Geum.ru

Міжнародна журналістика – 2002 київ 2002

Вид материалаДокументы

Содержание


Розділ 2. Українсько-турецькі відносини
Розділ 3. Історичне виникнення та характеристика турецької преси
Розділ 4. Висвітлення курдського питання
Подобный материал:
1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   15

Розділ 2. Українсько-турецькі відносини

та присутність у них курдського питання

Після відновлення незалежності України процес започаткування і становлення українсько-турецьких відносин характеризується поступовим нарощуванням двостороннього політичного, торговельно-економічного і науково-технічного співробітництва, чому сприяли активні двосторонні контакти на всіх рівнях, особливо обмін візитами на найвищому рівні.

Протягом 1992 – 1998 рр. було створено солідну договірно-правову базу двосторонніх відносин, яка на сьогодні налічує більш ніж 60 документів. Двосторонній політичний договір – Договір про дружбу і співробітництво між Україною і Турецькою Республікою – був підписаний 4 травня 1992 р. у ході візиту до Туреччини тодішнього Президента України Л. Кравчука. У ході офіційного візиту до Туреччини Президента України Л. Кучми 26 – 28 листопада 1996 р. були підписані такі необхідні для розвитку двостороннього співробітництва документи, як угоди про морське торговельне судноплавство, про сприяння та взаємний захист інвестицій, про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень на доходи i майно, угода щодо взаємної допомоги у митних питаннях тощо. 21 – 23 травня 1998 р. під час візиту в Україну президента С. Деміреля сторони у спільному комюніке підтвердили, що рівень відносин між Україною та Туреччиною досягнув конструктивного партнерства.

Останнім часом Туреччина виходить на одне з перших місць серед торговельних партнерів України. Починаючи з 1992 р., обсяг торгівлі між Україною та Туреччиною зріс більш ніж у 10 разів. Туреччина вперше зайняла 2-е місце серед основних імпортерів продукції з України, обігнавши при цьому таких традиційних партнерів нашої держави, як Білорусь та Китай. Попереду за обсягом імпорту української продукції знаходиться лише Росія. Основними елементами українського експорту до Туреччини є вироби металургійної промисловості, продукція хімічної промисловості та сільського господарства. Окрім цього, активно здійснюється “човникова” торгівля. Туреччина має найближчим часом усі шанси посісти місце в першій трійці основних зовнішньо-торговельних партнерів України (після Росії і Німеччини).

Україна і Туреччина активно співпрацюють в рамках ООН, ОБСЄ, Ради Європи, Міжнародної морської організації (стосовно судноплавства в Чорноморських протоках). Важливим елементом для поглиблення та розвитку двостороннього співробітництва є налагодження дійової взаємодії в рамках ЧЕС, яке виступає вагомим фактором позитивної еволюції до єдиної та стабільної Європи. Належність України і Туреччини частково до одного, а часткового до суміжних регіонів обумовлює, з одного боку, зацікавленість обох сторін у стабільному і передбачуваному розвитку двосторонніх відносин. Водночас, деякі питання можуть стати причиною серйозного загострення двосторонніх відносин. Серед них курдська проблема.

Останнім часом ситуація навколо курдського питання загострюється у зв’язку із подіями у сусідньому з Туреччиною Іраку. Всебічна підтримка, що надається США та Великобританією курдським угрупованням на півночі Іраку з метою створення реальної опозиції режиму С. Хусейна, у випадку падіння режиму може призвести до втрати Іраком територіальної цілісності та виникнення на його теренах суверенної курдської держави. Такий розвиток подій викликає занепокоєння Туреччини прецедентом, який, як небезпідставно вважає Анкара, подвоїть зусилля турецьких курдів за створення власної держави на території Туреччини. Сьогодні цілком очевидно, що конфлікт навколо курдського питання здатний дестабілізувати обстановку не тільки на Середньому та Близькому Сході, але й певним чином у Європі. Таким чином, курдська проблема в майбутньому може суттєво вплинути на інтереси національної безпеки України, особливо з огляду на можливість ескалації військового протистояння в іракському та турецькому Курдистані.

Українсько-турецьке співробітництво у галузі боротьби з тероризмом та іншими видами злочинної діяльності врегульовано двосторонньою угодою про боротьбу зі злочинністю, яку було укладено у 1994 р. У жовтні 1998 р. міністрами внутрішніх справ України і Туреччини підписано Протокол про виконання згаданої угоди у 1999 р. Україна стримано розвиває зв’язки з курдами, що пояснюється сучасним станом її відносин з такими країнами, як Туреччина, Іран, Ірак, Сірія, для яких ”курдське питання” є досить болючим. Туреччина, зокрема, є для України важливим політичним і економічним партнером, тому надмірна заангажованість курдською проблемою може дати Анкарі привід для охолодження у двосторонніх відносинах.

Разом з тим вбачається можливим розвиток відносини з курдами у таких напрямках, як культурне співробітництво, співпраця у галузі освіти, що не викличе негативної реакції з боку інших країн і дозволить зберегти нормальні стосунки з курдами з огляду на перспективу їх можливої активізації у майбутньому.

Цілком очевидно, що таке чутливе для Туреччини питання, як курдська проблема, повинно обов’язково враховуватися під час визначення подальшої стратегії розвитку українсько-турецьких відносин, а наша позиція і будь-які дії в цьому питанні повинні бути максимально виваженими.

Розділ 3. Історичне виникнення та характеристика турецької преси

Друкована преса досягла Османської імперії через 50 років після того, як Гутенберг запровадив її. Євреї, які рятувалися від переслідувань в Іспанії, принесли її в Туреччину в 1494 р.

З дозволу султана Ахмета ІІІ, Ібрагім Мутефферіка і Їрмісекіз Челебізаде Саїт Ефенді створили першу турецьку друкарню 14 грудня 1727 р. Перша турецька книга Kitabı-ı Lügat Vankulu була надрукована в 1729 р. Першою газетою, надрукованою в Османській Імперії турецькою мовою, був “Альманах подій” (“Takvı-i Vakai”). Уперше вона була надрукована 11 листопада 1831 р. підчас правління султана Махмуда ІІ.

Перша приватна турецька газета була надрукована в 1860 р.

Правила преси 1864 р. привели до того, що для видання газети вимагався дозвіл уряду. Декрет 1867 р. надав урядові владу закривати газети. Ця сувора цензура преси продовжувалася до 1908 р. Прийняття Другої Конституції у 1908 р. і атмосфера свободи, що настала після неї, значно збільшили кількість газет, що видавалися. Преса вперше потрапила в села. Протягом 1908 – 1909 рр. видавалося 353 газети і журнали.

Преса виконувала важливу функцію підчас Визвольної війни, інформуючи народ щодо цілей війни і допомагаючи зорганізувати турецькі війська в Анатолії.

Газета “Суверинітет Нації” була заснована 10 січня 1920 р. після приїзду Мустафи Кемаля в Анкару. За допомогою авторів газета стала основним голосом руху, який привів до створення республіки. Пізніше ця газета стала офіційною газетою Республіканської народної партії і в 1934 р. була переіменована в газету “Ulus”.

Перший конгрес преси після заснування республіки відбувся у 1935 р. з метою налагодження тісних стосунків між пресою і Генеральним Управлінням. Преса сприяла впровадженню багатопартійної системи. У 1946 р. вийшов закон “Про друк”. Більшість друкованих видань в Турції – приватні. У 1954 р. видавалось 428 газет та журналів. Найбільш значимі газети:
  • “Akşam” (засн. у 1918 р.);
  • “Cumhuriet” (засн. у 1924 р.) – найбільш впливова і поширена стамбульська газета;
  • “Demokrat Ankara” (засн. у 1951);
  • “Gece postası” (засн. у 1939); виходить у Стамбулі;
  • “Hьr ses” (засн. у 1950); виходить у Анкарі;
  • “Hьrriyet” (засн. у 1948 р.); виходить у Стамбулі;
  • “Son posta” (засн. у 1930 р.); виходить у Стамбулі;
  • “Ulus” (засн. у 1955 р.); центральний орган народно- республіканської партії;
  • “Vatan” (засн. у 1940 р.);
  • “Yeni sabah” (осн. у 1938 р.); підтримує Республікансько- національну партію;.
  • “Zafer” – центральний орган правлячої Демократичної партії (у Анкарі).

У Стамбулі виходить також ряд газет іноземними мовами (переважно французською).

У 1976 р. у Туреччині видавалось понад 900 газет та 600 журналів; більша їх частина виходить у Стамбулі та Анкарі, в основному турецькою мовою: “Adalet”, “Atilim”, “Barış”, “Gundaydin”, “Dünya”, “Istanbul”, “Milliyet”, “T.C. Resmi Gazete”, “Son Havadis”, “Tercüman”, “Hürriyet”.
  • “Adalet” (“Справедливість”). Щоденна газета. Видається у Анкарі. Заснована у 1962 р. Тираж (щомісячний) – 174 тис. прим.
  • “Atilim” (“Атака”). Щомісячна газета. Виходить з 1974 р. Центральний орган Об’єднаної комуністичної партії Турції. Видається нелегально.
  • “Barış” (“Мир”). Щоденна газета. Видається у Анкарі. Під цією назвою виходить з 1971 р. Тираж (щомісячний) – 180 тис. прим.
  • “Bulvar” (“Бульвар”). Щоденна ілюстрована газета. Видається у Стамбулі. Заснована 10 січня 1982 р. Тираж – 140 тис. прим.
  • “Gundaydin” (“Добрий день”). Щоденна газета. Видається у Стамбулі. Заснована у 1968 р. Тираж – 300 тис. прим. Виходить разом з додатком розважального характеру “Saklambaз” (“Прятки”).
  • “Güneş” (“Сонце”). Щоденна газета. Видається у Стамбулі. Заснована у лютому 1982 р. Тираж – 290 тис. прим. Виходить разом з додатком розважального характеру “Güneş-2”.
  • “Cumhuriet” (“Республіка”). Щоденна газета. Видається у Стамбулі. Заснована у 1923 р. Тираж – 72 тис. прим. Одна з найбільш інформованих і впливових газет Турції.
  • “Dьnya” (“Мир”). Щоденна газета. Видається у Стамбулі. Заснована у 1952 р. Тираж – 50 тис. прим.
  • “Milli Gazete” (“Національна газета”). Щоденна газета. Видається у Стамбулі. Заснована у 1973 р. Тираж – 24,5 тис. прим.
  • “Milliyet” (“Нація”). Щоденна газета. Видається у Стамбулі. Заснована у 1950 р. Тираж (щомісячний) – 334,9 тис. прим.
  • “Nokta” (“Крапка”). Суспільно-політичний журнал. Видається у Стамбулі. Заснований у березні 1983 р. Тираж 60 тис. прим.
  • “Resmi Gazete” (“Офіційна газета”). Щоденний урядовий вісник. Видається у Анкарі. Заснований у 1920 р.
  • “Yeni Asır” (“Нове століття”). Щоденна газета. Видається в Ізмірі. Заснована у 1895 р. Тираж – 42,6 тис. прим.
  • “Yeni Nesil” (“Нове покоління”). Щоденна газета. Видається у Стамбулі. Заснована у 1970 р. як “Yeni Asya” – “Нова Азія”. Тираж – 5,6 тис. прим.

Сьогодні загальний тираж усіх національних щорічних газет становить 3 млн., і дев’ять з них мають щоденний тираж більш ніж 50 тис. прим. Із них лише “Yeni Asır” розповсюджується в регіонах. Більшість інших мають свої штаб-квартири в Стамбулі і розповсюджуються в усій державі.

Газети, тираж яких більше 50 000 прим. (лютий 1996 р.):

“Hьrriyet” 756, 236

“Sabah” 714, 673

“Milliyet” 649, 583

“Turkiye” 600, 959

“Posta” 595,845

“Aksam” 530, 441

“Takvim” 522, 367

“Zaman” 313, 855

“Yeni Gunaydin” 283, 525

“Fanatik” 270, 517

“Bugun” 267,774

“Ates” 242,198

“Taraflar” 118, 256

“Meydan” 81, 001

“Yeni Yuzyil” 80, 924

“Fotomac” 66,620

“Spor” 54, 736

“Cumhuriyet” 53,677

Крім загальнонаціональних є ще більш ніж 700 регіональних періодичних газет. Їх щоденний тираж коливається від 500 до 10 тис. прим.

Випуск журналів дуже збільшився завдяки новим технологіям, продаж їх теж підвищився. В останні роки величезне розмаїття публікацій за строгими спеціалізаціями було досягнуто саме в журналах.

Тираж політичних тижневиків 10 тис. – 50 тис. прим.

Так само, як і попередні конституції, Конституція 1982 р. гарантує свободу преси:
  • Преса вільна і не має бути цензури.
  • Держава має вживати усі необхідні заходи для забезпечення свободи преси і інформації.
  • Публікації, однак, не можуть бути мовою, що заборонена законом.
  • Преса має вільний доступ до органів державної влади, інших корифативних органів і їх агентств.
  • Друкована преса та її додатки, організовані як видавництва, не можуть переслідуватися законом, конфісковуватися або закриватися лише на тій підставі, що вони виступають в опозиції до влади. Вони можуть бути закриті лише за кримінальні злочини.
  • Право подавати позов застосовується лише у випадках завдання шкоди репутації та особистої честі або у випадках необгрунтованих заяв, і регулюється законом.

Розділ 4. Висвітлення курдського питання

в турецькій періодичній пресі

Внаслідок силової політики по відношенню до курдів Туреччина стикається ще з однією проблемою – проблемою подачі курдського питання міжнародній спільноті. Уряд країни докладає чимало зусиль для забезпечення міжнародної підтримки своєї тактики щодо курдів. Провідну роль у досягненні своєї мети відіграють турецькі засоби масової інформації. Основна частина повідомлень турецької періодичної преси протягом 1999 р. була присвячена висвітленню судового процесу над лідером Курдської робітничої партії А. Оджаланом. Аналіз повідомлень із курдської тематики показує, що вони мають певну тематичну спрямованість. А. Оджалан зображується як “ворог народу”, “ворог турків”, терорист, вбивця, сепаратист. Так, англомовне видання “Туркіш Дейлі Ньюз” (“ТДН”) зазначає, що “мільйони турків з нетерпінням чекали початку судового процесу над А. Оджаланом, який звинувачується в тероризмі та сепаратизмі, а також загибелі більш ніж 30 тисяч турецьких громадян за час 17-річної діяльності А.Оджалана як лідера КРП” (31 травня 1999 р.); що “8 червня ц.р. у ході судового процесу над лідером Курдської робітничої партії (КРП) А. Оджаланом прокурори офіційно заявили про вимогу смертної кари для “головного вбивці дітей та лідера сепаратистів” (9 червня 1999 р.).

Повідомлення на кшалт цього сприяють утвердженню думки, що це не уряд і не судові органи Туреччини судять Оджалана, суддею є народ. На підтвердження цього наводяться також висловлювання керівництва Туреччини, в яких зазначається очікуваність, справедливість суду, відповідність дій уряду нормам законодавства. “Оджалана судять законно згідно з принципами цивілізованого демократичного суспільства” – ось ключове повідомлення громадськості і світовій спільноті, які несуть ці статті.

“Прем’єр-міністр Туреччини Б. Еджевіт мав зустріч з начальником Генштабу, керівником Національної служби безпеки та начальником Головного управління поліції Туреччини в зв’язку із успішним завершенням операції по затриманню лідера КПР А. Оджалана. Під час зустрічі Б. Еджевіт ще раз запевнив громадськість, що судовий процес над А. Оджаланом буде справедливим та проходитиме з дотриманням всіх вимог законодавства Туреччини (Дюн’я. – 1999. – 18 лютого).

“Телевізійні канали Туреччини активно повідомляють, що сьогодні в першій половині дня Верховний суд Турецької Республіки підтвердив смертний вирок лідеру Курдської робітничої партії (КРП) Абдуллаху Оджалану. Ця подія в Туреччині викликала ряд демонстрацій на підтримку рішення судових органів Туреччини” (Радикал. – 1999. – 25 листоп.).

“Стосовно судового процесу над А. Оджаланом Б. Еджевіт зазначив, що неправильно було б погодитися із твердженнями деяких журналістів, що його адвокати “нещасні люди”. Цей суд, за словами Б.Еджевіта, – справедливий, психологію адвокатів збагнути неможливо, на них впливає тиск обставин” (Радикал. – 1999. – 15 червня).

Бюлент Еджевіт чітко окреслив позицію уряду країни:

“Держава ні з ким особисто і ні з якою організацією на цю тему торг вести не буде. Держава зробила серйозні кроки (повернула А. Оджалана в Туреччину, провела над ним суд, спрямувала у відповідному напрямку роботу уряду), щоб у Туреччині завиднівся кінець тероризму та сепаратизму. Крім того, готується до прийняття Закон про каяття для тих, хто вибрав у своєму житті невірний шлях” (За повідомленнями усіх турецьких ЗМІ 5 липня 1999 р.).

Особисто виступаючи проти здійснення смертного вироку, прем’єр-міністр заявляє:

“Уряд Туреччини стосовно справи А.Оджалана виконуватиме лише ті функції, які йому надані Конституцією. Не треба нас робити ні адвокатами, ні суддями Оджалана” (За повідомленнями усіх турецьких ЗМІ 10 грудня 1999 р.).

Якщо для турецької громадськості члени КРП – терористи, злочинці, винуватці 30 тис. смертей, то з міжнародною спільнотою все по-іншому. Від розвинених демократичних країн на адресу Туреччини постійно надходять звинувачення щодо порушень прав людини, недемократичності методів боротьби. Туреччина, яка усіма силами прагне повної інтеграції в ЄС, в основному з економічних міркувань, змушена прислуховуватись до своїх західних сусідів, які ставлять жорсткі умови “допуску до клубу”: “Якщо хочеш мати економічну вигоду, виконуй усі вимоги, в усіх сферах”. У пресі чітко дається зрозуміти, що світ слідкує за Туреччиною і робить висновки: “Судовий процес на острові Імрали будуть висвітлювати 778 журналістів, включаючи 260 іноземних репортерів” (Туркіш Дейлі Ньюз. – 1999. – 31 травня).

Газета “Корр’єре делла сера” повідомляє, що президент Італії Карло Адзеліо Чампі закликав Туреччину утриматися від застосування смертного покаранння А. Оджалану. Афінське агентство новин повідомило: Рада Європи та ЄС закликали Туреччину не виконувати рішення стосовно А. Оджалана; Міжнародний Амністійний Суд вимагає нового судового процесу над А. Оджаланом, ставлячи під сумнів правомірність рішення попереднього про необхідність здійснення смертної кари. Як стверджує агенція, уряд Греції і представники опозиційних партій також приєдналися до голосів протесту проти страти А. Оджалана. Болгарська “Стандарт” пише, що “Болгарія і Німеччина проголосили, що вони проти смертного вироку А. Оджалану”. Водночас зазначається, що західна преса у зв’язку з останніми заявами А. Оджалана переповнена сподіваннями на те, що його заяви можуть суттєво вплинути на розгляд апеляції по справі А. Оджалана у Верховному суді Турецької Республіки.

Незважаючи на те, що Туреччина не є членом Європейського Союзу, вона є однією з найбільш економічно розвинених держав регіону, у 1999 р. увійшла до 20 найбільших економік світу, є впливовою державою чорноморського та середземноморського регіонів, займає важливе геополітичне положення, є членом багатьох міжнародних організацій, підтримується США. Враховуючи це, і відчуваючи свою впливовість, Туреччина пильно стежить за реакцією і діями інших країн по відношенню до КРП. Іноді вдаючись навіть до крайніх заходів (приміром, відкликання свого посла з Італії через її небажання видавати А. Оджалана), Туреччина дозволяє собі різкі висловлювання. Вона чітко визначає “друзів і ворогів”. Переважна більшість повідомлень на сторінках газет присвячена висвітленню міжнародного аспекту курдського питання.

“З посиланням на свідчення арештованого лідера Курдської робітничої партії (КРП) Абдуллаха Оджалана та дані турецьких спецслужб наводиться список країн, які свого часу надавали допомогу КРП:

Сірія: членам КРП надавалося житло, гроші та фальшиві паспорти. На військовій авіабазі Хювейда 37 бойовиків КРП пройшли курси пілотування вертольотами.

Іран: створено і функціонує близько 50 таборів КРП.

Ліван: у літніх таборах бойовики КРП проходили військову підготовку.

Лівія: надано дозвіл на відкриття представництв КРП у Тріполі, Бінгазі і Серте та на публікацію журналу цієї організації.

Ірак: іракські офіцери здійснювали підготовку бойовиків КРП з метою отримання навичок використання ракет СА-7 російського виробництва. У Багдаді діє офіс КРП.

Сербія: через територію цієї країни здійснюється транспортування наркотиків представниками КРП до європейських країн.

Вірменія: табори КРП розташовані у населених пунктах Елегез, Ленінакан, Окчуоглу, Гюллюбадак, Маздіян, Місіс, Джолга, Гюмрю, Араздаян. КРП видає у цій країні свій журнал.

Греція: депутати грецького парламенту неодноразово відвідували А. Оджалана в долині Бекаа (Ліван). У цій країні легально існують освітні заклади КРП, функціонує близько 20 таборів цієї організації.

Франція: у Парижі діє Курдський інститут. Деякі радіостанції, газети та журнали знаходяться під контролем КРП.

Швеція: представницькі органи КРП отримують підтримку та допомогу від місцевих гуманітарних організацій, мають свою радіостанцію.

Німеччина: незважаючи на те, що в Німеччині діяльність КРП заборонена, у цій країні знаходиться 106 товариств, пов’язаних із КРП, кількість активних прибічників яких становить близько 220 тис. чол.

Великобританія: окремі депутати англійського парламенту зустрічалися з А. Оджаланом у Дамаску. У цій країні КРП видає свої газети та журнали.

Нідерланди: у Роттердамі було проведено Курдський культурний фестиваль. У місті Арнгейм знаходиться координаційне бюро КРП. В Амстердамі розташоване бюро інформаційного агентства “Kurd-Ha”.

Данія: функціонує ряд курдських організацій, зокрема, “Kom-Kar” і Товариство курдських жінок. Діють радіостанції: “Радіо Ботан”, “Радіо Велят” та “Курдистан”.

Іспанія: у Мадриді діє Курдський інформаційний центр та радіостанція.

ПАР: в Йоганнесбурзі є офіс КРП. Відмова президента цієї країни Н. Мандели від турецької міжнародної Премії миру ім. Ататюрка – прямий наслідок діяльності в цій країні КРП.

Швейцарія: за підтримки КРП діють 17 курдських товариств, “Радіо Лора” та випускається журнал “Kurdistan Resiste”. У селищі Мон-Солель знаходиться табір КРП.

Бельгія: у цій країні виходить в ефір курдський телевізійний канал “MED-TV”, надано притулок представникам “Курдського парламенту у вигнанні”. Відповідними органами цієї країни санкціоновано проведення різних заходів за участю представників КРП.

Італія: відкрито “Курдський інформаційний офіс”. Делегація членів Партії відродження Італії відвідала А. Оджалана в Дамаску.

США: діють близько 20 пов’язаних із КРП організацій (Стар. – 1999. – 31 травня).

“… Б.Еджевіт зазначив, що дружні відносини між Туреччиною та такими країнами, як Греція, на сьогоднішній день, на жаль, залишаються лише примарною ілюзією через те, що, зокрема, Афіни продовжують підтримувати міжнародних терористів та створюють різні провокаційні ситуації, які утруднюють процес нормалізації двосторонніх відносин. За словами турецького прем’єра, таким питанням, як Оджалан та проблема його партії, потрібно встановити чітку межу, переходити яку недозволено нікому” (Радикал. – 1999. – 15 червня).

“Що стосується попереднього інциденту у двосторонніх відносинах між Туреччиною та Іраном – “бомбардування турецькими літаками таборів бойовиків з числа забороненої в Туреччині Курдської робітничої партії”, то сторони не досягли жодного порозуміння. На переконання іранської сторони, турецькі літаки здійснили бомбардування прикордонних пунктів іранських прикордонників, в результаті чого п’ять іранських військових було вбито. Турецька ж сторона категорично доводить те, що турецькі літаки здійснили бомбардування таборів КРП на території Північного Іраку, де перебували іранські військові інструктори” (Заман. – 1999. – 30 липня).

Тривалий переговорний процес між ЄС і Туреччиною, який розпочався у 1987 р., коли країна подала звернення щодо повноправного членства, ускладнюється як економічними, так і внутрішньополітичними проблемами, що існують в державі. Вирішення курдської проблеми є однією з умов, яку ставить Євросоюз перед Туреччиною. Саме у 1999 р., коли минуло вже більше 10 років з часу подання Туреччиною заявки на вступ до ЄС і коли мала вирішитися її доля щодо членства в цій організації, загострилося і набуло справді міжнародних вимірів курдське питання. Тим пильніше світ слідкував за ходом справи Оджалана, чим більше наближався Кельнський, а потім Гельсінкський саміти, в ході яких мало бути прийнято рішення щодо надання Туреччині статусу кандидата на вступ до Євросоюзу.

Цікаво, як у пресі, яка роками займала проурядову і антикурдську позицію, метою якої було показати світові правомірність і виправданість дій керівництва держави і застосування силової політики, відображувалося пом’якшення національної політики щодо курдів. Усі численні повідомлення газет з цього питання можна поділити на 3 групи, які обумовлюються ходом розгляду на самітах ЄС питання надання Туреччині статусу кандидата.