Міжнародна журналістика – 2002 київ 2002
| Вид материала | Документы |
- Налоговый кодекс российской федерации часть вторая, 6828.95kb.
- Програма вивчення дисципліни "логіка" Київ -2002 Підготовлено кандидатом філософський, 234.57kb.
- К.,1998. Державна служба: організаційно-правові основи І шляхи розвитку. К.,1999. Виконавча, 10589.26kb.
- Концепция профильного обучения на старшей ступени общего образования, 298.46kb.
- П О С Т А Н О В А від 26 грудня 2002 р. N 1983 Київ, 190.5kb.
- Програма вивчення дисципліни філософія* київ 2002 Підготовлено доктором політичних, 320.09kb.
- Ф-программа вступительного экзамена в аспирантуру Утверждаю, 321.42kb.
- Приказ мнс РФ от 9 августа 2002 г. N бг-3-09/426 «О порядке постановки на учет в налоговом, 103.58kb.
- Арбитражный процессуальный кодекс РФ от 24 июля 2002 г. N 95-фз, 5849.2kb.
- Рішенні Конституційного Суду n 1-рп/2002 (v001p710-02) від 29. 01. 2002) (Додатково, 159.74kb.
Огляд преси як жанр сучасної журналістики
на радіо “Німецька хвиля”
Лілія Музика
Нове тисячоліття висуває перед людьми нові вимоги. Воно вимагає професіоналізму й досконалості в усьому: в організації вільного часу, навчанні, а особливо – в роботі. Тим більше, на ниві журналістики, де все перебуває у щохвилинному змінному хаотичному русі. Гармонійне з ним існування вимагає чіткої диференціації, тематичної визначеності, галузевої та жанрової спеціалізації. Зараз у світовій журналістській практиці спостерігається така тенденція, що чим вужчою є галузь спеціалізації журналіста, тим кращим професіоналом він є. Подібна ситуація складається і в жанровому розподілі журналістів. Існування різних жанрів надає змогу журналісту якомога глибше виразити себе, користуючись різними літературними засобами. Кожен жанр відрізняється конкретною роллю в системі засобів масової інформації і характеризується певною композиційною організацією матеріалу. Він завжди визначається задумом, змістом, роллю, яку виконує даний твір на сторінках видання, масштабом і способом узагальнення в ньому дійсності.
У сучасній журналістиці вирізняють чотири основні групи жанрів – це інформаційні (репортаж, інтерв’ю, замітка, звіт), аналітичні (кореспонденція, огляд, стаття, коментар, лист), публіцистичні (нарис, зарисовка, етюд, есе) та сатиричні (фейлетон, памфлет, гумореска, епіграма, пародія). І жоден з них не можна назвати легким чи занадто важким. Усі вони вимагають професіоналізму та індивідуального підходу. Журналісти, які працюють в інформаційних жанрах, здобувають свій авторитет оперативністю подачі інформації, її об’єктивністю та актуальністю, використовуючи при цьому новітні засоби масової комунікації.
Журналістам, які працюють в аналітичних жанрах, лише оперативності замало. Перед ними постають значно складніші завдання – аналізувати, узагальнювати, оцінювати факти. А це вимагає відповідних навичок та вміння масштабно й критично мислити. Тому з аналітичними матеріалами працюють журналісти, у яких за плечима солідний стаж роботи, довіра та авторитет у читачів, а також творчий підхід та вміння. З одного боку, аналітичні матеріали своєрідні за своїми жанровими формами. З другого, вони привертають увагу в якості продукту для аудиторії.
Адже саме з аналітичних публікацій у газеті або відповідних радіо- і телепрограм ми часто відчуваємо соціальну позицію тієї чи іншої редакції. За кордоном ситуація трохи інша. Скажімо, американська преса, як вона про себе заявляє, тяжіє до об’єктивності подачі інформації у будь-яких жанрах. А європейська преса відверто не приховує свої політичні погляди та економічну належність до певних концернів. Але ця залежність досить умовна і не впливає на характер та спосіб викладення матеріалів. Я вважаю, що запорукою розвитку аналітичної журналістики є свобода слова, тобто можливість журналіста вільно висловлювати свої думки, критично оцінювати факти й удосконалювати свою майстерність.
У нашій пресі аналітичні матеріали занадто заполітизовані й відображають здебільшого одну точку зору. Тому об’єктом свого дослідження я обрала радіо Німеччини “Німецька хвиля”. Можливо, це не зразок для наслідування, але “огляд преси” на цьому радіо подається дуже цікаво, з використанням різних джерел світової преси. За матеріалами цих видань можна побачити, які події знаходяться у центрі уваги, як реагує світова спільнота на останні події в Україні, якими проблемами переймається світ.
Загальна характеристика преси в Німеччині
Федеративна Республіка Німеччина – одна з небагатьох країн, яку міжнародний інститут преси в Лондоні під час щорічної критичної оцінки свободи друку у світі охарактеризував як країну, що поважає сильні позиції вільної преси. Свободу слова і друку у цій країні гарантує стаття 5 Основного закону. Цензури немає. Громадяни Німеччини мають широкий вибір серед розмаїття конкуруючих між собою інформаційних засобів.
Зараз у країні нараховується 25 млн. екземплярів щоденної преси, зареєстровано понад 32 млн. телевізорів і приблизно 28 млн. радіоприймачів. У середньому німці, яким виповнилося більше 14 років, витрачають щоденно на читання газет і журналів майже 5 год., слухання радіо – 2 год., перегляд телепрограм – 2,5 год. Переважна більшість отримує інформацію з двох або більше джерел. Більшість спочатку отримує інформацію з телеканалів, а потім поглиблює її за рахунок читання газет. Їх читання користується великою популярністю. За густотою газет країна поступається лише Японії, Великобританії, Австрії та Швейцарії. Але радіомовлення й телебачення не здають позицій і мають велику популярність серед аудиторії. Зараз у країні існує 11 земельних радіостанцій, дві організації федерального масштабу й організація другого німецького телебачення (ЦДФ).
Найбільшою станцією є Західнонімецьке радіо (Кельн), яке налічує 4400 співробітників, найменшою – Східнонімецьке радіо Бранденбург (Потсдам) і радіо Бремен. В ефірі регулярно працюють Баварське радіо (Мюнхен), радіо Гессен (Франкфурт-на-Майні), Північно-німецьке радіо (Гамбург), Саарське радіо (Саарбрюкен), станція Вільний Берлін (Берлін), Південнонімецьке радіо (Штутгарт), Південно-західнонімецьке радіо (Баден-Баден), Східнонімецьке радіо (Потсдам) і Середньонімецьке радіо (Ляйпціг). Ці станції транслюють свої програми частково на федеральні землі, де вони розміщені, а частково на інші землі. Земельні радіо-, телеорганізації співпрацюють в об’єднанні громадсько-правових радіотелеорганізацій Німеччини (АРД). Вони створюють спільну телепрограму під назвою “Перше німецьке телебачення”. До неї надсилають компоненти програм і її можна приймати на всій території Федерації. Крім того, організації випускають для телебачення власні “треті програми”, які можна приймати у відповідних регіонах або через кабель у межах Федерації.
Загальна характеристика “Німецької хвилі”
У Німеччині є спеціальне радіо, яке готує свої програми за кордон про події в Німеччині та про події в інших країнах. Це радіо “Німецька хвиля”, яке транслює свої програми для багатьох країн світу 34 мовами. Представництво “Німецької хвилі” є і в Україні в Києві. Нещодавно новим генеральним директором радіо в Кельні було обрано Еріка Баттерманна. У третьому турі його кандидатуру підтримали 10 із 17 членів ради теле- і радіомовлення, до складу якої входять представники уряду, партій та громадських організацій ФРН. Новий директор бачить головне завдання “Німецької хвилі” в об’єктивному інформуванні зарубіжної громадськості про події в Німеччині.
Його попередником був Дітер Вайріх, якого ми мали нагоду бачити у нас в інституті і прослухати його лекцію на тему “Етика і журналістика”, під час якої він словами американського судді Хуго Блека сформулював основне завдання ЗМІ загалом і “Німецької хвилі” зокрема: “Право уряду на цензуру преси відмінено для того, щоб надати пресі довічної свободи на цензуру уряду. Преса перебуває під захистом для того, щоб вона могла розкривати таємниці уряду та інформувати народ”.
“Німецька хвиля”, на відміну від більшості мас-медіа в Німеччині, у своєму статуті і в положенні про програмову діяльність чітко окреслила положення про журналістську етику. Д. Вайріх вважає, що це є необхідним: “Бо у своїх передачах ми звертаємось до слухачів, глядачів чи Інтернет-користувачів з досить широким діапазоном відмінностей у культурі”.
Журналіст має виконувати роль незалежного спостерігача. В аналітичних матеріалах журналісти “Німецької хвилі” стежать за тими, хто приймає рішення в політиці, економіці та суспільному житті, не потрапляючи при цьому в становище учасника політичної гри. І цим вимогам матеріали “Німецької хвилі” відповідають беззаперечно.
Хоча специфіка радіожурналістики, особливо німецьких громадсько-правових організацій, які інколи працюють на 16 радіоканалів з чималою кількістю радіочастот і змушені виходити у прямий ефір протягом двох годин з інтервалом у 5 хвилин безперервно. Тому часу на аналітичне дослідження за таких умов практично не залишається. Водночас існує тенденція до роздмухування малозначимих подій з огляду на те, що на момент виходу в ефір нічого більш помітного не трапилось. Тим самим створюється ажіотаж там, де його не існує. Прикладом цього, як на мене, є зловживання повідомленнями на “Німецькій хвилі” про виплату компенсацій колишнім українським гастарбайтерам, які насправді німецький уряд ретельно затримує. І такі повідомлення повторюються дуже часто.
Українські громадяни мають змогу читати, слухати та дивитись випуски “Німецької хвилі” і в мережі Інтернет. У повному обсязі передачі українською мовою можна слухати щодня з 7.30 до 8.00 ранку за київським часом. У своїх випусках радіо “Німецька хвиля” в Україні подає матеріали за певними рубриками.
– Міжнародні новини:
Висвітлення найголовніших подій у світі. Скажімо, на 11 травня 2001 р., на думку журналістів, це були – російсько-американські консультації з питань протиракетної оборони, призначення В. Чорномирдіна надзвичайним і повноважним послом в Україні, затримання конгресом США сплати внесків до ООН, страйк німецьких пілотів авіакомпанії “Люфтганза”, вбивство у Югославії довіреної особи президента Слободана Мілошевіча Клари Мандіч та інші.
– Новини з України:
Розбіжності у лавах опозиції щодо ідеї проведення референдуму. Ситуація у в’язницях, судовий процес над підозрюваними у справі вбивства українського композитора і співака Ігоря Білозіра та інші повідомлення.
– Новини світової економіки:
Стан на фінансових ринках, новини окремих концернів, курси акцій на біржових ринках тощо.
На мою думку, найбільш цікавою є постійна рубрика “Огляд преси”, де подаються публікації німецьких газет однієї певної тематики, а потім подаються сюжети про найголовніші і найцікавіші публікації в пресі. Звичайно, підготовка тематичних програм на радіо має свої специфічні особливості. Жанрово-тематичні відмінності програм більшості радіостанцій зумовлюється орієнтацією на групи населення, розподіл за віковою, соціально-економічною чи етнічною ознаками. Існує багато радіостанцій різного профілю, однак усі вони належать до однієї з трьох основних категорій: музичні, інформаційні та спеціалізовані. “Німецька хвиля” належить до інформаційного типу. Однак багато станцій працюють у змішаному режимі, здебільшого інформаційно-музичному.
Підготовка будь-яких тематичних програм і зрештою їхній успіх, особливо під час прямого ефіру, залежить у першу чергу від майстерності журналіста. Під час прямоефірних передач досвідчений ведучий, крім власних матеріалів (в яких він може бути не до кінця об’єктивним) часто використовує коментар фахівця, експерта. Цей жанр найкращим чином може переконати слухачів за допомогою логічних, переконливих аргументів, відповідного тону та інтонацій.
Але не слід забувати, що радіо більше тяжіє до інформаційних жанрів, які оперативно подають інформацію, і менше схильне до аналізу. Але цей брак аналітичності якраз і заповнюється оглядами преси. Такі матеріали оглядового характеру пропонуються здебільшого під час вечірнього чи нічного ефіру. Вони повідомляють про публікації завтрашніх газет. На радіо “Німецька хвиля” у ранковому випуску повідомляється про найголовніші матеріали на злобу дня у відповідних виданнях. Основна мета таких оглядів – привернути увагу аудиторії до найбільш важливих і цікавих проблем.
Основу огляду преси становлять цитати з оригінального газетного тексту. Під час аналізу зарубіжної преси іноді зазначається політичне спрямування газети, оскільки не всі читачі можуть бути поінформованими щодо цього. Готуючи огляд преси, німецькі радіожурналісти подають широкий спектр думок, використовуючи при цьому різні періодичні видання, наводячи багато цитат з різних джерел.
Огляд преси – одна з поширених жанрових форм, що використовується в оглядових радіопередачах для зображення проблем, подій, фактів і думок. Огляди можуть бути іформаційно-публіцистичними, музичними, театральними і т.д. Здебільшого на радіо огляди йдуть у запису – в усякому разі це стосується оглядів-репортажів, коментарів, заміток тощо. При цьому кожна з частин попередньо монтується, а ведучий має достатньо можливостей завчасно написати текст, відредагувати його та “потренуватись у дикції”. Краще це зробити до трансляції, тому що до прямого ефіру допускаються лише текст ведучого та прямі включення.
Одним з різновидів аналітичних тематичних матеріалів є радіожурнали (на “Німецькій хвилі” це журнал “Фокус”). Вони стали популярними ще наприкінці 1960-х рр. В їхню основу покладено принцип попереднього планування, а успіх радіожурналу залежить від вибору ведучого та від якості його “сторінок”, їх актуальності, інформаційної насиченості та професіоналізму. Це все ми знаходимо на “Німецькій хвилі”.
Огляд преси як жанр журналістики
Огляд преси – це особливий вид аналітики, який вимагає неабиякої майстерності та професіоналізму. Свого часу авторами оглядів були такі відомі українські письменники і публіцисти, як Іван Франко, Микола Павлик, Леся Українка, Павло Грабовський, Михайло Коцюбинський, Василь Стефаник та інші.
Як і раніше, вимоги до огляду преси (не враховуючи партійної), в принципі не змінилися. Насамперед автор повинен всебічно знати об’єкт дослідження (газету, журнал, теле-, радіопрограми), вміти відібрати, систематизувати й узагальнити відповідний матеріал, дійти конкретних висновків. Огляд преси вимагає уважного вивчення й дослідження фактів, ретельної їх перевірки, логічного викладу думок, оригінальної форми подачі. Не кожна проблема – актуальна, навіть значима для журналіста – може привернути увагу примхливого споживача інформації. Тому оглядачеві треба добре орієнтуватися у проблемах суспільного розвитку, знати, чим можна привернути увагу громадськості, як висвітлити окремі факти, зробити їх цікавими. Забезпечити це може лише професійна майстерність журналіста. Він повинен аналітично мислити, досліджувати факти, зіставляти їх і створювати на цій основі певну концепцію. В огляді не повинно бути простої констатації фактів чи переказу змісту матеріалів.
Журналістська практика виробила кілька видів огляду: загальний, тематичний та інформаційний.
1. Загальний огляд
Огляд, автор якого має на меті проаналізувати діяльність друкованого органу за відповідний період загалом, називається загальним. У ньому характеризуються інформаційна політика та соціальна позиція конкретного ЗМІ, основні проблемно-тематичні лінії, літературний рівень журналістських матеріалів, композиційно-графічна модель тощо. Загальні огляди пишуться, як правило, до ювілеїв газет, виходу пам’ятних номерів і т.д. Водночас це може бути діловий аналіз газети як типу видання. В такому огляді неможливо дати оцінку всіх напрямів діяльності газети, проте обов’язково треба вказати, як вона справляється з найголовнішими завданнями.
Безперечно, оглядач не повинен обмежуватися лише фіксацією рубрик і матеріалів. Подібних видів огляду за останній період на “Німецькій хвилі” не спостерігалося, оскільки програма випускає здебільшого тематичні та інформаційні огляди.
2. Тематичний огляд
Автор тематичного огляду ставить перед собою мету дослідити конкретну тему: хід виборів, реформи уряду, міжнародної події, нові відкриття науки і техніки. Такий огляд дає змогу всебічно охарактеризувати зміст матеріалів, їх жанрову різноманітність, мовностилістичні особливості, форму подачі. Розглянемо кілька прикладів таких оглядів за 11 травня 2001 р. на радіо “Німецька хвиля”.
З наближенням тринадцятого травня – дня парламентських виборів в Італії – німецька преса намагається спрогнозувати, як реагуватиме Європейський союз на перемогу правоцентристських сил на чолі із медіа-магнатом Сільвіо Берлусконі. Газета “Франкфуртер альгемайне цайтунг”, зокрема, вважає:
“В інтерв’ю одній із італійських газет міністр внутрішніх справ Німеччини Отто Шилі майже відверто заявив, що не радив би голосувати за блок, лідером якого є Берлусконі. Таку реакцію німецького державного діяча саме напередодні виборів навряд чи можна вважати вдалим дипломатичним кроком. Італійці мають право обирати той уряд, який їм більше до вподоби. Але й Європейський союз теж має підстави лише за кілька місяців перед запровадженням нової готівки попереджати про можливі шкідливі наслідки приходу до влади в Італії правоцентристського уряду. Це не варто розцінювати як втручання у внутрішні справи країни. Інтеграційні процеси всередині ЄС дедалі більше стирають відмінність між національними та загальними інтересами”.
Тему продовжує газета “Тагесшпігель”:
“Хто він – Сільвіо? Підприємець-мільярдер, який вдруге після 1994 року може стати прем’єр-міністром Італії? А, може, нечистий дух? Сатана, який принесе всім нещастя? Такі побоювання виникають, якщо прочитати все те, що публікувалося про нього останніми днями. Перелік гріхів, що їх приписують Сільвіо Берлусконі, справді чималий: суди неодноразово визнавали його причетним до корупції та фінансових махінацій, відкритою таємницею є також його контакти з мафією, врешті-решт його коротке перебування на посаді глави уряду теж мало в кого залишило приємні згадки. Якщо все це так, то чому більшість італійців збирається в неділю проголосувати за Берлусконі? Зрозуміло, що напередодні виборів три приватні телеканали, що належать претендентові на посаду прем’єр-міністра, весь час транслюють "виставу", головним героєм якої є він сам. І не просто героєм, а мучеником, якого зацькували й оббрехали комуністи. Сільвіо Берлусконі правильно все розрахував: історично так склалося, що італійці найгіршим нещастям на світі вважають комуністичний уряд. Про Берлусконі говорять, що він і правий популіст, і консерватор, і що він взагалі людина, не обтяжена якоюсь ідеологією або чіткою політичною програмою. Але ніхто жодного разу не закинув йому симпатію до комуністичних ідей”.
Німецька газета “Меркіше Одерцайтунг” з цього приводу пише:
“Політика Євросоюзу із запровадженням санкцій проти демократично обраного австрійського уряду правого центру була ханжеською. Тепер стає очевидною ще більша заангажованість: раніше оголошена можливість домовитись з Італією, яку соціалістичні й соціал-демократичні уряди Європи не наважуються обминути так, як вони повелися з маленькою Австрією. Порівняно із запланованою коаліцією Берлусконі в Італії, австрійська правляча коаліція, незважаючи на участь у ній Хайдера, виглядає просто миротворчою. Офіційно свою лицемірну політику Брюссель виправдовує тим, що про новий уряд у Римі треба “судити за його справами”. А Австрії цей принцип чомусь не стосувався”.
Газета “Вельт” з цього приводу пише:
“Досить мляві протести супроводжуються намірами применшити значення подій в Італії: це внутрішня справа італійців, феномен її внутрішнього життя, який не має ніякого відношення до решти Європи. Все це явно контрастує з недавньою історією, що привела до обговорення перемоги Хайдера на виборах і до вигнання Австрії з Європейського дому. Нинішня стриманість засвідчує не стільки про розуміння помилковості істеричної реакції на результати демократичних виборів у Австрії (а тепер, можливо, і в Італії), стільки про тривогу – у зв’язку з тим, що за цим може приховуватися загальна тенденція. Перемога Берлусконі на виборах може означати кінець соціалістичної ери, “нових лейбористів” і “нового центру”.
Цими проблемами перейнялася не лише німецька, а світова преса. Зокрема, британська газета “Таймс” аналізує перспективи розвитку Італії на чолі із Сільвіо Берлусконі:
“Берлусконі та його команді треба буде діяти в темпі, щоб зберегти внутрішньополітичну динаміку до кінця липня, коли в Генуї буде проходити черговий самміт “великої вісімки”. Енергійний Берлусконі, який дотримується курсу політики Маргарет Тетчер і намагається налагодити особливі відносини з адміністрацією Буша, викликає роздратування у колах лівоцентриських урядів європейських країн. В Італії пройшла справжня революція, і виборці хочуть бачити конкретні результати. Берлусконі переконливо обіцяв менше говорити і більше виконувати”, – нагадує газета.
Цю ж тему продовжила швейцарська газета “Вельтвохе”:
“Європа не розуміє, чому італійці готові допустити, щоб найбагатша людина країни, до того ж із сумнівною репутацією, отримала контроль не лише над електронними засобами масової інформації, а і над політикою, значною частиною економіки, над судовою системою. Але італійці завжди були першопрохідцями і задавали тон у мистецтві і в моді, в злочинності і в політиці. Може, тепер – після Муссоліні, християнських демократів і єврокомунізму – вони запропонують Європі нову політичну модель.
Якби Берлусконі був просто великим негідником, якби він був просто другим дуче, що намагався підкорити всю Італію, італійці залишили б його на правому узбіччі. Але Берлусконі набагато небезпечніший. Він настільки випереджає час, що просто страшно. Для нього не існує ні моралі, ні ідеалів. У полі його зору існує лише одне “Я”.
Італія, інтереси країни, почуття відповідальності – усе це для нього порожні слова, як і демократія, політика та новітня історія. Свою країну Берлусконі вважає власним концерном. А концерн має одну мету: приносити прибутки власникові, а не тим, хто в ньому живе і працює. Судді? Та це просто лакеї, яких можна вигнати. Опозиція? Скрізь самі комуністи. “Я такий же, як і ви”, – каже Берлусконі виборцям. Його біографія – оце його справжня програма.
І багато італійців це прекрасно зрозуміли. Соціальна байдужість, кримінальне минуле і теперішня політична непередбачуваність – це лише посилює позиції олігарха Берлусконі. Ну що ж, в країні, де олігархи давно позбавили влади політиків, де політики давно розписались під своєю неспроможністю впоратися з корупцією та економічним спадом, у країні, де невимушено керує ринок, італійці вчиняють досить логічно, обираючи собі в прем’єр-міністри голову концерну, аполітичного негідника”.
Добірка матеріалів на цю тему досить вдала, оскільки подає різне ставлення до проблеми: від майже нейтрального до критичного і навіть зневажливого (“Таймс”). І хоча публікації подані не в повному обсязі, з них ми дізнаємося не лише про ситуацію в Італії, а й про ставлення деяких країн до самої Італії. З наведеного огляду можна спрогнозувати, як розвиватимуться відносини нового лідера з представленими країнами.
Ще одна тема, яка схвилювала видання за цей період, – ситуація на Близькому Сході. Газета “Зюддойче цайтунг” коментує події таким чином:
“У звіті так званої комісії Мітчела про ситуацію на Близькому Сході всебічний аналіз переплітається з різкою критикою на адресу обох країн. Якби контрагенти прийняли пропозиції, спрямовані на зменшення напруги, то цей документ міг би відкрити шлях до відновлення мирних переговорів. Однак, очевидно, він так і залишиться без наслідків. Правда, жодна із сторін не може собі дозволити категорично відкинути цю ініціативу США. Тим не менше, готовності до поступок не видно. Можливо, цей документ залишиться лежати серед архівних паперів”.
Тему продовжує швейцарська газета “ Базлер цайтунг”:
“Використання бойових вертольотів і танків з метою обстрілів об’єктів на автономних палестинських територіях вже сприймається як щоденне явище, табори для біженців бомбардуються, палестинських поліцейських розстрілюють. До цього ж продовжується побудова нових єврейських поселень на окупованих територіях, що палестинці сприймають як політичну провокацію. Прем’єр-міністр Ізраїля Шарон, судячи з усього, вважає, що конфлікт можна врегулювати воєнним шляхом, що палестинців можна змусити капітулювати. В усякому разі, до такого висновку можна дійти після його заяви про те, що війна за незалежність Ізраїлю, розпочата 1948 року, ще не закінчена. Без дипломатичного втручання іззовні палестинці та ізраїльтяни скоро опиняться на грані катастрофи. Американцям та європейцям давно пора втрутитись у конфлікт”.
Публікації такого ж настрою спостерігаються і в інших світових виданнях. Хоча конфлікт триває вже досить давно і трохи набрид читачам, журналісти знаходять нові цікаві моменти і подають їх у критичному, але мирно налаштованому руслі, проповідуючи тим самим політику світової миротерпимості.
Серед інших тем, що стали цікавими світовій пресі, виділяється візит президента Югославії до Берліну. Газета “Франкфуртер альгемайне цайтунг” коментує це таким чином:
“Коштуніца може бути задоволений, хоча грошей він не отримав. Берлін вже давно дав зрозуміти, що у питанні стабілізації на Балканах він робить ставку на нове сербсько-югославське керівництво. І дійсно, в регіоні не вдасться налагодити спокій, якщо Сербія залишатиметься агресивною або якщо вона перетвориться на жебрацьку країну, політичні дії якої будуть непередбачуваними. Однак, як показує досвід попереднього десятиріччя, було б занадто легковажно робити ставку на Сербію як на охоронця порядку в регіоні “.
Газета “ Дрезднер Нойесте Нахріхтен” пише:
“Незважаючи на явне роздратування, Герхард Шредер та президент Югославії Коштуніца трохи зблизилися. Це звучить непогано. До того ж, Шредер має рацію, заявивши, що головне, що потрібне мешканцям Югославії, це “демократичні дивіденди”. Це непогано, хоча не відповідає реальності. Санкції проти Югославії виснажили не лише її саму, а й інші країни регіону. Тому обіцяні 4.7 млн. марок виглядають просто копійками для бідних”.
Чимало уваги світові видання приділяють розвитку російської економіки. Італійська газета “ Соле вентікуатро оре” зупиняється на перспективах економічного розвитку:
“Поки в російській економіці відмічають 5,3% росту, спад, судячи з усього, уже не за горами. Напередодні розгляду проекту бюджету на 2002 рік президент Путін попередив прем’єр-міністра Касьянова про те, що не можна допустити припинення зросту економіки. Касьянов, у свою чергу, робить ставку на збільшення привабливості Ромії в очах іноземних інвесторів і сподівається, що йому скоро вдасться прийняти пакет необхідних законів з метою лібералізації російської економіки. Очевидно, що плани Касьянова лежать в руслі завдань, поставлених Путіним перед своїми міністрами в його щорічному посланні Федеральному зібранню”.
Польський щоденник “Мисль польська” у статті “Між Росією та Європою” пише:
“Якщо Україна знизиться до рівня Білорусії, то це стане економічною трагедією і призведе до економічної ізоляції країни. Президент Білорусії Лукашенко веде свою країну саме в цьому напрямку. Але в українському варіанті важко уявити, що Росія візьме на утримання країну з населенням 50 млн. Економічний спад на Україні може призвести до неконтрольованої міграції українців, створюючи проблеми, з якими Польщі важко буде впоратись”.
Цієї ж теми торкається британський журнал “Економіст”, який вказує на позитивні моменти розвитку російської економіки.
Не можу сказати, що українська тематика представлена на сторінках світових видань так, як би ми того хотіли. Окрім згадки про нашу країну у попередньому матеріалі в газеті “Мисль польська”, про Україну згадують й інші видання, але дуже коротко, в інформаційних оглядах преси.
Але спочатку з’ясуємо, що ж це таке.