Закони маси
| Вид материала | Закон |
- Програма фахових вступних випробувань з хімії на навчання для здобуття освітньо-кваліфікаційного, 265.06kb.
- Тема. Фізичне тіло І речовина. Маса тіла. Одиниці маси. Вимірювання маси тіл. Лабораторна, 374.64kb.
- Реферат на тему: Грошовий обіг, його закони та методи регулювання. Суть грошового обігу, 69.67kb.
- Усе у Всесвіті, у природі, в окремій державі підкоряється певним законам та існує, 40.67kb.
- Методом Анализа Структурных Изменений (маси) доклад, 74.75kb.
- Інститут телекомунікацій, радіоелектроніки І електронної техніки, 129.25kb.
- Народногосподарське завдання лісівництва та класифікація рубок загальні поняття, 6585.06kb.
- Задача логіки " Студента групи ют-з(1) Спеціальності, 175.43kb.
- Закони України "Про молодіжні та дитячі громадські організації", 25.28kb.
- Оптичні квантові генератори-лазери” модуль основні поняття І закони електромагнетизму, 71.29kb.
Конфлікт інтерпретацій
Фактори впливу на поведінку
Що ж трапилося? Навіть протягом цього невеликого періоду поведінка студентів-учасників різко змінилася не на краще. «Наглядачі» із постійно зростаючим задоволенням стали відчувати смак влади. Пітримуючи свавілля, вони, наприклад, змушували «в'язнів» по декілька разів на день робити фізичні вправи або під будь-якими приводами відмовлялися конвоювати тих у туалет. Що стосується «в'язнів», то вони упали у депресію, виявилися деморалізованими. У них чітко стали виявлятися ознаки стану безнадійності, симптоми як фізичного, так і емоційного занепаду. Вченим стало зрозумілим, що мета дослідження - створення наскільки можливо реалістичних умов в'язниці - досягнута й ситуація стає занадто небезпечною.
З висновками авторів цього дослідницького проекту щодо сутності людської природи, яка змінюється залежно від навколишніх обставин (а це біхевіористська позиція, оскільки вона відповідає формулі З-Р), категорично не згодний Е. Фромм, який вважає, «що людина не так то й легко перетворюється у садиста під впливом відповідної ситуації» (Фромм Э., 1998, с. 97).
Ця суперечка зайвий раз свідчить про те, що результати будь-якого, навіть найретельніше розробленого і професійного дослідження можуть потім інтерпретуватися неоднобічно. Що, у свою чергу, є відображенням розходжень у світоглядних і теоретичних позиціях вчених. Таким чином, тут, як і у випадку з теоріями, ніхто не може претендувати на володіння абсолютною істиною.
Нам же залишається додати, що після того, як дослідження було припинено, вчені провели низку із учасниками, щоб визначити емоційні реакції на перенесені досліди. Вони також протягом року після дослідження підтримували контакт із кожним учасником, щоб негативні наслідки «гри у в'язницю» не збереглися.
Отже, «Стенфордська в'язниця» є гарною ілюстрацією того, як прийняття на себе якої-небудь ролі може змінювати поведінку людини. Але може, що і доводить Е. Фромм, і не змінювати, оскільки не все залежить від зовнішніх умов і ролей, які виконуються індивідом. Багато в чому поведінка людини визначається і її характером, її особистісними якостями.
Застосування рольових концепцій
Ідеї рольових теорій використовуються також психологами, які розробляють соціально-психологічні концепції особистості. Так, наприклад, Чарлз Лантухі й Джордж Герберт Мід розглядали концепцію особистості людини через призму її відносин з іншими людьми. Наше уявлення про самих себе частково засновано на тому, якими ми бачимо себе у очах інших. І, у свою чергу, те, як ми сприймаємося іншими, багато в чому залежить від того, яку роль у суспільстві ми виконуємо.
Сучасна концепція самосвідомості ( Я-Концепція), яка буде обговорюватися надалі, також значною мірою використовує рольові теорії.
Окрім того, рольові теорії можуть бути корисними для розуміння комунікативних процесів, відносин керівництва і підлеглих. Гонористі розходження також можуть бути пояснені у поняттях гендерно-рольових норм, тобто тих очікувань людей, які склалися в них щодо поведінки, яка личить чоловікам або жінкам. Від жінок, наприклад, очікують, що вони повинні піклуватися про інших, що їм властива емоційність, залежність, та й у цілому їх поведінка має бути зорієнтована на встановлення й підтримку довірчих, теплих, безпечних відносин. Від чоловіків, навпаки, очікують незалежності, напористості, змагальності, бійцівських якостей. Передбачається, що їх далекоглядність має бути спрямована на досягнення певних успіхів, цілей, одним словом, на завоювання і самоствердження. Тому розходження у поведінці чоловіків і жінок певною мірою можуть бути пояснені як результат рольових розходжень між ними у суспільстві. Звідси й орієнтація при виборі традиційно чоловічих і традиційно жіночих професій, що, з одного боку, накладає обмеження на вибір видів діяльності, а, з іншого боку, - породжує проблеми й навіть конфлікти, коли чоловік зайнятий «нечоловічою справою», а жінка – «нежіночою».
Зрозуміло, що такі рольові очікування загрожують розчаруваннями і конфліктами через те, що очікування не виправдалися.
Надалі, нам ми не раз змушені будемо повертатися до рольових теорій, коли будемо розглядати їх більш детально, оскільки обговорюватися вони будуть у контексті конкретних соціально-психологічних проблем.
Поки ж, перейдемо до знайомства із ще однією теоретичною орієнтацією.
Когнітивістська орієнтація
Після того, як Дж. Уотсон виклав основні ідеї біхевіоризму, виникла різко негативна реакція на цю теорію з боку багатьох психологів, які віддавали перевагу дослідженню і опису ментальних, пізнавальних процесів, характерних не тільки для людини, але й для тварин. На противагу біхевіоризму ментально зорієнтованих вчених, насамперед, цікавилися психічною діяльністю, її структурою, що, на їх думку, може слугувати підставою для розуміння людської поведніки.
Теоретичні джерела когнитивизма
Одним з напрямків, що відкидала ідеї біхевіоризму, отримав назву гештальт-психології. Його базові ідеї розробив і виклав у 1912 році Макс Вертгеймер. Найбільш відомі представники цього напрямку – це Курт Коффка й Вольфганг Келлер -у 20-30-ті роки ХХ століття створили школу гештальт-психології. Назва цього напрямку виникла від німецького слова «гештальт» (gestalt), який можна перевести як «образ», «форма».
Основна увага гештальт-психологи приділяли вивченню процесів сприйняття й мислення. Виходячи з положення, що «ціле є більш, ніж сумою його частин», психологи цього напрямку вийшли за межі простої формули З-Р (стимул-реакція), що обмежувала ідеї біхеовіористіву поясненні поведінки. Гештальт-психологи пояснювали поведінку як реалізацію цілісного психічного акту. Вирішуючи проблему таким чином, вони прийшли до висновку, що навчення відбувається не тільки в процесі «спроб і помилок», не тільки за допомогою наслідування й повторення, але дуже часто й через глибоке переживання, через осяяння (інсайт), що призводить до всебічної перебудови психіки і мислення. На противагу Уотсону, який стверджував, процеси, які не підлягають спостереженню процеси, у принципі, не мають значення, гештальт-психологи відстоювали зворотне - що саме ці внутрішні когнітивні процеси і є основними у психічному житті.
Ще однією теоретичною передумовою когнітивізму є феноменологічна філософія Едмунда Гуссерля, завдяки якій у психології сформувався феноменологічний підхід. Відповідно до принципів феноменології, ми спроможні зрозуміти поведінку людини лише у випадку, коли знаємо, як вона сама сприймає й усвідомлює цей світ. При цьому стимул і реакції теж мають значення, але тільки тоді й у тому випадку, коли і яким чином вони представлені у свідомості індивіда. Можна висувати будь-які припущення відносно того чи іншого вчинку людини, але всі вони не будуть мати значення доти, доки не стане зрозумілим, як сама ця людина сприймає й усвідомлює його.
Теорія поля Курта Левіна, про яку ми вже говорили у першому розділі, значною мірою відображала принципи феноменологічного підходу і, у свою чергу, також слугувала однією з передумов для формування когнітивистської орієнтації.
Таким чином, гештальт-психологія, феноменологія й теорія поля Курта Левіна заклали теоретичні асади для сучасних когнітивістськи моделей соціальної психології. Сама назва «когнітивний» походить від латинського cognoscere, що означає «познайомитися із чимсь» або «пізнати». Воно було запропоноване засновниками когнітивістського напрямку Джорджем Міллером і Джеромом Брунером. Саме так вони назвали новий дослідницький центр у 1960 році - Центр когнітивних досліджень (Шульц Д., Щульц С., 1998). Відповідно психологи вживають назву «когнітивний», коли говорять про мислення або пізнання, на відміну від відчуттів і переживань емоцій і на відміну від самого поведінкового акту. І, якщо біхевіористи зосередили основну увагу на стимулах і реакціях, то творці когнітивних теорій майже винятково зайняті тим, що відбувається в організмі (ПРО), - згадаємо, хоча б формулу поведінки: З-ПРО-Р.
Галузь досліджень когнітивної психології
Як видно вже із самої назви, когнітивну психологію цікавлять процеси пізнання й мислення, а в більш широкому змісті - протікання всіх внутрішньопсихічних процесів. Навіть далекій від філософії й психології людині зрозуміло, що пізнати й описати плинність процесів мислення й пізнання набагато складніше, ніж спостерігати й описувати поведінку. Тому сфера дослідження когнітивної психології зовсім обгрунтовано вважається найбільш важко збагненною.
Говорячи більш конкретно, відзначимо, що когнітивна психологія досліджує, по-перше, процеси пізнання й мислення, вважаючи, що поведінка, яка цікавить біхевіористів, є наслідком когнітивної діяльності.
По-друге, когнітивна психологія досліджує принципи, способи і форми організації і структурування як самих когнітивних процесів, так і їх результатів - знань, досвіду, пам'яті. Якщо пізнання зрівняти зі складанням, наприклад, автомобілів, то сам когнитивний процес стане конвеєром, на якому відбувається складання; Принцип організації конвеєра, послідовність, розподіл обов'язків серед працівників - як принципи, форми й способи організації когнітивного процесу, а деталі, вузли й агрегати, з яких збирається машина, - як когнітивні елементи, задіяні в процесі мислення й пізнання.
Додамо, що когнітивна психологія підкреслює активний, творчий характер когнітивних процесів. Це означає, що люди не пасивно сприймають навколишній, у тому числі і соціальний світ, а творчо, доцільно, активно його організують, вишиковують і навіть створюють. Особливо це справедливо відносно соціального світу - сфери людських відносин.
Соціальне пізнання є особливою формою когнітивної діяльності, тому соціальна когнітивна психологія відрізняється від загальної когнітивної психології. Світ людей і соціальних відносин багато в чому відрізняється від світу речей і предметів. Насамперед, соціальне пізнання є двостороннім процесом. Об'єкт нашого сприйняття й пізнання - інша людина - сама, у свою чергу, сприймає й пізнає нас, чого, цілком ймовірно, не роблять неживі предмети, рослини і багато видів тварин. Окрім того, люди мають відому гнучкість, здатність змінюватися залежно від ситуації і часу. Людина у дитинстві й у дорослому віці, хоча й буде тією самою людиною, але, разом з тим, вона буде вже в багатьох відносинах іншою людиною.
І ще, коли ми вивчаємо i пізнаємо будь-який предмет, наприклад, стіл, то важко припустити, що він буде намагатися постати перед нами в кращому або гіршому, ніж насправді, вигляді. У соціальних же відносинах ми зіштовхуємося з такими спробами постійно. Таким чином, процес соціального пізнання значно відрізняється від пізнання взагалі. До того ж, він є набагато складнішим.
Одним з основних понять когнітивних теорій є поняття когнітивної схеми, що позначає особливим чином організовану систему минулого досвіду, знайденого в процесі пізнання й за допомогою якого пояснюється переживання досвіду сьогоднішнього часу. Припустимо, наприклад, що вас запросили на концерт до філармонії. Можливо, у вас вже є досвід відвідування філармонії, можливо також, що Ви тільки чули відгуки інших людей про філармонічні концерти. І, коли ви одержуєте запрошення, то воно активізує наявні у вас знання, які вилучаються із запасників пам'яті. Потім, грунтуючись на досвіді, організованому в схему, Ви формуєте очікування, пов'язані з концертом у філармонії. І тільки після використання інформації, вилученої з пам'яті, ви приймаєте рішення - іти або не йти на концерт. Таким чином, схема формує минулий досвід і одночасно впливає на наше сприйняття і ставлення до нових подій, включаючи й ті, які ще не відбулися.
Тут важливо відзначити і ту обставина, що у разі, коли схема виявляється затребуваної й на підставі інформації, що втримується в ній, приймається якесь рішення, реалізоване потім у поведінці, то тим самим збагачується наш досвід, а разом з ним ускладнюється й трохи змінюється сама схема. Після чого вона знову відкладається в пам'яті, і ми в будь-який момент можемо нею скористатися.
Когнітивний напрямок уже досить тривалий час є частиною соціальної психології. Новітні моделі соціального пізнання розвивають і уточнюють такі, що вже зарекомендували себе сталими у соціальній психології, традиційно використовувані когнітивні поняття такі як стереотипи, настанови. Разом з тим, нові моделі соціальної поведінки де в чому відрізняються від колишніх і, зокрема, тим, що в них проявляється особливий інтерес до структури самого когнітивного процесу. Намагаючись змоделювати структуру розумових процесів - схем, їх змісту, способів наповнення інформацією, принципів їх взаємозв'язку, психологи-когнитивісти прагнуть зрозуміти, як використовуються й працюють ці схеми, яку роль відіграють вони у поведінці людей. Дослідниками розробляються різні теоретичні моделі когнітивних процесів, за допомогою яких пояснюється, яким чином схеми й інші компоненти когнітивної діяльності впливають на нашу поведінку, залишаючись у той же час неусвідомлюваними.
Можна привести чимало прикладів когнітивних теорій, розроблених для вирішення тих чи інших соціально-психологічних проблем - від перших досліджень соціальних настанов до моделей формування самосвідомості й теорій, що пояснюють, як ми пізнаємо інших людей. Серед різних теорій, створених у межах когнитивістського підходу, найбільшу популярність і застосування одержали різноманітні версії теорії когнітивної відповідності - теорія когнітивної рівноваги Фрица Хайдера, теорія комунікативних актів Теодора Ньюкома, теорія когнітивного дисонансу Леона Фестінгера, теорія конгруентності Осгуда і Танненбаума, а також теорія приписування причин або каузальної атрибуції Харольда Келлі, створена на базі ідей, сформульованих Фрицем Хайдером.
Ми не обмежимося лише цими попередніми зауваженнями і, надалі, практично в кожній темі даної книги будемо знову й знову повертатися до різних когнітивних теорій.
Поки ж, підведемо короткий підсумок сказаному. Отже, теорії дають нам можливість глянути на світ під певним кутом зору. Ми використовуємо їх для створення підстав конструкції нашого розуміння світу. Ще вони нам потрібні для того, щоб робити висновки й прогнози про те, яких подій нам варто очікувати і які пояснення можна дати спостережуваним у даний момент подіям. Одним словом, як виразився Курт Левін, «немає нічого більш практичного, ніж гарна теорія».
Як ми змогли переконатися, теоретичною підставою сучасної соціальної психології стали три вищеназвані теоретичні орієнтації - необіхевіористська (теорії навчення), інтеракціоністська (рольові теорії) і когнитивістська. На перший погляд, може скластися враження, що ці напрямки суперечать один одному. Але це не зовсім так. Просто ми ще недостатньо інформовані з питань соціальної поведінки й взаємовідносин. Іншими словами, ми ще мало знаємо про складний і різноманітний світ соціально-психологічних феноменів. А названі теоретичні напрямки, кожний відповідно до окремої точки зору, дає нам можливість краще зрозуміти цей світ. Тому вони, скоріше, доповнюють один одного, ніж суперечать один одному. Прихильників теорії навчення, наприклад, цікавить вплив на людей навколишнього середовища, і вони розглядають підкріплення як можливе пояснення поведінки. Дослідники соціально-когнітивної орієнтації, з іншого боку, збирають відповідну інформацію про ту ж саму людину і її поведінку й розглядають її з таких позицій, щоб вона була придатна для пояснення дій людини, але вже із застосуванням концепції внутрішньої, когнітивної діяльності.
Саме тому соціальні психологи і покладаються на сукупність різних теорій, у тому числі створених навіть поза сферою соціальної психології, що є специфічною рисою даної дисципліни.
Але теоретична діяльність, як ми вже знаємо, є лише одною складовою науки. Іншою - є емпірична основа, іншими словами, практична й дослідно-дослідницька діяльність. Стислим оглядом саме емпіричної складовою науки ми зараз і займемося.
Підрозділ 2 Соціально-психологічні дослідження
Подібно іншим вченням, соціальні психологи починають свої дослідження, відштовхуючись від вже існуючих знань. Наявні ідеї перевірки з метою визначення їх цінності й значимості. Таким чином, нові знання з'являються в результаті змішування старих, вже наявних знань і ідей і їх наступної емпіричної перевірки.
Природно, що всі дослідження, які будуть обговорюватися надалі, починалися з ідей. Як виникають ідеї, звідки вони беруться? Цікавість і спостережливість є необхідним вихідним моментом дослідницького процесу. Вже сам інтерес психологів до людської поведінки, до соціальних взаємодій слугує передумовою виникнення нових ідей, які можуть утримуватися у формально, умоглядно виведених гіпотезах, в інтуїтивних злогадках, у випадкової, яка з'явилася завдяки збігу обставин, думки.
Ідеї й гіпотези
Ідеї дослідження можуть розвиватися зі спільного інтересу до якихось певних проблем - настановам, переконанням людей, до протікання соціально-групових процесів. В інших випадках дослідника може зацікавити, спантеличити якась конкретна соціальна ситуація, якась подія, що відбувається. Хоча нова інформація частіше за все небагато може дати для первісних цілей дослідження, але в кожному разі інтерес і спостережливість виявляються першою і необхідною умовою для проведення дослідження.
У цьому зв'язку цікаво прислухатися до думки одного з найзнаменітіших соціальних психологів, дослідника Стенлі Мілграма, який пише: «Найцікавіші соціально-психологічні експерименти з'являються завдяки злиттю наївності і скептицизму. Експериментатор повинен бути досить наївним, щоб брати під сумнів те, що для всіх є аксіомою. У той же час, інтерпретуючі дані, він повинен на кожному кроці проявляти скептицизм і не квапитися підганяти результати свого відкриття під вже існуючі схеми» (Милграм С., 2000, с. 11).
У 1977 році У. Макгайр виділив кілька варіантів формування гіпотез у соціальній психології (Макграйр У., 1984). Один з них передбачає спирання на матеріали минулих досліджень. У цьому випадку вчені будують своє дослідження, виходячи зі старих теорій і колишньої інформації, висуваючи потім нові, більш складні теорії.
Інший варіант виглядає інакше. Тут все починається з безпосеренього спостереження за поведінкою людей, якоїсь соціальної ситуації. Виходячи з цього спостереження, дослідник намагається визначити ключові психічні процеси, які можуть, на його думку, полягати у підґрунті спостережуваних подій. Цей підхід одержав у практиків назва «прикидочного методу».
Кожен з виділених Макграйром принципів формулювання ідей може бути взятий за основу для висування гіпотез у соціальній психології.
Але недостатньо просто сформулювати гіпотезу, необхідно ще продумати спосіб її перевірки. Гіпотеза може виявитися плідною, а може й ні. Отже, висування гіпотез - це тільки відправна крапка, а початок, за яким слідкує найістотніша частина - саме дослідження.
Підкреслимо, що всі названі тут етапи не слід вважати просто формальними процедурами, вони не здійснюються автоматично, самі собою, хоча зі звітів у професійних журналах може складатися враження про їх легкість: дослідникам у голову приходять гарні гіпотези, вони їх перевіряють, отримують цікаві результати й негайно публікують. Насправді, хід дослідження рідко або навіть ніколи буває таким гладким, хоча він і може приносити задоволення.
Змінні у дослідженні
Насамперед, перевірка будь-яких гіпотез вимагає перекладу теоретичних концепцій на мову конкретних змінних, причому таких, які б підтвердили надійність, сталість і валідність (вірогідність) як самих концепцій, так і тих даних, з яких вони випливають.
Надійність свідчить про константність, з якою конкретна змінна репрезентує, представляє теоретичну концепцію. Якщо ми вважаємо якусь людину надійною, то вправі чекати від неї певної сталості, послідовності у вчинках і впевнені в тім, що він постійно виконує свої обіцянки. Так само справа є і у галузі надійності тих конкретних даних, які представляють теоретичну модель. Коли, наприклад, ви ставите будильник на сьому годину, то чекаєте, що він задзвонить саме в цей час. Якщо ж він замість сьомої він буде дзвонити то в чотири, то в дев'ять, то в одинадцять, значить це ненадійний будильник і Ви навряд чи станете його використовувати. Те ж саме і з вихідними даними дослідження. Якщо вони іноді «працюють» на теорію, тобто начебто б підтверджують її, а іноді - ні, значить це ненадійні дані, і від їх використання краще відмовитися.
Валідність (вірогідність), у свою чергу, свідчить про ступінь правильності, істинності представлених даних, покликаних підтвердити гіпотезу. Якщо будильник дзвонить щоразу о сьомій, незалежно від того, на який час ви його ставите, то це несправний, «неправильний» будильник. Але він «надійний», тому що за умови правильного застосування він стало дзвонить у непотрібний Вам час. Але надійність ця є безглуздою, оскільки прилад не робить те, що повинен робити, а саме - дзвонити у потрібний час.
Таким чином, надійність і валідність (вірогідність) є неодмінною умовою для перевірки гіпотез.
Змінні, за допомогою яких гіпотеза репрезентована, представлена в дослідженні, поділяються на залежні і незалежні.
Незалежна змінна - це стійка сукупність різних факторів, які з певною мірою похибки, впливають на поведінку людей, які беруть участь у дослідженні. А залежна змінна у досліджуваній ситуації є відповідною поведінкою випробуваних (реакція), викликане дією незалежної змінної. Якщо вам, наприклад, необхідно перевірити гіпотезу, відповідно до якої почуття провини викликає у людини бажання вибачитися, загладити її, будь що компенсувати провину і тим самим підвищує його поступливість і лагідність, то ті умови або фактори, завдяки яким створюється ситуація, яка викликає почуття провини, і будуть слугувати незалежною змінною. Поведінка ж, викликана почуттям провини, буде в цьому випадку залежною змінною.
Назва «змінна» відображає той факт, що як умови, які задаються, так умови, що викликані ними відповідні реакції можуть бути будь-якими. Зрозуміло, що вибір незалежних і залежних змінних безпосередньо пов'язаний з досліджуваною проблемою, із ситуацією, із процедурою складання планів дослідження.
Правила й вимоги
Тепер розглянемо деякі явища, які виникають у процесі дослідження, які можуть знижувати об'єктивність змінних і, тим самим, створювати труднощі при інтерпретації отриманих даних. Це, насамперед, експериментальні очікування, тобто припущення вчених щодо тих результатів, які повинні бути отримані у ході дослідження. У цьому випадку експериментатори можуть, вільно або мимоволі (неусвідомлено), передати свої очікування учасникам і підштовхнути їх до такої поведінки, якої від них очікують. Природно, що отримані результати відображатимуть не вплив незалежної змінної, а вплив експериментальних очікувань самих дослідників. Усунути цей вплив повністю неможливо. Навіть у фізиці на початку 20-х років ХХ століття, завдяки роботам Альберта Ейнштейна, Нільса Бора, Вернера Гейзенберга, була поставлена під сумнів ідея об'єктивності, тобто абсолютної нейтральності дослідника щодо досліджуваних об'єктів і фактів. Фізики усвідомили, що неможливо спостерігати за об'єктом, ніяк на нього не впливаючи, не змінюючи його характеристик. І, як тільки суб'єктивний вплив відображається на отриманих результатах навіть у тому випадку, коли об'єктом дослідження є неживі предмети, тварини і рослини, то, тим більше, неможливо уникнути цього впливу, і, зокрема, очікувань конкретних результатів дослідження, коли справа стосується вивчення людей, їх поведінки і психіки. Канали і способи передачі випробуваним експериментальних очікувань можуть бути будь-якими – вираз обличчя, міміка, інтонації голосу, погляд. Цікаво відзначити, що дослідники, як чоловіки, так і жінки, - по-різному передають свої експериментальні очікування учасникам дослідження (Eaglі А. & Carlі L., 1981).
Таким чином, експериментальні очікування знижують об'єктивність залежних змінних тим, що частково самі формують їх тією мірою, з якою інтенсивністю вони виражаються й впливають.
І хоча сьогодні очевидно, що ідеал старої класичної науки - досягнення абсолютно об'єктивних даних, знань - недосяжнийі й всі знання, так чи інакше, залежать від спостерігача-дослідника, все ж таки необхідно намагатися обмежувати вплив експериментальних очікувань. Для цього часто намагаються звести до мінімуму спілкування між дослідниками і учасниками. З цією метою використовують записані на плівку або надрукувані інструкції, які надаються піддослідним.
Ще одним заходом щодо зниження впливу експериментальних очікувань є залучення дослідниками як помічників, які самі достатньою мірою не проінформовані про дослідницькі завдання і процедури даного експерименту.
Наступною проблемою, окрім експериментальних очікувань, що знижує ступінь об'єктивності змінних, є необхідні характеристики, тобто своєрідні індикатори того, якої поведінки, на думку учасників, від них очікують у досліджуваній ситуації. Проблема ця, здебільшого, має процедурний характер. Якщо Ви, припустімо, вирішили провести дослідження з проблеми націоналізму і спочатку попросили учасників заповнити анкету з цього питання, а потім запропонували їм вислухати полум'яний виступ з осудом націоналізму, після чого знову попросили заповнити ту саму анкету, то піддослідні, швидше за все, сприймуть таку тактику дослідника як натяк на те, яких відповідей від них чекають. І ті з них, хто захоче догодити, сподобатися дослідникові або просто відповісти на питання «як потрібно», «як прийнято» відповідати, висловлять не те, що вони думають насправді, а те, що, як їм здається, від них очікують. Або, навпаки, з почуття протиріччя, протестуючи проти надаваного, на їх думку, тиску, висловлять прямо протилежну помилкову думку, що, зрозуміло, теж не буде відображенням їх реальних поглядів. Всі ці реакції будуть простим наслідком того впливу, який зробили на учасників необхідні характеристики, а не відображенням впливу незалежної змінної.
Якщо дослідження проводяться в природних, польових, а не у лабораторних умовах, де учасники не підозрюють, що виступають у якості піддослідних, то краще, щоб вони так ні про що і не здогадувалися. У протилежному випадку очікування оцінки з боку учасників може слугувати причиною того, що люди, які опинилися у ролі піддослідних, змінять свою звичайну поведінку. Адже навіть просте усвідомлення причетності до проведення дослідження може спонукати людей до того, щоб виглядати або краще, або гірше, ніж вони є насправді, тобто змусить їх бути несхожими на самих себе.
Таким чином, очікування оцінки також знижує об'єктивність залежних змінних, які починають виражати просто бажання учасників постати перед дослідниками або іншими учасниками кращими або гіршими -, одним словом, в іншому світі. Відтак, залежна змінна починає представляти те, чого в даному дослідженні їй представляти зовсім не слід.
Але, незважаючи на всі перелічені труднощі й складності, інших засобів, окрім спеціально організованих і проведених досліджень, для емпіричної перевірки гіпотез попросту не існує.
Вибір методів дослідження
Кожен з методів має свої сильні й слабкі сторони. А, якщо додати, що жоден з них не може претендувати на роль «найкращого», то легко дійти висновку, що оптимальним варіантом при проведенні дослідження буде опора не на один єдиний метод, а на їх сукупність. Іншими словами, у випадку з вибором методів справа виглядає так само, як і у випадку з вибором теорій. Тому на кожному етапі перевірки певної гіпотези один з методів може виявитися більш придатним, ніж інші.
На початковому етапі дослідження проблема, як правило, визначена ще не дуже конкретно. Дослідника можуть цікавити якісь теми у цілому – підліткова поведінка, релігійні секти, взаємини в робочих групах, уклад життя у невеликих або, навпаки, великих містах. І у зв'язку з цим такі проблеми як формування настанов, вірування, задоволеність працею, побутовими умовами, надії, очікування.
Будь-яка ця тема сама, можливо, підкаже дослідникові потрібний йому метод, оскільки мова йде про соціальні проблеми, які існують не самі по собі, а у специфічних умовах певного людського співтовариства, що й може визначити вибір методу.
Зазвичай, в соціальній психології використовуються шість основних методів дослідження, а саме: експеримент, квазіексперимент, архівне дослідження, спостереження (польове дослідження), імітація (рольова гра) і обстеження. Про ці методи дослідження ми докладніше поговоримо у наступному підрозділі.
Підкреслимо, що наведений вище перелік методів не потрібно розглядати як вичерпний. У ньому описані лише основні, але не всі методи, які можуть бути використані при проведенні соціально-психологічних досліджень. Соціальне життя є настільки складним, що все різноманіття його проявів неможливо виміряти за допомогою лише обмеженого набору інструментів. Тому відома дослідниця, соціальний психолог Маріанна Лаф-Ранс, радить проявляти більше самостійності у пошуку, виборі й розробці нових, альтернативних методів дослідження. Можна, і навіть необхідно, створювати власні тести, виробляти свою позицію в розумінні соціальної поведінки (Лафранс М., 1977).
Оскільки при використанні деяких методів дослідження, що стали тепер вже класичними, піддослідні знають, що їх поведінка вивчається, то це створює для дослідника певні труднощі, про що ми вже згадували. Значною мірою їх вдається уникнути, якщо продумати питання про сховані методи спостереження - своїх для кожної дослідницької ситуації.
Як альтернативні методи дослідження можуть бути застосовані так звані «нереактивні» методи виміру. Предметом дослідження для них можуть бути будь-які прояви й продукти життєдіяльності людини: статистичні дані, малюнки, фотографії, ступінь витерності плитки на підлозі в музеї, написі на стінах, одяг і навіть вміст контейнерів зі сміттям (Пайнс Э., Маслач К., 2000). Коротко кажучи, будь-яка деталь, будь-який знак, штрих, нюанс можуть стати предметом вдумливого аналізу й узагальнення дослідника в будь-яких конкретних життєвих обставинах. Соціальна психологія - це не та галузь, де потрібно боятися нового.
Щоправда, не потрібно забувати і про деякі небезпеки, які можуть підстерігати новатора. Першою є надмірне захоплення новаціями, яке може призвести до принципового відкидання всього вже напрацьованого, опробированного. Необхідно пам'ятати, що нове не завжди означає краще.
Друга небезпека полягає в тому, що прагнучи створити щось оригінальне, дослідник може загрузнути у вирішенні проблеми вдосконалювання вимірювальних методик і абсолютно забути про першопочаткові задуми свого дослідження. У таких випадках говорять, що «вся пара пішла у свисток».
І, нарешті, третя небезпека: йдучи «своїм шляхом», можна зовсім упустити з виду, що для вирішення поставленого завдання існують вже давно створені, надійні й перевірені засоби виміру. У той же час, «винахід велосипеда» найчастіше відбувається не через бажання придумати якийсь найдосконаліший «велосипед», а через просте незнання, що він, взагалі-то, винайдений, простіше кажучи, через неграмотність.
При цьому важливо пам'ятати, що дослідження - це завжди сумнів, завжди постановка питань, відповідей на які поки що немає. Ось що пише із цього приводу С. Мілграм: «Кожен експеримент - це незавершена ситуація, щось гіпотетичне, невизначене, щось, що може не відбутися. Експеримент може всього лише підповторювати відомі факти, а може призвести до несподіваних відкриттів. Ми не знаємо, якою буде розв'язка, і це становить частину привабливості експерименту» (Милграм С., 2000, с. 11).
Тому, якщо ще до проведення дослідження Ви заздалегідь знаєте, що одержите в результаті, то це вже не буде дослідженням у прямому розумінні цього слова. У найкращому разі цю процедуру можна назвати демонстраційним дослідженням. І у більшості випадків доцільність проведення подібних досліджень викликає великий сумнів.
Тому, говорячи про вибір методів проведення дослідження, не зайвим буде згадати принцип фальсифікації теорій Карла Поппера. Відповідно до його, теорія лише тоді має право вважатися науковою, коли може бути не тільки підтверджена (тобто верифікованою), але й коли вона може бути спростована (тобто фальсифікованою). Саме ця умова забезпечує можливість безперервного подальшого розвитку будь-якої науки (Поппер К., 1983). На додаток до соціальної психології цей принцип означає, що дослідник, насамперед, повинен знайти такі приклади й ситуації, в яких гіпотеза не знаходила б підтвердження. І, отже, виникав би нестаток у створенні інших гіпотез. Хоча вчених, у тому числі й психологів, радує, якщо їм вдається знайти підтвердження своїм припущенням, але все-таки основний зміст наукової діяльності у відкриттях, а не в демонстрації того, що їм самим і без того вже давно відомо.
Іноді дослідник, почавши працювати у лабораторії, змушений, щоб перевірити гіпотезу в умовах строгого контролю, продовжити свою роботу у польових умовах, щоб переконатися, чи зберігаються й там ті ж самі принципи.
В інших випадках може скластися зворотня ситуація, коли спочатку проходять польові спостереження, а потім дослідження тривають у лабораторії, щоб перевірити в контрольованих умовах виявлені причинно-наслідкові зв'язки.
Таким чином, оскільки кожний з методів має низку властивих йому недоліків, то неможливо покладатися винятково тільки на один з них. Таке обмеження не дозволить досить повно зрозуміти сутність явища. Отже, питання постає не так: який з методов є кращим. Питання в іншому: яка сукупність методів буде краще в кожному конкретному випадку.
Основні параметри аналізу
Завдання, які постають перед дослідником, не вичерпуються визначенням методів роботи. Досліднику ще потрібно буде розв'язати, якого роду інформацію він буде збирати, і які процедури будуть використані для аналізу отриманої інформації.
В залежності від того, якого роду гіпотеза спрацьовується, дослідника можуть цікавити або частота явища, або кількісні показники, або рівень або тип поведінки. Якщо, наприклад, нам необхідно довідатися як часто сімейні пари прибігають до фізичної агресії, «з'ясовуючи відносини», або який відсоток людей готовий прийти на допомогу людині, яка впала на вулиці, то тут постає питання про частоту випадків. В інших ситуаціях мова може йти про кількісні виміри поведінки таких як визначення чого-небудь, що доводиться на одну людину або на якийсь відрізок часу. Так, скажімо, нас може зацікавити, скільки книг протягом семестру перечитує один студент. В інших випадках мова може йти про ті або інші типи поведінки, коли виміряється ступінь міжособистісної симпатії або ворожості.
Ще одна проблема, яка випливає з першої, це спосіб, яким будуть аналізуватися отримані дані. Тут ми не ставимо за мету докладно обговорити всі можливі параметри аналізу, але коротке згадування базових концепцій, застосовуваних у цьому випадку, необхідно, оскільки воно допоможе нам краще зрозуміти сутність досліджень, які будуть обговорюватися надалі.
Звичайно, психологів цікавлять чотири основні характеристики, які стосуються отриманих даних: основна тенденція, варіативність (дисперсія), кореляції і міра розходжень.
Основна тенденція - це усереднений показник, який використовується для подання груп даних, позначений одним числом. Ваш середній бал успішності є одним з прикладів того, як одною цифрою представляються всі отримані вами оцінки. Цей статистичний показник називають ще середньою величиною. Іншими словами, це сума всіх балів, поділена потім на кількість складових, тобто навчальних дисциплін, з яких виставлялися оцінки. Таким чином, середня величина - це те, що ми зазвичай, називаємо «середнім балом» або коли, взагалі, вживаємо поняття «у середньому».
Варіативність (дисперсія) означає розкид або розподіл відповідей або даних. Наприклад, перш, ніж з'ясувати типову думку жителів нашої країни, скажімо, щодо заборони на виробництво й продаж алкогольних напоїв, необхідно було б встановити, якою мірою їх думки розходяться. Чи схвалює більшість населения таких мір або ж думки людей по цьому питанню широко варіюються від «переконаних прихильників» до настільки ж «переконаних супротивників». Припустімо, наприклад, що ми попросили тисячу осіб висловити свою думку з приводу заяви «Алкоголь повинен бути повністю заборонений» і розподілили відповіді на шкали, де розкид думок коливається від 1(повна незгода) до 5 (повна згода).
Гіпотетичні результати показують, наскільки важливим є враховувати цей показник, оскільки одна й та сама тенденція (середня величина) може призвести до двох зовсім різних інтерпретацій, залежно від розкиду думок або ступеня варіативності.
Кореляції - третій вид показників. Цей параметр є відображенням того, якою мірою зміни однієї змінної пов'язані зі змінами іншої. Зв'язок і залежність можуть бути як прямими, так і зворотними. Найпростіший вид прямої кореляції виявляється, наприклад, між кількістю часу й зусиль, затрачуваних студентами на підготовку до навчальних занять, і екзаменаційними оцінками. Але змінні можуть перебувати й у зворотній залежності, як, скажімо, у випадку з температурою на вулиці й кількістю одягу на людях. Чим вищою температура, тим менше одягу носять люди.
Цікаві випадки є як прямою, і зворотною кореляцією були виявлені в ході великомасштабного дослідження, проведеного в 70-ті роки ХХ століття Кемпбеллом і його колегами в США. Дослідники виявили, що така змінна як рівень утворення, корелювала із двома іншими - задоволеністю матеріальним станом і задоволеністю шлюбом. Причому в першому випадку простежувалася пряма залежність. Іншими словами, чим вищим був рівень освіченості людей, тим кращим був їх матеріальний стан (Campbell А., Converse Р. & Rogers W., 1976). (Не цим фактом, у першу чергу, пояснюється економічне процвітання й соціальна стабільність американського суспільства? Цікавим є і таке питання: у якій, прямій або зворотній, залежності перебувають ці змінні в нашім суспільстві).
Питання ці доти не будуть имееть якого-небудь однозначного певної відповіді, поки не будуть проведені спеціальні дослідження.
Друга кореляція у дослідженні Кемпбелла і його колег, а саме залежність між рівнем освіченості й задоволеністю шлюбними відносинами, виявилася зворотною. Люди з більше високим рівнем освіченості продемонстрували меншу задовволенсть шлюбом. Найбільше чітко ця зворотна залежність виявилася серед високоосвічених жінок. Гіпотетичні пояснення цьому факту можуть бути найрізноманітнішими. Можна просто констатувати наявність зв'язку між цими двома змінними, не роблячи висновків про причини й наслідки в кореляційному зв'язку. Але можна висловити й припущення, що навчання у ВНЗ виробляють у людини більше високі вимоги до шлюбного партнера, взагалі, до сімейних відносин і життя й тому є причиною того, що люди, створивши родину, відчувають розчарування. Такою ж мірою має право на існування і інше припущення, що незадоволеність шлюбом спонукає людей почати навчатися, наприклдад, до ВНЗ. Кореляція в цьому випадку може означати і перше, і друге, але може й просто свідчити про те, що дві змінні мають щось загальне, хоча й не перебуває в прямому причинному зв'язку.
І, зрештою, дослідник має справу з таким параметром як міра розходжень між двома або більше соціальними групами. Типовими прикладами такого роду відомостей є визначення міри розходжень, скажімо, у прояві агресивності чоловіками й жінками або співставлення рівня їхнього інтелекту. У кросскультурних дослідженнях цей показник може стосуватися виявлення й порівняння якихось загальних для двох або декількох культур характеристик. Тут можуть співставлятися також основні тенденції, про які говорилося вище. Так, наприклад, може рівнятися успішність або у різних академічних групах, або на різних курсах, факультетах. Якщо справа стосується гонористих розходжень і успішності в навчанні, то співставляються основні тенденції успішності студентів і студенток. Відзначимо, що в експериментальних дослідженнях розходження в основних тенденціях соціальних груп відображають розходження ступеня або рівня впливу, який надається незалежною змінною.
Часто психологів цікавить одночасний вплив двох або більше незалежних змінних. Такі експерименти, де використовується більш ніж одна незалежна змінна, дають нам набагато більше інформації, ніж ті, де задіяна тільки одна незалежна змінна. Результати таких експериментів часто приймають форму взаємодії.
Взаємодія - це статистичний термін, який характеризує таку ситуацію, де вплив однієї незалежної змінної залежить від рівня впливу або стану інший незалежної змінної. Тому, коли взаємодіють дві або більше незалежні змінні, то говорити про основний вплив некоректно. Іншими словами, якщо ефект буде приписаний дії тільки однієї змінної без обліку впливу іншої, то повністю покладатися на такий висновок не можна, оскільки це буде спрощенням, профанацією отриманих результатів.
Етичні проблеми дослідження
Окрім всіх вищезгаданих технічних аспектів дослідник має також враховувати різні етичні проблеми запланованого дослідження. За кордоном, зокрема у США і Великобританії, державними установами й суспільними професійними організаціями розроблені спеціальні нормативні кодекси, що регламентують етичну сторону дослідницької роботи. Так, наприклад, Департамент охорони здоров'я й соціальної роботи США видав низку приписань, якими повинні керуватися вчені при проведенні досліджень у галузі медицини, психології, фармакології. Окрім того, Американською психологічною асоціацією (1992) і Британським психологічним суспільством (1991) також розроблені етичні принципи, яких повинні дотримуватися дослідники- психологи у своїй професійній діяльності. Все це свідчить про те, що етика досліджень має винятково важливе значення для соціальних психологів і що вони повинні більш суворо, ніж дослідники з інших галузей знань, ставитися до цих проблем.
Етичних питань, які виникають у ході дослідження, дуже багато. Всі їх обговорити тут, звичайно, неможливо, але декілька найбільш важливих і типових ми розглянемо.
Один з них стосується припустимого рівня болю або стресу, заподіяних учасникам досліджень. Психологічна шкода, нанесена людині в ході досліджень, може виявитися настільки ж хворобливою й непоправною, як і шкода фізична. Наприклад, дослідник, який вивчає вплив на людину негативної інформації, може повідомити учаснику неприємні або помилкові свідчення: скажімо, що його дуже погано оцінюють у групі або що в нього низький показник за результатами тестування на інтелект. Така інформація може викликати у людини сильний стрес із непередбачуваними наслідками. В іншій ситуації учасник може одержати вказівку застосувати електрострум високої інтенсивності проти іншої людини. І хоча, насправді, ніякого електроудару не відбудеться, людина, яка вважає, що все робиться «насправді», може випробувати сильне потрясіння, якщо буде намагатися виконувати абсолютно всі вказівки дослідника. Тому дослідник повинен звести до мінімуму кількість стресових переживань участників. Хоча, звичайно, повністю уникнути їх неможливо, оскільки необхідно вивчати й такі ситуації, які викликають стрес.
Інформована згода
Один зі способів зняття етичної проблеми – це інформування учасників про процедури дослідження, щоб одержати їх згоду на участь. Дослідник, наскільки це можливо, має заздалегідь проінформувати учасників про вимоги, які будуть пред'являються у дослідженні, про умови дослідження, щоб заручитися згодою людей на участь у даному дослідженні. Інформована згода є, таким чином, найважливішою умовою дослідження, особливо якщо є висока ймовірність заподіяння болю або стресу учасникам дослідження (Милграм С., 2000).
В умовах лабораторного експерименту проблеми з информованістю згодою постають не так гостро. Дослідник тут має можливість контролювати ситуацію. Але як бути, якщо дослідження проводиться поза стінами лабораторії? Дослідник тут повинен дуже ретельно планувати проведення польового дослідження, щоб уникнути небезпеки вторгнення в чиєсь особисте життя. Якщо учасник інформований про дослідницькі процедури і дав згоду на участь, то дослідник, ймовірно, зуміє уникнути такого вторгнення. Однак в умовах польового дослідження розголошення інформації стосовно його цілей загрожує зробити дослідження безглуздим. Саме тому дослідникові доводиться лавірувати, щоб не обезсенсити дослідження й одночасно не нанести випадкової шкоди.
Хоча й важко визначити якісь спеціальні критерії, придатні для проведення будь-яких польових досліджень, одне правило має дотримуватися неухильно - збереження нормальних, природних умов. Коли дослідник не вносить вільних змін у природний хід подій, то багато етичних роблем відпадають самі по собі. Але навіть і при цій умові дослідник повинен враховувати всі можливі небезпеки, здатні завдати шкоди людям.
Неправда во благо?
Інша етична проблема пов'язана з тим, що учасників іноді доводиться вводити в оману або за допомогою утаювання інформації, або через спеціально невірне інформування. Простіше говорячи, учасників доводиться обманювати. За деякими підрахунками, одна третина всіх проведених у США соціально-психологічних досліджень вимагає обману (Майерс Д., 1997). Тому такі прийоми звичайні для соціально-психологічних досліджень, здебільшого, через те, що багато досліджень підлягають ризику впливу очікування оцінки. Якщо, наприклад, дослідник, вивчаючи поведінку, пов'язане з наданням допомоги, розкриє учасникам мету дослідження, то тим самим він ризикує звести нанівець можливість що-небудь довідатися про те, як і за яких умовах люди, насправді, роблять один одному допомогу. Замість цього він може довідатися тільки про прагнення учасників переконати дослідника в тому, які вони чуйні і щирі. Тому у подібних випадках дослідникові, ймовірно, найкраще придумати якусь фальсифіковану мету дослідження. Таким чином, іноді бувають виправданим і утаювання інформації, і хитрості, і фальсифікація. Але, на жаль, вірним є і те, що неправдою можна і зловживати.
Обман учасників стає непотрібним, якщо отримано згоду на участь у дослідженні. Якщо ж обман є необхідною частиною дослідницької процедури, то необхідно, щоб відразу ж по завершенні дослідження дослідник сам взяв на себе зобов'язання роз'яснення щирих цілей дослідження.
Дебрифінг
Дебрифінг – це термін, запозичений з військового лексикону, який означає процедуру, у ході якої дослідник відкриває учасникам справжні цілі проведеного дослідження й у цілому проводить психологічну реабілітацію досліджувани. Якщо, наприклад, учасникам були повідомлені помилкові цілі дослідження, дослідник повинен після його закінчення повністю пояснити справжні цілі дослідження, і те, навіщо був необхідним обман. Ще однією частиною процедури дебрифінгу є перевірка психічного самопочуття учасників дослідження після його завершення, щоб переконатися, що вони почуваються не гірше, ніж до початку дослідження. Наприклад, Хейні, Бенкс і Зімбардо (1973), чиє дослідження під назвою «Стенфордська в'язниця» ми обговорювали вище, проводили багаторазову процедуру дебрифінгу з метою знищити всі негативні наслідки свого дослідження (Зимбардо Ф., 1975).
І, нарешті, ще одна етична проблема соціально-психологічного дослідження пов'язана зі збереженням конфіденційності отриманих відомостей і анонімності учасників. Дослідники зобов'язані захищати анонімність і конфіденційність учасників всіма передбаченими для цього способами, так щоб люди могли бути впевнені, що їх анонімність буде збережена.
Зрозуміло, що не завжди легко знайти компроміс між науковими інтересами і сучасними етичними вимогами, пропонованими для дослідження. Так, наприклад, у теперішніх етичних вимогах було б неможливо проведення такого дослідження як «Стенфордська в'язниця» (Милграм С., 2000; Зимбардо Ф., Ляйппе М., 2000).
Тому дослідник має щоразу зважувати всі «за» і «проти», зобов'язаний постійно вирішувати, чи може наукова цінність підллеглих результатів дослідження переважити цінність здоров'я, переваг й прав людей, які брали участь в експерименті. Так що, починаючи дослідження, він повинен, з одного боку, обрати найбільш оптимальний спосіб одержання інформації, а, з іншого, - дотриматися всіх етичних правил і юридичних норм.