Посібник-довідник для трудових мігрантів легальна трудова міграція до країн єс та попередження порушень трудових прав І трудової експлуатації представництво в Україні

Вид материала

Документы

Содержание Висновки та рекомендації Загальні висновки

Подобный материал:

• Практична робота №2 Порівняльна оцінка трудових ресурсів І зайнятість населення в основних, 78.49kb.
• Програма комплексного вступного іспиту з фахових дисциплін на окр, 308.36kb.
• Індивідуальний захист (самозахист) порушених прав працівника як одна із гарантій трудових, 136.05kb.
• Тест «Типи поселень в Україні» Іваріант ІІ варіант, 87.39kb.
• Дослідження потреб українських трудових мігрантів, 630.43kb.
• Удк 364-787. 7: 331. 556-053, 24.27kb.
• Трудові спори поняття, види та причини виникнення трудових спорів, 237.96kb.
• План Поняття трудових спорів, їх види та причини виникнення Порядок вирішення індивідуальних, 433.47kb.
• Правила внутрішнього трудового розпорядку приватного підприємства, 118.54kb.
• За підтримки: За підтримки: зовнішня трудова міграція населення україни: основні результати, 165.74kb.

Висновки та рекомендації

Висновки, подані нижче, ґрунтуються переважно на спостереженнях МОМ. Робота МОМ спрямована також на сприяння та регулювання міграційних процесів. Таким чином МОМ накопичила великий досвід, щоб мати змогу дати корисні поради мігрантам в країнах перебування, а також особам, які мають намір працевлаштуватися за кордоном. Розгалужена система представництв МОМ та партнерських організацій в багатьох країнах дає можливість МОМ отримувати цінну інформацію від трудових мігрантів, особливо тих, у кого є серйозні проблеми, зокрема щодо порушення трудових прав та експлуатації. Наведені в цьому дослідженні висновки підтверджує також багато інших організацій, що працюють з трудовими мігрантами.

1. Загальні висновки

Порушення трудових прав та експлуатація мають різні форми. Для зменшення ризику порушення прав потенційний трудовий мігрант мусить знати свої права. Часто трудові мігранти стають вразливими через нестачу достовірної інформації про умови працевлаштування за кордоном. Обов’язково потрібно, щоб стосунки між працівником та роботодавцем ґрунтувалися на підставі письмової угоди, в якій чітко сформульовано умови, права та обов’язки кожної сторони.


Кожна трудова угода повинна передбачати як мінімум такі положення:

• Функціональні обов’язки, місце роботи і термін дії угоди
  
• Розмір основної місячної зарплати, а також соціальний пакет та додаткові виплати
  
• Умови оплати праці
  
• Винагорода в негрошовій формі, зокрема безкоштовне харчування та проживання, якщо потрібно
  
• Години роботи, дні відпочинку та свята
  
• Переїзд до країни/місця роботи та повернення, зокрема репатріацію
  
• Компенсації на випадок виробничих травм або захворювань, надання невідкладної медичної та стоматологічної допомоги
  
• Права й обов’язки щодо соціального захисту
  
• Підстави для розірвання угоди
  
• Вирішення суперечок.
  

Після того, як особа вирішила їхати за кордон з метою працевлаштування, їй потрібно отримати конкретну, точну та достовірну інформацію про працевлаштування за своєю спеціальністю і про країну призначення. Для зменшення ризику порушення прав, трудові мігранти мають отримати якомога більше інформації про свої права в країні призначення, а саме:

• Інформацію про країну – які спеціалісти там потрібні?
  
• Правова система, система працевлаштування та імміграції, умови в’їзду, працевлаштування та перебування
  
• Найпоширеніші проблеми трудових мігрантів та шляхи їх вирішення
  
• Організації в країні призначення, які опікуються правами трудових мігрантів, зокрема організації та об’єднання трудових мігрантів, релігійні групи, профспілки, неурядові організації та інші групи підтримки
  
• Державні (дипломатичні місії, аташе з питань трудових відносин) та інші установи, які надають допомогу трудовим мігрантам.
  
• Засоби накопичення та пересилання грошей в країнах призначення та походження.
  

Трудові мігранти мусять знати правові зобов’язання, пов’язані з перебуванням за кордоном, і виконувати їх, особливо коли йдеться про дотримання конкретних термінів, оскільки наслідки невиконання зобов’язань можуть бути негативними.


Протягом кількох останніх років трудова міграція знову стала важливим політичним питанням в країнах – членах ЄС і для цього є кілька причин. На політичному рівні все ще домінують питання протидії нелегальній міграції та експлуатації мігрантів. Однак, країни Європи все більше усвідомлюють, що трудова міграція необхідна для підтримання економічного зростання. Такі фактори, як старіння населення, яке спостерігається в усіх країнах, а також значний попит на спеціалістів, навіть на некваліфікованих працівників в деяких секторах економіки, ще більше переконують у потребі залучення трудових мігрантів.


У країнах ЄС існують різні підходи до цієї проблеми. Наприклад Німеччина запровадила систему залучення висококваліфікованих мігрантів. Італія та Іспанія ввели квоти для менш кваліфікованих мігрантів, що можуть їм завадити отримати дозвіл на проживання, незалежно від того працюють вони, чи ні.


Більшість країн мають подвійну систему дозволів – на роботу та на проживання, які дають можливість принаймні деяким категоріям мігрантів отримати дозвіл на постійне проживання після певного періоду проживання та роботи в країні. У більшості країн є категорії мігрантів, які не мають права на постійне проживання. За деякими винятками до таких категорій належать сезонні працівники, а також особи, які приїхали для виконання короткотермінової роботи. У таких випадках передбачені правила, які унеможливлюють інтеграцію мігрантів.


Простежується чітка тенденція, що висококваліфіковані мігранти мають переваги перед некваліфікованими мігрантам в отриманні права на проживання. У низці країн такі мігранти не мусять проходити так званий «тест ринку праці» або такі вимоги до них є значно полегшеними.


Трудові мігранти самі забезпечують себе житлом, за винятком тих випадків, коли роботодавець погодився надавати житло, або законодавство вимагає від роботодавця забезпечувати житлом мігрантів, які працюють в певному секторі економіки.


В основному мігранти мають однакові права з громадянами країни на охорону здоров’я, хоча доступ до всіх видів медичних послуг може залежати від певних умов, наприклад, сплати внесків до системи соціального страхування (Німеччина, Польща) та рівня доходу.