Geum.ru

Рекомендовано до друку Вченою радою Інституту підготовки кадрів державної служби зайнятості України, протокол №4 від 05 травня 2005 р. Київ 2005

Вид материалаДокументы
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   30

УДК 159.923.2


О.В. Корчевна

(м. Київ)

Активність особистості безробітного:

проблема теоретичного аналізу

Безробіття – не нова кризова ситуація для нашого сьогодення. Однак допомога людині у її подоланні та пошук засобів її ефективного вирішення – проблеми, які й досі залишаються актуальними. Серед них важливою, на наш погляд, є проблема активності особистості у кризових ситуаціях, зокрема активності особистості безробітного та психологічних чинників її формування.

Проблема активності особистості у подоланні життєвих негараздів вже ставилася у центр уваги в рамках теорії “совладающего поведения” (К.Р.Андерсон, А.Х. Баумгарднер, Р.М. Акрін, Б.Е. Компас). Однак, її аналіз зводився до розгляду поведінкових прийомів та технік, не проясняючи внутрішні детермінанти, джерела активності, і тому залишав осторонь питання, чому одні люди активно протистоять життєвим труднощам, а інші пасують перед ними, дозволяючи обставинам визначати спрямованість свого життя.

В окремих роботах ми знаходимо посилання на внутрішні джерела активності: особистісна диспозиція (міцність, сила протистояння, яка формується здебільшого у дитячому віці під впливом особливого стилю виховання) (С.Кобаса), властивість інтернальності (Л.І. Анциферова).

Але, поряд з цим, проблема визначення поняття “активність безробітного” та чинників, що її детермінують залишається відкритою. В зв’язку з цим метою цієї статті є систематизація підходів щодо поняття “активність особистості” та визначення психологічних чинників, що формують активність особистості безробітного.

Поняття “активність” – одне з найбільш уживаних у літературі різного роду (психологічній, філософській, історичній, економічній тощо) у різних сполучення і зв’язках – активність як діяльність, активність поведінки, активність особистості, активна діяльність, психічна активність, інтелектуальна, творча, соціальна активність, активність суспільства тощо, проте дотепер немає єдиного узагальненого визначення активності на рівні теоретичного поняття.

По-перше, активність розглядається в єдності свідомості і діяльності (Платон, Ж.П.Сартр, М.О.Бердяєв, М.К.Мамардашвілі). Активність особистості виступає умовою її діяльності, водночас процес і наслідки діяльності стимулюють активність. По-друге активність полягає також в усвідомленні свого “Я” і ставленні до себе, а також до навколишнього світу (І.Кант, Г.Гегель, І.Г.Фіхте). По-третє, активність порівнюється з творчістю (М.О.Бердяєв), відкритістю невизначеності (М.К.Мамардашвілі), подоланням стереотипів (Ф.Ніцше). По-четверте, активність визначає вихід людини за межі свого “Я” (Г.Гегель, І.Г.Фіхте), можливості самовизначення (Ф.Ніцше), подолання обмежень (Ж.-П.Сартр), “прорив” людини у своє глибинне – духовне (М.О.Бердяєв). По-пяте, активність розглядається як структуроутворююча основа особистості (М.О.Лосський).По-шосте, активність пов’язують з почуттями, переживаннями (І.Г.Фіхте, Г.Гегель, Ф.Ніцше, М.О.Бердяєв).

В зарубіжній психологічній літературі різноманітні підходи до активності, її природи, механізмів формування і прояву обумовлені наявністю різних наукових напрямків. З точки зору психоаналізу, джерело активності особистості вбачається в біологічних системах організму. Неофрейдисти вважають, що творче “Я” зумовлює активність особистості, визначає мету і стиль життя. Представники гуманістичного напрямку в психології особистості модель активності виражають формулою “потреба-активність”, де основу активності складають внутрішні детермінанти самовдосконалення та самоактуалізації. Прибічники екзистенціального напрямку в психології активність особистості пов’язують з її спроможністю “вийти поза межі”, тобто підніматися над критичною ситуацією. В аналітичній психології К.Юнга розуміння людини як духовної істоти задає умови активного просування в напрямку досконалості особистості через пізнання частин “Я”, їх гармонізації.

Активність особистості досліджувалася і досліджується на фізіологічному, психофізіологічному, психічному та соціальному рівнях. Так, у роботах відомих фізіологів І.М.Сєченова, В.М.Бехтерєва розглядається активна установка організму до навколишнього середовища. Значний внесок у розгляд проблеми активності зробили психофізіологічні та нейропсихологічні дослідження М.О.Бернштейна, П.К.Анохіна, А.Р.Лурії, В.М.Русалова та ін.

У психологічній літературі поняття “активність” також неоднозначне. Зокрема, виділяють наступні види активності: когнітивна (О.М.Матюшкін, К.В.Бардін, Л.М.Ланда), розумова (Д.Б.Богоявленська, І.О.Петухова, М.С.Лейтес, М.І.Лісіна), інтелектуальна (Д.Б.Богоявленська, М.І.Лісіна, М.Р.Гінсбург), творча (В.М.Пушкін, М.І.Лісіна, О.М.Матюшкін), пізнавальна (М.І.Лісіна, А.Р.Лурія), поведінкова (Д.М.Узнадзе, Ш.А.Надірашвілі, А.С.Прангішвілі), особистісна (К.О. Абульханова-Славська, О.Г.Асмолов, О.В.Брушлинський, Л.П.Буєва). В рамках “активності особистості” виділяють: комунікативну активність (Г.М.Андрєєва, О.О.Бодальов, О.І.Донцов, Б.Ф.Ломов, В.А.Петровський), трудову (Ф.Д.Горбов, Є.О.Климов), соціальну (Г.М.Андреєва, Л.І.Анциферова, В.А.Петровський, А.В.Петровський та ін.), надситуативну (В.А.Петровський).

Окремі автори [4] вводять поняття “активність людська”, що реалізується в діяльності, виступає в якості родової сутності людини і несе в собі сенс соціального у всій своїй складності його змісту, але який виявляється в діяльності кожної конкретної людини і реалізується в ній як соціальна реальність.

В зв’язку з цим визначені структурні компоненти активності:
  • активне ставлення й орієнтовна активність;
  • готовність як процесуальна характеристика активності;
  • почуттєве сприйняття;
  • ціннісний компонент.

Активне ставлення й орієнтовна активність відповідним чином співвідносяться з готовністю, установкою, спрямованістю, мотивом, метою, проте і виступають самостійним феноменом. Почуттєве сприйняття – специфічна сфера життєдіяльності, світ почуттів, що виявляється важливою складовою людської активності. Ціннісний компонент – ставлення суб’єкта до різних явищ світу, його цінності, потреби, цілі, мотиви забезпечують вибір форм прояву активності, характеру її здійснення. [4]

Окремо необхідно сказати про суб’єктний підхід до вивчення активності людини. Розробка категорії суб’єкта, підкреслювання діяльнісно-перетворюючого способу існування людини – представлений у роботах К.О. Абульханової-Славської [1], Б.Г.Ананьєва, О.В.Брушлинського [2], Б.Ф.Ломова, О.М.Леонтьєва, С.Л.Рубінштейна та інших.

Виразність суб’єктності, на думку О.К. Осницького [3], добре прослідковується при визначенні ступеню відповідності активності, яка розвивається людиною в даний момент, та тим видом активності, в яку вона втягнута обставинами свого життя. Пояснюється це тим, що суб’єкт в багатьох випадках здатен управляти, хоча в деяких межах, і своїми природними можливостями (ресурсами), і правилами організації діяльності, які засвоєні в процесі навчання та виховання. Власне суб’єктну активність, що позначається як прояв суб’єктності, точніше можна визначати в тих видах життєдіяльності, в яких людина вільна (та виказує волевиявлення) визначати для себе міру суб’єктної творчості при досягненні сформульованих для себе цілей. Визначається волевиявлення завдяки накопиченому досвіду суб’єктної поведінки, багатству особистісно значимих цілей, цінностей та сконструйованої картини світу, в якій живе людина.

Виходячи з різноманітності підходів до визначення активності та проведеного теоретичного аналізу спробуємо сформулювати робоче визначення поняття “активність особистості безробітного” у контексті проблеми нашого дослідження. Отже, вона є системоутворюючим психічним явищем, яке відображає динаміку зусиль особистості щодо здійснення індивідуально та суспільно цінних перетворень на основі свого суб’єктного досвіду та проявляється в ініціативності, психологічному настрої особи на діяльність, що найбільше виявляється в характері та мірі її участі в суспільно-трудовому житті.

Суб’єктний досвід, за точним визначенням І.С.Якіманської [5], – це досвід пережитої та переживаємої поведінки, коли сама людина може звітувати собі про свої можливості, в яких вона хоча б приблизно знає правила організації власних дій та власного ставлення, де зафіксовані значимі для неї цінності, існує певна ієрархія переваг, про які вона може собі дати відповідь що їй самій потрібно і чого вона хоче.

Іншими словами, завдяки суб’єктному досвіду людина придбає можливість ставити собі завдання, обирати з числа завдань, що нав’язані їй оточенням, а потім послідовно добиватися їхнього успішного вирішення.

Суб’єктний досвід людини складається з п’яти взаємопов’язаних та взаємодіючих компонентів[4]:
  • ціннісного досвіду (формування інтересів, моральних норм та уподобань, ідеалів), який орієнтує зусилля людини;
  • досвіду рефлексії (який набувається шляхом співвідношення людиною знань про свої можливості та можливі перетворення у предметному світі та в самому собі з вимогами діяльності та тими завданнями, що при цьому вирішуються), який допомагає зв’язувати орієнтування з іншими компонентами суб’єктного досвіду;
  • досвіду звичної активізації (що передбачає попередню підготовленість, оперативну адаптацію до змін, спрямова-ність на певні зусилля та певний рівень досягнень успіху), що орієнтує у власних можливостях та допомагає краще пристосувати свої зусилля до вирішення значимих завдань;
  • операційного досвіду (що включає загально трудові, професійні знання та уміння, а також уміння саморегу-ляції), що об’єднує конкретні засоби перетворення ситуації та своїх можливостей;
  • досвіду співробітництва (що складається при взаємодії з іншими учасниками сумісної діяльності), який сприяє об’єднанню зусиль, сумісному вирішенню завдань та передбачає попередній розрахунок на співробітництво.

Однак розглядаючи суб’єктний досвід людини ми не можемо абстрагуватися від явищ, пов’язаних з особистісною саморегу-ляцією, з формуванням та розвитком специфічної особливості людини бути незалежним (від сил природи та вимог соціуму) суб’єктом своєї життєдіяльності, що і забезпечує йому можливість стати вільним та свідомим суб’єктом власної активності.

Інше питання наскільки суб’єкт реалізує цю можливість і за рахунок чого це відбувається. В контексті нашого дослідження це питання посідає важливе місце, оскільки критичність ситуації безробіття суттєво впливає як на компоненти суб’єктного досвіду так і на уміння саморегуляції особистості в кризових ситуаціях.

Отже, індивідуальні особливості досвіду суб’єктної активності та його складових, міра їх узгодженості, сформовані в цьому досвіді регуляторні уміння і стають, на наш погляд, головними детермінантами успішності активності особистості у подоланні життєвих труднощів, в тому числі і в ситуації безробіття.

Література:
  1. Абульханова-Славская К.А. Деятельность и психология личности – М.: Наука, 1980.
  2. Брушлинский А.В. Проблемы психологии субъекта. – М.: Наука, 1994.
  3. Осницкий А.К. Проблемы исследования субъектной активносты // Вопросы психологии. 1996. №1.с.5-19.
  4. Хайкин В.Л. Активность (характеристика и развитие) – М.-Воронеж: Изд-во НПО “МОДЭК”, 2000 – 448 с.
  5. Якиманская И.С. Требование к учебным программам, ориентиро-ванным на личностное развитие // Вопросы психологии. 1994. № 2. с.64-76.



О.В. Підгорна

(м.Охтирка)

Самоактуалізація в структурі ,,Я-концепції” особистості.

Нові соціально-економічні явища перехідного періоду зумовлюють зростання потреби в інформації про поведінку окремої людини або групи людей на фоні постійних змін соціально-економічного середовища.

Інша важлива проблема, що торкається населення України це – гарантія зайнятості, тобто захищеність від випадкового звільнен-ня. За даними обстеження лише 11,7% населення, що має постійне місце роботи, впевнені в тому, що зможуть зберегти роботу у найближчі 12 місяців, а 31,8 % вважають, що їм це не вдасться. Лише 37,9% респондентів оцінили, що від несправедливого звіль-нення на підприємствах України захищенні більшість робітників. Про складність пошуку роботи, що відповідала би попередній в плані рівень заробітної плати повідомили 56,7% опитаних, умов праці – 55,7, використання професійних навичок – 3,7 відсотків.

Під впливом зовнішнього середовища складається периферія особистості ,,Я-концепція”. Одним із складників якої є самоактуалі-зація. Головною характеристикою особистості основоположник гуманістичної теорії А.Маслоу вважав потяг до самоактуалізації, самовираження, розкриття потенцій до творчості та любові, в основі яких лежить гуманістична потреба приносити людям добро.

Самоактуалізація – фундаментальна тенденція організму актуалі-зуватися, зберігати і розвивати себе; реакція індивіда на ,,Я-образ”, самооцінку, на задоволеність /незадоволеність собою, особистісне самовизначення, прагнення особистості до самовдосконалення, повної реалізації своїх потенційних можливостей.(4)

Однією з особливостей самоактуалізуючої особистості є активне, діюче сприйняття реальності, добра орієнтація в ній – здатність розрізняти скриті сторони особистості, чітко оцінювати людей та події. Ця властивість проявляється також у почутті міри, розсудливості та здоровому глузді.

Шлях до самоактуалізації особистості проходить через навчання – професійне чи самонавчання, прагнення до самовдос-коналення, розвитку, знаходження свого місця в житті. Одним із значущих мотивів до праці є реалізація потенціалу особистості у професійній діяльності. Робота для людини має велике значення на шляху до її самоактуалізації. Людина, що не має роботи, переживає порожність свого часу, як внутрішню порожність, безробітний відчуває себе непотрібним, вважає, якщо він не має роботи, то і життя його не має сенсу. При чому такий психічний стан притаманний навіть тим, хто не відчуває матеріальних труднощів. Працюючи людина задовольняє фізіологічні потреби свої та своєї сім’ї, задовольняється потреба і в безпеці – вона може купувати собі ліки, звертатися до лікарів, сплачуючи податки, вона може звернутися до органів влади та охорони. У трудовому колективі вона задовольняє свою потребу у належності, спілкуванні, визнанні, повазі до себе, і, нарешті, тільки у праці людина може розкрити свій потенціал та стати тим, ким вона могла би стати. Але далеко не кожен, хто прожив життя може стверджувати, що він повністю використав свій потенціал і досяг піку особистісних досягнень. Багатьом приходиться жаліти, що кимсь не стали, чи не досягли тих результатів, яких могли би досягнути. Багато людей не задоволь-няють навіть самі нижчі рівні людських потреб за ієрархією А.Маслоу, як за об’єктивними обставинами, так і з суб’єктивних причин.

Прагнення до самоактуалізації вимагає від людини чималих вольових зусиль, це постійна робота над собою, підвищення та розширення кола знань, вмінь, робота над своєю поведінкою, це вміння стримати себе, постійне покладення тільки на власні зусилля, прийняття відповідальності за своє життя.

Були виявлені три стратегії вирішення кризової ситуації втрати роботи. Одна з цих стратегій орієнтована переважно на пошук роботи, друга – на виявлення можливостей самореалізації в обхід професійного самовизначення, у третій – безробітні при перших невдачах відмовляються від пошуку роботи та від пошуку шляхів самореалізації.

Залежність міри прагнення особистості до самоактуалізації, яка на вищому рівні свого розвитку характеризує людину як свідомого та активного діяча, має складний ланцюжок показників.

У цій роботі робиться спроба дослідити залежність сили прагнення безробітних до пошуку роботи як один із кроків до самоактуалізації від гендерних, вікових особливостей, а також фази безробіття. Для дослідження прагнення задовольнити потяг до самоактуалізації використовувалися: методика САЛ, опитувальник Л.Фоміної ,,Як з’ясувати свої побажання до майбутньої роботи”.

Дослідження були проведені серед безробітних Охтирського міськрайонного центру зайнятості Сумської області у лютому 2005 року. Приймало участь 60 осіб, 30 з яких складали жінки, 30 – чоловіки. Серед досліджуваних були люди різного віку від 18 до 55 років, а також ті, які знаходяться на різних фазах безробіття – від одного місяця до восьми і більше. Існують істотні відмінності у ставленні до своїх соціальних ролей, відношенні до роботи у поглядах чоловіків та жінок. З результатів проведеного опитування, можна стверджувати, що простежується наступна тенденція: для чоловіків задоволеність місцем роботи більш за все зумовлена заробітною платою (21), а у жінок – взаємовідносинами у колективі та досягнутими результатами (18).

Наявність сильних патріархальних гендерних стереотипів, де чоловікам віддається обов’язок турбуватися про сім’ю, її матеріальний захист, багато у чому гальмує жіночу самоактуалізацію. При чому це може відбуватися як на несвідомому так і на свідомому рівні. Деякі жінки ховаються за цей гендерний стереотип, тим самим виправдовуючи власні лінощі, нездатність та небажання працювати, можуть реалізуватися в інших сферах – материнство, домогосподарство та інше.

Зараз відмічається тенденція до послаблення подібного стереотипу. Жіночий рух та феміністська ідеологія значною мірою поколихнули багато гендерних стереотипів. Жінки працюють не тільки із-за традиційних матеріальних міркувань, тут діє честолюбство, прагнення до самореалізації, спілкування, бажання вирватися із домашньої ізоляції. Робота для жінки завжди пов’язана з прагненням до незалежності.

Виділяють три види зайнятості жінок:
  • Лінійна – постійне ведення домашнього господарства,
  • Переривиста – жінка на певний час припиняє роботу задля сім’ї, а потім знову повертається на роботу.
  • Паралельна – жінка працює та веде домашнє господарство.

Жінки частіше ніж чоловіки пасивні у плануванні ділової кар’єри, більше живуть сьогоднішнім днем і менш заглядають у завтрашній. Жінки, які досягають високих результатів у праці, частіш відтісняють сімейні пріоритети. Чоловіки мають більш збалансовані пріоритети.

Жінки роблять свою професійну кар’єру значно пізніше чоловіків. Чоловіки завершують своє професійне навчання та повністю досягають статусу зрілості у сфері праці до 30 років. Жінки ж можуть продовжувати бути новаком у професійному світі до середнього віку. Для чоловіків робота та кар’єра є основною задачею життя. Для жінок притаманне переключення інтересу з досягнення професійного успіху на отримання задоволення від особистісних стосунків.

Чоловіки частіше змінюють професію, ніж жінки, так як останні не залишають спроб досягти підвищення по службі і не готові до переоцінки своїх професійних цілей та досягнень. Цьому є і інша причина – більша схильність чоловіків до ризику.

Активність безробітних, їх прагнення до самоактуалізації залежить від того, на якій фазі індивідуальних реакцій на втрату роботи знаходиться людина.

Перша фаза (1-3 місяця) – шоку, яка супроводжується активними пошуками роботи. На цьому етапі індивідуум зберігає оптимізм та надію.

Друга фаза (3-4 місяць) – наступає після невдалих пошуків роботи, який сприяє зниженню активності у пошуку роботи, людиною оволодіває занепокоєння та песимізм. Неможливість реалізувати свій потенціал у одних викликає агресивність та злість, у інших – повну апатію. Це найбільш критичний стан. Більшість людей сприймають відмову у прийомі на роботу виключно як негативну оцінку їх особистості і, таким чином, як болісний удар по їх самолюбству.

Третя фаза (5) – характеризується адаптацією до стану безробіття, зниженню рівня домагань. До цього моменту у безробітного його минулі життєві позиції зруйновані.

Людина відчуває дефіцит активності (відсутнє бажання виходити з квартири, встати з дивану, кудись йти, чогось шукати), відбувається підрив опору неприємностям (все бачиться у чорному кольорі, запрограмованість на негативний результат).

Особливо виразні ці явища при довготривалому безробіттю. Коливання від надії знайти роботу до безнадійності можуть призвести до припинення спроб пошуку взагалі. (14) Якщо розмір допомоги по безробіттю значний, це може викликати у подальшому складності у стимулюванні їх трудової активності.

Серед 15 чоловіків, які мають стиль особистості, яка прагне до самоактуалізації, 12 знаходяться на першій фазі безробіття і раніше не перебували на обліку у центрі зайнятості, 2 – на другій фазі безробіття. З 8 жінок, що мають стиль особистості, що прагне до самоактуалізації, 7 знаходяться також у першій фазі безробіття, 1 – у третій фазі безробіття.

Згідно теорії психосоціального розвитку Е.Еріксона у ,,ранній дорослості” (18 – 25 років) перед людиною насамперед стоїть питання успішної взаємодії з протилежною статтю. Основні зусилля жінки, наприклад, спрямовують на створення сім’ї, налагодження биту, догляду за маленькими дітьми тощо. Молоді чоловіки також не поспішають прикладати великих зусиль у працевлаштуванні, якщо немає тягаря у вигляді сім’ї та дітей. Тому свою активність у пошуку роботи відсувають на другий план, а між тим це період першого виходу на ринок праці, якщо це люди, яким не вдалося вступити до навчальних закладів, або ж вже встигли закінчити їх.

Стадія ,,дорослість” (25 – 45 років) має предмет конфлікту розвитку – Що я можу запропонувати наступним поколінням? Людина може проявляти особистісну спрямованість на сім’ю, суспільство, процес та результати праці чи орієнтуватися тільки на себе, власні інтереси та потреби. Отже середня дорослість відмічається активністю особистості, але не обов’язково у професійному плані. Наприклад, жінки, які займаються домогос-подарством та дітьми, проявляють активність у налагодженні побуту та вихованні дітей, але можуть бути зовсім пасивні у професійному становищі при матеріальній захищеності.

Досить виразно відстежується і вікова відмінність у потязі до самоактуалізації: вісім жінок, які мають стиль особистості, яка прагне до самоктуалізації, знаходяться у віці від 28 до 39 років. Чоловіки, які ввійшли у 15, прагнучих до самоактуалізації, також знаходяться у середньому віці, або вікової стадії, за Е.Еріксоном, ,,дорослість” – від 26 до 44 років.

Наймолодша (до 25 років) та найстарша (за 50 років) вікові категорії довготривалого безробіття виявляють найбільшу пасивність. Ці ж категорії виглядають найменш мотивованими на пошук роботи.

Стадія ,,пізня дорослість” 45 – 60 років активність особистості у більшості випадках падає, людина не намічає собі нові рубежі, підводить підсумок минулих років, запитує себе: ,,Чого я досяг на протязі життя?” Стан здоров’я погіршується, енергійність йде на спад. Люди очікують пенсії. Якщо у пізній дорослості людина опинилася без роботи, прагнення до самоактуалізації зазвичай гальмується, людина шукає самореалізації у сімейній, життєвій, особистісній сферах.

Але існують немало прикладів, коли саме в цьому віці люди досягали найбільших вершин життєдіяльності, навіть після виходу на пенсію продовжують працювати не для матеріального винагородження (відчуття належності до спільноти, служіння іншому, задоволення від праці, відчуття своєї корисності та ін.).

Одна з основних тенденцій у динаміці довготривалого безробіття – це зміщення акцентів в сторону середніх вікових категорій. Це результат ряду сучасних програм, спрямованих на стимулювання зайнятості та переважне працевлаштування молоді.

З порівняльних характеристик, проведених за допомогою методики САЛ та опитувальника Л. Фоміної можна зробити висновки, що сила прагнення безробітних до задоволення потреби у самоактуалізації, і як один із кроків – виявлення активності безробітних в процесі пошуку роботи має складну низку критерій та показників, а також категоріальну відмінність. Серед вагомих чинників, які мають безпосередній вплив на самоактуалізацію особистості, можна відмітити гендерні особливості, вікові та особливості, пов’язані зі строком безробіття.

Література.
  1. Крайг Г. Психологія розвитку. – СПб.: Пітер, 2002.
  2. Козлов А. Що відчуває людина, яка опинилась без роботи, – журнал ,,Людина і праця”, № 10, 1998.
  3. Киричук О.В., Блажкун Т.Д. Критерії та показники активності аплікантів у пошуку роботи, – бюлетень, К.: ІПК ДСЗУ, № 2, 2003.
  4. Киричук О.В. Психологія особистості. – К.: ІПК ДСЗУ, 2003.
  5. Лозниця В.С. Психологія менеджменту. Теорія і практика : навчальний посібник – К.: тов. ,,УВПК”, 2003.
  6. Психологія. Підручник/ під ред. А.А.Крилова, – М.: ПБОЮЛ, Грищенко Є.М., 2000.
  7. Психологічний словник / За ред. В.І.Войтка – К.: Вища школа, 1982.
  8. Психологія: Підручник / Ю.Л. Трофімов, В.В.Рибалка та ін.: за ред. Ю.Л. Трофімова – 4 –те вид., Стереотип, – К.: Либідь, 2003.
  9. Фоміна Л. Як знайти роботу. – М.: ООО ,,ТК Вербі”, 2002.