Geum.ru

Рекомендовано до друку Вченою радою Інституту підготовки кадрів державної служби зайнятості України, протокол №4 від 05 травня 2005 р. Київ 2005

Вид материалаДокументы
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   30

В.Ф.Колесникова


(м. Київ)

Конфліктність особистості:

психологічна сутність та зміст поняття.


Конфлікти – одне з найважливіших явищ сучасного соціального і політичного життя. Усім добре відомо, що життя людини в суспільстві складне і повне протиріч, що часто приводить до зіткнення інтересів як окремих людей, так великих і малих соціальних груп.

Для ефективного вирішення проблем, що виникають, кожній людині необхідно засвоїти певний обсяг теоретичних знань і практичних навичок поводження в конфліктних ситуаціях, а також знати про причини виникнення і способи вирішення конфліктів. Можливість конфлікту існує скрізь, де одна людина залежить від іншої. Протиріччя, конфлікт, кризи, пережиті людиною, є джерелом розвитку особистості, визначають її конструктивний або деструктивний життєвий сценарій.

Традиції нагромадження конфліктологічних ідей мають багатовікову історію. Перші цілісні концепції конфлікту з'явилися на межі 19-20 століть, однак і в попередні сторіччя кращі розуми людства пропонували своє бачення природи цього феномену, шляхів запобігання і вирішення конфліктів. Ідеї згоди і конфлікту, миру і насильства завжди були одними з центральних у різних релігійних конфесіях. Тема боротьби добра зі злом представлена в значній мірі в здобутках культури і мистецтва.

Загально відомо, що розвиток будь-якого суспільства являє собою складний процес, що відбувається на основі зародження, розгортання і вирішення об'єктивних протиріч. Причинами їх можуть бути самі різні проблеми життя: матеріальні ресурси, найважливіші життєві установки, владні повноваження, статусно-рольові розходження в соціальній структурі, особистісні (психологічні, емоційні) розходження тощо. Конфлікти охоплюють усі сфери життєдіяльності людей, усю сукупність соціальних відносин, соціальної взаємодії. Повсякденна свідомість також є джерелом конфліктологічних ідей, відображенням відношення людей до конфліктів різного рівня.

У даний час дослідження конфліктів у сучасній закордонній психології ведуться по наступних напрямках: теоретико-ігрове (М.Дойч); теорія організаційних систем (Р.Блейк, Дж.Мутон); теорія і практика переговорного процесу (Д.Прюітт, Д.Рубін, Р.Фішер, У.Юрі).

У вітчизняній конфліктологів та психології конфлікту була опублікована значна кількість робіт, серед яких “Практична психологія конфлікту” Пов’якель Н.І., Лож кін Г.В.; “Введення в конфліктологію” Анцупова А.Я., Маличиєва А.А.; “Особистість, конфлікт, гармонія” Донченко Є.А., Титаренко Т.М. та інші.

У сучасному розумінні конфлікт – це надзвичайно багатолике і багатобічне явище, одночасно позитивне і негативне, розвиваюче і руйнуюче, і знову розвиваюче.

Ще здавна мудрі, засуджуючи суперечки і зіткнення між людьми, і даючи пораду уникати їх, визнавали в то же час, що в суперечках, зіткненнях і протиріччях народжується істина, що вони – рушійна сила змін і розвитку.

Конфлікт – це відкрите протиборство, зіткнення двох або більше суб'єктів учасників соціальної взаємодії, причинами якого є несумісні потреби, інтереси і цінності. Конфлікт містить у собі також активність індивіда або груп, що блокують функціонування супротивника або наносять збиток іншим людям (групам). Помітимо, що проблематика конфліктів використовує і такі терміни, як суперечки, дебати, торги, суперництво і контрольовані бої, непряме і пряме насильство. У багатьох дослідників конфлікт асоціюється із масштабними, історичними змінами.

При вивченні різних форм громадського життя дослідники як правило застосовують так званий конфліктологічний підхід: будь-яка діяльність розглядається як результат конфлікту між людьми, простежується механізм його виникнення.

Поняття "конфлікт" у науковій літературі, як і в публіцистиці, неоднозначне. Існує безліч визначень терміну "конфлікт". Найбільш загальний підхід до визначення конфлікту складається у визначенні його через протиріччя як більш загальне поняття, і насамперед через соціальне протиріччя.

У вітчизняній літературі найбільш повне визначення соціаль-ного конфлікту дав Є. Бабосов ("Соціологічний словник"): “Конфлікт – граничний випадок загострення протиріч, що виражається в зіткненні інтересів різних спільнот – класів, націй, держав, різних соціальних груп, соціальних інститутів, обумовлених протилеж-ністю або істотним розходженням їх інтересів, цілей, тенденцій розвитку. Конфлікт складається і вирішується в конкретній ситуації в зв’язку з виникненням потреби вирішення проблеми. Він має цілком визначені функції, тривалість і ступінь гостроти” Якщо виходити з психологічної сутності конфлікту, то він може бути розглянутий як один з типів важких ситуацій, що виникають у процесі життєдіяльності людини і соціальної групи.

Існує багато класифікацій ситуацій у вітчизняній і закордонній науці (Є.Бабосов: прості, кризові, екстремальні і катастрофічні; А.Кочарян: прості, важкі й екстремальні; В.Латинов: нейтральні і конфліктні; А.Ламм: повсякденні і проблемні; К.Левін: конфлікти, ситуації фізичної небезпеки і ситуації невідомості і т.п.). Якщо узагальнити ці підходи, то виділяються два основних види ситуацій: проста (повсякденна), у якій для особистості все звичайно, вона діє в нормальному режимі, і важка (напружена, складна, екстремальна), у якій вимоги до особистості виходять за межі "норми”.

Що ж таке "важка ситуація" і чим вона відрізняється від простої? На думку Б. Шведина, важка ситуація – це "взаємодія" особистості зі складною обстановкою в процесі діяльності". Важка ситуація характеризується наявністю складної обстановки, активністю мотивів особистості, порушенням відповідності між вимогами діяльності і професійних можливостей людини.

Загальні ознаки важкої ситуації: наявність труднощів, усвідомлення особистістю погрози, перешкоди на шляху реалізації яких-небудь цілей, мотивів; стан психічної напруженості як реакція особистості на труднощі, подолання якої значиме для суб'єкта; помітна зміна звичних параметрів діяльності, поводження, спілкування, вихід за рамки "буденності", втрата роботи.

Основними видами важких ситуацій є важкі ситуації діяльності, соціальної взаємодії і внутрішньоособистісного плану.

Як відзначалося вище, однією з основних ознак важкої ситуації слугують перешкоди, що розглядаються як погроза реалізації мотивів, поставлених цілей.

У залежності від того, як сприймається загроза, важкі ситуації можуть мати три рівні:

а) труднощі як потенційна загроза (проблемні ситуації діяльності, проблемні ситуації соціальної взаємодії, внутрішньо-особистісні ускладнення);

б) труднощі як безпосередня, уже готова реалізуватися загроза (критичні, аварійні ситуації діяльності, передконфліктні ситуації взаємодії і внутрішньоособистісні конфлікти);

в) труднощі як вже реалізована загроза (екстремальні, у тому числі і бойові, ситуації, конфліктні ситуації і внутрішньо-особистісні кризи).

У ситуації діяльності людині протистоїть середовище. У важкій ситуації взаємодії особистості протистоять інша людина або група. У важкій ситуації внутрішньоособистісного плану людина протидіє сама собі. Людина, що знаходиться у важкій ситуації, одержує інформацію про різні її елементи: про зовнішні умови; про свій внутрішній стан; про результати своїх власних дій. Обробка цієї інформації здійснюється за допомогою пізнавальних і емоційних процесів. Результати обробки цієї інформації впливають на поводження особистості у важкій ситуації. На думку В. Мерліна, коли людина прагне задовольнити який-небудь мотив, вона нерідко зіштовхується з протидією. У результаті різних зовнішніх і внутрішніх протидій виникає важка ситуація.

До останнього часу вивчення психологічної стійкості людини у важких ситуаціях цікавило переважно представників інженерної і військової психології. Тільки в останні роки з'явилися роботи, присвячені проблемам психологічної стійкості особистості в ситуаціях соціальної взаємодії (С. Єріна, А. Анцупов).

Психологічна стійкість – це характери стика особистості, що складається в збереженні оптимального функціонування психіки в умовах фрустуючого стресогенного впливу важких ситуацій. Вона не є уродженою властивістю особистості, а формується одночасно з її розвитком і залежить від: типу нервової системи людини; досвіду людини, професійної підготовки; навичок і умінь поводження і діяльності; рівня розвитку основних пізнавальних структур особистості.

У результаті досліджень встановлена залежність ефективності діяльності у важких ситуаціях від рівня психологічної стійкості і професійної майстерності. За словами А. Анцупова, з ростом труднощів ситуації ефективність діяльності усе більше і більше починає залежати від психологічної стійкості, а не тільки від професійної майстерності.

Конфліктостійкість особистості є специфічним проявом психологічної стійкості. Вона розглядає як здатність людини оптимально організувати своє поводження у важких ситуаціях соціальної взаємодії, безконфліктно вирішувати проблеми, що виникають у відносинах з іншими людьми.

До характерологічних передумов виникнення конфлікту відносяться стійкі якості і риси характеру, що призводять до зіткнення з навколишніми, зухвале негативне відношення до людини, почуття антипатії і протидії, що формуються середовищем, є наслідком психологічно неадекватного, однобічного виховання: нетерпимість до недоліків інших; знижена самокритичність; імпульсивність; нестриманість у почуттях; укорінені негативні забобони; схильність до агресивного поводження; схильність підкоряти собі інших; невихованість; відсутність внутрішньої духовної культури; неуважність до людей; егоїзм.

Реакція на труднощі, невдачі залежить від властивостей особистості: одні критично оцінюють власну поведінку, обвинува-чують, себе ("не організований", "не зумів стриматися", "не зумів домогтися свого"); інші шукають виправдання власних невдач в об'єктивних, що не залежать від людей обставинах або змінюють погляд на ситуацію, визнаючи її незначною ("буває і гірше", "не це головне"); треті схильні звинувачувати насамперед навколишніх, починають конфліктувати з ними ("не організовані", "не вміють стримати слово", "погано працюють", "заважають" і т.д.).

Виявити схильність людини до того або іншого типу поводження, зокрема до конфліктного, дуже важко.

Кожна людина має власний, унікальний життєвий досвід, а також сформований стиль поведінки, що закріпився на основі цього досвіду. Люди виробляють визначений погляд на речі, власну точку зору на навколишнє життя. Саме попередня настроєність визначає сприйняття конфліктів. Але й виявляється це в кожної особистості по-своєму, як і обставини, що визначають схильність особистості до конфліктів.

У конфлікти з навколишніми вступають насамперед люди з негнучким, ригідним характером, ті, хто не здатний переносити поведінку, що суперечить їх принципам і ціннісним критеріям. Як правило, такі люди інертні, повільно звикають до нової обстановки, нетовариські, украй егоцентричні і не сприймають компроміси.

Ще одною причиною конфліктного поводження може бути стійке прагнення завоювати визнання і повагу навколишніх, зайняти більш престижне і впливове положення в групі. Така людина вважає себе знаючою у всьому, найчастіше не рахується з навколишніми.

Сприятливий ґрунт для продукування конфліктів виникає також тоді, коли загальне уявлення людини про те, якою вона повинна бути (ідеальний образ), не збігається з її дійсною самооцінкою. У процесі задоволення потреб індивід може зустріти значну протидію з боку інших індивідів або соціальні обмеження. У подібних умовах він відчуває фрустрацію, виникають фруструючі конфлікти.

Для вирішення конфлікту необхідно його максимально вірно діагностувати: нами використовувалися такі методи дослідження:

1. Бесіда.

2. Спостереження.

3. Опис створення "психологічного портрету" окремої людини.

4. Методики діагностики певних психічних характеристик.

Набір методик діагностики включає:

1. Методика вимірювання рівня тривожності Тейлора І.

2. Методика дослідження "незакінчені речення" Сакса М. і Леві В.

3. Методика діагностування самооцінки психічних станів Айзенг Г.

4. Методика діагностики рівня агресивності Асінгер А.

5. Методика діагностики стильової передумовленості особистості.

6. Методика діагностування оцінки самоконтролю в спілкуванні Снайдера М.


Всі методики опрацьовувалися с кожним досліджуваним індивідуально, не більше однієї в день. Час проведення дослідження, як правило, припадав, на першу половину дня; при цьому враховувалися індивідуальні особливості та стан настрою особистості в момент роботи.

На процедурі проведення дослідження зупинимось у іншій роботі.

Література.
  1. Афанасьева Т. М. Семья.- М.: Просвящение,1985. – 224с.
  2. Берн Е. Игры, в которые играют люди. Люди которые играют в игры. – Екатеринбург.: Литур, 2001.-572с.
  3. Кратохвил С. Психотерапия семейно-сексуальных дисгармоний. - М.: Медицына, -1991. - 336с.
  4. Петровский А.В. Что мы знаем и что мы незнаем о себе. – М.,1988.
  5. Роджерс К. Клиенто- центрированная терапия.- М. ,– 1997, - 400с.
  6. Сысенко В.А. Супружеские конфликты. – М.: Мысль,-1989-173с.
  7. Федоров А.П. Когнитивныя психотерапия. – СПб.,1999.
  8. Эйдемилер Э. Г.,Юстицкий В.В. Семейная психотерапия. – М.; Медицина, 1990.– 192с.

9. Эллис А. Конгитивный элемент депрессии, которым несправедливо пренебрегают. – МПТЖ, – 1994, – 48с.