Культурологія. Українська та зарубіжна культура
Методическое пособие - Культура и искусство
Другие методички по предмету Культура и искусство
ні свята й розваги з жорстким етикетом і регламентацією. Так само і в бароко поєдналися простота і складність, реальність й ілюзії.
Це надзвичайно парадний, величний стиль. Для нього характерні контрастність, динамічність, композиційна складність, яскравість кольорів, наявність позолоти, зокрема, для архітектури велика кількість деталей, переважно зігнутих ліній. Яскравими прикладами цього стилю є колонада площі Святого Петра в Римі італійського архітектора Лоренцо Берніні (1598-1680) та Зимовий палац у Петербурзі італійського архітектора Бартоломео Растреллі (1700-1771), який творив у Росії.
Архітектори все більше приділяють увагу навколишньому середовищу, отримує розвиток паркове мистецтво. В цей період започатковується архітектура фонтанів, що прикрашали як парки, так і площі міст. Знаменитий своїми фонтанами у стилі бароко Рим, серед яких найвідомішим є фонтан Треві. Фонтани є важливою прикрасою всього палацово-паркового комплексу позаміської резиденції російських імператорів у Петергофі.
Велике значення надається інтерєрам, серед яких виділяються світла підлога, кришталеві люстри, драпіровки, ліпні прикраси. У моду входять ілюзорні плафони розписана стеля, на якій частіше всього зображується небо в поєднані з багатофігурною композицією. Живопис і скульптура втрачають самостійну роль, стають частиною декору.
Антитезою бароко став класицизм (з латинської “зразковий”). Характерні риси класицизму: наслідування античним зразкам, монументальність, нормативність, раціоналізм. Основний принцип класицизму відповідає головній ідеї раціоналістичної філософії ідеї розумності, впорядкованості, правильності. З одного боку ця ідея обгрунтовувала необхідність абсолютизму: верховенство монарха вважалося найбільш розумною формою управління державою. Але з іншого боку той самий раціоналізм став важливою складовою у розвитку передової науки й буржуазної ідеології. В ХУП ст. перша тенденція переважала.
У Франції класицизм набуває статусу офіційного стилю. Його впроваджують згідно безпосередніх вказівок всесильного кардинала Ришельє та короля Людовика Х1У. Згодом керівництво розвитком французького мистецтва перебрала на себе Королівська академія живопису і скульптури, заснована в 1648 р. Дещо інше завдання ставила перед собою академія мистецтв в італійському місті Болоньї, створена в 1585 р. братами Каррачі.
Найяскравіше ознаки архітектури класицизму проявилися в обрисах королівського палацового комплексу у Версалі, який збудували в 1668-1688 рр. як резиденцію французького короля Людовика Х1У. Головними авторами цієї памятки були архітектор Жюль Ардуен-Мансар (1646-1708) та майстер садово-паркового мистецтва Андре Ленотр (1613-1700). Даний комплекс складається з палацу та інших споруд, а також величного парку. Впадають в око його чітке планування, геометрична організованість, симетричність. Ці риси наявні навіть у сформованих майстрами формах дерев і кущів, що нагадують геометричні фігури. За таким типом парку закріпилася назва французького регулярного парку.
Початок ХУШ ст. ознаменувався появою стилю рококо (з французької “подібний на раковину”). Він є певного роду продовженням й ускладненням стилю бароко, оскільки відрізняється від останнього більш дрібнішими й складнішими формами. Головні особливості рококо вигнуті лінії, що нагадують обриси раковини, сплетіння різьблених і лінійних орнаментів, завитки, використання дзеркал і живописних панно. Декоративність, фантастичність, театральність даного стилю дає підстави асоціювати його з галантністю аристократії.
У другій половині ХУШ ст. все більшої сили набирає інша течія в культурі, що представляє третій стан опозиційну абсолютизму буржуазію. З нею повертається класицизм, який вже має новий внутрішній зміст. Ідея освіченої монархії заміняється ідеєю буржуазних свобод. Аристократичній витонченості рококо протиставляється суворість і простота традицій античності, Відродження та класицизму. В архітектурі значного поширення набула ідея античних портиків та колони грецьких ордерів. У парковому мистецтві постала традиція англійських ландшафтних парків, що імітують природний ліс. До класицизму другої половини ХУШ ст. застосовується термін “неокласицизм”.
Названі вище стилі мають місце і в інших видах мистецтва, зокрема в живопису. У живописі й скульптурі бароко наявні декоративно-театральні композиції на релігійні, міфологічні або алегоричні сюжети, парадні портрети. В них присутні жвава динаміка, бурхлива емоційність, глибокий реалізм.
Гідно представив бароко у живописі італієць Мікеланджело Караваджо (1573-1610). Його творчість пронизана демократизмом, підвищеним почуттям матеріальності, емоційною напругою, вираженою за допомогою контрастів світла й тіні, майстерного відтворення темного фону картин, на яких розвивалися динамічні сюжети. Ці якості стали підгрунтям для виникнення нового художнього напрямку, що отримав назву “караваджизм”.
Серед знаменитих робіт майстра є картини як на біблійну тематику (“Розпяття апостола Петра”, “Видіння Савла”, “Смерть Марії”, “Поховання святої Лучії”), так і світську, де зображені представники простого народу (“Вакх”, “Лютняр”) та ін. Творчість Караваджо як основоположника реалістичного напрямку в європейському мистецтві мала суттєвий вплив на становлення майстерності Рубенса, Рембрандта, Веласкеса та інших художників.
Віртуозною живописною майстерністю стиль бароко представлений в роботах знаменитого фламанд