Geum.ru

Рекомендовано до друку Вченою радою Інституту підготовки кадрів державної служби зайнятості України, протокол №4 від 05 травня 2005 р. Київ 2005

Вид материалаДокументы

Содержание


В. Т. Куєвда
Морально-етичний потенціал, душа народу – етико-естетична енергетика, спрямованість якої виважена за віссю «добро-зло»
Матеріально-трудовий потенціал – ресурси трудові, техніко-технологічні, природні
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   30

В. Т. Куєвда


(м. Київ)

ЕТНОПСИХОЛОГІЧНИЙ ПОТЕНЦІАЛ У СТРУКТУРІ САМОСВІДОМОСТІ ОСОБИСТОСТІ В СТАНІ БЕЗРОБІТНОГО


Постановка проблеми психічного стану безробітного, породженої новими умовами нашої соціопсихічної реальності, є багатоплановою і слаборозробленою. Пошук доцільних методів розв’язання психологічного спектру завдань ускладнюється необхідністю вироблення конкретно-індивідуальних шляхів. Цим істотно зменшується можливість застосування чималого зарубіжного досвіду, особливо коли йдеться про порушений нами аспект проблеми – використання етнопсихологічного потенціалу для корегуючого впливу на самосвідомість безробітного. Складність зводиться не просто до відмінності ментальностей, а, скоріш, до нерозробленості запропонованого підходу в зарубіжній науці й практиці.

Прикрість від незадіяності феномену етнопсихологічного, національного потенціалу у розв’язанні фрустраційних станів, а саме ними передусім супроводжуються характеристики у стані безробітного, зустрічаються у наукових дослідженнях. Зокрема, стверджується, що ми не розуміємо і тому недооцінюємо творчих і рушійних можливостей національного потенціалу як для окремого індивіда, так і загалом для суспільства, держави (1).

Разом з тим, цей феномен перебував у полі зору дослідників ще з античних часів. Так, «акт і потенція» як дійсність (реальність) та можливість належать до вагомих, ключових понять філософії Аристотеля. У нього потенція є здатністю речі бути не тим, чим вона є, тобто нести заряд прихованої енергії, здатної при її вивільненні, розкритті являти нові можливості, властивості, риси тощо (2, 19).

У сучасних дослідженнях містяться досить детально розроблені визначення цього непростого поняття, найповніший з яких можна звести до такого. Структура психологічного поняття потенціалу може розглядатися за чотирикомпонентною схемою:
  • Національно-вольовий дух народу – всепроникна трансцендентна, трансперсональна енергія потягу до життя: вміння ставити завдання, віднаходити методи та механізми їхнього вирішення, доводити намічене до конкретного результату тощо;
  • Морально-етичний потенціал, душа народу – етико-естетична енергетика, спрямованість якої виважена за віссю «добро-зло»;
  • Інтелектуальний потенціал – сума знань та досвіду щодо технології політичної, соціальної, економічної, інженерно-технічної й екологічної життєдіяльності народу;
  • Матеріально-трудовий потенціал – ресурси трудові, техніко-технологічні, природні.

У такий спосіб формулює поняття Ю. Саєнко, аналізуючи потенційні інтелектуальні можливості нашої нації на межі тисячоліть (3, 74).

Звичайно, така характеристика не є вичерпною. У контексті порушеної тут проблеми необхідно виділити окремо чинник традиційності як, можливо, провідний компонент задіяння фактору етнічного потенціалу. Йдеться про мало досліджений феномен стану, форми буття, що детермінує поведінку людини, її життєві настановлення, спонукає до життєвої активності, визначає діяльнісний образ особистості.

Психологічна природа безробіття в умовах державної незалежності ускладнилася виходом проблеми за межі держави – український безробітний в іноземному оточенні потрапляє до істотно відмінного психологічного простору, у якому над усе тяжіє усвідомлення зверхності чужинця-роботодавця, переважно, типового визискувача. Особливо гостро це переживається в умовах досі не викорененого почуття національної меншовартості. Такий аспект сутності державотворчого потенціалу певною мірою відбито у дослід-женні Астаф΄єва А. О., який розглядає питання у контексті страте-гічного розвитку українського народу як політичної нації (4, 621-628).

Актуальність задіяння етнічного потенціалу полягає у його прихованих можливостях гармонуюче, збалансовуюче впливати на психічний тонус людини в умовах, як правило, тривалих фрустрацій, до яких слід віднести: невдоволеність, часто на межі відчаю, відсутністю реалізувати свої елементарні потреби у праці; стресогенні серії невдач, природно супроводжуючих їх конфліктів; супутні їм стани апатичності, глибоких депресій, розчарувань, тривожності, відчаю; приниження перед близькими, особливо дітьми, від нездатності забезпечити свої святі обов’язки; невротизація поведінки, хаотизація способу життя та ін.

До наслідків подібних проявів у поведінці безробітного можна віднести безініціативність, споглядальність, послаблення здатності адекватного оцінювання ситуацій, що породжує немотивовану абсолютизацію часто невиправданого очікування, пригнічення природного стану енергійності, заповзятливості у виході з кризового стану не лише індивідуальним, а й організованим шляхом тощо.

Істотно послабити негативні прояви таких психічних чинників у розв’язанні проблеми безробітного можливо шляхом активації етнонаціональної компоненти у структурі його самосвідомості. Феномен цей належить до біогеографічних, а не історико-соціальних явищ. У національній самосвідомості, як складній системі духовних феноменів та їхніх результатуючих, що сформувалися у процесі історичного розвитку нації, відображаються її основні засади буття та розвитку. Вміщуючи у собі теоретичні, буденні, масові та елітні, власне національні та запозичені й асимільовані внаслідок акультураційних процесів ідеї, прагнення, життєві настановлення, культурні надбання, систему вірувань і світоглядних уявлень, вони складають духовний універсум нації. Етнічна ж свідомість як складний спосіб інтерпретації соціальних подій, специфічне настановлення для індивіда щодо соціальних явищ і процесів є надважливою у розумінні соціальної реальності. Етнічно означуваний світ зовсім не є ілюзією, бо реальним є все те, що є реальним у наслідках, результатах діяльності.

Актуалізація національної самосвідомості має різні форми прояву, одна з таких опосередкованих форм в етнокультурній сфері об¢єктивується в уявленнях про можливість розвитку власних культури та мови. Так, соціологічні дослідження показують (5), що в Україні існує певна ущемленість щодо оцінок умов розвитку власної культури та мови свого етносу (нації). Супутній подібним спотворенням комплекс меншовартості, пригніченості не сприяє оптимізації психічного стану, розв’язанню кризи безробітного.

Етнонаціональна самосвідомість людини є сумою уявлень, знань, настановлень, спрямувань, засвоєних і виявлених у процесі етнізації, накопичених з досвіду власного життя чи своєї етнічної групи про культуру, життєві цінності, усвідомлення себе членом етносу, а також бачення місця свого народу серед інших народів. До структури етнічної свідомості належать ідеологічні та психологічні, раціональні й емоційні, буденні та наукові, усталені та динамічні елементи; її характер загалом і через окремі елементи істотно впливає на соціальну поведінку людини та можливості її пристосування.

Необхідність окремого дослідження адаптивного типу етносу та його ментальності у контексті можливості їхнього впливу на поведінку, спосіб життя та діяльність людей вбачає відомий фахівець у цій царині В.С.Крисаченко, стверджуючи, що «…обидва ці явища закорінені в генетичну спадковість, а отже, є вродженими. Функція соціокультурного світу при цьому полягає у створенні оптимальних умов для створення потенцій етносу… адаптивний тип і ментальність українського народу в цілому та його окремих антропологічних груп у принципі можуть впливати на його соціальну самореалізацію» (6, 90).

З огляду на складність, багатогранність психологічного аспекту явища безробітності вимагає удосконалення його типологія, зокрема блок проблем, пов’язаних з сільською місцевістю. Безпосередньо пов’язаними з етнокультурними самобутностями та природними особливостями території є ті господарсько-культурні типи (ГКТ), які в цих умовах є оптимальними щодо енергетичних і виробничих затрат та отримуваного продукту. ГКТ є органічною системою виробничих та культурних взаємин між людьми, а також між людьми і довкіллям для оволодіння сутнісними силами природи у конкретному середовищі проживання (6, 102). Існує достатньо обґрунтована класифікація ГКТ у межах України (7, 529-532), яка видається вельми цікавою у розумінні й пошуках оптимальних шляхів забезпечення зайнятості сільського населення.

В умовах безсумнівно наростаючого інтересу в українському суспільстві до розуміння своєї сутності, джерел походження, пояснення причин сучасного соціально-економічного стану активізується й накопичується етнічний потенціал. Розвиток і утвердження етнодержавницької свідомості та відповідних настановлень має бути підтримане державою з відповідним законодавчим забезпеченням цього потенціалу. Безперечною відсутністю такої державницької позиції може служити алогічно породжена проблема забезпечення м’ясопродуктами. З іншого боку, за свідченням різних джерел, попит на традиційні художні промисли в Україні задовольняється приблизно на 5-7%, а потужні центри організованого виробництва такої продукції (Богуслав, Опішне, Дігтярі, Косів та ін.) ледь жевріють під пресом законодав-чих спотворень. Подібна доля тисяч індивідуальних майстрів. Така картина разом з цинічним винищенням, шельмуванням, окарикату-рюванням народного мистецтва знекровлює потужне джерело етнічного потенціалу людини, особливо у стані безробіття.

Навіть побіжний огляд порушеної проблеми виявляє всю її складність і безперечну актуальність у розв’язанні кризи зайнятос-ті. Потрібні поглиблені наукові дослідження, які б розкрили всю багатоплановість і глибину феномену етнічного потенціалу у подоланні безробіття з відповідними практичними рекомендаціями. Такі дослідження мають здійснюватися комплексно на міждисцип-лінарному рівні.

Література.

1. Проблеми та перспективи української реформації / Щокін Г. В., Куценко В.І., Головатий М.Ф. – К.: МАУП, 2001.

2. Философский энциклопедический словарь. - 2-е изд. – М.: Сов. Энциклопедия, 1989. – 815 с.

3. Україна: інтелект нації на межі століть: кол. моног. / Кер. авт. кол. В.К.Врублевський. – К., 2000, С. 74

4. Астаф΄єв А.О. Державотворчий потенціал західної української діаспори // Крисаченко В.С., Степико М.Т., Власюк О.С. та ін. Українська політична нація: генеза, стан, перспективи / За ред. В. С. Крисаченка. – К.: НІСД, 2004. – 648 с.

5. Селівестрова Н. І. Педагогіка виховання і державотворення / Соціа-лізація особистості: збірник наук. праць. – К.: МПУ, 1999. – с. 13 – 23.

6. Крисаченко В.С. Сутнісні риси українського етносу // Крисаченко В.С., Степико М.Т., Власюк О.С. та ін. Українська політична нація: генеза, стан, перспективи / За ред. В. С. Крисаченка. – К.: НІСД, 2004. – 648 с.

7. Крисаченко В.С. Людина і біосфера: основи екологічної антропології. – К.: Заповіт, 1998. – С. 529-532.