Міжнародна журналістика – 2002 київ 2002
| Вид материала | Документы |
- Налоговый кодекс российской федерации часть вторая, 6828.95kb.
- Програма вивчення дисципліни "логіка" Київ -2002 Підготовлено кандидатом філософський, 234.57kb.
- К.,1998. Державна служба: організаційно-правові основи І шляхи розвитку. К.,1999. Виконавча, 10589.26kb.
- Концепция профильного обучения на старшей ступени общего образования, 298.46kb.
- П О С Т А Н О В А від 26 грудня 2002 р. N 1983 Київ, 190.5kb.
- Програма вивчення дисципліни філософія* київ 2002 Підготовлено доктором політичних, 320.09kb.
- Ф-программа вступительного экзамена в аспирантуру Утверждаю, 321.42kb.
- Приказ мнс РФ от 9 августа 2002 г. N бг-3-09/426 «О порядке постановки на учет в налоговом, 103.58kb.
- Арбитражный процессуальный кодекс РФ от 24 июля 2002 г. N 95-фз, 5849.2kb.
- Рішенні Конституційного Суду n 1-рп/2002 (v001p710-02) від 29. 01. 2002) (Додатково, 159.74kb.
Позиція “Таймс оф Індіа” у питанні індійсько-пакистанських відносин
Газета “Таймс оф Індіа” приділяє значну увагу стосункам між Індією і Пакистаном. І це не дивно, адже політичне самопочуття Індії багато в чому визначається характером її взаємовідносин з Пакистаном. На жаль, уже більше п’ятдесяти років триває індійсько-пакистанська ворожнеча, головна (але не єдина) причина якої, – проблема Кашміра. Газета постійно висвітлює перебіг справжнього хронічного захворювання Індії під назвою “кашмірський синдром”, який дає про себе знати щороку. Так було і в 1999, і в 2000 рр. Під час кожної чергової конфронтації у Кашмірі газета виносить матеріали про військові дії на першу полосу у супроводі кольорових фотографій і опитувань індійців про їхнє ставлення до війни. Такі матеріали нерідко подаються у вигляді коментарів провідних політичних і військових лідерів Індії чи репортажів із гарячих точок на індійсько-пакистанському кордоні. Проте найчастіше із коментарем або заявою на першій сторінці “Таймс оф Індіа” з’являється прем’єр-міністр Індії А.Б. Ваджпайї, а не президент К.Р. Нараянан. Адже фактично вся виконавча влада в країні перебуває в руках прем’єр-міністра.
З аналітичними матеріалами, присвяченими індійсько-пакистанським стосункам, зацікавлений читач може ознайомитися на сторінках “Нью-Делі” й “Міжнародні новини”. На сторінці, відведеній для міжнародних новин, найчастіше за все міститься інформація про ставлення чи реакцію США, Китаю, Пакистану, Росії та інших ключових партнерів Індії на кашмірську проблему. “Таймс оф Індіа” подає тут, так би мовити, найсвіжішу інформацію з перших рук. Тому що це одна з небагатьох індійських газет, яка “має власних кореспондентів у Вашінгтоні, Лондоні, Мілані, Москві, Каїрі, Нікозії, Ісламабаді, Катманду, Дацці, Коломбо”.
Отож, у розпал сутичок із Пакистаном “Таймс оф Індіа” відводить як мінімум 3 полоси із 24-х на висвітлення індійсько-пакистанської конфронтації. Щоб краще зрозуміти, чому проблема індійсько-пакистанських стосунків так скрупульозно досліджується на сторінках газети, та й саму політику газети щодо вирішення протистояння з Пакистаном, варто трошки заглянути в історію війни.
Сьогодні лише старожили пам’ятають той час, коли ніщо не порушувало патріархального миру в Кашмірі. Війна прийшла туди у 1947 р. При розподілі колишньої британської колонії на Індію і Пакистан кашмірський правитель магараджа Харі Сінгх вирішив, що його батьківщина повинна стати частиною індійської території. Входження Кашміра до складу Індії було оформлене відповідним документом і набуло законної сили. Але тут у події втрутився Пакистан, який задався метою звільнити від індійської влади кашмірців-мусульман.
Війська Індії відкинули войовничі племена, які вторглися в Кашмірську долину з Пакистану. Індійські солдати успішно розвивали наступ і могли б звільнити від пакистанців весь Кашмір, але США і Англія скомандували: “Стоп!” Індійські військові пропонували не звертати увагу на стурбованість США й Лондона і продовжувати переможний наступ. Але тодішній прем’єр-міністр Індії Дж. Неру дотримувався іншої думки. Він віддав наказ військам про припинення вогню, погодився з лінією фактичного контролю в Кашмірі й із розміщенням в прикордонних районах спостерігачів ООН.
Незабаром оонівські резолюції запропонували Індії оголосити в Кашмірі плебісцит. Індія начебто погодилася, але з його проведенням не поспішає і досьогодні. Пакистанці ж при кожній зручній нагоді намагаються виручити братів по вірі в Кашмірі силою зброї. У 1948 р. армія Пакистану розпочала операцію “Гібралтар”, яка мала на меті відділити від Індії сектор Каргіл у Кашмірі. Але з цієї спроби нічого не вийшло. Пакистанці відступили за лінію дійсного контролю, яка і до сьогодні є не офіційним демаскованим кордоном, а лише прикордонною межею між індійським і пакистанським районами Кашміра, яку визнали обидві сторони.
У 1965 р. у цьому регіоні спалахнула повномасштабна війна, яку знову розпочали пакистанці. І пакистанці погодилися на примирення з Індією лише у той момент, коли її війська відділяли від Лахора лічені кілометри. В результаті при посередництві Москви була підписана відома Ташкентська угода.
Третя індійсько-пакистанська війна спалахнула в 1971 р., але на цей раз уже в Східному Пакистані, який після визволення став суверенною державою Бангладеш.
Кашмір так і залишився потенційним джерелом індійсько-пакистанського розбрату, а також головною проблемою, яка є перепоною для добросусідських відносин між двома країнами. Адже Індія вважає штат Джамму і Кашмір невід’ємною частиною своєї території, а Пакистан стверджує, що індійські війська незаконно окупували цю частину Кашміра і мучать його мусульманське населення. Усі ці довгі роки, коли війна чергувалася із затишшям, газета щоденно інформувала своїх читачів про перебіг воєнних дій. Про те, що в Кашмірі так і не настає справжня стабільність, а триває лише нестійке перемир’я, “Таймс оф Індіа” продовжує нагадувати і сьогодні. Багаторічна війна сприяла тому, що газета сформулювала свою власну точку зору на врегулювання конфронтації з Пакистаном. І ця точка зору не передбачає використання Індією силових засобів у вирішенні кашмірського синдрому.
У лютому 1999 р. помер власник газети “Таймс оф Індіа” промисловець і фінансист А. Джайна. Про нього відгукувалися не лише як про державного діяча глобальної висоти, батька сучасної індійської журналістики, новатора і провидця свого часу. Президент Федерації індійських палат промисловості й торгівлі Судхир Джалан відзначив, що саме “під президентством А. Джайна була створена платформа …для ініціалізації діалогу з Пакистаном…” Після його смерті газета продовжила започатковані ним традиції і привітала підписання Лахорської декларації. Вона була підписана у лютому 1999 р. у Лахорі прем’єр-міністром Індії А.В. Ваджпайї та його пакистанським колегою Н. Шарифом і поклала початок нормалізації стосунків між державами.
Декларація передбачала відмову від силових засобів вирішення кашмірської проблеми. 4 лютого 1999 р. на першій полосі “Таймс оф Індіа” з’являється оптимістична стаття під назвою “Прем’єр-міністр А.Б. Ваджпайї поїде на першому автобусі до Лахора? В індійсько-пакистанські стосунки прийшла весна?” У ній йдеться про те, що прем’єр-міністр А.Б. Ваджпайї вирішив прийняти запрошення прем’єр-міністра Пакистану Н. Шарифа проїхатися у першому новенькому автобусі, який відкриє автомобільне сполучення Лахор – Делі. Газета наголошує, що “своєю згодою індійський прем’єр-міністр зробив вдалий політичний хід”. У матеріалі також відзначається, що “швидка згода індійського прем’єр-міністра на пропозицію Н. Шарифа – це своєрідний політичний сигнал як індійській, так і міжнародній аудиторії. Це послання того, що прем’єр-міністр А.Б. Ваджпайї зацікавлений у покращенні стосунків із Пакистаном. Гарні новини – те, що правильний настрій був обраний обома лідерами”. Отже, газета стоїть на боці нормалізації стосунків між двома державами.
1 березня 1999 р. “Таймс оф Індіа” друкує заяву прем’єр-міністра А.Б. Ваджпайї про те, що “Індія вирішила не втрачати більше територію. Пакистан повинен зробити зусилля, щоб угоди, підписані нещодавно в Лахорі, тривали”. Далі глава уряду продовжує: “За п’ятдесят років нашої незалежності ми не напали на жодну країну, але нас самих атакували декілька разів і ми втратили власну територію. Ми налаштовані не втрачати свою землю у майбутньому”. Прочитавши матеріал до кінця, розумієш, що Індія збирається не втрачати територію без збройного конфлікту. І газета оцінює це позитивно. “Таймс оф Індіа” вважає, що візит прем’єр-міністра А.Б. Ваджпайї в Пакистан у лютому 1999 р. і намагання відновити довіру між двома країнами є ознакою “впевненості в собі”, а не “слабкості”. “Можна змінити друзів, а не сусідів. Проблеми між націями можна вирішити лише завдяки діалогу”.
Час від часу газета повідомляє читачів і про внутрішньополітичне становище в Пакистані, від якого залежать індійсько-пакистанські стосунки. Газета намагається описувати ситуацію, яка склалася в Пакистані, не через рядки, написані власними кореспондентами з Ісламабаду, а через слова людей, які самі постраждали від постійного втручання військових у внутрішньополітичне життя країни. Мумбарк Алі, відомий пакистанський учений-історик, в одній з публікацій на сторінках “Таймс оф Індіа” відзначає, що “найбільш лякає те, що саме суспільство повертається в бік фундаменталізму, а засновані на релігії партії сформували свої власні збройні сили”.
“ Я боюся такого суспільства. Легше стикнутися з фундаменталістським урядом, ніж суспільством”, – сказав учений, який відвідав Нью-Делі. Трохи згодом газета зазначає, що “історики страждають у Пакистані від фанатизму. За будь-які рядки проти ідеології Пакистану можна відсидіти у в’язниці довгі 10 років відповідно до пакистанського Акту Ідеології 1991 р. Не можна також писати проти М.А. Джіннаха, засновника Пакистану”.
У травні – червні 1999 р. після кількамісячної перерви перші шпальти “Таймс оф Індіа” знову заполонили повідомлення про кризу у Кашмірі. “Міністр закордонних справ Індії Джасвант Сінгх заявив, що Пакистан намагається перетворити кризу в цьому районі на широкомасштабний збройний конфлікт”. На сторінках газети відповідно виникає дискусія, чи можна вважати, що в індійсько-пакистанських стосунках знову запахло справжньою війною. Інтерв’ю із експертом із захисту й директором Інституту захисту А.Д. Сінгом, яке з’являється 16 червня 1999 р. на другій сторінці “Таймс оф Індіа” під назвою “Пакистан стратегічно втратив те, з чого хотів отримати користь тактично”, розставило всі крапки над “і”. Як професіонал своє справи й авторитетний аналітик, А.Д. Сінг на питання журналіста, чи неминуче оголошення війни з Пакистаном, відповідає “ні”. “Усе, що ми бачимо зараз, це дуже локальна війна в секторі Ладах. Я думаю, Індія буде робити все можливе для обмеження цієї війни”, – зазначає директор Інституту захисту.
“ Коли Б. Клінтон похвалив прем’єр-міністра А.Б. Ваджпайї за витримку, він натякав на те, щоб “не входити в Пакистан?” – продовжує задавати питання журналіст. “Президент Б. Клінтон дав сигнал, щоб не схилятися в бік агресивних дій проти Пакистану. Індія не збирається порушувати лінію дійсного контролю. І питання про вхід у Пакистан всього-навсього не виникає”. Таким чином, газета намагається схиляти своїх читачів до думки, що повномасштабна війна між державами не повинна входити у плани індійського політичного і військового керівництва.
“Таймс оф Індіа” схвально сприймає будь-яку ініціативу для проведення мирних переговорів з Пакистаном, особливо коли перший крок до таких переговорів робить Пакистан. Якщо керівництво Індії не реагує на заклики до мирного врегулювання взаємовідносин між країнами, газета дозволяє у своїх публікаціях іронічні нотки щодо такої пасивності. Наприклад, 4 травня 2000 р. Нью-Делі відвідала жіноча мирна делегація з Пакистану. “Таймс оф Індіа” описала її місію як “знак миру, який розпочинається”, і виявила сподівання, що цей візит “допоможе розтопити стосунки між Індією і Пакистаном”. Прийом, який влаштували у столиці для цієї місії миру, газета описує так: “Різнокольорова група з більш ніж трьох десятків людей — журналістів, домогосподарок, студентів снідала з міністром зовнішніх справ А. Панджа. Відчутно, що не всі у Міністерстві зовнішніх справ поставилися позитивно до такого сніданку. Міністр безпосередньо описав ініціативу жінок Пакистану “як дуже хорошу, дуже хорошу”, але не спромігся сказати ще щось”.
Під рубрикою “Опитування” газета “Таймс оф Індіа” опублікувала думку середньостатистичного індійця про конфронтацію Індії з Пакистаном. Як виявилося, 92% опитаних вважають, що Індія вийде сильнішою і згуртованішою із чергової кризи у стосунках з Пакистаном. Поруч із даними соціологічного дослідження “Таймс оф Індіа” помістила і власний погляд на проблему. У рубриці “Наша думка” газета пише: “Ніколи так багато людей не завдячували так небагатьом… (йдеться про загиблих у сутичках на кордоні штату Кашмір. – Авт). Нація схиляє голову перед їх муками та муками більш ніж сотні інших героїв, які полягли на лінії фронту. Якщо їх жертви не були марними, національні лідери також повинні триматися разом. Повномасштабна війна з Пакистаном виключена, а успішне подолання кризи вимагатиме екстраординарної комбінації твердості й стримування, війни й дипломатії. Щоб мобілізувати національні сили для вирішення цієї задачі, уряд повинен консультуватися з лідерами усіх політичних партій і шукати їх підтримки, а лідери опозиції повинні реагувати позитивно на такі спроби. Це спосіб боротися з війною і виграти мир”.
Слід зазначити, що індійсько-пакистанська війна 1965 р. відіграла суттєву роль у просуванні Індії та Пакистану до ядерного статусу. І тепер, на межі третього тисячоліття, найбільш важливою якісною характеристикою Індії та Пакистану є фактичне набуття ними статусу держав, що володіють ядерною зброєю. Тому конфлікт Індії з Пакистаном обов’язково зачіпає і проблему розповсюдження і використання ядерної зброї, що не може не хвилювати світове співтовариство.
Індія 11 і 13 травня 1998 р. провела серію із п’яти ядерних випробувань і оголосила себе ядерною державою. Через два тижні Пакистан здійснив ядерні випробування і також проголосив себе ядерною державою. Оскільки Індія випередила Пакистан (хоча, підкреслимо, всього на два тижні), то на неї впали основні звинувачення у “розв’язанні гонки ядерного озброєння” на субконтиненті.
“Роз’яснюючи позицію своєї країни, президент Індії К.Р. Нараянан відзначав, що вона залишається прибічницею ядерного роззброєння, а випробування були вимушеною відповіддю на стратегічну ситуацію в регіоні. У той же час Індія в односторонньому порядку оголосила мораторій на ядерні випробування. Вона заявила, що ніколи не використає ядерну зброю першою, ніколи не застосує її проти неядерних держав чи зон, вільних від ядерної зброї”.
Проведені Індією і Пакистаном ядерні випробування викликали негативну реакцію у багатьох державах, включаючи і ядерні держави. Це можна було спрогнозувати. Проте обидві країни, набуваючи ядерного потенціалу, керувалися перш за все такими завданнями, як забезпечення миру і національної безпеки, захист суверенітету і територіальної цілісності своїх держав. “Слабкість є запрошенням до нападу. Сьогодні, коли Індія володіє ядерною зброєю, будь-яка країна подумає двічі перед тим, як напасти на нас”, – заявив прем’єр-міністр Індії А.Б. Ваджпайї, негативно оцінюючи натовські бомбардування Югославії у квітні 1999 р. “Миротворча операція” НАТО на чолі із США в Югославії у березні – червні 1999 р. підтвердила, що країни, які розвиваються, у тому числі й Індія, не можуть байдуже ставитися до того, що відбувається в світі. Газета “Таймс оф Індіа” теж рішуче засудила використання США та їх союзниками сили проти суверенної держави як таке, що суперечить Статуту ООН та міжнародним правовим актам.
Іншими словами, наслідуючи логіку США і нову воєнну доктрину НАТО, Південна Азія, включаючи Індію, у будь-який момент може стати об’єктом “миротворчих акцій”. Тому газета підтримує набуття Індією статусу ядерної держави, наголошує на необхідності зміцнення збройних сил і обладнання їх найновішою зброєю. Проте газета не інформує своїх читачів про те, що нарощування військового потенціалу потребує відповідних фінансових витрат. І пишучи про бюджет 2000 р., вона опускає той факт, що в 2000 р. Індія збільшила свій військовий бюджет на 25%. А це може уповільнити темпи економічного зростання країни.
Що стосується поглядів газети на ядерний сценарій розвитку стосунків між Індією і Пакистаном, то “Таймс оф Індіа” розглядає ядерну зброю швидше як стримуючий фактор, забуваючи про те, що, за законами театру, якщо на сцені висить рушниця, навіть ядерна, рано чи пізно пролунає постріл. 4 червня 1999 р. газета публікує листа відставного генерала на полосі, спеціально відведеній для висловлення своїх думок читачами. Назва матеріалу звучить досить войовниче: “Поставити Пакистан на своє місце”. Головна думка статті відповідно – дати збройну відповідь Пакистану-провокатору: “Ймовірність звичайної війни між Індією й Пакистаном за ці роки поступово відступила через зростання індійської воєнної переваги. Однак нещодавно набутий Індією й Пакистаном ядерний потенціал змінив ситуацію. Пакистан тепер відчуває себе достатньо впевненим, щоб порушувати лінію контролю, і не боятися серйозних репресій і розширення конфлікту. Пакистан тепер впевнений, що Індія не роздмухуватиме конфлікт і не нападатиме на глибинні райони Пакистану так, як вона це зробила у 1965 р. Війна, обмежена районом штату Джамму й Кашмір, вигідна для Пакистану…
Індія повинна розробити довгострокові плани, як боротися з пакистанською непримиренністю. Пасивна політика у воєнній ситуації може призвести до трагічних результатів. Час сказати Пакистану нашими діями і словами, що так далі продовжуватися не буде”. У цих рядках чи не вперше за декілька місяців на сторінках газети прозвучала ідея дати відсіч Пакистану діями індійської армії. Але це свідчить скоріше про те, що газета дає читачам можливість ознайомитися з різноманітними підходами до вирішення кашмірської проблеми, ніж про підтримку газетою таких дій.
Стаття від 4 березня 1999 р. під назвою “Співіснування Індії і Пакистану” ніби заохочує політичні і військові кола Індії змінити погляди на безпеку країни. Ні, газета не пропонує відмовитися від ядерної зброї. Вона пропонує мирно співіснувати, маючи при цьому ядерну зброю. “Обом державам необхідно взяти декілька уроків із історії ядерної ери і спробувати застосувати їх до нашого контексту. Найбільш важливий урок, що на відміну від звичайної війни, коли пошкодження обмежені районами поля битви, в ядерному обміні міста, навіть далекі від цих областей, можуть бути стерті з лиця землі. Ні Пакистан, ні Індія не можуть сподіватися, що війна випадково не зашкодить третій стороні, і, перш за все, треба намагатися уникнути пошкодження собі. Якщо військово-політичні заклади з обох боків це зрозуміють, то це означатиме початок процесу встановлення довіри і мирного співіснування”.
За напружених умов конфронтації на всьому індійсько-пакистанському кордоні у травні 1999 р. було достатньо провокацій. Зважаючи на наявність в арсеналах Індії та Пакистану ядерної зброї, неважко зрозуміти, до чого це могло призвести. Хоча “за оцінками західних спецслужб, варіант свідомого використання ядерної зброї обома країнами був малоймовірним. Але існувала можливість його несанкціонованого застосування, оскільки в обох державах відсутня узгоджена система командування та контролю за ядерною зброєю, що існує в державах, які оволоділи нею раніше”.
За таких умов хотілося б позитивно відзначити серію публікацій у “Таймс оф Індіа”, в яких пролунали вимоги покращити систему командування та контролю за ядерною зброєю, залучивши до неї військових-професіоналів, а не політиків, які часто змінюються. “Індія повинна пояснити структуру свого ядерного командування”, – виголосила газета 5 лютого 2000 р. “Роз’яснення Пакистаном структури свого ядерного командування, здається, захопило Індію зненацька. Незважаючи на те, що Індія першою з двох південноазіатських сусідів висунула проект ядерної доктрини, вона занадто приховувала структуру ядерного командування. Аналітик у сфері захисту вказав, що “повинні бути якісь таємниці про командування і контроль, але є речі, які мають бути відомими”.
Авторитетні джерела говорять, що елементарна система командування і управління була встановлена ще в 1990 р., коли Індія вирішила переступити через ядерний поріг. У той час Індія ще не оголосила себе ядерною державою і була потреба в таємниці; хоча відтоді обставини змінилися, мислення уряду залишилося таким самим. Аналітик у сфері захисту підкреслив, що “надзвичайно важливо для такої країни, як Індія, яка обіцяла ніколи першою не використовувати ядерну зброю, мати ефективну систему командування і управління”. Він сказав, що “індійське “незастосування першими” ядерної зброї означає, що індійські ядерні сили й система командування і управління повинні пережити ядерну атаку і вжити заходів у відповідь. Нам потрібна система, яка не просто працює, а й працюватиме далі за найнесприятливіших умов. Тільки тоді можна буде перемогти супротивника”.
“Поки відомо лише те, що ядерна кнопка перебуває у руках прем’єр-міністра… Що вражає у пакистанській установці, це її ділова організаційна структура, з підкресленою присутністю військових. Навпаки, мало відомо про роль індійських збройних сил у індійській системі командування та контролю. Не залишає відчуття, що уряд намагається тримати їх якнайдалі від систем контролю й управління. Але це неприйнятна політика, оскільки саме збройні сили повинні будуть використовувати ядерну зброю, якщо це коли-небудь знадобиться”. Ці рядки перегукуються зі статтею, надрукованою на шпальтах “Таймс оф Індіа” більш ніж рік тому під заголовком “Індійська зброя добра, але не на війні”. “Високопоставлені джерела з Міністерства оборони розповіли про ракетні системи, які зараз використовуються індійськими збройними силами. “Невмілий бюрократичний контроль призвів до того, що Індія накопичила запас зброї, який буде непридатний для справжніх боїв”, – зізнався старший офіцер збройних сил.
“На відміну від Пакистану, який має боєздатні підводні човни з Франції, озброєні ракетними системами “Агост”, індійський військово-морський флот ще немає жодного такого підводного човна. Один корабель з реактивними снарядами ми замовили в Росії, але він ще не прибув, – повідомило джерело з військово-морського флоту, яке також зазначило, що торпеди, які підходять до індійських кораблів, ефективні лише проти підводних човнів, що не обладнані сучасними електронними системами”.
“ Більшість реактивних систем, закуплених Індією, – вразливого нерухомого зразка. Вони будуть непотрібні під час справжньої війни”, – сказало джерело з повітряних сил. – Як фактичні користувачі і особи, які віддають своє життя у бою, професіонали збройних сил говорять, що хотіли б мати набагато більше право голосу у рішеннях по забезпеченні армії зброєю. Чим швидше міністр оборони змінить процедуру прийняття таких рішень, тим краще”.
Аналіз публікацій газети за 1999 – 2000 рр. показує, що “Таймс оф Індіа” схиляється до ідеї, що свої відносини з Пакистаном Індія має врегулювати сама, без будь-яких держав-посередників, особливо США. На нашу думку, є дві причини такої політики видання. По-перше, після випробування ядерної зброї Сполучені Штати вжили економічні санкції проти Делі (щоправда, на той час вони не справили визначального впливу на Індію). По-друге, в період холодної війни геополітичні інтереси штовхали Вашінгтон на союз із Пакистаном і впливали на позицію США по кашмірській проблемі. Це призвело до того, що газета насторожено ставиться до політики Сполучених Штатів, хоча Індія завжди була кровно зацікавлена у розвитку рівноправних і дружніх стосунків з цією державою. Коли у лютому 2000 р. Сполучені Штати вкотре запропонували виступити у ролі брокера між Індією і Пакистаном, “Таймс оф Індіа” зреагувала на цю ініціативу США таким чином: “Вищі посадові особи дали зрозуміти, що така пропозиція не буде прийнята. “Наша позиція залишається такою ж”. Індія і Пакистан можуть вирішити проблеми без стороннього втручання, навіть з хорошими намірами…
Америці добре відомо, що ми не дозволимо втручання третьої сторони. Хоча зрозуміла стурбованість Б. Клінтона і Заходу щодо накопичення ядерного арсеналу і прагнення президента США грати роль миротворця”. У цьому ж номері газета друкує заяву міністра оборони Індії Г. Фернандеса, що “ніякого діалогу, пов’язаного з питаннями безпеки, із США не буде, поки вони впираються із санкціями”. Міністр оборони критикує дії уряду Сполучених Штатів: “Коли це стосується безпеки США й інтересів за тисячі кілометрів від їхніх кордонів, вони використовують військову міць… Але, коли це стосується нашої безпеки, вони говорять про санкції”.
Фактично політика газети у сфері зовнішніх зносин перегукується зі словами колишнього прем’єр-міністра Індії Раджива Ганді: “Оскільки ми будуємо сьогодні, ми побудуємо і завтра. Разом ми змінимо все, що необхідно змінити. Разом ми вистоїмо перед викликами і перепонами, які стоять на шляху нашого прогресу. Разом ми створимо таку Індію, яка буде сильною, мудрою і великою – прикладом миру і терпимості”.