Культурологія. Українська та зарубіжна культура
Методическое пособие - Культура и искусство
Другие методички по предмету Культура и искусство
ів. Сам термін “просвітництво” ввели такі його видатні представники як Вольтер і Йоганн Гердер. Остаточно запровадив його у повсякденний обіг німецький філософ Еммануїл Кант. Наприкінці епохи Просвітництва (1874) вийшла з друку його стаття під назвою “Що таке Просвітництво?”. В ній автор висунув тезу про необхідність і важливість епохи Просвітництва, суть якої полягає в широкому використанні людського розуму у здійсненні соціального прогресу.
У ХУШ ст. ідеї Просвітництва отримали широке розповсюдження у Франції, яка на той час йшла в авангарді духовного розвитку. Найбільшим авторитетом серед французьких просвітників користувалися Вольтер (справжнє імя і прізвище Марі Франсуа Аруе), Шарль Луї де Монтескє, Жан Жак Руссо, Дені Дідро. Зупинимося коротко на внеску кожного в розвиток світової наукової думки.
Різнобічний талант Вольтера (1694-1778) проявився у філософії, історії, драматургії, поезії, прозі. Його наукова й літературна спадщина сягає 70 томів. Йому належить знаменита фраза: “Всі жанри гарні, крім нудного”. У своїх творах просвітник не оминув критики католицького клерикалізму, лицемірства офіційної церкви та її слуг, їхньої жадібності й жорстокості, релігійного фанатизму. При цьому ним використовувалася тонка, уїдлива, знищувальна насмішка
Водночас Вольтер був віруючою людиною й наголошував: “Якби Бога не було, його треба було б вигадати. Але він є”. Існування Бога він вважав стримуючим началом і для низів суспільства, і для правителів. Процитуємо декілька його висловів стосовно вищезазначеної позиції: “Атеїст бідний і лютий, який вірить в безкарність, буде дурень, якщо не убє вас, щоб привласнити ваші гроші. Чернь стане ордою розбійників”; “Я хочу, щоб государі та їхні міністри вірили в Бога, який карає і прощає. Без цієї вузди вони будуть представлятися мені тваринами, які прагнуть крові”.
Король філософів або некоронований король, як його називали в Європі, бачив основу справедливого устрою в рівності, свободі і водночас в необмеженій приватній власності. Разом з тим протягом життя кардинально помінялися погляди Вольтера стосовно форми політичного управління. Як противник будь-якої революції спочатку він був прихильником “освіченої монархії”. Найяскравіше про таку позицію свідчить його листування з Катериною П і Фрідріхом П, які, в свою чергу, вважали за честь з ним спілкуватися. Розвиток подій у Франції поклав край його надіям на освіченого монарха. Він виразно побачив назрівання політичної кризи. В 60-ті рр. філософ зрозумів, що ідеал республіки найбільш розумна форма державного устрою.
Монтескє (1689-17755) родоначальник конституційної думки у Франції, автор теорії про три форми державного управління (деспотія, монархія, республіка) і три види влади (законодавча, виконавча, судова). Як і Вольтер, був прихильником деїзму, тобто релігійно-філософського вчення, яке визнає Бога як творця світу, але заперечує його втручання в життя людини.
Руссо (1712-1778) представник радикального крила французького Просвітництва, проповідував зрівняльний розподіл приватної власності, основоположник теорії народного суверенітету (народ повинен повалити владу багатих і встановити свою владу).
Дідро (1713-1784) атеїст, матеріаліст (задовго до Чарльза Дарвіна висловив здогадку про біологічну еволюцію), головний редактор і натхненник всесвітньо відомої 35-томної “Енциклопедії або тлумачного словника наук, мистецтв і ремесел” (1751-1780). Він зумів залучити до співробітництва багатьох видатних учених і публіцистів: Вольтера, Монтескє, Руссо, ДАламбера, Тюрго, Гельвеція, Гольбаха, Дюкло та багато інших.
Ідеологія видатних французький філософів-просвітників активізувала суспільно-політичне життя Франції напередодні Великої Французької буржуазної революції.
Світоглядні ідеї Просвітництва заклали фундамент для започаткування нової науки політичної економії. Її французьку школу представляли послідовники теорії фізіократів. Вони вважали найраціональнішою економіку суспільства, вільну від втручання в неї держави, представлену приватною працею і найманою робочою силою.
Проте класична політична економія виникла у Великій Британії. В її розвиток значний внесок зробив Адам Сміт автор теорії трудової вартості, головний зміст якої: праця є джерелом вартості.
3. Культурні досягнення епохи Просвітництва
У ХУП-ХУШ ст. кожна європейська держава мала своє неповторне мистецтво і свою своєрідну літературу. Водночас в цей період сформувався клас нової інтелігенції, поглибилися культурні контакти між її представниками, що вплинуло на взаємозбагачення національних культур. Як наслідок виникають нові художні стилі, які швидко приходять на зміну один одному.
У першій половині ХУП ст. зявляється стиль бароко, у другій половині на його зміну приходить класицизм. У першій половині ХУШ ст. панує рококо (генетично повязаний з бароко), у другій половині в дещо іншій формі повертається класицизм. Ці стилі найяскравіше втілилися в архітектурі.
Наприкінці Х1Х ст. назву стилю “бароко” увів у обіг швейцарський історик і філософ Якоб Буркхардт (1818-1897). Сам же стиль виник в Італії наприкінці ХУ1 ст., коли переосмислювалися кризові явища епохи культури Відродження. Термін “бароко” перекладається з італійської “дивний”, “химерний” і влучно характеризує даний стиль, такий же пишний і примхливий. Він нагадував спосіб життя королівських дворів, особливо французького, який був законодавцем європейської моди. В ньому єдналися нескінче