Економічні науки. інновації в економіці І трансферти Управлінських технологій

Вид материала

Документы

Содержание Науковий керівник – ст. викл. Кучменко В.О. Житомирський державний технологічний університет Т.В. Соколовська, студ., ІV курс, гр. ЕП-25, ФЕМ

Подобный материал:

• Економічні науки збірники наукових праць, 237.75kb.
• Предмет І завдання курсу “Історія економічних вчень”, 178.19kb.
• Міністерство освіти І науки україни ірпінська міська рада відділ освіти, 32.13kb.
• Розділ 2 Інноваційні процеси в економіці, 284.04kb.
• Урок № дата клас тема: Об’єкти технологічної діяльності. Методи проектування, 1706.97kb.
• П л а н, 253.44kb.
• Загальна характеристика роботи актуальність теми, 320.87kb.
• Інноваційний менеджмент у ринковій системі, 99.34kb.
• Розділ 1 Економіка природокористування І еколого-економічні проблеми, 195.49kb.
• Тематика курсових робіт з курсу «Міжнародні економічні відносини» для студентів усіх, 83.04kb.

Науковий керівник – ст. викл. Кучменко В.О.

Житомирський державний технологічний університет

ВПЛИВ ІНОЗЕМНИХ ІНВЕСТИЦІЙ НА ЕКОНОМІКУ КРАЇНИ


На сучасному етапі розвитку світової економіки все більшим стає рівень інтеграції різноманітних суб’єктів господарювання в інші ринкові системи. Потенційні інвестори здійснюють аналіз як внутрішніх потенційних реципієнтів, так і зовнішніх, у результаті чого досить часто приймається рішення про більш високу очікувану ефективність саме зовнішніх капіталовкладень. Через це важливості набуло дослідження саме процесів іноземного інвестування в сучасній економіці.

Актуальними питаннями проблем іноземного інвестування займалися С.А. Гуткевич, А.Гальчинський, О.Г. Острий, В.Литвицький, Р.А. Жамалдінов та ін. У своїх наукових роботах ці автори досліджували загальні тенденції, якісні аспекти та перспективи розвитку іноземного інвестування, розглянули системи захисту країн-імпортерів від недобросовісних іноземних інвесторів та негативних явищ, пов’язаних з припливом іноземних інвестицій у країну та іншими проблемами.

Вплив іноземного інвестування на економіку різних країн не є однозначним. Тому метою даної статті є визначення позитивних і негативних сторін від іноземного інвестування як для країн-експортерів капіталу, так і для країн-імпортерів.

Іноземне інвестування має позитивні й негативні характеристики для країн-реципієнтів та країн-резидентів. Розглянемо окремо переваги і недоліки для країн-резидентів, а також для країн-реципієнтів. Серед основних переваг іноземного інвестування для країн-експортерів капіталу слід зазначити: зростання прибутку за рахунок перерозподілу капіталу всередині держави в більш прибуткові за кордоном; збільшення експорту товарів, устаткування, технологій, що, в свою чергу, стимулює процес виробництва; стимулювання інноваційного процесу.

У свою чергу, недоліки для країн-експортерів полягають у наступному: високий ступень ризику; зниження темпів вітчизняного виробництва; міграція робочої сили; уповільнення темпів економічного росту й розвитку держави через витікання капіталу за кордон.

Переваги застосування іноземного капіталу для країн-реципієнтів: стимулювання темпів зростання національної економіки; ввезення в державу сучасної техніки та технологій; створення додаткових робочих місць; посилення конкуренції всередині держави.

Недоліки для країн-реципієнтів: зниження темпів економічного зростання країни-реципієнта через надходження прибутку інвестора до країни-резидента; надходження не нових технічних засобів та технологій, а вже вживаних у країні-резиденті; підвищення цін; втримання інноваційного процесу; оплата праці нижче світового рівня; зниження ролі та значення держави на світовому ринку. Прибуток інвестора – частина ВВП – надходить у країну-резидент, знижуючи темпи економічного росту країни-реципієнта; загроза демпінгу, недостатня конкурентоспроможність призводять до знищення національних товаровиробників.

Можна побачити певні суперечності, але це пояснюється тим, що на різних етапах іноземного інвестування воно здійснює різний вплив на економіку. Так на початковому етапі припливу прямих іноземних інвестицій (ПІІ) спостерігається стрімке зростання економіки країни-реципієнта, але далі – не менш стрімкі темпи його падіння. Так у Польщі на цьому етапі було досягнуто критичного рівня безробіття у 19 %. Також тяжким тягарем стає масштабна дефіцитність платіжного балансу (вона багато в чому перевищує критично припустимий рівень на цьому етапі) й зовнішня заборгованість. Це типове явище для країн з високою часткою ПІІ.

С
© З.В. Сівченко, 2011
трімкий перехід від росту до повної стагнації бачимо і в технологічній сфері. На початковому етапі іноземні інвестори звичайно надають більш досконалу техніку, ніж доступна у країні-реципієнті, але у країні-експортері вона вже є морально застарілою. Існування такого явища пояснюється тим, що країна-експортер зазвичай є економічно та технологічно більш розвиненою, ніж країна-реципієнт. Але водночас країна-експортер ніколи не буде постачати у країну-реципієнт найновітнішу техніку, щоб не створювати зайвих конкурентів своїм національним виробникам.

Візьмемо за приклад нашу країну. У 2008 р. найбільші обсяги приросту іноземного капіталу зафіксовано по операціях з нерухомістю (69,3 %), у хімічній і нафтохімічній промисловості (47,8 %), оптовій торгівлі (39,4 %), харчовій промисловості (23,7 %), на підприємствах, котрі займаються фінансовою діяльністю (22,3 %). Саме ці ланки української економіки поглинають основну масу ПІІ. Як бачимо, відповідно до висунутої вище гіпотези, високотехнологічні галузі обділені увагою інвесторів, бо це суперечить національним інтересам країн їх базування, а як наслідок, і їхнім інтересам.

Ще одним істотним фактором у підході до ПІІ має стати оцінка присутності ПІІ в економіці як фактора економічного та політичного суверенітету країни, адже ні для кого не секрет, що великий капітал здатний сильно впливати на політику уряду країни, у якій він провадить свою діяльність. Отже, безконтрольне та занадто активне залучення ПІІ до країни може в подальшому призвести до її економічного занепаду та її залежності від інших країн у багатьох аспектах.

Таким чином, детальний аналіз впливу іноземних інвестицій на економіку країн-експортерів та країн-імпортерів показав, що для країн-реципієнтів недоліки від іноземного капіталу істотно більші від переваг. Та навпаки: країни-резиденти отримують більше позитивних результатів від інвестування, ніж негативних. Країна-експортер капіталу сприяє міграції робочої сили зі своєї держави і створює додаткові робочі місця в країні-імпортері, використовуючи її дешевий кваліфікований трудовий потенціал.

Для країни-реципієнта картина дещо інша. Інвестиції, що надходять, спочатку є поштовхом для економічного розвитку країни-імпортера, сприяючи зростанню виробничих потужностей і покращанню її демографічного стану. Але сучасна техніка, що ввозиться, і технології мають завищену ціну. Така техніка й технології не є новими, а навпаки, достатньо довго використовуються в країні-експортері. Внаслідок цього використання іноземних інвестицій не є ефективним, тому що вони розподіляються не на розвиток перспективних напрямків роботи підприємств, а на погашення вибуття основного капіталу. Іншим недоліком є те, що більшість підприємств отримує інвестиції для підтримки існуючого виробництва без урахування конкурентоспроможності продукції, що знижує інтенсивність інвестиційного процесу. Тому для ефективного використання іноземних інвестицій країна-реципієнт повинна мати чітку державну інвестиційну політику відносно інвестицій, що ввозяться.

Рекомендовані напрямки покращання державної інвестиційної політики відносно іноземних інвестицій, що ввозяться, зводяться до наступного. Для недопущення ввезення в країну застарілих та раніше вживаних технічних засобів і технологій, які будуть стримувати та гальмувати її розвиток, рекомендовано створити комісію, яка буде аналізувати та давати дозвіл на застосування технологій та устаткування. У випадку невідповідності таких технологій чи технічних засобів рекомендовано створити науковий парк технічних засобів та технологій для підтримки розвитку вітчизняної науки й економії коштів від використання іноземної техніки. Також рекомендовано встановити рівень заробітної плати на підприємствах з іноземним капіталом на рівні заробітної плати в країнах-резидентах для стимулювання та матеріального заохочування робітників. З урахуванням витрат, які пов’язані з реалізацією запропонованих рекомендацій, країна-експортер буде продовжувати отримувати прибуток від капіталовкладення за рахунок використання дешевої ресурсної бази країни-реципієнта, кваліфікованого персоналу та дешевих технічних засобів, не витрачаючи коштів на ввезення цих засобів до країни-імпортера.

УДК 658.8

Т.В. Соколовська, студ., ІV курс, гр. ЕП-25, ФЕМ

Науковий керівник – к.е.н., доц. Кушніренко О.М.

Житомирський державний технологічний університет


Сутність маркетингу та його стан на вітчизняних підприємствах


Сьогодні маркетинг можна з упевненістю назвати феноменом сучасності, що обумовлюється глобалізаційними процесами, посиленням конкуренції, прискоренням науково-технічного прогресу, зміною споживача, його поведінки і стилю життя, зниженням ефективності традиційних маркетингових комунікацій, а також зростанням очікувань суспільства щодо компаній, які володіють великими обсягами ресурсів, а отже, й економічною владою.

Питання ведення маркетингової діяльності та її вдосконалення завжди було актуальним у діяльності підприємства. Адже фірми постійно ведуть пошук та вдосконалюють маркетингові тактики, стратегії ведення бізнесу, використовуючи при цьому зарубіжні технології та досвід. Якщо фірма прагне досягати успіху, займати значну частку ринку і, врешті-решт, бути лідером, то вона не повинна застоюватися на місці, а постійно фінансувати та вдосконалювати свої маркетингові інструменти.

Сучасні тенденції розвитку суспільства, зміни способу та стилю життя людей призвели до того, що споживач став іншим. Вік інформації та інформатизації призвів до двох основних наслідків: зросла «ринкова грамотність» споживача і водночас знизилася ефективність традиційних видів маркетингових комунікацій.

Дослідження й ефективне використання маркетингу потребує, насамперед, чіткого і правильного розуміння його сутності. Теоретичною й методологічною основою дослідження є праці класиків і сучасних теоретиків у галузі маркетингу. Так класичними дослідженнями з проблем маркетингу є роботи таких спеціалістів, як: Ф.Котлер, І.Ансофф, П.Друкер, П.Дойль,
Ж-Ж.Ламбен, М.МакДональд, а також праці вітчизняних учених: А.В. Войчака, А.Ф. Пав­ленка, Н.В. Куденко, С.С. Гаркавенко, А.О. Старостіної, Г.Л. Багієва, Л.В. Балабанової, С.В. Скибінського та ін. Крім того, значний інтерес до визначення сутності дефініції «маркетинг» виражають також такі суспільні організації маркетингового спрямування, як Американська асоціація маркетингу, Британський інститут управління, Спілка маркетингу Об’єднаного Королівства, Європейська спілка з вивчення суспільної думки і маркетингу, Українська асоціація маркетингу.

Появу терміна та наукового напряму «маркетинг» датують межею ХІХ–ХХ ст. Маркетинг є результатом теорії та практики різних шкіл. Він розвивався у ході колективної творчості підприємців, менеджерів, учених різних країн. Зміст і термінологія маркетингу постійно оновлюються, але спочатку вони узгоджуються з процесом обміну, товарних відносин, розвитком форм збуту і взаємодією продуцентів зі споживачами продукції.

У більшості визначень маркетинг тлумачать як управлінський процес з елементами інструментарію маркетингового комплексу та напрямом впливу на споживача. Також існують трактування маркетингу як всеосяжної філософії сучасного бізнесу, комплексу функцій ринкової діяльності, процесу планування і втілення задуму, що задовольняє потреби окремих осіб і організацій.

Згідно з визначенням Ф.Котлера, «маркетинг – це соціальний та управлінський процес, який дає змогу окремим особам та групам осіб задовольняти свої потреби за допомогою створення ними товарів та споживчих цінностей». На думку Ф.Котлера, сучасна маркетингова концепція відбиває прихильність фірми до теорії суверенітету споживача, що виявляється в орієнтації на потреби споживачів, підкріпленій комплексними зусиллями маркетингу, які спрямовані на створення споживчого задоволення як основи для досягнення цілей організації.

Ж
© Т.В. Соколовська, 2011
.-Ж.Ламбен зазначає, що «маркетинг – це комплекс агресивного інструментарію збуту для проникнення на наявні ринки». Вітчизняні вчені-маркетологи А.Ф. Павленко та А.В. Войчак вважають, що «маркетинг – це аналіз, планування, реалізація та контроль за втіленням комплексу маркетингових рішень щодо продукту фірми, його ціни, системи просування й розподілу, а також надій і очікувань фірми, тобто ключ до досягнення цілей і завдань, що виникають перед фірмою, яка прагне завоювати цільовий ринок».

Американська асоціація маркетингу пропонує таке визначення: «Маркетинг є процесом планування та втілення задуму, ціноутворення, просування й реалізації ідей, товарів і послуг за допомогою обміну, що задовольняє цілі окремих осіб і організацій».

На сьогоднішній день розуміння маркетингу та його реалізація передбачають перенесення орієнтації та акценту зі збільшення об'ємів продажу, ринкової частки та прибутку на збільшення вартості бізнесу. Посилюється орієнтація на довгострокову перспективу, інвестиції в маркетинг стають інвестиціями у вартість торговельної марки. Водночас якісно змінюється структура вкладень у маркетингову діяльність. Як зазначають фахівці, більшого значення набула швидкість виходу нового продукту на ринок, а не дійсна потреба споживачів у новому продукті. Сьогодні новий товар нерідко нав'язується споживачеві як блискучий концепт.

Крім усього зазначеного вище, варто вказати й такий факт. Маркетологи вже зрозуміли, що масове нав'язування товару за допомогою реклами є нераціональним. Таким чином, віддається перевага стимулюванню певного кола споживачів.

Проте, повертаючись до сучасних реалій нашої вітчизняної економіки, до «сьогоденних» пропозиції та досвіду, отриманого зарубіжними компаніями у сфері маркетингу, прислухаються не всі. До таких «причин стримування розвитку» відносять наявність вузькоспеціалізованих підрозділів маркетингу, масовий характер маркетингових комунікацій, відсутність програми лояльності та адресних баз даних постійних клієнтів, незначну увагу до налагодження співробітництва зі споживачами, невміння визначити цілі програм лояльності та встановити межу кількості контактів з агентами, недостатній рівень кваліфікаційної підготовки менеджерів і маркетологів усіх ланок щодо роботи з партнерами та споживачами, хронічний брак коштів на розвиток маркетингу на підприємстві, відсутність дієвого механізму мотивації маркетологів, нечіткість у розподілі функцій між працівниками служби маркетингу.

Крім локальних причин, існують і зовнішні чинники, які стримують розвиток маркетингової діяльності. До них належать недосконалість законодавства в галузі регулювання діяльності підприємства, нестійкість виробничо-господарської діяльності контрагентів.

Окрім того, короткозорість більшості вітчизняних компаній «дозволяє» звертатися до маркетингу тільки під тиском обставин, серед яких можна виділити такі:

• зниження обсягів продажу (це стимулює керівників до пошуку можливих причин ускладнень);
  
• повільне зростання обсягів продажу (компанії з метою прискорення зростання обсягів реалізації починають пошук нових ринків);
  
• зміна споживчих уподобань (на ринках, де потреби споживачів швидко змінюються, запорукою успішної діяльності є маркетинг);
  
• зростання маркетингових витрат (коли витрати на рекламу, маркетингові дослідження, зв'язки з клієнтами починають здаватися керівникам величезними – вони вирішують провести аудит та внести певні зміни в роботу маркетингового відділу);
  
• зростання конкуренції (особливо ця проблема є актуальною для невеликих підприємств).
  

Отже, зміст і термінологія маркетингу постійно оновлюються, але спочатку вони узгоджуються з процесом обміну, товарних відносин, розвитком форм збуту і взаємодією продуцентів зі споживачами продукції. Проте на сьогодні відбулася переорієнтація маркетингу – якщо раніше головним завданням було збільшення обсягів реалізації, то зараз на перше місце виноситься вартість бізнесу.

На вітчизняних підприємствах і досі існує ряд проблем, які стримують його розвиток. До основних можна віднести масовий характер маркетингових комунікацій, недостатній рівень кваліфікаційної підготовки менеджерів і маркетологів усіх ланок щодо роботи з партнерами та споживачами, хронічний брак коштів на розвиток маркетингу на підприємстві, відсутність дієвого механізму мотивації маркетологів, нечіткість у розподілі функцій між працівниками служби маркетингу, а також зовнішні фактори.

УДК 330.5

Я.С. Степанчук, студ., IV курс, гр. ЕП-27, ФЕМ