Задача логіки " Студента групи ют-з(1) Спеціальності "

Вид материала

Задача

Содержание 2. Предмет і значення логіки 3. Основні закони логіки 1. Логіка як наука і її значення Логіка – наука про мислення. Назва її походить від грецького слова logos Мислити логічно 2. Предмет і значення логіки Чуттєве пізнання Логічна форма Назви предметів Алфавіт мови логіки предикатів включають наступні види знаків (символів) 3. Основні закони логіки У процесі міркування про якийсь предмет необхідно мислити саме цей предмет і не можна підміняти його іншим предметом думки. У процесі міркування, у суперечці або дискусії поняття мають уживатись в одному і тому ж значенні. Думка тотожна сама собі, якщо Закони суперечності поширюються на всі суперечливі судження: на супративні і суперечні. Закон виключеного третього застосовний л

Подобный материал:

• Реферат з логіки на тему:, 80.53kb.
• Програма вивчення студентської групи Програма вивчення особистості студента І складання, 187.57kb.
• Одна задача розміщення вантажів як квадратична задача на поліпереставленях та підходи, 64.68kb.
• Міністерство освіти І науки україни, 123.92kb.
• Змістовно-діяльнісна структура модулів навчальної дисципліни «Логіка (загальна та юридична)», 77.47kb.
• Підсумкова відомість успішності студентів спеціальності "Будівництво та експлуатація, 1616.6kb.
• Студентка проходила педагогічну практику, 130.14kb.
• Анотації дисциплін зі спеціальності, 712.88kb.
• Анотації дисциплін зі спеціальності, 623.82kb.
• План роботи студентської наукової проблемної групи на 2011 / 2012 навчальний рік назва, 33.56kb.

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ


РЕФЕРАТ

З ДИСЦИПЛІНИ ” ЛОГІКА ”

На тему: “ Предмет і задача логіки ”


Студента групи ЮТ-З(1)

Спеціальності “Правознавство”

Очної форми навчання


КИЇВ – 2008 р.


План реферату.


1. Логіка як наука і її значення:

1. Логіка і її предметне смислове поле застосування і існування.
   
2. Історія логіки як науки.
   
3. Значення логіки в роботі юриста.
   

2. Предмет і значення логіки:

1. Роль мислення в пізнанні.
   
2. Поняття про закони і форми мислення.
   

а) поняття закони мислення;

б) поняття форми мислення;

3. Мова логіки
   

3. Основні закони логіки:

1. Закон тотожності.
   
2. Закон суперечності.
   
3. Закон виключеного третього.
   
4. Закон достатньої підстави.
   

Використовувана література .


1. Логіка як наука і її значення


1. Логіка і її предметне смислове поле застосування і існування.


Мислення людини підкоряється логічним законам і протікає в логічних формах незалежно від науки логіки. Вона є лише наслідком існування певного закономірного стану речей і є його систематизоване і упорядковане відображення. Так як для фізики причиною її виникнення є закони Всесвіту, так логіці передують закони мислення. Як фізика, вона знаходиться в постійному становленні і розвитку, тому що можливості і предмет її дослідження і відображення безмежно широкий, і не пізнаний. Багато людей мислять логічно, не знаючи правил логіки, так само як для падіння (комусь або чомусь) необов’язково знати закони тяжіння або для розмовляння – закони граматики.

Логіка – наука про мислення. Назва її походить від грецького слова logos – “думка”, “слово”, “закон” і т.д. Термін “логіка” вживається також для позначення закономірностей об’єктивного світу (наприклад “логіка фактів”, “логіка речей” і т.д.); для позначення строгості, послідовності, закономірності процесу мислення (“логіка мислення”, “логіка міркування”). Закономірний характер мислення є своєрідним відображенням об’єктивних закономірностей. Логіки мислення є відображення логіки речей (змістовно). Але на відміну від інших наук, вивчаючих мислення людини, наприклад, фізіології вищої нервової діяльності чи психології, логіка вивчає мислення як засіб пізнання. Логіка, яка вивчає пізнаюче мислення і застосовується як засіб пізнання, виникла і розвивалась як філософська наука і в теперішній час являє собою складну систему знань, що включає дві відносно самостійні науки: логіку формальну і логіку діалектичну (усне пояснення).


2. Історія логіки як науки.


Як самостійна наука логіка склалася більше двох тисяч років назад в ІV ст. до н.е. Її засновником є давньогрецький філософ Арістотель (384-322 рр. до н.е.). В своїх працях, які отримали назву “Органон” (грец. “знаряддя пізнання”), Арістотель сформулював основні закони мислення: тотожності, протиріччя і виключеного третього – описав важливі логічні операції, розробив теорію поняття і судження, змістовно дослідив дедуктивний (силогістичний) умовивід. Арістотелівське вчення про силогізм склало основу логіки предикатів (математична логіка). Античні стоїки доповнили теорію силогізму, описавши складні умовиводи (Зенон, Хрисипп та ін.). Також великий вклад зробили такі мислителі як Гален, Порфірій, Боецій. В середні віки логіка слугувала в основному релігійній схоластиці, тим самим удосконалюючи і розвиваючи свої можливості. В Новий час значний вклад зробив Ф.Бекон (1561-1626), розробивши на противагу дедуктивній логіці Арістотеля індуктивний метод, принцип якого виклав у праці “Новий Оганон”. Розроблені методи наукової індукції, систематизовані пізніше англійським філософом і логіком Д.С.Міллем (1806-1873) суттєво укріпили позиції логіки як окремої науки. Тим самим дедуктивна логіка Арістотеля і індуктивна логіка Бекона-Мілля склали основу загальноосвітньої дисципліни названої формальною логікою. Подальший розвиток логіки пов’язаний з іменами таких видатних філософів як Р.Декарт, Г.Лейбніц, І.Кант.

Р.Декарт (1569-1650) розробив ідеї дедуктивної логіки, сформулювавши правила наукового дослідження. Г.Лейбніц (1646-1716) сформулював закон достатньої підстави, висунув ідею математичної логіки. В другій половині ХІХ ст. в логіці починають широко застосовуватися математичні методи ви числення. Цей напрямок розроблений в працях Д.Буля, І.С.Джевонсонц, П.С.Порецкього, Г.Фреге, Ч.Пірса, Б.Россела, Я.Лукашевича та ін. математиків і логіків. Теоретичний аналіз дедуктивних міркувань методами ви числення з використанням формалізованих мов отримав назву математичної, чи символічної логіки. Символічна логіка включає багато “логік”, таких як: багатозначна логіка, модальна логіка, ймовірнісна і часова логіка. Особливе значення для правознавства має деонтична логіка, яка досліджує структури мови наказів (приписів), тобто висловлювань зі значенням “обов’язково”, “дозволено”, “заборонено” і т.д., які широко використовуються в юриспруденції.

Виділяють ще окрім формальної логіки діалектичну логіку, яка вивчає не самі форми мислення, а мислення в його виникненні, зміні, розвитку.

Вперше розроблена вона була Гегелем (1770-1831). Методологічні принципи, які формуються на основі діалектичного підходу виявляють об’єктивність і всебічність розгляду предмету, принцип історизму, роздвоєння єдиного на протилежні частини, сходження від абстрактного до конкретного, принцип єдності історичного і логічного і ін. Ці дві логіки доповнюють одна одну.


3. Значення логіки в роботі юриста.


Мислити логічно – це значить мислити точно і послідовно, не допускаючи протиріч в своїх міркуваннях, вміти викривати логічні помилки. Ці якості мислення мають велике значення в будь-якій області наукової і практичної діяльності, в тому числі і в роботі юриста, яка потребує точності мислення, обґрунтованості висновків. Міркування, в яких відсутні строга логіка, непослідовність і протиріччя, ускладнюють справу, і можуть стати причиною судової помилки.

Знання логіки допомагає юристу підготувати логічно вибудовану, добре аргументовану промову, викрити протиріччя в показах потерпілого, свідків, звинуваченого, спростувати необґрунтовані доведення своїх опонентів, побудувати судову версію, намітити логічно витриманий план огляду місця події; без суперечностей, послідовно і обґрунтовано скласти офіційний документ і т.д. Все це має важливе значення в роботі юриста, яка спрямована на закріплення законності і порядку. Крім того знання логіки підвищує культуру мислення, виробляє навики мислити більш “грамотно”, розвиває критичне мислення до своїх і чужих думок і тим більше вона потрібна, чим професійнішим юристом потрібно бути. Складання законів, правових актів, іншого роду документів, які мають особливе значення неможливе без застосування логіки. Досвідченим юристам нетяжко знайти “логічні дірки” в законах, що допомагає їм опираючись на слабкі місця в законі успішно вести свою справу. Це і недолік, і професійна удача. Недолік зі сторони недосконалого логічного складання законів в суджень і висловлювань, якими і може скористатися, наприклад, юрист-адвокат. Логіка допомагає широкому знанню законів виведення із певного ряду законів нового погляду на речі, які розглядаються і які керуються законом.

Це лише деякі приклади широкого застосування логіки в роботі юриста і не вичерпують собою практичного застосування логіки в роботі юриста.

2. Предмет і значення логіки


1. Роль мислення в пізнанні.


Предметом логіки є закони і форми, прийоми і операції мислення, за допомогою яких людина пізнає навколишній світ.

Пізнання як процес відображення об’єктивного світу свідомістю людини являє собою сутність чуттєвого і раціонального пізнання.

Чуттєве пізнання має 3 основні форми:

Відчуття – відображення окремих чуттєво сприймаємих властивостей предметів (наприклад: колір, форма, запах, смак і т.д.).

Сприйняття – цілісний образ предмету, виникаючий в результаті його безпосереднього впливу на органи відчуттів.

Уявлення – це чуттєвий образ предмету, який зберігся в свідомості. Якщо сприйняття це безпосередній вплив, то уява є тоді, коли такого впливу вже немає.

Образи уяви можуть бути довільно комбіновані.

На відміну від чуттєвого пізнання, мислення відображає зовнішній світ (і не тільки!) в абстракціях (відволікання). Відходячи від конкретного в речах і явищах, абстрактне мислення здатне узагальнювати багато однорідних предметів, виокремлювати найбільш важливі властивості, розкривати суттєві зв’язки.

Основні властивості абстрактного мислення:

1. Мислення відображає дійсність в узагальнених образах.
   
2. Мислення – процес опосередкованого відображення дійсності.
   
3. Мислення нерозривно зв’язане з мовою.
   
4. Мислення – процес активного відображення дійсності (нове знання).
   

2. Поняття про закони і форми мислення.
   

Мислення підпорядковується логічним законам мислення. Необхідно розрізняти істинність думки і логічну правильність міркування. Думка істинна, якщо відповідає дійсності, і навпаки. (Коломия – Азія). Логічна правильність міркування це умова істинності думок. Це міркування, в якому одні думки (висновки) з необхідністю випливають з інших думок. Закон мислення, чи логічний закон – це необхідний, суттєвий зв’язок думок в процесі міркування. Слід розрізняти формально-логічні і діалектичні закони (усне пояснення).

Основні форми абстрактного мислення – поняття, судження і умовивід.

Виділяючи певну сукупність загальних, суттєвих властивостей, чи прикмет, ми створюємо поняття предмету (Поняття А складає сукупність признаків а, в, с і т.д., які з’язані певним чином). Таким чином, різні предмети відображаються в мисленні однаково – як певний зв’язок їх суттєвих ознак, тобто у формі поняття.

В формі суджень відображаються зв’язки між предметами і їх властивостями. Цей зв’язком виражається у формі ствердження чи заперечення. Будь-який тип судження складає схему S – P, де S (суб’єкт; поняття про предмет судження) і Р (предикат; поняття про прикмету), а знак “—“ зв’язка між ними.

Отже, судження являє собою спосіб зв’язку понять, виражений в формі ствердження чи заперечення.

Умовивід – це поєднання декількох суджень (які називаються засновки), з яких необхідно витікає нове судження (висновок). (“Федір – свідок”, “Свідки дають показання” “Федір дає показання”). Отже, ми виділяємо дещо загальне, що є в різних по змісту умовиводах: спосіб зв’язку суджень (загальне поняття). Отже, загальним для всіх форм мислення є спосіб зв’язку елементів думки – прикмет в понятті, понять в судженні і суджень в умовиводах.

Логічна форма, чи форма мислення, - це спосіб зв’язку елементів думки, її побудова, завдяки якій зміст існує і відображає дійсність.

Дослідження логічних форм безвідносно до конкретного змісту і складає найважливіше завдання науки логіки.

2. Мова логіки
   

Мова – це знакова система, яка виконує функцію формування, зберігання: передачі інформації в процесі пізнання дійсності і спілкування між людьми. Основний компонент мови це знак. Під знаком мають на увазі любий чуттєво сприймаємий предмет, який виступає представником іншого предмету і носієм інформації про останній.

Є знаки-образи – мають схожість з тим, що вони позначають і знаки-символи. Вивчення мови здійснюється теорією знакових систем – семіотикою.

Вона складає 3 напрямки.

Синтаксис – вивчає структуру мови: способи утворення, перетворення і зв’язку між знаками. Семантика займається проблемою інтерпретації, тобто аналізом відношення між знаками і позначуваними об’єктами. Прагматика – аналізує комунікативну функцію мови – емоційно-психологічне, естетичне, економічне, інші відношення носія мови до самої мови.

Є мови природні і штучні (усне пояснення).

Загально прийнята в сучасній логіці штучна мова – це мова логіки предикатів. Основними семантичними категоріями мови є: назви предметів, назви прикмет, речення.

Назви предметів – окремі слова чи словосполучення, позначаючі предмети. Є предметне і смислове значення. Предметне значення імені – це множинність предметів, до яких відноситься ім’я (денотат). Смислове значення (смисл) – це властивості притаманні предметам, за допомогою яких виділяють множину предметів (концепт.) Є прості і складні імена (назви) – “держава”, “супутник Землі”. По денотату назви бувають одиничні і загальні – (“Арістотель” і дається описом “сама велика річка в Коломиї”). Загальна назва позначає множину більше одного предмету (“закон”).

Назви прикмет (ознак) – якостей, властивостей чи відношень – називають предикаторами (виконують роль присудку).

Число назв, до яких відноситься предикатом, називається місцевістю. Предикатори, які виражають властивості притаманні окремим предметам, називаються одномісними (“небо синє”). Предикат ори, що виражають відношення між двома і більше предметами, називаються багатомісними (“Марія любить Петра”, “Тато дарує книгу сину”).

Речення – це вирази мови, в яких дещо стверджується чи заперечується.

Алфавіт мови логіки предикатів включають наступні види знаків (символів):

1) а, в, с, ... – символи для одиничних назв предметів і їх називають предметними постійними, чи константами;

2) x, y, z, … - символи загальних назв предметів, приймаючих значення в тій чи іншій сфері; їх називають предметними змінними;

3) P*, Q*, R*, … - символи для предикатів; їх називають предикатними змінними;

4) p, q, r, … - символи для висловлювань; їх називають пропозиційними змінними (propositio – висловлювання);

5) - символи для кількісної характеристики висловлювань; їх називають кванторами. - квантор загальності (все, кожний, всякий, завжди і т.д.); - квантор існування (деякий, інколи, буває, зустрічається, існує і т.д.).

6) логічні зв’язки:

Λ – кон’юнкція (“і”)

v – диз’юнкція (“або”)

→ - імплікація (“якщо... , то... )

≡ - еквіваленція, чи подвійна імплікація (“якщо і тільки якщо... , то...”);

┐ - заперечення (“невірно, що... “).

Технічні знаки (;)

Допустимі вирази в логіці називають правильно побудованими формулами – ППФ. Поняття ППФ вводяться слідуючим визначенням:

1. Всяка пропозиційна змінна – p, q, r … є ППФ.
   
2. Всяка предикатна змінна, взята з послідовністю констант, число яких відповідає їх місцевості, є ППФ: А¹(х), А²(х, у), А³ (х, у, z), Aⁿ(x, y, …n), де А¹, А², А³, … Аⁿ знаки метамови для предикаторів.
   
3. Для будь-якої формули з предметними змінними, в якій люба з змінних зв’язується квантором, вирази хА(х) і хА(х), також будуть ППФ.
   
4. Якщо А і В формули, то вирази
   

┐А, ┐В

А Λ В

А v В

А → В

А ≡ В

також є формулами. Всі інші вирази не є ППФ.


3. Основні закони логіки

1.Закон тотожності.


Закон тотожності : будь-яка думка про предмет у процесі даного міркування тотожна сама собі, скільки б разів вона не повторювалась.

Думка тотожна сама собі тоді, коли стосується одного предмета і її зміст залишається одним. Якщо зміст думки змінюється або вона відноситься до іншого, то вона не може вважатись тією ж самою, це буде вже інша думка.

Цей закон спрямований безпосередньо проти нечітких, неясних, розпливчастих думок, а опосередковано – проти їх багатозначності.

Закон тотожності у вигляді формули записується так: A є A, або A=A.

В сучасній логіці абстрагуються не лише від змісту, а й від обсягу думок, беручи до уваги їх логічне значення. Тоді закони логіки, зокрема і тотожності набувають гранично абстрактного характеру, тобто, незалежно від кількості вживаних висловлювань в деякому міркуванні, це висловлювання не повинно змінювати своє значення.

Об’єктивною основою закону тотожності і його джерелом є якісна визначеність предметів і явищ зовнішнього світу. Речі та явища реальної дійсності перебувають у безперервному процесі руху і змін. Причому кожна з речей , зазнаючи змін до певного часу, лишається саме тією річчю.

Зміст закону тотожності полягає в таких вимогах:

1. У процесі міркування про якийсь предмет необхідно мислити саме цей предмет і не можна підміняти його іншим предметом думки.
   

Предметна область – це коло предметів, у складі якого перебуває виділений нами предмет; область предметів, у рамках якої визнаються дані, що мають смисл, закони і правила логіки.

Закон не забороняє переходити від одного предмета думки до іншого, він забороняє підміняти один предмет думки іншим.

2. У процесі міркування, у суперечці або дискусії поняття мають уживатись в одному і тому ж значенні. Думка тотожна сама собі, якщо вона однозначна.
   

Поняття якими ми користуємось мають вживатись протягом усього розмірковування, зберігати незмінно свій обсяг і свій зміст. Якщо поняття і терміни вживаються не однозначно, то мислення стає невизначеним, процес мислення не досягає мети.

Найчастіше трапляються помилки при порушенні закону тотожності: підміна або сплутання понять.


2. Закон суперечності.


Закон суперечності: два судження , в одному з яких щось стверджується, а в другому ие саме, в той же час і тому ж відношенні заперечується, не можуть бути одночасно істинними.

Закон суперечності не розв’язує, яке з двох суджень є хибним. Це встановлює конкретна наука і практика. Він говорить лише те, що із двох суджень, із яких одне заперечує те, що стверджує в другому, одне неодмінно хибне. Істинним чи хибним є друге твердження, закон суперечності теж не розв’язує.

Згідно з відомими висновками за логічним квадратом цей закон можна сформулювати і так: два протилежні судження, як і два суперечні, не можуть бути одночасно істинними.

Істинність одного із протилежних суджень зобов’язує нас визнати друге судження хибним. Але встановлення одного з протилежних суджень не в усіх випадках призводить до визнання істинним другого. Це пояснюється різним характером суперечних суджень.

Поширюється закон суперечності на всі протилежні судження..

Об’єктивною основою закону суперечності є те, що один і той самий предмет не може одночасно мати і не мати одну й ту ж властивість.

Як і будь–який формально–логічний закон, закон суперечності застосований тільки до таких суджень, у яких ідеться про один і той же предмет, в один і той же час і в тому ж самому відношенні. Цей закон не застосовується до несуперечних суджень, в яких ідеться про різні предмети або різні ознаки одного предмета. Закон суперечності не діє, якщо в судженні ідеться про один предмет, але в різний час. Також закон незастосовується у випадках, коли в судженнях предмет думки береться у різних відношеннях.

Закон суперечності, як і закон тотожноті, відображає якісну визначеність предметів, коли предмет володіє якоюсь ознакою, то не може в той же час не володіти нею.

Формула закону суперечності: А не є не-А, що означає, що не можуть бути одночасно істиннними судження А і його заперечення не-А.

З допомогою символів математичної логіки закон суперечності виражається так: AA ‾, де А означає всяке судженння, A‾ - судження, що заперечує судження А .

Формула читається так: не можуть бути істинними А і його заперечення - А‾.

Закон суперечності не заперечує реальних суперечностей, які існують в об’єктивній дійсності, а лише забороняє логічні суперечності із самим собою. Дотримання вимог закону суперечності є необхідною умовою пізнання суперечностей, існуючих у дійсності, оскільки тільки несуперечливе мислення може правельно відобразити об’єктивні суперечності. Формальнго-логічних суперечностей не повинно бути в жодному міркуванні, в жодній науковій системі. Вони є неприпустимими також у висновках суду та слідства.

Суперечливі судження руйнують міркування. Виявлення суперечностей в існуючих теоріях - необхідна умова їх удосконалення.


3. Закон виключеного третього.


Закон виключеного третього формується так: із двох суперечливих суджень про один і той же предмет, в один і той же час і в одному і тому ж відношенні одне неодмінно істинне, друге хибне, третього бути не може.

Якщо закон суперечності і між суперечними , і між протилежними судженнями, то закон виключеного третього діє лише між суперечливими судженнями – загальностверджувальними і частковозаперечними, загальнозаперечними і частковостверджувальними, одиничним стверджувальним і одиничним заперечним. Цей закон не може діяти між протилежними значеннями, бо вони можуть бути одночасно хибними.

Необхідно прийняти одне і тільки одне рішення.

Схема закону виключеного третього: A_A.

Зміст закону полягає в забороні визнавати одночасно хибним або одночасно істинним два суперечливі судження.

Із цього випливає вимога третього закону: у процесі міркування не можна вважати одночасно хибними два суперечливі судження і визнавати істинним якесь третє судження.

З хибності одного судження випливає істинність другого, а саме тому істинним не може бути якесь третє судження . Істинним може бути одне із суджень: А або не-А, третього судження не може бути.

Не вказує закон виключного третього, яка з двох суперечливих думок істинна, це установлюється конкретним дослідженням, він ствержує, що дві суперечливі думки не можуть бути одночасно хибними, одна з них має обов’язково бути істинною.

Зумовлений закон виключеного третього властивостями самих речей, він відображає простий факт, що предмет не може мати даної властивості , або її не має. Не можуть одночасно предмету належати суперечливі ознаки: наявність однієї припускає відсутність другої.

Закон виключеного третього дуже схожий з законом суперечності, заперечує несуперечливість і послідовність мислення. Але якщо закон суперечності свідчить про те, що два суперечливі судження не можуть бути істинними одночасно, то то закон виключеного третього говорить про те, що два суперечливі судження не можуть бути хибними одночасно.

Сфера дії закону виключеного третього вужча за сферу дії закону суперечності. Закони суперечності поширюються на всі суперечливі судження: на супративні і суперечні. Закон виключеного третього застосовний лише до суперечливих суджень.

Третій закон вимагає бути послідовним у мисленні, забороняє лавірувати, ухилятись від вибору одного з двох суперечливих рішень і шукати середнє рішення, вимагає давати зрозумілі, певні відповіді на поставлені питання.

Послідовність мислення є необхідною умовою будь-якого пізнання, послідовним має бути не тільки наукове, а й звичайне щоденне мислення людини. Послідовність є характерною ознакою будь-якої справді наукової теорії і науки в цілому.


4. Закон достатньої підстави.

Обов’язковою рисою логічно правельного мислення є його доведеність, обгрунтованість. Даний закон нерозривно пов’язаний з цією рисою мислення.

Закон достатньої підстави: достовірною треба вважати тільки ту думку, істинність якої достатньо обгрунтована.

Із цього випливає вимога закону: будь-яка думка може бути істинною лише тоді, коли вона обгрунтована.

Цей закон не тільки дозволяє, а й змушує нас істинності будь-яких думок. Перебільшити гуманістичний потенціал цього закону дуже важко. Забароняючи приймати на віру будь- які думки, тим самим власні погляди, переконання, світогляд.

У науці і щоденному житті нічому не можна вірити, як цього вимагає релігія; будь-яке положення і судження має бути обгрунтованим, доведеним. Тобто, навести інші положення чи судження, які були б достатньою підставою її достовірності. Достатньою підставою якоїсь думки є інші думки, які раніше були визнані істинними.

Логічною підставою називається судження, які наводяться для обгрунтування істинності іншого судження. Судження, яке випливає з інших суджень називається логічним наслідком.

Далеко не всі логіки надають положення про необхідність обгрунтованості думок статусу логічного закону. При цьому вдаються до вагомих аргументів, зокрема таких, що формулювання положення, яке претендує на статус закону достатньої підстави, не піддається формалізації, його не можна переконливо виразити засобами сучасної логіки у вигляді формули. Хоча у вигляді формули вчені записують закон достатньої підстави так: А є тому, що є В, де А є наслідком, а В – підставою цього наслідку.

Думка, яка наводиться як достатня підстава, має достатньою підставою третю думку, яка теж має достатню підставу. Межею обгрунтування думок є очевидність, закони, аксіоми та інші положення та принципи науки.

У судовому дослідженні межею обгрунтування єдостовірно встановленці доказові факти, юридичні закони і положення, які виробляються судовою практикою.

Закон достатньої підстави є відображенням необхідного взаємозв’язку, існуючими між предметами і явищами навколишнього світу, відображенням причинно-наслідкових відношень , генетичних зв’язків.

У дійсності кожне явище має свою причину, реальну підставу, без якої воно не виникло б і не існувало, так і в мисленні кожна думка має свою підставу.

Закон достатньої підстави забезпечує обгрунтованість і доказовість нашого мислення. Думки повинні бути внутрішньопов’язаними , випливати одна з одної, обгрунтовувати одна одну. Положення набуває логічної сили коли наведені достатні підстави його достовірності. Думка визнається істинною лише тоді, коли її істинність доведено. Закон достатньої підстави забороняє визнавати істинність думки на віру. Порушення цих вимог призводить до необгрунтованого, бездоказового і голослівного мислення.

Жодна наука не може обійтись без доказів свого походження . Будь-яка нова теорія може бути прийнята тільки після доказу її дійсності. Наука не може просто проголошувати свої положення, вона повинна їх обгрунтовувати.


Використовувана література:

• Тофтул М.Г. Логіка. – К., 1999. – С.332.
  
• Гетманова А.О. Учебник по логике. – М., 1995.
  
• Конверський А.С. Логіка. – К., 1998. – С.32.
  
• Руденко К.П. Логіка. – К., 1976. – С.139.
  
• Кирилов В.И., Старченко А.А. Логика: Учебник для юрид. ф-тов и институтов. – М., 1996. – С.3-(256).