Міжнародна журналістика – 2002 київ 2002

Вид материала

Содержание

3. Інформаційний огляд
Польське регіональне комерційне радіомовлення
Економічні умови та фактори свободи ЗМІ
Закон України “Про інформацію”, ст. 9.
Президентський вісник”, 27 січня – 2лютого 2001 року
Чи можуть власники приватних польських видань визначити політичну спрямованість газет: що можна друкувати, а що ні, в якому світ
Часто вам перепадає від журналістів?
Чи багато прикладів таких судових процесів у Польщі?

Подобный материал:

1 2 3 4 5 6 7 8 9 ... 15

3. Інформаційний огляд

Отже, інформаційний огляд преси є оперативною формою знайомства читачів із змістом найважливіших матеріалів газет. Автор такого огляду не має на меті проаналізувати діяльність певного друкованого органу. Його завдання – привернути увагу читачів до найголовніших матеріалів номера, полоси, добірки і навіть окремої публікації. Типовими у цьому відношенні є матеріали на “Німецькій хвилі”:

Польський тижневик “Євросоюз і Польща” зазначає про Україну:

“Нарешті у східній політиці Польщі настали зміни. Українці продемонстрували, що вважають Польщу однією з важливих точок опору своєї політики. І президент Кучма, і представники опозиції, потрапивши в складну ситуацію, радились не з Парижем чи з Лондоном, а з Варшавою. І це є вагомим чинником в україно-польських відносинах. У той же час міністр закордонних справ Польщі Бартошевський багато зробив для покращення відносин Польщі з Росією”.

Британська газета “Файненшл таймс” опублікувала в рубриці “Оглядач” наступний матеріал:

“Призначення Віктора Черномирдіна послом Росії в Україні, звичайно, багатьох здивувало. Однак на цій посаді у нього буде одна перевага. Як відомо, Черномирдін і президент Кучма розмовляють специфічною російською мовою так, що їх важко зрозуміти навіть близьким соратникам. А якщо врахувати записи розмов, таємно зроблені в кабінеті Кучми, який нібито давав вказівки щодо вбивства журналіста Георгія Гонгадзе, причому з використанням ненормативної лексики, то можна лише уявити, що майбутні дискусії Чорномирдіна та Кучми не раз змусять ворогів Росії та України поламати голову над перекладом їхніх розмов. Не говорячи вже про агентів ЦРУ, які, мабуть, будуть підслуховувати ці розмови”.

Такі матеріали, як на мене, вибрані досить вдало, оскільки майже кожного пересічного громадянина України цікавить, що думають про нас у світі, як пишуть про події в Україні закордонні журналісти своїм “неупередженим“ оком. На жаль, позитивно про нашу державу пишуть вітчизняні пропрезидентські газети, а іноземці, судячи з попередньої публікації, реагують на нас з неприхованою зверхністю та іронією. Але, як матеріали інформаційного огляду, статті підібрані дуже вдало.

Варто відзначити й інші проблемно-тематичні лінії, порушені в оглядах “Німецької хвилі”.

Так, газета “Франкфуртер Рундшау” ще раз звертає увагу на необхідності якомога швидше владнати усі юридичні формальності й перейти до виплати компенсацій колишнім примусовим робітникам:

“Зволікання з виплатою компенсацій є підтвердженням тези, що капітал є безсердечним, а політика безпорадною. Звичайно, ні політики, ні підприємці з цим не погоджуються. Німецькі фірми наголошують на тому, що вони відчувають себе морально відповідальними за зло, що його було заподіяно колись, і що зроблять усе, аби виправити ситуацію. Отже, закиди у безсердечності – необгрунтовані. Політики, у свою чергу, вирішили більше не йти на повідку в підприємців і не прислуховуються до їхніх постійних нарікань про відсутність юридичних гарантій. З німецького парламенту чутно голоси, що виплату компенсацій можна буде розпочати вже влітку. Створюється враження, що усі роблять все від них залежне. От тільки компенсації поки що чомусь не виплачуються”.

Подібну інформацію подає газета “Файненшл таймс Дойчланд”:

“Стівен Маркс відправився до Еквадору, щоб владнати справу з виплатою компенсацій за пошкодження церкви, на яку впав американський транспортний літак. Але раптом він наткнувся на справу, що могла б йому як адвокату принести мільйонні прибутки, а тютюновій промисловості – мільярдні збитки. Йдеться про державні позови проти таких відомих компаній, як “Філіп Моріс”, “Рейнолдс” і “Вільямсом”. Приклад 46 штатів, яким вдалося висудити у тютюнових гігантів мільярдні суми, надав наснаги державним діячам інших країн та адвокатам. Чому б, подумали вони, не скористатися компенсаціями на лікування хворих курців для поповнення бюджету держави та власного банківського рахунку. Причому уряди майже нічим не ризикують, адже адвокати, в тому числі і Стівен Маркс, отримають гонорар тільки за умов, якщо процес буде виграно. Правда, тоді винагорода становитиме від 15 до 30% від суми компенсацій. Багато американських юридичних фірм ганяються по всьому світу в пошуках вигідних клієнтів. На сьогоднішній день з позовами до судових інстанцій звернулися Болівія, Гватемала, Таїланд, Канадська провінція Онтаріо, а також Україна”.

Серед інших матеріалів, що мали місце в інформаційному огляді на “Німецькій хвилі”, були “свистки” великих аналітичних матеріалів у журналі “Штерн” про “зоряні війни”, де оглядач Маріо Дітеріхс перераховує ряд аргументів проти створення американської національної протиракетної системи оборони і називає ці “війни” блефом. Матеріал із заявкою на скандал чи сенсацію одразу ж проковтнуть як прихильники, так і противники створення нової військової системи.

У свою чергу, журнал “Цайт” відверто виступає проти “антиамериканізму” і відверто закликає припинити цькувати Америку, оцінюючи керівництво країни за діями, а не за особами.

Матеріали обох видань майже діаметрально протилежні, але подаються на “Німецькій хвилі” поряд. Таким зіставленням і палкою полемікою вони привертають увагу читачів цих видань та слухачів радіо. Професійність добору матеріалів залежить і від тих, хто їх готує. Без сумніву, це справжні професіонали. Для українського випуску “Німецької хвилі” огляд преси готувала, як завжди Ганна Лук’янова, для російського випуску, в тому числі для огляду німецької та світової преси працювали Олександр Варкентін, Анатолій Іванов та Вероніка Кийвер.

Висновок

Огляд преси є досить нелегким, але надзвичайно цікавим жанром журналістики, який, окрім вже не раз згадуваного професіоналізму, вимагає від оглядача вміння виділити серед безлічі повідомлень лише ті, які могли б зацікавити аудиторію. Справжній професіонал повинен бездоганно володіти вичерпною інформацією про світові події та про їх актуальність у певний період часу, мати особливе відчуття інтуїції, яке б допомагало виконувати свою роботу найефективніше.

Огляд преси, з одного боку, є одним із суб’єктивних жанрів журналістики, оскільки лише одна людина вказує нам на події, що перебувають у центрі уваги світу, на матеріали, які в першу чергу слід прочитати. Лише одна людина добирає їх для готового читання, аналізує і коментує для нас події. Але, з іншого боку, огляд преси є одним з найоб’єктивніших жанрів сучасної журналістики, оскільки ми маємо змогу подивитися на подію з різних точок зору, які представляють різноманітні газети у своїх оглядах. Читач має нагоду аналізувати, зіставляти факти і робити для себе відповідні висновки. Цим вимогам тематичні та інформаційні огляди преси на “Німецькій хвилі” відповідають. Не вистачає, на мою думку, лише повноцінних загальних оглядів. Це було б дуже цікаво і корисно, якби подавалися, скажімо рейтинги найвпливовіших газет світу, оцінювалася їхня професійна і технічна база, а також професіоналізм провідних журналістів.

__________________________________

Польща

Польське регіональне комерційне радіомовлення

(на прикладі Radio RMI FM)

Ірина Сірик

На початку дев’яностих років минулого століття польський ринок радіомовлення почав динамічно розвиватися за законами ринкової економіки і за правилами, запозиченими у сусідніх західноєвропейських країн, де ринок радіопродукції давно вважався процвітаючим. Звісно, Польща слухала радіо і до того часу, але саме в дев’яностих роках почали створюватися належні (законні) умови для функціонування конкурентоспроможного радіоринку. Ринок радіомовлення в Польщі регулюється з грудня 1992 р. статутом Державної Ради радіомовлення і телебачення (Krajowa Rada Radiofonii i Televizji), про права та обов’язки якої говориться в Конституції. Окрім того, у правовому полі радіомовлення та телебачення ефективно функціонують іще 13 законодавчих актів, прийнятих також у дев’яностих роках.

Транслювання радіопрограм має бути узгоджене з Державною Радою, і результатом такого узгодження є ліцензія. Вид ліцензії залежить від вкладеного капіталу в програми. Ліцензія визначає ранг радіостанції. Потужність випромінювання і частоту трансляції радіопрограм. Ліцензія видається на сім років. У 1990 – 1994 рр. приватні радіостанції для отримання ліцензії мусили чекати великі черги і часто виходили в ефір нелегально. За недозволену законом діяльність усі радіостанції затягали по прокуратурах, і сьогодні кожна радіостанція намагається вчасно отримати ліцензію.

Радіостанції в Польщі поділяються на державні і приватні (комерційні). Державне радіомовлення – це лише чотири загальнопольскі станції (у Польщі немає локальних державних радіостанцій). Комерційне радіомовлення, що охоплює всю країну, представлене двома станціями: Radio RMF та Radio ZET. Понадрегіональний характер мають також мережі. Одна з них “United Broadcasting Entertainments” – Radio Super FM і кілька програм під назвою ESKA.

Друга мережа (і вона є найбільшою) AGORA – знана як видавець “Газети виборчей” (Gazeta Wyborcza). Станція AGORA має формат типово музичний.

Третя мережа – Radio PLUS – пов’язане з католицьким костьолом.

Особливим представником католицької церкви є Radio MARYJA, що передає програми молебнів, а також клерикальну публіцистику національного забарвлення.

Розглянемо структуру роботи регіонального комерційного радіо на прикладі познанського Radio RMI FM.

Radio RMI FM – представник третьої групи комерційних радіостанцій, має лояльний характер і не зв’язане великими капіталовкладеннями та іншого роду активами. Своє мовлення радіостанція розпочала 20 липня 1992 р. на частоті 68,4 MГц. Сьогодні слухач може знайти його на 90,6 MГц у Познані і 99,4 MГц у найближчому регіоні радіусом близько130 км від Познані. Аудиторія становить понад мільйон слухачів з Познанського, Зеленогорського, Каліського, Пільського, Бидгощського, Горзовського, Конінського та Пешжинського воєводств. Його також можна почути (за допомогою спеціальних антен) у Вроцлаві, Ольштині та Любліні. Вік основної маси слухачів – від 25 до 45 років, до яких приєднуються підлітки від15 до 19 років.

Radio RMI FM отримало ліцензію в 1994 р. і вважається музично-інформаційним. Девіз цього радіо: “Слухай радіо , яке ти любиш!”

На хвилях радіо транслюється музика, що здатна об’єднати усі вікові категорії слухачів. Цю радіостанцію зручно слухати як вдома, так і в автомобілі. Музичні заставки, яких понад 100, скомпоновані та записані спеціально для Radio RMI FM в одній з відомих студій звукозапису в Лос-Анджелесі.

Radio RMI FM має дві антени. Одна потужністю 0,1 кіловатта, знаходиться в головному офісі радіостанції на вул. Св. Мартіна в центрі Познані, і обслуговує (надає сигнал) місто на частоті 90,6 Мгц, а інша потужністю 30 кіловатт, знаходиться в радіотелевізійному центрі міста і надає сигнал радіусом 130 км на частоті 99, 4 Мгц.

На Radio RMI FM існують рубрикові передачі “Актуальності” (з відповідними рубриками “Послухай живе радіо”, “Найкращий виконавець ХХ століття”), “Інформація” (“Новини”, “Спорт”, “Авто – радіо”, “Відділ сервісу”, “Тижневик”); “Розривка” (“Кавалерський вечір” і “Змагання в коханні”); “Музика” (“Конкурс Хоп нa Toп” і “Побачення з RMI” – музика 1960 – 70 рр.); “Конкурс” (“Конкурс кримінальний”).

Увечері робота радіостанції скерована на молодіжну аудиторію, подаються новини і легкі музичні хіти.

Оскільки Radio RMI FM інформаційно-розважальне, інформація стоїть на першому плані. Для задоволення інформаційних потреб аудиторії редакцією створено інформаційний відділ. Щодня його 10 працівників – три з яких власкори в інших містах – виробляють близько 200 хв. інформаційних програм.

Інформація здебільшого локального характеру, також є загальнодержавна і закордонна, подається щогодини. По парних годинах виходить інформаційний випуск, що складається з регіональних та закордонних новин, по непарних – із загальнодержавних. Вибір і підготовку інформації з інформагентств інформаційний відділ проводить сам. Це дає змогу представляти точку зору самої редакції радіостанції. При цьому часто ставлення до однієї і тієї ж події та її подача для аудиторії не збігається з позиціями краківського чи варшавського радіо. Репортери в Познані і кореспонденти в інших містах країни завше намагаються повідомляти про важливі події всередині країни кожні дві години – від 7.15 до 19.15 протягом дня. Увечері до тієї інформації додається ще й спортивна.

Ось як виглядає розклад програм у понеділок (всі інші робочі дні тижня мало чим відрізняються):

06:15 Новини + погода + спорт

07:15 новини загальнодержавні

07:40 Автородео

07:45 Авто-радіо

08:15 Новини + погода + спорт

09:15 Новини загальнодержавні + погода + спорт

10:15 Новини + погода

10:30 Гороскоп + Іменини з RMI FM – конкурс

11:15 Новини загальнодержавні + погода

12:15 Новини + погода

13:15 Новини загальнодержавні + погода

13:30 Гість RMI FM

14:15 Новини + погода

14:45 Авто-радіо

15:15 Новини загальнодержавні

15:45 Авто-радіо

16:15 Новини + погода

16:45 Авто-радіо

17:15 Новини загальнодержавні + погода

18:15 Новини + погода + спорт

18:30 Іменини з RMI

19:00 - 20:00 Toп Miкс – музична програма Однорукого Бандита

19:15 Новини загальнодержавні + погода + спорт

20:15 Новини + погода

20:30 Спорт

21:15; 22:15; 23:15; 00:15 Новини + погода

Щоп’ятниці о 17.00 в ефірі звучить тижневик новин – радіохроніка. У цій програмі

підсумовуються найважливіші події регіону минулого тижня;
детально обговорюється найістотніші публікації;
регулярно читаються фейлетони на теми необ’єктивних коментарів до об’єктивних видань.

У вихідні вечори виходять спеціальні програми. В суботу: 17.30 – “Музичні новини” і 21.30 – 01.00 “Вечір кавалерській” – програми розважального характеру, з легким присмаком еротики. У неділю: 18:00 – Парад “Хoп нa Toп”; 19:00 – 21:00 “Top Miкс”; 21:30 – “Змагання в коханні” – програма для закоханих. Тут подаються новини і легкі музичні хіти.

Протягом восьми років радіо змінювало інформаційну політику, переносячи акцент на музику. Внаслідок цього збільшився час на транслюцію музики і, відповідно, зменшився час для інформації.

Така тенденція пояснюється двома причинами. Перша – це модні нині рейтинги популярності: кожні три місяці радіостанція отримує рейтинг популярності своїх програм і на його підставі планує свою подальшу діяльність.

Друга причина – це час на рекламу. Згідно із законом і ліцензією, радіостанція може подавати 12 хв. реклами на годину в трьох блоках. Аби розмістити рекламу, скорочується інформація і збільшується час для музики.

Музичний відділ Radio RMI FM складається з дев’яти осіб. Відділ займається випуском рубрик “Актуальності” та “Музика”, заставками, а також просто трансляцією музичних композицій.

Окрім того Radio RMI FM має ще дві агенції: рекламну і артистичну.

Рекламна агенція займається виробленням та реалізацією реклами на хвилях радіо, співпрацює з рекламодавцями і пропонує цілий спектр послуг. Наприклад, створення аудіо- і візуальної рекламної продукції, формування іміджу фірми, планування медіапланів.

Фірми-рекламодавці, які постійно співпрацюють з Radio RMI FM: Metalplast, Pollena Eurocash, Miraculum, Levi's, Їywiec, Wytwуrnia Wyrobуw, Tytoniowych, Pepsi Cola, Tchibo, Nevada Je.

Артистична агенція займається організацією концертних програм, вечірок, дискотек, запрошує музикантів, проводить різноманітні музичні акції. Radio RMI FM є офіційним представником театру Анімації, кількох дискотек, клубів та кав’ярень.

Під патронатом і з допомогою радіостанції проводяться заходи в сфері культури і спорту. Організовано спортивний прес-клуб, відділ культури і розвитку, а також відділ фізичної культури.

Радіостанції такого типу, як Radio RMI FM, на нинішній час є дуже популярними в Польщі, вони певною мірою задовольняють інформаційні та розважальні потреби широкої аудиторії (в основному молодих енергійних людей). Комерційні радіостанції знайшли своє місце на ринку інформації і займають надійне місце у суспільній системі країни.

__________________________________

Економічні умови та фактори свободи ЗМІ

України та Польщі на рубежі століть

Богдан Чухліб

Чому, до наших найближчих західних сусідів – Чехії, Польщі, Угорщини – світове співтовариство ставиться не так, як до нас, а так, як вони цього заслуговують?

У першу чергу ми і тільки ми винні в тій ситуації, що склалася. Ми маємо поважати себе, а вже потім нас поважатимуть інші.

Цього вже досягли більшість країн Східної та Центральної Європи. Ми ще до цього часу, починаючи з 90-х років, тільки й розмірковуємо, яку державу ми будуємо, в якому напрямку ми маємо йти – до Європи чи Америки, колективізму чи демократії. Доріг привабливих багато – вірна лише одна.

ЗМІ в політичному житті суспільства

Усі громадяни України, юридичні особи і державні органи мають право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення та зберігання відомостей, необхідним для реалізації ними своїх прав, свобод і законних інтересів, здійснення завдань та функцій. Реалізація прав на інформацію громадянами, юридичними особами і державою не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб. Кожному громадянину забезпечується вільний доступ до інформації, яка стосується його особисто, крім випадків, передбачених законами України.

Закон України “Про інформацію”, ст. 9.

Політичне життя неможливе без інформаційного процесу, матеріально-духовним компонентом якого виступають ЗМІ. І, власне, вони забезпечують передачу, збереження, виробництво і розповсюдження політико-економічних, духовних цінностей суспільства. Система ЗМІ у структурному плані сьогодні представлена кількома групами ЗМІ: преса, аудіовізуальні ЗМІ, інформаційні служби. Широко розповсюджується мережа рекламних компаній, прес-служб при державних, комерційних організаціях. Усе більше утверджується нова галузь інформаційної діяльності – паблік рілейшнз (зв’язки з громадськістю).

Україна – одна з перших країн СНД та Східної Європи, в якій, починаючи з 1992 р., прийнято пакет законів про ЗМІ, а саме: “Про інформацію”, “Про дуковані ЗМІ (пресу) в Україні”, “Про телебачення та радіомовлення”, “Про рекламу”, “ Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування в Україні” та ін.

Розроблено Закон “Про кабельне телебачення”. Створення системи суспільно-правових ЗМІ – важливий засіб впливу на процеси демократизації суспільства, гарант забезпечення права на свободу думки і слова, на вільне виявлення своїх поглядів та переконань. Як записано в Конституції України, “кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб – на свій вибір”.

Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

Не допускається використання ЗМІ для пропаганди війни, розпалювання расової, національної, релігійної ворожнечі, а також для поширення передач, що пропагують порнографію, культ насильства та жорстокості.

Масові інформаційні процеси тісно пов’язані з контекстом суспільно-політичної ситуації. Українська журналістика після проголошення незалежності у 1991 р. відчула нагальну потребу у формуванні власного інформаційного простору, який до того функціонував відповідно до інформаційної та ідеологічної політики, що вироблялася в єдиному центрі – Москві.

З початком демократизації суспільства, прийняттям законодавства про пресу, яке забезпечило широкі права редакціям і журналістам, ситуація у сфері преси й книговидання докорінно змінилася.

Відбулися відчутні структурні й тематичні зміни, ідеологічна переорієнтація періодичних видань. Насамперед більш ніж удвічі зросла кількість друкованих ЗМІ.

Понад 30 періодичних видань виходить в Україні мовами національних меншин – болгарською, угорською, румунською, грецькою, кримськотатарською, німецькою, сербською, вірменською, на івриті та ідиш. Ця преса зосереджена в основному в місцях компактного проживання національних меншин.

Якщо раніше абсолютну більшість становила компартійна преса, то нині картина докорінно змінилася. Поряд з явним зростанням кількості періодичних видань наприкінці 1990-х рр. помітно зменшилися тиражі. Це пояснюється не стільки зниженням читацького інтересу, скільки несприятливою економічної ситуацією в державі, зниженням життєвого рівня населення, високими цінами на папір, послуги зв’язку та поліграфії, що зумовлює й зростання ціни самих видань. На цьому тлі порівняно високі тиражі – від 200 до 400 тис. прим. – вдається зберігати популярним віданням “Сільські вісті”, “Голос України”, “Урядовий кур’єр”, “Факты и комментарии”, журналам “Жінка”, “Дім. Сад. Город”.

Співвідношення між державними і недержавними друкованими ЗМІ свідчать про те, що в Україні будується демократичне суспільство. Серед засновників видань, які розповсюджуються по всій Україні, перше місце посідають комерційні структури, друге – приватні особи, третє – наукові та науково – виробничі установи, четверте і п’яте посідають органи державного управління та громадські організації.

Більшість видань із загальнодержавною та зарубіжною сферами розповсюдження (54%) засновані недержавними структурами.

Дещо інша картина спостерігається у місцевій пресі. Тут державні видання становлять 62%.

Журналістський корпус України, вперше за останні десятиріччя, прагне репрезентувати власну журналістику, точніше – власну українську журналістику. Найнагальнішим завданням ЗМІ стало формування державного мислення – як мислення гуманного, демократичного, відповідального. Журналісти усвідомлюють, що народу потрібно повернути історичну свідомість, дати, за словами Г. Сковороди, духовний меч як найвищу духовну та естетичну цінність. Нашим святим обов’язком стало прагнення донести весь зміст української національної ідеї, всебічно розкрити, що незмінною її складовою є ідея державної незалежності. Іншою складовою української національної ідеї розглядається ідея самодостатньої цінності людської особистості. Тому через ЗМІ поширюються різноманітні знання в галузі українознавства – від вивчення української мови до освоєння й опрацювання складних проблем вітчизняної історії, традицій українського народу.

Короткі відомості про Республіку Польща

Площа цієї центральноєвропейсикої держави – 313 тис. кв. км. Населення – 38 млн. чол. Столиця – Варшава.

В адміністративному відношенні Польща поділяється на 49 воєводств. Глава держави – президент. Верховний орган державної влади – сейм. Більшість населення – католики.

Польща – однонаціональна держава, 98% населення якої становлять поляки. Польща належить до країн з низьким природним приростом населення. Однією з проблем країни є нестача трудових ресурсів. У Польщі багато як великих, так і маленьких міст та містечок, які становлять великі агломерації. Рівень і темпи урбанізації країни порівняно високі.

Визнаним лідером на інформаційному ринку Польщі є Польське агентство преси (ПАП).

Дата народження ПАП відновлена за родоводом його попередника – Польського телеграфного агентства (ПТА), яке виникло в 1918 р. Тоді група польських журналістів у Кракові та Львові створила власну інформаційну одиницю на базі двох корпунктів колишнього австрійського інформаційного агентства.

Новітня біографія ПАП пишеться вже більше десятиліття разом і історією країни, де змінилася політична система, проводяться корінні соціально-економічні реформи. Кожний день у житті Польщі відбивається на сторінках ПАП. Випуск близько 600 повідомлень на день – такий трудовий ритм агентства, в якому працюють сьогодні 200 журналістів і 20 фотокореспондентів.

Біла книга власного безсилля

Напередодні недавніх парламентських слухань про свободу слова Національна спілка журналістів України репрезентувала книгу “Преса і влада”.

Ідея так званої білої книги серед українських журналістів виношувалася давно, принаймні відтоді, коли наїзди як на конкретних працівників ЗМІ, так і на самі ЗМІ, стали, на жаль, буденним явищем.

І от книжку видано Журфондом України. Перше враження – розчарування. Бо всі вважали, що це будуть спогади друзів і рідних про тих, кого вже нема з нами і не буде, але кого пам’ятаємо завжди. Натомість зміст книжки звівся до публікації відкритих листів голови НСЖУ Ігоря Лубченка до чільних державних посадовців, де він звертає їхню увагу на факти несправедливого ставлення влади до мас-медіа: викладення хроніки подій щодо утисків журналістських прав.

Але ж, за великим рахунком, усе це – гра в одні ворота, оскільки (книжка й складається за такою схемою) в ній не вистачає голосу протилежної сторони. Тобто, запитання преси до влади є, а відповідь відсутня. Звідси й висновок: влада і преса існують самі по собі. Але ж так не повинно бути (і так не буває!) в жодному цивілізованому суспільстві, де влада перебуває під жорстким контролем з боку преси. Втім, можливо, самі про це не підозрюючи, упорядники означеної збірки документів поставили точний діагноз ситуації: сьогодні владі журналістика байдужа.

Бо така у нас влада. І вона точнісінько така, якою їй дозволила бути… сама преса. Замкнене коло? Так. І спроби розірвати його, тобто примусити владу працювати на народ, а не навпаки, українська журналістика робила, починаючи з періоду горбачовської перебудови і закінчуючи першими роками незалежності. А далі справа не пішла, і з часом (якщо бути точним, то з 1995-го) українським мас-медіа було вказано на їхнє “місце” владою, олігархами, податківцями, пожежниками тощо…

Так сталося, що презентація книжки “Преса і влада” в НСЖУ збіглася в часі з так званими громадськими слуханнями (хоча телеглядачів у залі не було, а були лише телевізійники, то що ж то за “громадські слухання”?) про стан вітчизняного ТБ в Будинку кіно. Автор, відверто кажучи, налаштувався на кількагодинне вислуховування точок зору добірного товариства. Але коли аудиторії оприлюднили її ж відповіді на одне із запитань анкети для телемовників щодо “відсотків мовлення державною мовою”, багато журналістів покинули зал з кількох причин. По-перше, якщо ти телевізійник і так уже хочеш працювати в українському телепросторі, то для того тобі й дають ліцензію, аби ти працював на оцей самий телепростір. По-друге, курйозність ситуації полягає в тому, що в нашому чинному законодавстві взагалі відсутнє таке поняття, як “відсоток мовлення українською мовою”, оскільки все мовлення на загальнодержавному рівні повинно вестися тільки державною…

Празьким тележурналістам не мова не сподобалася, а нав’язаний їм керівник. Три тижні вони протестували, три тижні їх підтримували глядачі. І в результаті не лише керівник ТБ пішов у відставку і було розпущено нацраду з питань ТБ, а й досить-таки швидко парламентарії підготували і прийняли новий закон про ТБ, який ювелірно відрегулював взаємини влади і преси…

Скільки в Україні за останні роки побито і вбито журналістів? А скільки знищено газет і ТРК? (Якщо у книжці “Преса і влада” і є певні дані, то цитувати їх я не можу через застереження: “Передрук будь-якої частини номера і всього номера без згоди видавця забороняється”; але якщо журналісту заборонено цитувати книжку про журналістів, то кому ж тоді вона адресована взагалі?). І хоча б один читач, глядач чи слухач став коли-небудь на захист улюбленого видання чи передачі, що колись допомогли йому отримати житло, вибратися з в’язниці, поновитися на роботі тощо? Далебі! У нас до газет лише одне ставлення – притягнути до суду за завдання… (далі за текстом), через що загальна кількість позовів до ЗМІ з боку “улюблених” читачів–слухачів-глядачів (надто ж – чиновників) у кілька разів перевищує річний бюджет України.

Чому ж тоді чехи захистили своїх журналістів і змусили владу змінити закон? Бо вони – чехи? А ми хто такі?

Щоб краще зрозуміти ситуацію, яка склалася в нашій державі зі свободою слова, потрібно повернутися на кілька тижнів у минуле, коли у парламенті відбувалися слухання з проблем свободи слова.

“Слово, чому ти не твердая криця?..”

Парламентські слухання прoблеми інформаційної діяльності, свободи слова, дотримання законності та інформаційної безпеки України підтвердили стривоженість Лесі Українки.

“ Президентський вісник”, 27 січня – 2лютого 2001 року

– Свободу слова як поняття можна розділити на кілька аспектів, – сказав, відкриваючи парламентські слухання, Голова Верховної Ради України І. Плющ. – По-перше, це свобода публічних висловлювань незалежно від їхнього політичного змісту. По-друге, це гарантії для громадян на безперешкодне отримання повної та неупередженої інформації. Україна, яка перебуває у процесі перебудови демократичного суспільства, законодавчо гарантує і перше, і друге. Однак якщо зі свободою публічних висловлювань у нас більш-менш усе гаразд, то одержання неупередженої інформації здебільшого залежить від конкретного політика, державного діяча або власника засобів масової інформації.

Втім, існує думка, що саме конкретний журналіст, а не власник ЗМІ, має нести відповідальність за достовірність і правдивість поширеного ним матеріалу. Таке перенесення акценту відповідальності з видання на журналіста сприятиме якості його роботи й ускладнить для власника ЗМІ можливість цензури, яку частково маскують під контроль достовірності матеріалу.

Сьогодні часто можна почути й таке: свобода слова обмежується через те, що ЗМІ, як правило, збиткові і не можуть забезпечити себе за рахунок реклами чи передплати. А тому змушені шукати спонсорів. Такий підхід у принципі помилковий.

По-перше. Результати досліджень відомих міжнародних організацій свідчать: у багатьох випадках немає прямої залежності між фінансовим станом преси й дотриманням принципів свободи слова. По-друге, надходження коштів від реклами і передплати залежить від загального економічного стану країни. І якщо економіка перебуває у кризі, то, зрозуміло, і грошей на це й не дуже багато. Однак громадяни України не повинні чекати на реалізацію свого права на інформацію до успішного завершення економічних реформ. І треба все зробити, щоб воно було забезпечене.

Звичайно ж, коло проблем цим далеко не вичерпується. Весь пакет законодавства, котрий має регулювати діяльність ЗМІ в Україні, зокрема проблеми свободи слова та забезпечення прав громадян у сфері інформаційного суверенітету та безпеки України, потребує значного вдосконалення з урахуванням нових реалій суспільно-економічного розвитку України й тенденцій розвитку світового інформаційного простору.

Парламентські слухання розпочав голова профільного комітету Верховної Ради депутат О. Зінченко. Зокрема, він наголосив, що інформаційна революція наприкінці 20 сторіччя сформувала нові реалії, коли вільний обмін думками став складовою сутністю й одним з основних чинників суспільного розвитку та відповідності реального стану українського медіа-ринку.

На його думку, основним предметом квотування і підтримки ЗМІ має стати чітко визначена інформаційна продукція українського змісту, зорієнтована як на внутрішній, так і зовнішній ринок.

Отже, головною метою регулятивної підтримки українського змісту, – наголосив О. Зінченко, – має стати якісний злам ситуації на національному медіа-ринку, приведення технологічного та фінансово-економічного забезпечення до рівня європейських вимог, змістовне наповнення відповідно до нашої ментальності, культури і системи цінностей, гідна репрезентація держави в світовому інформаційному просторі.

Депутат наголосив також на основних тезах, які слугуватимуть певними орієнтирами під час подальшого обговорення. По-перше, центральною проблемою розвитку інформаційної сфери є забезпечення права на вільне отримання й обмін інформацією. Вона потребує не політичних декларацій, а копіткої роботи та пошуку відповідних законодавчих механізмів, унеможливлення тиску на ЗМІ з боку владних структур та фінансових кланів. Завдання складне, але його можна виконати, спираючись на принципи обов’язкового судового розгляду всіх конфліктних питань і формування демократичних засад суспільної свідомості.

По-друге, усі питання розвитку інформаційної сфери тісно пов’язані зі станом національного медіа-ринку, який потребує якісних змін: технологічних, змістовних, управлінських. Створення організаційно-правової бази цих змін – нагальне завдання всіх гілок української влади.

По-третє, забезпечення інформаційної безпеки України і захист національного медіа-ринку вимагає перегляду основних принципів регулятивної політики на засадах інформаційної відкритості і підтримки власних медіа-виробників. Головним об’єктом такої підтримки має стати український зміст інформаційної продукції.

І, нарешті, четверте. Нагальним питанням є оптимізація структури власності суб’єктів інформаційної діяльності, якнайшвидший розвиток суспільного сектора, особливо в галузі електронних мас-медіа.

З трибуни парламентських слухань

Гасло “український зміст” – це поняття комплексне. Воно значно ширше чинних обмежень за мовною ознакою та державною незалежністю виробника інформаційних продуктів. Продукція українського змісту повинна мати в основному національних авторів і виконавців, вироблятися на території держави з обов’язковим залученням наших інвестицій та залишатися власністю українських суб’єктів інформаційної діяльності.

Віце–премєр–міністр України М. Жулинський нагадав, що наші закони, в основному, відповідають загальноприйнятим стандартам, конвенціям з прав людини. Втім, це ще не гарантує реального захисту інтересів суспільства щодо отримання вільної та неупередженої інформації.

Чинне законодавство, наприклад, залишило легальні шляхи до необмеженої концентрації в руках окремих юридичних або фізичних осіб друкованих видань, усіх різновидів електронних засобів масової інформації. Воно без будь-яких обмежень дозволяє засновувати ЗМІ в нашій державі особам без громадянства та громадянам інших країн.

Виконавчу владу позбавлено права вносити якісь корективи в цю справу. Немає реальних важелів для регулювання мовної ситуації. Саме тому російськомовна преса в Україні становить переважну частину загального обсягу друкованих ЗМІ.

Інформаційний простір завдяки нашим законам виявився перенасиченим неукраїнськими інформаційними потоками, ідеями, і символами інших культур. Результатом цього є намагання витіснити вітчизняні мас-медіа з внутрішнього ринку і нездатність їх вийти у світовий інформаційний простір. У цілому, як засвідчує практика, в нашому інформаційному правовому кодексі мають бути такі складові інформаційної галузі, як законодавство з виробництва і поширення інформації.

Подальшого вирішення вимагає питання економічної свободи ЗМІ, зокрема щодо оподаткування, встановлення прийнятих умов для виробників та розповсюджувачів інформаційної продукції. Це одна з найболючіших проблем усіх ЗМІ, видавничої сфери, в якій функціонують тисячі видавництв та видавничих організацій.

Та нині держава не має змоги підтримати фінансово 10 тис. періодичних видань, які зареєстровані в Україні. Мізерна допомога, яку вона спроможна надати згідно з прийнятим Державним бюджетом на 2001 р., головним чином адресується виданням для дітей.

Сьoгодні в Україні 80% газет є приватними, і нам не байдуже, на які гроші вони видаються, які політичні цілі переслідують їхні власники. Держава стурбована й тим, що ці видання відірвані від об’єктивних процесів суспільно-політичного життя. Лише одиниці з них користуються послугами Національного інформаційного агентства України, інших джерел, які надають об’єктивну інформацію.

Виступ М. Жулинського значною мірою доповнив голова Державного комітету інформаційної політики, телебачення і радіомовлення І. Драч. Він сказав: ”Нині ситуація склалася така, що зарубіжні ЗМІ мають кращі умови для функціонування, ніж вітчизняні. Вони виробляють в Україні свою продукцію й ухиляються від сплати мита і податків, проводять демпінгову політику, відбираючи у покупців та передплатників рекламу. Зокрема, щодня в Україні через прозорі кордони Російської Федерації завозяться величезні тиражі російських видань. У результаті цього державний бюджет недотримує значні кошти, порушується чинне законодавство України, ігноруються інтереси національного виробника, а співвідношення україномовних і російськомовних видань – на користь останніх (20% на 80% відповідно).

Із трибуни парламентських слухань:

В Україні видається 0,4 книжки на людину. В Росії – 3,2. У Польщі – 12,5. У Німеччині – 19. Сьогодні в Києві кількість годин радіомовлення на добу становить 380. І тільки 64 – державною мовою. У нашій країні зареєстровано близько 10 тис. газет і журнальних видань. Українською мовою трохи більше, як 2,5 тис. Решта – понад 7 тисяч – російські або двомовні. Життя ЗМІ можна значно полегшити шляхом зняття ПДВ з паперу, поліграфічних та поштових послуг – пресловутих трьох “П”.

Проблемами регіональної преси особливо переймався редактор газети “Вісник Переяславщини” А. Розсоха. Вихід із ситуації один – створити сприятливу ситуацію в газетному бізнесі для вітчизняних газет. Справді, не так часто представник місцевої преси, найбільш наближений до конкретного читача, має можливість виступити з парламентської трибуни. Утім, він виступив не лише як редактор місцевої газети, а ще й як секретар Національної спілки журналістів України. З одного боку, зазначив Розсоха, регіональна преса залишається найбільш тиражною у своїх регіонах. (Здебільшого тираж ”районки” дорівнює двом – трьом накладам центральних газет, і про це добре знають депутати-мажоритарники – вони користуюються цим під час чергових виборів). А з другого боку, вони “обросли” таким клубком проблем, що загрожують самому їхньому існуванню. Брак коштів, тиск і маніпуляції органів влади щодо місцевої преси, застаріле поліграфічне обладнання, дорожнеча витратних матеріалів призводять до того, що деякі видання змушені зменшувати обсяг, періодичність виходу. Журналісти місяцями не отримують заробітну плату, яка до того ще й мізерна.

Його, як журналіста, приваблює ідея закону про повне відмежування преси від органів державної влади. Але, як редактора, ця концепція насторожує і не задовольняє. Чому? Якщо коротко: в демократично і економічно нерозвинутій країні хочемо потворити розвинутий інститут преси. Це неможливо. Або ж зробимо пресу залежною від грошових мішків, або ж підштовхуватимемо її до того, щоб вона перетворювалася на рекламно-еротичні видання з набором сумнівних сенсацій. А яка тоді преса виконуватиме інформаційну, просвітницьку, культурологічну функції, які зараз виконують міськрайонні газети? Пропозиції деяких депутатів можна буде оцінити лише після того, як запрацює економіка, коли люди отримуватимуть належну зарплату. Тобто тоді, коли газети зможуть самоокуповуватися й існувати за рахунок надходжень від реклами та передплати. Тому на цьому етапі було б доцільно систематизувати і привести у відповідність усі закони, які прийняті стосовно ЗМІ. Відтак забезпечити створення нормативно-правового поля дії цих законів: невтручання владних структур у творчі процеси, пільгове кредитування й багато чого іншого.

Виваженим і конструктивним був виступ голови Національної ради України з питань телебачення та радіомовлення Б. Холода. Його, зокрема, турбували питання наповнення ефірних програм національним продуктом, дотримання каналами мовної політики, умов ретрансляції, прихованої суборенди каналів тощо. Деякі порушники останнім часом одержали попередження з цього приводу. Водночас актуальною стає практична неврегульованість статусу іноземних телерадіомовників, які не є резидентами в Україні. Через це багато зарубіжних телерадіоорганізацій, особливо в мережі кабельного телебачення, занадто вільно почуваються в українському ефірному полі. Серйозно напрацьовується нормативна база в Національній раді. Образно кажучи, концепція телерадіоінформаційного простору нашої країни, над якою зараз триває робота, – це спроба зазирнути за горизонт розвитку вітчизняного телебачення і радіомовлення в 21 столітті. Iще Б. Холод говорив про початок ліцензування телерадіоорганізацій. Проблема ця назріла, адже лише в 2000 р. завершився термін ліцензії у 78 компаній, у 2001 р. він закінчується ще у понад 200. До того ж, майже 200 операторів кабельних телемереж із 300 існуючих ведуть мовлення без визначених законом дозволів.

У справі ліцензування перш за все має бути максимальна прозорість. Проте основна увага буде приділена місцевим та державним телерадіокомпаніям, які становлять 95% загальної кількості наших електронних мас-медіа. Нацрада – за зменшення кількості малопотужних у творчому і технічних відношенні телерадіомовників. До речі, подібним шляхом свого часу пішли й Італія, Польща, Німеччина…

З трибуни парламенських слухань

На зорі української незалежності потрібно було $12 млн., аби модернізувати Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат. Цих грошей не знайшлося. Сьогодні щороку українські газети інвестують в економіку сусідніх держав, оплачуючи імпорт паперу, близько $5 млн. Скільки паперових комбінатів можна було б збудувати за роки незалежності! Україна має всі можливості виробляти офсетні пластини, плівки, кольорові фарби… Ми їх так само імпортуємо…

Директор УНІАН М. Батіг, у свою чергу, переконаний, що першими противниками роздержавлення будуть тисячі журналістів, котрі працюють сьогодні в державних ЗМІ, бо ніхто з них не захоче втрачати стабільну заробітну плату. Сьогодні треба подбати про інше. Про те, щоб економічна незалежність мас-медіа підштовхнула, стимулювала їхнє прагнення до повної свободи. Треба створити економічні підвалини, за яких видавничий і газетний бізнес в Україні буде прибутковим, вигідним і рентабельним – яким він є у цілому світі. На захід від нас – ані в Польщі, ні в Угорщині чи Німеччині – жодної державної газети вже давно немає. Але там справді спочатку були створені економічні умови для вільного функціонування ЗМІ. За наших же умов акт, закон, указ про роздержавлення обернеться якраз протилежним, тисячі газет буде закрито і журналісти втратять роботу. Є серйозна небезпека, що в нас роздержавлення перетвориться на олігархізацію ЗМІ.

Результатом парламентської дискусії стало створення відповідної громадської комісії, яку очолюватимуть голова Національної спілки журналістів і, відповідно, голова профільного комітету. Її члени опрацюють всі пропозиції і виступи, що пролунали з парламентської трибуни.

На цю роботу буде взято тайм-аут протягом двох-трьох тижнів, щоб обговорити і проголосувати рекомендації на сьомій сесії. Парламентський комітет і Кабінет Міністрів спробують спільно виробити конкретні шляхи вирішення надзвичайно гострих і болючих проблем, які порушувалися з трибуни. А це – папір, податки фінансування, наведення ладу в телерадіопросторі, підтримка “українського змісту” в ЗМІ…

Алла Лазарєва – репортер без кордонів

Репортери без кордонів мають два небезпечних для влади козирі: право голосу в РЄ та імідж впливової організації, до висновків якої дослухаються уряди й парламенти не лише в межах Європи…

Алла Лазарєва – український координатор міжнародної організації “Репортери без кордонів” і кореспондент Бі-Бі-Сі. Алла – екс-киянка, шість років мешкає в Парижі. Не облишає увагою Україну, здійснює тут низку міжнародних проектів. У складі репортерів брала участь у розслідуванні обставин зникнення журналіста Георгія Гонгадзе.

– Гадаю, нині можна констатувати високу ступінь самоцензури української преси. І це не закид на адресу колег. Українські журналісти – добрі фахівці й можуть писати краще, гостріше, цікавіше, але у них є діти, родини, їх треба годувати… Інколи люди через свою совісність, аби не вислуговуватись перед владою, уникають певних тем. А хтось хоче бути найкращим учнем дракона – це, врешті, його вибір. Прожитковий мінімум французького журналіста – приблизно $1 тис. на місяць. Це якби жити в Києві на $100, чи на 60 – у Львові. Стартова зарплата французького журналіста після закінчення журналістської школи – $2 тис., а далі все залежить від того, як він просувається по службі, чи подобається керівникам. В економічній пресі платять значно більше. Ставки в найбільшій економічній газеті Франції — 15 – 20 тис. франків на місяць (7 франків = $1). Не сказала б, що французькі журналісти заробляють дуже багато. Ті, хто в Україні отримують від $700, мають таку саму купівельну спроможність, як французький журналіст, скажімо, в ”Фігаро”.

Я відчуваю себе українською журналісткою, яка працює на англійську радіостанцію Бі-Бі-Сі, на міжнародну організацію “Репортери без кордонів” і співпрацює з певними французькими журналами. Найпростіше мені почуватися європейською журналісткою. Це знімає всі питання.

У Франції неможливо уявити ситуацію, коли хтось (можливо, з підлабузництва?) – вилучив би цілий номер газети з регіональної друкарні лише через те, що там надруковано матеріал про резонансну справу. У Франції нині також у розпалі резонансна, так само, касетна справа. Один із функціонерів партії президента Жака Ширака перед смертю записав на відеоплівку свідчення про фінансування партії. Після його смерті касети було оприлюднено. Спалахнув страшенний скандал. Про це писали всі газети – а не лише ліві, які підтримують Жака Ширака. Під великою “шапкою” “Свідок №1” видання однієї з Шираком політичної орієнтації писали, що президент мусить свідчити в суді. Отже, заборонених тем у Франції нема…

Поляк—художник: спроба політичного портрету

У польській “Газеті виборчій” опублікований досить цікавий матеріал Мартіна Войцеховського, присвячений особистості українського президента. Можна погоджуватись чи не погоджуватись з думкою найближчого сусіда, однак недаремно, мабуть, ця публікація з’явилась саме під час візиту Кучми до Польщі.

Заслуги у встановленні незалежності

“В якості директора гігантського заводу він (Кучма) увійшов до складу Верховної Ради України. Всупереч тому, що написано в офіційній біографії, Кучма не брав участі у досягненні незалежності своєї країни. Він абсолютно нічого не тямив у політиці, слова для виступу у Верховній Раді не брав, а якщо й наважувався на це, то лише проконсультувавшись у сусіда Володимира Філенка – на той час представника реформаторського крила комуністичної партії, а зараз члена Форуму Національного порятунку.

Боротьба за владу й обіцянки народу

Боротьба за президентське крісло у 1994 р. не була для Кучми приємним випробовуванням: майже не володіючи українською і виступаючи за надання російській мові державного статусу, він виглядав в очах Західної України чи не зрадником. Там більше 90% виборців проголосували за Кравчука. Були навіть такі, хто погрожував емігрувати у разі перемоги Кучми. …Кучма переміг, головним чином, завдяки голосам численних, зросійщених жителів Сходу і Заходу країни. Кучма, однак, здивував усіх. Несподівано став все краще говорити українською, залишив ідею надання державного статусу російській мові, патріотичними жестами “заробляв голи” у Західній Україні.

Досягнення на високій посаді

Змагаючись за переобрання на другий термін, Кучма хвалькував тим, що за час його перебування у влади Україна отримала Конституцію, стабільну валюту, українські хлопці не гинуть, на відміну від росіян, на чеченській війні. При цьому він чомусь “забував” про повальну корупцію, колосальні заборгованості по зарплатах і пенсіях, відсутність економічних реформ і повну безконтрольність влади.

Референдум очима поляка

“Березневий референдум, задуманий президентом для отримання додаткових важелів влади, був дійсним знущанням над демократичними процедурами. Результати, які свідчили про 80%-у підтримку запропонованих Кучмою змін, не викликали нічого, окрім гомеричного сміху”.

Ставлення до зникнення Гонгадзе

“З одного боку, здавалося абсурдним, щоб президент замовив викрадення, а тим більше, вбивство редактора Інтернет-газети ”Українська правда”, яку читала маленька частка інтелектуалів, дипломатів та журналістів. З іншого – відомо, що Кучма патологічно не виносить пресу, уникає з нею контактів, вважає журналістів чи не особистими ворогами… Протягом останньої президентської кампанії піарщики намагалися зняти кілька сцен із домашнього життя Кучми – показати, так би мовити, “президента з людським обличчям”: ось він готує яєчню, ось грає з онуком, ось цілує жінку. Нічого не вийшло. “Це не та людина”, – зітхає прес-секретар президента Олександр Мартиненко.

Лайка на плівках Мельниченко

“Спочатку Кучма ніяк не впізнавав свого голосу на касетах, і стверджував, що фразеологічні звороти відомого гатунку не лише чужі його мовленню, але й “примушують червоніти”. Однак люди, що спілкувались з ним, не були такими ж категоричними. Всі, кому випала честь побувати в адміністрації президента, знають, що саме такою “колоритною мовою” і спілкується президент.

Пізніше у цьому зізнався і сам Кучма: ”Я директор, і говорю, як директор. Вже пізно відвикати від цієї мови”, – заявив президент в інтерв’ю “Радіо Свобода”.

Соратники про президента як про людину

“Коли я питав українських депутатів, журналістів, політологів про те, який Кучма насправді, частіш за все вони відповідали: “радянський директор”. Така людина вперта, гаряча, злопам’ятна, мстива, якщо ставить собі мету, досягає її у будь-який спосіб. Однак, трохи пізніше, мої співрозмовники додавали, що людина він, взагалі-то, непогана, отже, розрахунок у такій справі, як викрадення та вбивство – це на нього не схоже.

Актуальне інтерв’ю

Марек Сівець: “На щастя, преса в Польщі незалежна”

“День”, 28 листопада 1998 р.

З наближенням президентських виборів в Україні дедалі актуальнішою стає проблема свободи слова. До державних ЗМІ повертаються “свої люди”, а недержавні, опозиційні часто просто зникають.

Кажуть, що це пережитки нашого тоталітарного минулого, “хвороба росту”, так би мовити. Кореспондент “Дня” попросив розповісти про свободу в наших недавніх сусідів по “соцтабору” – поляків – міністра Бюро національної безпеки Марека Сівця. Хоча він називається міністром, до складу уряду не входить і призначається президентом. Тож у нас посаді пана Сівця відповідає секретар РНБО:

– Пане Сівець, ваш український колега Володимир Горбулін доволі активно діє в інформаційній сфері: він має певне відношення до газет, каналів ТБ, не приховує, що втручається у справи призначень і відставок їхніх керівників. Які ваші повноваження в цій галузі?

– На щастя, ніяких. Ми вже знаємо, що відносини з вільною пресою більш цікаві й перспективні, ніж адміністративний вплив. Для політиків набагато краще, коли різні газети конкурують між собою. І для нас надзвичайно важливо мати можливість звернутися до громадськості. При цьому світ політики й світ преси – це зовсім різні речі, хоча вони постійно перетинаються. Якщо вони будуть взаємозалежними, – це катастрофа для обох. Я був журналістом десять років, і знаю, як це відбувалося. На час обрання мене до сейму 1991 р. я вже мав тверде переконання, що існує конфлікт інтересів, і преса не може бути залежною.

– Чи можуть власники приватних польських видань визначити політичну спрямованість газет: що можна друкувати, а що ні, в якому світлі?

– У принципі це можливо, але вони повинні пам’ятати, що коли вони пишуть про все – люди купують газети – збільшується прибутковість видання. Умови диктує ринок.

– Часто вам перепадає від журналістів?

– Коли про мене напишуть щось добре, я починаю дуже хвилюватися. Це трапляється доволі рідко, тож я спокійний. Політики мають зрозуміти: якщо вже вони заслуговують на критику, цю критику не можна приборкати. A от коли журналіст пише неправду, політик може відстоювати свої права у суді. Так що відповідальність несуть обидві сторони.

– Чи багато прикладів таких судових процесів у Польщі?

– Авжеж. У мене самого три таких процеси.

– У нас це засіб знищення преси. Коли сума позову становить три з половиною мільйона , видання просто гине.

– Це має бути на совісті політика. Й суди повинні бути справедливими. Позов не повинен знищувати вас. Ставлення має бути, як у батьків до дітей. Якщо батько й відшльопає дитину, вона повинна це відчути, але не потрапити в лікарню. Побачите, з часом ці процеси відрегулюються й у вас. У політиків є своє завдання, у журналістів – своє.

Польщу по праву можна вважати державою, яка досягла небачених досі результатів серед країн східної Європи у розвитку демократії та свободи ЗМІ на своїй юридичній та соціальній ниві, хoча й там трапляються ось такі випадки:

Польське правосуддя посягає на свободу слова

“Русская мысль”, 26 января – 1 февраля 1995 г.

Назвати ім’я людини, котра повідомила вам інформацію, але побажала залишитись невідомою, або сісти на місяць в тюрму? Такий вибір може постати перед багатьма польськими журналістами.

На минулому тижні Верховний суд прийняв рішення, яке широкі маси населення розцінили як спробу посягання на свободу слова. А причиною цього послужила справа люблінського журналіста. Виступаючи свідком в районному суді, він відмовився назвати прізвище автора викривального тексту, опублікованого в місцевому додатку до “Газети виборчої”.

За наполегливу відмову він був засуджений до матеріального відшкодування, а потім до двотижневого арешту. Журналіст оскаржив рішення суду в наступній інстанції з огляду на закон про пресу (див. нижче), який зобов’язує зберігати професійну таємницю, за винятком тих випадків, коли йдеться про вбивство, шпіонаж чи державну зраду. Про якийсь з цих випадків мова в цій справі не йшла.

Справа дійшла до Верховного Суду, який подав дав таку інтерпретацію: постанова кримінально-процесуального кодексу відміняє відповідні положення Закону про друковані ЗМІ, і це означає, що журналіст повинен повідомити на вимогу суду чи прокурора, звідки він брав інформацію.

Компетенцією органів правосуддя і посяганням на свободу слова назвала преса постанову Верховного суду, звертаючи увагу на те, що багато афер, факти корупції, зловживання владою, зв’язку бізнесу з політикою ніколи б не стали відомі без журналістських розслідувань. Вони, у свою чергу, неймовірні без охорони джерел інформації, без дотримання професійної журналістської таємниці.

У зв’язку з цим не можна не згадати про рішення Верховного суду в 1999 р. Тоді він видав аналогічну постанову стосовно адвокатів. У відповідь Головна адвокатська рада зобов’язала адвокатів відмовлятися – навіть при можливості штрафу або навіть позбавлення волі – від дачі свідчень, які можуть бути використаними проти їх клієнтів.

Останнє рішення Верховного суду викликає серйозне занепокоєння з огляду на те, що органи правосуддя користуватимуться ним як прецедентним, і вимагатимуть на оприлюдненні джерел інформації. І хто захоче розмовляти з журналістом, якщо завтра його будуть випитувати, звідки він знає про те, про що писав.

Проти рішення Верховного суду категорично виступають журналісти та їх фахові організації, головні редактори найбільших газет та журналів, радіо й телебачення, Союз видавців преси. Журналісти вимагають його перегляду та заборони, попередньо заявляючи, що не збираються його дотримуватись, навіть якщо їм погрожуватимуть в’язницею.

Якщо не буде правди в Україні, то із Заходу прийде “Свобода”

Заява голови Національної спілки журналістів України

(скорочено)

Дожилися!

Сполучені Штати Америки виділяють 750 тисяч доларів з метою підтримки розвитку вільної преси у нашій державі. То ми, принижуючись, вимолюємо в інших країн дещицю на поліпшення економічної стабільності в Україні , то тепер уже супердержава сама відстібає зі свого гаманця, аби вільне слово у нас не задушили у наших горлянках . Ляпас, завданий таким рішенням українській владі, ще довго відлунюватиме на наших щоках і в наших душах.

Справа навіть не в тому, чи не є такий крок втручанням у внутрішні справи України, відвертим фінансуванням сил, котрі виступають чи проти Президента, чи проти парламенту, чи проти уряду, чи проти цих державних інституцій, разом узятих. Можна, врешті-решт, жебрачити на реструктуризацію промисловості чи транспорту, але Слово – основа духовності будь-якого народу – має розвиватися самодостатньо. Принаймні, у цивілізованій державі, якою ми вважаємо свою Україну.

Що ж, ляпас цей влада заслужила вповні, бо так і не зрозуміла, що політично нерентабельно утискувати конституційне право громадян виробляти, розповсюджувати і отримувати інформацію, роками ігнорувала звернення журналістів, громадськості про створення умов для розвитку інформаційної сфери утвердження свободи слова.

Загибель, побиття журналістів, утиски засобів масової інформації у найрізноманітніший спосіб – за допомогою податкової, пожежної і десятків інших служб – зруйнували ту свободу слова, яку ми мали у часи перебудови і перші роки незалежності. Попри всі заяви чільників української влади про важливість незалежності ЗМІ, створити діючий, справді незалежний засіб масової інформації неймовірно складно саме через утиски влади. Журналісти живуть в атмосфері страху. Страху бути знищеними, покаліченими, позбавленими роботи.

Саме держава повинна вибудувати свою політику в інформаційній сфері. Цього так і не зуміли зробити ні колишнє Міністерство інформації, ні теперішній Держінкомполітики телебачення і радіомовлення.

____________________________________

Франція

Blog

Міжнародна журналістика – 2002 київ 2002

Содержание