Міжнародна журналістика – 2002 київ 2002

Вид материала

Документы

Содержание Соціально-економічні проблеми у висвітленні Далі газета вносить власні пропозиції, яким чином у майбутньому доцільно використовувати інформаційні технології. “Ось декілька Криміналізація політики призвела до зменшення авторитету поліцейського керівництва”

Подобный материал:

• Налоговый кодекс российской федерации часть вторая, 6828.95kb.
• Програма вивчення дисципліни "логіка" Київ -2002 Підготовлено кандидатом філософський, 234.57kb.
• К.,1998. Державна служба: організаційно-правові основи І шляхи розвитку. К.,1999. Виконавча, 10589.26kb.
• Концепция профильного обучения на старшей ступени общего образования, 298.46kb.
• П О С Т А Н О В А від 26 грудня 2002 р. N 1983 Київ, 190.5kb.
• Програма вивчення дисципліни філософія* київ 2002 Підготовлено доктором політичних, 320.09kb.
• Ф-программа вступительного экзамена в аспирантуру Утверждаю, 321.42kb.
• Приказ мнс РФ от 9 августа 2002 г. N бг-3-09/426 «О порядке постановки на учет в налоговом, 103.58kb.
• Арбитражный процессуальный кодекс РФ от 24 июля 2002 г. N 95-фз, 5849.2kb.
• Рішенні Конституційного Суду n 1-рп/2002 (v001p710-02) від 29. 01. 2002) (Додатково, 159.74kb.

Соціально-економічні проблеми у висвітленні

газетою “Таймс оф Індіа”

Газета “Таймс оф Індіа” протягом 1999 – 2000 рр. виявилася активним ініціатором вирішення наболілих соціально-економічних проблем країни. Газета велику кількість своєї площі відводила серйозним матеріалам, які б налаштовували громадськість, а головне – звернули б більшу увагу політичних лідерів Індії на проведення економічних реформ, кампаній з ліквідації неграмотності і бідності населення. Разом з тим газета “Таймс оф Індіа” не забувала регулярно знайомити своїх читачів із черговими позитивними зрушеннями у житті Індії, додаючи їм за допомогою таких матеріалів оптимізму і віри у майбутнє процвітання країни.

Газета постійно акцентує увагу на досягненнях Індії в галузі інформаційних технологій. Наприклад, 3 січня 2000 р. “Таймс оф Індіа” із патріотичною гордістю повідомляє: “Індійські новатори у списку ста”. Розширена замітка із багатообіцяючим заголовком відразу привертає увагу аудиторії. “Семеро осіб індійського походження фігурують у переліку ста молодих новаторів, відібраних спеціальним науковим журі, що був надрукований провідним американським журналом із питань науки і техніки “Текнолоджі Рев’ю”. Люди, які потрапили до цього списку, описані як “найбільш видатна група винахідників” і віднесені до 5 основних сфер діяльності: програмне забезпечення, біотехнологія, Інтернет, матеріальна наука і апаратне забезпечення. Індійські новатори фігурують в усіх категоріях, крім програмного забезпечення”.

Але друкуючи матеріали такого типу, газета не забуває вказувати уряду на помилки і недопрацювання, які є перепоною в здобутті країною ще більшої ваги на світовому ринку. Газета хоче, щоб уряд створив в Індії благодатний грунт для розвитку інформаційних технологій. “Таймс оф Індіа” продовжує нагадувати читачам, яким “величезним потенціалом є Індія”: “В еру, коли верховодить знання, Індія має величезний потенціал, щоб досягти успіху… У кількох сферах ми продемонстрували всесторонні здібності. У фізиці Індія отримала 4 міжнародних успіхи. У літературі ми мали декількох всесвітньо визнаних авторів. Багато історій успіху американської Силіконової долини — індійського походження, своїми відкриттями індійці створюють добробут не лише для себе, але й для країни, у якій вони проживають. Якби ми створили їм подібну атмосферу добробуту на батьківщині, це було б вигідніше передусім для Індії.

Якби Індія керувалася законами і політикою, які б вітали і винагороджували, ми б стали головним джерелом всесвітнього інвестиційного інтересу і дуже швидко вибралися із тривалих злиднів і неписемності… На біду, наші бюрократи і політики продовжують жити у п’янкому тумані влади… Уряд негайно повинен прийняти декілька жорстких рішень для того, щоб виправити помилки, які ми зробили у минулому”.

У перший день 2000 р. “Таймс оф Індіа” присвятила розвитку інформаційних технологій (ІТ) Індії цілу полосу спеціальної вкладки, яка б репрезентувала досягнення країни за рік, що минув. “Прокинься, це 2000 рік!” прокричав заголовок для тих, хто недооцінює значення інформаційних технологій. “Вступаючи у нове тисячоліття і, перераховуючи здобутки завдяки інформаційним технологіям, ми бачимо попереду неймовірні можливості… Історію успіху Індії можна оцінити завдяки таким досягненням:

– комп’ютеризація залізничної системи резервування;

– STD/PCO-кабінки у багатьох місцях, які є результатом цифрового обміну;

– телебачення досягає найвіддаленіших куточків країни завдяки інтеграції теле- і радіомовлення, супутникових і комп’ютерних технологій;

– використання комп’ютерів нашою рідною мовою і широке запровадження мережі Інтернет”.

Далі газета вносить власні пропозиції, яким чином у майбутньому доцільно використовувати інформаційні технології. “Ось декілька шляхів:

– документація і розповсюдження нашої багатої культури і спадщини через цифрові бібліотеки;

– створення можливостей пошуку роботи через Інтернет;

– освіта на відстані, яка б використовувала супутникові і мультизасоби масової інформації, а також лінгвістичні технології;

– ефективне управління підприємствами комунального обслуговування.

Чи дійсно ІТ є панацеєю від усіх наших проблем? Відповідь у тому, як ми використовуємо цей інструмент для вирішення проблем. Адже ІТ уже завоювали нам лаври на глобальному ринку. Вони допомогли нашій економіці рік за роком феноменально збільшувати індійський експорт. Завдяки своїм передовим технологіям ми стоїмо тепер на карті з кількома вибраними країнами.

Але чи не зроблять інформаційні технології нас більш ледачими, чи не завадять вони спілкуванню людей віч-на-віч? Відповідь на це дасть час. Зрозуміло одне: у першому десятиріччі нового тисячоліття ІТ повністю змінять наші цінності. Неграмотність зменшиться із широким використанням комп’ютерів… Зв’язок знищить географічні кордони і приведе до близьких взаємовідносин незалежно від географічного розташування. Найважливіше те, що ІТ покращать якість життя. І в цьому ми бачимо найбільший виклик століття, що минає, новому тисячоліттю”. Проте часом така ейфорія видання з приводу того, що інформаційні технології швидко покращать життя людей, виправдана лише частково. Так, досягнення у галузі новітніх технологій поліпшать якість життя, але не найбідніших прошарків населення Індії, а швидше людей, які уже володіють певними матеріальними цінностями.

У 1998 р. Індія стала другою після Китаю за кількістю населення країною – понад 1 млрд. чол. За цих обставин ключовим залишається питання ефективності економічних реформ. Правляча коаліція на чолі з Бхаратія Джаната Парті (БДП) сформулювала завдання “більш швидкого зростання, яке забезпечить зайнятість і справедливість”. Хоча економічні реформи не домінували у передвиборчій програмі партії, ще в 1998 р. її лідери наголошували на потребі продовження економічної реформи, розпочатої в 1991 р. Однак самі реформи будуть “реформовані”, заявили керівники партії, в напрямку зміщення акценту на ширше використання національних ресурсів (принцип “свадеші”). “Пріоритетним питанням реформ має стати економічне зростання, створення нових робочих місць, що особливо складно зробити, зважаючи на демографічні чинники. Інтенсивний розвиток повинен сприяти зростанню рівня життя хоча б середніх прошарків населення”. Лідери БДП характеризують принципи “свадеші” як процес побудови сучасної квітучої Індії власною працею з максимальним використанням національних ресурсів. “Індія буде побудована індійцями”, – говориться в програмі Народної партії”.

Хоча газета “Таймс оф Індіа” не завжди поділяла погляди уряду на проведення економічних реформ, в одному їх позиції збігалися: реформи повинні запроваджуватися швидше. “Темп економічних реформ має бути прискорений”, – заявляє газета 8 березня 2000 р. У цій статті журналіст розповідає не лише про повільні темпи економічних перетворень у країні, а й про промахи в економічній політиці уряду. “Уряд по-дурному завадив залученню іноземних інвестицій у сектор авіаліній. І тепер Індійські авіалінії несуть величезні збитки. Подібна історія спостерігається і в галузі телезв’язку. Оператори телезв’язку втягнуті у юридичну тяжбу з урядом, на вирішення якої підуть роки. До якого ж часу економічний розвиток країни повинен призупинятись?”

Газета намагається довести, що країні вигідна політика щодо сприяння експорту індійських виробів: “Ми не повинні сковувати експорт”. 22 січня 1999 р. на сторінках газети з’являється заява прем’єр-міністра Індії А.Б. Ваджпайї, у якій він оголошує експорт “національним пріоритетом”. Така політика уряду газетою, за спиною якої стоять провідні фінансові і промислові кола країни, сприймається на “ура”. “Прем’єр-міністр А.Б. Ваджпайї зробив акцент на звільненні експортерів від кайданів затяжних процедур і величезних податків. Він також звернув увагу на прояв протекціоністських тенденцій у розвинених країнах світу після кризи у Східній Азії і стверджував, що “потрібно зробити виклик, щоб законні права країн, що розвиваються, на справедливий ринковий доступ не були відхилені”.

Газета також проводить активну політику з підтримки власного кіновиробника. І на сторінках газети, особливо кольорових яскравих додатках для молоді, не зустрінеш американських зірок Голівуду. Індійські моделі, індійські актори, продюсери, дизайнери, стилісти там на першому місці. Взагалі, Індія є найбільшим виробником фільмів у світі. Індійське кіно має масу прихильників у світі. Основу вітчизняного прокату становлять індійські фільми, кількість іноземних фільмів, які транслюються у країні (переважно англійських і американських), не перевищує 20%. Тим не менше, на індійських кіностудіях, розташованих головним чином у Бомбеї, часто знімаються місцеві версії голівудських “хітів”. Індійські фільми робляться місцевими мовами, головним чином, телугу, тамільською, хінді, каннаді і малаялам. Іноземні фільми (і телебачення) справили великий вплив і на індійську кіноіндустрію. Останнім часом стає популярним елітне кіно — зокрема, індійський канал “Канал плюс” щорічно фінансує зйомки і прокат 15 таких стрічок.

Газета прагне внести свої корективи у політику уряду щодо національного виробника, наголошуючи на тому, що експортувати кінофільми Індії дуже вигідно. Для того, щоб розставити правильні акценти, “Таймс оф Індіа” нерідко друкує матеріали людей, які безпосередньо належать до кіноіндустрії і знають усі її недоліки. Саме над цими недоліками газета пропонує попрацювати уряду.

“Нам промили мізки, що показ індійських фільмів на фестивалях означає високу оцінку нашого кіно… Кіно Китаю зробило міжнародний дебют набагато пізніше, ніж наше, його визнання і критиками, і театральними касами показує нашу власну бідність й ілюзії у величі. Якби ви були безпосереднім учасником фестивалів, так, як я, ви б побачили, що наше кіно байдуже іноземним критикам.

Протиставте це американцям. Коли Маршалл надавав позики Європі після Другої світової війни, однією з перших умов, яку поставила Америка країнам-отримувачам допомоги, був вільний доступ американського кіно у ці країни… Не слід забувати, що в країнах так званого третього світу індійське кіно єдине, яке кидає виклик Голівуду по касових зборах”.

Особливо велике схвалення газетою отримали рішучі кроки уряду у галузі виробництва та збуту цукрової продукції, які “Таймс оф Індіа” називає “солодкою пігулкою”. “Уряд, керований Бхаратія Джаната Парті, дотримався обіцянки створити нормальне поле діяльності для вітчизняної цукрової промисловості після насичення ринку більш дешевим імпортом. Міністр у справах споживачів оголосив у четвер збільшення податків на імпортерів цукру до 40%. За таких умов імпорт може продовжуватися, але стимул буде набагато меншим. Відтепер імпортери нестимуть ті ж самі збитки, яких зазнавала індійська промисловість, коли продавала цукор по ціні, меншій за собівартість”.

У серпні 2000 р. в Індії були проведені важливі економічні реформи в сфері страхового бізнесу. Відтепер приватним та іноземним інвесторам дозволили вкладати капітал у створення фірм з надання послуг у сфері страхування. Газета належним чином оцінила таке досягнення. Журналіст Пушпа Гірімайї, який у “Таймс оф Індіа” займається висвітленням проблем споживачів, присвятив цій події велику статтю під назвою “Для споживачів цей рік наповнений подіями”. “Серед позитивних досягнень уряду я би хотів поставити на перше місце цього переліку затвердження Законопроекту з розвитку і регулювання страхового бізнесу двома палатами Парламенту, за допомогою якого передбачається конкуренція у сфері страхування.

Чи принесе розкриття сектору страхування користь споживачам, зокрема, у секторі медицини (страхування на випадок хвороби)? Чи буде він означати швидке вирішення страхових позовів? Чи буде конкуренція означати кращу якість обслуговування страховими компаніями? На ці та інші запитання, які так хвилюють сьогодні індійських споживачів, дасть відповідь нове тисячоліття”.

Взагалі, проблеми споживачів висвітлюються у виданні дуже цікаво і багатосторонньо. Зазвичай для них відводиться своє постійне місце на сторінці “Бізнес таймс”. Щодо захисту прав споживачів, то раз на тиждень декілька місяців підряд у газеті виходила рубрика “Наші скарги”, куди індійці могли написати про недоліки в обслуговуванні чи погані санітарні умови у певному житловому районі. Нерідко людям, які особливо відзначилися у захисті своїх споживацьких прав, журналісти присвячували нариси.

Наприклад, 10 січня 2000 р. “Таймс оф Індіа” говорить, що “споживачі повинні вступати у Новий рік з надією”. “Цього разу я би хотів написати про споживача, який довго боровся, щоб перетворити свою поразку на перемогу. Його випадок дарує надію, але лише тим споживачам, які мають стійкість, щоб подолати важкі перешкоди, з наміром виграти усі бої. Десятирічна боротьба Шанкара Парсада розпочалася після відхилення його вимоги виплатити страховку Національним Комітетом страхування у 1989 році…” Таким чином, журналіст пропонує читачам дізнатися про гіркий досвід і несправедливість, з якою часто доводиться стикатися споживачам. За допомогою цих виступів газета намагається привернути увагу керівництва держави, що у галузі страхування потрібні кардинальні зміни. І такі зміни врешті-решт відбулися. У цьому є і невеличка заслуга газети, яка завжди намагалася приділяти увагу захисту прав споживачів.

Із газети “Таймс оф Індіа” можна дізнатися і про багаточисельні факти корупції і спекуляції. Коли до влади прийшов уряд під керівництвом прем’єр-міністр А.Б. Ваджпайї, “він ініціював реалізацію таких політичних заходів, запропонованих ще попередньою владою, як створення спеціальної організації для боротьби з корупцією і відмивання незаконно отриманих грошей у вищих ешелонах влади”. Найчастіше статті, присвячені корупції, з’являються під рубрикою “Юридична точка зору”. Нерідко газета вдається до власного розслідування, і тоді у матеріалі не називаються джерела отримання інформації, але сама інформація подається так, що викликає повну довіру у читача.

“ Криміналізація політики призвела до зменшення авторитету поліцейського керівництва”, – пише журналіст Ракеш Бхатнагар. “Неофіційне вивчення впливу злочинності на офіцерів Індійської Служби Поліції наводить на думку, що через зростаючу криміналізацію політики відбулося багатозначне збільшення кількості поліцейських, втягнутих у ганебні дії. Маються на увазі згвалтування та вбивства, корупція та неправдиві свідчення. Суспільний науковець Рамеш Бхан, який вивчав цю проблему протягом минулого року в Біхарі, Раджастані, Ассамі і Делі, зазначає: “Зв’язки між злочинцями і політиками стають сильнішими, вони можуть зруйнувати довіру до чиновників і поліцейських на всіх рівнях влади. Це призведе до того, що знищиться правління закону”. У цьому ж матеріалі газета наводить конкретні приклади чиновників, яких звинувачує у корупції і зв’язках із злочинним світом. “Відповідно до іншого звіту, близько 40 законодавців зі злочинною репутацією прикрасили Парламент. Близько 70 інших були обрані до законодавчих асамблей.

Як би там не було, роль Центральної Пильнуючої Комісії за таких погіршених обставин стає вирішальною. Давно вже слід надати Комісії додаткової влади, щоб вона могла розглядати справи, що не лише належать до порушень кримінального та цивільного законодавства, але й стосуються пристойності і чесності державних службовців, які працюють на високопоставлених посадах в уряді”.

Отже, газета пропонує боротися із корупцією, надавши більших повноважень спеціальній Пильнуючій Комісії. Але найголовнішим є те, що “Таймс оф Індіа” вірить, що корупцію можна ліквідувати. Для цього треба лише удосконалити систему розгляду справ, пов’язаних з корупцією і відмиванням незаконних грошей. Газета опублікувала 6 січня 2000 р. матеріал “Корупцію можна знищити”, де наводить слова головного спеціального уповноваженого з пильнування Н. Віттала. Він теж вірить, “що корупцію можна перемогти. А коли таке говорить людина із більш як тридцятилітнім досвідом боротьби з корупцією, варто це взяти до уваги”, – зазначає газета.

“Міністр інформації і телерадіомовлення А. Джайтлі посилався на повільний процес розгляду проблеми і недостатню звітність, затримки у розслідуваннях у сфері боротьби з корупцією”.

Центральною темою своїх виступів “Таймс оф Індіа” зробила і зовні менш гостру, але дуже важливу проблему, – демографічну. Нечувано швидкий приріст населення (з часу деколонізації – вдвоє) загрожує Індії катастрофою. Правда, найбільш тяжкі її наслідки – перш за все голод – були пом’якшені успіхами “зеленої революції” і фермерського господарства тих районів Індії, де обидва чинники досягли найбільших успіхів, зокрема, у штаті Пенджаб. Однак проблема не лише залишається, але й продовжує бути дуже гострою. Спроби вирішити її прискореними темпами, з адміністративним натиском результатів не дали, більш того, призвели до поразки І. Ганді на виборах 1977 р. Повернувшись до влади через кілька років, І.Ганді більше до такого типу заходів не поверталася, а демографічний приріст за темпами і результатами все збільшувався.

11 травня 2000 р. в Індії офіційно народився мільярдний житель. Хоча, за даними ООН, населення Індії досягло 1 млрд. чол. іще в серпні 1999 р.: щоденно в країні народжується приблизно 42 тис. чол., і їх реєстрація ведеться не дуже старанно. “Таймс оф Індіа” повідомила про мільярдну мешканку країни, яка народилася 11 травня в одній із лікарень Нью-Делі, матеріалом із величезною кольоровою фотографією мами й дитини на першій сторінці газети. Таким чином видання збиралося використати цю подію, щоб привернути увагу громадськості до проблем перенаселення країни і контролю над народжуваністю. Якщо Індія не вживатиме ніяких заходів, то через 50 років її населення досягне 1,5 млрд. чол. При цьому багато людей голодують, 53% дітей мають вагу нижче норми.

Протягом 1999 – 2000 рр. саме проблемі перенаселення Індії газета відводила найбільше газетної площі, зробивши цим вирішення важливого питання демографічного вибуху одним із приоритетних у висвітленні газетою. На сторінках видання точилися справжні дискусії, яким чином краще вирішити складну демографічну проблему. “Таймс оф Індіа” намагалася дозволити висловити з цього приводу найрізноманітніші думки. Початком дискусії з демографічної проблеми у 1999 – 2000 рр., на нашу думку, можна вважати статтю Х. Шоурі від 18 січня 1999 р. “Контроль за народжуваністю: він може здійснюватися; він повинен здійснюватися”. Журналіст намалював досить непривабливу картину майбутнього Індії. “Подальше зростання населення – найбільш важлива і першочергова проблема для нашої країни. Усі наші великі недуги пов’язані з цією проблемою, і справжнє лихо очікує країну, якщо ефективно не взятися за її вирішення. Зростання населення і бідність пов’язані одне з одним. У той час, як невпинне зростання населення тягне за собою проблему бідності, неграмотності і безробіття, люди з малим достатком мають схильність народжувати велику кількість дітей, вважаючи, що мати багато нащадків – це добре.

Кожен знає, які згубні наслідки виникли через нинішню некеровану експансію населення, і що іще більше погіршення ймовірне у найближчі десятиліття. Але ніхто, жоден політичний лідер, жодна політична партія, жоден урядовий департамент, жодна організація не готова подивитися в обличчя цій проблемі. Уряд Індії має Міністерство, яке відповідає за питання, пов’язані з населенням, але воно продовжує вживати евфемістичну термінологію типу “планування сім’ї” чи “сімейний добробут”, ніколи не наважуючись взяти проблему прямо за роги і проголосити, що приріст населення повинен і буде контролюватися.

Із подальшим зростанням населення нашу країну чекає катастрофа у зв’язку з недостатнім забезпеченням їжею і питною водою. Якщо осушити водні запаси, виникнуть серйозні проблеми із постачанням екологічно чистої питної води. Жоден уряд, ні в центрі, ні в штатах не наважився виступити із заявою, наприклад, що віднині сім’ї з двома чи більше дітьми будуть позбавлені харчових пайків, і так само будь-які інші привілеї, надані урядом, також будуть обмежені.

Усе ще не розроблена національна політика з питань народжуваності, про яку так часто говорять. Приоритетним у цій програмі слід зробити навчання жінок техніці сімейного планування, користуванню контрацептивами, треба переконати жінок прийняти рішення обмежувати сім’ю. Освіта жінок надзвичайно важлива для прогресу країни”. У підверстаному до статті редакційному коментарі зазначалося, що газета буде рада будь-яким коментарям і пропозиціям з цієї проблеми. І вони не забарилися. Наступного дня на сторінках “Таймс оф Індіа” з’явилася інша стаття, автор якої зовсім не погоджувалася із пропозиціями у попередньому матеріалі. Цю статтю написала Лоліта Панікер, назвавши її так: “Зростання населення: більше ніяких ігор з числами”.

“У своїй статті Х. Шоурі наводить ряд аргументів, які не лише застарілі, але й неприйнятні у демократичному суспільстві. Він пропагує позбавити тих, у кого більше двох дітей, харчових пайків і грошової допомоги. Потім він продовжує хвалити заходи, вжиті деякими штатами, які перешкоджають людям з більш ніж двома дітьми брати участь у виборах.

Незважаючи на багатьох наших політичних лідерів, які застряли на думці про “контроль за народжуваністю”, сталося багато позитивних подій на фронті “репродуктивного здоров’я”. Справді, кожного року тисячі рупій іноземної і центральної допомоги ідуть не в ту кишеню. Політичним партіям потрібно залишити перейматися недоречними проблемами на кшталт того, яким країнам можна грати матчі крикету в Індії, і просто виконати непримусову політику репродуктивного здоров’я, яку вже сформульовано, і вплинути на покращення добробуту. Ніякі силові заходи, які захищає Х. Шоурі, непотрібні і небажані”.

Проблематика газети “Таймс оф Індіа” відображає кризові явища в економічному житті країни. Так, в окремих статтях, присвячених проблемі бідності в Індії, газета наводить дані про загальний життєвий рівень населення. Наприклад, 3 лютого 1999 р. досить песимістичний прогноз зробив журналіст Сіддхарт Д’юб. “Індія увійде в наступне тисячоліття з більшою кількістю глибоко виснажених людей, ніж будь-яка країна світу, близько 350 – 500 млн. чол. Це жахлива трагедія, яка завдає людям страждання протягом усього їхнього життя. Але більш трагічною є впевненість, що навіть через півстоліття чи століття Індія все ще залишиться країною масової бідності”.

Певну увагу приділяла “Таймс оф Індіа” і соціальним проблемам столиці. Стаття під назвою “Група нетрів перетворила сектор 9 Рохіні у смердючий простір” досить непривабливо змальовує життя людей цього багатого сектору, яке стало нестерпним через бідняків. Але, як це не дивно, у даному випадку газета не пропонує покращити життя збіднілого населення нетрів, а передусім багатіїв, у житті яких виникли незручності. “Життя для великої кількості людей, які мешкають у секторі 9 у Рохіні, стало пекельним не через їхню вину. Звинувачувати слід величезну групу нетрів якраз у центрі іншої добре спланованої колонії. Як результат, жителів цього сектору кожного ранку вітає очевидний сморід людських фекалій. Муніципальна корпорація, яка відповідає за підтримання санітарних умов у місті, здається, не може контролювати бруд. “Ми поставили 2 рухомих фургони з 12 – 15 туалетами у нетрях, щоб мешканці не ходили в туалет на вулиці, але ніхто не користувався цими туалетами”, – сказав представник муніципальної корпорації. І до цього часу жителі просто повинні будуть терпіти гній і бруд, спричинені навколо їхніх будинків цими злидарями”.

“Таймс оф Індіа” – одна з небагатьох індійських газет, яка так наполегливо і постійно протягом 1999 – 2000 рр. проводила кампанію за ліквідацію неграмотності в країні. Адже незважаючи на те, що за півстоліття незалежності Індія досягла вражаючих результатів у різних галузях економіки, науки, техніки, і посідає за цим показником третє місце в світі, “лише 2/3 індійців у віці від 6 до 14 років відвідують школу, і близько половини населення вчилися в своєму житті довше 4 років”. Ситуація ускладнюється тим, що зростання кількості грамотних не встигає за приростом населення. У результаті абсолютну кількість неграмотних сьогодні можна порівняти з кількістю населення Індії за часів досягнення незалежності. Тільки з 1981 по 1991 рр. вона збільшилась з 314 млн. до 335 млн. чол.

Те, що питання ліквідації неграмотності вирішується дуже повільно, ніяк не пов’язане з недоусвідомленням його значення кращими представниками індійського суспільства. Ще більше ста років тому видатний мислитель і громадський діяч Свамі Вівекананда (1863 – 1902) з болем говорив про багатомільйонні маси індійців, які перебували на межі злиднів і деградації, і закликав прислухатися до потреб простих людей. Він розумів, що розповсюдження освіти серед низів дозволить покращити їхнє становище, закликав молодь йти у села, халупи. Без знань, вважав Вівекананда, маси не зможуть повірити в себе, струсити комплекс неповноцінності, страху і фатуму. Якщо прості люди залишаться темними, неосвіченими, якщо вони не зможуть заробляти собі на харчування й одяг, ніяка політика не забезпечить економічного зростання, гадав він. Подібні ідеї звучали у висловлюваннях практично всіх передових діячів Індії ХІХ і ХХ століть.

Сьогодні освіта, особливо вища, і в розвинених державах, і в країнах, що розвиваються, все більше стає привілеєм багатих. В орієнтованій на ринок глобальній економіці зі зростанням комп’ютеризації, успішним запровадженням високих технологій, принципово нових методів виробництва, а також серйозними успіхами сфери послуг, зростає і потреба у висококваліфікованих спеціалістах, які завжди були одним із головних економічних, ідеологічних, політичних і культурних ресурсів суспільства. Роль освіти, знань і професійних навичок на нинішньому етапі розвитку людства все більше зростає. Збільшується і ціна, яку доводиться платити за отримання знань, а роботодавцю – за працівника, який володіє цими знаннями. Світовий досвід показує, що ніякі інвестиції не окупаються швидше, ніж вклад в освіту. Тому в сучасному суспільстві спостерігається гостра конкуренція за отримання хорошої освіти і високої кваліфікації, особливо у тих сферах, які вважаються найбільш перспективними.

Що стосується Індії, то середній показник грамотності і освіченості її населення надзвичайно низький. Тут в середньому вчаться в школі не більше двох років. І хоча Індія – найбільша в світі країна, де діють демократичні інститути, де сотні мільйонів громадян регулярно беруть участь у виборах до парламенту, законодавчих органів у штатах і органів місцевого самоуправління, багато індійських вчених і спеціалістів справедливо відзначають, що усвідомлення політичного волевиявлення громадян ускладнене через низький рівень грамотності.

Однією з причин провалу чи невиконання численних планів і програм ліквідації неграмотності є традиційна заборона нижчим кастам – недоторканим і жінкам – залучатися до грамоти. Протягом століть знання священних текстів і законів було привілеєм чоловіків з вищих каст.

Який же сьогодні соціальний портрет неграмотності Індії? По-перше, неграмотні — це жінки всіх класів і каст, особливо нижчих. По-друге, – це чоловіки і жінки, які належать до релігійних меншин, зареєстрованих каст і племен, а також відсталі й знедолені прошарки суспільства.

Газета “Таймс оф Індіа” вважає, що важливою ланкою в процесі ліквідації неграмотності є обов’язкова початкова освіта, тобто така система навчання дітей, за якої держава повинна надати шкільні приміщення, обладнання, підручники, навчальні посібники, підготувати необхідну кількість вчителів, проконтролювати відвідування усіма дітьми школи. У парламенті вже давно чекає свого часу законопроект про право дітей до 14-річного віку на обов’язкову безплатну освіту. І газета постійно намагається порушити питання обов’язкової початкової освіти. Вона виступає за те, щоб 45 стаття Конституції із розділу “Основні принципи політики держави”, де говориться, що “держава намагається забезпечити протягом десяти років, з моменту введення у дію теперішньої Конституції, обов’язкову безкоштовну освіту для всіх дітей до 14 років”, була включена в розділ про основні права громадян. Це зробило б обов’язковим виконання даної вимоги, яка досі не була реалізована.

За останні роки під тиском індійської преси, зокрема, газети “Таймс оф Індіа” намітилася помітна активізація зусиль, спрямованих на ліквідацію неграмотності і розповсюдження початкової освіти. Про це свідчать як програми багатьох політичних партій, так і виступи видатних громадських діячів і вчених. У 1995/1996 фінансовому році бюджетні асигнування на початкову освіту збільшилися майже втричі порівняно з попереднім роком…

У цілому можна констатувати, що газета “Таймс оф Індіа” є досить патріотичним виданням, яке за якістю поліграфії, а, найголовніше, за змістом, відповідає рівню світових стандартів. Ми вважаємо, що у кожній країні світу повинно бути таке якісне видання, з чіткою інформаційною політикою, яке спрямовує своїх читачів покращити життя в країні власними силами, а не чекаючи на чиюсь допомогу.

__________________________________


Туреччина