Geum.ru

Рекомендовано до друку Вченою радою Інституту підготовки кадрів державної служби зайнятості України, протокол №4 від 05 травня 2005 р. Київ 2005

Вид материалаДокументы

Содержание


Е. Порозова
Подобный материал:
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   ...   30

Е. Порозова


(м. Дніпродзержинськ)

СОЦІАЛЬНО – ПСИХОЛОГІЧНА АДАПТАЦІЯ АПЛІКАНТІВ ПІД ЧАС ПЕРЕБУВАННЯ НА ОБЛІКУ В ЦЕНТРІ ЗАЙНЯТОСТІ.

Статус безробітного – це найнижчий соціальний статус, змінити який досить складно. Він чинить руйнований травмуючий вплив на психіку людини, приводить до розвитку стресових станів: страху, шоку, емоційних переживань, агресії, що веде до втрати суспільної активності та можуть стати причиною психосоматичних захворювань. Пошук роботи обертається для нього складним і тривалим процесом. Самостійно подолати цю ситуацію більшість людей не в змозі, вони потребують психологічної допомоги спеціалістів та людей яким довіряють.

Дуже важко протистояти психічним станом, в яких перебуває людина при втраті роботи. В складну мить завжди допомагає спілкування з людьми, яких людина любить та яким довіряє. Але часто буває, що в тяжку мить вона замикається у собі, уникає тих, хто може їй допомогти, віддає перевагу справлятися зі своїми труднощами сама, що більш поглиблює складне психічне становище.

В цей час дуже важлива сильна соціальна, професійна підтримка, яка спрямована на активізацію власних зусиль апліканта щодо пошуку та підбору роботи, та на їх мотивацію щодо влаштування власного життя і підвищення конкурентоспроможності на ринку праці.

Одним з головних чинників, який впливає на подолання безробіття в сучасних умовах ринку праці є розвиток самопізнання та самооцінки особистості. Пізнати самого себе, свої здібності, можливості, прагнення, бажання, знання і прогалини в них, всі свої позитивні та негативні риси дуже важко. Самопізнання – складний багаторівневий процес індивідуалізовано розгорнутий у часі. Умовно можна виділити 2 рівня самопізнання:
  1. Пізнання своїх особливостей, через пізнання особливостей;
  2. Самоаналіз.

Самопізнання – це потреба зрозуміти себе, обміркувати свої сильні і слабкі сторони і спланувати свій професійний та особистісний шлях у суспільстві на протязі життя.

Що стосується самооцінки безробітного, то це є один із найважливіших чинників мотивації діяльності, оскільки від того, як людина оцінює свої можливості, залежить її готовність включитися в процес розв’язання завдань, її ставлення до завдань різного ступеня складності та успішність у пошуку роботи.

Під самооцінкою розуміють оцінку людиною себе, своїх здібностей, якостей і місця серед інших людей. Самооцінка особистості формується в процесі постійного спілкування. Людина може оцінювати себе адекватно чи неадекватно, тобто занизити самооцінку.

На формування поведінки апліканта впливає його самооцінка – сплав когнітивних уявлень про властивості своєї особистості, їхнього критичного осмислення й емоційно-ціннісного відношення до них. Як правило, людина оцінює себе шляхом:

а) зіставлення своїх цілей з об’єктивними результатами дійсності;

б) прийняття оцінок своєї особистості, які дають інші люди;

в) порівняння себе з іншими людьми і з власними внутрішніми еталонами.

Самооцінка, будучи продуктом самосвідомості, одночасно виявляється і необхідною умовою, істотним моментом його розвитку. Вирішуючи різні пізнавальні і комунікативні задачі, людина завжди оцінює свої можливості, співвідносить них з конкретними обставинами, після чого приймає рішення про дії. У свою чергу дії, учинки детермінують розвиток свідомості й особистості. Так, неадекватна самооцінка виявляється у вибірковості сприйняття інформації, коли відкидається інформація, що могла б знизити оцінку його діяльності у власних очах. Завищена самооцінка, невміння правильне оцінювати свій стан здоров'я, рівень працездатності і професіоналізму приводять до того, що людина попадає в стресові ситуації, не може справитися зі справою. Занижена самооцінка, породжуючи непевність до себе, також негативно впливає на здоров'я і діяльність.

Розв'язати цю проблему можна за допомогою ряду методів, що допоможуть: порівняти себе, свої окремі якості й особистісні особливості; виявити і більш ефективно застосовувати свої позитивні якості, що формує впевненість у собі; сформувати більш адекватну самооцінку своїх здібностей, поводження; побачити свої помилки, виявити недоліки й усвідомити них.

Ще одним важливим аспектом самооцінки є її співвідношення з оцінками навколишніх. Тут починається інший рівень її впливу на стан особистості й на реалізовану неї поведінку.

Відповідно оцінкам навколишніх реалізують адекватні і неадекватні самооцінки. Адекватно висока самооцінка психологічно є самою сприятливою для особи. Високий ступінь збігу з еталонною моделлю, що властиво людям, підтримується і навколишніми. При цьому, у своїй поведінці особистість може розраховувати на визнання, допомогу і підтримку навколишніх, їх щирості довіряти їм.

Якщо навколишні оцінюють особистість нижче, ніж вона сама, тоді подібну самооцінку називають неадекватно завищеною. Ця самооцінка приводить до виникнення конфліктів з навколишніми. Людина переоцінює себе не тільки в цілому, але й у ситуаціях, що явно не дають для цього мотиву. А оскільки навколишні надають їй протидію, то вона швидше готова звинувачувати їх у нерозумінні, упередженості, несправедливості, чим погодиться з тим, що переоцінила себе. У відповідь на відкидання їй претензій віна звичайно озлоблюється, виявляє підозрілість, недовірливість, поводиться пихато або агресивно. У результаті, вона конфліктує з групою, що не визнає її високу самооцінку, перериває з нею контакт, замикається.

Неадекватно низька самооцінка сприяє формуванню в людині відчуття непевності в собі, постійної загрози, що виходить від навколишніх. Вона стримує свою активність, тому що постійно боїться, що її не зрозуміють, відкинуть, що вона не реалізує усіх своїх можливостей, соромлячись виявити ініціативу. Людині властиві постійні самозвинувачення у свою адресу, напади самобичування. При неадекватно заниженій самооцінці, людина може завзято відмовлятися визнати більш високу, чим власна, оцінку своїх якостей навколишніми, вважаючи, що насправді вони не такі, якими їх вважають. Більш того, сприятлива оцінка навколишніх може породжувати в неї додаткові причини для переживань, вона може підозрювати, що її просто жаліють і тому хочуть заспокоїти, або буде турбуватися, як би від неї не зажадали виконання цих нереальних чекань.

У більш зрілому віці, коли інтеріоризація оцінок інших уже відбулася, самооцінка людини в більшій мірі орієнтована на його внутрішні еталони. При цьому емоційний супровід самооцінки стає більш стриманим і згорнутим до категоріальних характеристик. Емоційно ціннісне відношення до себе поступово диференціюється й узагальнюється. Пов’язуючи професійну самосвідомість з розвитком професіоналізму, серед умов, впливаючи на становлення професіонала, виділимо і такі як адекватна самооцінка, готовність до диференційної оцінки свого рівня професіоналізму, уявлення людини про професію, критерії оцінки людиною самої професії, професіоналізму в неї, а також критерії оцінки професіонала в собі. Психодинамічний підхід досягає цього ефекту через подолання бар'єрів і захисних механізмів несвідомого, що приводять до перекрученої інтерпретації чужої і власної поведінки. Гуманістичний підхід стимулює клієнтів у праці соціальної роботи.

Коли людина звертається за допомогою до центру зайнятості, в першу чергу вона чекає підтримки, допомоги та розуміння. Тому важливим елементом при взаємодії фахівців служби зайнятості з відвідувачами є складання планів самостійного пошуку роботи. Складання та реалізація плану самостійного пошуку роботи запобігає дезорганізації поведінки апліканта та пом’якшує негативні наслідки стану безробіття, а також допомагає апліканту самоорганізоватися, систематизувати свої зусилля, сприяє формуванню його відповідальності за дії щодо пошуку місця роботи. Він починає вірити у свої власні сили, у самого себе.

Індивідуальна робота з аплікантами, дає можливість фахівцям ЦЗ більш детально вивчити їх потреби, емоційно-психічний стан в залежності від терміну безробіття, та на цій основі визначати тип послуги та найбільш ефективні форми і методи роботи, яких потребує безробітний на даному етапі свого становища.

Необхідно також залучати аплікантів до таких активізуючих заходів як: семінари по техніці пошуку роботи, семінари по самозайнятості, інформаційні семінари. Обов’язково безробітним варто надавати кваліфіковану психологічну підтримку.