Рекомендовано до друку Вченою радою Інституту підготовки кадрів державної служби зайнятості України, протокол №4 від 05 травня 2005 р. Київ 2005

Вид материала

Документы

Содержание Трансформація особистості безробітного в процесі перенавчання До питання професійної консультації безробітних Об’єкт дослідження Мета: дослідити вплив ранньої творчої професіоналізації на са-мооцінку та індивідуально-типологічні особливості старшокласників.

Подобный материал:

• Рекомендовано до друку Вченою радою Інституту підготовки кадрів державної служби зайнятості, 3683.94kb.
• Рекомендовано до друку Вченою радою Інституту підготовки кадрів державної служби зайнятості, 3186.06kb.
• Методичні рекомендації, 87.62kb.
• А. М. Поповський, доктор філологічних наук, професор (Дніпропетровська юридична академія, 1578.44kb.
• Дудар Н. П., Филипович Л. О. Д81 Нові релігійні течії: український контекст (огляд,, 6232.65kb.
• Міністерство праці та соціальної політики україни інститут підготовки кадрів державної, 829.58kb.
• Соціальної політики україни інститут підготовки кадрів державної служби зайнятості, 547.21kb.
• Соціальної політики україни інститут підготовки кадрів державної служби зайнятості, 770.49kb.
• Міністерство праці та соціальної політики україни інститут підготовки кадрів державної, 3024.54kb.
• Міністерство праці та соціальної політики україни інститут підготовки кадрів державної, 1765.7kb.

Література.

1. Виготський Л.С. Собр. соч.: в 6т. – М., 1982-1984.
   
2. Давидов В.В. Виды обобщений в обучении. – М., 1972.
   
3. Леонтьев А.Н. Деятельность. Сознание. Личность. – М., 1976.
   
4. Лисенко Л.І., Максимов Б.В. Ринок праці. Техніка пошуку роботи: –К., 2004.
   
5. Лушин П.В. Психологія особистісного змінювання. – Автореф. дис. д-ра психол. наук. К., – 2003.
   
6. Носков В.И. От самопознания к своей профессии: Уч. пос. Донец. ин-та укр. – 2002.
   
7. Рубинштейн С.Л. Принцип творческой самодеятельности: К философским основам современной педагогике. || Вопр. псих. – 1986. №4.
   
8. Цукерман П.А., Мастеров Б.М. Психология саморазвития – М., 1995.
   

УДК 616.891.7:616.36

Коляденко Н.В.

ТРАНСФОРМАЦІЯ ОСОБИСТОСТІ БЕЗРОБІТНОГО В ПРОЦЕСІ ПЕРЕНАВЧАННЯ

Ситуація втрати роботи є стресогенним чинником, що має суб’єктивне значення і в залежності від особливостей особистості безробітного викликає різні способи реагування. Найбільш адекватною є активна поведінка на ринку праці, коли людина психологічно готова до зміни місця роботи, сфери діяльності, постійно підвищує свій професійний рівень і, таким чином, стає більш конкурентоспроможною. Такі безробітні не лише самостійно віднаходять потрібні вакансії, але й нерідко успішно розпочинають власну справу, і подалі спілкуються із службою зайнятості вже як роботодавці.

Але в більшості випадків безробіття корелює із значними особистісними проблемами – емоційними розладами, неадекватною самооцінкою, тривожністю, комунікативними порушеннями, що в джерелах наукової літератури набуло визначення як невроз безробіття [1].

Особливого значення набуває проблема довготривалого безробіття, яку багато авторів розглядають як загрозу соціальній стабільності, вказуючи на руйнівні наслідки для особистості безробітних та підкреслюючи важливість відповідних психокорекційних заходів. Довготривале безробіття, безсумнівно, призводить до маргіналізації особистості. Але щодо особистісних особливостей, то вони можуть бути не лише наслідками, але й причинами довготривалого безробіття. Так, недостатня зрілість особистості, така риса, як інфантильність, проявляючись розладом пристосувальних реакцій, спричиняє неадекватну адаптацію до ситуації втрати роботи, може викликати стан суб’єктивного дистресу та емоційні розлади, що перешкоджає соціальному функціонуванню та продуктивності і є ознакою невротичного розладу, викликаного порушенням адаптації.

Ситуація втрати роботи по суті є станом депривації (позбавлення), що викликає потребу в зміні життєвого стереотипу, а спроба таких змін може викликати фрустрацію, коли бажання, прагнення, домагання не співпадають з реальними можливостями (немає відповідної вакансії, кваліфікація не відповідає потребам ринку праці та вимогам роботодавця). Одним із очікуваних варіантів реагування на фрустраційну ситуацію є депресія. Але дослідження свідчать про те, що довготривалі безробітні нерідко не є депресивними, їх влаштовує така ситуація. Втім, цей комфорт є ілюзорним. Така адаптація є неадекватною як в соціальному, так і в психологічному плані, вона є віддзеркаленням маргіналізації. За досить благополучним фасадом може приховуватись апатія, людина використовує ситуацію безробіття для виправдання всіх своїх негараздів і не хоче нічого змінювати, уникає відповідальності, відшукує перешкоди до працевлаштування.

В психології відоме явище психофізичного занепаду, швидкого постаріння людей, що вийшли на пенсію і нічим не зайняті [3]. Але працездатність – це лише один із засобів зробити життя змістовним. Якщо людина втратила працездатність, вона може віднайти інший зміст життя, реалізувати свій потенціал в громадській діяльності, в сім’ї, в мистецтві та ін., таким чином зберегти оптимізм і запобігти формуванню неврозу. Так само і в ситуації безробіття, людина не є лише робочою силою, професія – це, насамперед, засіб самореалізації, наповнення життя змістом. Одна й та ж сама ситуація безробіття для одних людей є завершенням всього, життєвим крахом, призводить до апатії та маргіналізації, а для інших – вона є лише переходом до нового життєвого етапу, до нового рівня, шансом для розкриття нових можливостей.

Психологічний вік [4] – це рівень розумового і особистісного розвитку людини, виражений у вигляді посилання на той вік, представники якого в середньому показують даний рівень. Він визначає, ким і як людина себе відчуває на даний момент, наскільки адекватно вона сприймає себе і оточуючий світ, чи здатна вона пристосовуватись до змін, що відбуваються навколо і в ній самій. Психодіагностичне дослідження [4] безробітних в процесі перенавчання показало, що психологічний вік в ситуації втрати роботи значно вищий від паспортного. Людині здається, що все в минулому, вона не бачить перспективи, майбутнє вимальовується в негативному забарвленні. Відповідно спостерігається і зниження показників самопочуття, активності та настрою за методикою САН. Таким чином, стає зрозумілою психологічна схожість між безробітними і людьми похилого віку, а саме, зниження мотивації, пригнічення когнітивної діяльності, роздратованість. Ця схожість пояснюється тим, що безробітна людина відчуває себе старішою, ніж насправді.

В процесі перенавчання, за нашими дослідженнями, відбувається суттєва зміна психологічного віку безробітних. Поступово він знижується, і стає навіть заниженим – навчання дає відчуття перспективи, все попереду, все починається спочатку. Настрій та самопочуття також покращуються, але активність дещо запізнюється, що може свідчити про стереотип пасивної поведінки. Чим ближче завершення терміну навчання, тим більше ситуативна тривожність, спостерігається намаганні залишити все, як є, відчувається страх перед черговими змінами. Безробітні, таким чином, адаптуються до нової ситуації повільно, відрізняються певною ригідністю. Тільки-но вони звикли до ситуації навчання, пристосувалися до неї, як треба знову кудись рухатись, щось змінювати. Це підтверджує думку про наявність у таких особистостей інфантильних рис. Але в процесі перенавчання є можливість психокорекційного впливу на безробітних, моделювання різних життєвих ситуацій дозволяє зменшити страх очікування, додати впевненості, підвищити адаптаційні можливості. Отримання нової кваліфікації збільшує конкуренто-спроможність на ринку праці. Психодіагностичні дослідження підтверджують, що наприкінці навчання в безробітних нормалізу-ються не лише самопочуття та настрій, але й активність. Їх психологічний вік, як правило, відповідає паспортному, що, зокрема, є віддзеркаленням нормалізації самооцінки, більшої адекватності Я-образу.

Таким чином, перенавчання сприяє активізації поведінки на ринку праці, що є не лише свідченням позитивної трансформації особистості безробітного, але й має відповідне соціальне значення.

Література.

1. Международная классификация болезней (10-й пересмотр). Классификация психических и поведенческих расстройств. Клинические описания и указания по диагностике.- К.: Изд.-во «Факт», 1999.- 272 с.
   

2. Психологические тесты / Под ред.. А.А.Карелина: В 2 т.- М.: Гуманит. Изд. Центр ВЛАДОС, 2001.

3. Сандомирский М.Е. Возрастная регрессия (Ретри) в психологической реабилитации хронически безработных. Общество как образовательная система: Сборник материалов международной научно-практической конференции 16-17 мая 2003 года.- Уфа: РИО Баш ГУ. 2003.- 294 с.- с.271-278.

4. Степанов С.С. Психологические тесты.- М.: ЭКСМО, 2003.


Вінник Н.Д.

(м. Київ)

Компетентнісний підхід як умова перенавчання безробітних.

З введенням державного стандарту професійно-технічної освіти виникла проблема щодо визначення, яким чином буде здійснюватися проектування оновлення змісту навчання і як будуть враховуватися специфічні особливості професійного навчання та особистості безробітних.

Вирішення зазначених проблем бачиться нами як розробка технології нового структурування і змістовного наповнення навчально-програмної документації для професійного навчання безробітних.

Стосовно навчального процесу на думку вчених, які займаються проблемами перенавчання дорослих безробітних в умовах формування ринку праці (Грішнова О.А., Кязімов К.Г., Новиков П.Н., Рикова О.А.) прийнятними принципами мають стати:

- профорієнтація як передумова навчання;

- випереджувальний характер навчання;

- наступність навчання;

- диференціація та індивідуалізація навчання;

- модульне структурування змісту навчання;

- регіональна направленість навчання

На реалізацію власне цих принципів і має бути направлена вся навчально-методична діяльність навчальних закладів, у тому числі і розробка робочої навчально-програмної документації.

На думку російських вчених Лейбовича А.Н., Новикова П.Н., Рикової О.А., які опікуються проблемами професійного навчання безробітних найбільш перспективною є розробка навчально-програм-ної документації на основі блочно-модульної технології, оскільки дозволяє оперативно і адекватно реагувати на потреби ринку праці, оновлювати зміст навчання відповідно до конкретних умов. [2].

Ця технологія розробки навчально-програмної документації дозволяє в повній мірі застосовувати основні принципи і завдання професійного навчання безробітних, а саме:

- структурувати зміст навчання, створюючи нові технології проектування навчально-програмної документації за професіями і спеціальностями ринку праці відповідно до цілей навчання, наявних ресурсів та потреб роботодавців;

- виділяти у змісті навчання регламентовану відповідно до державного стандарту номенклатуру блоків: професійно-теоретичний, професійно-практичний та регіональний компонент, що визначається особливостями навчання та потребами ринку праці;

- створити модель навчального плану для професійного навчання безробітних для підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації.

На жаль, сьогодні професійно-технічні навчальні заклади за замовленням служби зайнятості як правило здійснюють підготовку безробітних за низькими кваліфікаційними рівнями, що власне робить професійне навчання непривабливим для безробітних зі значним трудовим досвідом.

Зважаючи на зазначене, системі освіти (державні органи управління освітою, навчальні заклади, що співпрацюють зі службою зайнятості) потрібно будувати навчальний процес, в тому числі і розробку навчально-програмної документації з урахуванням особливостей професійного навчання безробітних, не ототожню-ючи його з курсовим професійно-технічним навчанням робітників.

Нинішній стан пов'язаний з рядом об'єктивних і суб'єктивних причин. По перше: навчальні заклади, що навчають безробітних до останнього часу не мали досвіду навчання такого особливого контин-генту слухачів як безробітні, специфіка яких полягає у наступному:

- різний віковий ценз – від випускників до осіб передпенсійного віку;

- різний освітній рівень – від неповної базової загальноосвітньої до повної вищої освіти;

- підвищенні мотиваційні аспекти безробітних, які навчаються;

- направленість на економічно забезпечені види діяльності (стабільність заробітку і висока платня);

- нестабільний психоемоційний стан слухачів.

На сьогоднішній день, для програм навчання безробітних дуже важливим є отримання не тільки блоків знань та умінь професійно-практичного спрямування, але й обов'язкових блоків європейських підходів, в тому числі компетентнісного підходу. В цьому ж контексті пропонується розмежувати компетентності по сферам, оскільки в структурі ключових компетентностей повинні бути представлені:

• компетентність у сфері самостійно-пізнавальної діяльності, що базується на знаннях з різних джерел: шкільних та позашкільних;
  
• компетентність у сфері діяльності (виконання ролей виробника та споживача);
  
• компетентність у сфері соціально-трудової діяльності (у тому числі уміння аналізувати ситуацію на ринку праці);
  
• компетентність у сфері наявності способів придбання та переробки інформації;
  
• компетентність у суспільній сфері, в тому числі в якості громадянина, виборця; вміння оцінювати власні професійні можливості;
  
• вміння орієнтуватися в нормах взаємостосунків і етиці, володіння навичками самоорганізації;
  
• компетентність в побутовій сфері (включаючи аспекти власного здоров'я сімейного побуту тощо);
  
• компетентність у сфері культурно-відпочинкової діяльності (в тому числі вибір шляхів і способів використання вільного часу, які культурно і духовно збагачують особистість).
  

В даний час освіта зіткнулась з досить важким і неоднозначним для дослідників завданням визначення як змісту поняття компетентності, так і основ розмежування ключових компетенцій та їх складових. З цих позицій було виділено три основні групи компетентностей:

• компетентність, яка характеризує відношення особистості до самої себе як до суб’єкта життєдіяльності та праці;
  
• компетентність, яка характеризує взаємодію суб’єкта праці з іншими людьми;
  
• компетентність, яка характеризує саму професійну діяльність людини.
  

Слід зазначити, що запропонований вище розподіл компетентності в загальному плані становлення компетентнісного підходу до освіти, утруднюється проблемою складності його виміру й оцінювання. При цьому, приймемо до уваги, що компетенції – це деякі внутрішні, потенційні, приховані психологічні новоутворення: знання, уявлення, програми (алгоритми) дій, системи цінностей і відносин, що потім виявляються в якісних характеристиках діяльності людини.

Окреслимо коло та зміст цих основних компетенцій.

1. Компетентність, яка характеризує відношення особистості до самої себе як до суб’єкта життєдіяльності, спілкування та праці:
   

• компетенції збереження здоров’я: знання і дотримання норм здорового способу життя, знання небезпеки паління, алкоголізму, наркоманії, СПІДу;
  
• знання і дотримання правил особистісної гігієни, побуту;
  
• фізична культура людини, воля і відповідальність за вибір способу життя;
  
• компетенції ціннісно-смислової орієнтації у світі: цінності буття, життя: цінності культури (живопис, література, мистецтво, музика), науки; виробництва; історії цивілізацій, власної країни, релігії;
  
• компетенції інтеграції: структурування знань, ситуативно-адекватної актуалізації знань, розширення та збільшення накопичених знань;
  
• компетенції громадянства: знання і дотримання прав і обов’язків громадянина; воля і відповідальність, впевненість у собі, власне достоїнство, громадянський обов'язок; знання і гордість за символи держави (герб, прапор, гімн);
  
• компетенції самовдосконалення, саморегулювання, саморозвитку, особистісної і предметної рефлексії;
  
• сенс життя;
  
• професійний розвиток;
  
• мовний розвиток - оволодіння культурою рідної мови, володіння іноземною мовою.
  

2. Компетенції, що відносяться до соціальної взаємодії людини і соціальної сфери:

• компетенції соціальної взаємодії: із суспільством, спільнотою, колективом, родиною, друзями, партнерами, конфлікти і їхнє вирішення, співробітництво, толерантність, повага і прийняття іншого (раса, національність, релігія, статус, роль, стать);
  
• соціальна мобільність;
  
• компетенції у спілкуванні: усний, письмовий діалог, монолог, створення і сприйняття тексту;
  
• знання і дотримання традицій, ритуалів, етикету;
  
• крос-культурне спілкування: ділове листування; діловодство, бізнес-мова;
  
• іншомовне спілкування, комунікативні задачі, рівні впливу на реципієнта.
  

3. Компетенції, що відносяться до діяльності людини:

• компетенція пізнавальної діяльності: постановка і рішення пізнавальних задач;
  
• нестандартні рішення, проблемні ситуації їх створення і вирішення;
  
• продуктивне і репродуктивне пізнання, дослідження, інтелектуальна діяльність;
  
• компетенції діяльності: гра, навчання, праця;
  
• засоби і способи діяльності: планування, проектування, моделювання, прогнозування, дослідницька діяльність, орієнтація в різних видах діяльності;
  
• компетенції інформаційних технологій: прийом, переробка, видача інформації;
  
• перетворення інформації (читання, конспектування), мас-медійні, мультимедійні технології, комп’ютерна грамотність;
  
• володіння електронними та Інтернет-технологіями.
  

При перепідготовці фахівця, зміст його професійної освіти істотно ускладнюється необхідністю не тільки дати йому певний комплекс знань з обраної фахової галузі, а й формувати належний рівень професіональної компетентності. Професіоналізм має наступну структуру:

• якості, отримані від природи;
  
• якості, прищеплені завдяки вихованню;
  
• якості, сформовані загальнокультурною підготовкою;
  
• якості, отримані завдяки цілеспрямованій професійній підготовці.
  

Так, перепідготовка майбутнього фахівця ставить багато принципово нових проблем, вимагає розробки і застосування освітніх технологій, раніше невідомих освіті. Тому реалізація ідеї здійснення такої підготовки повинна ґрунтуватися на глибоких і всебічних психолого-педагогічних дослідженнях, у тому числі й на використанні інноваційного як державних так і зарубіжних навчальних закладах.

Професійна підготовка фахівців повинна будуватись на принципах гуманізації, гуманітаризації та демократизації, а також неперервності, що регламентовано законами про освіту. В офіційних документах зазначено, що основними умовами підготовки фахівців міжнародного рівня є: орієнтація на особистість як мету, суб’єкт, результат навчально-виховного процесу; посилення гуманістичного аспекту наукових знань і т.п. Якісно нова концептуально-методологічна основа процесу підготовки спеціалістів зумовлює радикальну перебудову як змісту освіти, так і створення її нових організаційно-методичних форм.

Література.

1. Перепелица П.С., Рыбалка В.В., Смульсон М.Л. Методические рекомендации по комплектованию учебных групп и организации производственного труда в УПК. – К.: РУМКВР МП УССР, 1984. – 40 с.
   
2. Рикова Е.А. Профессиональное обучение и профориентация незанятого населения. Учебное пособие. - М., 2002.
   
3. Скульська В.Є. Наукове обгрунтування навчально-програмного забезпечення професійного навчання безробітних. Зб.наук. пр. за ред. І.А.Зязюна, Н.Г.Ничкало. -К., 2003, с 254-258.
   
4. Товажнянский Л.Л., Романовский А.Г., Пономарев А.С. Введение в философию управления: Учебное пособие. – Харьков: НТУ «ХПИ», 2002. – 168 с.
   

Синявський В.В.,

(м. Київ)

ДО ПИТАННЯ ПРОФЕСІЙНОЇ КОНСУЛЬТАЦІЇ БЕЗРОБІТНИХ

Політика служби зайнятості на сучасному етапі повинна бути спрямована на зниження довгострокового безробіття. Цього можна добитися шляхом сприяння в пошуку робочого місця і підтримання неперервного контакту безробітних з ринком праці, підвищуючи в той же час їх професійно-кваліфікаційні характеристики.

Практика показує на різноманітність способів реагування людей на ситуацію безробіття. Одні справляються з труднощами, що виникають в результаті втрати роботи краще, інші – гірше, а деякі навіть знаходять задоволення в альтернативних життєвих стилях.

Взагалі, безробітних можна розділити на три групи: перша група – безробітні, які готові до роботи і їм не загрожує довготривале безробіття; друга група – безробітні, які не готові негайно приступити до роботи і мають всі шанси потрапити до когорти довгостстрокових безробітних і, нарешті, третя група – це безробітні, які взагалі готові приступити до роботи, але можуть стати довгостроковими безробітними.

Безробітні першої групи мають спеціальність, конкурентноспроможну на ринку праці, активну життєву позицію. Пошук роботи у них не займає багато часу і в підсумку вони досить швидко працевлаштовуються. Скорочення терміну їх безробіття може сприяти найбільш широкий доступ до інформації про вакансії і загальна консультація.

Найбільш ймовірними кандидатами до групи довгострокових безробітних є безробітні другої групи. Зазвичай, вони після звільнення стають на облік до служби зайнятості і перестають займатися працевлаштуванням, покладаючись на щасливий випадок. В основному це безробітні, які мають спеціальність, що не актуальна на ринку праці. Цих безробітних потрібно в першу чергу направляти на перенавчання.

Безробітні третьої групи – це найпоширений тип безробітних, які стоять на обліку у службі зайнятості. Вони часто мають спеціальність, що не користується попитом на ринку праці, обтяжені невпевненістю у завтрашнім дні, не мають навичок пошуку роботи в умовах ринкової економіки. Їм необхідна підтримка, що полягає у конкретній допомозі при пошуку роботи /допомога у підготовці резюме, шляхів пошуку місця роботи тощо/.

Важливу роль у стосунках „держава – безробітний” відіграє сприйняття людиною статусу безробітного, що сприймається по різному. Якщо безробітні першої групи це сприймають як обмеження й приниження, і намагаються швидше позбутися такого положення, то безробітні третьої групи таке положення розглядають як засіб існування, без якого на цьому етапі життя не обійтися. В той же час, безробітні другої групи розглядають цей етап у житті як можливість тривалої відпустки за багатолітню працю і можливість взяти від держави хоч би щось. Багато з них намагаються зробити те, що довгий час відкладали: підлікуватися, зробити ремонт, і чим далі вони поглиблюються в поточні справи, тим важче їм повертатися до професійної діяльності.

Слід відмітити, що реакція на ситуацію безробіття у різних груп безробітних є різною. Способи адаптації безробітних до ситуації, в якій вони опинилися можна умовно розділити на конструктивні і неконструктивні. Критерієм конструктивності є спрямованість безробітного на реальне й позитивне у соціальному і психологічному аспектах вирішення проблем, що виникли у результаті втрати чи відсутності роботи. Неконструктивні способи вирішення проблем блокують вихід безробітних з важкої життєвої ситуації, пов’язаної з втратою роботи, або роблять його незадовільним.

До конструктивних способів можна віднести:

• активну життєву позицію у вирішенні проблем;
  
• цілеспрямоване використання реальних можливостей своїх міжособистісних зв’язків;
  
• дійову конкретизацію своїх можливостей, своїх альтернативних планів і оцінок того, що відбувається.
  

Якщо розглянути стратегію адаптації до ринку праці представників кожної з виділених груп безробітних, то побачимо, що форма їх поведінки в умовах безробіття різна.

Безробітні першої групи адаптуються до ринку праці швидко і безболісно, почувають себе легко й впевнено. Їм характерні конструктивні способи адаптації до умов безробіття. Вони найкраще застосовують такі способи, як цілеспрямоване використання своїх наявних і потенційних можливостей, міжособистісних зв’язків і розширення своїх професійних планів. Для них характерний активний пошук роботи з використанням власних та родинних зв’язків, внутрісімейної підтримки, допомоги близьких, які часом є і єдиним джерелом життєвої енергії, що дозволяє їм підтримувати свою психологічну стійкість.

У плані розширення професійних можливостей, для них характерним є відношення до працевлаштування як сукупності шансів. Безробітні сприймають себе, з одного боку, жертвою ситуації безробіття, а, з другого – розглядають обставини, що склалися, як джерело додаткових шансів, що плануються і відкриваються самою людиною. Вони можуть розглядати роботу, що їм пропонується, як можливість встановлення соціальних зв’язків і отримання нової інформації, тому на першому етапі для них не так уже й важливий розмір заробітної плати. У той же час, набуття „потрібних” зв’язків виконує важливу функцію у сприйнятті людини як сукупності шансів на ринку праці.

Безробітні першої групи здатні бачити багато сфер прикладення своїх можливостей і сил. У випадку, коли безробітний бачить себе тільки в одній сфері діяльність і, залежним від ситуації, вважає, що він не може нічого вдіяти, у нього породжується агресія. Якщо ж безробітний бачить застосування свої можливостей і сил у різних сферах професійної діяльності – це дозволяє йому легше перенести життєву кризу, що не сприймається ним як катастрофа. Ця здатність спокійного відношення до працевлаштування як сукупності шансів відноситься до сильних способів адаптації на ринку праці і є однією її внутрішніх основ професійної мобільності.

Взагалі, безробітні, які відносяться до першої групи активно діють в процесі пошуку роботи, використовуючи увесь арсенал особистих і ділових зв’язків, стараючись розширити у проміжку безробіття коло спілкування з метою успішного працевлаштування Маючи у своєму розпорядженні достатньо інформації про вакансії, що є на ринку праці, вони швидко знаходять необхідні зв’язки, людей, які могли б рекомендувати їх на вакантне місце роботи.

Безробітним, які відносяться до другої групи і мають всі шанси потрапити до когорти довгострокових безробітних, властиві такі неконструктивні способи адаптації до безробіття, як захисна, униклива поведінка, хаотичний пошук роботи. Захисна, униклива поведінка характерна тим, що в одних випадках безробітні намагаються не помічати тих проблем, з якими вони зустрічаються в процесі безробіття, ідеалізують попереднє місце роботи, не намагаються реалістично подивитися на ситуацію. В інших випадках, безробітні всіляко відмовляються від пропозицій і ситуацій, що вимагають від них зусиль, наполегливості, нового погляду на проблеми. Для таких безробітних характерна поведінка, що жорстко охоплена усталеними обставинами. Працевлаштування розглядається ними тільки як допомога зовні. Вони не намагаються робити ніякі спроби з управління шляхами пошуку роботи, у них немає упевненості у власній можливості змінити ситуацію свого безробіття. Більше того, вони гадають, що намагатися робити якісь кроки немає сенсу. Цим безробітним характерні розгубленість й пригніченість, спілкування з ними залишає враження подавленості: вони часто скаржаться на нездужання, хвороби, знегоди. Для них властива обережність, песимізм і пасивна очікувальна тактика, часто з обвинуваченнями на адресу роботодавців, працівників служби зайнятості, держави та ін.

Поведінка безробітних другої групи щодо пошуку роботи носить хаотичний характер, без осмислення варіантів і наслідків рішень, що приймаються. Вони беруться за будь-яку роботу, що попадається під руку. Така поведінка не завжди приносить позитивний результат. Якщо ж вона ще й пов’язана з різким падінням заробітної плати на новому місці роботи у порівнянні з попереднім, з пониженням соціального і професійного статусу, то може виникнути психологічний стан загальної незадоволеності, агресивності.

Безробітні, які відносяться до другої групи мають перспективи стати довгостроковими безробітними, характеризуються пасивною поведінкою і безсистемністю у пошуку роботи, небажанням займатися будь-якими проблемами, що виникають на шляху працевлаштування.

Для безробітних третьої групи характерне поєднання конструктивних й неконструктивних способів адаптації до умов безробіття. Найбільш характерними для них є такі способи адаптації, як продуктивне утриманство, пошук роботи в умовах обмеженої інформованості, дійова конкретизація своїх потенційних можливостей, своїх професійних планів й оцінок того, що відбувається. Вони готові діяти й вирішувати свої професійні і життєві проблеми. Але при цьому явно відчувається дефіцит інформації, яку можна використати при пошуку роботи. В ситуації безробіття вони часто використовують ресурси близьких людей, покладають на них відповідальність за свою долю. Дійова конкретизація своїх можливостей, професійних планів і оцінок того що відбувається, характеризується усвідомленням і активним використанням безробітними цієї групи індивідуальних ресурсів /усвідомлення своїх індивідуально-психологічних властивос-тей, себе як засобу або джерела досягнення потрібного результату/. Їм властива впевненість у своїх силах, яка часто пов’язана з готовністю використати свої індивідуальні якості навіть всупереч явним недолікам при пошуку роботи. Такі безробітні часто працевлаштовуються всупереч обставинам, завдяки своїм наполегливості й віри у свою здатність справлятися з труднощами. Апробування різних варіантів і приклад інших людей допомагають цим безробітним виробити своє відношення до невдач, пізнати свої сильні й слабкі сторони, вимоги до себе і в підсумку вибрати ефективну стратегію працевлаштування, а здатність конкретизувати свої уміння і наміри в тій чи іншій галузі дають можливість подолати труднощі в пошуку роботи.

Професійна консультація безробітних є спеціальною діяльністю, спрямованою на формування у них об’єктивної оцінки ситуації безробіття, можливостей зайнятості і вироблення на цьому підґрунті оптимальної стратегії вирішення проблеми індивідуального працевла-штування з урахуванням індивідуально-психологічних особливостей безробітного і потреб ринку праці. Зміст професійної консультації безробітних залежить від того, до якого типу вони належать.

Основними видами допомоги профконсультанта безробітним першого типу можуть бути: допомога у знаходженні виходу з проб-лемної ситуації, пов’язаної зі зміною місця роботи; своєчасний підбір підходящих вакансій; обговорення можливості працевлаштування з урахуванням індивідуально-психологічних особливостей, особистих запитів; допомога у складанні особистого плану пошуку роботи; надання рекомендації щодо правильного ведення переговорів з роботодавцями.

У процесі профконсультації, перш за все, необхідно ознайомитися з запитами безробітного, його попереднім досвідом й оцінити його реальні та потенційні можливості. Наступним етапом консультації може стати інформація про вакансії, якими цікавиться безробітний й джерела їх отримання; інформація, яку можна використати у першу чергу; що сприяє підвищенню особистої конкурентноспроможності безробітного.

Професійна консультація безробітних досить складна, тому що вони неготові негайно приступити до роботи і їм необхідна не тільки допомога у працевлаштуванні, але й серйозна психологічна підтримка. В першу чергу необхідно зняти тривожний стан безробітного, спільно проаналізувати положення, що склалося і спробувати знайти оптимальний вихід із нього. Потім виявити коло інтересів і схильностей безробітного й підібрати відповідний тип професій, обговорити можливості працевлаштування на вільні вакансії. У випадку неможливості працевлаштування на вільні вакансії, обговорити з безробітним можливості переорієнтації і перенавчання на нову професію.

Професійна консультація безробітних другої групи може бути побудована за таким планом: а/ зняти тривожний стан безробітного; б/ визначити проблему, якщо вона не ясна; в/ виявити інтереси та нахили безробітного і підібрати групу відповідних професій; г/ проаналізувати конкурентну спроможність безробітного і стан ринку праці; д/ обговорити можливості працевлаштування з урахуванням індивідуально-психологічних особливостей безробіт-ного, його особистих запитів та потреб ринку праці; е/ допомогти скласти план пошуку роботи і самовизначення.

Слід відмітити, що у кожному конкретному випадку професійна консультація повинна носити індивідуальний характер, враховувати індивідуально-психологічні особливості безробітного, соціальні та інші чинники, можливості служби зайнятості, особисті можливості та запити, стан здоров’я. Профконсультант повинен пояснити безробітному, незалежно від того, до якої групи він належить, загальні причини неконкурентноспроможності людини на ринку праці /слабка інформованість про ринок праці і вимоги роботодавця до працівника, неадекватна самооцінка, високий рівень домагань, втрата навичок спілкування і професійної кваліфікації, невміння подати себе роботодавцю/.

У процесі профконсультації профконсультант повинен враховувати, що ситуація безробіття може викликати у безробітного негативні переживання різного роду і ступеня . В одних може понизитися почуття самоповаги, появитися невпевненість у собі, своїй професійній компетентності, а в інших – спостерігається стан тривоги, страху, апатії і навіть переживання втрати сенсу життя. Розвиток цих процесів має свою динаміку. Коли людина тривалий час не працює, виключається із звичних ділових зв’язків і стосунків, закономірно знижується її професійна компетентність, упевненість у своїх силах і можливостях, що в значній мірі може знизити мотивацію до роботи. Вона, як правило, не проявляє високої активності у працевлаштуванні, відчуває страх перед необхідністю проведення співбесіди з роботодавцем. Їм необхідно допомогти сформувати іншу, більш позитивну установку по відношенні до власного безробіття, яка б дозволила використати звільнений час для підвищення кваліфікації, професійної ком-петентності. Профконсультант повинен допомогти безробітному зняти стресовий стан, послабити емоційну напруженість.

Зауважимо, що поділ безробітних на групи за ступенем їх готовності до продовження трудової діяльності й узагальнена схема проведення професійної консультації дозволяє працівнику служби зайнятості більш старанно організувати і структурувати процес співбесіди з безробітними з метою найбільш раціонального використання часу і проводити роботу, спрямовану на конкретну людину. Орієнтуючись на потреби ринку праці та індивідуально-психологічні особливості безробітних, їх особисті запити, профконсультант має реальну можливість надати їм допомогу у вирішенні проблем вибору професії чи місця роботи, профілю професійного навчання чи перенавчання, працевлаштування. Результати спілкування з профконсультантом мають велику особистісну значущість для безробітного.


УДК 159.9:37.04–057.19

Кондратова Н.О.

Особливості методичного забезпечення психологічного консультування людини в ситуації безробіття і пошуку роботи

Ринкова економіка ставить людину в умови жорсткої конкуренції на ринку праці. Водночас, у суспільстві закріплюється тенденція оцінювати особистість за параметрами особистої успішності, кар’єрного просування, матеріальної забезпеченості. Ще одна важлива риса сучасного етапу розвитку суспільства – швидке, лавиноподібне накопичення знань, інформації, технологічних змін тощо. Ці умови є джерелом напруження, в якому постійно перебуває сучасна людина, включена до суспільних і виробничих відносин, і вони загострюють драматизм ситуації втрати роботи і розриву звичних соціальних зв’язків. Кожен член суспільства робить для себе вибір: прийняти участь у цих перегонах або так чи інакше уникати їх. Обидва шляхи не бездоганні з точки зору психологічного благополуччя особистості. Перший шлях, навіть при достатніх фізичних і психічних ресурсах особистості, рано чи пізно приводить до виснаження і відчуження від результатів своєї діяльності. Другий, забезпечуючи на деякий час свободу, веде до маргіналізації.

Ці суперечливі і драматичні обставини має враховувати профконсультант, покликаний надати допомогу людині в ситуації безробіття і пошуку нової роботи. По-перше, позиція консультанта як рівноправного з клієнтом члена суспільства ламає звичну для експериментальної психології схему “експериментатор–досліджуваний” при консультуванні дорослої людини у кризовій ситуації. По-друге, не слід абсолютизувати переваги позитивного подолання кризи, тобто виходу із ситуації безробіття без зниження соціального статусу і активізації всіх ресурсів особистості для продовження участі у життєвих перегонах. Однак, соціальна відповідальність примушує консультанта орієнтуватись перш за все на позитивне розв’язання кризи.

Враховуючи це, допомога людині в стані безробіття з боку психолога-профконсультанта має бути зосереджена на таких напрямах:

1. Психокорекційна, психотерапевтична допомога, спрямована на зниження напруження, тривоги, зміцнення впевненості у собі, стимулювання активності, готовності протидіяти негативним обставинам.
   
2. Психодіагностична допомога, яка дає можливість усвідом-мити свої психологічні особливості та професійно важливі якості.
   
3. Профінформаційна та психолого-просвітня допомога, в результаті якої людина навчається оцінювати психологічні вимоги професії до спеціаліста, порівнювати їх із власними психологічними якостями і робити відповідні висновки.
   
4. Довідково-інформаційна допомога, тобто ознайомлення клієнта з переліком вакантних робочих місць за даними служби зайнятості, а також з переліком інформаційних джерел і установ, які надають відомості про вакансії, умови працевлаштування, вимоги до фахівця тощо.
   

Зупинимось більш детально на особливостях психодіагностик-ної роботи з клієнтом з приводу втрати роботи і пошуку нової роботи.

Класичне психодіагностичне обстеження передбачає комплексне дослідження особистості:

– вивчення стійких особистісних якостей та способів реагування на життєві обставини за допомогою багатоаспектних особистісних опитувальників (наприклад, 16PF, MMPI та їх модифікації);

– вивчення інтелектуальної сфери особистості, тобто замір рівня розвитку інтелекту та якісний аналіз його структури (WAIS, батарея Амтхауера, інші ансамблі невербальних та вербальних методик дослідження інтелекту і пізнавальних процесів);

– вивчення мотиваційної сфери особистості, тобто її спрямованості, інтересів, намірів, ціннісних орієнтацій, рівня домагань тощо. Слід відмітити, що для діагностики професійної мотивації дорослих арсенал стандартизованих опитувальників не дуже широкий (методики Голланда, Йовайши та деякі інші).

Таке обстеження, як правило, займає 3–3,5 години і вимагає від досліджуваного зацікавленості і достатнього рівня позитивної мотивації до обстеження.

Для прогнозування успішності переорієнтації на певну професію акцент у діагностиці може посунутись із загального обстеження особистості на дослідження професійно важливих якостей саме у цій професії, тобто певних характеристик спрямованості, пізнавальних процесів та інтелекту, психофізіологічних та психомоторних властивостей, особистісних рис. Тривалість обстеження у цьому випадку може дещо зменшитись.

Але при консультуванні дорослої людини, що, як правило, приходить до профконсультанта за направленням Служби зайнятості і не обов’язково готова до роботи з психологом, виявляється, що класичні тестові методи психодіагностики не завжди відповідають ситуації. На перешкоді до їх використання можуть стати обмежений час, негативне або несерйозне ставлення клієнта до тестування, незрозумілість і незвичність для нього ситуації психологічного консультування. До того ж слід пам’ятати про обмежені можливості тестової психодіагностики, зокрема, не дуже високу прогностичну цінність окремих “зрізових” оцінок психологічних якостей. Отже, консультування дорослої людини вимагає ретельного аналізу життєвого шляху і проявів особистості у різних галузях життєдіяльності: у навчанні, професійній діяльності, дозвіллі, спорті тощо. Обґрунтованість прогнозу успішності нової професіоналізації, враховуючи високу ціну помилки на цьому шляху, повинна спиратися на вивчення реальних життєвих досягнень особистості, а не тільки, і не стільки, даних лабораторного експерименту.

Ці обставини висувають нові вимоги до професійної майстерності психолога-профконсультанта. Він повинен вміти заохотити людину до спілкування, створити невимушену, психологічно безпечну атмосферу, розкрити сенс і користь роботи з психологом. Щоб в умовах обмеженого часу зібрати достатню для обґрунтованих рекомендацій інформацію, профконсультанту необхідно бути досвідченим інтерв’юером, добре розбиратися у способах отримання і аналізу біографічних відомостей про людину. У деяких випадках біографічні відомості можуть стати основою профорієнтаційних висновків.

Збираючи біографічну інформацію, слід звертати увагу на:

1) загальнобіографічні відомості (вік, сімейний стан, родина і сфера спілкування, суспільний статус, життєві події і досягнення, спогади, яскраві враження, періоди щастя і нещастя та ін.);

2) шлях професіоналізації та професійної діяльності (умови первинного вибору, етапи освіти та підвищення кваліфікації, посадові пересування, кар’єра, зміст роботи на різних етапах професійної кар’єри, відомості про стиль роботи, професійні досягнення та ін.);

3) світогляд, життєві позиції і ставлення, цінності, інтереси, смаки у мистецтві і культурі, улюблені книжки, кінофільми, теми для обговорення і роздумів; захоплення, хобі, непрофесійні уміння і навички, способи проведення вільного часу;

4) стан здоров’я (загальний фізичний стан, хронічні захворювання, професійні захворювання);

5) життєві перспективи, плани, наміри.

Минулий професійний досвід, а також інтереси, захоплення і непрофесійні уміння можуть стати основою вибору нової професії та адаптації до нової професійної діяльності. Виділивши вже сфор-мовані знання, уміння і навички, можна вести пошук серед професій, психологічно подібних до наявного досвіду людини. У розробці методів порівняння за психологічним змістом різних професій і непрофесійних сфер діяльності, а також у запропону-ванні детального переліку психологічно подібних професій і видів діяльності повинна сказати своє слово професіографія.

Крім того, професійний шлях можна розглядати і з точки зору основних особистісних тенденцій (особливості мотивації, рівня домагань, індивідуального стилю діяльності тощо).

Аналіз планів клієнта на майбутнє, бачення перспектив власного життя допоможе консультанту оцінити особистісні резерви людини у протидії складним обставинам, намітити обсяг і напрямок корекційної роботи. Реальність чи нереальність планів, їх деталізованість чи узагальненість, наявність ієрархії цілей і засобів їх досягнення чи відсутність такої ієрархії, широта життєвої перспективи чи її обмеженість, схильність до практичної реалізації планів чи до марної мрійливості, самостійність у плануванні чи підкорення зовні-ній волі або обставинам – з’ясування цих питань і усвідомлення їх клієнтом може стати основою конструктивних рішень і висновків, зроблених в ході консультації.

Тільки коли буде вивчено і враховано всю різноманітну інформацію – від даних спостереження до біографічних відомостей та результатів тестової діагностики, – і коли аналіз усіх отриманих фактів приводить до східних, несуперечливих висновків, тільки тоді консультант має право сформулювати гіпотезу відносно особистісної моделі клієнта і керуватися цією гіпотезою в процесі вирішення проблеми у взаємодії з клієнтом. Тут важливо підкреслити два моменти. По-перше, психодіагностичні висновки завжди мають гіпотетичний характер не тільки через обмеженість і похибки методів дослідження, а й тому, що жива діюча особистість безупинно змінюється і розвивається. По-друге, будь-які психодіагностичні висновки у консультаційній роботі мають сенс тільки як ґрунт для взаємодії з клієнтом. Висновки психодіагностичного дослідження не можуть бути “вироком”, а тільки інформацією до роздумів, усвідомлен-ня, прийняття чи заперечення особистістю. Головне, щоб всі ці процеси були спрямовані на розв’язання проблеми і прийняття рішення.

Література.

1. Методи психодіагностики в системі професійної консультації безробітних: Методичний посібник. / За редакцією Синівського В.В., Ящишин О.О. – Київ, 2000. – 314 с.
   
2. Методи психодіагностики в системі професійної консультації безробітних: Методичний посібник. / Упорядник В.В.Синявський, редактор М.А.Міропольська, під загальною редакцією В.В.Синявського. – Київ, 2001. – 192 с.
   
3. Кузнецов Е. Дикое поле постиндустриальной разрухи. – www.russ.ru/politics/meta/20001215_ kuznec.phpl
   
4. Петров В.П. Профессиональная переориентация взрослых.// “Психологический журнал”. – Т.14, № 3, 1993.
   

Н. В.Філозоп

(м. Луцьк)

Вплив ранньої творчої професіоналізації

на самооцінку особистості

Актуальність проблеми впливу ранньої творчої професіоналізації на розвиток особистості обумовлена проблемою розвитку творчої особистості та факторів, які впливають на цей розвиток. Внутрішній світ особистості і її самосвідомість здавна привертали увагу філософів, вчених і творців. Поведінка людини завжди так чи інакше співвідноситься з її уявленням про себе і про те, якою вона повинна чи хотіла б бути. Вивчення властивостей самосвідомості, адекватності самооцінок представляє тому не тільки теоретичний, але і практичний інтерес у зв'язку з формуванням життєвої позиції особистості.

Оскільки поняття «Я» багатозначне, його вивчення вимагає зусиль фахівців різних наук – філософії, психології, психіатрії, історії, етнографії, соціології, літературознавства, лінгвістики і т. ін. Але хоча цією темою займалися багато видних представників усіх цих наук, людське «Я», як писали філософ А. Г. Спіркін [41, c.131] і психолог А. Н. Леонтєв [18, c.230], завзято вислизає від науково-психологічного аналізу. Однією з причин цього є міждисциплінарна роз'єднаність фахівців. Самі проблеми, що ставлять науки, взаємозалежні, але не тотожні. Існують розходження в понятійному апараті, методах дослідження і самому стилі. Серед західних дослідників розробкою теорії самосвідомості, «Я-концепції», самості займались З.Фрейд, А.Адлер, К.Юнг, Е.Фромм, Е.Еріксон, Г.Олпорт, Р.Кеттел, Р.Асаджолі, Р.Бернс, А.Маслоу, К.Роджерс У. Джемс та інші, серед радянських і вітчизняних вчених теоретично даний проблема досліджується в роботах О.М.Леонтьєва, С.Л.Рубінштейна, Л.І.Божович, О.Г.Асмолова, К.О.Абульханової-Славської, Л.І.Анциферової, І.С.Кону, Г.С.Костюка, П.Р.Чамати, Т.М.Титаренко, В.О.Татенка, М.Й.Боришевського.

Проблема пробудження, формування та активізації творчого потенціалу особистості набуває особливого значення в наш час, головною ознакою якого є зростання складності суспільних, міжособистісних і внутрішньоособистісних проблем. Творчість є істинною сутністю людини, джерелом розвитку і прогресу суспільства. Вільна творча самореалізація особистості є запорукою її успішної адаптації та інтеграції, здійснення нею свого призначення.

Формування цілісної особистості – одна з провідних цілей суспільства та сучасної освіти. Воно передбачає здійснення низки взаємопов'язаних завдань: пробудження, розвитку та стимуляції творчих резервів особистості, поглиблення самосвідомості та суб'єктності особистості, її здатності до самореалізації та самостійного прийняття відповідальних рішень.

Центральним утворенням ранньої юності стає не лише особис-тісне, але й професійне самовизначення. Проблема професійного самовизначення особистості розглядалась у працях Н.С.Пряжникова, Т.Б.Карцевої. Cамовизначення як процес професійного вибору підлітка розглядали І.Ю.Кузнєцов, І.Ф.Кузнєцова, Є.А.Клімов, Д.Сьюпер. Формування професійного самовизначення досліджувалось у працях Л.І.Божович. Процес вибору професії підлітками досліджували В.Т.Лисовський, В.І.Журавльов, Г.А.Чередніченко, В.Н.Шубкін, Ю.П.Вавілов і Н.В.Андреєнкова. Самовизначення пов’язане зі спрямо-ваністю в майбутнє, якісно новим сприйманням часу, коли сьогодення постійно співвідноситься з майбутнім, оцінюється з позицій майбутнього. Нове усвідомлення часу позитивно впливає на формування особистості, за наявності впевненості в собі, в своїх можливостях та силах.

Об’єкт дослідження: Я-концепція старшокласників.

Предмет дослідження: вплив ранньої творчої професіоналізації на Я-концепцію старшокласників.

Мета: дослідити вплив ранньої творчої професіоналізації на са-мооцінку та індивідуально-типологічні особливості старшокласників.

Завдання:

1. Розглянути сутність проблеми самооцінки в психології.

2. Вивчити вплив творчої діяльності на самооцінку особистості.

3. Здійснити теоретичний аналіз проблеми професійного самовизначення і проаналізувати основні підходи до вивчення даної проблеми вітчизняними та зарубіжними психологами.

4. Провести емпіричне дослідження індивідуально-типологічних розбіжностей та особливостей самооцінки старшокласників.

Гіпотеза: рання творча професіоналізація позитивно впливає на самооцінку та сформованість я-образу старшокласників. В даній роботі творчість розглядалася в контексті внутрішніх психологічних закономірностей, аналізувалася і як самотворчість особистості, – творення самої себе, свого “образу Я”, свого внутрішнього світу, через творчий саморозвиток. Творячи, людина ніби передає свою індивідуальність іншим, закріплює і продовжує себе в інших.

Творення себе нерозривно пов'язане з творенням та удосконаленням світу оточуючих людей і стосунків з ними. Творча особистість являє собою єдине з оточуючим світом «Я», в якому уособлюються вищі цінності і цілі.

Усвідомлюючи свої як позитивні так і негативні почуття стосовно оточуючих, тобто турботу і ніжність, ворожість і егоїстичність, вона поводить себе цілісно, творчо, гармонійно. Це призводить до проникнення творчості у внутрішній світ особистості і сприяє формуванню цілісної особистості, її самосвідомості та інтегрованого «Я-образу». У процесі творчості, людина глибше усвідомлює всі аспекти свого глибинного “Я”, значно виростає імовірність того, що вона буде діяти зі своїм соціальним оточенням у гармонії.

Проблематика творчої діяльності особистості є дуже актуальною у наш час, вона цікавила багатьох психологів минулого та сучасності. В рамках курсової роботи були розглянуті основні аспекти цієї теми, але тема потребує більш досконалого вивчення та розгляду для більш глибокого розуміння проблеми.

Було проведено емпіричне дослідження індивідуально-типологічних розбіжностей, самооцінки старшокласників та їх професійної спрямованості. Всього було досліджено 60 осіб, які навчались в 11 класах загальноосвітньої школи та в школі мистецтв. Дослідження проводилось за допомогою опитувальника професійної спрямованості Д.Голланда, методики дослідження самооцінки Дембо-Рубінштейн та тесту „Конструктивний малюнок людини з геометричних фігур”.

Для з’ясування питання чи розрізняються між собою групи досліджуваних за наявністю ранньої творчої професіоналізації, ми використовуємо критерій Розенбаума (Q).