Культурологія. Українська та зарубіжна культура
Методическое пособие - Культура и искусство
Другие методички по предмету Культура и искусство
тура Київської Русі мала досить високий рівень в порівнянні із рівнем західноєвропейської середньовічної культури. Така ситуація пояснюється тим, що давньоруська держава не підпала під владу церкви (як це сталося на заході) й тому мала досить сильні світські елементи. А цей фактор зіграв не останню роль в збагаченні давньоруської культури. Проте даний стрімкий культурний поступ перервала іноземна експансія, що розпочалася з середини ХШ ст.
3. Історичні умови розвитку української культури Х1У - першої половини ХУП ст.
Історичні реалії, в яких опинилася Русь-Україна в Х1У - першій половині ХУП ст., вплинули на формування української культури. На відміну від процвітаючих західноєвропейських держав Україна опинилася під іноземним ярмом. Першим стало монголо-татарське. Потім українські землі підпали під вплив Литви, а далі поступово відійшли до Польщі.
Монголо-татарська навала стала головною причиною переміщення політичного й культурного центру із Київської землі до більш віддалених від монголо-татар і захищених від них горами й лісами земель Галицько-Волинського князівства.
В умовах розєднання і поневолення український народ не мав змоги збагачувати свою культурну спадщину. Відтак його головним завданням стало збереження давніх культурних традицій. Протягом наступних століть цей багатий культурний потенціал давав можливість живити українську духовність.
Навіть в умовах іноземного поневолення політичні та культурні традиції Русі запозичували інші народи, які стояли на нижчому щаблі розвитку. Така ситуація характерна для Великого князівства Литовського, під владу якого в другій половині Х1У ст. потрапили українські землі.
Порівнюючи з роками монголо-татарської навали цей період виявився сприятливішим для української культури. Литовські князі вважали себе спадкоємцями Київської держави. У своїй політиці стосовно Руської землі вони дотримувалися правила “старого не змінювати й нового не вводити”. Литовські керманичі називали себе королями литовськими та руськими, дотримувалися руських звичаїв, залишали при владі місцеву знать.
Відчуваючи вищість української культури, литовці зберегли за української мовою статус офіційної. Нею користувалися в урядуванні, складанні грамот і законів. Правові традиції “Руської правди” продовжилися у “Литовських статутах”, що стали одними із кращих правових кодексів середньовічної Європи. В часи литовського панування не переслідувалася і Руська православна церква. Певні представники литовської княжої династії приймали православя і споріднювалися із знатними українськими й білоруськими родами.
Проте така ситуація тривала недовго. У 1385 р. князь Ягайло згідно Кревської польсько-литовської унії приєднав Литву разом з українськими землями до Польщі. Наслідки польської колоніальної політики дали себе знати після Люблінської унії 1569 р., коли майже всі українські землі увійшли до складу Речі Посполитої. Вона поглибила політичне, економічне й духовне поневолення українства. Наступ польського “войовничого католицизму” завершила Берестейська унія 1596 р., що здійснила конфесійний поділ українських віруючих на уніатів та православних.
Наступ поляків на православну церкву переслідував більшу мету, а саме знищення національної ідентичності, оскільки в той час церква була визначальним чинником суспільного та духовного життя. Тому основним гаслом боротьби за збереження українства як нації стала оборона “церкви та нації руської”.
Цю боротьбу за охорону національних традицій в Україні, як і в кожній державі, очолювала інтелектуальна еліта. Для знешкодження національних устремлінь української шляхти польська влада намагалася різними методами її ополячити й окатоличити. До останніх належали виняткове право католиків на державні посади і привілеї. Спокушені ними українські шляхетські роди поступово переходять у польський табір.
У цей же період набирає ваги й московська держава. Переможна війна з Литвою дає їй можливість приєднати Сіверщину (Чернігів, Стародуб, Новгород-Сіверський). Проте маючи більш далекосяжні завойовницькі плани щодо всіх східнословянських земель, Москва проголошує себе спадкоємицею Києва, а після завоювання Константинополя турками (1453) спадкоємицею Візантії (так звана теорія “третього Риму”). Таким чином над українськими землями нависла загроза, з одного боку, латинізації й спольщення, з другого омосковлення.
Іншою великою перешкодою на шляху розвитку української культури стали набіги татарської орди, яка дощенту нищила край, забираючи тисячі людей у полон і продаючи їх на невільницьких ринках Криму.
Захистити українство від іноземного гніту поставили собі за мету козаки. Це був проміжний прошарок між шляхтою і селянами. Від селян їх відрізняло те, що вони були вільними, а від шляхти те, що вони не могли володіти тими ж селянами. Селяни й міщани тікали від польського ярма на вільні, незаселені землі нижньої течії Дніпра, за неприступні дніпровські пороги і ставали там вільними людьми, тобто козаками. Звідси й назва козацтва запорізьке.
Спочатку польська влада вирішила використати козаків у справі стримування татарських набігів на її південні кордони й тому мирилася із існуванням козацтва. Польський король навіть офіційно визнав певну кількість козацтва, яке заносилося в реєстр (так зване реєстрове козацтво) і утримував його. Але поряд з реєстрованими козаками знаходилася численна сила нереєстрових козаків.
Фа?/p>