Культурологія. Українська та зарубіжна культура
Методическое пособие - Культура и искусство
Другие методички по предмету Культура и искусство
?есті, Перемишлі та ін. Наприкінці ХУП ст. лише на Правобережній Україні діяло близько 30 братств.
У розвиток освітянської справи зробили свій внесок й окремі представники впливових українських родів, оскільки переманювання польською владою на свій бік української шляхти було справою поступовою. Увійшов в історію як щедрий меценат української культури, зокрема церкви й освіти, князь Костянтин Василь Острозький. Його іменували “некоронованим королем” Руси, оскільки він володів на Волині й Галичині тисячами сіл.
Завдяки його старанням Острог (на Рівненщині) протягом кількох десятиліть відігравав роль українських Афін. Тут творили як зарубіжні, так і вітчизняні видатні вчені та літератори. Серед них були відомий письменник грек Кирило Лукарис; професор Краківського університету, математик та астроном Ян Лотос; вихованець Падуанського університету ієромонах Купріян; українські науковці Демян Наливайко та Герасим Смотрицький; письменники-полемісти Василь Суразький та Клірик Острозький (псевдонім).
Наявність такого високоосвіченого гурту людей дала можливість князю Острозькому організувати Острозьку школу. Вона постала близько 1576 року і здобула статус найкращого навчального закладу серед існуючих на той час православних шкіл. Сучасники називали її “тримовним ліцеєм” і навіть “академією”.
Навчальний процес Острозької школи був побудований на зразок європейських колегій. В ній крім обовязкових для колегій дисциплін приділялася увага вивченню старословянської, грецької і латинської мов, а також патріотичному і православному вихованню. Знаменитими випускниками школи були Мелетій Смотрицький, відомий як автор словянської граматики, а також славний гетьман реєстрового козацтва Петро Конашевич-Сагайдачний.
Смерть князя Костянтина Василя Острозького в 1608 р. позначилася на долі Острозької школи. Його нащадки не опікувалися нею, а внучка Анна-Алоїза Острозька заповіла маєтності школи та власні кошти ордену єзуїтів.
Більше повезло Львівській братській школі, яка була майже ровесницею Острозької школи, оскільки відкрита у 1585 р. Її навчальна система була типовою для європейських колегій, де вивчалося “сім вільних наук” (нагадаємо, тривіум: три шляхи знань граматика, риторика, діалектика та квадривіум: чотири шляхи знань арифметика, геометрія, астрономія, музика). Крім того студіювалися ще й мови старословянська, грецька, латинська, польська, німецька.
У цій школі викладали такі визначні діячі, як Стефан та Лаврентій Зизанії, Іов Борецький, Ісайя Козловський, Сильвестр Косов, Іван Красовський та ін. Разом із Острозькою колегією Львівська братська школа мала етапне значення у становленні вищої освіти в Україні.
Вихід на політичну й культурну арену козацтва, яке стало провідною суспільно-політичною силою, змінив статус Києва. На початку ХУП ст. завдяки протекторатові козацтва він повертає собі колишнє значення духовної та політичної столиці України. Особливо зміцнилися позиції Києва в часи Петра Конашевича-Сагайдачного гетьмана реєстрового козацького війська.
Активний наступ католицтва підштовхнув переміщення українського культурно-освітнього центру із західноукраїнських земель в центральну Україну. Рятуючись від переслідування єзуїтів, галицька та волинська інтелігенція перебирається до Києва. Це відомі вже нам найактивніші діячі острозького та львівського кола Іов Борецький, Єлисей Плетенецький, Захарій Копистенський, Сильвестр Косов, Касіян Сакович, Тарасій Земка, брати Зизанії й Беринди.
Названі та інші діячі сприяли налагодженню в Києві церковного життя, освітянської справи, книговидавництва. Зокрема, в 1615 р. засноване Київське братство при Богоявленській церкві на Подолі, в яке записався разом з усім Військом Запорізьким гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний (до речі теж галичанин). На кошти гетьмана й багатої міщанки Гальшки Гулевічівни створюється Київська братська школа.
У Києві, окрім братства, другим визначним культурним вогнищем стала Києво-Печерська лавра. В ній функціонувала освітянська школа і друкарня.
Друкарні готували матеріальну основу (забезпечуючи школи підручниками) не лише для освіти, а й для всього культурного життя, зокрема, літератури. Винахід друкарського станка німецьким майстром Йоганном Гутенбергом, перехід у ХУ ст. від папірусу й пергаменту до паперу заклали фундамент для запровадження книжної справи в Європі. Більшість книг, особливо наукових, в цей період друкувалися латиною.
Архівні джерела дали вченим зробити висновок, що в Україні книгодрукування почалося із Львова. Як свідчать документи, там функціонувала друкарня ще перед 1460 року, бо саме в цьому році багатий львівський міщанин Степан Дропан подарував свою власну друкарню церкві Святого Онуфрія, яку польський король Казимир 1У підтвердив привілеєм 1469 р.
Як вже зазначалося, друкувалися книги головно латиною. Одні з перших книг церковнословянською мовою надрукували наприкінці ХУ - початку ХУ1 ст. уже згаданий Швайпольд Фіоль у Кракові, а також Франциск Скорина у Празі.
В Україні відновив занедбане книгодрукарство Іван Федоров. Він разом із другом, українцем за походженням Петром Мстиславцем мали свою друкарню у Москву, де її було спалено. Рятуючись від переслідування, вони переїхали в Україну. В 1573 р. Федоров за допомогою меценатів створив друкарню у Львові. Там роком пізніше надрукував знаменитий “Апостол” (збірник описів життя святих) та “Буквар”.
Згодом Федоров на запрошення князя К?/p>