вибору можуть бути не лише здібності, а частіше обставини, прагматичні мотиви, випадковість. Окрім того, і власне здібності юнаком не завжди усвідомлюються. Звичайно, і при неправильному виборі з часом відбувається адаптація до обраної професії, проте її невідповідність потенціалу розвитку значно гальмує процес самоактуалізації особистості, що пізніше проявляється у так званому "синдромі вигорання" у професіях та "кризі середини життя".

Кризи самоактуалізації особистості супроводжуються відчуттям "невезіння", яке психологи пояснюють тим, що "не своя" мета не запускає роботу підсвідомого мислення і тим самим результат роботи свідомого мислення не доповнюється узагальненими даними у формі інтуїції. Обмеження інформаційної основи рішення лише його свідомою частиною знижує адекватність планування і обумовлює тим самим невисоку успішність дій.

Показником кризи у самоактуалізації особистості є також суб'єктивне переживання стомлення, оскільки "не свої дії" не викликають інтересу, який є найбільш ефективним стимулятором працездатності. Якщо ж діяльність виконується на вольових зусиллях, то це вимагає високих енерговитрат, а тому лю­дина стомлюється. Якщо ж навіть особистість досягає не у "своїй" діяльності успіху, то це не приносить повноцінного задоволення, оскільки відсутній рух своїм індивідуальним життєвим шляхом, а тому і не включається емоційне під­кріплення.

Включення цих "індикаторів" кризи самоактуалізації особистості має глибинне особистісне значення. Вони є тим механізмом, умовами, які опосередковано підштовхують людину відмовитись від діяльності, яка не актуалізує її особистісний потенціал.

Своєчасним попередженням кризових станів є робота студентів, спрямована на усвідомлення ними рівня розвитку власних професійно-значущих особистісних якостей з метою віднайдення шляхів їх розвитку та корекції (у випадку такої необхідності).

Виходячи з ознак самоактуалізованої особистості А. Маслоу, такими професійно-значущими сторонами вважаємо самосприй-няття, (саморозуміння та аутосимпатію), контактність, гнучкість у спілкуванні, пізнавальні потреби та креативність. їх достатній розвиток обумовлює і особистісну орієнтацію та усвідомлення цінності буття. Крім зазначених властивостей до професійно-значущих ми віднесли таку особистісну якість, як інтернальність. Однією з важливих інтегральних характеристик самосвідомості, що пов'язують почуття відповідальності, готовність до активності і переживання "Я", є якість особистості, яка отримала назву локусу контролю. Поява цього поняття в психологічній літературі в першу чергу пов'язана з роботами американського психолога Дж. Роттера, який запропонував розрізняти між собою людей відповідно тому, де вони локалізують контроль над значущими для себе подіями. Існують два протилежних типу такої локалізації, або локусу контролю: інтернальний і екстернальний. В першому випадку людина вважає, що події, які відбуваються з нею, перш за все залежать від її якостей, таких, як компетентність, цілеспрямо-ваність, рівень здібностей, і є закономірним результатом її власної діяльності. В другому випадку людина впевнена, що її успіхи та невдачі є результатом дії таких зовнішніх сил, як везіння, випадковість, тиск оточення, інші люди. Будь-який індивід займає певну позицію на континуумі, який задають ці полярні типи локусу контролю (Роттер, 1996).

Іншими дослідниками було виявлено, що приналежність людини до того чи іншого типу локалізації контролю справляє вплив на різноманітні характеристики її психіки і поведінки. Так, інтернали виявляють більшу відповідальність і соціальну активність; вони, на противагу від екстерналів, більш послідовні в своєї поведінці.

Інтернали і екстернали відрізняються за способами інтерпри-тації різних соціальних ситуацій, зокрема за способами отримання інформації, і за механізмами їх каузального пояснення. Інтернали більш активно шукають інформацію і звичайно більш обізнані з ситуацією, ніж екстернали. В тієї ж самій ситуації Інтернали атрибутирують більшу відповідальність індивідам, які беруть участь у цій ситуації.

Інтернали частіше уникають ситуаційних пояснень поведінки, ніж екстернали. Інтернали є більш послідовними і продуктивними в ситуаціях прийняття рішення і ситуаціях, пов'язаних із ризиком. Вони виявляють більшу готовність відстрочити тимчасову, легкодо-сяжну утіху заради досягнення віддаленого але більш цінного блага.

Велику роль локус контролю грає у трудовій діяльності. Інтернали більше, ніж екстернали, впевнені, що старанна робота призводить до високої продуктивності, а висока продуктивність сприяє отриманню більш високої винагороди, їх загальна задоволеність працею значно вище, ніж у екстерналів. Стиль керівництва екстерналів є більш директивним і частіше засновується на негативних санкціях.

Також дослідження показали, що інтернали є більш популярними, більш товариськими, біль впевненими в собі, виявляють більшу терплячість. Існує зв'язок високої інтернальності з позитивною самооцінкою, з більшою узгодженістю образів реального і ідеального "Я". На відміну від інтернальності, екстернальність корелює із тривожністю, депресією, психічними розладами.

Крім цього, інтернальність позитивно пов'язана з усвідомлен-ням людиною смислу, цілей в житті. Екстерналам частіше властиві підозрілість, тривожність, депресивність, агресивність, конформність, догматизм, авторитарність, безпринципність, цинізм. Істотною ж характеристикою інтервалів є соціальна відповідальність.

Важливість відповідальності як невід'ємної властивості особи-стісного зростання підкреслювали багато психологів різних часів, серед яких А.Маслоу, Е.Шостром К.Роджерс, Л.С.Рубінштейн, О.Г.Асмолов, К.О.Альбуханова-Славська, В.Є.Чудновський. Ми вважаємо, що відповідальність є однією з найістотніших характеристик самоактуалізованої особистості. Крім цих міркувань, про зв'язок самоактуалізації особистості і рівня її інтернальності свідчать психотерапевтичні докази того, що в процесі введення в Я-концепцію людини нового досвіду, при вияві довіри до цього досвіду і себе самого, тобто при актуалізації людиною глибинних шарів власного Я, відбувається зсув від зовнішнього локусу контролю до внутрішнього.

Як вже було зазначено, інтернальність позитивно корелює з особистісними якостями, які сприяють професійному зростанню взагалі (відповідальність, активність, цілеспрямованість) та становленню майбутнього соціального педагога-практичного психолога зокрема (товариськість, схильність до демократичного стилю спілкування і керування, терплячість).

Наведені вище данні і дозволили нам віднести інтернальність до професійно-значущих якостей особистості майбутнього соціального педагога-практичного психолога та висунути гіпотезу про зв'язок рівня інтернальності з ступенем самоактуалізованості особистості.

Ми розглядаємо самоактуалізацію особистості майбутнього спеціаліста зазначеного фаху, як становлення у процесі професійної підготовки таких сторін особистості, які є першочергово необхідними для реалізації професійних за­вдань. Саме це положення, а також необхідність перевірки вищезазначеної гіпотези і визначили вибір методики дослідження.

1. Для отримання інформації щодо загального рівня самоактуалізації особистості було використано короткий індекс самоактуалізації Джоунса та Крендалла. Дана методика має ретестову надійність, не сприйнятлива до вибору відповідей "соціальної бажаності" і є легкою в обробці.
   
2. Для оцінки конкретних професійно значущих показників самоактуалізації особистості була обрана методика САМОАЛ (адаптація тесту РОЇ, здійснена А.В. Лазукіним та Н.Ф. Каліним). Ця методика була розроблена з урахуванням специфічних особливостей самоактуалізації особистості у пострадянському суспільстві.
   

3. З метою дослідження наявності зв'язку між рівнем самоактуалізації особистості і рівнем інтернальності використовувався тест-опитувальник суб'єктивної локалізації контролю (СЛК) С.Р. Пантелеєва і В.В.Століна, спрямований на вимір локусу контролю як загальної генералізованої змінної. Перевагами цього тесту є те, що він був стандартизований на вітчизняній виборці та призначений для виміру локусу контролю у студентів.
   
4. Для з'ясування загального розуміння студентами сутності самоактуалізації особистості як явища та специфіки самоактуалізації особистості соціального педагога-практичного психолога зокрема учасникам констатуючого експерименту була запропонована коротка анкета.
   

Процедура використання зазначених методик буде описана у наступних роботах.

Список використаних джерел

1. Альбуханова – Славская К.А. Стратегия жизни. – М.: „Мисль”, 1991. – 299 с.
   
2. Анциферова Л.И. Психология формирования и развития личности. – М., из-во «Наука», 1981. – 365 с.
   
3. Асмолов А.Г. Личность как предмет психологического исследования. – М.: Изд. Моск. У-та, 1984. – 105 с.
   
4. Асмолов А.Г. Психология личности. Учебник. – М.: Изд.: МГУ, 1990. – 367 с.
   
5. А. Маслоу. Психология бытия. Пер. с англ. – М.: «Рефл-Бук», К.: «Ваклер», 1997. – 304 с.
   
6. Роджерс К. Взгляд на психотерапию. Становление человека. – М.: «Прогресс», 1994. – 480 с.
   
7. Рубинштейн С.Л. Основы общей психологии. – СПб.: Питер, 1995. – 705 с.
   

8. Теория самоактуализации А. Маслоу \\Зейгарник Б.В. Теории личности в зарубежной психологии. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1982. – 52 с.


розділ ІІ


рушійні сили активності

безробітного на ринку праці


ББК 88.5 УДК 159.9 М - 33

Л.І. Матвієнко

(м. Київ)

ОСОБЛИВОСТІ САМОВИЗНАЧЕННЯ АПЛІКАНТІВ В ПРОЦЕСІ ПОШУКУ РОБОТИ

На сучасному ринку праці успіху домагаються, як правило, більш активні, практичні, оптимістичні та комунікабельні спеціалісти. Тому задача активізації та адаптації безробітних до умов “ринкових перетворень” стає все більш пріоритетною для служби зайнятості.

У внутрішньому світі людини та її самосвідомості зокрема Я-концепція – важлива структурна складова психологічної самоорга-нізації, яка виконує функцію передумови й наслідку ефективності соціальної взаємодії і якості життя в цілому. Залежно від того, на якому рівні – організму, соціального індивіда чи особистості – виявляється активність людини, у структурі Я-концепції В.В.Столін [5] виділяє: 1) фізичний Я образ (схема тіла), викликаний потребою у фізичному благополуччі організму; 2) соціальні ідентичності: статева, вікова, етнічна, громадянська, соціально-рольова, які пов'язані з потребою людини у приналежності до спільності і бажанням перебувати у ній; 3) диференційований (розмежований, розрізнений) образ Я, який характеризує знання про себе порівняно з іншими людьми та надає індивіду відчуття власної унікальності, забезпечує потребу у самовизначеності і самореалізації.

Поняття Я-концепції, як відомо, виникло у 1950 році в змістовному контексті феноменалістичної (гуманістичної) психології, представники якої (А.Маслоу, К.Роджерс та ін.), на відміну від біхевіористів (людина розглядалася як технічний механізм) і фрейдистів, цілісно інтерпретували людське Я та його особистісне самовизначення у мікро-соціумі. Основні методологічні принципи і положення цього напрямку психології такі: а) людина завжди цілісна як жива соціосистема, а тому повинна вивчатися системно; б) вона відкрита для світу, її переживання є головною психологічною реальністю; в) людське життя треба розглядати як єдиний процес становлення і буття особистості; г) людина має потенції до безперервного розвитку і самореалізації, які є частиною її природи; д) вона володіє внутрішньою свободою від зовнішнього спричинення завдяки смислам і цінностям, якими керується у своєму виборі; е) нарешті кожна особа є активною, самодостатньою, творчою істотою.

Теорія, що повно характеризує феноменологічний підхід до особистості, найґрунтовніше висвітлена у працях Карла Роджерса [4] – відомого американського психолога, одного з фундаторів гуманістич-ної психології. Предметом останньої є цілісна людина та її самоак-туалізація, вищі цінності та смисли (метапотреби), у т.ч. творчість, кохання, свобода, відповідальність, мудрість тощо. Поряд із позитив-ним поглядом на природу людини, К. Роджерс [4] сформулював гіпотезу про те, що вся поведінка стимулюється і регулюється окремим інтегральним мотивом, який він назвав тенденцією до актуалізації. Іншими словами, найголовніший мотив життя – актуалізація, котра закладена від природи, тобто збереження і розвиток себе, максимальне виявлення кращих властивостей своєї особистості, перехід із потенційного стану в актуальну дію. Найнеобхідніший аспект тенденції актуалізації – прагнення людини до самоактуалізації.

Професійне самовизначення особистості логічно розглядати як одну зі сторін її цілісного життєвого індивідуального самовизначення. Поняття самовизначення використовується в психологічній літературі у досить широкому діапазоні значень. К.А.Абульханова-Славська розглядає самовизначення як певну форму активності особистості, в процесі якої відбувається формування її життєвої позиції. З точки зору В.Ф.Сафіна самовизначення включає два аспекти. Перший – це визначення себе стосовно цілей і цінностей, враховуючи вимоги групи, колективу, суспільства, а також свої можливості, здатності, умови середовища. Другий аспект самовизначення – це активність особистості, її свідома діяльність, спрямована на реалізацію обраних цінностей і самоактуалізацію. Процесуальний план самовизначення, таким чином, пов'язується з функціонуванням самосвідомості і “Я-образу”, а також, із самореалізацією в діяльності, з процесами самопізнання і саморегуляції. Соціально-психологічний аспект проблеми професійного самовизначення особистості виявляє себе в необхідності визначення нею свого місця в системі людських діяльностей.

В процесі індивідуальної самореалізації особистості можна виділити два аспекти, які можуть бути представлені як дві його сторони або як змінюючі одна одну фази: екстернальний та інтернальний аспекти. Під інтернальним аспектом розуміється процес розвитку особистості, через інтеграцію досвіду і “розгортання” її внутрішніх, ще не актуалізованих потенціалів на всіх рівнях її психічної і духовної організації. Екстернальний аспект самореалізації становить самоактуалізація особистості, як втілення нею в життя певних внутрішніх змістів через зовнішній акт і творчу активність. Однією з найбільш поширених форм екстернальної самореалізації особистості в суспільстві є побудування нею своєї професійної кар'єри. В інтернальному аспекті, таким чином, ключовим словом стає поняття розвитку, в екстернальному – актуалізації.

Дослідження проблеми самовизначення та самореалізації аплікантів та їх впливу на активність у пошуку роботи здійснювалося під нашим керівництвом слухачкою Говорун Т.О. у 2003 році на базі Дніпровського районного центру зайнятості міста Києва в процесі роботи безробітних на семінарах із техніки самостійного пошуку роботи.

Для проведення дослідження впливу самовизначення та само-реалізації апліканта на активність у пошуку роботи було викорис-тано методики Куна – Макпартленда “Кто Я”, КІС (короткий індекс самоактуалізації), які були запропоновані безробітним на семінарі з техніки пошуку роботи, та метод експертних оцінок. Дослідження проводилося на першому та останньому заняттях. Було проведено обстеження 63 учасників семінарів. Також досліджувалися рівні активності аплікантів у процесі роботи на семінарі з техніки пошуку роботи за допомогою методу експертних оцінок (експертами виступали присутні на семінарах начальник відділу профорієнтації та два спеціалісти цього відділу, яким було запропоновано оцінити рівень активності учасників семінару за 5-ти бальною шкалою). Було розроблено такі критерії оцінки:

1 – низький рівень активності: аплікант пасивний, відмовля-ється від участі в рольових іграх та обговоренні, не відпрацьовує домашні завдання;

2 – рівень активності нижче середнього: аплікант досить пасивний, відмовляється від участі в рольових іграх, але при звертанні до нього висловлює свою думку при обговоренні, домашні завдання виконує частково (відпрацьовує 2-4 вакансії);

3 – середній рівень активності: аплікант бере участь в обго-воренні, охоче бере на себе роль спостерігача, намагаючись уникнути виконання ролі в діловій грі, домашні завдання виконує (5-7 вакансій);

4 – рівень активності вище середнього: аплікант бере участь в обговоренні, почуває себе повноправним членом групи, бере участь в діловій грі, виконує домашні завдання (7-9 вакансій);

5 – високий рівень активності: аплікант активно бере участь в розподілі і виконанні ролей в ділових іграх та обговоренні їх результатів, виконує всі домашні завдання (більше 10 вакансій).

Було висунуто гіпотезу: чим вищий рівень професійного само-визначення аплікантів, тим вищий рівень їх активності на заходах, що проводяться службою зайнятості. Для встановлення міри зв'язку застосовувався коефіцієнт кореляції Спірмена (rs=0,8). Аналіз результатів емпіричного дослідження показав високий рівень зв'язку (якщо показник rs > 0,6 при n=0,05, то рівень зв'язку високий).

Отже можна зробити висновок, чим вищий рівень професійного самовизначення аплікантів, тим вищий рівень їх активності на заходах, що проводяться службою зайнятості.

Чи підтверджується гіпотеза: чим вищий індекс самоактуалізації аплікантів, тим вищий рівень їх активності на заходах, що проводяться службою зайнятості, також з'ясовували за допомогою коефіцієнта кореляції Спірмена (rs=0,9). Наша гіпотеза підтвердилася.

Гіпотеза: чим вищий рівень активності аплікантів на заходах, які проводяться службою зайнятості, тим вища активність у пошуку роботи, перевірялася за допомогою Q – критерії Юла. Q=0,9 (значущим можна вважати зв'язок, при якому Q > 0,66, при n=0,05). В нашому дослідженні зв'язок між активністю аплікантів на заходах, що проводяться службою зайнятості (семінарах із техніки пошуку роботи), та їх активністю в працевлаштуванні очевидний. Щоб перевірити достовірність отриманих результатів ми скористалися φ – критерієм Пірсона (φ=0,5).

На основі вищенаведеного можна зробити висновок, що на активність апліканта у пошуку роботи значною мірою впливає його самовизначення та прагнення до самореалізації як здійснення можливостей розвитку “Я”. Професійна діяльність стає однією з головних сфер реалізації аплікантом своєї індивідуально-ціннісної спрямованості та творчих потенціалів, тобто основою для його особистісної індивідуальної самореалізації.

Література.

1. Вітковська О.І. Професійне самовизначення особистості і практичні аспекти професійної консультації: Монографія. – К.: Наук. світ, 2001. – 91 с.
   
2. Гуманістична психологія. Антологія: У 3-х т. / Упорядники і наук.ред. Роман Трач (США) і Георгій Балл (Україна). – К.: Пульсар, 2001. – Т. 1: Гуманістичні підходи в західній психології ХХ ст.
   
3. Маслоу А. Психология бытия: Пер. с англ. – М.: Рефл-бук, К.: Ваклер, 1997.
   
4. Роджерс К. К науке о личности // История зарубежной психологии. – М.: МГУ, 1986. – С. 199-230.
   
5. Столин В.В. Самосознание личности. – М.: МГУ, 1983.
   

А.В. Алєксєєва

(Київ)

ПСИХОЛОГІЧНА СТАТЬ ЯК ЧИННИК ГОТОВНОСТІ ДО ПРОФЕСІЙНОГО САМОВИЗНАЧЕННЯ В УМОВАХ БЕЗРОБІТТЯ

У перші роки становлення ринку праці та на початку реєстрації безробітних, в пресі та наукових виданнях багато писали про “безробіття з жіночим обличчям”. Уявлення про жіноче “обличчя” безробіття склалося на основі даних про безробітних, зареєстрованих в установах державної служби зайнятості.

Але, в той самий час, за даними Держкомстату України загальний рівень реального безробіття чоловіків та жінок у віці 15-70 років є майже однаковим (жінки – 10,0 %, чоловіки – 10,0%), але його причини є досить різними. Так, чоловіки частіше йдуть на звільнення за власним бажанням через незадоволеність ситуацією, що склалася на виробництві, рівнем оплати праці та іншим, тоді як для жінок найчастішим є вивільнення з економічних причин.

Вікова динаміка чоловічого та жіночого безробіття також має свої відмінності. Так, статево-вікова структура безробітних м. Києва свідчить про те, що у вікових категоріях 20-40 та 50-60 років чисельність безробітних чоловіків істотно перевищує кількість безробітних жінок, тоді як в інших вікових категоріях – переважають жінки. Більш високі показники за рівнем чоловічого безробіття можуть бути пояснені підвищеним рівнем домагань, що викликає надто високу вибірковість у виборі роботи у представників молодшої групи, тоді як у старшому віці чоловіки більшою мірою відчувають тиск вікового цензу при пошуку роботи, тоді як жінки цього віку мають можливість працевлаш-тування на низькокваліфіковані вакансії, зокрема у сфері послуг.

Чоловіки також більш підвладні до дії психологічних наслідків тривалого безробіття, через наявність у їх самосвідомості більш сталих гендерних стереотипів.

Отже, проблема безробіття не є суто “жіночим питанням”, а має свої особливості, типові для представників кожної статі.

Так, за даними отриманими в результаті реалізації проекту “Гендерний паритет в умовах розбудови сучасного українського суспільства”, виконаного Українським Інститутом соціальних досліджень за підтримки Канадсько-українського гендерного фонду, саме серед чоловіків за період від 1999 до 2001 року відбувається стрімкий зріст економічно неактивного населення, а саме кількість осіб, які зневірились у пошуках роботи збільшилась від 2,6 до 4,0 % (відсоток до економічно активного населення працездатного віку). За даними на 2001 р. серед економічно неактивного населення чоловічої статі спостерігається значно більший відсоток тих, хто зневірився у можливості працевлаштування (8% серед чоловіків, та 3,6% серед жінок), що обумовлено нижчими адаптивними можливос-тями представників чоловічої статі в ситуації ринкових перетворень (4). В той самий час, рівень офіційно зареєстрованих безробітних є вдвічі вищим серед жінок, що вказує на великий рівень психологічного стресу, який відчувають чоловіки у випадку втрати роботи, що викликає в них бажання уникнути легалізації свого становища.

Отже, невідповідність стереотипному уявленню щодо того, яким повинен бути “справжній чоловік” викликає у представників сильної статі відчуття кризи та відчаю, що негативним чином впливає на можливість їх працевлаштування.

Важливим аспектом даної проблеми є також перерозподіл сімейних ролей, та відповідні зміни психологічного клімату у родині у випадку втрати чоловіком роботи. Ситуація є більш виграшною в економічному плані, та більш драматичною у психологічному аспекті, коли чоловіче безробіття супроводжується вдалою професійною самореалізацією дружини, яка отримавши фінансову незалежність, стає лідером у сім’ї. У даному випадку існує дуже висока вірогідність деформації гендерних ролей, коли у психологічному сенсі чоловік стає жінкою, а дружина – чоловіком, що може досить негативним чином вплинути на родинні стосунки.

Отже, чоловіче безробіття веде до втрати чоловіком психологічної мужності, головним “стрижнем” якої, за даними соціологічних досліджень, є вміння заробляти гроші, що негативним чином впливає на мікроклімат сімейного життя, та викликає у чоловіків відчуття фрустрації та глибокої кризи, що, в свою чергу значно зменшує вірогідність вдалого працевлаштування.

Таким чином, безробіття, як соціальний феномен має свої характерні риси залежно від статевої приналежності індивіда, риси що є глибинно обумовлені психологічною статтю індивіда, а також досить жорстким тиском гендерних стереотипів, які домінують у сучасному українському суспільстві. Все це підкреслює необхідність окремого вивчення чоловічого та жіночого безробіття, з метою визначення психологічних чинників його виникнення та оптимізації шляхів вирішення цієї складної соціальної проблеми.

Психологічна стать безробітного значущим чином впливає на особливості самоставлення, мотиваційну сферу, структуру цінностей та смисложиттєвих орієнтирів, адаптаційні можливості та стратегії подолання кризових станів, що складає певний психологічний симптомокомплекс, який є важливим чинником розвитку готовності до професійного самовизначення.

Отже. наявність того чи іншого співвідношення маскулінно-фемінних рис, які можуть мати різний ступінь відповідності біологічній приналежності індивіда, обумовлює наявність у безробітного відповідного психотипу, що загострює або, навпаки, оптимізує процес його професійного самовизначення.

Гендерні стереотипи, що існують у сучасному суспільстві, також можуть певним чином впливати на особистісну самореалізацію людини, провідною складовою якої є професійна самореалізація, та в залежності від типу психологічної статі та біологічної приналежності безробітного сприяти, або навпаки, загострювати розв’язання “кризи безробіття”.

Отже, запропонована концепція дослідження даної проблеми пе-редбачає вивчення впливу психологічної статі, а також її гендерних складових на формування певних психологічних підструктур, які визна-чатимуть ефективність становлення професійної ідентичності безробітного.

Експериментальні дослідження у даному напрямі залишаються досить малочисленими, але їх результати дозволяють окреслити провідні аспекти та шляхи подальшої розробки визначеної теми.

Так, за дослідженням Р.Рагімової рівень самоефективності, який є індикатором активності особистості, та визначає її здатність до самоорганізації, саморегуляції та самоактуалізації, та, відповідно, є критерієм готовності до працевлаштування, має значні міжстатеві відмінності. Отримані результати свідчать про те, що чоловіки виявляють вдвічі меншу активність у сфері діяльності та втричі меншу у сфері спілкування, а їх самооцінка є переважним чином середньою, тоді жінки мають середню та високу оцінку свого потенціалу.

Таким чином, як вже було зазначено раніше, через “велике значення в “Я-концепції” чоловіків таких її складових як “Я-професійне” та “Я-соціальне”, чоловіки більш вразливо сприймають ситуацію безробіття, що й викликає в них суттєве зниження самооцінки, та рівня конструктивної активності” (3, 86).

Важливою складовою готовності до професійного самовизначень-ня є також наявність в особистості зрілих смисложиттєвих орієнтацій, а саме визначених цілей та здатності керувати власним життям (високий рівень локусу контролю). Наявність у житті індивіда віддалених цілей надає життєвому процесу визначеності та спрямованості, створює певну часову перспективу, яка є напрямом його розвитку та самореалізації. Здатність здійснювати свій життєвий план передбачає також впевненість у власних силах та вміння контролювати події свого життя, яке є процесом постійної реалізації власних можливостей та пошуку сенсу та цінності людського буття (2).

Дуже значущою складовою становлення професійної ідентичності є особистісна автономність, яка є головною передумовою ефективної самореалізації індивіда. Так, тільки автономна особистість “здатна самостійно взаємодіяти з культурою, і на основі цієї взаємодії будувати свою картину світу, свій багатовимірний ціннісно-смисловий світ, свою дійсність та проектувати і реалізовувати свій власний образ життя” (2,23).

Отже, зрілість смисложиттєвих орієнтацій та високий рівень особистісної автономності є важливою передумовою ефективної професійної самореалізації та подолання “кризи безробіття”. За результатами експериментальних досліджень визначені особистісні риси значущим чином пов’язані з маскулінною складовою психоло-гічної статі, як серед представників чоловічої, так і серед представників жіночої статі, тоді як вираженість фемінних рис, особливо серед чоловіків, гальмує розвиток здатності бути автономним (1).

Визначена закономірність, вказує на те, що придушення у чоловіків маскулінних рис, внаслідок глибокої фрустрації, викликаної станом безробіття, веде до зниження в них рівня особистісної автономності, цілеспрямованості та здатності до самокерування, що, негативним чином впливає на рівень їх самоефективності.

Отже, готовність до професійного самовизначення в ситуації безробіття, являє собою відповідний психологічний симптомокомп-лекс, який має певні особливості та риси, специфічні для представників чоловічої та жіночої статі, що й обумовлює наявність своєрідної соціопсихологічної “динаміки”, типової для безробітних тієї або іншої статевої приналежності.

Таким чином, важливим напрямом науково-експеримен-тального розробки цієї проблеми, є вивчення впливу психологічної статі на становлення професійної ідентичності в ситуації безробіття, що сприятиме оптимізації пошуку шляхів подолання цієї складної соціальної проблеми.

Література.

1. Алексеева А.В. Психологический пол как фактор формирования идентичности в юношеском возрасте // Журнал практикующго психолога – 2003, - № 3. –С.167-174.

2. Гилева Н.С. Безработные: особенности смысложизненных ориентаций, их влияние на жизненное самоопределение // Профессиональный потенциал – 2002, - № 4, - с. 21-25.

3. Рагімова Р. Гендерні відмінності показників самоефективності безробітних // Психологія особистості безробітного: Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції, Київ, - 2004, - с.83-88.

4. Яременко О. Аналіз гендерних особливостей системи економічних відносин // Гендерний паритет в умовах розбудови сучасного українського суспільства, Київ – 2002, - с.50-60.