Geum.ru

Міжнародна журналістика – 2002 київ 2002

Вид материалаДокументы

Содержание


Висвітлення основних проблем розвитку Індії
За офіційними даними, з 1961 по 1982 рік кількість газет в Індії потроїлася”
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   15

Дизайн

Газета компактна, і тому зайвого повітря у ній немає. Витримана у досить традиційному стилі. За проаналізований період газета не змінила жодної своєї традиції.

У горищі першої полоси міститься заголовок газети розміром 155 пунктів, чорний на білому або іншого кольору фоні. Як повнокольорове видання газета досить вдало використовує кольори, їх не забагато і не мало на полосі. Текст рубрики обов’язково виділений кольоровим фоном, а заголовок рубрики друкується виворіткою на підкладці такого ж кольору, як і фон рубрики, тільки більш насиченого.

Стандартного кольору для кожної рубрики не існує, кожна рубрика на іншому кольорі і в кожному номері оформляється по-різному. Але колонка з інформаційними замітками або фактами завжди друкується на сірому тлі. Також кольоровим фоном може виділятися стаття, абзац статті або заголовок, на який читачі газети мають звернути увагу за задумом видавців “Кроатія віклі”.

Заголовки матеріалів у газеті всі однакового розміру – 28 пунктів, набрані жирним рубленим шрифтом. Кожна назва статті супроводжується підзаголовком. Усі статті та замітки починаються з буквиці (“ліхтарика”). Текст на полосі розбитий на чотири колонки, але бувають і винятки. Цікавим є те, що на кожній шпальті зазвичай містяться три статті і колонка з інформаційними замітками.

Особливу увагу у виданні привертають фотографії. Вони відіграють у ньому значну роль. Через них передається велика кількість інформації. Інколи на одній полосі зустрічаємо до 7 великих фотографій, що дає змогу різнобічно подавати інформацію. На 1-й сторінці є рубрика, яку становлять лише фотографії без текстового оформлення. До кожної статті подаються великі кольорові фотографії. До коротких матеріалів – маленькі фотографії 3х4. Майжу кожну фотографію супроводжує добірний текст.

Окремо зупинимось на рекламі, під яку відводяться 4, 6, 11 – 12 полоси. Особливістю є те, що на одній шпальті міститься реклама лише однієї фірми. Стратегія газети – рекламувати вітчизняні товари і послуги (книги “Маргарет Тетчер: послання із Хорватії”, “Іоанн Павло ІІ у Хорватії знову”, видані Хорватським Інститутом культури та інформації, хорватські авіалінії, хорватські продукти харчування). Реклама світла, легко читається і запам’ятовується. Зроблена красиво і професійно.

________________________________


Журналістика Азії


Індія


Висвітлення основних проблем розвитку Індії

(за матеріалами газети “Tаймс oф Iндiя” 1999 – 2000 рр.)


Віра Євтушина


Злам епох приніс світовому співтовариству чимало сюрпризів. Він сприяв зникненню багатьох стереотипів, які мають властивість усталюватися надовго. Стереотип Індії на початку дев’яностих був не дуже райдужним: економіка країни слабка, низькі санітарні умови проживання населення, невміння читати значної частини індійських громадян… Проте з 1991 р. про Індію все частіше почали говорити як про країну, в якій, незважаючи на всі труднощі, вдалося досягти чималого прогресу. Про це свідчить і той факт, що Індія нарешті позбулася титулу країни, що розвивається. “Згідно із нещодавно опублікованим Світовим банком індексом розвитку, Індія посідає четверте місце, поступаючись США, Китаю та Японії”.

Сьогодні Індія володіє високим економічним потенціалом і є найрозвиненішою потугою Індостанського півострова. Незважаючи на проблеми подолання бідності, зменшення безробіття і неписемності величезних мас населення, в Індії досягнуто стабільних темпів економічного зростання. Демократичну політичну систему Індії зміцнює високий ступінь відповідальності правлячої та опозиційної політичної еліти перед країною. Наприклад, напередодні парламентських виборів індійські парламентарі без суттєвих ускладнень на основі консенсусу прийняли бюджет Індії. Високий ступінь консолідації існує в індійському суспільстві та політичних колах країни і з багатьох питань зовнішньої політики. Таким чином, країна вступає у третє тисячоліття, перебуваючи на стадії динамічного розвитку, що перетворює її на впливового регіонального лідера.

Вивчення суспільних процесів, які відбуваються в країнах, що були у минулому колоніями індустріально розвинених держав, і тепер самі досягли значного економічного прогресу, є актуальною і цікавою сферою. До числа найважливіших громадських інститутів, науковий розгляд яких представляє великий інтерес, належить періодична преса цих країн. Сучасна преса Індії мало вивчена вітчизняними дослідниками, а таке дослідження дає можливість виявити основні тенденції розвитку сучасної політичної обстановки, культури, економіки Індії, її зовнішніх зносин.

Політичне і громадське життя Індії важко уявити без сучасних засобів масової інформації, особливо без преси. Прискореними темпами іде розвиток преси, хоча потенційна читацька аудиторія до цієї пори невелика: “близько 48% населення Індії у віці від семи років не вміє ні читати, ні писати”. Тим не менше преса була і залишається одним з провідних засобів масової інформації, який виробив протягом багатьох десятиліть свої прийоми обробки й передачі новин. Але й та частина населення Індії, яка може сприймати друковану інформацію, становить величезну кількість людей – майже 520 млн. чол. Для цих людей по всій країні виходять тисячі газет і журналів, видаються книги, з їх сторінок потоком ллється найрізноманітніша інформація.

Але так було не завжди. Ось як описують виникнення першої газети в Індії дослідники: “Незвичайне пожвавлення царювало в англійських клубах Калькутти 29 січня 1780 р. Чиновники Ост-Індської компанії, офіцери колоніальних військ, які там зібралися, обговорювали важливу новину. Вранці в місті з’явилася перша місцева газета, яка називалася “Бенгальський вісник”.

На сторінках газети друкувалися оголошення, матеріали з англійських газет, кореспонденції місцевих авторів, висвітлювалося життя англійців, які проживали у Калькутті. Особливий інтерес викликала та обставина, що видавець газети Джеймс Огустус Хіккей мав славу людини з важким характером, яка критично ставилася до діяльності Ост-Індської компанії і англійської колоніальної адміністрації. Скептики, які провістили, що “газета Хіккея довго не протягне”, мали рацію. Через деякий час її черговий наклад був ліквідований, а сам видавець опинився за гратами”.

Епізод появи на світ першого в Індії періодичного друкованого видання символічний для всієї історії індійської преси колоніального періоду. Слідом за “Бенгальським вісником” у Бомбеї, Мадрасі, Делі та інших містах одна за одною почали з’являтися газети, журнали. Цей процес продовжувався і в 19 столітті. Індійську пресу можна назвати постійно зростаючою. З року в рік до численних газет і журналів додавалися нові, і їх кількість завжди випереджала кількість зниклих чи закритих. Зростали наклади, поступово насичуючи друкованою продукцією багатомільйонну читацьку аудиторію. Проте справжній “демографічний” вибух у виникненні нових індійських видань припадає на 20 століття.

“ За офіційними даними, з 1961 по 1982 рік кількість газет в Індії потроїлася”, і у 1982 р. на кожній з поширених мов країни видавалося більше 100 щоденних газет. Однак ці дані не відображають усієї міри розповсюдження друкованих видань. Англомовна преса, призначена для освіченого читача міст у всіх штатах, зберігала домінуюче положення. Газети англійською мовою “Таймс оф Індіа”, “Індіан Експресс”, “Хінду”, “Стейтсмен” належали до числа найбільш багатотиражних і впливових газет.

“Ще в 1965 р. в Індії виходило 574 щоденні газети, а в 1975 р. кількість таких газет зросла до 830. Відповідно в півтора рази збільшився за цей період і наклад щоденної преси. Збільшення це не здається таким великим, оскільки за ті ж десять років майже на сто мільйонів чоловік зросло населення країни і значно збільшилась кількість грамотних. І на 1976 рік середні тиражі періодичних видань в Індії виглядали більш ніж скромно: з 830 щоденних газет лише 22 виходили тиражем, який перевищував 100 тис. прим. У такому ж становищі перебувала і щотижнева преса”. Незважаючи на постійне розширення індійської преси, труднощів на шляху її розвитку було багато. Ці труднощі примножилися особливо тоді, коли криза, яка охопила економіку Заходу, наче відлуння, відгукнулася в Індії.

Зростання ціни на папір, фарбу і друкарське обладнання, а також запроваджене урядом скорочення норм постачання папером призвели до зменшення накладів і подорожчання видань, підвищення тарифів на рекламу і, в деяких випадках, закриття видань. Перш за все страждали дрібні газети, а їх в Індії у 1970-х рр. була більшість. Не маючи достатньо коштів, паперу, хороших кадрів, вони поступово зазнавали збитків, їх наклади падали, обсяги скорочувалися. Менше постраждали за ці роки великі, в основному монополістичні видання, що володіли надійною фінансовою базою, сучасним поліграфічним обладнанням, які мали можливість закупати папір, коли це необхідно, на “чорному ринку”. Не дивно, що в той час, коли вся преса Індії переживала труднощі, власники великого видавничого концерну “Експрес груп” починають випуск щотижневика “Еврімен” (в Бангалорі) і нового видання газети “Індіан Експрес” в Кочині (1974). Розширювали мережу своїх видань власники “Таймс оф Індіа” та інших концернів.

У тогочасному індійському суспільстві все частіше лунали заклики приборкати прес-монополії. Вони посилилися особливо відтоді, як монополістичні видання почали антиурядовий наступ на всіх фронтах. Провідні правителі монополістичної преси – “Хіндустан таймс”, “Таймс оф Індіа”, “Стейтсмен”, “Індіан Експрес”, “Хінду” – виступили на боці правих і активно чинили опір будь-яким заходам уряду з обмеження приватного капіталу. На президентських виборах 1969 р. вони підняли на щит кандидата в президенти С. Редді, у питанні про націоналізацію банків у тому ж році виступили проти уряду і на захист банкірів, а в 1970 р. відстоювали права колишніх князів, привілеї і пенсії яких збирався відміняти парламент.

У квітні 1972 р. уряд призначив спеціальний комітет – Комітет зі збору даних про економіку газетної індустрії. У березні 1975 р. був опублікований перший звіт комітету. Як говорилося у звіті, з 206 щоденних газет, які видавалися у 1974 р. газетно-журнальними монополіями, 42 газети мали наклад, який становив 48,6% усього накладу щоденної преси, в тому числі концерн “Експрес груп” видавав 14 щоденних газет із загальним накладом 900 тис. прим., об’єднання “Таймс оф Індіа” – 8 щоденних газет із загальним накладом 730 тис. прим.

Група “Хіндустан таймс” належала мільйонерам Бірла. Її акціонерами серед числа інших були компанії, які володіли заводами текстильного машинобудування, джутовими й прядильно-ткацькими фабриками, цукровими підприємствами. Акції газетного об’єднання “Таймс оф Індіа” належали цементним заводам, аллахабадському банку та іншим. Відповідно акціонерами багатьох промислових концернів і банків були Гоенка, Бірла, Джайна та інші газетні магнати. Подібні зв’язки слугували надійною підтримкою для фінансової бази великих газет.

Монополізація й концентрація преси у руках певних осіб – явище, яке й на межі третього тисячоліття характеризує розвиток засобів масової інформації в усьому світі. І цю тенденцію можна легко пояснити. Засоби масової інформації у демократичному суспільстві (Індія із здобуттям незалежності й прийняттям Конституції проголосила себе республікою із таким суспільством) дуже мало залежать від держави. Але вони надзвичайно залежні від економіки. І якщо, наприклад, періодичні видання не пристосуються до існуючих відносин у економіці, то більшість з них не можуть вижити. Таким чином, “ринок зобов’язаний фінансувати засоби масової інформації. Реклама приходить передусім у великі засоби масової інформації – лідерів цього ринку, до тих, хто має велику кількість споживачів або має високі тиражі. Це призводить до того, що в більшості міст та регіонів може вижити тільки одна газета.

У США майже 90% міст – так звані регіони “однієї газети”. У Німеччині можна спостерігати подібну ж тенденцію. У Швейцарії у 57% політичних регіонів існує лише одна газета або функціонує єдина квазімонополія. Люди за таких умов більше не мають вибору, та й конкуренція між засобами масової інформації зникає. Це призводить до того, що утворюється все більше великих концернів. Ці концерни поширюються на все більший і більший простір, купують все більше і більше засобів масової інформації, опановують весь процес виробництва, починаючи від фабрики паперу до продажу газет уроздріб, від друкарні до рекламного відділу, від відеовиробництва до видання книг…” Отже, газетно-журнальний простір Індії теж окупували величезні концерни, які не давали будь-кому проникнути на ринок засобів масової інформації.

У 1980-х рр. ситуація на газетному ринку Індії майже не змінилася. Хіба що зросла кількість нових видань, які почали випускати прес-монополії. Як і 10 років тому, більшість видань Індії перебували в приватному володінні. Тон на ринку друкованих видань продовжували задавати чотири найбільші групи газетних компаній: група “Таймс оф Індіа” (контролювало сімейство Ашока Джайна), група “Індіан експрес” (контролювалася сім’єю Рамнатха Гоенки), група “Хіндустан таймс” (контролювалася сім’єю магнатів Бірла), група “Ананда базар патріка” (контролювалася Ашоком Серкаром і сім’єю); при цьому групі “Таймс оф Індіа” належало уже 16 багатотиражних видань різноманітними мовами, групі “Індіан експрес” – 11, групі “Хіндустан таймс” – 10, групі “Ананда базар патріка” – 10.

“У другій половині 80-х років 1334 щоденних газети розходилися по всій Індії. Крім них, 98 газет, які виходили два чи три рази на тиждень, 5898 щотижневиків і 12607 видань іншої періодичності представляли індійську пресу. Але якими б цифрами не вимірювалась кількість видань, погоду у розповсюдженні новин завжди робить щоденна преса. 1334 газети – немала цифра навіть для такої багатонаселеної країни, як Індія. Однак разовий тираж щоденної преси невеликий – 15,3 млн. екземплярів. Це пояснюється тим, що три чверті щоденних газет належали до так званих “малих” газет, які мали низькі тиражі (менше 15 тис. екземплярів). Із 1334 газет лише 65 виходили тиражем, що перевищує 50 тис. екземплярів. Особливістю індійської преси залишалася її багатомовність. Щоденні газети виходили 21 мовою, причому лідерство утримувала хінді, якою видавалося 409 щоденних газет. Мовою урду виходило 128 газет, маратхі – 120, англійською – 105 і т.д.

За тиражем першість міцно утримувала за собою щоденна преса на хінді (3,68 млн. екземплярів), газети англійською мовою із разовим тиражем у 3,36 млн. екземплярів займали друге місце”.

Науково-технічний прогрес у 1980-х роках вніс такі грандіозні зміни в роботу засобів масової інформації, що багато людей порівнюють його зі справжньою революцією. Слідом за розвиненими країнами Європи і Америки науково-технічний прогрес поступово охопив й інформаційні системи країн, що розвиваються. Швидкими темпами пройшло залучення до досягнень інформаційної техніки в країнах Південної й Південно-Східної Азії. Використання космічного зв’язку, комп’ютерів, найновіших методів набору й редагування текстів зробили інформаційні матеріали більш оперативними і якісними. Для азіатських країн, у тому числі й Індії, не менш важливим було й те, що завдяки технологічному, економічному, а в ряді випадків і соціальному прогресу інформація стала надбанням усе більшої кількості людей. Досвід показав, що в Індії засоби масової інформації все частіше почали виступати у ролі активних учасників пропаганди шкільної й вищої освіти, компаній за ліквідацію неграмотності.

У другій половині 1980-х років Індія успішно запровадила інформаційні системи, що сприяло швидкому зростанню кількості щоденних газет і їхніх тиражів, покращенню якості інформаційної продукції. Використовуючи досягнення науково-технічної революції, індійські газети і журнали перейшли на офсет, широко застосовувалися комп’ютери й фотонабір. “За допомогою фотонабору видавалися такі газети, як “Амріта Базар Патріка”, “Хінду”, “Індіан Експресс”, “Петріот”, “Телеграф”, причому “Хінду” перейшла на більш сучасний вид фотонабору – лазерний. Дві газети – “Петріот” і “Таймс оф Індіа” – успішно впровадили сучасну комп’ютеризовану систему передачі інформації від агентства до редакції і потім до набірних машин. Завершився процес комп’ютеризації індійського інформаційного агентства “Прес траст оф Індіа” (ПТІ)”.

Таким чином, цілий калейдоскоп видань – різних розмірів і політичної спрямованості, різної періодичності і різними мовами – був покликаний задовольняти потреби населення в інформації. Тисячі журналістів їздили по країні, створюючи на сторінках газет свій, журналістський образ Індії. Країна, яка ще страждала від залишків колоніального минулого, зайнята пошуками шляхів до прогресу й процвітання, уже думала про майбутнє своєї преси. Коли в пресу Індії прийшли досягнення науки і техніки, покращився дизайн видань, удосконалилася система розповсюдження газет і журналів. Але залишалася основна перепона на шляху розвитку справжньої демократичної преси – існування монополій, які володіли необмеженою владою над найбільшими виданнями країни.

Газета “Таймс оф Індіа” також видавалася подібним газетно-журнальним об’єднанням. Починаючи від її виникнення у 1838 р., тиражі газети невпинно зростали. Спочатку видання випереджав чи не найголовніший її англомовний конкурент “Індіан Експрес”. У 1969 р. “тираж “Індіан Експрес” становив 394 тисячі, а “Таймс оф Індіа” лише 200 тисяч примірників”. У “1977 році тираж “Індіан Експрес” зріс до 400 тисяч, а “Таймс оф Індіа” так і залишився 200 тисяч”. У 1986 р. щоденна газета “Індіан Експрес”, яка видавалася в Делі, Бомбеї, Чіндігарсі, Хайдарабаді, Кочині, Бангалорі, Ахмадабаді виходила загальним тиражем більше 600 тисяч примірників. “Таймс оф Індіа” видавалася в Делі, Бомбеї, Ахмадабаді загальним тиражем більше 530 тисяч примірників”. Проте наприкінці 1990-х років сприятлива ситуація на газетному ринку країни і вдала політика керівництва концерну вивели “Таймс оф Індіа” на перше місце серед індійських газет за тиражем і силою впливу на численну аудиторію. Сьогодні “Таймс оф Індіа” має “найбільший тираж серед щоденних газет (більше 1,2 млн. екземплярів)”. Ця газета утримує і своєрідний рекорд за кількістю реклами, особливо бомбейське та ахмадабадське видання. Близько 63 – 68% площі “Таймс оф Індіа” займає реклама і приватні оголошення.

Незабутні враження від відвідин редакції “Таймс оф Індіа” у 1985 р. залишилися у відомого російського дослідника преси Індії Є. Круглова: “На одній із жвавих площ Бомбея, в 100 – 150 метрах від залізничного вокзалу Вікторія, стоїть будинок редакції “Таймс оф Індіа”. Усім своїм виглядом цей будинок наче уособлює міць і непорушність усього того, що робиться у його стінах. Минають десятиліття, змінюються правителі і конституції, а газета, яка півтора століття тому пустила коріння на бомбейській землі, ставала впливовішою, завойовуючи все більше і більше місця на газетному ринку Індії.

Приміщення “Таймс оф Індіа” – це не лише одна газета, це цілий комбінат газет і журналів, у яких один господар, один погляд на політику. П’ять щоденних газет, два щотижневики, шість двотижневиків і два щомісячних журнали, п’ять щорічників – усе це носить бомбейську марку компанії “Беннет Колеман енд компані”. Стіни будівлі пам’ятають бурхливі дні, коли журналісти і службовці “Таймс оф Індіа” залишали свої робочі місця і оголошували страйк. У 1976 р. під час одного з таких страйків газета не виходила протягом 38 днів. Співробітники редакції, які вимагали підвищення заробітної платні, відновили роботу лише після того, як була досягнута домовленість з адміністрацією.

У наступні роки діяльність компанії не раз супроводжувалася трудовими конфліктами, викликаними, серед інших причин, й економічними труднощами. У 1980 р. у результаті таких конфліктів декілька газет і журналів компанії не виходили три місяці. Та ж ситуація повторилася і літом 1983 р., коли закрилась на декілька тижнів “Іллюстрейтид віклі оф Індіа” і на п’ять місяців – інший популярний щотижневик компанії “Дхармаюч” (“Хінді”)”.

Між тим у Бомбеї й інших містах країни у 1980-х роках з’явилися нові видання, які завоювали популярність своїм змістом, нестандартним оформленням і сміливими для індійської журналістики нововведеннями. Серед них – бомбейська щоденна газета англійською мовою “Дейлі”, перший номер якої вийшов у січні 1981 р. Її редактор Р. Карандж’я добре відомий в Індії як редактор великої щотижневої газети “Блітц”, яка виходить трьома мовами. Популярність “Блітц” та її редактора забезпечила хороший старт і новій газеті, що почала своє життя з високого для Індії тиражу 100 тис. прим. Новим виданням до цієї пори вважається бомбейський щотижневик “Санді”, двотижневий журнал “Індіа Тудей” (Делі), заснований в 1983 р. щотижневик “Вік” (Кочин) та ін.

Нові газети та журнали склали серйозну конкуренцію старим, традиційним для індійського читацького ринку виданням, яким довелося потіснитися і поступитися їм своїми читачами. У Бомбеї, незважаючи на свій вплив, жертвою такої конкуренції раптово став щотижневик “Іллюстрейтид віклі оф Індіа”. Його тираж, який становив у 1978 р. 334,5 тис. прим., став швидко падати і до кінця 1982 р. упав до 170 тис. За іронією долі, саме на цей час припав великий ювілей журналу, відзначений журналістською громадськістю країни: у 1980 р. виповнилося 100 років із часу виходу його першого номера. Вважається, що значна частина читачів, які залишили журнал, надала перевагу щотижневику “Санді” і деяким іншим виданням.

У той же час газета “Таймс оф Індіа”, провідне видання “Беннет Колеман енд компані”, в умовах гострої конкуренції змогла не лише зберегти, але й трохи посилити свої позиції: тираж її бомбейського видання з 1976 р. піднявся до 279,2 тис. у 1983 р.

Видавці “Таймс оф Індіа” люблять нагадувати, що їх газета – одна із найстаріших, одна з найбільш інформованих. Бомбей відомий як місто мільйонерів, які мають тут свої підприємства: банки, контори… На Малабарських пагорбах та інших районах міста місцева еліта, яку представляють крупні бізнесмени, побудувала чимало багатих садиб і багатоповерхових будинків. Це їм, жителям Малабарських пагорбів й інших фешенебельних кварталів Бомбея, вірою і правдою служить “Таймс оф Індіа”, друкує їх рекламу, користується їх матеріальною підтримкою. Але без цієї газети не уявляють себе і прості бомбейці. Багато десятиліть її історії зробили “Таймс оф Індіа” таким же атрибутом міста, як і Башта мовчання чи Індійські ворота. Газета популярна в місті. Про це говорить і те, що у 1980-х роках 65% її бомбейського накладу осідало в самому Бомбеї, 5% йшло в сусідню Пуану. На інші міста штату Махараштри, а також на Гоа, Карнатаку, Мадхія-Прадеш та деякі інші штати припадало усього 30% тиражу.

Незважаючи на весь свій вплив і півторавікову історію, “Таймс оф Індіа” не стала загальнонаціональною газетою. Заважають цьому і традиції індійської преси, які обмежують розповсюдження газет кордонами окремих районів, і конкуренція з боку інших великих видань. Усе, що вдалося зробити власникам “Таймс оф Індіа”, – це заснувати редакцію в Делі і Ахмадабаді і проникнути, таким чином, в північні райони країни. Спроба газети завоювати східні штати наштовхнулася на рішучий спротив бенгальських газетно-журнальних компаній: калькуттське видання “Таймс оф Індіа”, яке народилося в 1953 р., через півроку зазнало банкруцтва і було закрите. З того часу господарі “Беннет Колеман енд компані” довго не намагалися проникнути у східні штати. Лише в 1976 р. було відкрито калькуттське видання газети “Економік таймс”. Але ця спроба вийти за межі свого традиційного регіону загалом не набагато розширила сферу впливу групи “Таймс”. Проте сьогодні, коли в Індії виходить близько 40 тис. щоденних, щотижневих, двотижневих і щомісячних газет, “Таймс оф Індіа” зуміла зайняти надійну нішу серед інших засобів масової інформації і завоювати довіру елітних і середніх прошарків індійського населення, які володіють англійською мовою та хінді.

Адже, як відомо, однією з особливостей Індії є видання однієї газети двома мовами, які, однак, можуть мати змішані полоси. До таких видань належить “Таймс оф Індіа” (англійська) і “Нав Бхарат Таймс” (хінді), “Хіндустан Таймс” (англійська) і “Хіндустан” (хінді), “Індіа Тудей” (англійська, тамільська, хінді, телугу, малаялам), “Манорама” (хінді, тамільська, малаялам, бенгал) і т.д.

Оскільки Індія довгий час була колонією Великої Британії, вона успадкувала від тривалого британського ярма традицію приватної преси. Ця традиція переважала протягом майже півстоліття після незалежності. Індійська преса залишалася неконтрольованою урядом і вільною від офіційної цензури (якщо не брати до уваги вісімнадцять місяців “критичного стану”, запровадженого Індірою Ганді у середині 1970-х років). “Однак домінуюча преса розвинула близькі стосунки з урядом протягом боротьби за незалежність, і вона, особливо англомовна преса, лише нещодавно розірвала ці “зручні” взаємовідносини з політичними і бюрократичними установами. Система засобів масової інформації Індії була заснована як система величезної нерівності. Існував розподіл на класи у використанні засобів інформації: більш вільні засоби масової інформації (тобто газети) обслуговували еліту, а радіомовлення, яким керував уряд, призначалося для сільських, бідних, і, головним чином, неграмотних мас”.

Сьогодні журналісти, які працюють у періодичних виданнях, можуть насолоджуватися відносною свободою слова в країні. Вона значною мірою залишилася незайманою, незважаючи на загальний клімат нетерпимості, політичного і сектантського насилля, який погіршився під керівництвом правлячої коаліції на чолі з Бхаратія Джаната Парті. Журналісти у міських центрах Індії, особливо ті, які працюють на потужні щоденні англомовні газети, мають тенденцію бути ізольованими від загроз насилля і залякування.

Усе більше людей, обираючи свою майбутню професію, звертають свій погляд в бік журналістики. “Серед інших галузей, яким віддає перевагу молодь, – освіта, журналістика. Зараз в Індії газети, телебачення стають настільки професійними, що журналісти можуть заробити дуже багато. Індія також постійно працює над розвитком кабельного телебачення, щоб наші передачі транслювалися не тільки на Індію, але й на інші країни. Пакистан, наприклад, дивиться індійські програми. Те ж саме стосується Шрі-Ланки, Непалу, Близького Сходу”, – говорить Надзвичайний та Повноважний Посол Індійської Республіки в Україні Відья-Бхушан Соні в інтерв’ю для газети “День”.

Проте негативні тенденції, притаманні усім світовим засобам масової інформації, відбиваються і на індійській пресі. Національне англомовне щоденне видання “Хінду”, опублікувало передову статтю, присвячену 25-й річниці ганебної декларації Індіри Ганді, яка оголосила надзвичайний стан, під час якого преса підлягала цензурі. “Стаття оплакувала зміни у характері засобів інформації: “Преса відкрила для себе нові пристрасті: бізнес, їжа, мода, театралізовані конкурси краси, дозвілля… Вона вважає привабливою Індію сексуальну, а Індію сільську – нудною…” Хоча ця тенденція особливо очевидна в англомовних засобах масової інформації, місцеві газети також рухаються у цьому напрямку”.