Міжнародна журналістика – 2002 київ 2002
| Вид материала | Документы |
- Налоговый кодекс российской федерации часть вторая, 6828.95kb.
- Програма вивчення дисципліни "логіка" Київ -2002 Підготовлено кандидатом філософський, 234.57kb.
- К.,1998. Державна служба: організаційно-правові основи І шляхи розвитку. К.,1999. Виконавча, 10589.26kb.
- Концепция профильного обучения на старшей ступени общего образования, 298.46kb.
- П О С Т А Н О В А від 26 грудня 2002 р. N 1983 Київ, 190.5kb.
- Програма вивчення дисципліни філософія* київ 2002 Підготовлено доктором політичних, 320.09kb.
- Ф-программа вступительного экзамена в аспирантуру Утверждаю, 321.42kb.
- Приказ мнс РФ от 9 августа 2002 г. N бг-3-09/426 «О порядке постановки на учет в налоговом, 103.58kb.
- Арбитражный процессуальный кодекс РФ от 24 июля 2002 г. N 95-фз, 5849.2kb.
- Рішенні Конституційного Суду n 1-рп/2002 (v001p710-02) від 29. 01. 2002) (Додатково, 159.74kb.
1. До Кельнського саміту (червень 1999 р.), коли керівництво країни було переконане, що Туреччина “заслужила бути повноправним членом ЄС і курдське питання не буде перешкодою”, в пресі продовжувала пропагуватися жорстка політика уряду і її непохитність перед європейським тиском заради інтересів держави:
“Частина міністрів європейських країн вважає, що на фоні замороженого діалогу між Туреччиною та ЄС Туреччині треба дати позитивний сигнал з метою відновлення з нею переговорів. У той же час, інша частина учасників саміту наголошує на тому, що ЄС повинен критично поставитися до відновлення переговорів з Туреччиною, оскільки, на їх думку, входження до новоствореного в цій країні уряду двох партій (маються на увазі Демократична ліва партія, голова якої нинішній прем’єр-міністр Туреччини Б. Еджевіт та Партія націоналістичного руху, лідер якої нинішній віце-прем’єр-міністр Д. Бахчелі), які недоброзичливо ставилися до ЄС у минулому, а також судова справа над лідером Курдської робітничої партії (КРП) А.Оджалана змушують не поспішати з форсуванням відновлення діалогу з Анкарою” (Туркіш Дейлі Ньюз. – 1999. – 3 червня).
“Греція блокує будь-який сигнал ЄС на адресу Туреччини”; “…на Кельнському саміті ЄС Туреччина не була включена до числа країн-кандидатів на вступ до Європейського Союзу.
Водночас висловлення федерального канцлера Німеччини Г. Шрьодера відзначає, що значним успіхом Туреччини на цьому саміті стало хоча б те, що їй вдалося заручитися підтримкою багатьох впливових країн ЄС, у тому числі Німеччини, і за певних обставин питання про набуття повноправного членства в цій впливовій організації може бути вирішене. Скоріше за все, на думку Г. Шрьодера, це станеться у Гельсінкі в грудні цього року. Серед першочергових завдань, що стоятимуть перед Туреччиною на цей період, є виконання умов, висунутих їй з боку ЄС на Копенгагенському та Люксембурзькому самітах. Зокрема, Туреччина має внести відповідні зміни до свого законодавства, вирішити низку питань економічного характеру, нормалізувати відносини з Грецією, врегулювати ситуацію в південно-східних провінціях (в тому числі й у контексті з курдською проблематикою) тощо.
На майбутнє рішення ЄС щодо Туреччини вплине також результат суду над лідером Курдської робітничої партії А. Оджаланом. Зазначається, що активно пожвавилося листування президента Туреччини С. Деміреля та прем’єр-міністра цієї країни Б. Еджевіта з федеральним канцлером ФРН Г. Шрьодером стосовно питання вступу Туреччини до ЄС. Наголошується, що турецька сторона висловила свою готовність вжити рішучих заходів з метою виконання умов ЄС” (Німеччина // Туркіш Дейлі Ньюз. – 1999. – 7 червня).
Відносини між Туреччиною та Італією з моменту прибуття до цієї країни лідера забороненої в Туреччині Курдської робітничої партії (КРП) А.Оджалана суттєво погіршилися, очевидною стала необхідність їх поліпшення. Саме у такому контексті 27 липня 1999 р. і написав листа італійський прем’єр М. Д’Алєма своєму турецькому колезі Б. Еджевіту. Текст листа був опублікований практично в усіх провідних турецьких газетах. Коментуючи зміст листа, італійський прем’єр наголосив на тому, що відносини з Туреччиною для Італії мають надзвичайно важливе стратегічне значення. Італія розглядає Туреччину як партнера на двосторонньому рівні та в НАТО, а також майбутнього члена ЄС. Італія готова йти шляхом розширення двостороннього співробітництва та підтримувати Туреччину в її прагненні стати членом ЄС.
“Останнім часом між нашими країнами сталося багато проблем. Ми хочемо їх подолати. Давайте найближчим часом разом зберемося, розглянемо в конструктивній атмосфері переговорів вигідність нашого співробітництва і відновимо у повному обсязі наші зв’язки. Сподіваюся, що Ви оціните мої пропозиції щодо впорядкування наших відносин. З цієї нагоди чекаю на Вашу відповідь. Бажаю Вам та Вашим колегам по роботі успіхів. З повагою М. Д’Алєма” (Туркіш Дейлі Ньюз. – 1999. – 29 липня).
2. Після Кельнського саміту, на якому Туреччині було відмовлено у наданні статусу кандидата, усі ЗМІ країни негативно відреагували на рішення ЄС і в цілому залишилися незадоволеними ставленням Європи до курдського питання, нерозумінням злочинного характеру КРП та її небезпеки для держави.
“Заступник Прем’єр-міністра Туреччини, лідер Партії націоналістичного руху Д. Бахчелі, виступаючи 06.07.99. на засіданні парламентської групи своєї партії, піддав нищівній критиці позицію Європейського союзу по відношенню до винесення Туреччиною смертного вироку лідеру Курдської робітничої партії (КРП) А. Оджалану. У своєму виступі Д. Бахчелі заявив, що весь шум, створений ЄС навколо смертного вироку А. Оджалану, демонструє “лицемірне ставлення до тероризму та по відношенню до Туреччини”. Позиція ЄС щодо ускладнення перспектив вступу Туреччини до цієї організації, у випадку виконання країною перебування смертного вироку лідеру КРП, є “прямою підтримкою терористичної організації та демонстрацією не серйозного та упередженого ставлення до Туреччини”, наголосив лідер Партії націоналістичного руху Д. Бахчелі” (Туркіш Дейлі Ньюз. – 1999. – 7 липня).
“Офіційна Анкара і турецька громадськость висловлюють негативну реакцію на заяви лідерів країн ЄС, в яких виражається недоцільність виконання смертного вироку для лідера КРП А. Оджалана. Турецька критика головним чином адресується прем’єр-міністру Італії М. Д’Алємі, який, за словами Б. Еджевіта, недооцінює важливість боротьби з тероризмом і применшує роль Туреччини у справі боротьби з таким вкрай негативним явищем” (Хюррієт. – 1999. – 3 липня).
Італійські ініціативи в Європі по справі А. Оджалана знову посилили в турецькій пресі антиіталійську тематику. У хід активно йдуть гасла на кшталт: “Д’Алєма з’їв ще мало макаронів. Його твердження схожі на лепет немовляти”, “Макаронна зовнішня політика Італії уже всім набридла. Вона просто немічна”, “Рим хоче стати другим Дамаском” тощо.
3. Перед Гельсінкським самітом прослідковується ствердження ідеї недоцільності виконання смертного вироку над Оджаланом, щоб знов не опинитися “перед закритими дверима”.
“Під тиском з боку країн Європи точка зору керівництва держави поступово змінюється. Навіть у президента Туреччини С. Деміреля немає вже твердої впевненості щодо здійснення смертного вироку” (Туркіш Дейлі Ньюз. – 1999. – 9 серпня).
“Коаліціонери німецького федерального уряду домовилися про продаж Туреччині танків. Однак для остаточного схвалення цього рішення Німеччина чекає від Туреччини виконання ряду умов.
Головними умовами Німеччини є заміна смертної кари лідеру КРП А. Оджалану на довічне ув’язнення, а також вирішення всіх розбіжностей з Грецією щодо Кіпру у світлі виконання рекомендацій Європейського Союзу. Відповідні рішення німецького уряду були прийняті після зустрічі федерального канцлера Німеччини Г. Шрьодера та міністра закордонних справ цієї країни Й. Фішера” (Оджалан проти танків. – Тюркіє. – 1999. – 26 листоп.).
“Після рішення Європейського суду з прав людини щодо винесення смертного вироку Оджалану ПНР (Партія націоналістичного руху) вперше вустами одного з лідерів націоналістів – І. Кьоше – заявила: “Поспішати з виконанням смертного вироку не потрібно. Вирішення справи Оджалана буде обачне та виважене”.
Ось і настав час розбору інформації, яка залишилася за кадрами тележурналістів після проведення 30 листопада 1999 р. позапланової зустрічі урядових коаліціонерів з приводу оголошення Європейським судом з прав людини (ЄСПЛ) свого рішення щодо готовності вжити превентивних заходів проти Туреччини. Під час згаданої зустрічі глава уряду разом із віце-прем’єр-міністром, лідером ПНР Д. Бахчелі та лідером Партії вітчизни (ПВ) М. Йилмазом погодив спільну позицію коаліціонерів, яка полягає в тому, що на даному етапі не доцільно виконувати смертний вирок для лідера Курдської робітничої партії (КРП) А. Оджалана. У зв’язку з цим головною причиною, на думку Еджевіта, є те, що на сьогоднішній день ще не виконані всі юридичні процедури стосовно справи лідера КРП. “Ми сподіваємося, що розгляд та виконання необхідних процедур суддями ЄСПЛ триватиме протягом місяця. Результати цієї роботи ми належно оцінимо. Але ще раз хочу наголосити, що ми – це уряд Туреччини, тому справу виконання смертного вироку для А. Оджалана розглядатимемо виключно в рамках своєї урядової компетенції. Не треба з людей, які вдягають одяг урядовців, робити адвокатів …”
Лідер ПВ М. Йилмаз, виголошуючи свою позицію та позицію його партії, фактично висловив ідентичні оцінки ситуації стосовно смертного вироку для А. Оджалана. Як і Б. Еджевіт, М. Йилмаз теж вважає, що ще рано ставити питання про виконання смертного вироку, оскільки до кінця не завершені внутрішньотурецькі процедури щодо згаданого питання.
Що ж до Д. Бахчелі, то лідер ПНР, незважаючи на загалом примиренську позицію з іншими партнерами по коаліції, продовжує демонструвати особисту наполегливість як стосовно здійснення смертного вироку, так і критичного ставлення до “превентивних заходів ЄСПЛ”. Суть позиції Д. Бахчелі полягає в тому, що ЄСПЛ може давати свої оцінки чи навіть виносити погрози на адресу інших країн, але все це ніякою мірою не потрібно змішувати з інтересами турецької держави, турецької нації. Все це також не повинно впливати на роботу турецького парламенту та уряду. На його переконання, Туреччина дала себе втягнути у спекулятивні ігри під назвою “Європейські види Туреччини”. “Ці європейські види, які, мовляв, сприятимуть вирішенню всього комплексу турецьких проблем, приведуть лише до одного – виникнення нових проблем. І цьому не буде кінця. Справа Оджалана не може бути об’єктом спекуляції”, – наголосив Д. Бахчелі” (Давайте не будемо поспішати // Радикал. – 1999. – 2 груд.).
“У лавах Демократичної лівої партії (ДЛП, лідер – прем’єр-міністр Туреччини Б. Еджевіт) все більше стверджується думка про недоцільність виконання смертного вироку для лідера КРП.
За словами одного з регіональних лідерів ДЛП Е. Халиджи, їхня партія завжди була противником смертних вироків. І навіть справа А. Оджалана не може бути винятком. “На порозі набуття статусу кандидата на вступ до Європейського Союзу ми ще більше повинні розуміти, що значить для Європи і для Туреччини дотримання прав людини. Страта А. Оджалана не принесе нічого доброго як Туреччині, так і Європі. Питання виконання чи не виконання смертного вироку для Оджалана не буде розглядатися в парламенті. Думаю, що парламентарі більш схильні до розгляду питання про видворення А. Оджалана з території Туреччини”.
На переконання, зокрема, одного із авторитетних депутатів парламенту від ультранаціоналістичної Партії націоналістичного руху (ПНР) О. Вурала, А. Оджалана обов’язково потрібно повісити, оскільки це вимога не стільки депутатів парламенту, скільки турецького народу. “Ми як партія турецької нації обов’язково доведемо справу Оджалана до логічного завершення. Чутки про те, що в нашій партії стався розкол з цієї причини – неправда. Їх розповсюджують наші вороги. Розуміючи це, наша партія ще більше згуртувала свої ряди”, – наголосив О.Вурал” (Заман. – 1999. – 6 груд.).
Відповідаючи на питання журналістів щодо долі лідера Курдської робітничої партії А. Оджалана, С. Демірель зазначив, що Туреччина 11 грудня 1999 р. отримає статус кандидата на вступ до ЄС. Тому, відчуваючи себе частиною цієї організації, Туреччина братиме до уваги все те, що буде прийнято в Європі по відношенню до А. Оджалана.
Проаналізувавши усі повідомлення турецької періодичної преси з курдського питання, можна визначити таку тематичну структуру:
- Ствердження правомірності та виправданості дій уряду.
- Особистість А. Оджалана.
- Злочинна діяльність КРП.
- Звинувачення КРП.
- Увага світової громадськості до справи Оджалана.
- Реакція і дії іноземних держав по відношенню до КРП.
- Курдське питання в контексті інтеграції Туреччини до ЄС.
Розділ 5. Висвітлення курдського питання в українській пресі
Визначивши важливість для Туреччини її “перемоги” у курдському питанні, враховуючи низку причин економічного та політичного характеру, стає зрозумілим, що курдське питання може стати серйозною причиною погіршення двосторонніх відносин. Курдське питання вже двічі виникало в українсько-турецьких відносинах – наприкінці 1998 р. через лист 173 українських депутатів до італійського прем’єр-міністра з проханням надати політичний притулок Оджалану і в липні 1999 р. через прийняття Верховною Радою звернень до Великих Національних Зборів Туреччини та до Генерального секретаря ООН, членів парламентів країн Європи, регіональних і загальноєвропейських парламентських організацій щодо недопущення виконання смертного вироку А. Оджалану.
У цьому контексті особливу роль відіграє преса, адже у 1998 р. саме стаття у “Киевских Ведомостях” стала причиною рішучих дій турецьких дипломатів на знак протесту проти згаданого листа. З того, під яким кутом зору в пресі висвітлюються ті чи інші питання, іноземці судять про позицію держави, громадську думку.
На початку року основною темою чималої частини повідомлень української преси було переховування та арешт Оджалана. Переважна кількість цих повідомлень мала суто інформативний характер і цитувала новини світових інформаційних агенств, які намагалися прослідкувати маршрут курдського лідера й таємницю його затримання турецькими спецслужбами. І ось, на перехресті шляхів Оджалана, виникла ще одна ситуація, яка б мала призвести до серйозного загострення українсько-турецьких відносин. Україна була названа серед країн, до яких міг прибути Оджалан. Пригадуючи історію з Італією, яка не видавала Туреччині Оджалана, і широкомасштабний “турецький бойкот” цій країні, можна уявити, які б наслідки переховування “найзапеклішого ворога Туреччини”, “вбивці” і “терориста” відчула на собі Україна. Якою ж була реакція наших газет?
“Лідер Курдської робітничої партії Абдулла Оджалан, звинувачуваний турецькою владою в тероризмі, є "небажаною персоною" для України” (Палій О. Київ не хоче впускати Оджалана в Україну // День. – 1999. – 20 січня).
“Лидер Курдской рабочей партии Абдулла Оджалан не обращался к Украине с просьбой о предоставлении политического убежища” (Панорама. Турция // Факты и комментарии. – 1999. – 20 янв.).
“Как стало известно агентству “Интерфакс-Украина” из источников, близких к МИД Украины, лидер Курдской рабочей партии Абдулла Оджалан является “нежелательной персоной” для Украины. По данным источников, со стороны украинских органов государственной власти приняты соответствующие меры, чтобы не допустить курдского лидера на Украину” (Лидер курдов – персона // Крымское время. – 1999. – 20 янв.).
Слід зазначити, що більш глибоко арешт Оджалана був проаналізований лише в газеті “Регион”. Автор статті “Критский вариант” проводить паралель між несподіваною згодою Туреччини на розміщення на Кріті системи С-300, яка залишатиметься власністю Кіпра і таким же несподіваним затриманням турецькими спецслужбами А. Оджалана. Може, принципова Туреччина раптом погодилась на встановлення ракетної системи на території ворога номер один – Греції тому, що їй на тарілочці, з дверей грецького посольства в Кенії, видали “найбільшу загрозу турецькій територій, територіальній цілісності і чинник перешкоди європейській інтеграції”: “Однако в последнее время Турция внезапно перестала возражать против последнего варианта. Что же случилось? Возможно, ответ на этот вопрос может дать таинственная история с арестом курдского лидера Абдуллы Оджалана, который скрывался в греческом посольстве в Кении. В пособничестве туркам уже обвиняют и израильтян, и американцев. А что, если столь ненавистного официальной Анкаре лидера Курдской рабочей партии попросту обменяли на мирное размещение ЗРС? Тем более, что перманентный скандал со скитающимся по миру Оджаланом явно стал в тягость его бывшим союзникам в Москве и Афинах” (Корж Г. Критский вариант // Регион. – 1999. – 6 март.).
Звертає на себе увагу, якого іміджу набула Турецька держава в очах світового співтовариства через свої дії по відношенню до А. Оджалана, – принципової, рішучої, жорстокої безкомпромісної країни. Туреччина заявила про себе як про сильну країну, яка у вирішенні своїх внутрішніх питань може протистояти зовнішньому впливу. Така тенденція прослідковується і в українських ЗМІ:
“Турецький уряд заявив, що він переслідуватиме курдського лідера Абдуллу Оджалана, хоч би де той не перебував. За словами урядовців, Оджалану не уникнути “справедливого суду” й покарання, на яке він заслуговує” (Оджалану не уникнути суду // День. – 1999. – 21 січ.).
“Тепер, як би не протестували його брати по крові, куди б вони не зверталися, Туреччина якнайсуворіше судитиме лідера курдських сепаратистів. У посольстві Туреччини в Україні “Дню” зазначили: “Анкара, яка з самого початку вимагала видачі Оджалана, прагне, аби він відповів за все, що скоїв у Туреччині та за її межами” (Вікуліна Н. Анкара отримала Оджалана, покарання якого вона так прагне // День. – 1999. – 17 лют.).
“Тим часом турки святкують перемогу. Оджалан, “татусь Джо”, був визнаним лідером, якому вдалося об'єднати значну частину 12-мільйонного курдського населення Туреччини, а також і курдів Північного Іраку. Якщо суд зважатиме лише на турецькі закони, то смертний вирок Оджаланові майже гарантований. Прем'єр Туреччини Бюлент Еджевіт заявив: “Запевняю всіх гангстерів, що йдуть слідами Оджалана, що вони дійдуть смертельного кінця”. Голова турецького Інституту зовнішньої політики Сейфі Ташан вважає, що арешт Оджалана “деморалізував його бійців”, і “Робітнича партія Курдистану може розпастися на невеликі загони, які будуть використовуватися ворожими Туреччині державами” (Палій О. Курди готові до нових боїв, але вже без Оджалана // День. – 1999. – 18 лютого).
“Несмотря на то, что вынесение смертного приговора может помешать Турции присоединиться к Европейскому Союзу, турецкие власти отказались вести переговоры с КРП, считая ее “кровавой террористической организацией”. Приговор будет приведен в исполнение после его утверждения парламентом Турции” (Джеджула А. Лидер Курдской рабочей партии Абдулла Оджалан приговорен к смертной казни через повешение // Факты и комментарии. – 1999. – 30 июня).
Газета “Дзеркало Тижня” точно розкрила результати жорстокої політики Анкари:
“Турков легко понять. Курды для них являются более сильным раздражителем, чем красная тряпка для быка. И в борьбе с ними они не останавливаются ни перед чем, жертвуя порой ради этого даже авторитетом своей страны. (Так, жестокие действия турецкой армии при подавлении курдских мятежей стали в свое время причиной переноса рассмотрения заявки Турции на членство в ЕС). История ареста курдского лидера Абдуллы Оджалана тому подтверждение. Настойчивость Анкары в его преследовании привела к тому, что человек, ставший бы в любом другом случае символом национально-освободительной борьбы своего народа, не смог получить политического убежища ни в одной европейской стране. Символичным можно считать и то, что последними от него поспешили отделаться именно греки, известные как главные оппоненты турков на международной арене. Под благовидным предлогом они просто выпихнули Оджалана за ворота своего посольства в Найроби, где его уже дожидались агенты турецких спецслужб. Теперь он предстанет перед судом в Анкаре по обвинению в государственной измене и терроризме, и дальнейшую участь его можно легко предсказать” (Череда М. Турция между Америкой и Ираком // Зеркало недели. – 1999. – 20 февр.).
Аналізуючи частотність тем, пов’язаних з курдським питанням, що висвітлювались на сторінках українських газет, слід зазначити, що перше місце тут посідає тема, яку можна назвати “Реакція курдів на арешт А. Оджалана”. Характерно, що повідомлення української преси з цього питання переважно одноманітні і слугують на створення негативного іміджу курдів. Вони постають як злодії, порушники порядку і громадського спокою, неконтрольовані екстремісти.
“Курди, які часом до фанатизму віддані ідеям своїх ватажків, ще до видачі Оджалана Анкарі провели в різних країнах акції протесту, вимагаючи його захисту від Туреччини. Поблизу грецького посольства в Копенгагені жінка курдського походження на знак протесту підпалила себе, аналогічний випадок стався з курдом і поблизу будинку парламенту в Афінах. Заподіяно збитків європейській штаб-квартирі ООН у Женеві: протестуючі курди розбили скляні двері та відеокамеру. Не залишилася осторонь протестів і Росія. Там було атаковано грецьке посольство, а представництво курдів у СНД і Східній Європі звернулося до Єльцина й Примакова з проханням надати притулок Оджаланові. Пізно! Те, чого він так побоювався, сталося” (Вікуліна Н. Анкара отримала Оджалана, покарання якого вона так прагне // День. – 1999. – 17 лют.).
“ Активисты КРП атаковали посольства и консульства Греции, отказавшейся укрывать Оджалана, почти во всех европейских странах. В Австрии греческий посол и его семья были захвачены в заложники. В Афинах перед зданием греческого парламента несколько курдов предприняли попытки самосожжения. Акции протеста были прекращены практически одновременно после того, как к активистам с соответствующим распоряжением обратилось руководство Курдской рабочей партии” (Панорама. Турция // Факты и комментарии. – 1999. – 17 февр.).
“ Хвиля курдських протестів прокотилася Європою після закінчення мандрівної епопеї Абдулли Оджалана, яку турки вважають втечею терориста, а курди – подвигом свого зрадженого лідера. Грецькі посольства та консульства було захоплено щонайменше в 21 місті Європи. У Відні курди захопили грецького посла і ще чотирьох осіб та вдерлися до кенійського посольства. У Гаазі вони взяли в заручники дружину посла, дитину та покоївку. Всі вони неушкоджені, зазначає АП. Як повідомляє кореспондент “Дня” в Німеччині Віктор Тимченко, в Бонні близько тридцяти курдів зайняли у вівторок грецьке посольство. Представництво Кенії тут штурмували близько 50 представників РПК. У Франкфурті-на-Майні курди захопили грецьке консульство, а близько 400 вийшли на демонстрацію перед ним. Поліція застосувала проти демонстрантів кийки і брандспойти. У Гамбурзі поліція перешкодила захопленню консульств. Демонстранти пройшли містом, руйнуючи все на своєму шляху. Втім, учора служби безпеки різних країн звільнили від курдів більшість захоплених установ” (Палій О. Курди готові до нових боїв, але вже без Оджалана // День. – 1999. – 18 лютого).
“Три человека погибли и 16 получили ранения при попытке штурма израильского посольства в Берлине. Охранники открыли огонь, когда курды, протестующие против ареста лидера КРП Абдуллаха Оджалана, захватив в заложники женщину, пытались ворваться в посольство. Канцлер Германии Герхардт Шредер заявил, что, если курды и в дальнейшем будут нарушать закон, их депортируют из страны” (Панорама. Германия // Факты и комментарии. – 1999. – 19 февр.).
“ Близько 150 громадян курдського походження пікетувало вчора будинок Верховної Ради, вимагаючи звільнення лідера Курдської робітничої партії Абдулли Оджалана, захопленого днями турецькими командос у Кенії, повідомляє Інтерфакс-Україна. Маніфестанти тримали в руках портрети "батька курдської революції" та плакати "Свободу Оджалану!", "ООН, повернися обличчям до правди!", "Світове правосуддя, прокинься!" (Підлуцький О. Українські курди вимагають: “Свободу Оджалану!” // День. – 1999. – 20 лют.).
“Учора близько чотирьохсот демонстрантів протестувало біля турецького посольства в Києві проти арешту владою цієї країни курдського лідера Абдулли Оджалана. Від вигуків на кшталт "Сводобу Оджалану" та "фашист" сипався сніг із дахів сусідніх будинків” (ПалійО. Демонстрації курдів стають звичними для Києва // День. – 1999. – лют.).
“Учора ж до турецького посольства прийшла значна частина київських курдів. Загалом, за даними Асоціації курдів України, в нашій державі мешкає 10 тисяч курдів, значна частина яких проживає у Херсонсько-Миколаївському регіоні” (Там само).
“Эхо мощных выступлений курдов, потрясших Европу, донеслось и до полуострова. Вчера около пятидесяти представителей курдской общины Симферополя собрались у стен ВС Крыма, чтобы выразить свой протест в отношении ареста лидера Курдской рабочей партии Оджалана. Под национальными знаменами и портретами арестованного турецкими спецслужбами вождя курдского народа пикетчики с выкриками "Свободу Оджалану!" прошли по аллеям парка Победы, собрав вокруг себя значительное число любопытных прохожих и журналистов. По словам курдов, это только начало их массовых выступлений в Крыму” (Поляков Ю. Курды заявили о себе // Крымское время. – 1999. – 25 февр.).
“Цими вихідними представники курдської громади України провели акцію протесту. Українські курди, як і їхні брати по крові в інших країнах, виступили "проти незаконних дій турецького режиму" стосовно їхнього лідера Абдулли Оджалана, зазначено в зверненні до світової й української громадськості. Вони вважають захоплення Оджалана наслідком "брудного заколоту", а саму курдську проблему такою, що не поступається косовській. Курди хочуть, щоб ООН взяла під свій контроль життя та здоров'я їхнього лідера. Також вони прагнуть добитися міжнародного суду над усіма сторонами "15-річної брудної війни Курдистану" (Протест курдів почув і Хрещатик // День. – 1999. – 10 берез.).
“В субботу при взрыве в стамбульском универмаге погибли 13 человек, в том числе девять продавщиц. По словам очевидцев, трое неизвестных забросили на первый этаж здания бутылки с зажигательной смесью. Пламя быстро охватило весь универмаг. Пытаясь спастись, два человека выпрыгнули из окон, в результате чего один погиб, другой попал в реанимацию с серьезной черепно-мозговой травмой. Ответственность за совершение террористического акта взяли на себя две курдские группировки – неизвестная ранее организация, называющая себя Курдской националистической бригадой мести, а также "Соколы Апо". На следующий день после пожара в универмаге в одном из бедняцких кварталов Стамбула прогремел новый взрыв. На этот раз взорвался грузовик. Два человека получили серьезные ранения. После ареста курдов Абдуллаха Оджалана страну захлестнула волна насилия, и многие не склонны считать это просто совпадением. Правоохранительные органы Турции приведены в полную боевую готовность” (Джеджула А. Ответственность за взрыв в Стамбульском универмаге взяли на себя сторонники Абдуллаха Оджалана // Факты и комментарии. – 1999. – 16 март.).
“Робітнича партія Курдистану заявила, що атакуватиме найпопулярніші туристичні об'єкти в Туреччині доти, доки Анкара не звільнить лідера цієї організації Абдуллу Оджалана. "Необхідно, щоб жоден турист не їхав до Туреччини, щоб уряди попередили своїх громадян і щоб туристичні компанії скасували свої контракти", – передало заяву КРП базоване в Німеччині курдське агентство новин ДЕМ” (Палій О. Над туристами в Німеччині нависла небезпека, але українців це не бентежить // День. – 1999. – 17 берез.).
“Курдская рабочая партия (КРП) угрожает провести серию терактов против иностранных туристов. В распространенном в понедельник заявлении КРП подчеркивается, что отныне отдыхающие не должны чувствовать себя в Турции в безопасности. Курды объявили войну, которая будет длиться, по их словам, до тех пор, пока их лидер Абдулла Оджалан не будет освобожден” (Джеджула А. Курдская рабочая партия намерена провести серию террористических актов, направленных против иностранных туристов // Факты и комментарии. – 1999. – 17 март.).
“Екстремісти з Робітничої Партії Курдистану Абдулли Оджалана стримали свою обіцянку розпочати "війну" проти турецького туристичного бізнесу: у вівторок у курортному містечку Хатай поблизу сірійського кордону було висаджено в повітря автомобіль, загинуло дві особи. Попри посилені заходи безпеки турецьким правоохоронцям стає дедалі важче контролювати ситуацію в країні. Виступи курдів уже завдали збитків економіці Туреччини” (Курди почали теракти проти туристів у Туреччині // День. – 1999. – 18 берез.).
Зовсім по-іншому висвітлюються демонстрації курдів у газетах “Крымское время” і “Регион”. Тут акції протесту оцінюються як такі, що носять миролюбний характер. У газетах також аналізуються причини, які спонукають курдів на вжиття таких заходів.
“ Курды вели себя миролюбиво, в своих скандированиях высказывали лояльность местным властям и выступали достаточно организованно. Как отметили пикетчики, это только начало акций протеста курдов на полуострове. В следующий раз они намерены собраться уже всей курдской общиной Крыма, чтобы выразить солидарность с борцами за независимый Курдистан” (Поляков Ю. Борьба за Родину – не значит терроризм // Крымское время. – 1999. – 26 февр.).
“По всей Европе захватывались диппредставительства Греции: в Париже, Марселе, Страсбурге, Гааге, Вене, Брюсселе и Лондоне. Курды не привлекали к себе такого внимания с войны в Заливе, когда Саддам нанес по ним интенсивные удары. "Гардиан" в те дни писала, что курдов нельзя более игнорировать. Этот народ не имеет собственного государства, хотя известен как минимум на протяжении двух последних тысячелетий” (Корж Г. Президента Курдистана держат на острове Имралы // Регион. – 1999. – 29 мая).
Газета “Зеркало недели” подає факти масових курдських акцій протесту з аналітичного та прогностичного боку.
“Сторонники Оджалана расценивают приговор своему лидеру как приговор самим себе. После его оглашения Курдская рабочая партия уже выступила с призывом начать кампанию политических протестов. Другая курдская партия – Национально-освободительный фронт Курдистана – предупредила, что приговор Оджалану грозит новыми региональными конфликтами. Ну, а радикалы из вооруженного крыла КРП предрекают начало новой волны насилия прежде всего на турецкой территории” (Соколовский М. Судьба Оджалана // Зеркало недели. – 1999. – 3 июля).
Іншою центральною темою українських ЗМІ є висвітлення особистості Оджалана та діяльність КРП. Курдський лідер в українській пресі постає, безумовно, як сильна фігкра, лідер.
“Настойчивость Анкары в его преследовании привела к тому, что человек, ставший бы в любом другом случае символом национально-освободительной борьбы своего народа, не смог получить политического убежища ни в одной европейской стране” (Череда М. Турция между Америкой и Ираком // Зеркало недели. – 1999. – 20 февр.).
“Оджалан і за гратами залишається лідером партії. Сепаратистська курдська організація – Робітнича партія Курдистану – переобрала Абдуллу Оджалана своїм лідером і вирішила посилити збройну боротьбу проти Туреччини” (Оджалан і за гратами залишається лідером партії // День. – 1999. – 6 берез.).
“Да и разве можно потерять лидера, который сам себя потерял, поскольку уже не может эффективно управлять ситуацией, находясь в положении гонимого? Теперь же он, даже погибнув от рук турецкого палача, станет новым знаменем, зовущим на бой. А на смену ему придут новые лидеры, ведь с удалением Оджалана с политической арены проблема независимости Курдистана не решается. В то же время арест Оджалана дал новый импульс борьбе курдов за самоопределение” (Корж Г. Критский вариант // Регион. – 1999. – 6 март.).
“Справа Оджалана викликала величезний резонанс у Туреччині й цілому світі. Оцінки діяльності Оджалана і його особи різняться діаметрально від “з найкривавіших терористів у світовій історії” до “визнаного лідера національно-визвольного руху курдського народу”. Але ненависть до Оджалана в найширших верствах турецького суспільства надто сильна. Так, родичі турецьких вояків та поліцейських, які загинули в боротьбі з курдськими сепаратистами, влаштували справжнє святкування після винесення вироку. “Спи спокійно, мій мученику, твій вбивця заплатить за свій злочин”, – з такими гаслами вийшли на вулицю батьки жертв кривавого конфлікту” (Підлуцький О. Туреччина в передчутті хвилі терору // День. – 1999. – 30 черв.).
“Разумеется, глава КРП был прав, когда заявлял о том, что его процесс является одним из важнейших событий в новейшей истории Турции. Прежде всего потому,что он оказывает влияние на весь европейский континент и может стать определяющим для будущего места турецкого государства в Европе. По различным данным, в европейских странах на сегодняшний день проживает как минимум пять миллионов представителей курдской диаспоры, для которых Оджалан в последние двадцать лет является символом духа нации. Многие европейские курды не только симпатизируют КРП, но и помогают ей материально, а некоторые из них являются тайными членами этой организации. Европейцы поэтому не без оснований опасаются, что в один момент курдская диаспора может стать серьезным фактором дестабилизации ситуации во всей Европе. Поводом для начала беспорядков и террористической деятельности вполне может стать факт казни Оджалана” (Соколовский М. Судьба Оджалана // Зеркало недели. – 1999. – 3 июля).
Разом з тим, з публікацій мало що можна дізнатися про біографію Оджалана, його діяльність протягом життя. Така інформація була подана лише в газеті “Регион”.
“Свою революционную деятельность он начинал в 70-е годы, когда учился в Анкаре в Университете Ближнего Востока. Тогда он состоял в организации “Дэв Гендж” (“Молодые революционеры”) и даже посидел годик в тюрьме за участие в демонстрации. Исключенный из университета, он стал профессиональным революционером. Работал в подполье в турецком Курдистане, поднимая народ на борьбу. Это дало свои результаты. В 1980 году в турецких тюрмах уже сидели 10 тысяч курдских сепаратистов, распропагандированных Оджаланом и его сторонниками. В конце 1978 года Оджалан провел в подполье 1-й съезд РПК и отправился в эмиграцию. В 1979 году, перед самым военным переворотом в Турции, когда надо было спасать "головку" партии от разгрома, Оджалан и 300 его сторонников перебрались в Ливан. Они прошли боевую подготовку в палестинских лагерях в долине Бекаа. Воевали с израильтянами на стороне палестинцев. А в 1983 году первый отряд был отправлен воевать в турецкий Курдистан. Уже через год Оджалан объявил о создании АОНК” (Корж Г. Президента Курдистана держат на острове Имралы // Регион. – 1999. – 29 мая).
Газета “Крымское время”, на відміну від інших, наголошує на миролюбності курдів і, зокрема, Оджалана.
“В то же время курды настаивают на том, что Оджалан всегда придерживается идеи мирного решения национального вопроса. В доказательство… [приводят те факты], что по инициативе Оджалана в одностороннем порядке в 1993, 1995, 1998 годах прекращались военные действия и не раз звучали призывы к мирным переговорам. В ответ на это, как говорится в письме Ассоциации генсеку ООН, “турецкая сторона с каждым днем, в течение 15 лет турецко-курдской войны, усиливала натиск на курдское население, в отношении курдских партизан периодически использовала химическое оружие, сожгла и опустошила около 4-х тысяч курдских населенных пунктов, миллионы курдов стали беженцами” (Неживой О. Предостережение Одлажана, что Турция может утонуть в крови, курды восприняли “как приказ” // Крымское время. – 1999. – 10 июля).
Газета “День”, навпаки, досить іронічно ставиться до боротьби курдів за свої права:
“Що ж стосується курдів, то хоча їх можна зрозуміти, бо сьогодні вони не мають практично нічого з традиційних надбань автономії (преса, телебачення, школи), вони, принаймні ПКК, налаштовані тільки воювати за відділення від Туреччини. Сьогодні ПКК закликає до “посилення боротьби” по всьому світові, а бореться вона переважно терактами. І виглядає це все ж таки більше схожим на банальний тероризм, ніж на боротьбу за свої права. Інша справа, що досі ні Рада Європи, ні хто інший не спромігся змусити Туреччину визнати, що курди бувають не лише терористами, і що вони мають повне право на автономію і навряд чи хто знає, як це зробити тепер” (Зам’ятін В. Українські парламентарії занепокоїлися долею Оджалана, але не долею самої України // День. – 1999. – 8 липня).
Практично відсутня в українській пресі тема щодо несправедливості та жорстокості, яка часто вчинялась Туреччиною проти курдів. Лише газети “Регион” і “Крымское время” подають публікації на цю тему. На шпальтах цих газет знаходиться місце і для вислолювань курдів, які подають своє бачення проблеми.
“После поимки Оджалана “Таймс” писала в своей редакционной статье, что лидер РПК ни во что не ставит права человека, что это не мученик за дело освобождения курдского народа, а жестокий террорист-марксист. Четырнадцать лет он возглавлял борьбу с Анкарой, и за это время погибли 30 тысяч человек, 6 миллионов стали беженцами. Поэтому, по мнению “Таймс”, Турция имела право требовать его выдачи. Но процесс над Оджаланом усадил на скамью подсудимых и официальную Анкару. Борьба последней с РПК была не менее кровавой, ведь армия использовала против курдов тактику выжженной земли, применяла пытки и уничтожала мирное население. Неслучайно Турцию осудили Совет Европы, Европейский парламент и большое число организаций” (Корж Г. Президента Курдистана держат на острове Имралы // Регион. – 1999. – 29 мая).
“Во время встречи с адвокатом сам Оджалан жаловался на боли в голове и ушах. Мало кто сомневается в том, что с курдским лидером обращаются так, что он признается в чем угодно – например, в том, что “прорыл туннель от Бомбея до Лондона”. Пресс-атташе представительства Фронта национального освобождения Курдистана в странах СНГ и Восточной Европы говорила корреспонденту “Интерфакса”, что к Оджалану применяются психотропные препараты и электрошок” (Там же).
“В ответ на это, как говорится в письме Ассоциации генсеку ООН, “турецкая сторона с каждым днем, в течение 15 лет турецко-курдской войны, усиливала натиск на курдское население, в отношении курдских партизан периодически использовала химическое оружие, сожгла и опустошила около 4-х тысяч курдских населенных пунктов, миллионы курдов стали беженцами” (Неживой О. Предостережение Одлажана, что Турция может утонуть в крови, курды восприняли “как приказ” // Крымское время. – 1999. – 10 июля).
“По утверждению курдов, в турецких тюрьмах находится 16 400 курдских политзаключенных. Митингующие в качестве примера вспоминали одного режиссера, который пытался снять клип к песне на курдском языке. За это его осудили на 15 лет тюрьмы. Национально-освободительное движение, по мнению курдов, борется “за право говорить и читать на родном языке, за право называться курдами, за право называть своих детей национальными именами” (Там же).
“По конституции, Турция – страна только для турок, каждый, кто живет в ней, может быть только турком, а все другие народы, языки, культуры, трвдиции и обычаи запрещены.
Даже одно их упоминание может стать поводом для уголовного дела… помнится, совсем недавно НАТО бомбило одну всем известную страну за более мелкие прегрешения. К тому же курдов живет аж 24 миллиона, а тех же албанцев в Косово было раз в 12 меньше.
После этого не удивляет утверждение курдов, что вместо Слободана Милошевича Международный суд в Гааге должен судить президента и премьер-министра Турции” (Там же).
Не могла залишитись поза увагою преси славнозвісна боротьба українських парламентарієв на чолі з Наталією Вітренко за свободу Оджалана. Преса “в пух і прах” розбомбила “сердобольність” Верховної Ради. Заголовки статей носили переважно іронічний характер: “О бедном Оджалане замолвила слово Наталья Витренко” (газета “Факты”), “Українські парламентарії занепокоїлися долею Оджалана, але не долею самої України” (газета “День”). Українські газети в один голос питають “До Оджалана ль нам?” і взагалі – чи все гаразд у нас самих із правами людини.
“ Така “група підтримки” мала забезпечити успіх пропозиції лідера ПСПУ Наталії Вітренко розглянути питання про Оджалана на засіданні Верховної Ради. Проте курди не допомогли українській марксистці хоча б чимось… парламентарії розгляд цього питання відклали” (Підлуцький О. Українські курди вимагають: “Свободу Оджалану!” // День. – 1999. – 20 лют.).
“Сердобольность главы прогрессивных социалистов Натальи Витренко не имеет пределов. Очевидно, сильно переживая за горькую судьбину лидера Курдской рабочей партии, она не могла не замолвить слово за бедного Оджалана. И даже более того, заставила сопереживать всю Верховную Раду: по предложению Натальи Михайловны вчера парламентарии в закрытом (!) режиме обсудили возможность спасения курдского вождя и не придумали ничего лучшего, как сформировать для поездки в Турцию специальную парламентскую делегацию. На первый взгляд странно, что столько здравомыслящих народных депутатов пошли на поводу у г-жи Витренко, в то время как их пристального внимания ждет множество неотложных экономических и других законов. Казалось бы, внутренних -- только успевай расхлебывать. До Оджалана ль нам? Но по некотором размышлении вдруг начинаешь задумываться: уж не надежда ли попасть в составе делегации к солнечным черноморским берегам двигала руками депутатов, принимавших это решение?” (О бедном Оджалане замолвила слово Наталья Витренко // Факты и комментарии. – 1999. – 20 лют.).
“Привели своїх членів і київська організація ПСПУ та ще одна маргінальна ліва група, яка, за словами її членів, бореться “за створення нової більшовицької партії та об'єднання пролетарів у П'ятому інтернаціоналі” (ПалійО. Демонстрації курдів стають звичними для Києва // День. – 1999. – лют.).
“Доля Абдулли Оджалана не дає спокою й депутатам Верховної Ради. Вони звернулися до Великих Національних Зборів Туреччини з проханням залишити життя звинуваченому в тероризмі курдському лідерові. Це, сказано у зверненні ВР, “сприятиме підвищенню авторитету Туреччини як європейської держави, яка послідовно виконує взяті на себе зобов'язання та ідеали гуманізму” (Зам’ятін В. Українські парламентарії занепокоїлися долею Оджалана, але не долею самої України // День. – 1999. – 8 липня).
“ Про ідеали гуманізму, мабуть, українським парламентаріям варто було б помовчати. Бо саме через невиконання Україною своїх зобов'язань законодавчо скасувати смертну кару вже більше року триває ганьба з постійною загрозою виключення України з РЄ. З тим же успіхом будь-який парламент чи то Великої Британії, чи то Албанії, чи то кого завгодно міг звернутися до Верховної Ради з проханням сповідати ідеали гуманізму та не виконувати смертний вирок Онопрієнкові” (Там само).
“…саме Україні варто було б замислитися над тим, щоб не "перекреслити все зроблене в останні роки для загальноєвропейського розвитку та зміцнення європейських інститутів", як говориться у зверненні українських депутатів” (Там само).
“Пройшлися” журналісти і по нашому омбудсмену:
“Уповноважений Верховної Ради України у правах людини Ніна Карпачова на зустрічі з президентом Парламентської асамблеї ОБСЄ Хелле Ден підняла питання про лідера курдів Абдуллу Оджалана, зазначивши, що її не може не хвилювати питання про захист, оскільки до А. Оджалана не допускають адвокатів, повідомляє Інтерфакс-Україна. Невже в Україні настільки добре йдуть справи з дотриманням прав людини, що наш омбудсмен турбується станом справ у Туреччині?” (Скрябін Д. Український омбудсмен стурбований становищем у Туреччині // День. – 1999. – 24 лют.).
Слід похвалити українських журналістів, які влучно провели паралель між виступами Верховної Ради і турецьким танковим тендером. Можливо, це змусило когось з депутатів задуматись, чого можуть бути варті Україні їх заяви.
“Українські танки цілком відповідають вимогам Туреччини. Але, як завжди, остаточний вибір буде залежати не стільки від можливостей танків, скільки від політичного пасьянсу. В Анкарі можуть пригадати бажання нашого парламенту виступити проти курдського лідера Оджалана” (Згурець С. Українські танки потрапили в “коротку” чергу // День. – 1999. – 14 вересня).
“На шляху до Туреччини нашому Т-84 заважатимуть, насамперед, політичні бар’єри. Серед українських “мінусів” – активізація військово-технічних контактів із давнім суперником Туреччини Грецією, куди Київ теж хоче продати танки. Також негативно на продуктивності військово-технічних контактів України та Туреччини позначилась поведінка Верховної Ради країни. Ідеться про те, що в Анкарі й дотепер пам’ятають бажання нашого парламенту грудьми стати на захист курдського лідера Оджалана” (Згурець С. Турецький марш // День. – 1999. – 28 верес.).
“Сам факт приглашения Украины на тендер свидетельствует и о том,что сегодня нет политических препятствий для реализации танкового проекта. То есть тревога, например, о том, что не слишком ясное стремление Верховной Рады встать на защиту лидера курдов Оджалана (как будто у парламента нет других проблем, кроме как вмешиваться в дела другого государства) может негативно повлиять на украинско-турецкое военно-техническое сотрудничество, была, как говаривал Марк Твен, несколько преувеличена”(Бадрак В. Плодотворный IDEF // Зеркало недели. – 1999. – 10 февр.).
Одна з основних проблем Туреччини, які виникають у ній через курдське питання – її відносини з Радою Європи та Євросоюзом – також була предметом висвітлення українських газет. Цікаво, що вони чітко сформулювали найкращий для Туреччини вихід з дилеми “Карати чи не карати?” на користь останнього варіанта.
“Туреччина є членом Ради Європи — це фактично забороняє їй здійснювати смертні вироки. Туреччині невигідно йти на конфлікт із Радою Європи. Найкращим виходом було б залишити Оджалана одиноким в'язнем до кінця його днів” (Вікуліна Н. Оджалан складає зброю // День. – 1999. – 2 черв.).
“Большинство из них выразили сожаление по поводу решения турецкого суда. А Европейский союз выступил с осуждением смертного приговора, вынесенного Оджалану. В заявлении МИД ФРГ, сделанном от имени председательствующего в Совете Евросоюза, подчеркивается, что, осуждая все формы терроризма, ЕС в то же время отвергает смертную казнь в принципе, вне зависимости от личности обвиняемого или совершенного преступления” (Соколовский М. Судьба Оджалана // Зеркало недели. – 1999. – 3 июля).
“И если последнее заявление турки вполне могут проигнорировать, то позиция Евросоюза должна оказать на них влияние. Анкара давно и безуспешно пытается стать полноправным членом этой организации. Главные же препятствия на этом пути – претензии европейских структур к Турции по поводу нарушений прав человека в этой стране. Лучший случай для опровержения этих обвинений,чем помилование Оджалана, Анкаре в ближайшем будущем вряд ли может представиться. Поэтому не исключено, что турецкое руководство может обменять жизнь курдского лидера на свое членство в ЕС, потребовав сперва гарантий для себя в этом вопросе от лидеров ведущих государств Европы” (Там же).
“…плененный курдский лидер превращается для Турции в капитал, которым она с удовольствием расплатится за уступки, сделанные ей международным сообществом” (Там же).
“Европейский Союз отрицательно отнесся к решению Верховного суда Турции, утвердившего смертную казнь в качестве наказания для лидера курдских сепаратистов Абдуллы Оджалана. Бывший Генеральный секретарь НАТО, а ныне представитель ЕС по вопросам внешней политики Хавьер Солана заявил, что турецкое правительство фактически перечеркнуло возможность вступления для своей страны в Европейский Союз. Этот вопрос должен был рассматриваться уже в декабре. Как известно, одним из обязательных условий для любого претендента в ЕС является безусловная отмена смертной казни” (Панорама. Турция // Факты и комментарии. – 1999. – 30 нояб.).
Отже, проаналізувавши публікації української преси стосовно курдського питання, можна визначити, що вони мають таку тематичну структуру:
- Затримання А. Оджалана.
- Імідж Туреччини як сильної країни.
- Реакція курдів в Європі на арешт А. Оджалана.
- Особистість А. Оджалана і діяльність КРП.
- Несправедливість політики офіційної Анкари по відношенню до курдів.
- Курдське питання в Україні.
- Курдська проблема між Туреччиною і ЄС, РЄ.