Geum.ru

Рекомендовано до друку Вченою радою Інституту підготовки кадрів державної служби зайнятості України, протокол №4 від 05 травня 2005 р. Київ 2005

Вид материалаДокументы

Содержание


УДК 159.923.33-057. В.Логвиненко, (м. Київ)
Суб’єктивність сприйняття ситуації
Специфічні особливості сприйняття ситуації безробіття безробітними.
Суб’єктивні і ситуативні психологічні фактори
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   30

УДК 159.923.33-057.

В.Логвиненко,

(м. Київ)


Особливості сприйняття аплікатами соціально-психологічної ситуації безробіття.


Вплив ситуації безробіття на безробітного і активність безробітного у ситуації безробіття є взаємодією двох систем: суб’єкту безробіття (а саме, особистості безробітного з його Я-концепцією і пам’яттю) і соціально-психологічної ситуації безробіття. Взаємодія має сигнальний, інформаційний і соціально-предметний характер і є психологічною розвиваючою взаємодією, “кожний цикл якої реорганізує її компоненти, змінює її структуру в ході утворення нових складових, в процесі і в результаті якої зазнають змін і ситуація і суб’єкт” [13, с. 19].

Основою, на якій здійснюється взаємодія, і в той же час першою ланкою взаємодії є суб’єктивне сприйняття людиною ситуації як своєї власної, особисто значимої. Суб’єктивність сприйняття визначає як процес, так і результати оцінювання, інтерпретації ситуації і себе (своїх вмінь і якостей), здійснення вибору (прийняття рішення) і реалізацію вибраних (свідомо чи несвідомо) стратегій поведінки.

Суб’єктивність сприйняття ситуації.

Визначення суб’єктивності сприйняття “як такого, що належить суб’єкту” вимагає визначитися в межах даної роботи, що ми розуміємо в понятті суб’єкту. За домінуючим у літературі визначенням, суб’єкт – це людина на вищому рівні активності, цілісності (системності), автономності, яка ініціює і практичну діяльність та інші види специфічно людської активності (творчої, моральної, вільної) і добиватися необхідних результатів. Носій суб’єктивного, Я-глибинного, індивід, який цілеспрямовано діє з метою задоволення своїх потреб, термінальних та інструмен-тальних цінностей” [3, с.7].

Головні якості суб’єкту – активність, цілісність, автономність. “Властивості активності і цілісності, прийняті як базові якості в рамках системно-діяльнісного підходу – іманентні властивості психологічного суб’єкту як структурної організації, і саме ця структура лежить в основі якостей, що є похідними від них, – самоактуалізації і самодетермінації.” [5, с.22] В основі цілісності лежить взаємозв’язок, відношення різного типу між компонентами структури особистості, що визначаються як структури індиві-дуального попередньо набутого досвіду, які характеризуються зв’язністю, оскільки вони мають спільне походження. В основі активності – актуалгенез як спосіб існування компонентів структури суб’єкта, тобто актуалізація моделей індивідуального досвіду/знання і породження нових моделей в процесі взаємодії із ситуацією. Отже, саме ці властивості дають уявлення, наскільки людина досягає свободи у самовизначенні, самотворчості і наскільки вона може співвіднести, узгодити зовнішнє (об’єктивні вимоги, обставини) і внутрішнє (свої можливості, цінності, фізіологічні та психологічні ресурси та ін.), тобто, наскільки індивід здатний організувати взаємодію зі світом в формі розв’язку окремих задач для досягнення бажаного результату. На даний час не існує ефективних методик вимірювання цих властивостей суб’єкта. Існуючі методики вимірювання рівня самоефективності і рівня активності дозволяють лише у певних межах визначити міру становлення особистості суб’єктом, оскільки приймають до уваги тільки психологічні властивості індивіду. Поза увагою дослідників залишається той факт, що ефективність активності індивіду щодо подолання ситуації (аналогічно, і ефективність професійного перенавчання безробітних, чи започаткування підприємницької діяльності), визначається співвідношенням ситуативних і особис-тісних факторів. У процесі суб’єктно-ситуаційної взаємодії у свідомості безробітного одночасно представлені когнітивні реп резен-тації ситуації, себе (Я-концепція), актуалізовані структури індивіду-ального знання/досвіду (СІЗ) [5]. Специфіка безробітного як суб’єкта визначається специфікою структур суб’єктно-ситуаційної взаємодії та їх когнітивних репрезентацій у свідомості безробітного, а саме:

1) щодо представленості себе у свідомості: притаманність апліканту “Я-концепції безробітних” – напруженої динамічної системи, в якій порушено баланс в усіх підсистемах (афективній, когнітивній, аксіологічній, праксіологічній) у зв’язку з депривацією потреб в самореалізації в професійно-діловій сфері, в самоповазі, емоційній та соціальній приналежності, суверенності індивідуального психологічного простору та своєї системи цінностей, переживання внутрішньої конфронтації (когнітивно-мотиваційного дисонансу, емоційно-мотиваційного конфлікту), біовиживальної, територіально-цілісної стурбованості, прискорення процесу індивідуалізації, посилена потреба в причетності, пошук чогось більш стабільного, ніж “Я” [4];

2) щодо ситуації: а) багатокомпонентність, багатоплановість, особлива стійкість в поєднанні з напруженістю динаміки (постійне виникнення конкретних вузьких ситуацій); б) дисинхронність суб’єктно-ситуаційної взаємодії – в кожний момент у самосвідо-мості безробітний взаємодіє із декількома актуалізованими суб’єктами, які є представниками актуалізованих колективних суб’єктів, тягнуть аттитюди індивіду врізнобіч і сприймаються як ситуативний тиск с) циклічність взаємодії, пов’язана із повторенням спроб працевлаштування, яка зумовлює антиципацію результату.

3) щодо структур індивідуального досвіду/знання (СІЗ): представленість серед актуалізованих структур незавершених “проблемних” структур, які свого часу в критичні періоди онтогенезу особистості формувалися як задачі особистісного зростання і не одержали позитивного розв’язку, і які тепер, у черговій критичній ситуації, потребують завершення через переосмислення і розв’язок.

Специфічні особливості сприйняття ситуації безробіття безробітними. Виходячи з цього, вивчення особливостей сприйняття ситуації – є психологічним дослідженням об’єктивних закономірностей суб’єктивного сприйняття, де “суб’єктивне”, за визначенням О.В.Брушлінського, – “це 1) те, що належить суб’єкту і 2) неадекватне, суб’єктивістське (коли люди односторонньо виявляють деякі властивості і відношення об’єкту, який пізнається)” [1, с.73]. Способом вивчення, таким чином, є вивчення суб’єктивістського, неадекватного у сприйнятті індивідом її ситуації, оскільки ”У людини психічне об’єктивно існує тільки як суб’єктивне (завжди в першому розумінні слова і, на жаль, занадто часто також і в другому смислі)” [1, с.73].

Отже, сприйняття ситуації безробіття безробітним характери-зується такими специфічними загальними для безробітних рисами :

1. Переважно “суб’єктивістський”, неадекватний характер сприйняття, що зумовлено специфікою самої ситуації безробіття як критичної, у якій наявні умови деривації життєвих потреб людини та специфікою безробітного як суб’єкта.

2. Когнітивні репрезентації є суб’єкт-суб’єктним типу взаємодії “Я” і ситуації в умовах конфронтації, тобто процес взаємодії у свідомості безробітного здійснюється в діалогічному режимі за моделлю протистояння “Я-інший”. Суть цього полягає в тому, що у ситуації безробіття суб’єкт здійснює соціально-предметну взаємодію із актуалізованими індивідуальними суб’єктами, які є представниками актуалізованих колективних суб’єктів (служба зайнятості, роботодавці, заклади з перенавчання, комунальна служба, сім’я та ін.), вимоги яких, норми, цінності, цілі, характер відносин, тобто стереотипи взаємодії, можуть не відповідати потребам суб’єкта.

3. Дисинхронність взаємодії, що означає одночасну представленість у ситуації множини актуалізованих колективних суб’єктів, які висувають вимоги до суб’єкту безробіття чи надають можливості, що можуть мати однакову значимість, але бути різнонаправленими, тягнути аттитюди людини в різні сторони, і, як наслідок, спричиняти значну напруженість у динаміці ситуації і складність (неоднозначність, невизначеність) сприйняття. Дисинхронність взаємодії є джерелом когнітивно-афективного дисонансу у свідомості безробітного.

4. Здійснення його в умовах мотиваційно-емоційного конфлікту з переважанням негативного ставлення до ситуації, що викликане неузгодженням сподівань, передбачень безробітного і реально досягнутого результату, що порушує внутрішню логіку і доцільність поведінкового акту і об’єктивно виражається у реінтеграції поведінки при хронічному незадоволенні соціальних і, дуже часто, біологічних потреб.

5. Сприйняття ситуації як кризової, тобто такої, що містить вимоги і створює напруження, несе психічне навантаження, що перевищує можливості і внутрішні ресурси суб’єкту. Ця особливість є закономірністю для безробітних з довготривалим безробіттям і потребує додаткового розгляду для аплікантів, які до трьох місяців знаходять роботу. Можливо, що саме ця особливість сприйняття ситуації блокує сприйняття ресурсів свого “Я”, тих блоків індивідуального життєвого досвіду/пам’яті, які забезпечили б вибір ефективних поведінкових стратегій.

6. Спотворення відображення ситуації і взаємодії з нею у свідомості, тобто, спотворення когнітивних репрезентацій себе – Я-концепції, змісту, структури пам’яті, внаслідок інтенсивного використання у психіці захисних механізмів.

7. Сприйняття ситуації на фоні накопичення негативних емоцій та їх антиципації, що викликано специфікою ситуації безробіття, яка полягає в накопиченні потреб при відсутності їх задоволення, перехід їх у депривовану форму. Враховуючи, що: 1) ускладнення в досягненні результату, який би задовольняв вихідну потребу людини, посилюють негативні емоції на інформаційному рівні відбувається хронічне переживання негативних емоцій; 2) емоції в результаті неодноразового незадоволення різних потреб починають переживатися наперед та включаючись в акцептор результату дії здійснювати негативну прогностичну дію, що особливо актуально при довгостроковому безробітті.

Суб’єктивні і ситуативні психологічні фактори.

До ситуативних факторів належать психологічні особливості ситуації, її соціальний контекст, а саме норми, цінності, цілі, соціальні стереотипи, вимоги до індивіду (що індивідуально сприй-мається як зовнішній тиск, навантаження) та можливості для реалізації особистісних потреб і цілей суб’єкту. У разі невідповід-ності вимог психофізіологічним можливостям (ресурсам) суб’єкту ситуація сприймається як стресова і як внутрішня реакція у людини розвивається у стан психологічного стресу. Психологічні особи-вості ситуації відображаються як психологічні значення ситуації, що в термінології О.М.Леонтьєва відповідає особистісним смислам.

До особистісних факторів належать мотиваційні особливості і характеристики суб’єкту (цінності, потреби, структура мотиваційної сфери), його когнітивні характеристики (загальні інтелектуальні здібності, соціальна та професійна компетенція) і когнітивні стилі (індивідуальні способи сприйняття та інтерпретації) та характеристики структур індивідуального знання/досвіду (СІЗ), що сформувалися в процесі онтогенезу та організовані за доменним принципом. Когнітивні характеристики відповідають за правильність і швидкість переробки інформації, а когнітивні стилі відповідають за керування процесом переробки інформації, його регуляцію, визначають його результативність. Когнітивні стилі є індикаторами інтелектуальної зрілості суб’єкту, що є особливо важливим в умовах перенавчання дорослого населення, і визначаються особис-тісним профілем безробітного, що включає такі показники, як: полезалежність-поленезалежність, імпульсивність-рефлексивність, жорсткий-гнучкий пізнавальний контроль, вузький-широкий діапазон еквівалентності, широта категорії, конкретність-абстрактність концептуалізації, когнітивна простота-складність, екстенсивність сканування, толерантність до нереалістичного досвіду. Структури індивідуального знання/досвіду виконують роль матриці, на якій у свідомості суб’єкту реалізуються цикли суб’єктно-ситуаційної взаємодії, і яка задає внутрішні умови сприйняття – межі, бар’єри, тенденції, “канальні фактори”, зміст і структура якої визначає хід процесів сприйняття відображення, розпізнавання, оцінювання, інтерпретації, вибору, реалізації поведінкових стратегій. Наявність у СІЗ алгоритмів подолання важкої ситуації орієнтує особистість на позитивне ставлення до ситуації, а отже і конструктивну активність, і навпаки. Психологічні показники, що відповідають особистісним факторам у суб’єктно-ситуаційній взаємодії, успішно вимірюються існуючими стандартизованими методиками. Ситуаційні фактори, а саме, психологічні значення ситуації, визначаються шляхом анкетування, індивідуального напівструктурованого інтерв’ю, письмових висло-влювань про зміни ситуації (тематично структуровані скрипти), автобіографічного методу дослідження ситуації [15]. Визначення психологічних показників ситуаційних та особистісних факторів активності безробітного як суб’єкту надасть можливість максимально використовувати сприятливі стійкі особливості, здійснювати психологічну розвиваючу взаємодію в процесі профорієнтації, психологічного консультування, профнавчання безробітних, корегувати певні змінні і надавати необхідну підтримку у разі дефіциту внутрішніх ресурсів.

Висновки.

Отже, першим висновком є те, що ефективність активності безробітного в суб’єктно-ситуаційній взаємодії з метою подолання ситуації безробіття залежить від співвідношення ситуаційно-особистісних факторів. Глибинною основою цих факторів є психологічні властивості індивіду, структури індивідуального знання/досвіду, Я-концепція, яка включає як самооцінку своїх психологічних властивостей так і ціннісно-смислові структури, що визначають психологічні значення ситуації. Тобто, психологічне вивчення як особистості безробітного, так і самої ситуації безробіття може бути продуктивним тільки при розгляді їх суб’єктної віднесеності на основі принципів детермінізму та відображення.

Наступним висновком є те, що сприйняття як основа і перша ланка суб’єктно-ситуаційної взаємодії у безробітних має свої специ-фічні особливості, а саме: 1) суб’єктивістський, неадекватний характер, що зумовлено специфікою самої ситуації, у якій наявні умови депривації життєво-важливих потреб людини, 2) суб’єкт-суб’єктний тип взаємодії “Я” і ситуації в умовах конфронтації за моделлю протистояння “Я-інший”, 3) когнітивно-афективний дисонанс у свідомості, викликаний дисинхронністю взаємодії, 4) здійснення сприйняття в умовах мотиваційно-емоційного конфлікту з переважанням негативного ставлення до ситуації, що порушує внутрішню логіку психічної діяльності і доцільність поведінкового акту, 5) сприйняття ситуації як кризової, тобто такої, що перевищує за психічним навантаженням внутрішні ресурси суб’єкту, 6) спотворення когнітивних репрезентацій себе і ситуації внаслідок інтенсивного використання у психіці захисних механізмів, 7) сприйняття ситуації на фоні накопичення негативних емоцій, що зумовлює антиципацію незадовільного результату дій, направлених на задоволення потреб безробітного.

Нарешті, неадекватність сприйняття визначається не тільки стійкими суб’єктними та ситуаційними факторами, які є похідними уже сформованих структур, але й психічним станом безробітного, який залежить, в першу чергу, від динаміки взаємодії “Я” і ситуації та динаміки змін (тобто швидкості і напруження змін) у кожній із систем. Існує не тільки “внутрішнє” спотворення когнітивних репрезентацій, а й зміна екрану сприйняття (його ширини, порогу чутливості, сфокусованості), викликана психічним станом безробітного та “пристрасністю”, упередженістю сприйняття.

Література.

1. Брушлинский А.В. Психология субъекта: индивида и группы (ч. І) / Психол. Журн., 2002, т.23, №1, с.71-80.

2. Бодров В.А. Когнитивные процессы и психологический стресс / Психол. Журн., 1996, т.17, №4, с.64-73.

3. Киричук О.В. Психологія особистості (Опорний конспект лекцій) – К.: ІПК ДСЗУ, 2003, - 47с.

4. Логвиненко В. П. Я-концепція безробітних в умовах критичної ситуації/ Психологія особистості безробітного, К., ІПК ДСЗУ, 2004, с.59-67.

5. Максимова Н.Е., Александров И.О., Тихомиров И.В., Филиппова Е.В., Фомичеві Л.Ф. Структура и актуалгенез субъекта с позицій системно-эволюционного похода/ Психол. Журн., 2004, т.25, №1,

Т. Г. Каневець-Цибулько

(м. Київ)

Мотиваційна спрямованість особистості безробітного, як один з механізмів професійного самовизначення


Сучасне суспільне життя вносить корективи як в особисте так і професійне життя багатьох людей. Потреба людини у самовизначенні стає головною рушійною силою її подальшого розвитку. Професійне самовизначення є цілісний інтегративний процес, у якому реалізуються основні життєві цінності людини і конкретизуються аспекти її життєвого, особистісного, соціального самовизначення. Іншою мовою професійне самовизначення, може спиратися у рівній мірі на всі три аспекти.

Механізмами професійного самовизначення особистості можна вважати індивідуальні властивості людини, які впливають на її професійне становлення протягом всього життя. Становлення особистості як професіонала визначається роллю та значенням трудової діяльності в житті людини, яка створює умови для самореалізації та самоствердження особистості, для пізнання оточуючого середовища та спілкування, для забезпечення, матеріального благополуччя та створення матеріальних і духовних цінностей.

На сьогодні найбільш гостро у нашому суспільстві стає проблема безробіття. Таке явище, як довготривале безробіття не вивчено або вивчено недостатньо у психології особистості. Не виключене, що ця проблема є в самій особистості.

Як одну з детермінант механізмів професійного самовизна-чення ми виділили мотиваційну спрямованість особистості. Цією проблематикою займались вчені багатьох поколінь від А.Маслоу ( теорія ієрархії потреб, яка вміщує в собі ”...полный набор мотивации человека” [6,с.487]) до більш сучасних А.Н Леонтьєв, А.А. Реан, В.А.Бодров.

Автор психологічної концепції діяльності А.Н. Леонтьєв вважає, що мотив – це те, що спонукає людину до діяльності, спрямовує її на задоволення своїх потреб.

Мотиваційну спрямованість особистості Бодрова В.А. у своїй роботі „Психологія професійної придатності” тісно пов’язав з механізмами розвитку можливостей особистості, змінення окремих компонентів та структур є ціле створення та ціле побудування певної діяльності.

Мотив досягнення – це стійке прагнення особистості досягнути максимально високого результату, бажання виконати роботу добре та швидко. Реан А.А зазначав, що поштовхом до діяльності може бути як бажання досягнення успіху, так і страх перед невдачею. Мотивація успіху, без сумніву, має позитивний характер. При цій мотивації дії людини спрямовані на те, щоб досягнути конструктивних, позитивних результатів. Особистісна активність, у даному випадку, залежить від потреби в досягненні успіху.

Мотивація побоювання невдач належить до негативної сфери. У даному типі мотивації людина прагне, перш за все, уникнути покарання. Чекання неприємних наслідків – це те, що визначає його діяльність. Ще нічого не зробив, людина вже боїться можливої невдачі та гадає, як її обійти, а не як досягнути успіху.

Особистості змотивовані до успіху, частіше активні, ініціативні, якщо зустрічаються перепони – шукають засоби їх подолання, різняться наполегливістю у досягненні мети, схильні планувати своє майбутнє на великі проміжки часу. Такі особистості беруть на себе середні по важкості або трохи збільшені забов’язання, ставлять перед собою реальні цілі. Якщо є ризик то тільки в межах розумного. Природно такі властивості забезпечують сумарний успіх, суттєво відмінний як від незначних досягнень при спрощених обставинах, так від випадкового успіху при підвищених.

Особистості, які змотивовані на боязнь невдачі – малоініціативні, запобігають відповідальності, знаходять причини відмови від них, завдання вибирають легкі, які не мають особливих трудових затрат. Навпроти особистості, які не змотивовані на запобігання невдач, ставлять перед собою завищені цілі, погано оцінюючи свої можливості.

Спадає на думку вислів: „Якщо має бажання щось зробити, то шукає можливості, якщо бажання немає – шукає причини.”

Для пошуку чинників довготривалого безробіття, яке може бути приховане у самій особистості, а саме в її мотиваційній сфері, проведено наше дослідження. Було зроблено припущення, що мотивація у довготривалих безробітних до успіху нижче а мотивація на уникнення невдач, навпаки, вище ніж у працюючих громадян.

В арсеналі сучасної психодіагностики є багато спеціальних методик, які дозволяють вивчати мотиваційну сферу особистості, наприклад, методики діагности особистості на мотивацію до успіху та мотивацію до уникнення невдач Т.Елерса. [4]

В досліджені приймали участь дві групи осіб по 20 у кожній. Перша – безробітні Дніпровського центу зайнятості м. Києва, які рік та більше стоять на обліку в службі зайнятості, і не прагнуть до активного пошуку роботи. Друга – працюючі, тобто співробітники служби зайнятості. Проводилися тестування з використанням методик Т.Елерса „Діагностика особистості на мотивацію до успіху та уникнення невдач.

Результати дослідження:

Табл. 1


Методика діагностики мотивації особистості до успіху (бальні оцінки)


№
Група працюючих
Група безробітних

1
10
15

2
11
20

3
19
16

4
22
16

5
14
19

6
16
15

7
14
9

8
13
15

9
24
17

10
22
13

11
16
16

12
11
10

13
16
16

14
14
22

15
16
7

16
21
9

17
16
11

18
20
19

19
17
10

20
23
11


Табл. 2

Методика діагностики особистості на мотивацію до уникнення невдач (бальні оцінки)


№
Група працюючих

Група безробітних

1
16
14

2
16
19

3
9
11

4
13
27

5
16
19

6
11
16

7
19
20

8
14
16

9
12
10

10
6
22

11
19
14

12
18
12

13
9
10

14
14
17

15
14
21

16
15
19

17
18
12

18
10
26

19
11
22

20
7
18


При порівнянні двох груп за результатами тестування за методикою діагностики особистості на мотивацію до уникнення невдач можна відзначити, що група довготривалих безробітних має значно високий рівень мотивації до уникнення невдач ніж група працюючих. Критерій Манна-Уітні показав суттєві розбіжності. Uемп = 137,5 < Uст = 138 при р = 0,05, тобто виходячи з результатів проведеного дослідження група довготривалих безробітних має переважно показники низького та середнього рівня мотивації до успіху, навпаки група працюючих має середній та високий рівень.

Результати діагностики особистості на мотивацію до уникнення невдач теж можна було передбачити. Як і в попередньому дослідженні критерій Манна-Уітні показав суттєві розбіжності між досліджуваними групами: Uемп = 111 < Uст = 138 при р = 0,05. за результатами підрахунків балів, які пропонує ця методика, груп довготривалих безробітних, а саме 17 осіб з 20-ти має високі бали, які тотожні високому рівню мотивації або занадто високому рівню мотивації до уникнення невдач, тобто висока здатність до захисту. Навпаки група працюючих показала переважно середній рівень мотивації до запобіганню невдач.

На базі поведених досліджень зроблено висновок, що середня та низька мотивація до успіху та середня та висока мотивація на уникнення невдач довготривалого безробітного – це те, що розгляд-дається, як фактор, який може впливати на перебіг професійної кар’єри, навіть, до втрати роботи і ситуації тривалого безробіття.

Проведене емпіричне дослідження показало, що проблема довго-тривалого безробіття залежить від мотиваційної спрямованості особис-тості, а саме мотиваційна сфера має великий вплив на професійне самовизначення. На мою думку припущення, що професійне самовизначення, у довготривалих безробітних з часом знижується й компенсується життєвим самовизначенням особистості, є вірним.

В цьому зв’язку цікаво вивчення Я-концепції та самооцінки особистості довготривалих безробітних, де також, можливо припустити, що Я-концепція довготривалих безробітних суттєво відрізняється від Я-концепції осіб які щойно втратили роботу. У перших вона позитивна, у других – негативна.

Якщо позитивна „Я-концепція” особистості включає в себе: позитивне ставлення до себе, самоповагу, відчуття власної гідності, сприйняття себе.

То негативна „Я-концепція” особистості включає: негативне становлення до себе, неприйняття себе, відчуття своєї неповноцінності.

Якщо „Я-концепція” особистості негативна, то це може привести до втрати гармонії внутрішнього світу людини, що в свою чергу приводить до психічних захворювань, таких, як невроз та психологічна роздратованість. Ще А.Маслоу вказував, що ці хвороби виникають від систематичного незадоволення психічних потреб, а саме, потреби в самоповазі та оцінці.

Висновки.

Найжахливіші наслідки безробіття для особистості – це втрата гармонізації внутрішнього світу. Виходячи з вищевикладених при-пущень, особи, які вже довгий час безробітні і не займаються пос-тійним пошуком роботи – мають позитивну, Я-концепцію та високу самооцінку, їх не хвилює гармонійність свого внутрішнього світу.

Література:

1. Бодров В.А. Психология профессиональной пригодности. Учебное пособие для вузов. –М.: 1998.

2. Бюлетень Інституту підготовки кадрів державної служби зайнятості.– Київ 2004/2.

3. Леонтьев А.Н. Деятельность. Сознаніе. Личность. – М.: 1977.

4. Райгородский Д.Я. Практическая психодіагностика. – Самара 2000.

5. Реан А.А., Бордовская Н.В., Розум С.И. Психология и педагогіка. – СПб.: 2001.

6. Феринджер Д., Фейдимен Д. Личность: теории, упражнения. Експерименты. – СПб.: 2002.