Культурологія. Українська та зарубіжна культура
Методическое пособие - Культура и искусство
Другие методички по предмету Культура и искусство
?тично на Запоріжжі виникла держава в державі, а саме відносно незалежна козацька держава в межах Речі Посполитої. Запорізька Січ була найдемократичнішим утворення у тодішньому світі. Безпосередньо козаки переобирали щорічно кошового отамана (пізніше його стали називати гетьманом). Козацька держава мала дипломатичні стосунки із зарубіжним світом. Її значення і вплив ще більше посилилися в період визвольної війни українського народу проти польської шляхти. Вершиною ж козацького впливу на культурний розвиток українства став період Гетьманщини.
4. Освіта і наука, книгодрукування і література Х1У - першої половини ХУП ст.
Стержнем кожної національної культури є освіта. Не дати її знищити стало чи не основним завданням національно налаштованих українських суспільних верств. Вони намагалися зберегти старі школи, що функціонували при церквах і монастирях, благодійних установах та в приватних маєтках. В них навчалися діти не лише феодальної знаті і багатого міщанства, а й селян та ремісників. Поряд із українською мовою (тоді її називали словяно-руською) вивчалась латинська. Головно учителями були представники церкви. В Україні можна було отримати лише початкову й середню освіту.
Вищих шкіл на той час тут не існувало. Тому вищу освіту можна було отримати тільки за кордоном. Цю можливість мали лише заможні громадяни. Її вони широко й використовували. Вже з Х1У ст. українська молодь виїздила на навчання до західноєвропейських університетів, переважно до Болонського, Падуанського, Празького.
Багато українських студентів закінчили вищі учбові заклади Польщі. Протягом ХУ-ХУ1 ст. більш як 800 молодих українців отримали освіту в Краківському університеті. Деякі випускники залишилися в ньому викладачами. Зокрема, в Краківському університеті працював магістр Лукаш з Нового Міста, українець за походженням, автор підручника з епістолографії (писання листів).
З Краківським університетом повязана діяльність його випускника, визначного культурного діяча, основоположника гуманістичної поезії, а згодом викладача античної літератури Павла Русина із міста Кросна.
Краківський університет закінчив медик, астроном і математик Юрій Котермак або Дрогобич (родом з міста Дрогобича). Він продовжив освіту у Болонському університеті, де не лише здобув ступінь доктора медицини, а був обраний деканом медичного факультету університету й викладав там медицину та астрономію. Після повернення з Італії наш знаменитий земляк викладав медицину в Краківському університеті, виконував обовязки придворного лікаря короля Казимира. Одним із його учнів у Краківському університеті став Миколай Копернік. Юрій Котермак був не лише представником точних наук, але й ліриком, оскільки займався поетичною творчістю. Він також сприяв виходу книжок кириличним шрифтом у краківській друкарні Швайпольда Фіоля.
Вихованцем Краківського і Віденського університетів був письменник Станіслав Оріховський-Роксолан або Оріховський-Русин, як він сам себе називав, підкреслюючи цим приналежність до української національності. Сучасники ж його нарекли “руським Демосфеном”. Під впливом ідей ідеолога Реформації Мартіна Лютера, на лекціях якого був присутній, Оріховський відстоював ідею незалежності світської влади від церковної.
Навчання у вищих учбових закладах європейських країн дозволило українським студентам оволодіти передовим науковим досвідом цих країн, познайомитися з новими гуманістичними й реформаторськими ідеями. Водночас багато українців вихованців цих університетів зробили власний внесок у розвиток світової наукової думки. Ті ж, які повернулися на батьківщину широко використовували набутий за кордоном досвід для розвитку вітчизняної освітянської й наукової справи.
Отримати вищу освіту за кордоном могло лише досить вузьке коло українства. Відтак національно налаштована українська шляхта намагалася підготувати грунт для створення відповідних учбових закладав у себе на батьківщині. У цьому напрямку перший крок здійснили церковні братства громадські організації православних міщан. В основному вони виникли наприкінці ХУ1 ст. у відповідь на католицьку експансію. Згідно статуту членом братства міг стати кожний православний, незважаючи на місце проживання й соціальне походження. Під час вступу робився одноразовий внесок, так званий укуп, потім сплачувалися членські внески. Головний контингент братств складали різного фаху ремісники, провідна ж роль належала багатим міщанам.
Ставлячи за мету захист православної віри, братства рішуче виступили проти національного і релігійного обмеження українців. Члени братств не лише підтримували один одного матеріально, допомагаючи при хворобі, старості, в похоронах, але й піклувалися освітянською справою. Для цього ними організовувалися й утримувалися братські школи, в яких викладання проводилося рідною мовою, засновувалися і субсидіювалися книгодрукарні, бібліотеки, шпиталі тощо.
Оскільки національне відродження почалося на західних землях, то й перші братства засновуються у духовному центрі цих земель місті Львові. Це були Успенське (1463), Благовіщенське (1542) і Миколаївське (1544) братства, які користувалися значними правами. Зокрема, львівські братства отримали статус ставропігії. Тобто не підкорялися владі львівського єпископа і навіть київського митрополита, а безпосередньо підпорядковувалися константинопольському патріарху.
На початку ХУП ст. виникли братства в Києві, Луцьку, Бе?/p>